Джоан К. Роулінг. “Гаррі Поттер і напівкровний принц”

Гаррі думав, що директор наполягатиме на своєму, але знову був здивований. Дамблдор вручив Редлові конверт з переліком потрібного, а тоді, чітко пояснивши, як дістатися з сиротинця до “Дірявого Казана”, сказав:
— Ти його побачиш, хоч навколишні маґли… тобто не-магічні люди… нічого не бачать. Знайди там шинкаря Тома… легко запам’ятати, бо він твій тезко…
Редл роздратовано відмахнувся, наче відганяв надокучливу муху. — Тобі не подобається ім’я Том?
— Тих Томів надто багато, — пробурмотів Редл. А тоді, ніби не в змозі втриматися від запитання, ніби воно вирвалося само собою, поцікавився: — А мій батько теж був чарівник? Мені казали, що його теж звали Том Редл.
— На жаль, я цього не знаю, — лагідно відповів Дамблдор.
— Мати не могла бути чарівницею, бо інакше вона б не померла, — сказав Редл скоріше собі, ніж Дамблдорові. — Мабуть, це батько. А… після того, як я все придбаю… коли мені вирушати в той Гоґвортс?
— Усі деталі виписані на другому аркуші пергаменту в твоєму конверті, — пояснив Дамблдор. — Виїзд першого вересня з вокзалу “Кінґс Крос”. У конверті лежить і квиток на поїзд.
Редл кивнув. Дамблдор устав і знову подав йому руку. Редл її потиснув і сказав:
— Я вмію розмовляти зі зміями. Я це збагнув, коли ми були за містом… вони самі мене знайшли і шепотіли до мене. Чи це нормально для чарівника?
Гаррі був упевнений, що Редл спеціально досі не згадував про це своє дивне вміння, бажаючи справити сильніше враження.
— Це незвично, — відповів Дамблдор, хвильку повагавшись, — але таке буває.
Він це сказав буденним тоном, але очі його з цікавістю оглядали Редлове лице. Так вони стояли якусь мить, чоловік і хлопець, дивлячись один на одного. Потім Дамблдор відпустив його руку і пішов до виходу.
— До побачення, Томе. Зустрінемося в Гоґвортсі.
— Думаю, цього досить, — сказав сивочолий Дамблдор поруч з Гаррі. Наступної миті вони знову невагомо линули крізь темряву, і за кілька секунд приземлилися прямісінько в його теперішньому кабінеті.
— Сідай, — звелів Дамблдор Гаррі.
Гаррі послухався, пригадуючи все щойно побачене.
— Він повірив у це значно швидше, ніж я… тобто, коли ви сказали, що він чарівник, — замислився Гаррі. — Коли мені це казав Геґрід, то я йому спочатку не повірив.
— Так, Редл був абсолютно готовий повірити в те, що він… як він сам це сказав… “особливий”, — погодився Дамблдор.
— Чи знали ви… тоді?.. — поцікавився Гаррі.
— Чи знав я, що зустрівся з найнебезпечнішим темним чаклуном усіх часів? — перепитав Дамблдор. — Ні, я собі й уявити не міг, що він виросте і стане тим, ким є. Проте він мене справді тоді заінтригував. Я повернувся в Гоґвортс, маючи намір пильнувати за ним, і не тільки тому, що він був самотній і не мав друзів, а й тому, що я відчував обов’язок робити це заради інших, а не лише заради нього самого.
Його приховані сили, як ти вже чув, були на диво добре розвинуті як на такого юного чарівника, і… що було найцікавіше й найзловісніше… він уже з’ясував для себе, що ними можна розпоряджатися на власний розсуд, і почав застосовувати їх осмислено. Як ти бачив, то не були випадкові експерименти, типові для юних чаклунів. Він використовував магію на шкоду іншим — щоб лякати, карати, підкоряти. Ці всі дрібні випадки з задушеним кроленям або з маленькими хлопчиком і дівчинкою, яких він заманив у печеру, багато про що свідчать… “Можу зробити їм боляче, якщо забажаю”…
— А ще він виявився парселмовцем, — додав Гаррі.
— Це правда, рідкісний хист, до того ж такий, що нібито пов’язаний з темними мистецтвами, хоч, як ми знаємо, парселмовці трапляються й серед шляхетних і добрих чаклунів. Чесно кажучи, його вміння розмовляти зі зміями мене стурбувало значно менше, ніж його відверта схильність до жорстокості, потайливості й панування.
Ми знову не помітили, як пролетів час, — сказав Дамблдор, показуючи на почорніле небо за вікнами. — Та перш ніж попрощатися, я хотів би звернути твою увагу на деякі особливості побаченого нами, бо ці деталі значною мірою визначатимуть ті ситуації, які ми обговоримо під час наших наступних зустрічей.
По-перше, я сподіваюся, ти помітив, як відреагував Том, коли я згадав, що хтось має однакове з ним ім’я — Том?
Гаррі кивнув.
— Цим він виявив свою зневагу до всього, що пов’язувало його з іншими людьми, до всього, що робило його посередністю. Навіть тоді він уже прагнув бути іншим, незалежним, знаменитим. Він позбувся цього імені, як ти вже знаєш, усього через кілька років після тієї розмови й надовго заховався під вигаданою ним личиною “Лорда Волдеморта”.
Гадаю, ти також помітив, що Том Редл уже був цілком самодостатній, потайливий і самотній? Він відмовився від допомоги чи супроводу для поїздки на алею Діаґон. Він волів діяти самостійно. Дорослий Волдеморт нічим не відрізняється. Ти ще почуєш багатьох смертежерів, які запевняють, що тільки вони користуються його довірою, що наближені до нього і навіть, що лише вони його розуміють. Це величезна омана. Лорд Волдеморт ніколи не мав друзів, і я не думаю, що коли-небудь бажав їх мати.
І останнє… сподіваюся, Гаррі, ти ще не сонний, і можеш звернути увагу на отаке… юному Томові Редлу подобалося колекціонувати трофеї. Ти бачив ту коробку з краденими речами, яку він ховав у своїй кімнаті. Це були, так би мовити, пам’ятки про тих, хто став жертвою його розбишацьких витівок, дрібні сувеніри на згадку про найприкріші його чари. Не забувай про цю його манію збирати все, наче якась сорока, бо згодом це матиме велике значення.
А тепер і справді час уже спати.
Гаррі підвівся. Коли він ішов до дверей, то погляд його впав на столик, де минулого разу лежав перстень Ярволода Ґонта, та зараз персня вже не було.
— Що, Гаррі? — запитав Дамблдор, бо Гаррі раптом зупинився.
— Перстень пропав, — сказав Гаррі, роззираючись довкола. — Але я подумав, що десь тут мала б лежати губна гармошка, наприклад.
Дамблдор усміхнувся, дивлячись на нього поверх окулярів, схожих на два півмісяці.
— Дуже проникливо, Гаррі, але губна гармошка була тільки губною гармошкою.
І з цими загадковими словами він помахав Гаррі рукою, даючи зрозуміти, що розмову закінчено.

— РОЗДІЛ ЧОТИРНАДЦЯТИЙ —
Фелікс-феліціс

Наступний ранок починався для Гаррі з уроку гербалогії. Він не міг за сніданком розповісти Ронові й Герміоні про чергову зустріч з Дамблдором, побоюючись, що їх підслухають, однак переповів їм усе, коли вони йшли повз овочеві грядки до оранжерей. Лютий вітер, що віяв у вихідні, нарешті вщух; зате все довкола знову оповила мряка, тому друзі шукали потрібну оранжерею трохи довше, ніж завжди.
— Ого, страшно й подумати, юний Відомо-Хто, — тихо сказав Рон, коли вони зайняли місця довкола одного з вузлуватих снарґалуфових пеньків, що були темою цього семестру, й почали натягувати захисні рукавиці. — Але я й досі не врубаюся, навіщо тобі Дамблдор усе це показує. Тобто це дуже цікаво, але який у цьому сенс?
— Не знаю, — стенув плечима Гаррі, прилаштовуючи гумовий щит. — Але він каже, що це важливо і що воно допоможе мені вижити.
— Я вважаю, що це правильно, — щиро сказала Герміона. — Абсолютно необхідно якомога більше знати про Волдеморта. Бо ж як інакше намацати його слабкі місця?
— А як пройшла остання зустріч у Слизорога? — глухо запитав її Гаррі з-за гумового щита.
— Ой, досить добре, справді, — відповіла Герміона, нап’ялюючи захисні окуляри. — Тобто він трохи зануджує всіх розмовами про своїх колишніх учнів, що поставали знаменитостями, і просто липне до Маклаґена, бо в того, бач, добрі зв’язки, але їжа була дуже смачна, а ще він познайомив нас з Ґвеноґою Джонс.
— З Ґвеноґою Джонс? — витріщив за окулярами очі Рон. — Отією Ґвеноґою Джонс? Капітанкою “Гарпій з Голігеду”?
— Ага, — підтвердила Герміона. — Особисто мені здається, що вона про себе надто високої думки, але…
— Годі вже там розмовляти! — суворо урвала її професорка Спраут, йдучи до них. — Ви й так відстаєте, усі вже давно працюють, а Невіл уже добув перший кокон!
Друзі озирнулися; і справді, Невіл хоч і мав закривавлену губу та глибокі подряпини на щоці, але тримав на долоні неприємно пульсуючу зелену штуку завбільшки з грейпфрут.
— Добре, пані професорко, починаємо! — вигукнув Рон, а коли Спраут відвернулася, тихенько додав: — Треба було б, Гаррі, використати “Глушилято”.
— Ні, не можна! — відразу заперечила Герміона, котру, як завжди, страшенно дратувала будь-яка згадка про Напівкровного Принца та його закляття. — Ворушіться, час уже починати…
Вона стурбовано глянула на хлопців; вони удвох набрали повні груди повітря й накинулися на вузлуватий пеньок, довкола якого стояли.
Той моментально ожив; з його верхньої частини випорснули довгі колючі, мов у ожини, прутики-лози й почали батожити повітря. Один вчепився Герміоні у волосся, і Рон ледве відбив його напад садовим секатором; Гаррі зумів схопити кілька лозин і зв’язати їх докупи; поміж гілочками, що звивалися, мов щупальця, з’явився отвір; Герміона відважно запхнула туди руку, і отвір заклацнувся, наче пастка, навколо її ліктя; Гаррі з Роном щосили сіпали й шарпали лози, примушуючи отвір розкритися. Герміона висмикнула руку, стискаючи між пальцями такий самий, як і в Невіла, кокон. Колючі лози миттю втяглися назад, і вузлуватий пеньок знову почав нагадувати звичайну мертву дровиняку.
— Навряд чи я посаджу таке паскудство у своєму садочку, коли матиму власний дім, — сказав Рон, зсовуючи на лоба захисні окуляри й витираючи з обличчя піт.
— Подай миску, — попросила Герміона, відвівши в бік руку з пульсуючим коконом; Гаррі підсунув їй миску, Герміона гидливо кинула кокон туди.
— Не треба так кривитися, добре їх почавіть, поки свіженькі! — гукнула професорка Спраут.
— Отож, — продовжила Герміона перервану розмову, наче на неї щойно й не нападав пеньок, — Слизоріг збирається святкувати Різдвяний вечір, і тепер тобі, Гаррі, ніяк не вдасться вислизнути, бо він попросив, щоб я з’ясувала, коли ти будеш вільний, і запланує святкування на той вечір, коли ти точно зможеш прийти.
Гаррі застогнав. Рон, який тим часом намагався розчавити кокон, накрив його просто в мисці руками, випростався й щосили натис, а тоді сердито запитав:
— І що, це знову буде свято для Слизорогових улюбленців?
— Так, лише для членів Слизоклубу, — підтвердила Герміона.
Кокон вислизнув з-під Ронових пальців і вдарився об скло оранжереї, звідти відскочив прямісінько в потилицю професорки Спраут і збив їй з голови старого латаного капелюха. Гаррі кинувся по кокон. Коли він повернувся, Герміона говорила:
— Та це ж не я вигадала назву “Слизоклуб”…
— “Слизоклуб”, — повторив Рон зі зневажливою посмішкою, гідною Мелфоя. — Жалюгідно. Сподіваюся, тобі там буде весело. Знюхаєшся з Маклаґеном, а Слизоріг зробить вас Слизокоролем і Слизокоролевою…
— Нам можна приводити з собою гостей, — Герміона хтозна-чого залилася рум’янцем, — і я збиралася тебе запросити, але якщо ти вважаєш, що це дурість, то як собі хочеш!
Гаррі раптом пошкодував, що кокон не відлетів ще далі, щоб йому не треба було сидіти з цією парочкою. Вони його навіть не помічали, тож він схопив миску з коконом і почав енергійно і якнайгучніше його чавити; на жаль, це не завадило йому чути кожнісіньке слово їхньої бесіди.
— Ти збиралася мене запросити? — вже іншим голосом запитав Рон.
— Так, — огризнулася Герміона. —Але, звичайно, якщо ти хочеш, щоб я знюхалася з Маклаґеном…
Виникла пауза, під час якої Гаррі ретельно чавив упертого кокона садовою лопаткою.
— Ні, не хочу, — ледь чутно пробурмотів Рон. Гаррі промахнувся і замість кокона розбив миску.
— Репаро, — швиденько проказав він, торкаючись уламків чарівною паличкою — і миска знову стала ціла. Але цей гамір нагадав Ронові й Герміоні, що біля них присутній Гаррі. Герміона заметушилися й почала розгублено шукати свій підручник “М’ясоїдні дерева світу”, щоб знайти там правильний спосіб вичавлювання соку зі снарґалуфових пеньків; а на Роновому трохи зніяковілому обличчі вималювалася радість.
— Дай мені, Гаррі, — попросила Герміона, — тут написано, що їх треба проколювати чимось гострим…
Гаррі передав їй миску з коконом, вони з Роном знову нап’ялили захисні окуляри і взялися до пенька.
Не скажеш, що стосунки Рона з Герміоною — це велика несподіванка, думав Гаррі, воюючи з колючою лозою, яка явно збиралася його задушити; він припускав, що рано чи пізно таке могло статися. Але він не знав, що й думати… їм з Чо зараз незручно навіть дивитися одне на одного; ану ж Рон і Герміона почнуть зустрічатися, а потім розірвуть стосунки? Чи їхня дружба витримає таке випробування? Гаррі пригадав ті кілька тижнів у третьому класі, коли ці двоє не розмовляли між собою; його виснажували постійні спроби їх помирити. А якщо вони не посваряться, а зустрічатимуться й далі? Що, як стануть схожі на Білла й Флер, і тоді він почуватиметься зайвим поруч з ними, і виявиться, що він назавжди від них відрізаний?
— Є! — закричав Рон, витягаючи з пенька ще один кокон, а Герміона тим часом зуміла-таки розчавити першого, і в мисці тепер було повнісінько бульбочок, що звивалися, наче блідо-зелені черви.
До кінця уроку ніхто вже не згадував про Слизорогове свято. Наступні кілька днів Гаррі уважно спостерігав за друзями, але не помічав ніяких змін, хіба що Рон і Герміона були одне з одним трохи ввічливіші, ніж завжди. Гаррі припускав, що треба зачекати й побачити, чи не станеться чогось під дією маслопива на святі в Слизороговій темній кімнаті. А тим часом його турбували серйозніші речі.
Кеті Бел і досі лежала в лікарні Святого Мунґа й годі було сподіватися швидкого одужання, а це означало, що в ґрифіндорській команді, яка подавала великі надії і яку Гаррі так сумлінно тренував з самого вересня, не вистачало однієї загонички. Гаррі затягував з заміною Кеті Бел, вірячи, що вона повернеться, але перша гра зі Слизерином невблаганно наближалася, і він, урешті-решт, мусив змиритися з тим, що Кеті не встигнуть виписати з лікарні.
Гаррі знав, що не витримає ще однієї проби при повному стадіоні. З тяжким, хоч і не через квідич, серцем він перестрів якось після трансфігурації Діна Томаса. Майже всі учні вже вийшли, хоч у класі ще пурхали, цвірінькаючи, жовті пташечки, витворені Герміоною; нікому іншому поки що не вдавалося вичаклувати просто з повітря щось серйозніше за звичайне пір’ячко.
— Чи ти ще хочеш стати загоничем?
— Я?.. Аякже! — розхвилювався Дін. Гаррі бачив, як за Діновою спиною жбурляє в сумку підручники кислий Шеймус Фініґан. Серед причин, чому Гаррі не хотілося просити Діна повернутися в команду, було й те, що Шеймусові, як він чудово знав, це дуже не сподобається. З іншого боку, він мусив діяти так, як буде ліпше для команди, а Дін на пробах літав краще за Шеймуса.
— То вважай, що ти в команді, — сказав Гаррі. — Сьогодні о сьомій тренування.
— Добре, — зрадів Дін. — Бувай, Гаррі! Класно, побіжу розкажу Джіні!
Він вибіг з класу, залишивши Гаррі удвох з Шеймусом, і цю й так незручну ситуацію геть не поліпшила одна з Герміониних канарок, що, пролітаючи над Шеймусом, какнула йому на потилицю.
Не одного Шеймуса роздратував вибір гравця на заміну Кеті. У вітальні було багато нарікань, що Гаррі взяв до команди відразу двох своїх однокласників. За всі роки в школі Гаррі витримував і не таку критику, тож його це не дуже турбувало, проте він відчував дедалі більшу відповідальність за те, щоб забезпечити перемогу над Слизерином у майбутньому матчі. Гаррі знав, що варто Ґрифіндорові перемогти, і всі в гуртожитку забудуть, як його критикували, й запевнятимуть, що завжди вірили у свою непереможну команду. Та якщо вони програють… утім, іронічно подумав Гаррі, він витримував і не таку критику…
Гаррі не пожалкував про свій вибір, коли побачив увечері Діна в повітрі; Дін, Джіні й Демелза добре відчували одне одного. Загоничі Пікс і Кут теж набирали дедалі кращої форми. Проблема була лише з Роном.
Гаррі знав, що Рон нерівний гравець, якому дошкуляли власні нерви і завжди бракувало впевненості, та, на жаль, наближення першої гри сезону тільки поглибило усі ці давні вади. Рон пропустив з півдесятка голів, більшість яких забила Джіні, після чого його рухи стали дикі й безладні, і, врешті-решт, він заїхав Демелзі Робінс, що мчала на нього, кулаком у зуби.
— Це випадково, Демелзо, я не хотів, пробач! — кричав дівчині навздогін Рон, коли та, стікаючи кров’ю, зиґзаґами опускалася на землю. — Я просто…
— Запанікував, — сердито кинула Джіні, приземляючись біля Демелзи й оглядаючи її розпухлу губу. — Дурило ти, Роне! Подивись тепер на неї!
— Я все владнаю, — Гаррі приземлився біля дівчат, націлив чарівну паличку на Демелзин рот і проказав: “Епіскі!” І ще, Джіні, не називай Рона “дурило”, ти ж не капітан команди…
— Я подумала, що ти не маєш часу назвати його дурилом, а хтось же повинен був це зробити…
Гаррі ледве стримався, щоб не розреготатися.
— Усі в повітря, швидко…
Загалом це було чи не найгірше в цьому році тренування, але Гаррі не вважав, що напередодні матчу треба заявляти про це вголос.
— Молодці, все добре, думаю, Слизерин ми роздовбаємо, — підбадьорив він усіх, і загоничі з відбивачами вийшли з роздягальні у доброму гуморі..
— Я грав, як лантух драконячого лайна, — пробубонів Рон, коли за Джіні зачинилися двері.
— Неправда, — заперечив Гаррі. — Ти, Роне, найкращий воротар з усіх, що приходили на проби. Тільки навчися нерви тримати в кулаці.
Дорогою до замку Гаррі без упину намагався піднести Ронів бойовий дух, тож коли вони піднялися на третій поверх, Рон уже був досить бадьорий. Та щойно Гаррі відсунув гобелен, щоб скоротити, як завжди, шлях до ґрифіндорської вежі, вони побачили там Джіні й Діна, які злилися в палкому цілунку.
Здавалося, що в грудях у Гаррі заворушилося щось велике й лускате, дряпаючи зсередини кігтями; в голову шугонула гаряча кров, притлумлюючи всі думки й викликаючи нестримне бажання перетворити Діна на драглі. Ледве стримуючи це божевільне прагнення, він наче крізь вату почув Ронів голос.
— Гей!
Дін і Джіні вивільнилися з обіймів і озирнулися.
— Що? — запитала Джіні.
— Не хочу, щоб моя сестра лизалася у всіх на очах!
— Тут нікого не було, поки ти не приперся! — огризнулася Джіні.
Дін зніяковів. Він витиснув з себе посмішку Гаррі, але той на неї не відповів, бо новонароджена потвора у нього всередині ревла, вимагаючи негайно вигнати Діна з команди.
— Е-е… ходімо, Джіні, — запропонував Дін, — назад у вітальню…
— Ти йди! — звеліла Джіні. — А я ще скажу кілька слів дорогому братикові!
Дін пішов, не виявляючи найменшої охоти затриматися.
— Отже, так, — Джіні відкинула з обличчя довге руде волосся й зі злістю зміряла Рона очима, — з’ясуймо все раз і назавжди. Не твоє собаче діло, Роне, з ким я ходжу і що роблю…
— Якраз моє! — не менш сердито огризнувся Рон. — Думаєш, я хочу, щоб на мою сестру казали…
— Як? — крикнула Джіні, виймаючи чарівну паличку. — Як саме?
— Джіні, він нічого такого не мав на увазі, — машинально спробував заспокоїти її Гаррі, хоч потвора у грудях заревла, схвалюючи Ронові слова.
— Ще й як мав! — кинула вона Гаррі. — Лише тому, що він сам ще ні з ким не “лизався”, лише тому, що найкращим і у його житті цілунком був “цьом” від тітоньки Мюріель…
— Заткни торохтілку! — загорлав Рон, і його обличчя, минаючи стадію почервоніння, відразу стало бурякове.
— Не заткну! — й собі завелася Джіні. — Я бачила, нікчемо, як ти щоразу, наткнувшись на Флегму, надіявся, що вона цмокне тебе в щічку! Якби ти сам наважився з кимось “полизатися”, то не казився б, що всі давно це роблять! Рон теж вийняв чарівну паличку; Гаррі негайно став поміж ними.
— Ти сама не тямиш, що верзеш! — ревів Рон, цілячись у Джіні, хоч йому й заважав Гаррі, що стояв між ними, розкинувши руки. — Лише тому, що я не роблю цього на людях!
Джіні, відштовхуючи Гаррі, зайшлася глузливим реготом.
— Цілуєшся з Левконією? Чи, може, ховаєш під подушкою знімок тітоньки Мюріель?
— Ти…
Цівка помаранчевого світла шугонула в Гаррі під лівою пахвою й ледь не влучила в Джіні; Гаррі притис Рона до стіни.
— Не роби дурниць…
— Гаррі цілувався з Чо Чанґ! — крикнула Джіні, готова ось-ось розридатися. — Герміона цілувалася з Віктором Крумом! Лишень ти, Роне, поводишся так, ніби це щось бридке! А все тому, що в тебе у цих справах досвіду, яку дванадцятирічного школярика!
І з цими словами вона побігла. Гаррі відпустив Рона; у того був кровожерний вираз обличчя. Вони так і стояли, важко дихаючи, доки Філчева кицька Місіс Норіс, що з’явилася з-за рогу, не вивела їх із заціпеніння.
— Пішли, — буркнув Гаррі, коли почув човгання Філчевих ніг.
Вони помчали по сходах і не спиняючись бігли коридором восьмого поверху.
— Гей ти, з дороги! — накричав Рон на якусь маленьку дівчинку, що перелякано відскочила й випустила з рук пляшку з жаб’ячою ікрою.
Гаррі майже не чув дзвону розбитого скла; був якийсь розгублений і очманілий; щось подібне, мабуть, буває від удару блискавки. “Це лише тому, що вона Ронова сестра, — сказав він собі подумки. — Тобі просто не сподобалося, що вона цілувала Діна, бо вона Ронова сестра…”
Та несподівано в його голові виник образ того самого безлюдного коридору, тільки Джіні цілувалася вже з ним самим… потвора в грудях замуркотіла… а тоді йому уявився Рон, що відхиляє гобелен і направляє свою паличку на Гаррі зі словами “зрадив мене”… “а ще друг”…
— Думаєш, Герміона справді цілувалася з Крумом? — запитав зненацька Рон, коли вони підійшли до Гладкої Пані. Гаррі винувато здригнувся, бо щойно уявляв себе в коридорі, де не було ніякого Рона, а лише він і Джіні…
— Що? — почуваючись ні в сих ні в тих, перепитав він. — Ну… е-е…
Чесно було б сказати “так”, але він не хотів такого казати. Одначе Рон, мабуть, припустив найгірше лише з самого виразу його обличчя.
— Холодець з кропом, — похмуро буркнув він Гладкій Пані, й вони пролізли крізь отвір за портретом до вітальні.
Жоден з них більше не згадував про Джіні чи Герміону; вони взагалі того вечора майже не розмовляли й мовчки полягали спати, думаючи кожен про своє.
Гаррі довго не міг заснути й дивився на завісу свого ліжка зі стовпчиками на кожному розі, намагаючись переконати себе, що його почуття до Джіні — суто братерські. Хіба ж вони не прожили ціле літо, неначе брат і сестра, граючи в квідич, дражнячи Рона й насміхаючись над Біллем і Флегмою? Він уже багато років знав Джіні… природно, він відчував обов’язок її оберігати… природно, хотів її пильнувати… хотів роздерти Діна на шматочки, бо той її цілував… ні… треба, мабуть, стримувати це занадто братерське почуття…
Рон голосно захропів.
“Вона Ронова сестра, — категорично сказав сам собі Гаррі. — Ронова сестра. Вона недоступна”. Він нізащо не ризикуватиме дружбою з Роном. Трохи підбивши подушку, надаючи їй зручної форми, Гаррі приготувався поринути з сон, щосили проганяючи від себе думки про Джіні.
На ранок Гаррі прокинувся трохи збаламучений і спантеличений цілою низкою снів про Рона, що ганявся за ним з битою відбивача. Та ближче до полудня він радий був би мати справу з тим Роном зі снів, а не з реальним своїм другом, який поводився так, наче його ґедзь укусив, не тільки з Джіні й Діном, а й до Герміони, яку це боляче вразило, ставився з крижаною й презирливою байдужістю. Ба більше, за цю ніч Рона наче підмінили — новий гарячий і злісний хлопець кидався на всіх, наче вибухозадий скрут. Гаррі цілісінький день намагався помирити Рона з Герміоною, та так і не зумів: урешті-решт Герміона пішла спати, тамуючи глибоке обурення, а Рон поплентався до хлопчачої спальні, насваривши кількох переляканих першокласників за те, що ті на нього подивилися.
На превелике розчарування Гаррі, ця незвична Ронова агресивність не вгамувалася за наступні кілька днів. Та найгірше було те, що вона збіглася зі ще більшим спадом його воротарської гри. Від цього він ставав ще войовничіший, отож на останньому тренуванні перед суботнім матчем Рон не лише не впіймав жодного м’яча, пробитого в його бік загоничами, а й так на всіх горлав, що довів Демелзу Робінс до сліз.
— Замовкни і дай їй спокій! — крикнув Пікс, на дві голови нижчий за Рона, зате з важкою биткою в руках.
— ДОСИТЬ! — заревів Гаррі, побачивши, які громи й блискавки метає на Рона Джіні; він вирішив утрутитися, доки ситуація ще під контролем, бо пам’ятав про її репутацію видатної майстрині з виконання закляття “Кажанячі шмарки”. — Пікс, позбирай бладжери. Демелзо, заспокойся, ти сьогодні чудово грала. Роне… — він зачекав, поки всі віддалилися на безпечну відстань, а тоді сказав:
— Ти мій найкращий друг, але я тебе вижену з команди, якщо ти й далі будеш так з усіма поводитися.
На якусь мить Гаррі здалося, що Рон його вдарить, але сталося значно гірше: Рон раптом обвис на своїй мітлі; вся його войовничість вивітрилася й він сказав:
— Я йду з команди. Я повний нуль.
— Ти не нуль і нікуди ти не йдеш! — різко заперечив Гаррі, хапаючи Рона за мантію. — Коли ти в формі, тобі ніхто не може забити, але в тебе не все нормально з нервами!
— То ти хочеш сказати, що я ненормальний?
— Мабуть, що так!
Вони якусь мить сердито дивилися один на одного, а тоді Рон втомлено похитав головою.
— Я розумію, що ти вже не встигнеш знайти іншого воротаря, тому я завтра гратиму, але якщо ми програємо —а так воно й буде, — то я покину команду.
Ніякі вмовляння вже не помагали. За вечерею Гаррі намагався піднести Ронів дух, але Рон так затято плекав своє роздратування й обурення Герміоною, що нічого іншого не помічав. Згодом у вітальні Гаррі знову взявся за своє, навіть сказав, що вся команда буде страшенно пригнічена, якщо Рон піде, але команда, як на зло, зібралася в дальньому кутку, явно обсмоктуючи Ронові кістки й вовком зиркаючи в його бік. Потім Гаррі спробував зобразити гнів у надії пробудити в Ронові непокору й спротив, які йому знадобилися б для кращого захисту воріт, але ця хитрість мала такий самий успіх, що й підбадьорювання — Рон пішов спати у жахливому настрої.
Гаррі довго лежав у темряві й не засинав. Він не хотів програвати цей матч — не тільки тому, що це була його перша гра в ролі капітана, йому ще й кортіло перемогти Драко Мелфоя бодай у квідичі, якщо досі не зумів знайти доказів, які підтверджували б його підозри, що Драко — смертежер. Але якщо Рон гратиме так, як на останньому тренуванні, то їхні шанси на перемогу мізерні…
Якби ж він міг щось зробити, щоб Рон схаменувся… щоб зіграв на своєму найвищому рівні… щось таке, щоб цей день став для Рона по-справжньому добрим…
І рішення прийшло до Гаррі одним раптовим і прекрасним проблиском натхнення.
Сніданок наступного дня став дуже емоційною подією; слизеринці зустрічали голосним свистом і диким тютюканням кожнісінького гравця ґрифіндорської команди. Гаррі поглянув на стелю й побачив чисте, ясно-голубе небо: це був добрий знак.
Ґрифіндорці, чий стіл яснів червоно-золотими кольорами, радісно зустріли прихід Гаррі й Рона. Гаррі всміхнувся й помахав у відповідь рукою; Рон лише скривився й похитав головою.
— Веселіше, Роне! — крикнула Лаванда. — Я знаю, ти зіграєш блискуче!
Рон нічого їй не відповів.
— Чаю? — запитав у нього Гаррі. — Кави? Гарбузового соку?
— Та що завгодно, — похмуро буркнув Рон, надкушуючи грінку.
Минуло кілька хвилин, і Герміона, котрій за ці дні так набридла Ронова поведінка, що вона ходила на сніданок окремо, затрималася біля їхнього столу.
— І як ви почуваєтесь? — нерішуче спитала вона, дивлячись Ронові в потилицю.
— Добре, — відповів Гаррі, підсовуючи Ронові склянку з гарбузовим соком. — На, Роне. Випий.
Рон уже підніс було склянку до вуст, коли Герміона різко його зупинила.
— Не пий, Роне!
Хлопці здивовано глянули на неї.
— Чому? — спитав Рон.
Тепер Герміона дивилася на Гаррі, ніби не вірила своїм очам. — Ти туди щось влив.
— Вибач, не зрозумів? — перепитав Гаррі.
— Ти мене добре почув. Я бачила. Ти щось підлив у Ройову склянку. З тієї пляшечки, що в тебе у правій руці!
— Не розумію, про що ти говориш, — смикнувся Гаррі. гарячково ховаючи пляшечку в кишеню.
— Роне, я застерігаю, не пий! — повторила стривожена Герміона, але Рон уже взяв склянку, випив до дна й буркнув:
— Не вчи мене, Герміоно.
Дівчина була вражена. Нахилившись так низько, щоб лише Гаррі міг її почути, вона просичала:
— Тебе за це треба вигнати. Я від тебе, Гаррі, такого не сподівалася!
— Чия б казала, а чия б мовчала, — прошипів він у відповідь. — Ти останнім часом нікого не приголомшувала?
Вона розвернулася й пішла. Гаррі подивився їй услід без найменшого жалю. Герміона ніколи до пуття не розуміла, яка серйозна штука квідич. Тоді зиркнув на Рона, що прицмокував губами.
— Пора, — безтурботно сказав Гаррі.
Підмерзла травичка хрустіла під ногами, коли вони йшли на стадіон.
— Пощастило з погодою, правда? — запитав Гаррі.
— Угу, — відповів Рон, блідий і хворобливий на вигляд. Джіні й Демелза уже перевдяглися в квідичну форму й чекали на них у роздягальні.
— Умови для гри ідеальні, — сказала Джіні, мовби не помічаючи Рона. — І знаєш що? Слизеринськии загонич Вейзі… він учора на тренуванні отримав бладжером по голові, й тепер не зможе грати! Але й це ще не все… Мелфой теж захворів!
— Що? — обернувся до неї Гаррі. — Мелфой захворів? А що з ним?
— Не маю зеленого поняття, але для нас це класно, — радісно сказала Джіні. — Замість нього гратиме Гарпер, він мій одноліток і справжній ідіот.
Гаррі неуважно всміхнувся; механічно вдягаючи яскраво-червону форму, думками він був далеко від стадіону. Колись Мелфой уже заявляв, що не може грати через поранення, але тоді він зробив усе можливе, щоб матч перенесли на кращий для слизеринців час. Чому він зараз так легко погодився на заміну? Він справді захворів чи прикидається?
— Щось мені це не подобається, скажи? — впівголоса звернувся він до Рона. — Те, що Мелфой не грає.
— А я сказав би, що нам повезло, — стенув плечима Рон, що вже трохи пожвавішав. — І Вейзі теж не буде, а він їхній найкращий бомбардир. Не хотів би я… стоп! — завмер він раптом, так і не натягши воротарські рукавиці, і пильно подивився на Гаррі.
— Що?
—Я… ти… — Рон стишив голос; видно було, що він переляканий і водночас схвильований. — Я пив… гарбузовий сік… чи ти не?..
Гаррі підняв брови, але нічого не сказав, окрім:
— За п’ять хвилин початок, взувайся.

Страницы: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32

Ваш відгук

Сторінки

Рубрики

Пошук

Мітки

Архів

Листопад 2017
П В С Ч П С Н
« Бер    
 12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930  

Підписка

  • Цікаве