Микола Куліш. “Мина Мазайло”

Ще не взявся читати (узявся руками за серце, немов стиснув йому руку), як ти,
моє ненаглядне, любе серце, вже тьохнуло: дивися на останній сторінці
знизу!.. (Стиснув ще міцніш). Спасибі! Спасибі за віщування! Спасибі!.. Там
сухоє убірають мужичкі є-во кру-ком…
Дядько Тарас
- Гм… Невже таки опубліковано! Га?
Знов ніхто на дядька уваги.
Мазайлиха
- Така радість, що я вже не знаю, що нам далі й робити!.. На воз віламі
кідають…
Рина
- Що?.. На підставі публікації голосно сказати; однині я Рина Мазєніна!
Мазайлиха
- Лина Мазєніна!
Мазайло
- Мина Мазєнін!.. Боже!.. Воз растьот, растьот, как дом.
Дядько Тарас
– Га, питаюся?
Тьотя Мотя
- А тепер слухайте, милії мої люди. Є пропозиція газету завести у рямці…
Рина
- Під скло, тьотю! У нас залишились рями і скло від царського портрета на
горищі… Ура-а!
Тьотя Мотя узяла газету:
- В рямці! Всім нам прибратися і врочисто поздоровити хрещеника, пообідати…
(Пішла і, проходячи повз дядька Тараса, весело, жартівливо показала на
нього). Ну!.. В ажіданьї конь убогій точно вкопаний стоїть… Ха-ха-ха. (Вийшла).
Мазайло
- Уші врозь, ду-кою но-кі… Лино! А вийми мені й подай сюди до люстра
дореволюційний парадний мій сюртук.
Став перед люстром. Рина і Мазайлиха побігли.
Дядько Тарас
– Га? Думалось – Мазайловський, мірялось – Мазайлович, мріялось –
Мазайленко з кореня “маз” вийде, а вийшов Мазєнін. П’ять на п’ять було! Ой
дурень я, дурень!.. (Пішов, ухопившись за голову).
7
Убігла Мазайлиха з сюртуком:
- На!.. Мотенька сказала, щоб ти мерщій одягався, бо й нам треба до люстра…
Крім того, може, знайомі, сусіди, дізнавшись про публікацію, прийдуть…
Мерщій же, Минусю, мерщій! Щоб не вийшло: і как будто стоя спіт…
Поцілувавши чоловіка, побігла.
Мазайло сам:
- Однині я – Мина Мазєнін. (Став перед лю-стром). Здрастуйте, Мазєнін, Мино
Марковичу! (Привітався на другий голос). А-а, добродій Мазєнін? Моє вам!..
(Ще привітався на третій голос). Товаришу Мазєнін! Здрастуйте!.. (Іще
привітався). Здоров був, Мазєнін! Зайдімо?.. Гм. (Помріяв трошки). Ви не
знайомі? (Подавши комусь руку). Дуже приємно – Мазєнін. (Уклонився). Будь
ласка, ви часом не Мазєнін?! (Кивнув головою). Так, я Мазєнін!.. (Офіційним
голосом). Ваше посвідчення, громадянине! (Тоді немов подав комусь
посвідчення). Будь ласка! Мазєнін! (Тоді з офіційного на м’якший). Вибачте, ось
у ці двері, товаришу Мазєнін… (Ситим голосом). Були там Вишньов, Спаський,
Де Розе, Мазєнін…
8
Убігла Мазайлиха:
- Рина вже дістала з горища раму… Ти скоро?.. Та навіщо ти скидаєш штани?..
Замріяний, Мазайло машинально застебнув штани і знов до когось:
- Вдома?.. Скажіть, що прийшов Мазєнін з дружиною. Здрастуйте!.. (Підвів до
когось жінку). А це моя дружина.
Мазайлиха
- Ах, Мазєніна… А тепер, Минасю, я… Це мій чо-ло…
Мазайло перехопив:
- Ні, не так… (Немов подзвонив і тоді до покоївки). Тут живуть Мазєніни?.. Будь
ласка…
Мазайлиха
- А ще краще так… (Немов вітаючись і цілуючись з кимось). Прошу ласкаво,
заходьте… Це мій чоло…
Мазайло вклонився:
- Мазєнін! Ні, краще так: вип’ємо за здоров’я нашого вельмишановного Мини
Маркoвича Мазєніна!..
Мазайлиха
- За мадам Мазєніну! За Килину Трохимівну Мазєніну!.. (Випила).
9
Тим часом через кімнату пройшов, нікого не бачачи, не помічаючи, дядько
Тарас:
- Дурень же я, дурень!
Мазайло, теж нічого не помічаючи, немов випивши:
- Вип’ємо, Мазєнін, га?
Мазайлиха, кокетуючи, пальчиком:
- Мадам Мазєніна!.. Випийте…
10
Вскочила Рина:
- Тьотя вже заводить газету під скло. Ви ско… Та навіщо ти, папо, скидаєш
спідню сорочку? Мамо! А ти здуріла! Теж розстебнулася…
Мазайло замріяно:
- Слово має Мина Маркович Мазєнін.
Мазайлиха замріяно:
- Вам скільки аршин, мадам Мазєніна?
Мазайло
- Браво! Хай живе Мазєнін!..
Мазайлиха
- Ці квіти і конфекти однесіть, будь ласка…
Рина замріяно:
- Рині Мазєніній…
Мазайло
- Чули? Помер Мазєнін, Мина Маркович…
Мазайлиха
- Засмучені тяжко, про це жалібно оповіщають всіх родичів і друзів дружина…
- І дочка Мазєніни… (Замислилась).
11
Через кімнату перейшов, нікого не бачачи і нічого не помічаючи, дядько Тарас:
– Ой-ой-йой же дурень!
Мазайло
- На цвинтарі пам’ятник золотими буквами: “Тут очиває прах Мини Марковича”.
Мазайлиха
- Мазєніна.
Мазайло
- Або просто: тут Мазєнін…
Рина
- І наша вулиця – вулиця Мазєніних.
Обнялися втрьох і од щастя заплакали.
12
Увійшла тьотя Мотя:
- Я вже все зробила: газета в рямцях, під склом!.. Ви ско… Та що з вами, милії
ви мої люди!.. Що трапилося?.. Ви плачете?..
Мазайло
- Це ми з радості… Ну, якось не віриться, чи давно було: Квач, Мазайло,
Мазайлиха, Мазайлята, Мазайлівна… І от ми – Мазєніни, і от я нарешті –
Мазєнін!
Тьотя й собі слізку вронила:
- Треба буде й собі трошки одмінити прізвище. Розторгуєва – це прекрасне
прізвище, та, жаль, не модне тепер… От, наприклад, Мєталова-Темброва –
зовсім інша річ…
Увійшов дядько Тарас:
- Та який же дурень!.. (Побачив, як обнялися тьотя, Мазайло, Мазайлиха,
Рина). Так… Як був собі до революції у нас підрядчик один земський та
будував він земству школи, лікарні, дороги. Ну, а собі за це – будинки. Хоч і
крав, дак міцно ж будував, не те, що тепер для житлокоопів будують. Та не про
це я хотів сказати. Як прийшла революція, то націоналізували його будинки. То
він, через п’ять років із тюрми вийшовши, пішов просто до виконкому.
Прийшов, двері прочинив та й пита: я ще вам не потрібний? Ні, кажуть… Ну, то
я послі прийду… Так оце і я тепер спитаю (сумно-лукаво) – я вам ще не
потрібний?
Тьотя Мотя
- Ні!.. (До Мазайлів). Ходімо, я ж покажу газету, мої милі. Ви не впізнаєте її!..
Дядько Тарас услід:
- Ну, то я послі прийду.
Тьотя Мотя
- Ба ні!.. Ви нам потрібний! Будь ласка, одчиніть двері, як хто прийде до нас
поздоровити Мину Марковича… Будь ласка! (Пішли).
Дядько Тарас од образи не зна, що робити.
Постукав до Мокія:
- Тобі я ще не потрібний?
13
Виглянув Мокій:
- Як комсомольцю кадило, так ви мені потрібні.
Тоді дядько Тарас у люстро:
- А собі ти ще потрібний? (Подивився і почав сам себе в люстро лаяти). П’ять
на п’ять, га! Ні, таки ти дурень, Тарасе! Бельбас! Бевзь! Недотепа! Кеп! Йолоп!
Глупак! Телепень! Дурко! Дуропляс! Дурноверх! Дурепенко! Дурба! Дурило!
Дурбас! Дурундас!
Задзвонив у сінях дзвоник. Дядько пождав, чи не вийде хто одчинити двері.
Тоді:
- Гаразд! Я одчиню, будь ласка, але ж і зачиню за вами, і в першу чергу за
тобою, радянський українцю. Ох і зачиню ж!..
Пішов, одчинив і ще в сінях:
- Ага-а!
14
Увійшла Баронова – Козино з букетом квіток. Побачивши, що в кімнаті нікого
нема, занервувалася.
Дядько Тарас
- Так. Виходить, це я вам одчинив двері?
Баронова-Козино
- Так…
Дядько Тарас з прихованою погрозою в голосі:
- Гм… Підождіть.
Баронова-Козино
- Вибачте, тобто – мерсі… Скажіть, будь ласка, чи вдома Мазєніни?
Дядько Тарас
- Гм… Зайломази, ви хотіли спитати.
У Баронової-Козино закалатало серце.
Пальцями до вух:
- Вибачте, ви ще, мабуть, не читали – в сьогоднішній газеті є публікація…
Дядько Тарас
- А в завтрашній буде моє спростовання: тільки Зайломази! Чуєте? Зайломази!
Як це так: раз, два, три – і вже Мазєніни, га! Та ви знаєте, як це за старого
режиму робилося, га? Знаєте, що тоді потрібно було, щоб змінити прізвище, –
цілі роки і найвищий царський дозвіл, га? Знаєте, наприклад, як міняв у нас, і
це, між іншим, історичний факт, своє прізвище секретар одної земської
повітової управи, Каленик Митрофанович Гімненко?
Баронова – Козино, ойкнувши, сіла.
Це ж не те, що, припустімо, Непийпиво або Тягнирядно якесь, а справді
трагічне прізвище. Знаєте, що за великі гроші виправив він його на Говненка,
Баронова – Козино тихо знепритомніла.
а далі, ну ніяк не можна. Та знаєте, що тільки по трьох роках клопотання,
тільки сам цар Олександр Третій соїзволив змінити Говненка на Вороненка,
га?! (Помітив, що Баронова-Козино знепритомніла). Ага-а!.. Це тільки од
такого, вибачте, маловажного історичного факту обморок узяв, а якби я навів
вам сотні, тисячі зовсім не таких, а справді трагічних історичних подій і фактів.
Га? Га, питаюся! (По паузі). Що ж тепер мені ще зробити? (Побачив на люстрі
газету). Хіба газету почитати! Ну й що ж! (Сів читати). З горя козак “Вісті” читає,
бо своїх немає. (Прочитав дещо, заплющив очі). Отак тільки їх і можна читати;
як читаєш – закуняєш, прокуняєш – знов читаєш, свого віку козацького
доживаєш… (Подивився ще в газету і раптом). Ха-ха-ха! Іона, ще й
Вочревісущий! Люблю зладєя!
Баронова – Козино очулася:
- Ви ще й смієтесь! Ви ще й глузуєте!
Дядько Тарас
- Де ж пак! Читаєш фельєтона – зовсім не смішно й не дотепно, ну, а вже як
дочитаєшся до підпису, не можна вдержатись. Ха-ха-ха! Іона, ще й
Вочревісущий.
Баронова – Козино встала.
- Будь ласка, але од цього прізвища я вже не впаду. Це прізвище, навпаки,
очуло мене і на ноги підвело…
15
Підійшла до другої кімнати, та в цей момент…
Широко, навстіж розчинилися двері – од старих Мазайлів і од Мокія. Разом
увійшли: Мазайло в чорному сюртуці, тьотя Мотя з газетним аркушем,
заведеним у рямці під скло, Мазайлиха, Рина з букетом з одного, самотній
Мокій – з другого боку. Заграла музика, і почався балет.
Баронова – Козино поздоровила Мазайла, тьотю Мотю, Рину, Мазайлиху, тоді
до Мазайла:
- А не забули ще… Пахнєт сеном над…
Мазайло
- Пахнєт сеном над лу-ка-мі…
Баронова-Козино
- Браво! Браво! Браво! Прекрасно!
М а з а й л о
- Гех! Пєсньой душу вєсєля…
Баронова – Козино, Мазайло, тьотя, Рина, Мазайлиха разом:
- Баби с к-рап-лямі рядамі
Ходят, сєно шевєля.
Дядько Тарас демонстративно:
- Вийшли в поле косарі,
Косить ранком на зорі,
Гей нуте, косарі,
Бо не рано почали.
Мокій самітно:
- Під горою над криницею
Горювали брат з сестрицею…
Тьотя М о т я прибила на стіну газету в рямцях.
Тоді:
- Хай живе Мина Маркович Мазєнін! Ура-а!
Дядько Тарас
- Хай живе Мазайловський! (Нишком). Гетьман Виговсь-кий!
Мокій
- Мазайло-Квач!
Тьотя, Мазайло, Мазайлиха,
Баронова – Козино, Рина оточили Мокія:
- Мазєнін! Мазєнін!
Мокій
- Мазайло-Квач!
Тьотя та інші:
- Мазєнін!
Мокій
- Мазайло-Квач!
Тьотя, за нею інші закрутилися метелицею, приспівуючи:
- Там сухое убірають і т. д.
- Хоч не рано почали,
Так багато утяли і т. д.
Тьотя Мотя
- Хай живе Мазєнін! Мазєнін!
Дядько Тарас
- Хай живе Мазайлович! (Нишком: “Гетьман Самойлович!”)
Мокій
- Мазайло-Квач! Тьотя Мотя та інші трохи не збили з ніг Мокія:
- В ажіданьї конь убогій і т. д.
- Хай живе Мазєнін!
- Мазєнін! Ха-ха-ха! Мазєнін!
Дядько Тарас
- Мазайленко. (Нишком: “Гетьман Дорошенко!”)
Мокій у колі, заткнувши вуха. Знесилено:
- Мазайло-Квач! Мазайло-Квач!
Тьотя Мотя та інші заскакали:
- Только Жучка удалая
В рихлом сєнє, как в волнах,
То взлетая, то ниряя,
Скачет, лая, впопихах,
(У Мазайла: упопихах).
Закрутились кругом Мокія, переможно вигукуючи:
- Хай живе Мазєнін!
- Мазєнін!
16
Раптом увійшли: Тертика з м’ячем і з газетою
” Комсо молець України “,
Губа і в перспективі за ними Уля.
Мокій до них:
- Поможіть хоч ви! Сам уже не можу, хіба ж не бачите…
Тертика м’ячем бац у підлогу:
- А скажіть, що за шум сочинився?
Губа
- З якого приводу? Чого?
Тьотя Мотя показала на газету в рямцях:
- Будь ласка, будь ласка, молодії мої люди, прочитайте!
Губа підійшов до газети:
- А що тут таке?
Мазайло
- Серце ще зранку… Та краще прочитайте самі! Голосно прочитайте!.. Будь
ласка, одчиніть там вікна, двері, щоб усім було чути! Всім, всім, всім, всім!
Губа, придивляючись, почав читати:
- Українізація.
Тьотя Мотя
- Не те читаєте, мій милий, і не там!…
Мазайло
- Не те і не там!.. Дивіться знизу.
Тертика з м’ячем:
- Читай, Ваню, згори, коли на те пішло!
Губа швидко:
- “Адміністрація маріупольського заводу не пустила на завод комісії в справі
українізації…”
Тьотя й Мазайло
- Та не про те, милий ви хлопче! Не там! Дивіться в об’явах!
Губа
- “За останній час набагато збільшився попит на українську книжку поміж
робітництвом на харківських заводах… За систематичний зловмисний опір
українізації…”
Тьотя
- Ах, Боже мій! Та що ви там вичитуєте про якусь там українізацію… Ви знизу
прочитайте! Оповістки!
Мазайло
- Он там читайте! Бачите? Я навіть звідси бачу:
Харківський окрзагс на підставі арт. 142-144 Кодексу…
Губа
- Стривайте! Стривайте! Та невже?.. (Перечитав якісь рядки в газеті).
Мазайло
- А ви думали! Серце ж, кажу…
Губа
- “За постановою комісії в справах українізації, що перевірила апарат
Донвугілля, звільнено з посади за систематичний і зловмисний опір українізації
службовця М. М. Мазайла-Мазєніна…”
Ойкнули. Тьотя Мотя розгубилася. До Мазайла:
- Що ж це таке?.. Як це?..
Рина до батька:
- Невже цьому правда, папо?.. Та чого ти мовчиш?
Тьотя і Рина з одного і другого боку:
- Мино Марковичу!
- Папо!
Дядько Тарас, підійшовши, вд
ивився в Мазайла:
- Він уже ні гу, ні му!.. Ні ге, ні ме – занімів!
Мазайлиха
- Голкою, Мино! Язика поколи голкою!..
Тертика до Мокія:
- А ми прийшли врятувати тебе од міщанської стихії… Ближче до комсомолу!
Держися комсомолу! Верни руля на комсомол! Ну?
Уля
- Це я… Побачила – наші комсомольці йдуть… Так я покликала на поміч… Я
вже до тітки ніколи не поїду.
Тертика
- Ну!
Мокій до Улі:
- Ну, Улю!.. (До комсомольців). Присяги не кажемо тепер…
Губа
- Знаю. Це з вірша Яновського:

Десять літ будуєм владу Рад.
Маяком стоїть УРСР.
Нація не піде вже назад!
Тертика
- Навпаки, скоро скажемо всім Мазєніним: гол!
Ударив м’яча. Губа підбив. Мокій і собі. Уля собі.
Завіса

Страницы: 1 2 3 4

Ваш відгук

Сторінки

Рубрики

Пошук

Мітки

Архів

Серпень 2017
П В С Ч П С Н
« Бер    
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031  

Підписка

  • Цікаве