Джоан К. Роулінг. “Гаррі Поттер і напівкровний принц”

“Просто запхати їм в горлянки безоар”.
Гаррі якусь мить дивився на ці слова. Здається, колись він уже чув про безоари. Чи не згадував про них Снейп ще на найпершому уроці настійок? “Камінчик з цапиного шлунка, який рятує від більшості отрут”.
Це не розв’язувало Ґолпелотової проблеми, і якби в них і далі викладав Снейп, то Гаррі на це не зважився б, але зараз настала мить для відчайдушних дій. Він поспішив до шафи з запасами й почав там нишпорити поміж рогами єдинорогів та поплутаними клубками трав; нарешті на самому споді знайшов маленьку картонну коробочку, на якій було нашкрябане слово “Безоари”.
Він відкрив коробочку саме тоді, як Слизоріг оголосив:
— Залишилося дві хвилини!
В коробочці було з півдесятка засохлих коричневих предметів, більше схожих на висушені нирки, ніж на камінчики. Гаррі схопив один, поклав коробочку назад у шафу й швидко повернувся до свого казанка.
— Час… ВИЧЕРПАНО! —добродушно оголосив Слизоріг. — Зараз побачимо, які у вас успіхи! Блез… що ти мені приготував?
Слизоріг поволі йшов по класу, оцінюючи різні протиотрути. Ніхто не встиг упоратися з завданням, хоч Герміона, поки Слизоріг ішов до неї, ще намагалася додати у свою пляшечку якісь додаткові складники. Рон уже й не намагався рятувати становище, просто уникав смердючих випарів, що струменіли з його казанка. Гаррі стояв і чекав, стискаючи безоарів камінець у спітнілій долоні.
Слизоріг підійшов до їхнього столу насамкінець. Понюхав вариво в Ерні, скривився, ступив до Рона. Від Ронового казанка він відсахнувся, ледь не виблювавши.
— А ти, Гаррі? — спитав. — Що ти мені покажеш? Гаррі простяг руку з безоаром на долоні.
Слизоріг цілих десять секунд невідривно дивився на нього. Гаррі вже було подумав, що професор зараз на нього накричить. Але Слизоріг закинув назад голову й вибухнув реготом.
— Ну, ти й зухвалець, хлопче! — загорлав він, забираючи безоарів камінь і високо його піднімаючи, щоб усі бачили. — Ох, ти такий самий, як твоя мама… ну, що я можу сказати… безоарів, або шлунковий, камінь і справді діє як протиотрута на всі ці отрути!
Герміона, з мокрим від поту лицем і з сажею на носі, аж посиніла зі злості. її незакінчена протиотрута, що складалася з п’ятдесяти двох речовин, серед яких було й пасмо її власного волосся, ліниво булькала за спиною Слизорога, а той не звертав уваги ні на кого, крім Гаррі.
— І ти, Гаррі, хочеш сказати, що сам згадав про безоар? —процідила крізь зуби Герміона.
— Ось що значить самобутній дух, який і потрібен справжньому зіллєвару! — радісно вигукнув Слизоріг, перш ніж Гаррі встиг щось відповісти. — Такий схожий на маму! Вона теж мала інтуїцію до зіллєваріння. Немає сумніву, що це йому дісталося в спадок від Лілі… Так, Гаррі, так, якщо в тебе під рукою безоарів камінь, то цього цілком достатньо… хоч ці камінці діють не на все та ще й доволі рідкісні, тому все одно варто знати, як змішувати протиотруту…
Єдиною особою в класі, що лютувала більше за Герміону, був Мелфой. Він, на превелику втіху Гаррі, розлив на себе щось схоже на котяче блювотиння. Пролунав дзвоник, і ніхто з них так і не встиг висловити обурення, що Гаррі, не вдаривши пальцем об палець, знову найкращий.
— Збирайте речі! — повідомив Слизоріг. — А Ґрифіндору додаткові десять очок за вишукане зухвальство!
Хихикаючи собі під ніс, професор перевальцем подався до свого письмового стола біля дверей.
Гаррі відверто затягував час, поволеньки складаючи сумку. Ні Рон, ані Герміона не побажали йому успіхів, виходячи з класу — обоє були роздратовані. Нарешті в класі не залишилося нікого, крім Гаррі й Слизорога.
— Поквапся, Гаррі, спізнишся на наступний урок, — доброзичливо порадив Слизоріг, заклацуючи золоті застібки свого портфеля з драконячої шкіри.
— Пане професоре, — звернувся до нього Гаррі, сам собі нагадуючи Волдеморта, — я хотів щось вас запитати.
— Ну то питай, дорогенький, питай скоріше…
— Пане професоре, мені цікаво, що ви знаєте про… про горокракси?
Слизоріг завмер. Його кругле обличчя немовби провалилося само в себе. Він облизав губи й хрипко перепитав:
— Що ти сказав?
— Я спитав, пане професоре, чи ви щось знаєте про горокракси. Розумієте…
— Це Дамблдор тебе підбурив, — прошепотів Слизоріг. Його голос цілковито змінився. З веселого став якийсь приголомшений, переляканий. Намацавши в нагрудній кишені хустинку, Слизоріг витер спітнілого лоба.
— Дамблдор показав тобі той… той спогад, — вимовив він. — Ну? Показав? Так?
— Так, — підтвердив Гаррі, відразу вирішивши, що краще не брехати. — Так і є, — тихо сказав Слизоріг, і далі витираючи бліде обличчя. — Зрозуміло… Гаррі, якщо ти бачив той спогад, то знаєш, що мені не відомо нічого… нічого… — наголосив він, —… про горокракси.
Професор схопив свого портфеля з драконячої шкіри, запхав у кишеню носовичка й рушив до дверей.
— Пане професоре, — Гаррі хапався за соломинку, — просто мені здалося, що в тому спогаді чогось не вистачало…
— Тобі здалося? — перепитав Слизоріг. — То, може, ти помилився, га? ПОМИЛИВСЯ!
Він аж проревів останнє слово й захряснув за собою двері, не давши Гаррі змоги більше нічого сказати.
Ні Рон, ні Герміона не поспівчували Гаррі, коли він їм розповів про цю невдалу розмову. Герміона ніяк не могла вибачити Гаррі його незаслужений тріумф, а Рон ображався, що Гаррі і йому теж не підсунув нишком шлунковий камінь.
— Це виглядало б підозріло, якби ми так зробили обидва! — роздратувався Гаррі. — Я ж мусив його якось піддобрити, щоб потім запитати про Волдеморта? Ой, та заспокойся! — обурився він, коли Рон здригнувся, почувши це ім’я.
Розлючений невдачею і ставленням до нього Рона й Герміони, наступні кілька днів Гаррі обмірковував, як йому далі бути зі Слизорогом. Вирішив якийсь час Слизорога не турбувати, щоб той подумав, ніби він уже й забув про горокракси; найкраще було, поза сумнівом, приспати його пильність, щоб Слизорогові здалося, буцімто небезпека минула, а вже потім поновити спробу.
Гаррі більше не розпитував Слизорога, тож учитель настійок знову почав ставитися до нього приязно, як і перед тим, а ту прикру розмову взагалі, здається, викинув з голови. Гаррі очікував запрошення на чергові професорові сходини, маючи цього разу твердий намір їх відвідати, навіть якщо доведеться переносити тренування з квідичу. Та, на жаль, так і не дочекався. Гаррі розпитав Герміону й Джіні: дівчата теж не отримували запрошень, утім, їх не отримав ніхто. Гаррі було цікаво, чи не означає це, що Слизоріг далеко не такий забудькуватий, як здавалося, і що він твердо вирішив не давати Гаррі ані найменшої нагоди себе порозпитувати.
Тим часом гоґвортська бібліотека вперше за весь час не виправдала Герміониних сподівань. Це її так вразило, що вона навіть забула про свою злість на Гаррі за його витівку зі шлунковим каменем.
— Я ніде не знайшла пояснення, що таке горокракси! — обурено заявила вона. — Нема нічого! Переглянула увесь спецфонд, навіть ті жахливі книжки, де описано, як готувати смертоносне зілля… і нічого! Знайшла тільки оце, у вступі до “Найзліснішої магії”… послухай… “про горокракс, найогидніший з магічних витворів, ми нічого не скажемо й не підкажемо”… то навіщо було взагалі згадувати? — і вона спересердя так ляснула палітуркою, що старий фоліант аж завив, немов примара. — Та заткнися, — гаркнула Герміона, запихаючи книжку в сумку.
З настанням лютого сніг довкола школи почав танути, а замість нього прийшла холодна тоскна вогкість. Над замком зависли сірі аж фіолетові хмари, а від постійної мжички моріжки перед ним стали слизькі й багнисті. Через це перший урок явлення для шестикласників, призначений на суботній ранок, щоб ніхто не пропускав звичайних уроків, проходив не на шкільній території, а у Великій залі.
Коли Гаррі з Герміоною спустилися в залу (Рон прийшов з Лавандою), то побачили, що столи десь зникли. У височенні вікна періщив дощ, а зачаклована стеля вирувала темними барвами. Учні зібралися перед професорами Макґонеґел, Снейпом, Флитвіком та Спраут — вихователями своїх гуртожитків. Ще там був якийсь невисокий чаклун — Гаррі одразу вирішив, що то інструктор явлення з міністерства. Він був на диво безбарвний, з прозорими віями, ріденьким розкуйовдженим волоссям; здавалося, що найлегший вітерець звалить його з ніг. Гаррі було цікаво, чи то маса його тіла зменшилася від постійних явлень і роз’явлень, чи то така квола статура найкраще підходить, якщо маєш бажання зникати.
— Доброго ранку, — привітався чаклун з міністерства, коли прибули всі учні, а вихователі гуртожитків закликали до тиші. — Мене звати Вілкі Твайкрос, і наступні три місяці я буду вашим міністерським інструктором з явлення. Сподіваюся, що за цей час добре підготую вас до іспитів…
— Мелфою, перестань розмовляти і не відволікайся! — гримнула професорка Макґонеґел.
Усі озирнулися. Мелфой зі злості почервонів і відійшов від Креба, з яким, видно, пошепки про щось сперечався. Гаррі зиркнув на Снейпа — той теж був роздратований, хоч, як підозрював Гаррі, це стосувалося, мабуть, не так Мелфоєвої поведінки, як того, що Макґонеґел зробила зауваження учневі його гуртожитку.
—.. .щоб ви були добре підготовані до складання іспиту, — вів далі Твайкрос, наче його й не перебивали.
— Як ви вже, мабуть, знаєте, зазвичай у Гоґвортсі неможливо являтися чи роз являтися. Пан директор зняв ці чари на одну годину, і тільки в межах Великої зали, щоб ви могли потренуватися. Хотів би наголосити, що поза стінами цієї зали ви являтися не зможете, тож нема сенсу навіть пробувати.
А зараз попрошу всіх стати так, щоб перед кожним було з півтора метри вільного простору.
Почалася метушня й штовханина — учні розходилися, натикалися один на одного і сперечалися за місця. Вихователі гуртожитків походжали між учнями, визначаючи їхні позиції й припиняючи суперечки.
— Гаррі, ти куди? — здивувалася Герміона.
Але Гаррі не відповів; він швидко загубився в юрбі, проминув те місце, де попискував професор Флитвік, намагаючись розставити по місцях кількох рейвенкловців, які пхалися наперед, пройшов повз професорку Спраут, яка шикувала своїх гафелпафців рядочком, і, нарешті, ухилившись від Ерні Макмілана, зумів стати з самого краю натовпу, прямісінько за спиною в Мелфоя. Той, скориставшись сум’яттям, знову сперечався з Кребом, який з бунтівним виглядом стояв перед ним рівно за півтора метри.
— Я не знаю, як задовго, врубався? — визвірився на нього Мелфой, не підозрюючи, що Гаррі стоїть у нього за спиною. — Карочє, воно виходить довше, ніж я думав.
Креб було роззявив рота, але Мелфой, здається, здогадався, що той хотів казати.
— Слухай, Креб, не твоє собаче діло, що я роблю. Карочє, ви з Ґойлом виконуйте, що вам наказано, і далі за всім простежте!
— Якби я хотів, щоб мої друзі за всім простежили, то пояснив би їм свій задум, — сказав Гаррі неголосно, але так, щоб Мелфой почув.
Мелфой крутнувся на місці, його рука метнулася по чарівну паличку, але саме тієї миті вихователі гуртожитків вигукнули:
— Тиша! — і все стихло. Мелфой поволі відвернувся від Гаррі.
— Дякую, — сказав Твайкрос. — А зараз…
Він махнув чарівною паличкою. Перед кожним учнем на підлозі з’явилися старовинні дерев’яні обручі.
— Для явлення найважливіші три речі або три “М”! —сказав Твайкрос. — Місце, мужність і мудрість!
Перший крок: необхідно зосередитися на бажаному місці призначення, — вів далі Твайкрос. — У цьому разі ним стане середина вашого обруча. Зосередьтеся на цьому місці призначення.
Усі крадькома обвели очима залу, перевіряючи, чи інші дивляться на власні обручі, а тоді швиденько зробили так, як було сказано.
Гаррі дивився на круглу латку запорошеної підлоги всередині свого обруча й щосили намагався ні про що інше не думати. Виявилося, що це неможливо, бо не йшло з голови питання, чим саме займається Мелфой, якщо так потребує пильності.
— Другий крок, — продовжував Твайкрос, — зберіть усю вашу мужність для того, щоб опинитися в уявленому вами місці! Нехай жодна клітинка вашого тіла не сумнівається, що буде саме там!
Гаррі ще раз нишком поглянув навколо. Лівіше Ерні Макмілан з таким напруженням дивився на обруч, що аж почервонів; здавалося, він ось-ось знесе яйце завбільшки як квафел. Гаррі проковтнув сміх і знову прикипів поглядом до свого обруча.
— Третій крок, — зазначив Твайкрос, — але тільки після моєї команди… оберніться на місці, ступіть у порожнечу, і рухайтеся з мудрістю! За моєю командою починаємо…раз…
Гаррі ще раз озирнувся; багато учнів стривожилося, що їм так швидко звеліли явитися.
— …два…
Гаррі знову спробував зосередитися думками на обручі: він уже забув, що мали означати ті три “М”
— …ТРИ!
Гаррі крутнувся на місці, втратив рівновагу й ледь не впав. Він був такий не один. По цілій залі учні хиталися, мов п’яні; Невіл лежав горілиць; а от Ерні Макмілан зробив дивний стрибок-пірует у свій обруч і на мить засяяв у захваті — поки не побачив, що Дін Томас аж ридає, так з нього сміється.
— Нічого-нічого, — незворушно прокоментував Твайкрос, який, мабуть, і не сподівався кращих результатів. — Поправте обручі й вертайтеся на початкові позиції…
Друга спроба виявилася нічим не краща за першу. Третя теж не вдалася. Нічого незвичного не було аж до четвертої спроби. Хтось жахливо заверещав від болю, усі злякано озирнулися й побачили Сьюзен Боунз з Гафелпафу. що похитувалася в своєму обручі, а її ліва нога й досі стояла за півтора метри від обруча.
До неї кинулися вихователі гуртожитків; щось лунко бабахнуло — і все вкрилося фіолетовим димом, а коли дим розвіявся, то всі побачили заплакану й перелякану Сьюзен, що нарешті возз’єдналася з рідною ногою.
— Розщеплення, або безладне відокремлення частин тіла, — рівним голосом пояснив Вілкі Твайкрос, — трапляється, коли ви не спираєтесь на мужність. Ви повинні зосередити думки на місці призначення й мужньо, без поспіху рухатися вперед, з мудрістю… отак.
Твайкрос ступив крок уперед, граціозно крутнувся на місці, розставивши руки, і щез у вирі власної мантії, виникнувши знову аж під стіною.
— Не забувайте про три “М”, — нагадав він, — і спробуйте ще… Раз… два… три…
Минула година, але, крім розщеплення Сьюзен, більше нічого цікавого не сталося. Твайкроса це, здається, не збентежило. Застібаючи мантію аж до шиї, він тільки й сказав:
— До наступної суботи, учні. І не забувайте: Місце, Мужність, Мудрість.
З цими словами він махнув чарівною паличкою, від чого всі обручі наче корова язиком злизала, і в супроводі професорки Макґонеґел вийшов із зали. Розмови спалахнули відразу, як учні рушили до вестибюлю.
— Як тобі пішло? — запитав Рон, підбігаючи до Гаррі. — Мені здається, що під час останньої спроби я щось відчув… ніби якесь поколювання в нозі.
— Мабуть, кросівки намуляли, Рончику-Бончику, — почулося ззаду: повз них зі зневажливою посмішкою промайнула Герміона.
— Я нічого не відчув, — знизав плечима Гаррі, незважаючи на її глузи. — Та мені зараз і не до того…
— Як це не до того? Ти що, не хочеш навчитися являтись? — недовірливо перепитав Рон.
— Це мене особливо не турбує. Мені краще б літати, — відповів Гаррі, позираючи через плече в пошуках Мелфоя.
Щойно вони вийшли у вестибюль, він пришвидшив кроки. — Слухай, поквапся, мені ще треба дещо зробити…
Спантеличений Рон побіг за Гаррі до ґрифіндорської вежі. їх трохи затримав Півз, який заклинив чимось двері на п’ятому поверсі й нікого не пропускав, якщо той не підпалить собі штани. Тож Гаррі з Роном розвернулися й побігли відомим їм надійним і коротшим шляхом. Хвилин за п’ять вони вже залазили в отвір за портретом.
— То ти поясниш мені, що ми робимо? — спитав захеканий Рон.
— Сюди, — відповів Гаррі і через усю вітальню покрокував до дверей, за якими були сходи до хлопчачих спалень.
Їхня спальня, як і сподівався Гаррі, була порожня. Він відкрив свою валізу й почав у ній нишпорити, а Рон нетерпляче за ним стежив.
— Гаррі…
— Мелфой використовує Креба й Ґойла як шпигунів. Він щойно сварився з Кребом. Я хочу знати… ага.
Гаррі знайшов його, цей акуратно складений квадратик на перший погляд чистого пергаменту, розгладив, а тоді легенько вдарив кінчиком чарівної палички.
— Урочисто присягаю не затівати нічого доброго… які Мелфой, між іншим.
На поверхні пергаменту відразу з’явилася Карта Мародера. Це був детальний план кожнісінького поверху замку, на якому рухалися крихітні чорні цяточки з написами, що позначали всіх мешканців замку.
— Допоможи мені знайти Мелфоя, — наполегливо попросив Гаррі.
Він розклав карту на ліжку, вони з Роном нахилилися над нею й почали шукати.
— Ось! — показав Рон за одну-дві хвилини. — Він у слизеринській вітальні, дивись… там Паркінсон, Забіні, Креб і Ґойл…
Гаррі був розчарований, але рішучості не втрачав.
— Тепер не зводитиму з нього очей, — твердо заявив він. — І як побачу, що він десь зачаївся, а Креб і Ґойл стоять на сторожі, — зразу накину плаща-невидимку й довідаюся, що він там ро…
Гаррі замовк, бо до спальні увійшов Невіл, від якого тхнуло смаленою тканиною, й почав нишпорити у своїй валізі у пошуках нових штанів.
Попри всю свою рішучість упіймати Мелфоя на гарячому, Гаррі наступні кілька тижнів не міг похвалитися жодними успіхами. Хоч він постійно пильнував за його переміщенням на карті, інколи для цього зайвий раз на перервах відвідуючи туалет, та ні разу так і не помітив Мелфоя в якомусь підозрілому місці. Зате звернув увагу, що Креб і Ґойл частіше, ніж звичайно, блукали по замку самі, часом надовго зупиняючись у безлюдних коридорах, але тоді Мелфоя не тільки не було поруч з ними, його взагалі не можна було розшукати на карті. Це було найзагадковіше. Гаррі навіть думав, чи не зникає Мелфой з території школи. Але як він міг таке робити, враховуючи небувалі заходи безпеки, вжиті в замку? Отож Гаррі припускав, що губить Мелфоя серед сотень інших чорних цяточок, які снують по карті. А те, що Мелфой, Креб і Ґойл починали ходити кожен своїм шляхом, тоді як раніше ця трійця була нерозлучна, то з віком таке буває — Рон і Герміона живий доказ цього, сумно міркував Гаррі.
Хоч лютий невдовзі мав змінитися березнем, погода змін не зазнала, тільки до вологості тепер додався ще й вітер. Загальне обурення учнів викликало повідомлення на дошках оголошень у всіх вітальнях, що наступні відвідини Гоґсміда скасовуються.
Рон був розлючений.
— Це ж мій день народження! — вигукнув він. — Я так чекав!
— А що тут дивного? — стенув плечима Гаррі. — Після того, що сталося з Кеті.
Вона й досі не повернулася з лікарні Святого Мунґа. Ба більше, в “Щоденному віщуні” повідомляли про нові зникнення людей, серед яких виявилися й родичі деяких гоґвортських учнів.
— Тепер мені тільки й лишається, що те дурне явлення! — роздратовано бурчав Рон. — Чудовий дарунок на день народження…
Минуло вже три уроки явлення, але без особливих зрушень, якщо не вважати за зрушення те, що ще кілька учнів розщепилося. Зростало роздратування й нелюбов до Вілкі Твайкроса з його трьома “М”, що надихнули учнів вигадувати йому численні образливі прізвиська, найчемніші з яких були “макака” і “мішком прибитий”.
— З днем народження, Роне, — привітав Гаррі друга першого березня. Їх розбудили Шеймус і Дін, які галасливо вирушали на сніданок. — Лови дарунок.
Він кинув пакунок з гостинцем на Ронове ліжко, де вже лежала невеличка купка інших дарунків. Гаррі вирішив, що їх уночі принесли ельфи-домовики.
— Дякую, — сонно пробурмотів Рон. Поки він здирав паперову обгортку, Гаррі зіскочив з ліжка, відкрив валізу й почав шукати Карту Мародера, яку ховав після кожного використання. Він повикидав з валізи половину її вмісту, поки знайшов карту під скрученими шкарпетками, в яких він і досі тримав пляшечку з відваром успіху фелікс-феліціс.
— Нарешті, — пробурмотів він, сідаючи з картою на ліжко. Легенько вдарив по ній паличкою і прошепотів, щоб не почув Невіл, який проходив поруч:
“Урочисто присягаю не затівати нічого доброго”.
— Які класні, Гаррі! — зрадів Рон, розмахуючи парою новеньких квідичних воротарських рукавиць з Гарріного пакунку.
— Прошу, прошу, — неуважно відповів Гаррі, шукаючи в слизеринській спальні Мелфоя. — Не думаю, що він ще спить…
Рон не відповів; він захопився розгортанням пакунків з гостинцями, час від часу щось радісно вигукуючи.
— Добрий улов цього року! — оголосив він, показуючи важкого золотого годинника з чудернацьким символами по обідку та малесенькими рухомими зірочками замість стрілок.
— Дивися, що мама з татом подарували! Слухай, та я ж через рік повнолітній…
— Круто, — Гаррі мигцем глянув на годинника, а тоді ще уважніше придивився до карти. Де ж той Мелфой? Він не снідав за слизеринським столом у Великій залі… його не було біля Снейпа, що сидів у своєму кабінеті… не було ані в туалеті, ані в шкільній лікарні…
— Хочеш? — проплямкав з повним ротом Рон, пропонуючи коробку шоколадних казанків.
— Ні, дякую, — підвів голову Гаррі. — Мелфой знову десь пропав!
— Та не міг він, — Рон запхав у рот ще один казанок, а тоді зіскочив з ліжка й почав одягатися. — Поспіши, бо доведеться являтися на порожній шлунок… хоч так, мабуть, було б легше…
Рон задумливо глянув на коробку з шоколадними казанками, махнув рукою й пригостився третьою цукеркою.
Гаррі вдарив по карті чарівною паличкою, промимрив “Шкоди заподіяно”, хоч нічогісінько й не сталося, швидко вдягся, обмірковуючи ситуацію. Мусить бути якесь пояснення періодичних зникнень Мелфоя, але йому просто нічого не спадало на думку. Найкраще було б ходити за ним назирці, але навіть з плащем-невидимкою ця ідея була нереальна: у Гаррі ж були уроки, тренування з квідичу, домашні завдання і явлення; він не зміг би цілими днями ходити за Мелфоєм так, щоб ніхто не помітив його відсутності.
— Готовий? — спитав він Рона.
Гаррі уже виходив зі спальні, а Рон навіть не ворухнувся, так і стояв, притулившись до стовпчика ліжка, й дивився порожнім поглядом в омите дощем вікно.
— Роне? Сніданок.
— Я не голодний.
Гаррі здивовано на нього глянув.
— Ти ж казав…
— Ну, добре, піду з тобою, — зітхнув Рон, — але їсти не хочу.
Гаррі підозріло до нього придивився.
— Ти щойно вмолотив півкоробки шоколадних казанків.
— Не в тому річ, — знову зітхнув Рон. — Ти… ти не зрозумієш.
— Це вже точно, — зізнався здивований Гаррі й повернувся, щоб відчинити двері.
— Гаррі! — зненацька вигукнув Рон.
— Що?
— Гаррі, я цього не витримаю!
— Чого ти не витримаєш? — не на жарт стурбувався Гаррі. Рон зблід, і здавалося, що його зараз знудить.
— Я постійно про неї думаю! — хрипко простогнав Рон. Гаррі роззявив рота. Він такого не сподівався й волів би не чути. Дружба дружбою, але якщо Рон почне називати Лаванду Лавця-Вавця, то доведеться покласти цьому край.
— І чому ж це заважає тобі снідати? — Гаррі намагався в усю цю бридню влити хоч краплину здорового глузду.
— Вона, мабуть, і не здогадується про моє існування, — розпачливо махнув рукою Рон.
— Ще й як здогадується, — Гаррі вже нічого не розумів. — Ви з нею постійно лижетеся.
Рон кліпнув очима.
— Ти про кого?
— Це ти про кого? — Гаррі відчував, що розмова заходить у глухий кут.
— Про Ромільду Вейн, — ніжно промовив Рон, і все його обличчя засвітилося, наче осяяне сонячним промінням.
Вони майже хвилину дивилися один на одного. Нарешті Гаррі запитав:
— Це жарт, чи як? Ти ж пожартував.
— Мені здається… Гаррі, мені здається, що я в неї закохався, — здушеним голосом промимрив Рон.
— О’кей, — Гаррі підійшов до Рона, щоб краще бачити його осклілі очі й бліде обличчя, — о’кей… а тепер скажи це ще раз, але цілком серйозно.
— Я її кохаю, — ледь чутно повторив Рон. — Ти бачив її волосся? Чорне, блискуче й шовковисте… а очі? її великі темні очі? А її…
— Дуже смішно, — урвав його Гаррі, — але жарт закінчився, чув? Досить.
Він повернувся до виходу, і тут хтось щосили заїхав йому в праве вухо. Похитуючись, Гаррі озирнувся. Рон з перекошеним від люті лицем приготувався вдарити його кулаком вдруге.
Гаррі машинально висмикнув з кишені чарівну паличку, й закляття так блискавично промайнуло в його свідомості, що він сам не встиг нічого збагнути:
— Левікорпус!
Рон заверещав, бо якась невидима сила потягла його за ногу вгору; він безпорадно завис догори ногами в повітрі, мантія звисала до самої підлоги.
— Навіщо ти мене вдарив? — закричав Гаррі.
— Гаррі, ти її образив! Сказав, що це жарт! — Рон помалу червонів, бо кров шугонула йому в голову.
— Це ж маразм! — вигукнув Гаррі. — Що на тебе найшло?
І в цю мить його погляд упав на відкриту коробку шоколадних цукерок, що лежала на Роновім ліжку. Пояснення вдарило його, мов троль довбнею.
— Де ти взяв ці шоколадні казанки?
— Це дарунок на день народження! — репетував Рон. Він поволі обертався в повітрі, намагаючись звільнитися. — Я тобі теж пропонував, хіба ти забув?
— Ти просто підняв їх з підлоги, так?
— Вони впали з мого ліжка, ясно? Пусти мене!
— Вони не падали з твого ліжка, дурило! Невже ти не зрозумів? Вони — мої, я їх виклав зі своєї валізи, коли шукав карту. Це ті шоколадні казанки, що їх мені дала перед Різдвом Ромільда Вейн, вони начинені любовним зіллям!
Але Рон з усього сказаного зрозумів, здається, одне-єдине слово.
— Ромільда? — перепитав він. — Ти сказав Ромільда? Гаррі… ти її знаєш? Можеш мене познайомити?
Гаррі дивився, як Рон теліпається в повітрі, як його обличчя аж світиться надією, і ледве стримувався, щоб не розреготатися. Гаррі відчував, що одна частина його тіла — ближча до пульсуючого від болю правого вуха — була б не проти відпустити Рона й посміятися, коли той після закінчення дії зілля розчовпає, що вчудив… але ж вони начебто друзі, думав Гаррі, і він сам заїхав би собі в друге вухо, якби дозволив Ронові привселюдно патякати про своє невмируще кохання до Ромільди Вейн.
— Добре, я вас познайомлю, — відповів Гаррі, швидко обмірковуючи ситуацію. — Зараз я тебе спущу на підлогу, о’кей?
Він щосили пожбурив Рона на підлогу (вухо йому боліло таки добряче), але Рон просто схопився на ноги й запосміхався від вуха до вуха.
— Вона буде в кабінеті Слизорога, — впевненим голосом сказав Гаррі, знову повертаючись до дверей.
— А чому вона там буде? — схвильовано запитав Рон.
— Бо він їй призначив додаткові уроки настійок, — на ходу щось вигадував Гаррі.
— Може, попросити, щоб він і мені дозволив ходити на додаткові уроки? — захопився Рон.
— Чудова думка, — погодився Гаррі.
Біля отвору за портретом чекала Лаванда. Такого ускладнення Гаррі не передбачав.
— Рончику-Бончику, ти запізнився! — закопилила вона губки. — Я тобі приготувала дарунок на день…
— Та відчепися, — грубо урвав її Рон, — Гаррі мене зараз познайомить з Ромільдою Вейн.
І не кажучи їй більше ні слова, вибрався з отвору за портретом. Гаррі спробував скорчити для Лаванди вибачливу гримасу, але їй, мабуть, здалося, що то насмішка, бо коли Гладка Пані закривала за ними отвір, Лаванда була смертельно ображена.
Гаррі трохи побоювався, що Слизоріг міг піти на сніданок, але той відчинив двері свого кабінету після першого ж стуку. На ньому був зелений оксамитовий халат і такий самий нічний ковпак; очі дивилися туманно й заспано.
— Гаррі, — пробелькотів він. — Такий ранній візит… я по суботах зазвичай довго сплю…
— Пане професоре, мені дуже прикро вас турбувати, — якомога тихіше пояснив Гаррі, а Рон тим часом ставав навшпиньки, щоб зазирнути повз Слизорога в кімнату, — але мій друг Рон помилково вжив любовне зілля. Чи не могли б ви його врятувати? Я міг би завести його до мадам Помфрі, але ж нам заборонено користуватися товарами з “Відьомських витівок Візлів”; крім того, знаєте… незручні запитання…
— Гаррі, думаю, ти й сам можеш приготувати йому ліки. Ти ж такий знавець настоянок! — здивувався Слизоріг.
— Е-е, — трохи розгубився Гаррі, бо Рон штурхав його в ребра ліктем, намагаючись прорватися до кімнати, — просто я ще не готував протиотрути від любовного зілля, пане професоре. Поки я все зроблю, Рон може натворити великих дурниць…
На щастя, саме тієї миті Рон простогнав:
— Гаррі, я її не бачу… він її десь ховає?
— Чи зілля було ще свіже? — Слизоріг тепер дивився на Рона з професійним інтересом. — Бо що довше воно зберігається, то більшої набирає сили.
— Та я бачу, — сопів Гаррі, ледве стримуючи Рона, що явно намірився збити Слизорога з ніг. — Пане професоре, це його день народження, — благально додав він.
— Ну, добре, заходьте вже, заходьте, — змилосердився Слизоріг. — Я маю тут у торбі все необхідне, це нескладне зілля…
Рон увірвався в задушливе й захаращене Слизорогове помешкання, перечепився через прикрашений китицями ослінчик для ніг, зберіг рівновагу лише тому, що схопив Гаррі за шию, й пробурмотів:
— Вона цього не побачила, ні?
— Вона ще не прийшла, — відповів Гаррі, дивлячись, як Слизоріг відкриває набір для настійок і додає по дрібці різних складників у маленьку кришталеву пляшечку.
— Це добре, — гарячково мовив Рон. — Як я виглядаю?
— Дуже привабливо, — м’яко сказав Слизоріг, подаючи Ронові скляночку прозорої рідини. — Випий трошки щоб угамувати нерви, знаєш, щоб мати гідний вигляд, коли вона прийде.
— Класно, — зрадів Рон і одним духом видудлив протиотруту.
Гаррі і Слизоріг дивилися на нього. Якусь мить Рон ще всміхався. А тоді усмішка поволі згасла, і замість неї на обличчі вималювався переляк. Слизоріг реготнув.
— Ну що, знов нормальний? — засміявся Гаррі. — Дуже вам дякую, пане професоре.
— Нема за що, хлопче, нема за що, — відмахнувся Слизоріг, а Рон, спустошений, упав у найближче крісло. — Йому б зараз дати чогось для настрою, — додав Слизоріг, подріботівши до столика з напоями. — Я маю маслопиво, маю винце, маю ще останню пляшку настояного в дубовій бочці меду… гм… хотів подарувати Дамблдорові на Різдво… та нехай… — він махнув рукою, — він же не шкодуватиме за тим, чого не мав! Чому б нам його не відкоркувати й не відзначити день народження містера Візлі. Що краще за добрий трунок рятує з пазурів нерозділеного кохання…
Він знову захихотів, і Гаррі теж не зміг стриматися. Це вперше після невдалої спроби видобути зі Слизорога справжні спогади він опинився з ним майже наодинці. А може, якщо в Слизорога й далі буде веселий настрій… якщо вони вип’ють певну кількість настояного в дубових діжках меду…
— Ну ось, прошу, — Слизоріг подав Гаррі й Ронові по келиху меду, і підняв свій. — Ну, многая і благая тобі літа, Ральфе…

Страницы: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32

Ваш відгук