Джоан Кетлін Ролінґ. “Гаррі Поттер і орден Фенікса” ч.2

— РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ПЕРШИЙ —
СОВи

Рон, завдяки якому Ґрифіндору пощастило завоювати квідичний кубок, був у такій ейфорії, що на другий день у нього ні до чого не лежали руки. Він безперестанку говорив про матч, тому Гаррі з Герміоною було нелегко знайти момент для згадки про Ґропа. Щоправда, вони не особливо цього й прагнули. Не хотілося так різко повертати Рона до реальності. Знову був гарний теплий день, тож вони переконали його піти з ними повторювати матеріал до бука на березі озера. Там було менше шансів, ніж у вітальні, що їх підслухають. Рона спочатку не надто захопила ця ідея, адже у вітальні кожен ґрифіндорець, минаючи Ронове крісло, обов’язково поплескував його по плечі і час від часу хтось затягував пісеньку “Візлі — наш король”. Однак згодом він таки погодився, що подихати свіжим повітрям йому не завадить. Вони посідали в затінку під буком, порозкладали підручники, а Рон, мабуть, уже вдвадцяте розповідав, як уперше врятував ворота від гола.
— Тобто я вже пропустив один гол від Девіса і не був дуже впевнений, але чомусь, коли на мене невідомо звідки вилетів Бредлі, я подумав: “Я відіб’ю!” Мав якусь секунду, щоб вирішити, куди кидатися. Він, здавалося, цілився в праве кільце… праве для мене, а для нього, зрозуміло, ліве… але я чомусь відчув, що він хоче мене обдурити, тож ризикнув і кинувся ліворуч… тобто праворуч для нього… і… та ви ж бачили, що сталося, — скромно додав він, невідомо навіщо провівши рукою по волоссю, після чого здалося, ніби його щойно розкуйовдив вітер, а тоді ще й озирнувся, чи чує його неподалік зграйка балакучих гафелпафських третьокласниць. — А потім, через п’ять хвилин, коли на мене помчав Чеймберз… Що таке? — зупинився на півслові Рон, побачивши вираз Гарріного обличчя. — Чого ти шкіришся?
— Нічого, — і Гаррі швиденько нахилився над конспектом з трансфігурації, намагаючись приховати посмішку. Рон щойно був дуже схожий на іншого ґрифіндорського квідичиста, що розкуйовджував собі волосся, сидячи під цим самим деревом. — Просто я радий, що ми виграли, ось і все.
— Так, — з насолодою промовив Рон, — ми виграли. Ви бачили вираз обличчя в Чанґ, коли Джіні вихопила в неї снича з-під самісінького носа?
— Мабуть, вона заплакала? — скрушно буркнув Гаррі.
— Так… не стрималася… — трохи насупився Рон. — А бачили, як вона кинула мітлу, коли приземлилася?
— Е-е… — завагався Гаррі.
— Якщо чесно, Роне… то не бачили, — важко зітхнула Герміона, відклала підручник і глянула на нього, ніби просила вибачення. — Ми з Гаррі, власне, тільки й бачили, що перший гол Девіса.
Ретельно розкуйовджене Ронове волосся аж розгладилося від розчарування. — Ви що, не дивилися? — ледь чутно спитав він, округлюючи очі. — Не бачили, як я відбивав м’ячі?
— Не бачили, — розвела руками Герміона. — Роне, ми не хотіли йти зі стадіону… Та довелося!
— Так, — розчервонівся Рон. — Чому?
— Через Геґріда, — пояснив Гаррі. — Він вирішив нам розповісти, чому після повернення від велетнів весь час ходить побитий. Благав, щоб ми пішли з ним до лісу. Ми не змогли відкараскатись. Ти ж знаєш, який він буває. Так от…
На розповідь пішло хвилин з п’ять, і під кінець Ронове обурення змінилося відвертою недовірою.
— Він його привів з собою і заховав у лісі?
— Так, — похмуро підтвердив Гаррі.
— Ні, — заперечив Рон, ніби це могло щось змінити. — Він не міг такого зробити.
— Але зробив, — твердо сказала Герміона. — Ґроп має п’ять метрів заввишки, любить видирати з корінням шестиметрові дерева і знає, — гмикнула вона, — що мене звати Гермі.
Рон нервово реготнув.
— І Геґрід хоче, щоб ми…
— Навчили його людської мови, — доказав за нього Гаррі.
— Він здурів, — майже захоплено сказав Рон.
— Так, — роздратовано погодилася Герміона, перегортаючи сторінку “Проміжної трансфігурації” й розглядаючи малюнки з поясненнями, як перетворювати сову на театральний бінокль. — Я починаю думати, що це з ним серйозно. Але, на жаль, він витяг з мене і з Гаррі обіцянку.
— То порушите обіцянку та й усе, — рішуче сказав Рон. — Тобто слухайте… у нас на носі екзамени, і нам залишається ось стілечки… — він майже докупи склав великий і вказівний пальці, — …щоб нас і без цього викинули зі школи. До речі… пам’ятаєте Норберта? Або Араґоґа? Чи це хоч раз доводило до добра, якщо ми зв’язувалися з якоюсь Геґрідовою почварою?
— Я знаю, але ж… ми пообіцяли, — тихенько сказала Герміона.
Рон задумливо пригладив волосся й зітхнув:
— Геґріда ж іще не звільнили. Він стільки протримався, що дотягне, можливо, й до кінця року, і нам тоді взагалі не доведеться потикатися до Ґропа.

*

Подвір’я замку сяяло під сонцем, ніби щойно пофарбоване. Безхмарне небо всміхалося самому собі з гладесенької іскристої поверхні озера. Зелена шовковиста трава погойдувалася під лагідним вітерцем. Настав червень, але для п’ятикласників це означало тільки одне — початок іспитів для отримання СОВ.
Учителі вже не завдавали їм домашніх завдань. На уроках повторювали ті теми, що швидше за все, на думку вчителів, могли трапитися на іспитах. Цілеспрямована, гарячкова атмосфера не зашиїпала в Гарріній голові місця ні для чого, крім СОВ. Та на уроках настійок він інколи все ж думав, чи сказав Люпин Снейпові, щоб той і далі навчав Гаррі блокології. Якщо й сказав, то Снейп знехтував Люпином так само відверто, як нехтував тепер Гаррі. Втім, Гаррі це було зручно. Справ і мороки вистачало й без додаткових уроків у Снейпа. Герміона, на його щастя, теж цими днями не мала часу, щоб набридати йому ще й з блокологією. Вона безперервно щось бурмотіла собі під ніс і вже багато днів не залишала ніде одягу для ельфів.
З наближенням іспитів для СОВ не лише Герміона поводилася дивно. Ерні Макмілан виробив дратівливу звичку розпитувати всіх, як саме вони повторюють матеріал.
— Скільки годин на добу ви присвячуєте повторенню? — допитувався він з маніакальним блиском в очах у Гаррі й Рона перед уроком гербалогії.
— Не знаю, — відповів Рон. — Кілька.
— Більше восьми чи менше?
— Менше, мабуть, — трохи стривожився Рон.
— А я працюю по вісім годин, — гордо випнув груди Ерні. — Вісім або дев’ять. Обов’язково годину щодня перед сніданком. У середньому вісім. Іноді, у вихідні, працюю по десять годин. У понеділок було дев’ять з половиною. У вівторок гірше… тільки сім і п’ятнадцять хвилин. А от у середу…
Гаррі був страшенно вдячний професорці Спраут, яка саме тієї миті запросила всіх до оранжереї, змусивши Ерні урвати свій монолог.
Драко Мелфой тим часом винайшов інший спосіб сіяти паніку.
— Карочє, головне не те, що ви знаєте, — голосно казав він Кребові й Ґойлу біля кабінету настійок за кілька днів до іспитів, — а кого ви знаєте. Так от, мій старий уже багато років дружить з головою чаклунської екзаменаційної комісії… з Ґрізельдою Марчбенкс… вона буває у нас в гостях…
— Думаєте, це правда? — стурбовано прошепотіла Герміона до Гаррі й Рона.
— Навіть якщо й так, ми все одно нічого не вдіємо, — невесело відповів Рон.
— А я думаю, що це неправда, — тихенько сказав Невіл, що стояв позаду. — Бо Ґрізельда Марчбенкс дружить з моєю бабусею, і вона про Мелфоїв ніколи й не згадувала.
— А яка вона, Невіле? — відразу зацікавилася Герміона. — Сувора?
— Трохи схожа на бабусю, — пригнічено відповів Невіл.
— Але ж від того, що ти її знаєш, гірше тобі не буде, правда? — підбадьорив його Рон.
— Ох, не знаю, чи це поможе, — ще нещасніше промимрив Невіл. — Бабуся завжди каже професорці Марчбенкс, що я гірший за тата… та ви ж її самі бачили в лікарні Святого Мунґо.
Невіл утупився в підлогу. Гаррі, Рон і Герміона перезирнулися, але не знали, що сказати. Це вперше Невіл заговорив про їхню зустріч у чаклунській лікарні.
Тим часом у школі розквітнув чорний ринок, на якому п’яти— й семикласники торгували засобами для зосередження, кмітливості й невсипущості. Гаррі й Рон мало не спокусилися на пляшку “Розумового еліксиру від Баруфіо”, яку їм запропонував рейвенкловський шестикласник Еді ІСармаикл. Він присягався, що лише завдяки еліксиру отримав торік дев’ять “відмінних” СОВ. Півлітрову пляшку він пропонував усього за дванадцять ґалеонів. Рон пообіцяв Гаррі віддати борг за свою половину, коли закінчить Гоґвортс і знайде роботу. Та не встигли вони домовитися про цю оборудку, як Герміона конфіскувала в Кармайкла пляшку і весь її вміст вилила в унітаз.
— Герміоно, ми ж хотіли купити! — закричав Рон.
— Не будьте дурнями, — огризнулася вона. — 3 таким самим успіхом ви могли б купити в Гарольда Дінґла порошок з драконячого пазура.
— А що, Дінґл має порошок з драконячого пазура? — зацікавився Рон.
— Уже ні, — відповіла Герміона. — Я його теж конфіскувала. Ви ж знаєте, що все це дурниці.
— Драконячий пазур не дурниця! — заперечив Рон. — Це неймовірний препарат! Прискорює роботу мозку, на кілька годин стаєш страшенно здібним… Герміоно, дай хоч дрібку, це ж не зашкодить…
— Якраз зашкодить, — невблаганно відрубала Герміона. — Я його перевірила — і виявилося, що то сушене лайно доксь.
Ця інформація вгамувала бажання Гаррі й Рона знайти розумовий стимулятор.
На наступному уроці трансфігурації вони отримали розклад іспитів для отримання СОВ і детальний опис порядку складання.
— Як бачите, — сказала професорка Макґонеґел учням, що переписували з класної дошки дати й години, — ви складаєте іспити для СОВ два тижні. Теорію здаєте зранку, а практику — після обіду. Зрозуміло, що практичні іспити з астрономії відбудуться вночі.
Мушу вас попередити, що ваші екзаменаційні бланки зачакловані потужними протишахрайськими закляттями. В залі для іспитів заборонено користуватися самовідповідальними перами, а також нагадайками, відривними манжетами-шпаргалками і чистоправним чорнилом. Щороку, мушу вам сказати, з’являється хоч один учень чи учениця, які гадають, що можуть порушити приписи чаклунської екзаменаційної комісії. Сподіваюся, що в Ґрифіндорі таких не знайдеться. Наша нова… директорка… — професорка Макґонеґел вимовила це слово з таким виразом, який з’являвся на обличчі тітки Петунії, коли та дивилася на особливо велику й непіддатливу пляму, — попросила вихователів гуртожитків попередити своїх учнів, що шахрайство каратиметься суворо… адже результати ваших іспитів враховуватимуться при оцінці нового режиму, запровадженого в школі директоркою…
Професорка Макґонеґел ледь помітно зітхнула. Гаррі бачив, як сіпнулися ніздрі її гострого носа.
— …та це аж ніяк не означає, що ви не повинні старатися. Думайте про власне майбутнє.
— Скажіть, пані професорко, — підняла руку Герміона, — коли ми отримаємо результати іспитів?
— Вам пришлють сову десь у липні, — відповіла професорка Макґонеґел.
— Чудово, — досить голосно прошепотів Дін Томас, — до канікул можна за них не переживати.
Гаррі уявив, як він через півтора місяця у кімнаті на Прівіт-драйв очікує своїх СОВ. Принаймні буду знати, сумно подумав він, що влітку прийде хоч один лист.
Перший іспит — теорію замовлянь — було заплановано на понеділок зранку. Гаррі погодився перевірити Герміонині відповіді в неділю по обіді й майже відразу про це пошкодував. Вона страшенно хвилювалася й весь час виривала в нього з рук підручника, щоб пересвідчитись, чи відповіла абсолютно точно. Врешті-решт вона боляче вдарила його по носі гострим краєм “Досягнень у замовлянні”.
— Навіщо я взагалі тобі потрібний? — рішуче віддав він їй підручника, витираючи сльози, що виступили на очах.
Тим часом Рон перечитував конспекти з замовлянь за попередні два роки, заткнувши пальцями вуха й беззвучно ворушачи губами. Шеймус Фініґан лежав горілиць на підлозі й напам’ять декламував означення субстантивного замовляння, а Дін звіряв це зі “Стандартною книгою замовлянь” для п’ятого класу. Парваті й Лаванда повторювали пересувне замовляння, примушуючи свої пенали гасати один за одним по краю стола.
Вечеря в той день проходила в спокійній атмосфері. Гаррі й Рон майже не розмовляли, зате після цілісінького дня важкої праці їли з великим апетитом. А от Герміона весь час відкладала ножа й виделку, пірнала під стіл і витягала з портфеля черговий підручник, щоб перевірити якусь деталь чи факт. Рон почав її вмовляти нормально попоїсти, інакше вона вночі погано спатиме, але тут з її кволих пальців вислизнула виделка і, голосно дзенькнувши, впала на тарілку.
— О Господи, — ледь чутно сказала вона, озираючись на вестибюль. — Це вони? Екзаменатори?
Гаррі з Роном негайно озирнулися. За дверима у Велику залу стояла Амбридж з гуртом старезних чарівників і чарівниць. Гаррі зі зловтіхою відзначив, що Амбридж нервує.
— Може, глянемо на них зблизька? — запропонував Рон.
Гаррі й Герміона кивнули головами, й вони втрьох підбігли до подвійних дверей у вестибюль, тоді поволі вийшли за поріг і неквапом рушили повз екзаменаторів. Гаррі подумав, що професорка Марчбенкс — це, мабуть, мініатюрна
згорблена чаклунка з павутиною зморшок на лиці. Амбридж розмовляла з нею дуже поштиво. Здавалося, що професорка Марчбенкс недочувала, бо відповідала професорці Амбридж трохи заголосно, зважаючи, що вони стояли зовсім поруч.
— Доїхали нормально, нормально доїхали, це ж нам не вперше! — нетерпляче пояснювала вона. — Але останнім часом щось нічого не чути від Дамблдора! — додала вона, озираючись у вестибюлі, ніби сподівалася, що він раптом з’явиться з комірчини для мітел. — Не знаєте, де він?
— Гадки не маю, — відповіла Амбридж, лиховісно зиркаючи на Гаррі, Рона й Герміону, які затримались біля сходів, бо Рон вдав, що зав’язує шнурки. — Але впевнена, що Міністерство магії незабаром його розшукає.
— Сумніваюся, — крикнула крихітна професорка Марчбенкс, — якщо тільки Дамблдор сам цього не захоче! Кому ж це знати, як не мені… я особисто приймала в нього іспити з трансфігурації та замовлянь, коли він складав НОЧІ… він таке виробляв своєю чарівною паличкою… я ніколи такого не бачила.
— Так. . . — пробелькотіла професорка Амбридж, а Гаррі, Рон і Герміона поволеньки попленталися сходами нагору, — дозвольте показати вам нашу вчительську. Ви ж, мабуть, хотіли б попити з дороги чаю.
Вечір був доволі напружений. Кожен намагався ще щось повторити, але мало кому це приносило велику користь. Гаррі рано пішов спати, але довго не міг заснути. Пригадував консультацію з працевлаштування й категоричну заяву професорки Макґонеґел про те, що вона допоможе йому стати аврором, хоч би чого це їй коштувало. Тепер, коли настав час іспитів, він уже шкодував, що не назвав тоді якоїсь реальнішої для себе професії. Знав, що не спиться не тільки йому, але ніхто в спальні не озивався і, врешті-решт, усі позасинали.
За сніданком п’ятикласники теж майже не розмовляли. Парваті бурмотіла собі під ніс закляття, і сільничка перед нею здригалася. Герміона так швидко перечитувала “Досягнення в замовлянні”, що її зіниці зливалися в одну пляму, а Невіл весь час випускав з рук ножа й виделку і перекидав вазочку з варенням.
Коли закінчився сніданок, п’яти— й семикласники зібралися у вестибюлі, а всі інші учні порозходилися по класах. О пів на десяту їх усіх знову покликали до Великої зали. Вона тепер мала такий самий вигляд, як і в ситі спогадів, коли Гаррі бачив свого батька, Сіріуса та Снейпа, що складали іспити для СОВ. Зникли чотири гуртожитські столи, а замість них з’явилося безліч столиків — окремий для кожного учня. За вчительським столом стояла професорка Макґонеґел. Коли всі повсідалися й замовкли, вона сказала: — Можете починати, — і перевернула величезний пісочний годинник, що стояв на столі біля неї. Ще там були запасні пера, чорнильниці та сувої пергаменту.
Гаррі розгорнув екзаменаційний білет — і серце його закалатало… Герміона, що сиділа за три ряди праворуч і на чотири столики попереду, вже щось писала… він глянув на перше запитання: “а) Напишіть закляття і б) опишіть рухи чарівної палички, необхідні для літання предметів”.
Гаррі на мить пригадав довбню, що злетіла високо вгору, а тоді гепнулася на масивний череп троля… усміхнувся, схилився над пергаментом і почав писати.

*

— Було не так і погано, правда? — схвильовано запитала Герміона через дві години, все ще стискаючи в руках екзаменаційний білет. — Не знаю, чи я добре описала підбадьорливі замовляння — мені трохи не вистачило часу. Ви описали протизакляття від гикавки? Я не була певна, чи варто, — мені здалося, що воно було вже зайве… а в двадцять третьому питанні…
— Герміоно, — суворо урвав її Рон, — скільки ж можна… ми не збираємося складати кожнісінький іспит двічі. Вистачить з нас по горло й одного разу.
П’ятикласники пообідали разом з усією школою (в залі знову з’явилися чотири гуртожитські столи), а тоді зібралися в маленькій кімнатці біля Великої зали, де мали чекати початку практичних іспитів. Учнів викликали за абеткою невеличкими групками, а решта бурмотіли закляття й махали чарівними паличками, зрідка випадково штурхаючи одне одного в спину чи в око.
Назвали Герміонине прізвище. Вона затремтіла й вийшла з приміщення разом з Ентоні Ґольдштейном, Ґреґорі Ґойлом та Дафною Ґрінґрас. Після іспиту учні не поверталися, тож Гаррі й Рон не знали, як складала Герміона.
— Усе буде нормально, пам’ятаєш, як вона отримала п’ятірку з трьома плюсами на одному тесті із замовлянь? — нагадав Рон.
За десять хвилин професор Флитвік покликав: — Паркінсон Пенсі… Патіл Падма… Патіл Парваті… Поттер Гаррі.
— Ні пуху, — тихенько побажав Рон. Гаррі зайшов до Великої зали, так міцно стискаючи чарівну паличку, що аж тремтіла рука.
— Підходь до професора Тофті, Поттере, — пискнув професор Флитвік, що стояв біля самих дверей. Він скерував Гаррі до старезного лисого екзаменатора, що сидів за невеличким столиком у дальньому кутку, неподалік від професорки Марчбенкс, яка приймала іспиту Драко Мелфоя.
— Поттер, так? — запитав професор Тофті, звіряючись зі списком і дивлячись на Гаррі поверх пенсне. — Знаменитий Поттер?
Краєм ока Гаррі добре помітив, яким нищівним поглядом зиркнув на нього Мелфой. Келих для вина, що його Мелфой підняв у повітря, впав на підлогу й розбився. Гаррі не зміг стримати сміху. Професор Тофті підбадьорливо всміхнувся у відповідь.
— Правильно, — сказав він старечим тремтячим голосом, — не треба хвилюватися. Ну, а тепер, чи не міг би ти поперевертати в повітрі оцю підставку для яйця.
Загалом Гаррі був задоволений іспитом. Його замовляння-піднімання вдалося, безперечно, значно краще, ніж у Мелфоя, однак він переплутав кольорозмінне й розбухальне закляття, бо щурик, який мав стати помаранчевим, зненацька розбух до розмірів борсука, перш ніж Гаррі виправив помилку. Він був радий, що цього не бачила Герміона, і пізніше їй про це не розповідав. А от Ронові розповів, бо Ронова тарілка перетворилася на величезний гриб, і Рон не мав зеленого поняття, чому це сталося.
Того вечора було не до відпочинку. Після вечері всі одразу пішли до вітальні готуватися до завтрашнього іспиту з трансфігурації. Коли Гаррі лягав у ліжко, голова в нього гула від складних магічних формул і теорій.
Наступного ранку на письмовому іспиті він забув означення обмінного закляття, але практичний іспит пройшов доволі непогано. Принаймні він зумів “щезнути” цілу ігуану, тоді як бідолашна Анна Ебот за сусіднім столиком геть розгубилася й невідомо яким чином перетворила свого тхора на зграю фламінго, зупинивши іспити на десять хвилин, доки птахів ловили й виносили з зали.
У середу був іспит з гербалогії. Якщо не брати до уваги, що його легенько вкусила зубата герань, Гаррі цілком непогано впорався з цим іспитом. У четвер — екзамен із захисту від темних мистецтв. Тут Гаррі вперше був упевнений, що склав добре. Він не мав ніяких проблем з письмовими питаннями, а на практичному іспиті з величезною насолодою виконав усі протипристрітні й захисні закляття просто перед носом у Амбридж, яка холодно за ним спостерігала.
— Браво! — вигукнув професор Тофті, коли Гаррі бездоганно виконав закляття для виганяння ховчика. — Просто чудово! Мабуть, це вже все, Поттере… хіба що… — Він трохи нахилився вперед. — Я чув від свого друга Тіберіуса Оґдена, щоти вмієш вичакловувати патронуса? Хочеш отримати додаткові бали?..
Гаррі підняв чарівну паличку, глянув на Амбридж і уявив, що її виганяють з роботи.
— Експекто патронум!
З кінчика чарівної палички вистрибнув сріблястий олень і пустився залою навскач. Усі екзаменатори не зводили з нього очей, а коли патронус розвіявся срібною імлою, професор Тофті радісно заплескав у свої жилаві, зморшкуваті долоні.
— Чудово! — вигукнув він. — Дуже добре, Поттере, можеш іти!
Коли Гаррі проходив повз професорку Амбридж, що стояла біля дверей, їхні погляди перетнулися. Її широкий обвислий рот шкірився гидкою посмішкою, але Гаррі на це не зважав. Якщо він не помилявся, то щойно мусив отримати “відмінну” СОВу.
П’ятниця в Гаррі й Рона була вільна, а Герміона складала іспити зі стародавніх рун. Маючи попереду ще й вихідні, вони вирішили трошки перепочити від повторення. Потягуючись і позіхаючи, хлопці грали в зачаровані шахи біля відчиненого вікна, крізь яке повівав теплий літній вітерець. Гаррі бачив удалині Геґріда, що проводив урок на узліссі. Намагався вгадати, яких істот там зараз вивчають… мабуть, то були єдинороги, бо хлопці стояли трохи ззаду…
Тут відчинився отвір за портретом і крізь нього пролізла Герміона. Настрій у неї був жахливий.
— Як руни? — позіхнув і потягся Рон.
— Я неправильно переклала слово “егваз”, — сердито відповіла вона. — Це “партнерство”, а не “захист”. Я переплутала його з “ейгвазом”.
— Не страшно, — ліниво сказав Рон, — це ж тільки одна помилочка, ти все одно отримаєш…
— Ой, замовкни! — гримнула Герміона. — Іноді вистачить однієї помилки, щоб провалити іспит. А крім того, хтось знову підкинув ніфлера в кабінет Амбриджки. Не знаю, як його пропхнули в нові двері, але я щойно там проходила, і Амбридж верещала як недорізана… здається, він хотів відгризти в неї кусень ноги…
— Класно, — зраділи Гаррі й Рон.
— Нічого не класно! — гаряче заперечила Герміона. — Вона ж думає, що це робить Геґрід, ви що, забули? А ми не хочемо, щоб Геґріда вигнали з роботи!
— Та він же зараз на уроці, його не можна звинуватити, — показав Гаррі на вікно.
— Гаррі, ти іноді такий наївний. Невже ти думаєш, що Амбридж потрібні якісь докази? — спитала Герміона, якій, видно, хотілося побути в поганому настрої. Грюкнувши дверима, вона подалася до дівчачих спалень.
— Яка мила, приязна дівчина, — тихенько сказав Рон і побив своєю королевою Гарріного офіцера.
Поганий настрій не покидав Герміону і на вихідні, але Гаррі й Ронові було не до цього. Майже всю суботу й неділю вони готувалися до іспиту з настійок, що мав відбутися в понеділок, і якого Гаррі очікував з найбільшим страхом — не сумнівався, що тут настане крах його честолюбному прагненню стати аврором. І справді, письмовий іспит виявився складним, хоч Гаррі міг сподіватися високої оцінки за питання про багатозільну настійку. Він дуже точно описав її дію, адже ще в другому класі незаконно випробував її на собі. Практичний іспит після обіду був не такий страшний, як Гаррі думав. Снейп не брав у ньому безпосередньої участі, тож Гаррі виготовляв настоянки значно спокійніше. Невіл, що сидів неподалік, теж був набагато веселіший, ніж завжди на уроках настійок. Коли професорка Марчбенкс оголосила: — Прошу всіх відійти від казанів, іспит завершено, — Гаррі закоркував пляшечку зі зразком своєї настоянки, відчуваючи, що доброї оцінки, може, й не отримає, але принаймні іспиту не провалив.
— Залишилося тільки чотири екзамени, — втомлено сказала Парваті Патіл, коли вони верталися до ґрифіндорської вітальні.
— Тільки! — сердито обізвалася Герміона. — Я маю складати числомагію, а це, мабуть, найскладніший предмет!
Усім вистачило глузду промовчати, тож вона не мала змоги зігнати на комусь злість і змушена була висварити якихось першокласників, бо ті дуже голосно сміялися.
Гаррі був сповнений рішучості добре себе показати у вівторок на іспиті з догляду за магічними істотами і не підвести Геґріда. На практичному іспиті, що відбувався після обіду на узліссі Забороненого лісу, учні мали знайти кнарла, схованого серед десятка їжаків. Найпростіше було це зробити, пропонуючи їм по черзі молоко, бо кнарли, ці вкрай недовірливі істоти, чиї голки наділені багатьма магічними якостями, скаженіли, підозрюючи, що їх намагаються отруїти. Ще треба було продемонструвати вміння поводитися з посіпачками, нагодувати й почистити вогняного краба, не зазнавши при цьому серйозних опіків, і скласти дієту для хворого єдинорога.
Гаррі бачив, як стурбовано визирав Геґрід з віконечка своєї хижі. Коли Гарріна екзаменаторка, цього разу пухкенька низенька відьмочка, всміхнулася йому й сказала, що він може йти, Гаррі швидко показав Геґрідові великого пальця і подався назад до замку.
Теоретичний іспит з астрономії пройшов у середу досить добре. Гаррі не був певен, що правильно написав назви супутників Юпітера, зате добре пам’ятав, що жоден з них не вкритий глодом. Практичний іспит мав відбуватися вночі, а вдень вони складали віщування.
Іспит з віщування пройшов дуже погано. Гаррі, мабуть, скоріше побачив би якісь образи на поверхні свого стола, ніж у кришталевій кулі, що вперто залишалася порожня. Він геть розгубився при тлумаченні чайного листя і сказав, що професорка Марчбенкс має невдовзі зустрітися з круглим, темним і вогким незнайомцем. А завершив своє фіаско тим, що переплутав на її долоні лінію життя з лінією розуму й оголосив, що вона мала вмерти ще тиждень тому.
— Ми ж знали, що провалимо цей іспит, — похмуро буркнув Рон, коли вони спускалися мармуровими сходами. Він щойно трошки поліпшив Гаррі настрій, зізнавшись, як розписував екзаменаторові гидкого чоловіка з бородавкою на носі, якого побачив у кришталевій кулі, — а тоді підняв голову й зрозумів, що описував віддзеркалення в кулі самого екзаменатора.
— Не треба було взагалі братися за цей ідіотський предмет, — сказав Гаррі.
— Зате ми тепер можемо про нього забути.
— Так, — погодився Гаррі. — Не треба буде більше прикидатися, що наближення Юпітера до Урана має для нас якесь значення.
— Мені тепер начхати, якщо мої чайні листочки провіщатимуть “смерть, Роне, смерть” … я їх викидатиму у сміття, де їм і місце.
Гаррі розреготався, але тут їх наздогнала Герміона. Він одразу перестав сміятися, щоб її не дратувати.
— Здається, з числомагією в мене все добре, — повідомила вона, і Гаррі з Роном полегшено зітхнули. — До вечора ми ще маємо час швиденько переглянути зоряні карти…
Коли вони об одинадцятій ночі вилізли на астрономічну вежу, нічне небо було безхмарне й чисте, а зорі виднілися просто ідеально. Шкільну територію заливало срібне місячне сяйво. Віяв прохолодний вітерець. Учні налаштували телескопи і, за вказівкою професорки Марчбенкс, почали заповнювати роздані їм зоряні карти.
Професори Марчбенкс і Тофті прогулювалися між учнями, дивилися, як ті, зазираючи в телескопи, фіксують точні позиції зірок і планет. Тишу порушувало тільки шарудіння пергаменту, рипіння штативів і скрипіння численних пер. Минуло півгодини, тоді година. Маленькі золотисті квадратики замкових вікон потроху зникали — у замку гасили світло.
Гаррі вже домальовував на карті сузір’я Оріона, коли прямо під парапетом, біля якого він стояв, відчинилися вхідні двері замку, і світло залило кам’яні сходи й частину галявини. Гаррі глянув униз, міняючи положення свого телескопа, і встиг помітити п’ять-шість видовжених тіней, що ковзнули по яскраво освітленій траві. Потім двері зачинилися й галявина знову занурилася в суцільну темряву.
Гаррі ще раз притулив око до телескопа і настроїв його на Венеру. Глянув на зоряну карту, щоб нанести позицію планети, але щось відвернуло його увагу. Затримав перо над аркушем пергаменту, примружився й побачив, що галявиною, внизу, йде шість постатей. Якби вони не рухалися, а місячне світло не золотило їм маківки, то розрізнити їх на темній землі було б неможливо. Навіть з такої відстані Гаррі, здається, впізнав найкоротшу з тих постатей, що йшла на чолі групи.
Не міг зрозуміти, чого б то Амбридж заманулося гуляти опівночі, та ще й у супроводі п’яти осіб. Тут у нього за спиною хтось кашлянув, і він згадав, що складає іспит. Уже й забув, де була Венера. Припавши оком до вічка телескопа, знайшов її знову і вже вдруге зібрався нанести на карту, коли почув далекий стук, що луною розлігся по безлюдній території школи. За стуком почувся глухий гавкіт великого пса.
Серце його закалатало, і він придивився уважніше. Вікна Геґрідової хижі засвітилися й навколо неї вирізнилися силуети людей, що перед цим ішли галявиною. Двері відчинилися, і Гаррі побачив, як усі шестеро зайшли в хатину.
Гаррі відчув тривогу. Озирнувся на Рона й Герміону, щоб побачити, чи вони щось помітили, але в цю мить ззаду до нього підійшла професорка Марчбенкс, і він, не бажаючи, щоб його запідозрили ніби він підглядає до інших учнів, квапливо схилився над зоряною картою, вдаючи, що додає там якісь записи, а сам тим часом зиркав з-над парапету на Геґрідову хижу. Постаті ходили по хатині, періодично затуляючи лампу.
Гаррі відчув на потилиці погляд професорки Марчбенкс і знову зазирнув у телескоп, дивлячись на місяць, положення якого зафіксував ще годину тому. Та коли професорка Марчбенкс відійшла, почув у далекій хижі ревіння, що пронизало темряву аж до верху астрономічної вежі. Кілька учнів біля Гаррі визирнули з-під телескопів і подивилися в бік Геґрідової хатини.
Професор Тофті знову легенько й сухо кашлянув.
— Прошу зосередитися, хлопці й дівчата, — неголосно сказав він.
Учні знову припали до телескопів. Гаррі глянув ліворуч. Герміона приголомшено дивилася на Геґрідову хижу.
— Залишилося двадцять хвилин, — оголосив професор Тофті.
Герміона аж підскочила й знову схилилася над зоряною картою. Гаррі глянув на свою й побачив, що помилково підписав Венеру Марсом. Почав виправляти помилку.
Раптом удалині щось бабахнуло. Хтось з учнів зойкнув, хтось стукнувся лобом об телескоп — так квапився побачити, що ж там діється внизу.

регистрация торговой марки в кратчайшие сроки . Качественные ламинат в Харькове

Страницы: 1 2 3 4 5 6 7 8 9

Ваш відгук

Сторінки

Рубрики

Пошук

Мітки

Архів

Червень 2017
П В С Ч П С Н
« Бер    
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930  

Підписка

  • Цікаве