Марко Кропивницький. “Глитай, або ж павук”

І за вас, і за нас,
І за неньку стареньку,
Що навчила нас
Горілочку пить
Помаленьку!..
Бичок, співаючи, обійма Олену і цілує.
Олена (одпиха його). Ох, як гидко мені! Де пляшка? (Ухопила пляшку).
А я буду пити побагато! (Зареготала, мов несамовита, і падає додолу).
Завіса падає

ДІЯ ЧЕТВЕРТА

ОДМІНА ПЕРША
На кону рублена криниця, хрест дерев’яний і верба, далі ледве мріє
село. Смеркає. Через три дні.

ЯВА 1
Виходять два чоловікиз мішками на плечах, з косами і з люльками в
зубах.
1-й чоловік. Не піду я завтра на сходку, хай йому враг, якого я там
дідька не бачив? Я лучче одпочину! За шість день так намахався косою, що
й не знаєш: чи кістки там в тобі усередині, чи болячки та пухирі!,,
2-й чоловік. Ну, а як знову накинуть копійки: на земство, на волость,
або на школу, або там ще на які витребеньки?..
1-й чоловік. Нехай накидають, одну шкуру здеруть, а не дві!.. Та й
хіба не однаково: чи та копійка у кишені теліпатиметься, чи піде на
обчество, папуші тютюну не купиш на неї, так на чортового батька вона
мені?
2-й чоловік. Чудний ти! Копійка да копійка, то вже й дві…
1-й чоловік. Велика сума! Пару волів купиш? Сядемо та підождемо
Гната!
Сідають долі
2-й чоловік. З копійок, брате, вироста копитал!
1-й чоловік. Брехня!
2-й чоловік. Чи тобі казав Свирид Напханько, що ото як тягали його до
посредника за побите Бичкове просо, так каже, що посредник совітував
обібрати глитая за старшину.
1-й чоловік. Тобто Бичка?.. Він і сам вже себе постановив!.. Хто
винен йому гроші та не оддає, то він і без суда лізе у хату та й грабує!
2-й чоловік. Забере скот і одежину, та й ще почне улещати: “Не
навіки,- каже,- я беру твоє добро собі – одежу сховаю, а скот у свою
обору зажену, щоб ти не пропив та не розточив, а як роздобудеш грошей,
принеси і тоді забирай своє добро!..” А де їх у врага роздобути?
Покомизишся трохи, посперечаєшся та знов до нього ж з поклоном! Та так і
не зоглянешся, як виросте така сума, що й діти, і внуки не відроблять.
(Зітхнув). Та ще й грошовитий чоловік, то й сила, і правда його!.. І де
він стільки грошей набрав? Я так думаю, що його і в п’ять тисяч не
вбереш!
1-й чоловік. Може, й не вбереш!.. Чув я, що нібито він з двірських, з
лакеїв: у якогось-то полковника служив, та той як помер, а він і затаїв
гроші… Продав бога, тепер запанував та й обдира мир хрещений!
2-й чоловік. Ох, обдира, та ще й здорово обдира! Хто раз попався у
його лещата, годі вже пручатись! Усе село у кормизі! Це ще гірш настало
як за кріпацтва!
1-й чоловік. Може, й гірш!
2-й чоловік. То все ж таки панові вклонявся, а тепер мусиш кланятись
постолові! Спершу жиди тільки нас обдирали, а тепер вже й хрещені люди
начали грабувать! Тепер так настало: у кого гроші, той і пан!
1-й чоловік. І жаба-риба, бо в воді сидить! Дай лишень тютюну на
люльку, бо в мене й на подзвіння нема! (Накладає люльку і запалює).
2-й чоловік. А як він мене обплутав, так навдивовижу! Заслаб
позаторік хлопчина мій, Дмитро, я, знаєш, бідкаюсь, сюда-туда, за
бабами, за шептунами… Коли це рип двері, входить глитай Йосип,
поздоровкався зо мною та мерщій до хлопця і ну біля нього шептати та
вишіптувати; далі вийняв балцаночку з якоюсь маззю та й почав хворого
шурувати. Що ж ти думаєш, поки баба-шептуха пришкандибала, він одходив
хлопця, єй-богу, не брешу! Так ото з того случаю Йосип і начав до мене
учащати і почав надавати мені грошей на відробіток; а я дякую та радію,
що господь послав несподівану поміч. Подивився б ти, як він, було,
увійде у хату, то так дітвора і вкриє його: тому медівника дасть, тому
бублика, іншому копійку… (Зітхнув). А як прийшлось відробляти, так я
тепер тільки чухаюсь у потилицю та мовчу-мовчу, бо сам винен!.. На тім
тижні прийшов до нього та й кажу: “Дайте яку роботу, щоб вже я вам не
винен був”. Зосталось, знаєш, там за мною вісім карбованців. Що ж він?
“Нема,- каже,- роботи, нехай на той рік відробиш!” Я йому і віддав би
їх, коли б були залишні; так де ж ті, голубчику, залишні візьмуться?
Уосени прийде оплатка, ще й недостача буде! А як припаде тобі саме до
скруту, от тоді той глитай і притириться в гості, ну і муситимеш
накинути процент!..
1-й чоловік. Павук, одне слово-павук! Скрізь навкруги розкидав
павутиння, і яка б мушка чи комашка не поткнулась, зараз і заплутається.
2-й чоловік. Я не раз дивувався, що воно, думаю, ^а знак, що іноді
придиба до нього за позикою таке злиденне, таке обшарпане, що на ньому
одним одна сорочка, та й та у латках, та й відкіля ж придиба? Аж верстов
за двадцять. Ото я й зорю за ним! Як, бачу, вертається, я й перейму його
та й запитаю: “А що, вхопив у обидві жмені?” – “Ось,- каже,- дав,
спасибі йому! – і показує гроші…- Ще й обідом,- каже,- мене нагодував
і аж до ніг уклонявся мені, що здалеку прийшов до нього за позикою!..” А
тепер вже я добре всьо зрозумів: він позиче отакому харпакові три
карбованці на вічне оддання,атой і почне славити, що ось який И”?сип
сердечний чоловік; люди й кинуться до нього за тією позикою, як до
причастя: і пани, і міщани, і з нашого братка хазяїни та дукарі; а йому
цього й треба, тут він і розкида павутиння!
1-й чоловік. А глянеш на нього збоку, так такого богобоязного з себе
вдає, що й…
2-й чоловік. Він таки й характерник, я тобі скажу, і наклада з тим,
що в болоті… Та де ж, голубчику, до всього він знає.
1-й чоловік. О, зна!..
2-й чоловік. Він тобі і знахар, і ворожбит, і коновал, і все на
світі!.. Піди до судді, він там аблакатує; на сходці скаже слово, та ще
як з івангеля додасть, так всі і замовкнуть, неначе їм роти
позашпарувало; увійдеш у церкву- і там він старший навіть від попа: усім
дякам порядок дає! І старшина у нього під п’ятою, і становий під
пахвою… Я чув, як він казав старшині, що воля, каже, простому
чоловікові не потрібна, вона йому горе; він, каже, не вміє нею
користуватись. Клітка йому потрібна! Та ярмо!.. Коли ти, каже, бажаєш
добра темному людові, то держи його в удилах, як коня!
1-й чоловік. А може, воно й справді так треба?
2-й чоловік (гарячиться). Брехня! Як то можна?
1-й чоловік (помовчав). Павук, одно слово – павук!..
2-й чоловік. А як ловко те павутиння розкида, так навдивовижу. “Я,-
каже,- перший зарятую чоловіка при нужді, я не дожидатиму, доки-то він
ще насміє до мене прийти та вклонитись… Бо інший,- каже,- є такий
гордий, що він охітніше помре з голоду або удавиться, ніж попросить!”
Та, кажу, ще аж тричі перехреститься, та ще таким великим хрестом,-от
єй-богу! “Як тілько,- каже,- почую, що такому гордому пригода трапилась,
мерщій сам біжу до нього і благаю, і вклонюсь, щоб прийняв від мене
поміч!..”
1-й чоловік. Мудра голова!
2-й чоловік. “А як,- каже,- зарятую я його раз, то вже він удвоє
повинен мені віддячити!..” І зараз додасть щось з івангеля: “Воздай,-
каже,- десятерицею!”
1-й чоловік. Цебто у івангелі так стоїть?
2-й чоловік. Еге ж!
1-й чоловік. А хто його зна, чи стоїть воно там, чи ні?
2-й чоловік. Звісно, ми сліпий народ, не грамотії.
1-й ч о л о в і к. Я йому винен три двадцять!.. Завтра віднесу, хай
йому враг з його грішми! Вже вдруге мене не пійма: одне через те, що я
горілки не вживаю, а друге…
2-й чоловік. І Мартин Хандоля горілки не вживав, а як піймався у лапи
глитаєві, розпився і звівся ні-нащо! Жінка з дітьми пішла у найми, а він
був у шинкаря за попихача, з десятої чарки, доки й дуба не дав! Лікар як
полосував, то сказав, що горілка у ньому зайнялась!..

ЯВА 2 Ті ж і 3-й чоловік.
3-й чоловік. Ану, рушаймо додому!
2-й ч ол о в і к (піднявся). Чого там так довго барився?
3-й чоловік. Та там докосив Бичкові просо!
2-й чоловік. А ти багато йому винен?
3-й чоловік. А не питай! Достанеться батьківщи-’на і дітям, і внукам!
1-й чоловік (піднявся). Ні, мене не пійма вже вдруге!..
Пішли.

ЯВА З
Дівчата, ідучи з поля, співають; у всіх граблі за плечима, у іншої
торбина у руці, у Другої рядно на плечі, деякі позаквітчувані польовими
цвітками.
Над моїми воротами Чорна хмара стала, А на мене, молодую,- Поговір і
слава.
А я тую чорну хмару
Рукавцем розмаю:
Перебула поговори,
Перебуду й славу. Тече річка невеличка З холодного краю,
Нема мого миленького
З-за річки Дунаю.
Росло-росло та й пожовкло
Зеленеє жито,
Десь мойого миленького .
За Дунаєм вбито. Тече річка невеличка, Бережечки зносе, Молодая
дівчинонька За милим голосе.
Тече річка невеличка,
Та не висихає,
Не покине козак дівку,
Що вірно кохає!
Проходять.

ЯВА 4 Стеха.
Стеха (вийшла і озирається, підійшла до криниці й зупинилась). Тут,
тут його дожидатиму!.. Він скоро повинен бути: чула я сама, як
розказував якийсь прохожий чоловік, що обминув Андрія по цей бік
Миргорода… Чого ж він іде до нас? Мало ще горя додав, так хоче у вічі
посміятись! Тут тебе дожидатиму! Не допущу тебе до Олени, ні!.. Своїми
старими руками видеру тобі із лоба очі, ізгризу твої руки, тіло твоє
ізшматую, стопчу ногами! (Побачила, що хтось іде, пригорнулась до
хреста).

ЯВА 5
Виходить молодиця, у неї на одній руці дитина, на плечах клунок і
колиска, другою рукою веде малого хлопця, позад її дівчина год дев’яти
волоче граблі.
1-а молодиця (озирнулась на дівчину). Знов волочиш граблі? Кажу тобі:
візьми на плечі, бо зуб’я поламаєш! (До хлопчини). Та не спиняйся-бо,
Степане, йди швидше. Ондечки й хата наша… он череда вже йде до
ставу… Прийдем додому, здоїмо корівку, дам вам молочка.
2-а молодиця гука за лаштунками: “Свахо Галько! Та підождіть-бо, чого
ви так поспішаєте?”
1-а молодиця. Еге, добре вам, що у вас є кому за худобою доглянути, а
мені ж то треба ще проти череди йти, і овечат одбити з отари, і каченят
із ставу пригнати.
2-а молодиця (вийшла вже на кін, теж з клунком, торбиною і граблями).
А чоловік що робитиме?
1-а молодиця (регоче). Е, дайте покій з моїм слинявим!.. Йому аби б
тільки до хати доплентатись, то зараз і заляже спати, мов ведмідь у
берлозі, і вечеряти його не добудишся.
2-а молодиця. А у мене чоловік за всім пеклуєть-ся: я прийду додому,
сяду на лаві, отак руки згорну і за холодну воду не візьмусь!..
1-а молодиця (регоче). Кому яке щастя!
2-а молодиця (сміється). Нехай господарює, а я буду панувати.
(Побачила Стеху). Дивіться-дивіться, свахо, ондечки хтось стоїть. А хто
то? (Мовчить).
1-а молодиця (пізнала Стеху). Та хай лихе! Хіба не пізнаєте хто? (До
дівчини). Не дивись, Яринко, на неї, бо гріх!
2-а молодиця (регоче). Перекупка, що торгує дочкою? Ач, яким гарним
платком закуталась!..
1-а молодиця. Він їй дешево достався!.. Зовсім би пані, та
шкода-хвіст замараний!.. (До дівчини). Не дивись-бо, кажу, на неї, бо
битиму!
2-а молодиця. Хто б мене продав, якби я сама не схотіла? А так вже:
яка мати, така й дочка!
1-а молодиця. Яке сім’ячко, таке й зіллячко!.. (Глянула на село).
Ондечки й корівка наша як біжить до хати. Маню, маню, маню!.. (Пішла).
Стеха (одна). Яке сім’ячко, таке й зіллячко!.. Кле-ніть, ганьте,
паскудьте!.. Ох, люди, люди… У звіра лютого швидше з’явиться жаль, у
гадини холодної більше знайдеться тепла у серцеві, ніж у вас!.. Дітям
забороняють дивитись на мене! Гріх, гріхі І душу живу гріх згубити, і
жити гріх!

ЯВА 6
За лаштунками гомін, регіт, свист – звісно, як парубки йдугы Далі
виходять на кін.
Один з парубків. Ану, затинай “Дуба”. Чи дотанцюю до села?
танцює, гурт
Починають пісню, один парубок приговорює, а другий тільки приспівуй!
“Ой дуб-дуба-дуба-дуба!
Ой дуб-дуба-дуба-дуба, Дівчино моя люба, Набрехали на мене, Що я
ходив до тебе;
Черевички купував, Хвиги-миги дарував, Стрічки прості і шовкові І
чоботи сап’янові. А на чоботях підкови;
Хустку гарну, хвартушину, І спідницю, й корсетину;
І намисто, і каблучку На біленьку твою ручку. Який батько, такий син
- Виносили з діжки сир:
До рябої кобили На зальоти ходили. Попід тином коло саду Біжить дівка
з винограду, А за нею її мати Біжить доньку переймати. “Вернись,- кажу,-
чи ти чуєш? Куда ти так чимчикуєш?” “На вулицю, моя мати, З парубками
жартувати”. Танцювала, дріботіла, Доки спати не схотіла. Прокинулась та
по хаті Пішла знову танцювати… : І ногами вибивала,
І словами примовляла:
“Сюди, сюди, паруб’ята, В мене хусточка квітчата І спідниця із
китайки, Хвартушина з каламайки! По базару я ходила, Черевички там
купила… Хлопці, хлопці, всі до мене, Чорні бровенята в мене…” Ой
дуб-дуба-дуба-дубаї (‘ г. д.
Проходять.
Стеха (одна). Співайте, танцюйте, щоб живіт обдурить, бо дома злидні
чекають!.. Повечеряєте хліба з водою та води з хлібом, подякуєте
господеві “за його щедру милость до нас!”, і вийдете на вулицю, і знов
заспіваєте, і загукаєте, і злидні забудуться. Живучий люд, живуча молода
сила: хліб та вода – от і вся їда! Завтра знов за тяжку працю: на гаряче
сонце, на спеку, спину гнути, ніженьки томити, рученьки мозолити,
кривавим потом умиватися!.. Веселе життя!.. (Задумалася). Багато людей
родяться і помирають у нужді та в злиднях, а й не нарікають на свою
долю, тілько я, грішниця, не стерпіла забарної голодної смерті, тілько я
злякалась убожества і задумала підвести на гріх рідну свою дитину!..
Дочка збожеволіла, а я, мов неприкаяна, тиняюсь, мов звір, визираю
Андрія, щоб помститись на йому за мою Олену!.. Проклятий Андрію,
пекельна душа!.. Через тебе і я загибати мушу!.. О боженьку мій милий,
покарай же мене, покарай!.. (Падає перед хрестом) .
Чути за лаштунками пісню.
(Пізнала голос Андрія і мов збожеволіла). Що я чую? Його голос!
Співає, радіє, що смерть з собою несе!.. О боже, дай мені сили
розшматувати ту гадину!..

ЯВА 7 Андрій співа за лаштунками і вже укінці виходить на кін.
Щука-риба в морі Гуляє доволі, А удовин син хороший, Та нема ж йому
волі.
Тілько ж йому волі, Що в чистому полі Осідлає кониченька Та гуляє
доволі.
Гуляє-гуляє,
Ніхто не спиняє,
Та тілько ж йому сивий соколонько
Над головонькой літає.
“Сивий соколоньку, Ти високо літаєш, Чи далеко мого сина В ватазі
видаєш?”
“Твій син на могилі
Коня попасає,
Та тілько ж йому сивий соколонько
У головоньці ськає!”
Виходить Андрій, одягнений по-дорожньому, з клунком за плечима і з
палицею.
Андрій (зняв шапку). Слава тобі, милосердному, що довів мене
благополучно до рідного села! (Приглядається). Щось стоїть!.. Невже
Олена? Я писав їй, щоб у суботу мене сподівалась! Олено, ти?
Стеха (підходить до нього). Ні, це я, мій любий зяте!
Андрій (зрадів). Здрастуйте, паніматусю! А чому ж Олена не вийшла?
Може, хвора, заслабла? (Хоче поцілувати її руку).
Стеха (відпихає його). Геть, іроде!
Андрій. Паніматко, що це з вами? Кажіть, кажіть: у вас щось страшне
на думці?..
Стеха (стовбеніє). Ні, це не Андрій, це мана!..
Андрій. Бог з вами, паніматусю! Придивіться до мене, хіба ж я так
дуже змарнів, що не пізнаєте?.. Та і як не змарніти? Тяжка робота, аж
заслаб був; і таки за Оленкою дуже скучив: здається, що, якби мав силу,
вітром би летів! Я й не знаю, що зо мною буде, як побачу свою вірную,
свою любую дружину! Ходім, мамо, швидше додому, серце поривається і як
не вискочить з грудей!.. Що, дуже зраділа Оленка, як прочитала лист від
мене? То я, мамо, сам писав, мене, спасибі, мій хазяїн навчив добре
грамоти: я й перш трохи знав, а тепер можу написати у книгу усе, що є в
хазяйстві, і на щотах добре знаю лік. Та що це з вами, паніматко?.
Стеха (мов збожеволіла). Одурено нас, обморочено!.. Пропащі,
пропащі… (Біжить від нього).
Андрій (дивується). Що таке?! Кого обморочено? Хто пропащий?
Побігла… Куди ж це вона? Треба додому швидше, чи не трапилось чого з
Оленою! (Швидко пішов у село).

ОДМІНА ДРУГА
Хата Бичка. Велика кімната, як у панських будинках, дерев’яні
дзиГлики, стіл, покритий килимовою скатеркою, у кутку божниця і дві
лампадки горять.

ЯВА 1
Бичок (ходить по хаті). Думаю-думаю і ні на чім не зупинюсь! Ніколи
мені ще не доводилось бути у такій пригоді, як тепер: не сьогодні-завтра
повинен Андрій прийти, треба б її як-небудь з хати спровадити, а самому
б на який час куди-небудь поїхати абощо, поки все те уляжеться та
втихомириться. І як ти її спровадиш, коли зовсім стерялась?..
Цілісінький день і ніч все щось балака та регоче… То почне голосити,
так голосить, аж луна по хаті йде. А учора мало мене не задавила, як
ухопила за горло, то ледве-ледве руки їй розняв!.. Написав сьогодні до
станового, просю у нього со-віту й поради. Чорт мені дав пустити її до
себе, хай би собі сиділа у материній хаті, певніш би було діло!.. Увесь
вік розумно робив діла, так кінці ховав, що й наймудріший не розплутав
би, а під старість такого натворив, що вже й не знаю, як і
викрутитись!.. А якщо становий завтра не приїде, поїду сам до нього, і
там вже якось він мене порадить!.. (Помовчав). Отак третю ніч ходжу, як
вартовий, боюсь і прилягти, щоб часом сонному чого не поробила. Ну,
наробив я халепи, ускочив аж по самісінькі вуха! Правду кажуть: що кого
бог захоче покарати, то перш усього памороки одіб’є!.. І як це сталося,
що вона вперлася у мою господу, я й не урозумію?.. (Підходить до бокових
дверей і заглядає). Лежить… Може, заснула? (Одходить). Просив сусідніх
молодиць, щоб прийшли до неї на ніч, і гроші обіщав заплатити, коли ж
усі жахаються від неї!.. Ну, сказать би, що вже навчений я на цій
погані! Скортілось на старість! Чи мало ж я бідкався хоч би й з своєю
жінкою, доки вона не вкрала у мене двісті карбованців та не пішла у
байбузи? І голодом її морив, і в льох запирав, і посеред зими у ополонці
купав, і бив, і нівечив!.. Таки призвів її до того, що втекла! Тепер ще
гірша халепа! Ну, помороч, Йосипе, голову, розміркуй!.. Ні, вже зарік
дам, доки віку мого: не залицятися до того проклятущого зілля, до
гаспидських молодиць. Коли б господь допоміг цього лиха збутись, поїду
на прощу у святий Київ, пожертвую аж двадцять п’ять на монастир!.. Вже
сьогодні аж дві лампадки засвітив… Ї хоч би тобі лялечка у подвір’ї!..
Одного робітника держу, та й той у степу,- коней пасе…. Розор мені з
неюі Зв’язався з диявольською дочкою і тепер такий розход піде, що й
сказати страшно!.. Щодня лампади світю, щоночі дві свічки горять… І не
приведи, господи! (Пада навколішки перед образом). Боже милий, напути
мене у моїй пригоді!.. Визволь мене, милосердний, із цієї ока-зіїї (Тихо
молиться).

ЯВА 2
Входить Олена.
Олена (тихо виходить). Яку чудну іграшку’видумав Андрій: заховався, а
ти його й шукай! Усі закуточки обходила… Нема!.. Я спала, він підійшов
крадькома та й поцілував мене… а сам і заховався!.. Ач, як гаряче
поцілував мене, усе лице пашить!.. Знайду, знайду тебе та й пригорну до
серця… щільно-щільно обійму руками. Де ж це він? (Побачила Бичка,
кидається до нього).
Бичок (одскакує з ляком). Бог з тобою, де. ти тут Андрія бачиш?
Олена. Він тут!.. Я зараз чула його голос!.. (Тихо). Цить, мовчи! Ми
його здуримо!.. Ходім, ходім зо мною, я знаю, де сховатись!..
Бичок. Опам’ятайся, від кого нам ховатись? Краще стала б навколішки
та помолилась богу. Він оджене від тебе злого духа! Ти давно не
молилась, і через те тобі не знать що сниться…
Олена. Хіба я сплю?
Бичок. Кажу тобі: помолись богу, то й не буде тобі нічого такого
ввижатися!..
Олена (дивиться довго). Богу? Хто ж то такий бог?.. Який він? Чуєш,
як щось у комині гуде?.. То відьми прилетіли за мною, кличуть з собою на
бенкет!.. (Зрива з себе платок). Розпатлай мені волосся, давай швидше
мітлу!.. Пора, пора летіти!.. А гроші дай сюди, я заховаю так, щоб ніхто
не знайшов!.. З грішми добре жить, а без них лучче пропасти!.. (Шука по
закутках чогось).
Бичок (убік). Що мені з нею робити? Побіг би кого-небудь покликати,
та страшно її покинути, щоб часом ще хати не підпалила!..
Олена (біжить до нього). Осьдечки Андрієва правда, ось у жмені держу!
Не дам, не дам тобі! (Промовляє чуло).
А вже тая правда Та кривдою стала, А вже тая чорнявая Тужить
перестала!
Де мов дороге намисто? Де мої персні? До Андрія поїду, наряжусь, як
пава, як краля, і в вічі йому зарегочусь. (Показує рукою). Дивись,
дивись, як його коханка-полюбовниця на мене боязко дивиться. Чого ти на
мене так визвірилась? Візьми його, голубко, собі, я тілько за тим і
приїхала, щоб поглузувати та насміятися над вами обома!.. (Затуляється
за Йосипа). Осьдечки мій чоловік!.. (Пританцьовує).
Я за нього затулюсь, затулюсь Та й нікого не боюсь, не боюсь!..
Прощайте, зоставайтесь здоровеньки та не згадуйте нас лихом!..
Ха-ха-ха! Йосипе! Швидше додому, там дитина мала плаче, треба її
погодувати; а то мати нагодують її баговинням та глевким лободяником!
Бач, бач, вже й подавилась дитина!.. Мамо, мамо, що-бо ви робите?
Дивіться, вже дитина зовсім посиніла!.. Знаєш що? Купи мені синього на
спідницю!.. Синього-синього, такого, щоб аж очі у себе брало!..
Бичок. Опам’ятайся, Оленко! Що мені в світі божому робить?!
Олена. Спать, спать!.. Лягай, милий, спати, а я цілісіньку нічку не
спатиму та плакатиму!.. Пам’ятаєш, Андрію-серце, як я тебе в дорогу
виряджала? Пам’ятаєш, серденько, як я тобі, плачучи, співала? Забула, як
вона на голос!..
Лягай спочинь, мій миленький, А я постіль постелю, Треті півні
заспівають, То я тебе розбудю…
Забула голос!.. Пам’ятаєш? Бач, з журби за тобою усе позабула. (Знову
промовляє чуло).
Ти вставай, вставай, мій миленький,
Годі тобі спочивать,
А вже ж твої вороні коні
Та й посідлані стоять!..
Ох, пригорни ж мене, зогрій моє замерзле серце біля твого теплого
серця. (Притуляється йому до грудей). ‘ Ох, як же мені любо, як мені
тепло. (Обскакує). Стривай, нагадала!.. Під перелазом, проти Бичкової
хати, е криниця. Так? У тій криниці сидить жаба, зелена-зелена!.. То не
жаба, не вір, то Йосип! Стережись! Ох, не ходи туди! Чуєш, як жаба
скрегоче? Скинь, скинь її з мене! Впилася в тіло, кров п’є!.. Стривай, я
її вб’ю.
(Вхопила палицю і кидається на Бичка).
Бичок (хапа її за руку). Бог з тобою. Що ти робиш? Олена
(випручається). Ох, холодна-холодна жаба!
Скинь її, скинь!..
ЯВА З Ті ж, Андрій і деякі селяни.
Бичок (з ляком). Андрій!
Андрій. Я!.. (Помовчав). Не сподівались гостя? Вибачайте, що трохи
опізнився: довго шукав своєї хати та ледве потрапив у вашу!.. Може,
знічев’я сполохав вас, то вже не гнівайтесь, Йосипе Степановичу!
Олена (з криком). Хто це? Хто це? Андрій? А де ж та розлучниця,
отрута моя, твоя полюбовниця?
Андрій (тихо). Хто ти, молодице, ти мені щось не по знаку?..
Скидається трохи на мою Олену, тілько щось дуже гарно зодягнена і
простоволоса!.. Ні, це пані якась, а не моя Олена!..
Олена (здавлює голову руками). Що таке? Де я? Мозок висох!.. Порожньо
у голові! Давить мене, стискає кліщами залізними!.. Сперло у грудях!..
(Дивиться пильно на Андрія і мов скам’яніла).
Андрій. Чому ж, Йосипе Степановичу, не просите мене сідати?.. А я
більш двохсот верстов пішки йшов і дуже стомився!.. Поспішав до вас на
весілля!.. Кого ж це ви висватали? Спасибі вам, велике спасибі: і за
вашу приязнь, і за щиру пораду, і вашу прихильність до моєї жінки!..
Велика вам дяка, чесний ви чоловік!.. Взяли мою жінку, розірвали моє
серце, пошматували душу, соромом покрили мою голову!.. Одно тільки
нечесно: не вітаєте мене і не дякуєте!
Бичок. Я твоєї жінки не держу, бери її хоч зараз.
Олена (шепче). “Бери її хоч зараз!..”
Андрій. Як же це так? Натішились, а тепер бери?
Бичок. Я її не силою взяв!
Андрій. Сама б то на гріх пішла?
Бичок. Сама… (Помовчав). Чого ж ти ще від мене хочеш?
Андрій. Поради! Радили ви багато разів, порадьте ж і востаннє: як
мені тепер бути? Ви чоловік вчений, письменний!.. Де ж листи ті, що я
через вас писав до Олени?
Олена (шепотить). “Листи писав до Олени…” Андрій пише, що покохав
другу, кращу і багату… Пише, що вже; ніколи не вернеться… Не
сподівайсь, каже, мене бачити ніколи… Я й не сподівалась…
Андрій (учувши її речі). А! Тепер я все зрозумів!.. (До Бичка).
Пекельна душа, сатано! Вдовольняй же себе до кінця!.. Візьми ніж, удар
мене ось сюди!.. (Розхристує сорочку). Доконай моє тіло!.. Душу мою ти
вже убив!..
Олена (сплеснула руками). Андрій, Андрій!,. (Па-да мертва).

ЯВА 4
Вбігає Стеха.
Андрій (спокійно). А осьде і порадниця, рідна ненька… Поможіть пані
піднятись; бачте, пан і з місця не зворухнеться! (Показує на Бичка). Ач,
ловко як навчилась падати, наче й справді зомліла!
Стеха (підходить до Олени). Доню, доню моя! (Придивляється). Вона
мертва!
Андрій. Мертва? Ні, то вона прикинулась мертвою. (Одпиха Стеху).
Одійди, стара, годі вже вам морочити мене! (Нахилився до мертвої і
приклав руку до серця). Померла, померла?.. Ні, ні, не вірю!.. Олено,
Оленко!.. Не лякай мене: я спересердя одіпхнув тебе, з великого жалю я
зневажив тебе! Оленко, прости, прости мене! Промов хоч словечко!..
Одкрий оченята!.. Дивись, це я перед тобою, твій любий, твій коханий!..
Боже, боже!.. Навіки закрились оченьки, склепились рожеві устоньки,
замовкло серце!.. А хто ж мене тепер привітає, хто дасть порадоньки
мені, хто посумує?.. Олено, Оленої На кого ж ти мене покинула?..
(Припадає до неї і голосить. Далі підняв голову і довго дивиться в лице
їй). Холодний, сухий, страшенний погляд!.. (Схопився). Люди добрі, мир
хрещений!.. Дивіться, дивіться, як знущаються над нами ті, що святе
письмо своїми очима бачать, ті, що правдою торгують і бога купують!..
Дивіться, у нього повна хата образів та лампадок!.. Церква – не хата!
Він і богу молиться по тричі на день, і поклони б’є, і цілу обідню
вистоює навколішках!.. А ми, сліпий народ, як-небудь лоба перехрестимо і
в церкву не вчащаємо, через те й не уміємо так праведно, по-божому
жить!.. (Приступа до Бичка). Порадь же, богопродавче, як мені з тобою
помиритись?!
Бичок (з ляком). Рятуйте, хто в бога вірує.
Андрій (ухопив Бичка). Ти мене рятував увесь вік, я ж тобі і віддячу.
(Ухопив ніж з столу і порснув його у бік).
Бичок (пада). Ох, боже милосердний, за що я загибаю? (Помира).
Андрій. Що, тітко? Рука не схибила!.. Тепер, людоньки добрі, беріть
мене, в’яжіть, закуйте у заліза… Убилте, я мертвець!..
Стеха. Ох, убий же, убий мене, стару відьму, мій синочку!.. Я винна
більш усіх!.. Ох, убий же, убий же мене!..
Андрій. Тебе убити? Рука не здіймається на таку грішницю, на таку
гадину! Зоставайся на поквол та на глум всьому хрещеному мирові!..
(Припав до Олени). Горличко моя, серце моє!.. На кого ж ти мене покидаєш
на цім зрадливім, холоднім світі?..
Завіса падає

Страницы: 1 2 3

Ваш відгук

Сторінки

Рубрики

Пошук

Мітки

Архів

Вересень 2017
П В С Ч П С Н
« Бер    
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930  

Підписка

  • Цікаве