Джоан К. Роулінг. “Гаррі Поттер і таємна кімната”

Коли Гаррі отямився, дощ періщив йому в обличчя, він і далі лежав на полі, а над ним хтось нахилився. Він побачив блискучі зуби.
— Ой, ні… тільки не ви! — застогнав Гаррі.
— Не розумію, що він каже, — голосно мовив Локарт стривоженим ґрифіндорцям, які обступили їх. — Не журися, Гаррі — я зараз зцілю тобі руку.
— Ні! — вигукнув Гаррі. — Хай буде така, яка є, дякую!..
Він спробував сісти, але біль був нестерпний. Почув неподалік знайоме клацання.
— Коліне, я не хочу, щоб це знімали! — голосно запротестував він.
— Приляж, Гаррі, — почав заспокоювати його Локарт. — Це просте замовляння, до якого я вдавався безліч разів.
— Чому я не можу просто піти до лікарні? — спитав Гаррі, зціпивши зуби.
— Так буде краще, пане професоре, — порадив брудний Вуд, ледве стримуючи усмішку, дарма що його ловець дістав травму. — Як ти класно впіймав його, Гаррі! Як ефектно! Поки що це твоє найвище досягнення!
Крізь цілий ліс ніг довкола нього Гаррі помітив фреда і Джорджа Візлі, що запихали скаженого бладжера в коробку. Той і досі відчайдушно пручався.
— Відступіть! — звелів Локарт, закотивши рукави своєї зеленої, мов нефрит, мантії.
— Ні, не треба! — ледь чутно попросив Гаррі, але Локарт уже махнув чарівною паличкою, а ще за мить скерував її просто на його руку.
Гаррі відчув, як з його плечем, а тоді й з усією рукою аж до нігтів відбулося щось дуже дивне і неприємне. Було таке враження, ніби з руки випустили повітря. Він не наважувався глянути, що сталося. Заплющив очі й відвернувся, але, почувши, як зойкають учні і як нестямно заклацав фотоапаратом Колін Кріві, збагнув, що найстрашніше таки сталося. Його рука вже не боліла, але тепер він навіть не відчував, що має руку.
— Ох!.. — зойкнув Локарт. — Ти ба! Що ж, іноді трапляється й таке. Але найголовніше — кістки вже не зламані. Ось що треба мати на увазі… Гаразд, Гаррі, тепер можеш іти до шкільної лікарні. Агов, містере Візлі, міс Ґрейнджер! Може, ви заведете його? Мадам Помфрі зможе… е е… трохи тебе підправити.
Підвівшись, Гаррі почувався немов перекривленим. Набравши повні груди повітря, він глянув на свій правий бік. Від побаченого він знову мало не знепритомнів.
З під мантії визирало щось схоже на товсту гумову рукавичку тілесного кольору. Гаррі спробував поворушити пальцями. Анічогісінько!..
Локарт не зцілив йому кісток. Він їх просто ліквідував.

*

Мадам Помфрі аж ніяк цьому не зраділа.
— Ти мусив відразу йти до мене! — обурювалася вона, тримаючи жалюгідний, обм’яклий залишок того, що півгодини тому було нормальною рукою. — Вправити кістки я можу за секунду, а от відростити їх!..
— Але ж ви зможете це зробити, правда? — жалібно запитав Гаррі.
— Звичайно, зможу, але це болюча процедура, — похмуро відповіла мадам Помфрі, кидаючи Гаррі піжаму. — Мусиш залишитися тут на ніч.
Герміона зачекала за завісою, а Рон допоміг Гаррі вдягнути піжаму. Було нелегко запхати в рукав руку без кісток, вона була немов гумова.
— Герміоно, як ти можеш захищати того Локарта, га? — запитав Рон крізь завісу, пропиха ючи крізь манжет розм’яклі пальці Гаррі. — Якби Гаррі хотів лишитися без кісток, він би сам про це попросив.
— Кожен може помилитися, — відповіла Герміона. — Але ж рука тепер не болить, правда, Гаррі?
— Ні, — втішив її Гаррі, — вона взагалі не діє. Він упав на ліжко, а рука безпорадно хляпнулася біля нього.
Герміона і мадам Помфрі зайшли за завісу. Мадам Помфрі тримала велику пляшку з написом “Косторіст”.
— Матимеш тяжку ніч, — попередила вона, наливаючи в мензурку паруючу рідину і подаючи її Гаррі. — Вирощування кісток — не вельми приємна штука.
Неприємним був і сам косторіст. Зілля обпалило Гаррі рота й горлянку, і він почав кахикати й захлинатися. Нарікаючи на небезпечні види спорту і невдатних учителів, мадам Помфрі відійшла.
Рон з Герміоною допомагали Гаррі запивати ліки водою.
— А все ж ми виграли! — сказав Рон, засяявши усмішкою. — І як ти піймав його! А Мелфой який став! Здається, ще трохи — і вб’є тебе!
— Хотіла б я знати, як він зачарував того бладжера, — похмуро озвалася Герміона.
— Можна додати це до списку запитань, які ми поставимо йому, коли вип’ємо багатозільну настійну, — запропонував Гаррі, лягаючи на подушки. — Сподіваюся, вона приємніша за цю гидоту!..
— Особливо, якщо в ній будуть частинки сли зеринців! Ти, мабуть, жартуєш, — скривився Рон.
Тієї миті раптово відчинилися двері лікарняної палати — то прийшли перевідати Гаррі брудні й мокрі, як хлющі, члени ґрифіндорської команди.
— Неймовірний політ, Гаррі! — палко вигукнув Джордж. — Я щойно бачив, як Маркус Флінт лаяв Мелфоя. Мовляв, снич у нього на голові, а йому й байдуже!.. Мелфой так то вже скривився!..
Гравці принесли печиво, цукерки і пляшки з гарбузовим соком. Тільки но вони обступили Гарріне ліжко й налаштувалися на непогану вечірку, як До палати вбігла мадам Помфрі:
— Хлопцеві потрібен спокій, у нього має вирости тридцять три кістки! Геть звідси! ГЕТЬ!..
І Гаррі лишився на самоті з пекучим болем в обм’яклій руці.

*

Минуло кілька годин, і Гаррі раптом прокинувся серед суцільної темряви, зойкнувши з болю: йому здавалося, ніби в його руці повно великих скалок. Якусь мить він думав, що саме це його й розбудило. А тоді перелякано збагнув, що хтось у темряві витирає йому губкою чоло.
— Іди геть! — крикнув він, але потім упізнав: — Добі!
Вирячені, завбільшки з тенісний м’яч, очі ельфа домовика приглядалися в пітьмі до Гаррі, а його довгим загостреним носом стікала самотня сльоза.
— Гаррі Поттер повернувся до школи, — жалібно прошепотів він. — А Добі не раз попереджав Гаррі Поттера. Ох, паничу, чому ви не послухали Добі? Чому Гаррі Поттер не вернувся додому, коли спізнився на поїзд?
Гаррі присів на подушках і відхилив губку.
— Що ти тут робиш? — запитав він. — І як ти довідався, що я спізнився на поїзд?
Вуста Добі затремтіли, і Гаррі раптом щось запідозрив.
— Це був ти! — поволі вимовив він. — Ти зробив так, щоб та перегородка нас не впустила!
— Звичайно, паничу, — зізнався Добі, енергійно киваючи головою й ляскаючи вухами. — Добі сховався і стежив за Гаррі Поттером, запечатав вихід, а тоді Добі мусив покласти руки під праску, — він показав Гаррі десять довгих забинтованих пальців. — Але Добі було байдуже, паничу, бо він думав, що Гаррі Поттер у безпеці, Добі ніколи і в гадці не мав, що Гаррі Поттер потрапить до школи іншим шляхом!
Добі погойдувався назад і вперед, хитаючи своєю бридкою головою.
— Добі був такий приголомшений, коли почув про повернення Гаррі Поттера до Гоґвортсу, що спалив обід свого господаря!.. Добі ще ніколи так не шмагали, пане!..
Гаррі знову впав на подушки.
— Через тебе мене з Роном мало не вигнали зі школи! — розлючено сказав він. — Краще, Добі, забирайся, поки не відросли мої кістки, бо я тебе задушу!
Добі криво усміхнувся.
— Добі звик, що йому погрожують смертю, паничу. Вдома Добі по п’ять разів на день чує такі погрози.
Він висякався в ріжок брудної наволочки, яку мав на собі, і видавався таким жалюгідним, що Гаррі відчув, як його гнів потроху вщухає.
— Добі, чому ти носиш це на собі? — поцікавився він.
— Оце, паничу? — перепитав Добі, смикаючи за наволочку. — Це символ рабства ельфа домовика, паничу. Добі може бути вільним тільки тоді, коли його господарі дадуть йому одяг, паничу. Родина пильнує, щоб випадково не дати Добі навіть шкарпетки, паничу, бо тоді він зможе назавжди покинути їхній дім.
Добі витер свої вибалушені очі і раптом сказав:
— Гаррі Поттер мусить вертатися додому! Добі гадав, що його бладжера вистачить, щоб…
— Твого бладжера? — обурився Гаррі, знову закипаючи гнівом. — Це ти про що? Це ти зробив так, щоб той бладжер спробував мене вбити?
— Не вбити, паничу, аж ніяк не вбити! — заперечив шокований Добі. — Добі хоче врятувати життя Гаррі Поттера! Паничу, краще поїхати додому з тяжкою травмою, ніж лишатися тут! Добі тільки хотів, щоб Гаррі Поттер покалічився і його відправили додому!
— Ох, і це все?! — сердито перепитав Гаррі. — А може, ти ще й повідомиш, чому ти хотів, щоб мене відправили додому скаліченого?
— Ой, якби ж Гаррі Поттер знав! — прохрипів Добі, і на його пошарпану наволочку потекли сльози. — Якби він тільки знав, що він означає для нас, покірних, підневільних покидьків магічного світу! Добі, паничу, пам’ятає, що діялося, коли Той Кого Не Можна Називати перебував на вершині своєї могутності! До нас, ельфів домовиків, ставилися, як до наволочі! Звичайно, до Добі і досі так ставляться, паничу, — зізнався він, витираючи наволочкою обличчя. — Але загалом, паничу, наше життя покращало відтоді, як ви перемогли Того Кого Не Можна Називати. Гаррі Поттер вижив, а могутності Лорда Темряви настав кінець, і це був новий світанок, паничу. Гаррі Поттер став маяком надії для тих із нас, хто думав, що морок ніколи не скінчиться! А тепер у Гоґвортсі має відбутися щось страхітливе… Воно, можливо, вже відбувається, і Добі не може дозволити, щоб Гаррі Поттер лишався тут, коли історія має повторитися, коли Таємну кімнату знову відчинено…
Добі завмер, охоплений жахом, тоді схопив глечик для води зі столика біля ліжка Гаррі. Гупнув ним себе по голові і впав під ліжко. За мить знову виліз назад, косячи очима й бурмочучи:
— Поганий Добі, дуже поганий Добі!
— А де ця Таємна кімната? — прошепотів Гаррі. — І… ти, здається, сказав, що колись вона вже була відчинена? Скажи мені, Добі!
Він схопив кістляву руку Добі, бо той уже знову потягнувся по глечик.
— Я ж не маґлівського роду — чому мені має загрожувати та кімната?
— Ох, паничу, нічого не питайте, більше нічого не питайте в бідолашного Добі! — почав затинатися ельф, світячи в пітьмі величезними очима. — У цьому замку планують щось лихе, але Гаррі Поттер не повинен тут бути, коли воно станеться. Гаррі Поттере, їдьте додому! Додому! Гаррі Поттер не повинен ні в що встрявати, це надто небезпечно!
— Хто це був, Добі? — запитав Гаррі, міцно тримаючи Добі за руку, щоб той знову не вдарив себе глечиком. — Хто її відчинив? Хто відчинив її минулого разу?
— Добі не може, паничу, Добі не може, Добі не повинен говорити! — верещав ельф. — Додому, Гаррі Поттере, їдьте додому!
— Я нікуди не поїду! — розлючено відповів Гаррі. — Одна з моїх найкращих приятельок маґлівського роду, і вона буде першою на черзі, якщо ця кімната справді відчинена!..
— Гаррі Поттер ризикує своїм життям заради друзів! — простогнав Добі в якомусь жалюгідному екстазі. — Як шляхетно! Як гідно! Але він мусить урятувати себе, він мусить! Гаррі Поттер не повинен…
Доббі раптом завмер, а його кажанячі вуха затремтіли. Гаррі теж почув звуки. В коридорі за дверима наближалися чиїсь кроки.
— Добі мусить тікати! — видихнув переляканий ельф. Щось гучно ляснуло, і Гаррі раптом відчув, що стискає рукою порожнечу. Він упав на ліжко, дивлячись на темні двері палати, а кроки тим часом ближчали.
Наступної миті до палати спиною вперед зайшов Дамблдор у довгому вовняному халаті й нічному ковпаку. Він тримав у руках наче голову якоїсь статуї. За мить у дверях з’явилася професорка Макґонеґел, підтримуючи ноги тієї статуї. Удвох вони поклали її на ліжко.
— Покличте мадам Помфрі! — прошепотів Дамблдор, і професорка Макґонеґел вибігла з палати повз ліжко Гаррі. Гаррі лежав тихенько, вдаючи, ніби спить. Він почув стурбовані голоси, а тоді в палату знову прибігла професорка Макґонеґел, а слідом за нею мадам Помфрі, на ходу натягаючи поверх нічної сорочки вовняний джемпер. Хтось голосно охнув.
— Що сталося? — прошепотіла мадам Помфрі Дамблдорові, схилившись над статуєю на ліжку.
— Ще один напад, — відповів Дамблдор. — Мінерва знайшла його на сходах.
— Біля нього лежало гроно винограду, — повідомила професорка Макґонеґел. — Думаю, він намагався прокрастися сюди, щоб провідати Поттера.
Гаррі опустилося серце. Він обережно підвівся, щоб роздивитися ту статую. її обличчя освітлював місячний промінь. Це був Колін Кріві. Його очі були широко розплющені, а руки з фотоапаратом застигли перед грудьми.
— Паралізований? — прошепотіла мадам Помфрі— — Так, — підтвердила професорка Макґонеґел. — Але страшно подумати, що… Якби Албус не спускався по гарячий шоколад, хтозна, що могло б… Усі троє дивилися на Коліна.
Потім Дамблдор нахилився і витягнув з його негнучких рук фотоапарат.
— Ви гадаєте, що він устиг сфотографувати нападника? — з надією запитала професорка Макґонеґел.
Дамблдор не відповів. Він відкрив задню накривку апарата.
— Боже мій милий! — вигукнула мадам Помфрі. З фотоапарата зі свистом вирвався струмінь диму. Гаррі, що лежав через три ліжка від них, відчув ядучий сморід спаленої фотоплівки.
— Розтопилося, — здивувалася мадам Помфрі, — все розтопилося!
— Що це означає, Албусе? — наполегливо запитала професорка Макґонеґел.
— Це означає, — відповів Дамблдор, — що Таємна кімната і справді знову відчинена.
Мадам Помфрі з переляку закрила рот рукою. Професорка Макґонеґел дивилася на Дамблдора.
— Але ж, Албусе… Дійсно!.. Хто?..
— Питання не в тому — хто, — відказав Дамблдор, не спускаючи очей з Коліна, — а в тому — як?
Судячи з того, що зміг побачити Гаррі на затіненому обличчі професорки Макґонеґел, вона збагнула ці слова не краще, ніж він сам.

— РОЗДІЛ ОДИНАДЦЯТИЙ —
Клуб дуелянтів

Прокинувшись у неділю вранці, Гаррі побачив, що лікарняну палату заливає сяйво зимового сонця, а його рука знову має нормальні кістки, хоча згинається на превелику силу. Він рвучко сів і глянув на Колінове ліжко, але його заступала висока завіса, за якою Гаррі вчора переодягався. Побачивши, що він прокинувся, мадам Помфрі метушливо принесла йому тацю зі сніданком, а тоді почала згинати й розтягати йому руку і пальці.
— Усе гаразд, — сказала вона, коли Гаррі незграбно їв лівою рукою кашу. — Поїж і можеш іти.
Гаррі мерщій одягнувся й побіг до ґрифіндорської вежі, прагнучи розказати Ронові з Герміоною про Коліна й Добі, але їх там не було. Він почав їх скрізь шукати, дивуючись, куди вони могли подітися, і трохи навіть ображався на них, бо вони й не поцікавилися, відросли його кістки чи ні.
Проходячи повз бібліотеку, Гаррі побачив Персі Візлі, який був у значно кращому настрої, аніж під час їхньої минулої зустрічі.
— О, привіт, Гаррі! — сказав він. — Ти вчора чудово літав, просто чудово! Ґрифіндор тепер лідер у кубку гуртожитків — ти заробив п’ятдесят очок!
— Ти не бачив Рона з Герміоною, га? — запитав Гаррі.
— Ні, не бачив, — відказав Персі, і його усмішка згасла. — Сподіваюся, Рон не зайшов до ще одного дівочого туалету!
Гаррі силувано всміхнувся, зачекав, поки Персі зникне з очей, а тоді рушив просто до туалету Плаксивої Мірти. Він не дуже й сподівався побачити їх там, але, пересвідчившись, що поблизу немає ні філча, ні старост, відчинив двері і почув їхні голоси, що долинали з замкненої кабінки.
— Це я, — сказав він, зачиняючи за собою двері. В кабінці щось дзенькнуло, почувся плюскіт і приглушений зойк, а тоді у замковій шпарині з’явилося Герміонине око.
— Гаррі! — вигукнула вона. — Ти нас так налякав! Заходь! Як там твоя рука?
— Добре, — відповів Гаррі, пробираючись у кабінку. На унітазі стояв старий казан, а потріскування знизу підказувало, що там палав вогонь. Начаклувати переносний водотривкий вогонь — це для Герміони раз плюнути.
— Ми прийшли б по тебе, але вирішили взятися за багатозільну настійку, — пояснив Рон, коли Гаррі насилу спромігся замкнути дверцята кабінки. — Ми подумали, що тут її ховати найбезпечніше.
Гаррі почав розповідати їм про Коліна, але Герміона урвала його.
— Ми вже знаємо, чули, як професорка Макґонеґел казала про це вранці професорові Флитвіку. Ось чому ми подумали, що краще не баритися.
— Що швидше ми змусимо Мелфоя зізнатися, то краще, — мовив Рон. — Знаєте, що я думаю? Він після матчу мав такий паскудний настрій, що вирішив зігнати злість на Кріві.
— Це ще не все, — сказав Гаррі, дивлячись, як Герміона бере жмутки споришу і додає його до на стійки. — Серед ночі мене відвідав Добі.
Рон і Герміона здивовано глянули на нього. Гаррі Переказав їм усе, що розповів і не розповів йому Добі. Рон з Герміоною слухали, пороззявлявши роти.
— Таємна кімната бувала відчинена й раніше? — перепитала Герміона.
— Тепер усе зрозуміло! — радісно вигукнув Рон. — Луціус Мелфой відчиняв кімнату, коли ще вчився тут у школі, а тепер розповів своєму любому Дракові, як це робиться. Це ж очевидно! Шкода тільки, що Добі не розказав, що за потвора там сидить. Хотів би я знати, як це ніхто не помітив, що вона крадькома лазить по школі.
— Може, вона вміє ставати невидимою? — припустила Герміона, запихаючи п’явки на дно казана. — Або маскується: стає схожа на лицарський обладунок абощо. Я читала про упирів хамелеонів…
— Ти забагато читаєш, Герміоно, — скривився Рон, висипаючи на п’явок мертвих мереживокри лих мушок. Зіжмакавши порожній пакетик з під мушок, він озирнувся на Гаррі.
— Отже, Добі не пустив нас на поїзд і зламав тобі руку, — Рон похитав головою. — Знаєш що, Гаррі? Якщо Добі не перестане рятувати тобі життя, то незабаром він тебе таки вб’є.

*

У понеділок зранку уже вся школа гула про напад на Коліна Кріві й про те, що він тепер лежить у лікарні, наче мертвий. Повітря мовби аж загусло від чуток і підозр.
Першокласники ходили по замку, збившись докупи, ніби боялися, що на них також нападуть, якщо вони блукатимуть поодинці.
Джіні Візлі, що на уроці замовлянь сиділа поруч із Коліном Кріві, була вкрай пригнічена, і Гаррі відчував, що Фред і Джордж обрали не найкращі засоби підбадьорити її. Вони з допомогою чарів вкривали своє тіло то шерстю, то виразками, і зненацька вискакували на неї з поза статуй. Перестали вони це робити тільки тоді, коли Персі, шаленіючи з люті, пообіцяв написати місіс Візлі, що Джіні через них страждає від кошмарів.
Тим часом, потай від учителів, у школі розквітла жвава торгівля талісманами, оберегами та іншими захисними засобами. Невіл Лонґботом купив велику і смердючу зелену цибулину, шпичастий пурпуровий кристал і зогнилого тритонового хвоста, перше ніж решта ґрифіндорців сказали, що йому нічого боятися: він чистокровний, а отже, на нього ніхто не нападе.
— Вони почали з Філча, — заперечив Невіл, і його кругле обличчя зблідло зі страху, — а всі знають, що я також майже сквиб.

*

Коли почався другий тиждень грудня, професорка Макґонеґел стала, як завжди, записувати прізвища тих, хто залишиться в школі на Різдво. Гаррі, Рон і Герміона сказали, щоб записали і їх. Вони чули, що Мелфой також лишається, і це здалося їм вельми підозрілим. А ще канікули були чудовою нагодою випробувати багатозільну настійку і все в нього вивідати.
На жаль, настійка була готова лише наполовину. Вони ще й досі не мали рогу дворога і бумсленґової шкіри, а єдиним місцем, де б їх можна дістати, був Снейпів приватний сейф. Проте Гаррі в глибині душі волів краще зіткнутися віч у віч з легендарною слизеринською потворою, аніж дати Снейпові нагоду застукати його під час пограбування того сейфу.
— Нам потрібно відвернути його увагу, — жваво давала вказівки Герміона напередодні уроку зілля й настійок, що мав відбутися в четвер пополудні. — Тоді хтось із нас зможе заскочити в Снейпів кабінет і взяти все необхідне.
Гаррі з Роном стривожено глянули на неї.
— Думаю, що викрадати буду я, — вела далі Герміона, немов ішлося про щось очевидне. — Вас обох виженуть, якщо ви знову потрапите в халепу, а моя репутація чиста. Вам треба тільки зняти якусь бучу, аби Снейп відволікся хвилин на п’ять.
Гаррі непевно усміхнувся. Навмисно здіймати бучу на Снейповім уроці зілля й настійок було не менш небезпечно, аніж штрикати в око сплячого дракона.
Лекції зілля й настійок відбувалися в одному з найбільших підвалів. Урок у четвер проходив як звичайно. Двадцять казанів, де щось булькало й парувало, стояли коло дерев’яних парт, захаращених мідними терезами та банками з різними складниками. Снейп походжав серед тих випарів, роблячи дошкульні зауваження ґрифіндорцям, а сли зеринці лише схвально хихотіли. Драко Мелфой, улюблений Снейпів учень, нишком стріляв у Рона й Гаррі своїми риб’ячими очима. Але вони знали, що варто йому відповісти, і їх покарають швидше, ніж вони встигнуть сказати: “Це несправедливо!”
Розчин для роздування, який робив Гаррі, був надто рідким, але він думав про значно важливіші речі. Він чекав Герміониного сигналу і майже не слухав Снейпа, який зупинився, щоб поглузувати з його водянистої настійки. Коли Снейп відійшов і став чіплятися до Невіла, Герміона піймала погляд Гаррі й кивнула.
Гаррі мерщій нахилився над своїм казаном, витяг з кишені феєрверк з Фредового комплекту піротехніки від Флібустьєра і швидко штурхнув його чарівною паличкою. Феєрверк зашипів і зашкварчав. Знаючи, що в запасі в нього лічені секунди, Гаррі випростався, прицілився й підкинув його в повітря; феєрверк влучив точнісінько в ціль — у Ґойлів казанок.
Ґойлова настійка вибухнула, заливши собою увесь клас. Учні верещали, бо їх заляпало бризками розчину для роздування. Мелфоєві залило обличчя, і його ніс почав надуватися, як повітряна кулька; Ґойл тинявся по класу наосліп, прикривши руками очі, які тепер скидалися на великі тарілки, а Снейп намагався усіх заспокоїти і з’ясувати, що сталося. Гаррі побачив, як у цьому гармидері Герміона тихенько вислизнула з підвалу.
— Тихо! ТИХО! — ревів Снейп. — Усі, кого забризкало, підходьте сюди для процедури здування. Хай но я з’ясую, хто це зробив!..
Гаррі ледве стримував сміх, дивлячись на Мел фоя, що побіг до Снейпа, схилившись під вагою власного носа, який став завбільшки з невеличку диню.
Поки півкласу стояло в черзі перед Снейповим столом — дехто ледве підносив руки, що стали мов довбні, а дехто не міг говорити через страшенно розпухлі губи, — Гаррі помітив, що до підвалу повернулася Герміона, і її мантія спереду трохи віддимається.
Коли учні випили по ковтку протиотрути, й усі пухлини пощезали, Снейп кинувся до Ґойлового казана і виловив звідти чорні покручені залишки феєрверку. В класі раптом запала тиша.
— Якщо я з’ясую, хто це кинув, — прошипів Снейп, — то доб’юся, щоб того учня вигнали!
Гаррі зробив здивоване обличчя. Снейп дивився просто на нього, і дзвоник, що пролунав хвилин за десять, був рятівним.
— Він знав, що це я, — сказав Гаррі Ронові й Герміоні, коли вони бігли до туалету Плаксивої Мирти. — Одразу було видно.
Герміона вкинула до казана нові компоненти й почала гарячково розмішувати.
— За два тижні буде готове, — радісно повідомила вона.
— Снейп не може довести, що то був ти, — заспокоював Рон Гаррі. — Що він тобі зробить?
— Знаючи Снейпа, можна сподіватися тільки якогось паскудства, — відповів Гаррі.
А настійка тим часом кипіла й булькала.

*

Минув тиждень, і Гаррі з Роном та Герміоною, проходячи вестибюлем, побачили біля дошки оголошень чималу купку учнів, які читали щойно почеплений там аркуш пергаменту. Шеймус Фініґан і Дін Томас, сяючи від захвату, загукали:
— Відкривається клуб дуелянтів! — пояснив Шеймус. — Сьогодні перші збори! О, такі уроки мені подобаються. Колись, може, стануть у пригоді!
— Думаєш, що слизеринська потвора викличе тебе на дуель? — усміхнувся Рон, але також зацікавлено перечитав оголошення.
— Це може згодитися, — сказав він Гаррі й Герміоні по дорозі на обід. — Підемо?
Гаррі й Герміона не заперечували, тож о восьмій вечора вони побігли до Великої зали. Довгі обідні столи пощезали, а під однією стіною з’явилася золота сцена, освітлена тисячами свічок, які плавали над нею. Стеля знову була оксамитово чорна, і в залу напхалося учнів з усієї школи. Вони тримали чарівні палички і збуджено перемовлялися.
— Цікаво, хто нас навчатиме? — запитала Герміона, продираючись крізь галасливий натовп. — Хтось мені казав, що Флитвік замолоду був чемпіон дуелянт — то, може, він?
— Аби тільки не… — почав було Гаррі, але відразу застогнав: на сцену виходив Ґільдерой Локарт у розкішній мантії темно фіалкового кольору, а супроводив його не хто інший, як Снейп у традиційному чорному одязі.
Локарт підняв руку, вимагаючи тиші, і вигукнув:
— Ставайте довкола! Чи всі мене бачать? Чи всі мене чують? Чудово!
Отже, професор Дамблдор дозволив мені відкрити цей невеличкий клуб дуелянтів, щоб я підготував вас на випадок, коли вам доведеться боронитися, як і сам я боронився безліч разів! А кого цікавлять подробиці, прошу звертатися до моїх опублікованих творів.
Дозвольте відрекомендувати мого асистента професора Снейпа, — блиснув усмішкою Локарт. — Він також трішечки знається на дуелях і люб’язно погодився допомогти мені дещо вам продемонструвати. До речі, не турбуйтеся: ваш учитель зілля и настійок після цієї показової дуелі залишиться живий! Не бійтеся!
— А правда, було б класно, якби вони один одного повбивали? — прошепотів Рон на вухо Гаррі.
Верхня губа у Снейпа аж задерлася, і Гаррі дивувався, чому Локарт і досі усміхається: якби Снейп подивився так на нього, він уже б давно дременув.
Локарт і Снейп стали обличчям одне до одного і вклонилися, принаймні Локарт, який зробив широкий жест руками. Снейп тільки роздратовано кивнув головою. Потім вони підняли перед собою чарівні палички, немов мечі.
— Як бачите, ми тримаємо чарівні палички у традиційній бойовій позиції, — проінструктував Локарт мовчазну юрбу. — На рахунок три ми обміняємося першими закляттями. Жоден із нас, звичайно, не збирається вбивати суперника.
— Я б не був таким певним, — пробурмотів Гаррі, дивлячись, як вишкірив зуби Снейп.
— Один!.. Два!.. Три!
Обидва дуелянти підняли палички вгору. Снейп вигукнув: “Експеліармус!” Спалахнуло яскраво червоне сяйво, і Локарта збило з ніг, він зірвався зі сцени, гепнувся плечима об стіну і сповз, розпростершись, на підлогу.
Мелфой і ще дехто зі слизеринців радісно закричали. Герміона увесь час ставала навшпиньки.
— Як, по вашому, він цілий? — пропищала вона, прикривши пальцями рот.
— А хіба не все одно? — обізвалися разом Гаррі й Рон.
Локарт невпевнено зіп’явся на ноги. Його капелюх злетів, а хвилясте волосся стояло сторч.
— Ну, ось так! — сказав він, знову вилазячи на сцену. — Це було знезброювальне заклинання… Як бачите, я загубив свою паличку… О, дякую, міс Браун. Так, чудова думка показати їм це, професоре Снейпе, але, якщо ви не заперечуєте, мушу сказати, що ваші наміри були надто вже очевидні. Якби я захотів вас зупинити, це було б дуже легко. Але я вирішив, що для них буде наукою побачити…
Снейп мав убивчий вигляд. Професор Локарт, мабуть, таки це зауважив, бо швиденько промовив:
— Гаразд, досить демонстрацій! Я зараз вийду до вас і поділю всіх на пари. Професоре Снейпе, чи не могли б ви мені допомогти?..
Учителі рушили крізь юрбу, добираючи партнерів. Локарт поєднав Невіла з Джастіном Фінч Флечлі, а Снейп найперше підійшов до Гаррі й Рона.
— Пора, я думаю, роз’єднати нашу команду мрію! — вишкірився він. — Візлі, твоїм партнером буде Фініґан. Поттере…
Гаррі автоматично рушив до Герміони.
— Я так не думаю, — холодно всміхнувся Снейп. — Містере Мелфою, підійдіть но сюди. Побачимо, що ви зробите зі славетним Поттером. А ви, міс Ґрейнджер… вашою партнеркою буде міс Булстроуд.
Мелфой підійшов, самовдоволено посміхаючись. За ним дибала слизеринська дівчина, яка нагадала Гаррі малюнок із книжки “Феєрії з фуріями”. Вона була дебела й незграбна, а її важкі щелепи агресивно випиналися.
Герміона привітала її легенькою усмішкою, на яку та навіть не відповіла.
— Станьте обличчям до партнерів, — вигукнув зі сцени Локарт, — і вклоніться!
Гаррі й Мелфой ледь помітно схилили голови, не спускаючи один з одного очей.
— Палички напоготові! — крикнув Локарт. — Коли я порахую до трьох, обміняйтеся закляттями для знезброєння суперника, — тільки для знезброєння! — нам не потрібні нещасні випадки. Один!.. Два!.. Три!!!
Гаррі махнув паличкою над плечем, але Мелфой почав ще на рахунок “два”, і його проклін ударив Гаррі з такою силою, ніби хтось гупнув його по голові баняком. Він заточився, але не більше, і тієї ж миті скерував свою чарівну паличку просто на Мелфоя.
— Ріктусемпра! — вигукнув він.
Пучок сріблистого сяйва вдарив Мелфоя в живіт, і той зігнувся, важко дихаючи.
— Я ж казав, тільки для обезброєння! — стривожено закричав Локарт над головами войовничого натовпу. А Мелфой упав навколішки: Гаррі наслав на нього закляття лоскіт, і той зі сміху ледь не вмирав. Гаррі позадкував, відчуваючи, що не дуже чесно зачаровувати лежачого Мелфоя, але це було помилкою. Набравши повітря, Мелфой скерував свою паличку на його коліна і прошипів: “Таранталеґра!”. Наступної миті Гарріні ноги почали безконтрольно смикатися, мовби він танцював чарльстон.
— Стоп! Стоп! — заверещав Локарт, але Снейп перехопив ініціативу.
— Фініте Інкантатем! — крикнув він, і Гаррі перестав танцювати, Мелфой — сміятися, й усі нарешті змогли роззирнутися довкола.
Над залою висіла пелена зеленуватого диму І Невіл, і Джастін лежали, важко дихаючи, на підлозі; Рон підтримував Шеймуса з посірілим обличчям, вибачаючись за все, що накоїла його поламана чарівна паличка, а от Герміона і Мілісент Булст роуд і далі вовтузилися: Мілісент затисла Герміоні голову руками, і та скімлила з болю. Їхні чарівні палички валялися на підлозі. Гаррі підскочив до дівчат і відтягнув Мілісент. Це було нелегко, бо вона була значно більша за нього.
— Отакої! — бідкався Локарт, бігаючи серед учнів і оцінюючи наслідки поєдинків. — Вставай, Макмілане! Обережно, міс Фосет! Міцно затисни, Буте, і кров зараз перестане текти!
— Думаю, вас треба навчити, як блокувати недоброзичливі закляття, — сказав Локарт, схвильовано зупинившись посеред зали. Він глянув на Снейпа, який поблискував лихими очима, і швидко відвернувся. — Потрібна пара добровольців, — Лонґботоме і Фінч Флечлі, як ви на це дивитесь?
— Погана думка, професоре Локарте, — заперечив Снейп, насуваючись, як великий лиховісний кажан. — Лонґботом усе нищить навіть найпростішими заклинаннями. Нам доведеться відправити до шкільної лікарні те, що лишиться від Фінча Флечлі, у сірниковій коробці. — (Кругле червоне обличчя Невіла стало ще червонішим.) — А от як щодо Мелфоя і Поттера? — запитав Снейп із кривою посмішкою.
— Чудова ідея! — погодився Локарт, запрошуючи Гаррі й Мелфоя на середину зали. Юрба відступила, звільняючи їм місце.
— Так от, Гаррі, — сказав Локарт, — коли Драко скерує на тебе паличку, зроби ось так.

Страницы: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16

Ваш відгук

Сторінки

Рубрики

Пошук

Мітки

Архів

Липень 2017
П В С Ч П С Н
« Бер    
 12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31  

Підписка

  • Цікаве