впильнує, сама й пошкодує!.. Думаєш, може, що вона не буде щаслива за
Романом?
Хотина. Не сама я, Степане, плачу, плачуть думки! Жалко мені Романа,
господи, як жалко! Де ж таки: мати рідна не поблагословила і батькові не
звеліла!..
Степан. Отак! Батько благословив, тільки крадькома! Що ж: де жінка
голова, там чоловік мачула! Я дивуюся, як ще Настя не наділа на Софрона
очіпка, бо вона вже давно обернула його в бабу!.. (Сміється).
Хотина. Перед шлюбом при живих батькові-матері мусив прохати чужих
людей, щоб поблагословили!
Степан. Зате тепер у Романа одним батьком буде більш! А пригадай, як
нас з тобою споряджали до вінця: у мене ні батька, ні матері не було, а
твої відцуралися. Звеліли пани везти до шлюбу: мене взяли з поля, від
отари, тебе – з пташні, від гиндичат… Та-дже ж прожили вік? Що не
говори, а Роман Хведосці під лице!
Хотина. І до пари! Розпитувала я по людях: всі Романа шанують і
почитують. Кажуть, що й тихий, і ввічливий, і розсудливий.
Степан. Найкраще, щоб був розсудливий та серце мав не крихке!.. А
який грамотій!
Хотина. І ремесний! За котре діло не візьметься, кажуть: чи воза
скласти, чи чобота пошити – до всього митець і все до краю доведе!
Розказував мені Оверко-коваль. Каже, кую у кузні якось на тім тижневі
орчик до попової брички, аж це Роман приходе в кузню. “Дайте,- каже,-
дядьку, я трохи за вас потрудюсь, а ви спочиньте!” Як взяв молотка у
руку. то так він у нього і заходив по кувадлі, як смичок по скрипці!..
“Не вспів,- каже,- я й люльки викурити, як він вже й орчика окував і
пригнав!..”
Степан. За таким хистом не загине. (Помовчав). А що ж, чи все
злагоджено в тебе?
Хотина. Страва вся вже вварилася, а коровай печеться у куми Ганни,
спасибі їй, допомагаї У нас трохи тісненько-таки в хаті та й піч мала…
Степан. Ось як відгуляємо, дасть бог, весілля, зараз комору
переробимо на світлицю; і будуть у нас хороми на дві половини!

ЯВА З Ті ж Зінька і Самрось.
Зінька. Вже поблагословили молодих? Чи сподівалися гостей, чи ні, а
мусите уконтентовувати! Самрось. Здрастуйте! Поздоровляємо!..
Цілуються.
Як там не скоїлося, а повинно все бути по-рідному.
Степан. Хоч і несподівані, а все ж дякуємо.
Самрось. Недзя!
Степан. А й мати прийде, будемо і їй раді, не виженемо з хати.
Самрось. Мамаша не прийдуть, ні!.. Вони все ждали Романа, казали:
“Скориться!..” От, кажуть, що чоловік як задуріє, то вже й нема йому
зупину!.. (Сіда).
Зінька. Мовчав би краще, ну й нащо?..
Самрось. Ні, стривай, розкажу! Як же мені перед людьми не
почванитися, та ще й перед сватами? Слухайте! От нащо вже я зовсім був
збився з пантели-ку, мов та кручена вівця! А от… Правда, задача? Як
почала Зінька благати, як почала прохати мене: “їдьмо,- каже,- до Романа
на весілля!” Хотів її ударити, вона підставила твар: “Удар,-каже,-тільки
прихились до мого благання!” Отже не зміг ударити! Кажу: уклонися в ноги
– поїду! Що ж ви думаєте? Вклонилася, тричі вклонилася.
Зінька (не дивиться в вічі). Перш не корилася тобі, бо дурна була!..
Ти мій муж, голова!..
Самрось. Чуєте? От нехай тепер вона візьме мене за возлобіє –
мовчатиму!.. Скорилася, вклонилася в ноги, поцілувала в руку-і мир!..
Степан. Чи надовго ж мир?
Самрось. А хто його зна? Мене тільки треба усовістити, уміючи
усовістити.
Степан. Химери та примхи! Жир мордує чоловіка, як Гедзь скотину!..
Чоловік вже під вусом, бородою заріс, а й досі, мов у повиточку!
Усовістити його, бач, треба!.. Бичем би тебе усовістити, та ще й бича
добре попарити, щоб гнучкий був!.. Ач, щоб жінка йому ноги мила та юшку
пила?
Самрось. Це ви мене докоряєте?
Зінька. Годі, свате!
Степан. Не я тебе докоряю, а совість твоя. Ти ж святе письмо своїми
очима читаєш, де ж твій глузд? Не жінка то, котра в ногах повза без
провини, не подружжя вона, а мерзота, на котру гидко й глянути; або ж
ворог, котрий спотання перегризе тобі горлянку!.. Бог велів мужу і жоні
жити в добрій злагоді та любові. І там тільки і благословеніє боже! А
нема згоди, то вже краще або я, або вона геть з хати! Бо там, де кривда,
диявол кублиться!
Самрось. Мамаша кажуть: “Бий жінку, буде розумніша!”
Степан. Тобто розум чоловік жінці в голову вбиває? Добре! Адже твій
батько ніколи не бив своєї жінки, відкіля ж у неї такий розум взявся, що
вона й тебе повчає?
Самрось. От так задача!
Степан. Мати твоя, баглаї годуючи, невіть що вигадує! Розпутство,
розпутство!..
Самрось. Чуєш, Зінько? О, ось як треба мене доводити до розуму!..
Мамаша кажуть: не їдь на весілля, а я таки поїхав!.. Одно, що Зінька
ублагала, а друге: недзя, кажу, брат єдиноутробний!..
Зінька (не присіди, ходить від одного вікна до другого). Довго як в
церкві баряться!
Самрось. А хочеш, Зінько, я сьогодні не буду п’яний! От і кортітиме,
а не буду п’яний!.. Степан взяв з божниці псалтиря і, розкривши, показує
палцем Сам-росеві.

ЯВА 4 Ті ж і Ганна.
Ганна (з короваєм у руках). Осьдечки вам і коровай! Та як виріс!..
(Здивувалася). О, і Зінька тут?
Це вже, кумо, прикмета: як коровай росте, то так і’ талан молодих
ростиме! (Ставляє на стіл). Тепер би й страву виймати з печі. (Кидається
до печі). Зінько, давай повиймаємо страву.
Виймають і ставляють на припічок.
А мені сьогодні бог радість дав, та ще й яку: моя телиця-третяка
отелилася! Чуєте, кумо? А мій уніс бичка в хату та й каже: оце ж
подаруємо бика молодим! Кумо, чи діжа готова, щоб зараз перед поріг
винести, як тільки молоді увійдуть у подвір’я? А кожух, кумо, де? Не
забудьте вивернути вовною наверх, як зустрічатимете зятя!.. Де ж пляшка
та чарка? Осьдечки! (Наслуха). Ой, либонь, вже йдуть? Вже, вже!..
(Підбіга до вікна). Швидше!
За лаштунками чутно весільний спів і музика підграє. З хати Ганна
виносить діжу, рушником покриту.
Дружки (співають).
Котилося яблуко з Миргорода,
Підкотилось під ворота, Відчиняйте ворота, Бо їде Хведоня молода.
Ой ми були в церкві
Та бачили диво:
Два вінці на стільці,
Третій на голівці. Вийди, матінко, вітайся, В свого дитяти питайся:
Де ж твоє дитя бувало? Під царським вінцем стоялої
Ганна (вбіга). Ідіть, кумо, частуйте зятя. Ну ‘вже ж і пара: як
квіточки, як ягідки!
Хотина пішла, Степан накида на неї кожуха. Степан і Самрось теж
виходять.
Зінько! Бачила вже молодих? Ось глянь у вікно.
Зінька. Поспію…
Ганна. Ну що, була у знахарки?
Зінька. Була! Помогла… Тепер ніби й не чую серця!.. Хай йому цур,
тому серцеві!..
Ганна. Коли нема нам щастя, радіймо хоч людським! Візьми ножа та
покрай хліба на стіл. (Скочила на полицю). Осьдечки ніж, чи гострий же?
Поточи об горня. (Побігла).
Зінька (точить ножа). Степан сказав: “Жінка, що чоловікові в ногах
повза, ворог, котрий спотання перегризе тобі горлянку!” Неправда!.. Кому
я ворог? Собі хіба перетнути горлянку? Ні. (Кидає ніж). Питиму до краю,
до денця!.. Небагато вже зосталося!.. Перед ким я скорилася, жебрала, у
ногах лазила? Перед катом своїм!.. Не скорялася, сьомий рік пила гірку,
доп’ю її до денця!.. Мене нівечили, катували, я не корилася, а тепер!..
Ох, яка ж я гидка!.. Гидчіш ящірки!.. Де ж поділася моя погорда, де ж
поділася моя міць?.. Все, все мене лишило!.. (Вхопила себе за голову).
Дружки (співають).
Пусти, свату,в хату, Тут нас небагато, Четверо, та п’ятеро, Та всіх
дев’ятеро!
Зінька. Зінько, Зінько!.. Радій чужим щастям! Дружки (співають).
А в нашого свата
Солом’яна хата,
Та боїться впустити,
Щоб не розвалити.
Зінька. Не Зінька вже я, ні! Я манія!.. Дружки (співають).
Ой вінчалась Хведоня, вінчалась, У червоні чобітки взувалась:
Червоні чобітки на нозі, Що купив Роман на торзі.
Зінька. Підожди, серце!.. Замовкни, бідне, занімій, манісіньке!..
Дружки (співають).
Хоч на торзі, не на торзі, На дорозі, Червонії чобітки На нозі!
Попереду йде староста (Чикалка), веде за рушник молодих в хату. За
ними все весілля і гості.
Зінька. Цить, цить, серце!.. (До Романа). Поздоровляю тебе, братику!
І тебе… сестро!
Роман. Спасибі!
Хведоска. Вітайте серцем, а не устами.
Самрось (цілується з Романом і Хведоскою). Кажу – недзя! Брат, брат
єдиноутробний!
Чикалка. Старосто, пане підстаросто!
Пилип. А ми раді слухати.
Чикалка. Благословіть молодих на посад саджати, хлібом-сіллю
годувати!
Пилип. Бог благословить!
Чикалка. Раз, вдруге, і втретє!
Пилип. Бог благословить. Всі три рази бог благословить!
Чикалка заводить молодих за стіл. Збоку біля молодої становляться
дружки, біля молодого – бояре. Староста бере пляшку і чарку, наливши,
примовляє.
Дружки (тим часом співають).
Як ішов Роман на посад,
Зустрічав його господь сам
Із долею щасливою
Та з доброю годиною.
Чикалка. Слухайте, дискать, сюди. Пошли ж, боже, нашим князеві і
княгині щастя, долі і віку довгого. Дай, господи, щоб вони жили на
радість і втіху усьому родові, всьому посполу і богові святому!
(При-торкнув чарку до губ). Ну, що ж ще скажу? Дискать, горілка
.горькая!
Самрось (хутко протискується до Чикалки). Куме, це та настойка?
Чикалка. Вона! (До молодих). Не можна й до губ донести.
Пилип (тихо молодим). Поцілуйтеся.
Самрось. Швидці- цілуйтеся!
Роман і Хведоска цілуються. Зінька ледве не крикнула, але, хутко
затуливши долонею рота, улина з хати. Чикалка випив і частує молодих,
потім дружок, бояр, батька, матір, Пилипа. Кожний, взявши чарку в руки,
кланяється молодим, потім старостам.
Дружки (тим часом співають).
Їли бояре, їли, Цілого вола з’їли:
На столі ні крихотки, Під столом ні кісточки.
Їли дружечки, їли, Півголубчика з’їли:
На столі всі крихотки, Під столом всі кісточки.
Хотина (усаджуючи гостей і рідню). Контентуйтеся, милості просимо!
Годуйтеся, чим бог послав, не гидьте! (Усаджуючи біля Романа Самрося).
Де ж Зінь-ка? Кумо Ганно, гукніть на неї!
Ганна вийшла з хати. Дружки (співають).
Стиснулися стіни, Як бояре сіли;
Ще гірше стиснуться, Як горілки нап’ються.
Чикалка частує Самрося.
Ганна (вбігаючи). Ой горе, ой лишенької
Всі. Що, що таке?
Ганна. Зінька в коморі повісилася!
Всі заніміли, у Самрося падає чарка з рук.
Завіса