Джоан К. Роулінг. “Гаррі Поттер і напівкровний принц”

— Та це ж гаманець Гаррі, телепню, — пояснив Білл. — Гаррі, я взяв його з твого сейфа, бо ґобліни так посилили заходи безпеки, що тепер отримання грошей триває близько п’яти годин. Два дні тому Аркі Філпоту запхнули зонд для перевірки чесності аж у… Повір, так значно простіше.
— Дякую, Білл, — сказав Гаррі, ховаючи золото в кишеню.
— Він завшти т’акий дбайлівий, — захоплено промуркотіла Флер, гладячи Білла по носі. Джіні за спиною у Флер зобразила блювання в тарілку. Гаррі вдавився своїми пластівцями, і Рон гупнув його по спині.
Був хмарний і непривітний день. Коли вони, натягуючи мантії, вийшли з дому, на подвір’ї їх уже чекала спецмашина з Міністерства магії; Гаррі на такій колись уже їздив.
— Добре, що тато зміг прислати машину, — схвально сказав Рон, по-панськи розвалившись у машині, що м’яко від’їхала від “Барлогу”. З кухонного вікна їм махали руками Білл і Флер. Рон, Гаррі, Герміона та Джіні зручно розмістилися на широченному задньому сидінні.
— Не спішіть звикати, бо це тільки заради Гаррі, — пояснив, озирнувшись, містер Візлі. Вони з місіс Візлі сиділи спереду біля міністерського водія; переднє пасажирське сидіння послужливо розтяглося до розмірів канапи на двох. — Йому зараз належиться найвищий рівень безпеки. А в “Дірявому казані” нам нададуть додаткову охорону.
Гаррі промовчав; його не дуже приваблювала перспектива ходити по крамничках в оточенні батальйону аврорів. Він запхнув у рюкзак плаща-невидимку, вважаючи, що раз Дамблдор більшого не вимагав, то й міністерству вистачить, хоча він мав сумнів, що в міністерстві взагалі знають про цей плащ.
— Приїхали, — сказав водій, коли за напрочуд короткий час машина пригальмувала на вулиці Черінґ-Крос-Роуд, а тоді зупинилася біля “Дірявого Казана”. — Я маю на вас тут чекати — хтось знає, скільки то займе часу?
— Години зо дві, мабуть, — припустила місіс Візлі. — О, чудово, ось і він!
Як і місіс Візлі, Гаррі теж визирнув з вікна; серце його закалатало. Біля шинку не було ніяких аврорів, натомість їх чекав велетенський чорнобородий гоґвортський охоронець дичини Рубеус Геґрід у довжелезному плащі з бобрових шкурок; Геґрід, побачивши Гаррі, засяяв і не зважав на ошелешені погляди перехожих маґлів.
— Гаррі! — загудів він, щойно Гаррі вийшов з машини, і стис хлопця в обіймах, аж кістки затріщали. — Бакбик… себто Чахокрил… ти б його видів, Гаррі. Він так си тішить, що знов на чистім повітрі…
— Я за нього радий, — усміхнувся Гаррі, потираючи ребра. — А ми й не думали, що “охорона” — це ти!
— Я знаю — як у давні файні часи. Видите, міністерство хтіло прислати юрму аврорів, але Дамблдор сказав, що вистачить мене їдного, — гордо пояснив Геґрід, випинаючи груди й запихаючи руки в кишені. — Ну, то пішли вже… спочатку ви, Молі й Артуре…
“Дірявий казан” уперше, скільки його Гаррі пам’ятав, стояв цілком порожній. З колишнього товариства був тільки шинкар Том, зморшкуватий і беззубий. Він з надією глянув на гостей, та не встиг промовити й слова, як Геґрід поважним голосом попередив:
— Ми просто собі проходимо, Томе. Ти й сам, мабуть, усе второпав. Гоґвортські справи, знаєш.
Том похмуро кивнув і знову почав протирати склянки; Гаррі, Герміона, Геґрід і родина Візлів минули шинквас і вийшли на прохолодне маленьке подвір’я, де стояли сміттєві баки. Геґрід своєю рожевою парасолькою вдарив по відповідній цеглині в мурі — і там одразу утворився прохід у формі арки, за яким починалася звивиста брукована вуличка. Вони зайшли в той прохід і зупинилися, роззираючись.
Алея Діаґон змінилася. Барвисті сяючі вітрини з підручниками заклять, складниками настоянок та казанами тепер не впадали у вічі, заліплені величезними плакатами Міністерства магії. Переважно ці похмурі фіолетові плакати наводили збільшений текст порад про заходи безпеки — той, що його скрізь розсилали у вигляді листівок. Однак на деяких плакатах були зображені рухомі чорно-білі фотографії тих смертежерів, що й досі перебували на свободі. Белатриса Лестранж глузливо шкірилася з вікна найближчої аптеки. Вітрини деяких крамничок, таких як “Кафе-морозиво Флореана Фортеск’ю”, були забиті дошками. Водночас на вуличці, немов гриби, повигулькували пошарпані лотки та розкладки. До найближчого лотка під бруднуватим смугастим тентом, що стояв біля книгарні “Флоріш і Блотс”, було пришпилено табличку:
“Амулети: надійний захист від вовкулак, дементорів та інферіїв”
Сумнівного вигляду куций чаклун побрязкував до перехожих цілими пригорщами срібних талісманів на ланцюжках.
— Купі адин для дєвочкі, мадам! — звернувся він до місіс Візлі, хитро поглядаючи на Джіні. — Шоб захістить її красівий шейка!
— Якби я був при виконанні… — обурився містер Візлі, сердито зиркаючи на торгаша амулетами.
— Любий, тільки нікого не заарештовуй, бо ми квапимося, — сказала місіс Візлі, нервово перечитуючи перелік. — Мабуть, почнемо від мадам Малкін, бо Герміоні потрібна нова вечірня мантія, та й Ронова шкільна мантія йому вже по кісточки, і Гаррі не завадить купити нову… ходімо всі разом…
— Молі, та навіщо нам усім стовбичити в мадам Малкін, — заперечив містер Візлі. — Може, краще, щоб діти пішли туди з Геґрідом, а ми відвідали б тим часом “Флорин і Блотс” і купили б їм підручники?
— Не знаю, — стурбовано відповіла місіс Візлі, явно розриваючись між бажанням якомога швидше закінчити покупки і прагненням триматися гурту. — Геґріде, як ти гадаєш?
— Та не журися, Молі, всьо буде файно, — заспокоїв її Геґрід, розмахуючи волохатою рукою завбільшки, як бак для сміття. Місіс Візлі це не зовсім переконало, але вона врешті-решт погодилася й подріботіла з чоловіком і Джіні у “Флоріш і Блотс”, а Гаррі, Рон, Герміона й Геґрід вирушили до крамнички мадам Малкін.
Гаррі помітив, що багато перехожих мали такий самий стурбований і тривожний вигляд, як і місіс Візлі, і що ніхто тепер не зупинявся побалакати; покупці трималися щільними групками, зосереджено купуючи тільки те, по що прийшли. Ніхто не ходив по крамничках сам, без друзів.
— Для нас усіх там буде, либонь, затісно, — припустив Геґрід, зупиняючись біля крамнички мадам Малкін і нахиляючись, щоб зазирнути у вікно. — Я си постою тут на чатах, файно?
Отож Гаррі, Рон і Герміона зайшли в маленьку крамничку втрьох. На перший погляд вона здавалася порожня, та не встигли за ними зачинитися двері, як з-за стояка з вечірніми мантіями, оздобленими зеленими й синіми блискітками, почувся знайомий голос.
— … не дитина, якщо ти, маман, тіпа не помітила. Я й сам можу все купити.
Було чути, як хтось поклацав язиком і пролунав голос, як упізнав Гаррі, мадам Малкін:
— Дорогенький, твоя мама правду каже, зараз ніхто не повинен ходити сам, це стосується не тільки дітей…
— Карочє, краще дивися, куди пхаєш шпильку!
З-за стояка вийшов білявий підліток з блідим гострим обличчям, вбраний у цілий комплект елегантних темно-зелених мантій, краї й рукави яких були обтикані блискучими шпильками. Він підійшов до дзеркала й оглянув себе; минуло кілька секунд, поки він побачив за спиною віддзеркалення Гаррі, Рона й Герміони. Його світло-сірі очі звузилися.
— Маман, якщо тебе зацікавило, звідки смердить, то це зайшла бруднокровка, — глузливо скривився Драко Мелфой.
— Не варто вживати такі слова! — обурилася мадам Малкін, що вискочила з-за стояка з одягом з міряльною стрічкою з чарівною паличкою. — І прошу не махати в моїй крамниці паличками! — швиденько додала вона, побачивши, що Гаррі й Рон уже витягли палички, націлившись ними на Мелфоя.
Герміона, що стояла за ними, прошепотіла:
— Не треба, чесно, воно того не варте…
— Прикольно, наче ви посміли б користуватися чарами за межами школи, — вишкірився Мелфой. — Карочє, хто тобі підбив око, Ґрейнджер? Я б йому букет подарував.
— Та годі вже! — різко кинула мадам Малкін, озираючись у пошуках підтримки. — Мадам… прошу вас…
З-за стояка з одягом вийшла Нарциса Мелфой.
— Сховайте це, —холодно звеліла вона Гаррі й Рону. — Якщо ви ще раз нападете на мого сина, я зроблю все, щоб це був ваш останній вибрик.
— Та невже? — перепитав Гаррі, ступаючи крок уперед і дивлячись у гладеньке зухвале лице, яке, попри блідість, дуже нагадувало обличчя її сестри. Він тепер був такий самий на зріст, як і вона. — Може, ще й пару смертежерів погукаєте собі на поміч, щоб покінчити з нами?
Мадам Малкін зойкнула й ухопилася за груди.
— Ви що, не треба звинувачувати… так говорити небезпечно. .. прошу сховати чарівні палички!
Але Гаррі паличку не опускав. Нарциса Мелфой зверхньо осміхнулася.
— Я бачу, Гаррі Поттер, ти хибно вбив собі в голову, що Дамблдорів улюбленець скрізь може почуватися безпечно. Але завжди Дамблдора з тобою не буде.
Гаррі, дражнячись, обвів очима крамницю.
— Ого! Ти ба… його й зараз немає! То, може, спробуєте? Може, в Азкабані вам знайдуть подвійну камеру на пару з вашим чоловіком-невдахою!
Мелфой люто кинувся до Гаррі, але перечепився за край довгої мантії. Рон голосно розреготався.
— Не смій так розмовляти з моєю матір’ю, Поттер! — прогарчав Мелфой.
— Усе нормально. Драко, — притримала його тонкими білими пальцями за плече Нарциса. — Вірю, що Поттер долучиться до свого любого Сіріуса раніше, ніж я до Луціуса.
Гаррі ще вище підняв чарівну паличку.
— Гаррі, не треба! — простогнала Герміона, хапаючи його за руку й намагаючись її опустити. — Подумай… не можна… матимеш такі неприємності…
Мадам Малкін якусь мить вагалася, а тоді вирішила діяти так, ніби нічого не сталося, в надії, що так воно й буде. Вона нахилилася до Мелфоя, який і далі люто зиркав на Гаррі.
— Лівий рукав, думаю, треба підкоротити…
— Ой! — заревів Мелфой, відштовхуючи її руку, — женщина, дивись, куди пхаєш свої шпильки! Маман… мені це вже набридло! — Він стягнув через голову мантії й жбурнув під ноги мадам Малкін.
— Твоя правда, Драко, — презирливо глянула на Герміону Нарциса, — тепер я знаю, що за покидьки сюди приходять…краще відвідаймо “Твілфіта й Татінґа”.
І з цими словами вони вийшли з крамниці, а Мелфой ще й постарався боляче зіштовхнути з дороги Рона..
— Ну, справді! — буркнула мадам Малкін, піднімаючи мантії, а тоді провела над ними кінчиком чарівної палички, неначе пилососом, чистячи від пороху.
Вона була неуважна, коли припасовувала нові мантії Ронові й Гаррі, намагалася продати Герміоні замість відьомської вечірньої мантії чаклунську, а коли нарешті випровадила їх з крамнички, то аж зраділа.
— Усьо зробили? — бадьоро запитав Геґрід, коли вони до нього підійшли.
— Майже, — відповів Гаррі. — Ти бачив Мелфоїв?
— Еге ж, — безтурботно підтвердив Геґрід. — Але вони не наважаться щось учворити на алеї Діаґон. Можеш не переживати, Гаррі.
Гаррі, Рон і Герміона обмінялися поглядами, та вже не встигли позбавити Геґріда цих заспокійливих ілюзій, бо тут разом з Джіні з’явилося подружжя Візлів. У руках вони несли важкі пакунки з книжками.
— Усе нормально? — запитала місіс Візлі. — Купили мантії? Тоді можна по дорозі до Фреда й Джорджа заскочити в аптеку і в “Айлопс”… Тримайтеся всі разом..
Гаррі з Роном нічого в аптеці не купували, бо знали, що більше не вивчатимуть настійки, зате обидва придбали в “Совиному Торговельному Центрі Айлопс” великі коробки совлодощів для Гедвіґи й Левконії. А тоді, дивлячись, як місіс Візлі щохвилини позирає на годинник, подалися шукати “Відьмацькі витівки Візлів” — крамничку жартів, що належала Фредові й Джорджу.
— У нас мало часу, — нагадала місіс Візлі. — Тому швиденько все оглянемо й назад до машини. Уже близько, ось номер дев’яносто два… дев’яносто чотири…
— Ого — роззявив рота Рон і став як укопаний.
Супроти сірих, заліплених плакатами сусідніх крамничок вітрини дітища Фреда і Джорджа вражали око, наче феєрверк. Випадкові перехожі озиралися на ці вітрини, а дехто з них навіть приголомшено застигав на місці. Ліва вітрина була забита запаморочливою кількістю всіляких товарів, що оберталися, ляскали, спалахували, підстрибували й верещали; у Гаррі аж засльозилося в очах від такого видовища. Права вітрина була закрита велетенським плакатом, фіолетовим, як і міністерські, але прикрашеним блискучими жовтими літерами:

Ви збуджені Відомо-Ким?
Для всіх схвильованих родин —
Надійний КАКО-ЗАГУСТИН!
Віднині запори — на цілі простори!

Гаррі зареготав. Потім почув біля себе глухий стогін, озирнувся й побачив, що місіс Візлі ошелешено дивиться на цей плакат. Її вуста рухалися, беззвучно вимовляючи назву: “Како-загустин”.
— Їх замордують просто в ліжках! — прошепотіла вона.
— Ніколи! — заперечив Рон, що реготав разом з Гаррі. — Це ж класика!
І вони з Гаррі перші забігли в крамничку. Вона була забита покупцями; Гаррі не міг підступитися до полиць. Він роздивлявся коробки, що височіли аж до стелі — там було “Спецхарчування для спецсачкування”, вдосконалене близнюками під час їхнього останнього незавершеного навчального року в Гоґвортсі; Гаррі помітив, що найшвидше розхапували пампушечки-зносаюшечки, бо на полиці залишилася тільки одна пошарпана коробка пампушок. Були ще кошики з фальшивими чарівними паличками — найдешевші з них, коли ними змахнути, просто перетворювалися на гумових курей чи на штани, а найдорожчі лупцювали необачного користувача по голові чи по шиї; були коробки з перами кількох різновидів: самонаповнювальні, самозвіряльні й самомудровідповідальні. Юрба трохи розступилася, й Гаррі зміг проштовхнутися до прилавка, перед яким галаслива зграйка захоплених десятирічних дітлахів стежила за крихітним дерев’яним чоловічком, що поволі піднімався по драбині до справжнісінької шибениці, яка стояла на коробці з написом: “Повішеник багаторазового використання — напиши літери або він повіситься!”
— “Патентовані чари для фантазій”…
Герміона спромоглася протиснутися до великого стенда біля прилавка й читала інформацію на звороті коробки з кольоровою фотографією привабливого юнака та розімлілої дівчини, що стояли на палубі піратської шхуни.
— “Одне просте закляття і ви переживете високоякісну, надзвичайно реалістичну півгодинну фантазію, що легко втискається в часові рамки звичайного шкільного уроку і практично не піддається виявленню (побічні ефекти включають відсутній вираз обличчя й незначне слиновиділення). Не продається неповнолітнім.” Знаєш, — Герміона подивилася на Гаррі, — це й справді дивовижні чари!
— За це, Герміоно, — пролунав голос у них за спиною, — можеш отримати один набір безкоштовно.
Перед ними стояв сяючий Фред у пурпуровій мантії, що напрочуд личила до його вогнистого волосся.
— Я ся маєш, Гаррі? — Вони потисли руки. — А що з оком, Герміоно?
— Ваш задерикуватий телескоп, — докірливо зізналася вона.
— Ти ба, я геть про нього забув, — забідкався Фред. — На…
Він вийняв з кишені якусь баночку і дав їй; вона боязко її розкрутила й побачила густу жовту пасту.
— Легенько намасти й за годину синця не буде, — порадив Фред. — Ми мусили винайти пристойний синцеусувач, бо й досі більшість наших виробів випробовуємо на собі.
Герміона нервувалася.
— А це безпечно?
— Аякже, — підбадьорив її Фред. — Ходімо, Гаррі, на екскурсію по крамниці.
Герміона мастила пастою синець під оком, а Гаррі пішов за Фредом у дальній кут крамнички, де побачив стелаж з картярськими і мотузяними фокусами.
— Маґлівські магічні трюки! — весело показав на них Фред. — Для таких диваків, як тато, що люблять маґлівські штучки. На цьому багато не заробиш, але потроху продається. Є вельми цікаві новинки… О, а ось і Джордж…
Фредів брат-близнюк енергійно потис Гаррі руку.
— Проводиш йому екскурсію? Ходімо, Гаррі, далі — туди, де робляться серйозні гроші… спробуй щось поцупити, пацан — заплатиш не тільки ґалеонами! — застеріг він малого хлопця, і той миттю висмикнув руку з барильця з написом: “Їстівні Чорні мітки — від них кого хочеш знудить!”.
Джордж відсунув завісу за маґлівськими трюками, і Гаррі побачив темніше й не таке заюрмлене приміщення. Наліпки на коробках з товарами, що стояли тут на полицях, були не такі крикливі.
— Ми щойно розробили серйознішу партію товарів, — пояснив Фред. — Смішно, що з цього вийшло…
— Ти не повіриш, скільки людей, навіть тих, що працюють у міністерстві, не спроможні пристойно виконати закляття “щит”, — повідомив Джордж. — Бо, звісно, не вчилися в тебе, Гаррі.
— Це правда… От ми й подумали, що щито-капелюхи — це було б кумедно. Тобто припрошуєш свого колегу тебе зачарувати, коли ти в цьому капелюсі, і стежиш за його обличчям, коли його закляття відскакує рикошетом на нього самого. Міністерство закупило п’ятсот штук для всього свого штату! І ми ще й досі отримуємо численні замовлення!
— То ми поширили асортимент, і випускаємо тепер щито-плащі, щито-рукавиці…
— тобто вони не надто поможуть проти непрощенних заклять, але проти дрібних і середніх замовлянь та пристріту…
А тоді ми подумали, що нам треба зайняти всю нішу захисту від темних мистецтв, бо це ж бездонне джерело бабок, — завзято вів далі Джордж. — Просто кайф. Дивися — порошок “Розчинна темрява”, імпортований з Перу. Дуже зручно, якщо треба швидко дати дьору.
— А наші детонатори-приманки просто розлітаються з полиць, ось поглянь, — Фред показав на кілька чудернацьких чорних предметів, схожих на сирени чи гудки, що й справді намагалися кудись зникнути, — кидаєш такий нищечком, а він тікає і видає десь удалині чудові голосні звуки, відвертаючи чиюсь увагу, якщо тобі це треба.
— Зручно, — визнав Гаррі.
— Тримай, — сказав Джордж, ловлячи пару штук і кидаючи Гаррі.
Молоденька білява відьма з короткою стрижкою визирнула з-за завіси; Гаррі побачив, що вона, як і весь персонал крамнички, була вбрана в пурпурову мантію.
— Пане Візлі й пане Візлі, вас чекає клієнт, який цікавиться жартівливим казаном, — сказала вона.
Гаррі дивно було чути, як Фреда й Джорджа назвали “панами Візлі”, але вони сприйняли це як належне.
— Дякую, Верітіє, вже біжу, — відповів їй Джордж. — Гаррі, вибирай собі, що хочеш, добре? За наш рахунок.
— Я так не можу! — заперечив Гаррі, витягуючи гаманця, щоб заплатити за детонатори-приманки.
— Ти тут не плататимеш, — твердо заявив Фред, відпихаючи Гарріні гроші.
— Але ж…
— Ти дав нам позику для розкрутки, ми цього не забули, — з серйозним виглядом нагадав Джордж. — Бери, що хочеш, тільки не забувай казати людям, де взяв, якщо питатимуть.
Джордж побіг за завісу допомагати клієнтам, а Фред відвів Гаррі назад у головний відділ крамнички, де Герміона й Джіні й досі розглядали “Патентовані чари для фантазій”.
— А ви, дівчата, ще не бачили наші спецпродукти серії “Чудовідьма”? — поцікавився Фред. — Прошу за мною, панночки…
Біля вікна було виставлено цілу купу яскраво-рожевих виробів, довкола яких завзято хихотіла зграйка збуджених дівчат. Герміона й Джіні завагалися, сторожко поглядаючи туди.
— Оце вони і є, — гордо пояснив Фред. — Кращого вибору любовного зілля не знайдете ніде.
Джіні скептично підняла брови.
— І що, вони діють?
— Аякже. Іноді й цілодобово, залежно від ваги обраного хлопця…
—.. .і привабливості дівчини, — додав Джордж, вигулькнувши біля них наче з-під землі. — Але сестрі ми їх не продамо, — раптом насупився він, — бо за нею й так уже впадає не менше п’яти хлопців, настільки нам…
— Усе, що ви чули від Рона, — велика тупа брехня, — спокійно заперечила Джіні й нахилилася, щоб узяти з полиці рожевий горщичок. — Це що?
— Гарантоване виведення прищів за десять секунд, — пояснив Фред. — Чудово виводить усе — від фурункулів до вугрів, але не зіскакуй з теми. Ти зустрічаєшся з таким собі Діном Томасом чи ні?
— Зустрічаюся. — визнала Джіні. — І коли я востаннє його бачила, то це явно був один хлопець, а не п’ятеро. А це що?
Вона показувала на кілька пухнастих кульок різних від відтінків рожевого й фіолетового, що перекочувалися по дну клітки й тонесенько пищали.
— Карликові пухи, — пояснив Джордж. — Мініатюрні пухканці, ми їх ще не навчилися швидко розводити. А що з Майклом Корнером?
— Я його покинула, бо він страшенний невдаха, — сказала Джіні, просовуючи пальця крізь ґрати клітки й дивлячись, як коло нього збираються карликові пухи. — Вони такі гарнюні!
— Ага, симпатичні, — погодився Фред. —Та чи не надто швидко ти міняєш хлопців?
Джіні обернулася до нього, взявши руки в боки і глянувши таким лютим поглядом у стилі місіс Візлі, що Гаррі аж здивувався, як це Фред устояв на ногах.
— Не твоє собаче діло. І я була б тобі дуже вдячна, — сердито гукнула вона Ронові, який щойно з’явився біля Джорджа, тримаючи в оберемку купу товарів, — якби ти не плів цим двом про мене різні дурниці!
— За все це три ґалеони, дев’ять серпиків і один кнат, — порахував Фред вартість численних коробок у Ронових — Жени бабки.
— Я ж твій брат!
— І хочеш поцупити наше добро. Три ґалеони, дев’ять серпиків. Роблю тобі знижку на один кнат.
— Та де ж я тобі візьму три ґалеони і дев’ять серпиків?
— То поклади все назад, і дивись мені, не переплутай полиці.
Рон випустив з рук кілька коробок, вилаявся й показав Фреду непристойний жест пальцем, який, на жаль, помітила місіс Візлі, що саме в ту мить виринула біля них.
— Ще раз таке побачу — зв’яжу тобі пальці чарами, — обурилася вона.
— Мам, можна мені купити карликового пуха? — відразу запитала Джіні.
— Кого-кого? — насторожилася місіс Візлі.
— Дивись, вони такі гарнесенькі…
Місіс Візлі відступилася від вікна, щоб глянути на карликових пухів, і Гаррі, Рон та Герміона побачили крізь вікно Драко Мелфоя, що квапливо крокував вуличкою. Проминаючи “Відьмацькі витівки Візлів”, він озирнувся. За кілька секунд рушив далі і вони втратили його з поля зору.
— Цікаво, де його матінка? — спохмурнів Гаррі.
— Таке враження, що він від неї злиняв, — припустив Рон.
— А чому? — здивувалася Герміона.
Гаррі нічого не сказав, він напружено міркував. Нарциса Мелфой нізащо б не випустила дорогоцінного синочка з-під своєї опіки; Мелфой мусив дуже постаратися, щоб вирватися з її рук. Знаючи й ненавидячи Мелфоя, Гаррі зрозумів, що причина була серйозна.
Він роззирнувся. Місіс Візлі і Джіні схилилися над карликовими пухами. Містер Візлі захоплено розглядав колоду маґлівських мічених карт. Фред і Джордж обслуговували клієнтів. З того боку вікна Геґрід стояв до них спиною і пильно стежив за вулицею.
— Сюди, швиденько, — сказав Гаррі, витягаючи з торби плащ-невидимку.
— Ой, Гаррі, я не знаю, — невпевнено глянула Герміона на місіс Візлі.
— Та швидше! — поквапив її Рон.
Вона ще мить вагалася, а тоді пірнула під плащ разом з Гаррі й Роном. Ніхто й не помітив, як вони щезли; усі були захоплені товарами близнюків. Гаррі, Рон і Герміона швидко протислися до дверей, та коли нарешті вийшли на вулицю, то Мелфой уже зник не менш успішно, ніж вони самі.
— Він ішов отуди, — пробурмотів Гаррі тихесенько, щоб Геґрід, який щось мугикав собі під ніс, їх не почув. — Пішли.
Вони подріботіли далі, зазираючи у вікна й двері крамничок, доки Герміона не вказала на щось попереду.
— Це ж він, здається? — зашепотіла вона. — Завертає ліворуч?
— Нічого дивного, — прошипів Рон.
Мелфой озирнувся, а тоді шмигонув на алею Ноктерн і зник з очей.
— Швидше, бо загубимо його, — наддав ходи Гаррі.
— Буде видно наші ноги! — занепокоїлася Герміона, бо плащ унизу розвівався; з роками їм ставало значно важче ховатися під ним утрьох.
— Ну то й що, — нетерпляче буркнув Гаррі, — треба спішити!
Але на алеї Ноктерн, де процвітала торгівля темними мистецтвами, було безлюдно. Вони зазирали у вікна, але в жодній крамничці не було покупців. Гаррі припустив, що в ці небезпечні й підозрілі часи було б ризиковано відверто купувати подібні темні витвори… чи принаймні потрапляти комусь на очі під час такої спроби.
Герміона боляче вщипнула його за руку.
— Ой!
— Цс! Дивися! Він там! — видихнула вона йому у вухо.
Вони порівнялися з єдиною крамничкою на алеї Ноктерн, де колись бував Гаррі: “Борджин і Беркс”, у ній торгували широким асортиментом зловісних речей.
Там поміж стелажів з черепами і старезними пляшками стояв спиною до них Драко Мелфой; його було ледь видно за тією ж великою чорною шафою, у якій колись ховався Гаррі, щоб уникнути зустрічі з Мелфоєм та його батьком. Судячи з Мелфоєвих жестів, він щось жваво говорив. Власник крамниці, пан Борджин, згорблений чоловік з намащеним оливою волоссям, стояв навпроти Мелфоя. Його обличчя виражало дивне поєднання обурення й страху.
— Якби ж то нам почути, що вони говорять! — зітхнула Герміона.
— Зараз почуємо! — схвильовано прошепотів Рон. — Чекайте…чорт…
У нього випали з рук кілька коробочок, поки він нишпорив у найбільшій.
— Дивіться, видовжені вуха!
— Супер! — зраділа Герміона, а Рон почав розкручувати довжелезні струни тілесного кольору, підштовхуючи їх до дверей. — Ох, будемо сподіватися, що двері не занетурбовані…
— Ні! — засяяв Рон. — Послухайте!
Вони схилили докупи голови й уважно прислухалися до кінчиків струн, крізь які голосно й розбірливо зазвучав Мелфоїв голос, ніби хтось увімкнув радіо.
— …ти знаєш, як це, тіла, відремонтувати?
— Можливо, — припустив Борджин тоном, що явно свідчив про його небажання брати на себе відповідальність. — Але мушу спочатку побачити. Чому б вам не принести це сюди?
— Не можу, — відмовився Мелфой. — Карочє, це має залишатися на своєму місці. Мені тільки треба, щоб ти сказав, що я повинен зробити.
Гаррі помітив, як Борджин нервово облизав губи.
— Не маючи змоги побачити, це буде дуже важко зробити, майже неможливо. Нічого не можу гарантувати.
— Не можеш? — перепитав Мелфой, і Гаррі знав, судячи з його тону, що він глузливо шкіриться. — А, може, тебе переконає оце?
Він підійшов до Борджина і його не стало видно за шафою. Гаррі, Рон і Герміона пересунулися вбік, щоб краще бачити, але видно було тільки Борджина, який трусився зі страху.
— Тільки бовкни комусь, — пригрозив Мелфой, — і розплата тебе не мине. Карочє, знаєш Фенріра Ґрейбека? Він друг родини, і деколи буде сюди заскакувати, щоб пересвідчитись, що ти приділяєш цьому питанню достатню увагу.
— Це зайве…
— Це вже мені вирішувати, — урвав його Мелфой. — Ну, карочє, я пішов. А цей екземпляр, не забувай, хай буде в безпечному місці, він мені ще пригодиться.
— А, може, заберете його відразу?
—Ясно, що ні, дурбило старе. Гарно було б, якби я, тіпа, ніс отаке по вулиці? Та дивись мені, не продай його.
— Та що ви, нізащо… пане.
Борджин уклонився так низько, як колись, пригадав Гаррі, кланявся Луціусові Мелфою.
— Карочє, нікому ні слова, Борджин, навіть моїй старій, усік?
— Аякже, аякже, — пробурмотів Борджин, знову вклонившись.
Наступної миті голосно дзенькнув дзвіночок над дверима і страшенно задоволений Мелфой вийшов з крамнички. Він пройшов так близько від Гаррі, Рона й Герміони, що вони знову відчули, як затріпотів довкола їхніх колін плащ. Борджин у своїй крамниці закляк на місці; зникла його єлейна усмішка; вигляд у нього був стривожений.
— Про що вони балакали? — зашепотів Рон, скручуючи видовжувані вуха.
— Не знаю, — відповів Гаррі, напружено міркуючи. — Він хоче, щоб йому щось відремонтували… а ще хоче щось тут зберігати… ви не помітили, на що він показував, коли казав “цей екземпляр”?
— Ні, він тоді був за шафою…
— Залишайтеся тут, — прошепотіла Герміона.
— Ти що?…
Але Герміона вже вислизнула з-під плаща. Поправила волосся, подивившись на своє відображення у вітрині, і зайшла в крамничку, дзеленькнувши дзвіночком над дверима. Рон знову квапливо заштовхав видовжені вуха у шпаринку під дверима й передав одну струну Гаррі.
— Добрий день. Жахливий ранок, правда? — весело привіталася Герміона з Бор джином, який нічого не відповів, а лише підозріло на неї зиркнув.
Весело щось собі мугикаючи, Герміона пройшлася вздовж виставлених товарів.
— Це намисто продається? — поцікавилася, зупиняючись біля заскленої вітрини.
— Якщо маєш півтори тисячі ґалеонів, — холодно відповів Борджин.
— О… е-е… ні, аж стільки не маю, — сказала Герміона й рушила далі. — А… цей симпатичний… е-е… череп?
— Шістнадцять ґалеонів.
— То він продається? Його не… відклали для когось іншого?
Борджин скоса на неї зиркнув. Гаррі мав не дуже приємне відчуття, ніби той точно знає, що замислила Герміона. Мабуть, Герміона теж відчула, що її викрито, бо раптом відкинула під три чорти будь-яку обережність.
— Річ у тім, що… е-е… хлопець, який тут щойно був, Драко Мелфой, ну, він мій друг, і я хотіла б йому зробити подарунок на день народження, але якщо він уже щось замовив, то я б, зрозуміло, не горіла бажанням дарувати йому ту саму річ, тому… гм…
Це було, на думку Гаррі, дуже непереконливе пояснення, і Борджин, очевидно, подумав так само.
— Геть, — різко звелів він. — Вимітайся!
Герміона не чекала повторного запрошення й побігла до дверей, а Борджин затупотів за нею. Коли дзвіночок ще раз дзенькнув, Борджин гримнув за нею дверима й почепив табличку “Зачинено”.
— Ну що ж, — сказав Рон, ховаючи Герміону під плащ. — Гарна спроба, але діяла ти занадто…
— Наступного разу покажеш сам, як треба діяти, пане детективе! — огризнулася дівчина.
Рон і Герміона сварилися цілу зворотну дорогу до “Відьмацьких витівок Візлів”. Там їм довелося принишкнути, щоб непомітно обійти стривожену місіс Візлі та Геґріда — ті їхню відсутність уже помітили. Коли ж друзі зайшли в крамничку, Гаррі скинув плащ-невидимку, заховав його в рюкзак і долучився до друзів, які у відповідь на звинувачення місіс Візлі запевняли, що вони нікуди з крамничної підсобки не виходили, то вона їх просто погано шукала.

— РОЗДІЛ СЬОМИЙ —
Слизоклуб

В останній тиждень канікул Гаррі міркував про Мелфоєву поведінку на алеї Ноктерн. Найбільше його турбувала задоволена Мелфоєва пика, коли той виходив з крамниці. Хоч би що спонукало Мелфоя так радіти, а доброго в цьому було мало. Гаррі дратувало, що ні Рон, ні Герміона не думали про Мелфоя стільки, як він. А може, за кілька днів їм просто набридло про нього говорити.
— Гаррі, я згодна, що тут щось підозріле, — теж трохи роздратовано озвалася Герміона. Вона сиділа на підвіконні в кімнаті Фреда і Джорджа, спираючись ногою на картонну коробку, і явно неохоче відірвалася від нового примірника “Вдосконалених перекладів рун”. — Та хіба ж ми не погодилися, що пояснень може бути безліч?
— Може, він зламав свою Руку Слави? — непевно припустив Рон, що намагався випрямити зігнуті гілочки на хвості своєї мітли. — Пам’ятаєш ту засохлу руку, що була в Мелфоя?

Страницы: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32

Ваш відгук

Сторінки

Рубрики

Пошук

Мітки

Архів

Травень 2017
П В С Ч П С Н
« Бер    
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031  

Підписка

  • Цікаве