Джоан Кетлін Ролінґ. “Гаррі Поттер і орден Фенікса” ч.2

Не хотів слухати Рона. Не хотів почути, що він виявився останнім дурнем і що треба вертатися в Гоґвортс… Обличчя його палало, і він волів би якомога довше скрадатися тут, у темряві, ніж вертатися в освітлену Велику залу й бачити їхні докірливі погляди…
— Ти це бачив? — запитав Рон.
— Що? — відразу обізвався Гаррі. Мабуть, то було якесь свідчення, що Сіріус тут-таки був, якийсь ключ до розгадки. Побіг назад до друзів, що стояли біля дев’яносто сьомого ряду, але нічого там не побачив, окрім Рона, що дивився на якусь запорошену скляну кулю на полиці.
— Що? — похмуро перепитав Гаррі.
— Тут… тут твоє ім’я. — пояснив Рон.
— Моє ім’я? — не зрозумів Гаррі.
Підступив ближче. Був нижчий за Рона, тож мусив витягати шию, щоб прочитати пожовклу наліпку, приклеєну до полички під запорошеною скляною кулею. Шістнадцять років тому, судячи з дати, тонким нерівним почерком там було написано таке:

С.П.Т. для А.П.В.Б.Д.
Темний Лорд
і (?) Гаррі Поттер

Гаррі втупився в напис.
— Що це таке? — занепокоївся Рон. — Чому тут твоє ім’я? Він глянув на інші наліпки в ряду.
— Мене тут немає. — приголомшено сказав Рон. — І нікого з наших.
— Гаррі, краще не займай, — різко попередила Герміона, коли він простяг руку.
— Чому? — здивувався Гаррі. — Це ж пов’язане зі мною!
— Не треба, Гаррі, — зненацька втрутився Невіл. Гаррі глянув на нього. Кругле Невілове обличчя блищало від поту. Здавалося, він уже не витримує цього напруження.
— Там моє ім’я. — наполягав Гаррі.
І, усвідомлюючи власну нерозсудливість, він обхопив пальцями запорошену поверхню кулі. Сподівався, що вона буде холодна, але помилився. Навпаки, здавалося, ніби вона багато годин простояла на сонці, немовби її розігріло те сяйво, яким вона світилася.
Передчуваючи, навіть маючи надію, що станеться щось дивовижне, щось неочікуване, що врешті виправдає їхню довгу й небезпечну подорож, Гаррі зняв скляну кулю з полиці і втупився в неї.
Не сталося нічого особливого. Усі обступили Гаррі, дивлячись на кулю, а він стер з неї товстий шар пилюки.
І тут за їхніми спинами пролунав тягучо-лінивий голос.
— Дуже добре, Поттере. А тепер повернися, чемно й повільно, і віддай це мені.

— РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ П’ЯТИЙ —
За завісою

Довкола них раптом виринули чорні постаті, перекриваючи їм шлях. Крізь прорізи у їхніх масках світилися очі, з десяток чарівних паличок націлилися сяючими кінчиками просто в серця друзям. Джіні зойкнула з жаху.
— Мені, Поттере, — ліниво повторив Луціус Мелфой, простягаючи руку долонею вгору.
У Гаррі в грудях усе обірвалося. Вони потрапили в пастку, і їх було вдвоє менше.
— Мені, — знову повторив Мелфой.
— Де Сіріус? — запитав Гаррі.
Кілька смертежерів зареготали. Темна постать ліворуч від Гаррі переможно промовила хрипким жіночим голосом:
— Темний Лорд завжди все знає!
— Завжди, — м’яко повторив Мелфой. — Давай сюди пророцтво, Поттере.
— Я хочу знати, де Сіріус!
— Я хочу знати, де Сіріус! — перекривила його та жінка.
Зграя смертежерів підступила ближче й зупинилася зовсім поруч з Гаррі та його друзями. Світло чарівних паличок сліпило хлопцеві очі.
— Ви напали на нього! — вигукнув Гаррі, намагаючись не зважати на паніку, яка його охоплювала, на жах, з яким він боровся, відколи вони зайшли в дев’яносто сьомий ряд. — Він тут. Я знаю.
— Дитинка плокинулася від стлаху й подумала, со її сон був плавдивий, — бридко закривлялася й засюсюкала жінка. Гаррі відчув, як у нього за спиною заворушився Рон.
— Нічого не роби, — пробурмотів Гаррі. — Ще рано… Жінка, що з нього глузувала, пронизливо розреготалася.
— Ви його чули? Ви його чули? Дає вказівки дітлахам, ніби думає з нами битися!
— О, Белатрисо, ти ще не знаєш Поттера, — спокійно озвався Мелфой. — Він має велику слабкість до героїзму. Темний Лорд прекрасно це збагнув. Віддай мені пророцтво, Поттере.
— Я знаю, що Сіріус тут, — повторив Гаррі, хоч паніка і тискала йому груди, і він не міг нормально дихати. — Я знаю, що ви на нього напали!
Це викликало новий вибух реготу смертежерів, але жінка сміялася найголосніше.
— Пора б уже зрозуміти різницю між снами й життям, Поттере, — озвався Мелфой. — Віддай мені пророцтво, або ми пустимо в діло чарівні палички.
— То використовуйте, — огризнувся Гаррі й підняв свою чарівну паличку на рівень грудей. Миттєво довкола нього піднялося ще п’ять чарівних паличок — Ронова, Герміонина, Невілова, палички Джіні й Луни. Гаррі ще дужче стисло в грудях. Якщо Сіріуса й справді тут нема, то його друзі загинуть даремно…
Але смертежери не ворухнулися.
— Передай сюди пророцтво — й ніхто не постраждає, — холодно звелів Мелфой.
Тепер уже Гаррі засміявся.
— Аякже! — глузливо мовив він. — Я віддам вам це… пророцтво, так? І ви отак просто відпустите нас додому? І все?
Не встиг він договорити, як смертежерка вигукнула:
— Акціо пророц…
Та Гаррі був до цього готовий. Вигукнув “Протеґо!”, перш ніж та закінчила своє закляття, і хоч куля почала вислизати з його пальців, зумів її втримати.
— О, він уміє гратися, наш хлопчик-горобчик Поттер, — блиснула жінка божевільними очима крізь щілини маски. — Дуже добре, тоді…
— НЕ СМІЙ! Я Ж ТОБІ КАЗАВ! — загорлав на неї Луціус Мелфой. — Якщо ти розіб’єш!..
Гаррі гарячково міркував. Смертежерам була потрібна ця запорошена кулька зі скловолокна. Його ж вона нітрохи не цікавила. Він хотів єдиного — щоб усі залишилися живі, щоб ніхто з друзів не заплатив жахливу ціну за його тупість…
Жінка вийшла зі зграї смертежерів і відкинула з обличчя каптур. Азкабан виснажив Белатрису Лестранж, зробив її лице худющим і кістлявим, мов череп, але очі її світилися гарячковим, фанатичним блиском.
— Тебе треба переконувати ще? — запитала вона, швидко дихаючи. — Дуже добре… візьміть оту найменшу, — наказала вона найближчим від неї смертежерам. — Нехай дивиться, як ми будемо мучити дівчинку. Я сама нею займуся.
Гаррі відчув, як друзі заступили собою Джіні. Він теж зробив крок убік, щоб закрити її спиною. Пророцтво притис до грудей.
— Якщо нападете на нас, то розіб’єте цю штуку, — застеріг він Белатрису. — Не думаю, що ваш шеф дуже зрадіє, якщо ви повернетеся без неї.
Белатриса не ворухнулася. Тільки дивилася на нього, облизуючи язиком тонкі губи.
— До речі, — вів далі Гаррі, — про яке пророцтво йдеться?
Не знав, що робити, тому й спитав. Невілова рука, що торкалася його, тремтіла. Відчував на потилиці ще чиєсь швидке дихання. Сподівався, що друзі міркують, як вибратися з халепи, бо його голова була порожня.
— Про яке пророцтво? — перепитала Белатриса, і на її обличчі зів’яла посмішка. — Гаррі Поттер, ти що, смієшся?
— Ні, не сміюся, — заперечив Гаррі, поглядаючи то на одного смертежера, то на другого, шукаючи найслабшу ланку, проміжок, у який можна було б прослизнути. — Навіщо воно Волдемортові?
Кілька смертежерів засичали.
— Ти смієш вимовляти його ім’я? — прошепотіла Белатриса.
— Так, — відповів Гаррі, міцно стискаючи в руці скляну кулю в очікуванні нових спроб вирвати її чарами. — Я легко вимовляю ім’я Вол…
— Стули пельку! — крикнула Белатриса. — Як ти смієш вимовляти це ім’я нечистими вустами, як ти смієш оскверняти його своїм язиком покруча, як смієш…
— А ви не знаєте, що він теж покруч? — відчайдушно урвав її Гаррі. Герміона аж застогнала в нього над вухом. — Ваш Волдеморт. Його мати була чаклунка, але тато — маґл… чи, може, він вам казав, що чистокровний?
— ЗАКЛЯК…
— НІ!
З чарівної палички Белатриси Лестранж вирвався червоний струмінь, але Мелфой одразу відхилив його вбік. Закляття влучило в полицю за півметра від Гаррі й розбило кілька скляних куль.
Дві перламутрово-білі, мов привиди, і плинні, наче дим, постаті здійнялися з розбитого скла, розкиданого по підлозі, й заговорили. Їхні голоси перепліталися між собою, тож можна було розібрати лише уривки, та й ті заглушували крики Мелфоя та Белатриси.
— … сонцестояння матиме новий… — промовив образ старого бородатого чоловіка.
— НЕ НАПАДАЙ! НАМ ЦЕ ПРОРОЦТВО ПОТРІБНЕ!
— Він посмів… як він сміє… — незв’язно верещала Белатриса, — стоїть тут… брудний покруч…
— ЗАЧЕКАЙ, ПОКИ ЗДОБУДЕМО ПРОРОЦТВО! — горлав Мелфой.
— … і потім ніхто не прийде… — виголосила примара молодої жінки.
Два образи, що зринули з розбитих куль, розчинилися в повітрі. Від них і від їхніх колишніх осель залишилися тільки скляні друзки на підлозі. Проте вони підказали Гаррі одну думку. Але як поділитися нею з друзями?
— Ви мені не сказали, що такого важливого в цьому пророцтві, яке я мав би вам віддати, — почав він тягти час. Ледь помітно пересунув убік ногу, шукаючи ноги друзів.
— Поттере, не треба водити нас за носа, — застеріг Мелфой.
— Нікого я не воджу, — заперечив Гаррі, а сам і далі крадькома шукав чию-небудь ногу. Нарешті наткнувся на чиюсь і наступив. Почув за спиною ледь чутний зойк і зрозумів, що то була нога Герміони.
— Що? — прошепотіла вона.
— Хіба Дамблдор тобі не розповідав, що згадка про причину появи твого шраму зберігається в глибинах відділу таємниць? — глузливо запитав Мелфой.
— Я… що? — розгубився Гаррі й на якусь мить забув про свій задум. — До чого тут мій шрам?
— Що? — настирливіше зашепотіла за спиною Герміона.
— Як же так? — з лиховісною втіхою спитав Мелфой. Дехто зі смертежерів знову зареготав, а Гаррі скористався цим і прошепотів Герміоні, майже не розтуляючи губ: — Громіть полиці…
— То Дамблдор нічого тобі не сказав? — перепитав Мелфой. — Тоді зрозуміло, Поттере, чого ти не прийшов раніше. Темний Лорд ще дивувався, чому…
— …коли я скажу “давай”…
— …ти побіг не відразу, коли він показав тобі у снах, де ця куля захована. Думав, що ти з природної цікавості захочеш почути точні слова…
— Он як? — сказав, аби щось сказати, Гаррі. Не так почув, як відчув спиною, що Герміона переповідає його наказ іншим, і тому намагався розмовою відвернути увагу смертежерів. — То він хотів, щоб я прийшов по цю кулю? А чому?
— Чому? — Мелфой, здавалося, страшенно зрадів. — А тому, Поттере, що забрати пророцтво з відділу таємниць можуть лише ті, кого воно безпосередньо стосується. Темний Лорд це з’ясував, коли змушував інших його викрасти.
— А чому він хотів викрасти пророцтво, що стосувалося мене?
— Вас обох, Поттере, обох… невже ти ніколи не задумувався, чому Темний Лорд хотів убити тебе ще немовлям?
Гаррі втупився в щілини маски, крізь які виблискували Мелфоєві очі. Невже це пророцтво було причиною смерті його батьків, причиною появи його шраму-блискавки? Невже він тримає в руці відповідь на всі ці запитання?
— Хтось напророкував про мене й про Волдеморта? — неголосно перепитав Гаррі, дивлячись на Луціуса Мелфоя й міцно стискаючи пальцями теплу скляну кульку. Була вона не більша за снича і шорстка від прикипілого пилу. — А він змусив мене прийти й забрати це пророцтво для нього? Чого ж він не прийшов сам?
— Сам? — аж зайшлася божевільним реготом Белатриса. — Щоб Темний Лорд приходив у Міністерство магії, де всі так мило ігнорують його повернення? Щоб з’являвся тут перед аврорами, які марнують час на пошуки мого любого двоюрідного братика?
— То він послав вас виконати за нього всю брудну роботу? — вколов Гаррі. — Спочатку змушував викрасти пророцтво Стержиса… потім Боуда?
— Дуже добре, Поттере, дуже добре… — протяг Мелфой. — Темний Лорд знає, що ти маєш голову на пле…
— ДАВАЙ! — крикнув Гаррі.
П’ять голосів за його спиною гримнули “РЕДУКТО!” П’ять заклять полетіли в п’ять різних боків, і полиці, в які вони влучили, негайно вибухли. Височенні стелажі захиталися, а сотні скляних куль порозбивалися на друзки. З них вилітали перламутрово-білі постаті, що зависали в повітрі, а їхні голоси з невідь-якої минувшини відлунювали серед оглушливого тріску скла й дерева, серед уламків, що густим дощем сипалися на підлогу…
— ТІКАЙТЕ! — загорлав Гаррі, а зі стелажів, що загрозливо хиталися, летіли все нові й нові скляні кулі. Гаррі схопив Герміону за мантію й поволік за собою, прикриваючись другою рукою від друзок скла, що падали згори. Якийсь смертежер кинувся до них крізь хмару пилюки, і Гаррі щосили вгатив його ліктем у пику, приховану маскою. Усі кричали, хтось горлав від болю, лунав оглушливий тріск, полиці падали одна на одну, а химерні уривки пророцтв лунали з безлічі кульок…
Гаррі побачив, що шлях попереду вільний. Повз нього, затуляючи голови руками, промчали Рон, Джіні й Луна. Щось важке вдарило його в щоку, але він лише пригнувся й побіг далі. Чиясь рука схопила його за плече. Почув Герміонин крик “Закляктус!” — і рука негайно його відпустила…
Добігли до кінця дев’яносто сьомого ряду. Гаррі повернув праворуч і побіг ще швидше. Чув за спиною кроки й голос Герміони — вона підганяла Невіла. Попереду були відчинені двері, крізь які вони сюди зайшли. Гаррі вже бачив мерехтливе сяйво схожого на дзвін ковпака. Шаснув у двері, міцно стискаючи в руці пророцтво, зачекав, поки всі перестрибнуть поріг, і, грюкнувши, зачинив двері…
— Колопортус! — видихнула Герміона, і двері запечаталися з химерним чваканням.
— А де… де всі інші? — захекано спитав Гаррі.
Йому здавалося, що Рон, Луна й Джіні бігли попереду, що вони чекають їх у цій залі, але тут нікого не було.
— Мабуть, побігли не в той бік! — з жахом прошепотіла Герміона.
— Слухайте! — теж прошепотів Невіл.
За дверима, які вони щойно запечатали, чулися вигуки й біганина. Гаррі притулив до дверей вухо й почув Мелфоєве гарчання:
— Покинь Нота, покинь, кажу… Його рани — ніщо порівняно з тим, що зробить Темний Лорд, якщо ми втратимо пророцтво. Джаґсон, сюди, треба організуватися! Ділимося на пари й шукаємо дітлахів! Тільки будьте обережні з Поттером, поки не заберете в нього пророцтво! Інших, якщо треба, можна вбивати… Белатрисо, Родольфусе — ви йдіть ліворуч. Креб з Рабастаном — біжіть направо… Джаґсон, Дологов — до тих дверей попереду… Макнейр та Ейвері, сюди… Руквуде, туди… Мульцибер іде зі мною!
— Що нам робити? — запитала в Гаррі Герміона, трусячись усім тілом.
— Насамперед, не будемо тут чекати, поки нас знайдуть, — відповів Гаррі. — Тікаймо від цих дверей.
Якомога тихіше вони пробігли повз мерехтливий ковпак, де з крихітного яєчка постійно вилуплювалася й знову поверталася в нього пташка колібрі. Майже добігли до входу в круглу залу, коли Гаррі почув, як щось велике й важке вгатилося в запечатані Герміоною двері.
— Відійди! — наказав хтось хрипко. — Алогомора!
Двері вилетіли, а Гаррі, Герміона й Невіл кинулися під столи. Бачили, як наближаються краї двох смертежерських мантій, і чули кроки.
— Вони могли вибігти в коридор, — припустив хрипкий голос.
— Перевір під столами, — порадив другий голос. Гаррі побачив, як згинаються коліна смертежерів. Виставив з-під стола чарівну паличку й вигукнув:
— ЗАКЛЯКТУС!
Струмінь червоного світла влучив у найближчого смертежера. Той гепнувся спиною на високий стоячий годинник і перекинув його на підлогу. Але другий смертежер устиг відскочити й ухилитися від Гарріного закляття. Тепер він уже й сам спрямував чарівну паличку на Герміону, яка виповзала з-під стола, щоб краще прицілитися.
— Авада…
Гаррі стрибнув і схопив смертежера за коліна. Той повалився додолу і не влучив у Герміону. Невіл аж стола перекинув, так спішив допомогти. Не тямлячись, наставив чарівну паличку на них обох і вигукнув:
— ЕКСПЕЛІАРМУС!
Як Гарріна, так і смертежерова палички вислизнули їм з рук і полетіли до входу в залу Пророцтв. Обидва зірвалися на ноги й помчали за паличками — смертежер попереду, а Гаррі на півкроку позаду. Приголомшений тим, що зробив, Невіл побіг на ними.
— Гаррі, відійди! — закричав Невіл, сповнений рішучості виправити помилку.
Гаррі відскочив, а Невіл прицілився й загорлав:
— ЗАКЛЯКТУС!
Струмінь червоного світла пролетів над самісіньким смертежеровим плечем і влучив у засклену настінну шафку де було повно різноманітних годинників. Шафка впала на підлогу й розлетілася, вибухнувши на всі боки битим склом. а тоді застрибнула назад на стіну і знову стала як нова. а за мить ще раз упала і вибухла…
Смертежер схопив свою чарівну паличку, що лежала на підлозі біля мерехтливого скляного ковпака. Гаррі пірнув під найближчий стіл. Смертежер обернувся, але його маска перекосилася, й він нічого не бачив. Зірвав її вільною рукою й закричав: — ЗАКЛЯ…
— ЗАКЛЯКТУС! — встигла поперед нього Герміона, яка щойно їх наздогнала. Червоний струмінь ударив смертежера в груди. Смертежер завмер з піднятою рукою, його чарівна паличка впала на підлогу, а сам він повалився спиною на скляний ковпак з колібрі. Гаррі чекав, що зараз почує дзенькіт розбитого скла і смертежер сповзе на підлогу. — натомість його голова провалилася крізь поверхню ковпака, наче то була мильна бульбашка, і смертежер завмер горілиць на столі, а його голова так і стриміла в ковпаку, де мерехтів сліпучий вихор.
— Акціо чарівна паличка! — крикнула Герміона. Гарріна паличка прилетіла з темного кутка прямо їй у руку, й вона кинула її йому.
— Дякую, — проказав Гаррі. — Змиваємося звідси…
— Дивіться! — з жахом вигукнув Невіл. Він не відводив очей від смертежерової голови в скляному ковпаку
Усі троє підняли чарівні палички, але ніхто не завдав удару. Роззявивши роти, вони отетеріло дивилися на те, що сталося з головою смертежера.
Вона швидко зменшувалася й лисіла, чорне волосся й щетина зникали під шкірою, щоки ставали гладенькі, а череп округлювався і вкривався ніжним пушком…
З товстої, м’язистої шиї смертежера, який і досі намагався звестися на ноги, тепер химерно стирчала голівка немовляти. Аж ось на їхніх очах ця голівка знову почала розбухати до початкових розмірів, а з маківки й підборіддя проросло густе чорне волосся…
— Це Час, — благоговійно промовила Герміона. — Час…
Смертежер потрусив своєю бридкою головою, намагаючись отямитися, але не встиг, бо голова знову стала дитячою…
У сусідній залі хтось крикнув, тоді почувся тріск і вереск.
— РОН? — закричав Гаррі, швидко відвернувшись від ковпака з його потворним видовищем. — ДЖІНІ? ЛУНА?
— Гаррі! — зойкнула Герміона.
Смертежер витяг голову з-під ковпака. Вигляд у нього тепер був чудернацький. Його дитяча голівка заходилася плачем, а товстелезні руки небезпечно розмахували навсібіч, трохи не зачепивши Гаррі — той ледве встиг пригнутися. Гаррі підняв чарівну паличку, але Герміона, на превеликий подив, схопила його за руку.
— Не можна кривдити дитину!
Сперечатися було ніколи. У залі Пророцтв тупотіли кроки, вони наближалися, й Гаррі із запізненням зрозумів, що не треба було йому кричати й видавати себе.
— Тікаймо! — гукнув він, і, залишивши позаду потворного смертежера з дитячою голівкою, вони кинулись до відчинених дверей, що вели до темної зали.
Пробігли вже половину відстані, коли Гаррі помітив, що назустріч їм через темну залу мчать ще двоє смертежерів. Завернув ліворуч, разом з друзями влетів у темний захаращений кабінетик і зачинив за собою двері.
— Колопо… — почала Герміона, та не встигла закінчити закляття, бо двері рвучко відчинилися, і смертежери ввірвалися в кабінет.
Обидва тріумфально заволали:
— ІМПЕДІМЕНТА!
Гаррі, Герміону й Невіла збило з ніг. Невіла кинуло через стіл і він зник з очей. Герміону, що врізалася в книжкову шафу, засипало важкими книжками. Гаррі гупнувся потилицею об кам’яну стіну, з очей йому посипалися дрібні іскорки, і якусь мить він був такий запаморочений і очманілий, що ні на що не реагував.
— МИ ЙОГО ВПІЙМАЛИ! — загорлав найближчий до Гаррі смертежер. — ТУТ, У БІЧНОМУ КАБІНЕТІ…
— Сіленціо! — крикнула Герміона, і в смертежера пропав
голос. Він і далі роззявляв рота крізь проріз у масці, але не чути було ні звуку. Його відштовхнув другий смертежер.
— Петрифікус тоталус! — закричав Гаррі, щойно другий смсртежер підняв чарівну паличку. Смертежерові руки й ноги зліпилися докупи, і він, наче дошка, гепнувся долілиць на килимок у Гаррі під ногами, не в змозі поворухнутися.
— Молодець, Га…
Але смертежер, якого Герміона щойно позбавила мови, хльоснув зненацька чарівною паличкою, мов батогом. Смужка якогось пурпурового полум’я пронизала Герміоні груди. Вона зойкнула, мовби від подиву, повалилася на підлогу й завмерла.
— ГЕРМІОНО!
Гаррі впав біля неї навколішки, а Невіл швидко поповз із-під стола, тримаючи напоготові чарівну паличку. Смертежер щосили вдарив Невіла ногою. Його черевик розламав надвоє Невілову чарівну паличку і зачепив обличчя. Невіл завив від болю й скрутився на підлозі, затуляючи рота й носа.
Гаррі крутнувся, тримаючи напоготові чарівну паличку, і побачив, як смертежер зриває з себе маску й цілиться чарівною паличкою просто в нього. Гаррі впізнав з фотографії в “Щоденному віщуні” це довге бліде й викривлене обличчя — перед ним був Антонін Дологов, чаклун, що замордував Преветів.
Дологов криво посміхнувся. Вільною рукою показав на пророцтво, що його Гаррі й далі стискав у руці, тоді на себе, потім на Герміону. Хоч він і не говорив, усе було зрозуміло й без слів. Віддай мені пророцтво, або буде те саме, що й з нею…
— Ніби ти все одно нас не вб’єш, коли я віддам! — скривився Гаррі.
Жах, що його охопив, заважав чітко думати. Він стискав Герміонине плече, ще тепле, але не наважувався на неї глянути. Хоч би вона не померла, хоч би не померла, я буду винен у її смерті…
— ‘і за що, ‘Арі, — люто пробелькотів з-під столу Невіл, ніс у якого був переламаний, а з рота на підборіддя текла кров, — не ві’авай йому!
За дверима щось гупнуло, і Дологов озирнувся. У дверях з’явився смертежер з дитячою голівкою, що аж заходилася плачем. Його величезні кулаки некеровано махали на всі боки. Гаррі скористався нагодою:
— ПЕТРИФІКУС ТОТАЛУС!
Дологов не встиг захиститися, закляття влучило в нього, смертежер повалився на свого дружка, й обидва завмерли на підлозі.
— Герміоно, — Гаррі почав її трясти одразу, як смертежер з дитячою голівкою кудись поповз. — Герміоно, прокинься…
— ‘о він їй з’обив? — виповз із-під стола і став біля неї навколішки Невіл. Ніс його швидко розпухав, а кров юшила не спиняючись.
— Не знаю…
Невіл намацав Герміонине зап’ястя.
— ‘Арі, ‘ульс є, це ‘очно.
Гаррі охопила така хвиля полегкості, що аж запаморочилася голова.
— Вона жива?
— ‘умаю, шо ‘ак.
Якусь мить Гаррі пильно прислухався, чи не чути ще кроків, але з сусіднього приміщення долинало тільки рюмсання й лепет смертежера з дитячою голівкою.
— Невіле, ми близько до виходу, — прошепотів Гаррі, поруч з тією круглою залою… Якщо до того, як з’явиться решта смертежерів, нам пощастить її перебігти й знайти потрібні двері, ти понесеш Герміону коридором прямісінько до ліфта… а тоді когось знайдеш… здіймеш тривогу…
— А ‘и шо оби’имеш? — Невіл витер рукавом закривавленого носа.
— Мушу знайти всіх наших, — відповів Гаррі. — ‘оді я піду з ‘обою, — рішуче сказав Невіл.
— А Герміона?..
— ‘Ізьмемо її з обою, — наполягав Невіл, — я її ‘онесу, а ти укатимеш наших…
Він устав і взяв Герміону за руку, рішуче дивлячись на Гаррі. Той завагався, а тоді взяв її за другу руку й допоміг завдати безвольне тіло Невілові на плечі.
— Чекай, — Гаррі підняв з підлоги Герміонину чарівну паличку й тицьнув її Невілові в руку, — пригодиться.
Невіл відкинув ногою уламки своєї чарівної палички, й вони помалу рушили до дверей.
— ‘Абуся мене п’иб’є, — бідкався Невіл, і кров з його носа аж хлюпала, — па’ичка була ше ‘ідова.
Гаррі зазирнув у двері й уважно придивився. Смертежер з дитячою голівкою лементував, натикався на різні предмети, топтав старовинні годинники й перекидав столи, а засклена шафка, в якій, — подумав Гаррі, — мабуть, зберігалися часовороти, все собі падала, розбивалась і знов опинялася на стіні як нова.
— Він нас не помітить, — прошепотів Гаррі. — Ходімо… тільки не відставай…
Вони вислизнули з кабінету й рушили до дверей у чорну залу. Невіл заточувався під вагою Герміони. Двері зали Часу зачинилися за ними, і стіни закрутилися знову. Від недавнього удару по потилиці Гаррі нетвердо стояв на ногах і бачив усе трохи розмито. Коли стіна нарешті зупинилася, він примружив очі і з розпачем побачив, що Герміонині вогненні хрести з дверей позникали.
— Куди ж нам тепер?..
Та не встигли вони вирішити, куди йти, як одні двері відчинилися, і з них вискочили три постаті.
— Роне! — кинувся до них Гаррі. — Джіні… що з вами?..
— Гаррі, — захихотів Рон, схопив Гаррі за мантію і втупився в нього нетвердим поглядом, — ось і ти… ги-ги… ти такий смішний, Гаррі… весь розпатланий…
Обличчя в Рона було бліде, а з кутика рота сочилася темна цівочка. Наступної миті коліна в нього підкосилися, але він і далі тримав за мантію Гаррі, який аж вигнувся, мов лук, щоб і собі не впасти.
— Джіні? — злякано запитав Гаррі. — Що сталося?
Та Джіні лише похитала головою, сповзла по стіні на підлогу й сіла, важко дихаючи й тримаючись за ногу.
— Думаю, в неї перелом, я чула, як щось тріснуло, — прошепотіла Луна й схилилася до неї. Луна, здається, єдина не постраждала. — Їх було четверо, й вони нас загнали в залу з планетами. Там так дивно. Ми якийсь час просто пливли в темряві…
— Гаррі, ми зблизька бачили Уран! — знову кволо гигикнув Рон. — Врубався, Гаррі? Ми бачили Уран… ги-ги-ги…
У кутику Ронового рота надулася й луснула кривава бульбашка.
— …так ось, один з них упіймав Джіні за ногу, я використала зменшувальне закляття й метнула йому в пику Плутоном, але…
Луна розпачливо показала на Джіні, яка ледве дихала і не розплющувала очі.
— А що з Роном? — зі страхом поцікавився Гаррі, бо Рон не переставав хихотіти, чіпляючись за Гарріну мантію.
— Не знаю, чим його закляли, — сумно відповіла Луна, — але він став трохи дивний. Я його ледве сюди дотягла.
— Гаррі, — Рон потяг його до себе, щоб сказати на вухо, кволо хихочучи, — знаєш, хто ця дівчина, Гаррі? Це Лунатичка… Лунатичка Лавґуд… ги-ги-ги…
— Ми мусимо звідси вибратися, — рішуче сказав Гаррі. — Луно, зможеш допомогти Джіні?
— Так, — Луна заклала чарівну паличку собі за вухо, обняла Джіні рукою за талію і спробувала підняти.
— Звичайний вивих, я можу й сама! — запротестувала Джіні, та вже наступної миті повалилася набік, хапаючись за Луну. Гаррі закинув Ронову руку собі на плече, як це робив влітку з Дадлі. Озирнувся — у них був один шанс із дванадцяти з першого разу вгадати потрібні двері…
Поволік Рона до дверей. Їм залишалося буквально півметра, коли з протилежного боку зали різко відчинилися двері й увірвалося троє смертежерів на чолі з Белатрисою Лестранж.
— Ось вони! — закричала Белатриса.
По залі шугнули приголомшливі закляття. Гаррі влетів у двері, безцеремонно скинув з себе Рона й кинувся назад — допомогти Невілові з Герміоною. Вони встигли перестрибнути поріг і зачинити двері перед самим носом Белатриси.
— Колопортус! — вигукнув Гаррі й почув, як у двері з того боку з розгону врізалося троє тіл.
— Нічого! — почувся чоловічий голос. — Є й інші двері… МИ ЇХ УПІЙМАЛИ, ВОНИ ТАМ!
Гаррі озирнувся. Вони були в залі Мозку. І справді, уздовж стін було багато інших дверей. Почув здалеку кроки смертежерів, що бігли їх відчиняти.
— Луно… Невіл… поможіть!
Вони утрьох заметалися по залі, запечатуючи всі входи й виходи. Гаррі наштовхнувся на стіл і перелетів через нього, — так поспішав до наступних дверей.
— Колопортус!
За стіною лунали швидкі кроки, час від часу чиєсь важке тіло гупалося в чергові двері, аж ті тріщали й здригалися. Луна й Невіл зачакловували двері уздовж протилежної стіни… і тут, коли Гаррі добіг уже до самого кінця кімнати, почувся Лунин крик:
— Коло… а-а-а-а-а-а-ай…
Він озирнувся й побачив, як дівчина відлетіла вбік. У двері, що їх вона не встигла запечатати, ввірвалося п’ятеро смертежерів. Луна вдарилася об стіл, проїхалася по ньому і впала з другого боку на підлогу, розпростершись так само нерухомо, як і Герміона.
— Хапайте Поттера! — заверещала Белатриса й рвонула до нього. Він крутнувся й чкурнув у протилежний бік зали. Був у безпеці, поки вони боялися влучити в пророцтво…
— Гей! — це Рон зіп’явся на ноги і поплентався до Гаррі, п’яно похитуючись і хихочучи. — Гей, Гаррі, тут є мізки, ги-ги-ги, прикольно, правда, Гаррі?
— Роне, відійди, пригнися…
Але Рон уже націлився чарівною паличкою на резервуар.
— Чесно, Гаррі, це мізки… дивися… Акціо мозок!
Усі на якусь мить завмерли. Гаррі, Джіні, Невіл і всі смертежери мимоволі обернулися до резервуара, з зеленої рідини якого вилегів, немов якась стрибуча риба, мозок. Спочатку завис у повітрі, а тоді помчав, обертаючись, до Рона, і з нього, немов рулони плівки, розкручувалися стрічки рухомих картинок…
— Ги-ги-ги, Гаррі, ти ба… — захихотів Рон, дивлячись, як мозок вивергає свої барвисті нутрощі, — Гаррі, ану помацай, так прикольно…
— РОНЕ, НЕ ЗАЙМАЙ!
Гаррі не знав, що станеться, коли Рон доторкнеться до цих летючих щупалець з думками, але був певний, що нічого доброго не вийде. Кинувся до Рона, але той уже впіймав мозок простягненими руками.
Щупальці торкнулися шкіри й умлівіч обмотали Ронові руки, немов мотузки.
— Гаррі, дивися, що стал… Ні… ні… мені не подобається… перестаньте… перестаньте…
Але тоненькі стрічки вже обвили Ронові груди. Він борсався і віддирав їх, а мозок присмоктався до нього, мов спрут.
— Діфіндо! — закричав Гаррі, намагаючись розірвати щупальця, які в нього на очах міцно обмотували Рона, але ті не піддавалися. Рон упав на підлогу борсаючись з останньої сили.
— Гаррі, він задушиться! — крикнула Джіні, яка не могла встати через перелом ноги. Тут з чарівної палички котрогось зі смертежерів вилетів червоний струмінь і влучив їй в обличчя. Вона впала боком і знепритомніла.
— ЗА’ЛЯ’ТУС! — вереснув Невіл, замахуючись Герміониною чарівною паличкою на смертежерів, що насувалися, — ЗА’ЛЯ’ТУС, ЗА’ЛЯ’ТУС! Але нічого не сталося.

Страницы: 1 2 3 4 5 6 7 8 9

Ваш відгук

Сторінки

Рубрики

Пошук

Мітки

Архів

Червень 2017
П В С Ч П С Н
« Бер    
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930  

Підписка

  • Цікаве