Джоан К. Роулінг. “Гаррі Поттер і смертельні реліквії”

— Думаю, ви ще не забули, містере Мелфой, хто саме його вловив? — погрозливо гаркнув Ґрейбек.
— Авжеж ні, авжеж ні! — нетерпляче відмахнувся Луціус. Він сам підійшов до Гаррі і став так близько, що з-під набряклих повік Гаррі бачив кожнісіньку рисочку його зазвичай апатичного блідого обличчя. Лице Гаррі нагадувало якусь розбухлу маску, і він почувався так, наче визирав з клітки.
— Що ви з ним зробили? — запитав у Ґрейбека Луціус. — Чого він у такому стані?
— Та то не ми.
— Схоже на жалюче закляття, — визначив Луціус. Його сірі очі придивилися до чола Гаррі.
— Тут щось є, — прошепотів він, — може, й шрам, але дуже розтягнутий… Драко, підійди й придивися уважно! Що скажеш?
Гаррі побачив обличчя Драко поруч з батьковим. Вони були надзвичайно схожі, тільки, на відміну від схвильованого батька, Драко дивився на все неохоче, навіть з острахом.
— Не знаю, — відповів він і пішов до каміна, де стояла, спостерігаючи, його мати.
— Нам треба знати напевне, Луціусе, — сказала Нарциса чоловікові своїм холодним чистим голосом. — Пересвідчитися на сто відсотків, що це Поттер, перш ніж викликати Темного Лорда… Вони кажуть, що це його, — уважно придивилась вона до тернової чарівної палички, — але щось вона мені не схожа на ту, про яку розповідав Олівандер… Якщо ми помилимося, якщо даремно викличемо Темного Лорда… пам’ятаєш, що він зробив з Роулом і Дологовим?
— А як бути з бруднокровкою? — прогарчав Ґрейбек. Гаррі ледь не впав, коли хапуни знову змусили їх розвернутися, щоб світло падало на Герміону.
— Стривайте, — різко озвалася Нарциса. — Так… так, вона була з Поттером у мадам Малкін! Я бачила її фото у “Віщуні”! Подивися, Драко, чи це не Ґрейнджер?
— Я… може… так.
— А це той малий Візлі! — вигукнув Луціус, обходячи зв’язаних бранців, щоб стати перед Роном. — Це вони, Поттерові друзі… Драко, глянь на нього, чи це не син Артура Візлі. Як там його звуть?..
— Ага, — знову буркнув Драко, стоячи спиною до полонених. — Можливо.
За спиною в Гаррі відчинилися двері. Заговорила жінка, і від звуку її голосу Гаррі стало ще страшніше.
— Що таке? Що сталося, Циссі?
Белатриса Лестранж поволі обійшла полонених і зупинилася справа від Гаррі, дивлячись на Герміону з-під важких повік.
— І справді, — неголосно промовила вона, — це та дівчина- бруднокровка? Це Ґрейнджер?
— Так-так, це Ґрейнджер! — вигукнув Луціус. —А біля неї, ми думаємо, Поттер! Поттер зі своїми друзями, яких ми нарешті впіймали!
— Поттер? — охнула Белатриса й відступила на крок, щоб краще його роздивитися. — Ти певний? Тоді негайно треба повідомити Темного Лорда!
Вона засукала лівий рукав. Гаррі побачив у неї на руці Чорну мітку й зрозумів, що зараз вона її торкнеться, викликаючи свого любого хазяїна…
— Я вже сам збирався його викликати! — вигукнув Луціус і схопив Белатрису за руку, не даючи їй торкнутися мітки. — Я сам його викличу, Бело. Поттера привели в мій дім, тому саме я вповноважений…
— Ти вповноважений! — глузливо перекривила Белатриса, вириваючи руку з його лещат. — Ти втратив усі повноваження, Луціусе, коли загубив свою чарівну паличку! Та як ти смієш! Забери свої лапи!
— Ти до цього не причетна, це ж не ти впіймала хлопця…
— Я прошу вибачити, містере Мелфой, — втрутився Ґрейбек, — але це ми впіймали Поттера і ми претендуємо на гроші…
— Гроші! — засміялася Белатриса, що виривалася від сестриного чоловіка, а вільною рукою намацувала в кишені чарівну паличку. — Забирай свої гроші, смердючий стерв’ятник, навіщо мені ті гроші? Мені б тільки удостоїтися його…
Вона раптом перестала пручатися, її темні очі втупилися в щось таке, чого не бачив Гаррі. Радіючи її капітуляції, Луціус відштовхнув її руку й закотив рукав собі…
— СТІЙ! — верескнула Белатриса. — Не торкайся, нам усім кінець, якщо Темний Лорд повернеться зараз!
Луціус заціпенів, тримаючи вказівний палець біля самісінької мітки. Белатриса вийшла з вузького поля зору Гаррі.
— Що це таке? — почув він її голос.
— Меч, — прокректав хтось із хапунів.
— Дай сюди.
— Він же не ваш, місіс, це мій, це я його знайшов. Бахнуло. Спалахнуло червоне світло. Гаррі збагнув, що того хапуна приголомшено. Його напарники обурено заревли, а Скабіор вихопив чарівну паличку.
— З чим ти граєшся, жінко?
— Закляктус! — верещала вона. — Закляктус!
Вони не могли з нею впоратися, хоч їх було четверо, а вона одна. Гаррі знав, що ця відьма наділена надзвичайною майстерністю, і не має жодної крихти сумління. Хапуни попадали, де стояли — всі, крім Ґрейбека, бо того нагнуло навколішки, з розпростертими руками. Краєм ока Гаррі бачив, як Белатриса з восковим обличчям нависла над вовкулакою, міцно стискаючи Ґрифіндорів меч.
— Де ти взяв цей меч? — прошепотіла вона Ґрейбекові, забираючи чарівну паличку з його безвольної руки.
— Та як ти смієш? — прохрипів він, змушений на неї витріщатися й не маючи змоги рухати нічим, крім рота. Вишкірив гострющі зуби. — Пусти мене, жінко!
— Де ти знайшов цей меч? — повторила вона, погрозливо махнувши ним перед самим його носом. — Снейп поклав його в мій сейф у “Ґрінґотсі”!
— Він був у їхньому наметі, — проскрипів Ґрейбек. — Кажу тобі, пусти!
Белатриса махнула чарівною паличкою, і вовкулака скочив на ноги, хоч і боявся до неї наближатися. Він прокрався за крісло і вчепился в його спинку брудними кривими кігтями.
— Драко, викинь це сміття з дому, — звеліла Белатриса, показуючи на непритомних хапунів. — Якщо не маєш сміливості їх порішити, то покинь їх на подвір’ї для мене.
— Не смій говорити з Драко, наче з… — розлючено вигукнула Нарциса, проте Белатриса заверещала:
— Тихо будь! Циссі, ситуація набагато серйозніша, ніж ти можеш собі уявити! Виникла дуже серйозна проблема!
Вона стояла, засапавшись, і розглядала руків’я меча. Тоді озирнулася на мовчазних бранців.
— Якщо це й справді Поттер, його не можна чіпати, — пробурмотіла вона не стільки іншим, скільки сама собі. — Темний Лорд бажає сам порішити Поттера… але якщо він довідається… я мушу… я мушу знати…
Вона знову повернулася до сестри.
— Полонених треба завести в підвал, поки я вирішу, що робити!
— Це мій дім, Бело, не наказуй у моєму…
— Виконуй! Ти й не підозрюєш, у якій ми небезпеці! — зарепетувала Белатриса. Видно було, що вона перелякана до божевілля. З її чарівної палички шугонула тонесенька цівка вогню, пропаливши дірку в килимі.
Нарциса мить вагалася, а тоді звернулася до вовкулаки.
— Заведи полонених у підвал, Ґрейбек.
— Стривай, — різко зупинила її Белатриса. — Усіх, крім… крім бруднокровки.
Ґрейбек аж закректав від насолоди.
— Ні! — крикнув Рон. — Візьміть краще мене, беріть мене! Белатриса вдарила його в обличчя, аж кімнатою покотилася луна.
— Якщо вона помре під час допиту, ти будеш наступний, — сказала вона. — Зрадники роду, як на мене, нічим не кращі за бруднокровців. Відведи їх униз, Ґрейбек, і дивися, щоб усе було надійно, але більше нічого з ними не роби… поки що.
Вона шпурнула Ґрейбекові його чарівну паличку, а тоді вийняла з-під мантії короткого срібного ножа. Розрізала ним мотузки, відділила Герміону від решти бранців і поволокла за коси на середину кімнати. Ґрейбек тим часом, тримаючи перед собою чарівну паличку, з якої ніби струменіла невидима нездоланна сила, повів усіх інших до дверей, що вели в темний перехід.
— Думаю, вона дасть мені шматочок дівульки, коли її ухекає? — пробурмотів собі під ніс Ґрейбек, ведучи бранців по коридору. — Я б не відмовився від одного-двох шматочків, а ти, рудий?
Гаррі відчував, як тремтить Рон. Вовкулака штовхав їх крутими сходами. Були й досі зв’язані спиною до спини і щомиті могли послизнутися й скрутити собі в’язи. Унизу Ґрейбек ударом чарівної палички відімкнув важкі двері, заштовхав усіх у вологе затхле приміщення й покинув у цілковитій темряві. Грюкнули, зачиняючись, двері, і не встигла ще згаснути луна цього звуку, як згори долетів жахливий, нелюдський крик.
— ГЕРМІОНО! — загорлав Рон, звиваючись і виборсуючись з мотузок, що всіх їх зв’язували, аж Гаррі мало не впав. — ГЕРМІОНО!
— Тихо! — сказав Гаррі. — Не кричи, Роне, треба придумати, що…
— ГЕРМІОНО! ГЕРМІОНО!
— Треба щось придумати, перестань кричати… треба якось позбутися цих мотузок…
— Гаррі? — почувся з темряви чийсь шепіт. — Роне? Це ви? Рон перестав кричати. Неподалік щось заворушилося й Гаррі побачив, що до них наближається якась тінь.
— Гаррі? Рон?
— Луна?
— Так, це я! Ой, ні, я ж не хотіла, щоб вас упіймали!
— Луно, можеш помогти зняти ці мотузки? — запитав Гаррі.
— О, так, зараз… тут є старий цвях, ми ним користуємось, якщо треба щось зламати… хвилиночку…
Нагорі знову заверещала Герміона. Після неї почувся й Белатрисин вереск, проте розібрати слова було неможливо, бо знову зарепетував Рон:
— ГЕРМІОНО! ГЕРМІОНО!
— Містере Олівандер, — почув Гаррі Лунині слова. — Містере Олівандер, чи маєте ви цвях? Якби ви трошки посунулися… здається, він був біля глечика з водою…
За кілька секунд вона повернулася.
— Тільки не ворушіться, — попередила.
Гаррі відчував, як вона встромила цвях у міцні волокна мотузок, щоб хоч трохи послабити вузол. Згори долинув Белатрисин голос.
— Ще раз тебе питаю! Звідки у вас цей меч? Звідки?
— Ми його знайшли… знайшли… БУДЬ ЛАСКА! — Герміона знову закричала. Рон почав звиватися й іржавий цвях дряпнув Гаррі руку.
— Роне, будь ласка, не смикайся! — прошепотіла Луна. — Я ж не бачу, що роблю…
— У мене в кишені, — пробурмотів Рон. — у мене в кишені є світлогасник, і він повний світла.
За кілька секунд почулося клацання і в підвалі з’явилися світляні сфери, що їх висмоктав світлогасник з ламп у наметі. Не маючи змоги повернутися у свої джерела, вони повисли в повітрі, неначе крихітні сонця, заливаючи підвал світлом. Гаррі побачив величезні Лунині очі на побілілому обличчі і нерухоме тіло майстра чарівних паличок Олівандера, що лежав, скрутившись, на підлозі в кутку. Витягши шию, він зумів побачити упійманих разом з ним Діна та ґобліна Ґрипхука. Ґоблін був ледве притомний і стояв лише завдяки мотузкам, що прив’язували його до інших бранців.
— О, тепер набагато легше, дякую, Роне, — зраділа Луна й знову почала длубатися цвяхом у мотузках. — Привіт, Діне!
Згори долинув Белатрисин голос.
— Брешеш, гидка бруднокровко, я це знаю! Ви залізли в мій сейф у “Ґрінґотсі”! Кажи мені правду, кажи правду!
І знову жахливий крик…
— ГЕРМІОНО!
— Що ви звідти ще взяли? Що ще у вас є? Кажи, бо клянуся, що проштрикну цим ножем тебе наскрізь!
— Готово!
Гаррі відчув, як злетіли мотузки, а коли озирнувся, потираючи зап’ястя, то побачив, що Рон кружляє підвалом і придивляється до низенької стелі, шукаючи там люк. Дін із закривавленим і вкритим синцями обличчям подякував Луні й залишився стояти, здригаючись усім тілом, а от Ґрипхук сповз додолу приголомшений і дезорієнтований, неначе був напідпитку. На його темному лиці не було живого місця.
Рон саме намагався роз’явитися без чарівної палички.
— Звідси немає виходу, Роне, — сказала Луна, що спостерігала за його марними зусиллями. — 3 цього підвалу неможливо втекти. Я спочатку теж намагалася. Містер Олівандер сидить тут уже довго і перепробував усе, що міг.
Герміона знову закричала. Її крик пронизав Гаррі, завдавши просто фізичного болю. Не зважаючи на люте сіпання шраму, він теж почав бігати підвалом, обмацуючи невідомо навіщо стіни й відчуваючи в глибині душі, що все це намарно.
— Що ви ще взяли, що? ВІДПОВІДАЙ! КРУЦІО! Герміонині крики луною відбивалися від стін нагорі, Рон у підвалі ледь не ридав, гатячи в стіни кулаками, а Гаррі в цілковитому відчаї схопив Геґрідів капшучок, що висів у нього на шиї, й понишпорив у ньому. Витяг Дамблдорів снич і потрусив, сподіваючись невідь-чого, однак нічого так і не сталося. Помахав поламаними половинками чарівної палички з феніксовою пір’їною, але ті не подавали ознак життя. На підлогу впав уламок дзеркальця, і Гаррі побачив, як заіскрилося в ньому щось яскраво-блакитним блиском… З дзеркальця дивилося Дамблдорове око.
— Допоможіть нам! — заволав він у шаленому відчаї. — Ми в підвалі Мелфоєвого маєтку, допоможіть нам!
Око кліпнуло й щезло.
Гаррі вже сумнівався, що воно й справді там було. Покрутив уламок дзеркальця в руках, одначе крім стін та стелі їхньої в’язниці там нічого не віддзеркалювалось. Герміона кричала нагорі ще страшніше, а Рон горлав поруч з ним:
— ГЕРМІОНО! ГЕРМІОНО!
— Як ви залізли в мій сейф? — почули вони Белатрисин крик. — Вам допоміг той бридкий малий ґоблін у підвалі?
— Ми його сьогодні вперше побачили! — ридала Герміона. — Ми не були у вашому сейфі… цей меч не справжній! Це копія, це лише копія!
— Копія? — засичала Белатриса. — Так я й повірила!
— Це легко перевірити! — почувся голос Луціуса. — Драко, приведи ґобліна, він нам скаже, справжній це меч чи ні!
Гаррі метнувся через увесь підвал туди, де на підлозі лежав зіщулений Ґрипхук, і зашепотів у гостре його вухо:
— Ґрипхук, скажи їм, що меч підроблений, вони не повинні знати, що він справжній. Ґрипхук, будь ласка…
Він почув на сходах до підвалу кроки. Наступної миті з-за дверей долинув тремтячий голос Драко.
— Усім відійти. Стати біля задньої стіни. Нічого не робити, бо я вас повбиваю!
Вони так і зробили. Коли забряжчав замок у дверях, Рон клацнув світлогасником, світло знову сховалося в кишеню і в підвалі стало темно. Двері відчинилися. Мелфой, тримаючи перед собою чарівну паличку, зайшов у підвал, блідий і рішучий. Схопив за руку маленького ґобліна й поволік за собою. Двері, грюкнувши, зачинились, і в ту ж мить у підвалі щось голосно ляснуло.
Рон клацнув світлогасником. Три світляні кульки знову вилетіли з його кишені, освітивши ельфа-домовика Добі, який щойно сюди явився.
— ДОБ…
Гаррі вдарив Рона по руці, щоб замовк, але Рона й самого вже до смерті налякала його помилка. Над головою в них протупали кроки. Це Драко тяг Ґрипхука до Белатриси.
Величезні, як тенісні м’ячики, очі Добі були широко розплющені. Він тремтів з ніг до кінчиків вух. Ельф повернувся в будинок колишніх своїх хазяїв і було видно, що це його смертельно налякало.
— Гаррі Поттере, — пискнув він тремтячим голосочком. — Добі прийшов тебе рятувати.
— Але як ти?..
Жахливий крик заглушив слова Гаррі. Це знову катували Герміону. Він вирішив говорити про головне.
— Ти можеш роз’явитися з цього підвалу? — запитав він Добі, а той кивнув головою, аж вуха ляснули.
— І можеш брати з собою людей? Добі знову кивнув.
— Добре… Добі, візьми Луну, Діна, містера Олівандера, і переправ їх… переправ до…
— Білла й Флер, — підказав Рон. — Котедж “Мушля” на околицях Тинворта!
Ельф кивнув утретє.
— А тоді повертайся, — звелів Гаррі. — Ти зумієш це зробити, Добі?
— Звичайно, Гаррі Поттере, — прошепотів маленький ельф. Він побіг до ледь притомного містера Олівандера, схопив однією долонькою майстра чарівних паличок за руку, а другу простяг Луні й Дінові, однак ті не зрушили з місця.
— Гаррі, ми хочемо тобі допомогти! — прошепотіла Луна.
— Ми не можемо тебе покинути, — підтримав її Дін.
— Та швидше ви! Побачимося в Білла й Флер.
Не встиг Гаррі договорити, як його шрам заболів ще нестерпніше, ніж досі. Кілька секунд він бачив перед собою не майстра чарівних паличок, а іншого чоловіка, що був такий самий старий і худющий, лише він зневажливо реготав.
— То вбий мене, Волдеморте, я прагну смерті! Та моя смерть не принесе тобі того, що ти шукаєш… ти ще так багато неспроможний зрозуміти…
Він відчув Волдемортову лють, але знову закричала Герміона, тож він заблокував мозок і повернувся в підвал, до всіх жахіть його теперішнього стану.
— Швидше! — благально крикнув до Луни й Діна. — Тікайте! Ми прибудемо одразу за вами! Тікайте!
Вони схопилися за простягнуту ельфову руку. Знову голосно ляснуло — і Добі, Луна, Дін та Олівандер зникли.
— Що це було? — крикнув у них над головами Луціус Мелфой. — Ви чули? Що за шум був у підвалі?
Гаррі й Рон перезирнулися.
— Драко… ні, поклич Червохвоста! Хай піде й перевірить! У кімнаті нагорі пролунали кроки і все затихло. Гаррі знав, що там, у вітальні, прислухаються, чи не долинуть нові звуки з підвалу.
— Треба на нього напасти, — прошепотів він Ронові. Вибору в них не було. Якщо хтось зайде в підвал і побачить, що зникло троє ув’язнених, то їх уже ніщо не врятує. — Не гаси світло, — додав Гаррі, коли вони почули кроки на сходах і притислися до стіни по обидва боки дверей.
— Відійти назад, — пролунав Червохвостів голос. — Відійти від дверей. Я заходжу.
Двері відчинилися. Якусь частку секунди Червохвіст дивився у порожній підвал, засліплений сяйвом трьох мініатюрних сонць, що висіли в повітрі. І тут на нього стрибнули Гаррі й Рон. Рон схопив Червохвостову руку з чарівною паличкою й задер її вгору, а Гаррі затулив йому долонею рота, щоб не зміг і пискнути. Вони мовчки боролися. З Червохвостової чарівної палички сипалися іскри; його срібна рука схопила Гаррі за горло.
— Що там, Червохвосте? — гукнув згори Луціус Мелфой.
— Нічого! — крикнув у відповідь Рон, доволі стерпно зімітувавши сипкуватий Червохвостів голос. — Усе добре!
Гаррі ледве дихав.
— Хочеш мене вбити? — видушив з себе він, намагаючись одірвати від себе металеві пальці. — А я ж тобі врятував життя! Ти мій боржник, Червохвосте!
Срібні пальці послабили хватку. Гаррі цього не сподівався. Він приголомшено вивільнився, не відводячи долоні з Червохвостового рота. Побачив, як водянисті очиці цієї щуроподібної людинки розширилися від страху й подиву. Він був приголомшений не менше за Гаррі тим, що зробила його власна рука, скорившись малесенькому імпульсу милосердя, і почав боротися ще затятіше, наче спокутував цю мить слабкості.
— А ми заберемо оце, — прошепотів Рон, висмикуючи з Червохвостової руки чарівну паличку.
Зіниці Петіґру, роззброєного й безпорадного, розширилися від жаху. Погляд його ковзнув з обличчя Гаррі на щось інше. Його срібні пальці невблаганно наближалися до власного горла.
— Ні…
Навіть не думаючи, Гаррі спробував відтягти цю руку, але її неможливо було втримати. Це срібне знаряддя, що його подарував Волдеморт своєму найбоягузливішому слузі, повстало проти роззброєного й ні на що непридатного власника. Петіґру розплачувався за своє вагання, за мить співчуття. Його рука душила його у нього ж на очах.
— Ні!
Рон теж відпустив Червохвоста і тепер разом з Гаррі намагався відтягти металеві пальці, що стискалися на Червохвостовім горлі, та все було марно. Петіґру вже синів.
— Релашіо! — націлив Рон чарівну паличку на срібну руку, проте нічого не сталося. Петіґру впав на коліна, і в ту ж мить нагорі страхітливо заволала Герміона. Червохвостові очі закотилися на посинілому обличчі, він востаннє дриґнувся й затих.
Гаррі й Рон перезирнулися і, залишивши Червохвостове тіло на підлозі, побігли вгору по сходах і далі темним коридором, що вів до вітальні. Обережно підкралися до ледь прочинених дверей. Вони добре бачили Белатрису, яка дивилася на Ґрипхука, що тримав у довгопалих руках Ґрифіндорів меч. Герміона лежала в Белатриси під ногами й ледь-ледь здригалася.
— Ну? — запитала Белатриса. — Це справжній меч? Гаррі чекав, затамувавши подих і щулячись од болю в шрамі.
— Ні, — відповів Ґрипхук. — Це підробка.
— Ти впевнений? — випалила Белатриса. — Це точно?
— Так, — підтвердив ґоблін.
Вона полегшено зітхнула, з обличчя зійшла напруга.
— Добре, — сказала вона й недбалим помахом чарівної палички залишила ще один глибокий рубець на обличчі ґобліна, і той з лементом упав їй під ноги. Вона відкинула його ногою. — А тепер, — промовила вона тріумфальним голосом, — покличемо Темного Лорда! — Засукала рукав і вказівним пальцем торкнулася Чорної мітки.
Гаррі пронизав такий біль, неначе крізь шрам виривалося усе його єство. Усе навколо зникло. Він знову був Волдемортом, а худий, наче кістяк, чоловік беззубо з нього сміявся. Він розгнівався, що його відволікають викликами, адже він попереджав, він наказував, щоб його даремно не тривожили, хіба що йтиметься про Поттера. Якщо вони помилилися…
— То вбий мене! — наполягав той старий. — Ти не переможеш, ти не здатен перемогти! Ця паличка ніколи в житті не стане твоєю…
І тоді лють у Волдеморті просто вибухнула. Спалах зеленого світла осяяв тюремну камеру, кволе старече тіло підлетіло над жорстким ліжком і впало, мертве, додолу. Волдеморт відвернувся до вікна, не в змозі опанувати свій гнів… він їх жорстоко покарає, якщо вони його викликали без вагомих підстав…
— Я думаю, — пролунав Белатрисин голос, — що ми можемо позбутися цієї бруднокровки. Ґрейбек, якщо хочеш, можеш її взяти.
— НІ-І-І-І-І-І-І-І-І!
Рон увірвався до вітальні. Белатриса озирнулася, вражена, й повела чарівною паличкою в напрямку Ройового лиця…
— Експеліармус! — заревів він, цілячись у Белатрису Червохвостовою паличкою. Гаррі, що забіг за Роном, упіймав Белатрисину паличку, що підлетіла вгору. Луціус, Нарциса, Драко і Ґрейбек обернулися до нього. Гаррі загорлав: — Закляктус! — і Луціус Мелфой повалився на кам’яні плити перед каміном. Струмені світла шугонули з Дракової, Нарцисиної та Ґрейбекової паличок. Уникаючи їх, Гаррі кинувся на підлогу й закотився за диван.
— СТІЙТЕ, АБО ВОНА ПОМРЕ!
Важко дихаючи, Гаррі визирнув з-за дивана. Белатриса тримала Герміону, здається, непритомну, приклавши їй до горла свого короткого срібного ножа.
— Кидайте палички, — прошипіла вона. — Кидайте, бо побачите, яка й справді брудна в неї кров!
Рон заціпенів, стискаючи в руках Червохвостову чарівну паличку. Гаррі випростався, не випускаючи з рук Белатрисину.
— Я сказала, кидайте! — проверещала вона, черкнувши лезом Герміону по горлі. Гаррі побачив, як виступили крапельки крові.
— Гаразд! — крикнув він і кинув Белатрисину чарівну паличку собі під ноги. Рон зробив так само з Червохвостовою паличкою. Обидва підняли руки на висоту плечей.
— Добре! — вишкірилася вона. — Драко, підбери палички! Темний Лорд скоро вже буде тут, Гаррі Поттер! Твоя смерть наближається!
Гаррі це знав. Його шрам розривався від болю, і він відчував, як летить у небі звідкілясь здалеку Волдеморт, як перетинає темне бурхливе море. Скоро він буде достатньо близько, щоб явитися тут, і Гаррі не бачив з цієї ситуації виходу.
— Ну от, — м’яко сказала Белатриса, коли Драко квапливо поніс їй чарівні палички. — Циссі, думаю, нам знову можна зв’язати цих малих героїв, а Ґрейбек тим часом повечеряє бруднокровкою. Я впевнена, Ґрейбек, що Темний Лорд не пошкодує для тебе дівчиська після всього, що ти сьогодні зробив.
На цих її словах згори щось дуже дивно заскреготало. Усі глянули вгору саме вчасно, щоб побачити, як затремтіла люстра. Тоді зі скрипом і зловісним бряжчанням вона почала падати. Белатриса стояла прямо під нею. Випустивши з рук Герміону, вона з вереском відстрибнула. Люстра впала на підлогу, вибухнувши кришталем та ланцюгами, і придушила Герміону й ґобліна, що стискав у руках Ґрифіндорів меч. Блискучі уламки кришталю розлетілися навсібіч. Драко зігнувся, затуляючи руками закривавлене обличчя.
Рон кинувся витягати Герміону з-під уламків, а Гаррі не гаяв часу. Він перестрибнув через крісло й вихопив із Дракових рук три чарівні палички, націлив їх на Ґрейбека і заволав: — “Закляктус!” — Потужним потрійним закляттям вовкулаку підкинуло вгору аж до стелі і з розмаху гепнуло об підлогу.
Нарциса відтягла Драко подалі від цього хаосу, а Белатриса з розкуйовдженим волоссям зірвалася на ноги й почала розмахувати срібним ножем. Нарциса націлилася чарівною паличкою на двері.
— Добі! — заверещала вона, й навіть Белатриса завмерла. — Ти! Це ти зірвав люстру?..
Крихітний ельф задріботів по кімнаті, тицяючи тремтячим пальцем у свою колишню хазяйку.
— Ви не повинні зашкодити Гаррі Поттеру, — пропищав він.
— Убий його, Циссі! — загорлала Белатриса, однак знову щось голосно ляснуло — і Нарцисина чарівна паличка теж злетіла вгору й упала по той бік кімнати.
— Ти мала брудна мавпо! — залементувала Белатриса. — Як ти посмів забирати чарівну паличку у відьми, як ти посмів кидати виклик своїм хазяям?
— Добі не має хазяїна! — пискнув ельф. — Добі — вільний ельф, і Добі прийшов урятувати Гаррі Поттера і його друзів!
Від болю у шрамі Гаррі вже нічого не бачив. Мов у тумані, він зрозумів, що в них залишилися секунди, миті до того, як тут з’явиться Волдеморт.
— Роне, лови… і ТІКАЙ! — закричав він, кидаючи йому одну чарівну паличку. Тоді нахилився, щоб витягти з-під люстри Ґрипхука. Ґоблін стогнав, але меча з рук не випускав. Перекинувши його через плече, Гаррі схопив за руку Добі й крутнувся на місці, щоб роз’явитися.
Перед тим, як провалитися в темряву, він устиг востаннє окинути поглядом вітальню. Побачив застиглих Нарцису й Драко, руде пасмо Ронового волосся і розмиту срібну смугу — траєкторію Белатрисиного ножа, що летів через усю кімнату туди, де щойно стояв Гаррі…
— Білл і Флер… котедж «Мушля»!… Білл і Флер…
Він розчинився в невідомості. Міг тільки повторювати назву пункту призначення й надіятися, що цього вистачить, щоб туди перенестися. Біль у чолі пронизував, вага ґоблінового тіла тисла на плечі. Відчував, як б’є по спині Ґрифіндорів меч. Рука Добі смикнулася в його долоні. Він подумав, що ельф намагається перебрати на себе контроль, скерувати їх у потрібному напрямку, і дав знати, що не заперечує, легенько стиснувши йому пальці…
І ось вони вдарилися об твердий ґрунт, відчули запах солонуватого повітря. Гаррі впав навколішки, відпустив руку Добі й обережно поклав на землю Ґрипхука.
— Усе нормально? — запитав він, коли ґоблін поворухнувся, одначе Ґрипхук лише заскімлив.
Гаррі примружено роззирнувся в темряві. Неподалік під неозорим зоряним небом виднівся будинок, і Гаррі здалося, що він помітив там рухи.
— Добі, це котедж “Мушля”? — прошепотів він, стискаючи в руках дві чарівні палички, відібрані у Мелфоїв, готовий, як що буде треба, до бою. — Ми опинилися там, де треба? Добі?
Він озирнувся. Маленький ельф стояв неподалік.
— ДОБІ!
Ельф захитався, в його величезних блискучих очах відбилися зорі. І він сам, і Гаррі одночасно подивилися на срібне руків’я ножа, що стирчало з ельфових грудей.
— Добі… ні… НА ПОМІЧ! — заревів Гаррі в бік будинку, до людей, що там рухалися. — НА ПОМІЧ!
Він не знав і не хотів знати, чаклуни там чи маґли, друзі чи вороги. Він бачив лише темну пляму, що розповзалася в Добі на грудях, бачив тонесенькі ручки, що їх ельф простягав до Гаррі в німому благанні. Гаррі схопив його й поклав боком на холодну траву.
— Добі, ні, не вмирай, не вмирай…
Ельфові очі знайшли його, губи затремтіли, силкуючись вимовити пару слів:
— Гаррі… Поттер…
І, легенько здригнувшись, ельф завмер, а його очі стали просто великими скляними кулями, посиланими світлом зірок, яких вони вже не бачили.

— РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТИЙ —
Майстер чарівних паличок

Це було наче занурення в давній страшний сон — на мить здалося, що він стоїть навколішки поруч із загиблим Дамблдором біля підніжжя найвищої в Гоґвортсі вежі, хоч насправді він дивився на крихітне тільце, що скорчилося на траві, пронизане Белатрисиним срібним ножем. Гаррі машинально повторював:
— Добі… Добі… — хоч і розумів, що ельф уже там, звідки не озиваються.
За якусь хвилю збагнув, що вони все ж потрапили куди треба, бо, поки він стояв навколішки над ельфом, його оточили Білл, Флер, Дін і Луна.
— Герміона? — спитав він стривожено. — Де вона?
— Рон заніс її в дім, — пояснив Білл. — 3 нею все буде добре.
Гаррі знову подивився на Добі. Простяг руку й висмикнув з ельфового тіла гострий кинджал, а тоді зняв куртку і накрив нею Добі, наче ковдрою.
Десь неподалік билося об скелі море. Гаррі вслухався в його шум, поки друзі розмовляли, обговорювали те, що його не цікавило, щось вирішували. Дін поніс у дім пораненого Ґрипхука, Флер побігла з ними. Білл радив, як краще поховати ельфа, а Гаррі на все погоджувався, навіть не дослухаючись. Він дивився на крихітне тіло, а його шрам сіпався й палав, і частиною мозку, неначе зазираючи з протилежного боку в довжелезну підзорну трубу, він бачив, як Волдеморт карає тих, хто залишився в Мелфоєвому маєтку. Його лють була страшна, проте горе, яке відчував Гаррі через смерть Добі, її ніби применшувала, й вона здавалася далеким бурхливим штормом, відлуння якого ледь долинало до Гаррі через безмежний, мовчазний океан.
— Треба поховати, як годиться, — це були перші слова, що їх Гаррі вимовив цілком свідомо. — Не чарами. Ви маєте лопату? І невдовзі по цьому він узявся до роботи — сам копав могилку там, де показав Білл, наприкінці саду між кущами. Він копав люто, забуваючись у фізичній праці, упиваючись її немагічністю, бо кожна краплинка поту і кожен мозоль були мовби дарами для ельфа, що врятував їм усім життя.
Шрам палав, та він владарював над цим болем; відчував його, але відсторонено. Нарешті він зумів його опанувати, навчився блокувати від Волдеморта свою свідомість, тобто зробив саме те, чого й хотів Дамблдор, посилаючи його навчитися цього від Снейпа. Як Волдеморт не міг оволодіти свідомістю Гаррі тоді, коли він помирав з туги за Сіріусом, так не могли Волдемортові думки проникнути в голову Гаррі й тепер, коли він оплакував Добі. Горе немовби блокувало доступ Волдеморту… хоч Дамблдор, звісно, сказав би, що то любов…
Гаррі глибше й глибше вгризався в тверду холодну землю, залишаючи в ній свою печаль із крапельками поту, тамуючи біль у шрамі. У цій темряві, де не чути було нічого, крім власного дихання та натиску морських хвиль, йому знову пригадалося все, що відбувалося в Мелфоїв, усе, що він там почув, і до нього в цій темряві прийшло прозріння…
Рівний ритм рухів завдавав такт думкам. Реліквії… горокракси… реліквії… горокракси… проте його вже не палила та дивна нав’язлива жага. Втрата й страх її погасили, і відчуття було таке, ніби його ляпасом розбудили зі сну.
Глибша й глибша ставала могила, а Гаррі знав, де сьогодні був Волдеморт, кого він убив у найвищій камері Нурменґарду і чому…
А ще він згадав Червохвоста, котрий помер через один крихітний неусвідомлений імпульс милосердя… Дамблдор це передбачав… а скільки ще він усього знав?
Гаррі втратив лік часу. Збагнув тільки, що темрява вже не така густа, коли до нього підійшли Рон з Діном.
— Як Герміона?
— Краще, — сказав Рон. — Флер її лікує.

Страницы: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37

Ваш відгук