Джоан К. Роулінг. “Гаррі Поттер і келих вогню”

Якби не глибока симпатія до Геґріда, ніщо б не змусило Гаррі, Рона й Герміону набирати повні жмені слизької жаб’ячої печінки і класти її в ящики, спокушаючи вибухозадих скрутів. Гаррі не міг позбутися підозри, що все це безглуздо, бо скидалося на те, що скрути не мають ротів.
— Ой! — заверещав Дін Томас, коли минуло хвилин з десять. — Пече!
Геґрід стурбовано підбіг до нього.
— У нього ззаду вибухло! — сердито пояснив Дін, показуючи Геґрідові опік на руці.
— Авжеж, бува, шо вони си стрілєют, — погодився Геґрід.
— Бе е! — знову скривилася Лаванда Браун. — Геґріде, а що то в нього стирчить?
— Деякі з них мают жала, — радісно відповів Геґрід, а Лаванда мерщій висмикнула з ящика руку. — Думаю, шо то самці… бо самиці мают на животах такі собі прицмоки… мабуть, аби кров смоктати.
— Карочє, мені тепер ясно, чого ми їх годуємо, — саркастично скривився Мелфой. — Тіпа, хто ж не захоче мати домашню худібку, що одночасно палить, жалить і кусає?
— Хоч вони й не дуже гарні, та це ще не означає, що від них немає користі, — не витримала Герміона. — Драконяча кров має дивовижні магічні властивості, але ж драконів дома не заводять!
Гаррі й Рон підсміхнулися до Геґріда, і він теж непомітно відповів їм усмішкою з під густої бороди. Геґрід завжди мріяв завести вдома дракончика, і Гаррі, Рон та Герміона чудово про це знали. Коли вони ще навчалися в першому класі, він навіть якийсь час тримав у своїй хатинці лютого норвезького хребтоспина на ім’я Норберт. Геґрід дуже любив усіляких потвор — що небезпечніші вони були, то краще.
— Добре хоч, що ті скрути маленькі, — сказав Рон, коли вони через годину верталися в замок на обід.
— Це поки що, — роздратовано буркнула Герміона, — а от Геґрід з’ясує, чим їх годувати, і вони повиростають метрів по два.
— Але ж це не матиме значення, якщо, наприклад, виявиться, що вони лікують морську хворобу? — підступно усміхнувся до неї Рон.
— Ти ж прекрасно знаєш, що я про їхню користь сказала тільки, щоб заткнути рота Мелфоєві, — відповіла Герміона. — Хоч він, якщо чесно, мав рацію. Найкраще було б усіх їх почавити, поки вони не почали на нас нападати.
Друзі вмостилися за ґрифіндорським столом, де їх уже чекала картопля з баранячою відбивною. Герміона почала їсти так швидко, що Гаррі з Роном на неї аж витріщилися.
— Це що, новий метод боротьби за права ельфів? — поцікавився Рон. — Ти хочеш, щоб тебе знудило?
— Ні, — бундючно відповіла Герміона (це було нелегко зробити з повнісіньким ротом). — Просто мені треба в бібліотеку.
— Що? — здивувався Рон. — Герміоно, це ж лише перший день навчання! Нам ще нічого не завдавали!
Герміона знизала плечима й далі поглинала їжу, ніби кілька днів не їла. Тоді зіскочила на ноги і швидко вибігла зі словами: “Побачимося за вечерею!”
Коли дзвінок сповістив про початок післяобідніх уроків, Гаррі й Рон по гвинтових сходах піднялися у Північну вежу, звідки срібна драбина вела до круглого люка в стелі — входу в кабінет професорки Трелоні.
Вони вилізли по драбині і їхні ніздрі одразу вловили знайомий солодкий запах, що долинав з каміна. Як завжди, вікна були завішені шторами. Округла кімната була залита тьмяно червоним світлом численних ламп, задрапірованих шарфами та шалями. Друзі проминули безліч уже зайнятих кріселець із ситцевою оббивкою та пуфиків, що тіснилися в кімнатці, і вмостилися за невеличким круглим столиком.
— Добрий день, — пролунав за спиною в Гаррі потойбічний голос професорки Трелоні. Гаррі аж підскочив.
Страшенно худа жінка у величезних окулярах, що робили її очі непропорційно великими, професорка Трелоні дивилася на Гаррі з трагічним виразом, що завжди з’являвся в неї на обличчі за його присутності. Численні разки намиста, ланцюжки та браслети виблискували на ній у відблисках вогню з каміна.
— Ти стурбований, хлопчику, — скорботно звернулася вона до Гаррі. — Моє внутрішнє око проникає крізь твоє вродливе обличчя аж до глибин стривоженої душі. З жалем мушу сказати, що твої тривоги небезпідставні. Бачу, що тебе чекають тяжкі часи… неймовірно тяжкі… прикро, але станеться те, чого ти так боїшся… причому раніше, ніж ти очікуєш…
Вона говорила мало не пошепки. Рон скосив очі на Гаррі. Той сидів з кам’яним лицем. Професорка Трелоні прошелестіла повз них і вмостилася у великому кріслі біля каміна, обличчям до класу. На пуфиках коло неї сиділи Лаванда Браун та Парваті Патіл, які просто обожнювали професорку Трелоні.
— Дорогенькі, настав час вивчати зірки, — проголосила вона. — Рухи планет і таємничі остороги, що розкриваються лише тим, хто збагне фігури космічного танцю. Можна розшифрувати людську долю завдяки планетарному промінню, що переплітається…
Але Гаррі відлетів думками кудись далеко. Ці пахощі з каміна завжди робили його сонним і тупим, а безладні балачки професорки про передбачення ніколи його особливо не захоплювали — однак він не міг викинути з голови щойно промовлених нею слів: “Прикро, але станеться те, чого ти так боїшся…”
“Герміона мала рацію”, — роздратовано подумав Гаррі. — “Ця професорка Трелоні — просто стара шахрайка”. Він же зараз нічого не боявся… ну, якщо не брати до уваги побоювань, що Сіріуса могли впіймати… але як про це могла знати професорка Трелоні? Гаррі вже давно дійшов висновку, що всі її пророцтва були не більше, ніж випадковим угадуванням та напусканням туману.
Окрім, звісно, того випадку наприкінці минулого семестру, коли вона напророкувала поновлення Волдемортової могутності… і сам Дамблдор, коли Гаррі все йому описав, визнав, що цей її транс міг бути справжнім.
— Гаррі! — процідив Рон.
— Що?
Гаррі озирнувся — на нього дивився весь клас. Він випростався; щойно мало не задрімав під дією цієї задухи та власних думок.
— Я казала, дорогенький, що ти вочевидь народився під лиховісним впливом Сатурна, — повторила професорка Трелоні, і в голосі в неї відчувалося невдоволення тим, що він не стежив за ходом її думок.
— Під впливом… вибачте, чого? — перепитав Гаррі.
— Сатурна, дорогенький! Планети Сатурн! — виразно роздратувалася професорка Трелоні. — Я казала, що в мить твого народження у небесах явно правив Сатурн… твоє чорняве волосся… невисокий зріст… трагічні втрати ще в юному віці… Я, мабуть, не помилюся, дорогенький, якщо скажу, що ти народився взимку?
— Та ні, — заперечив Гаррі. — Я народився в липні.
Рон аж закашлявся, щоб приховати сміх.
Через півгодини кожен з них отримав по заплутаній зоряній карті, де мав визначити позиції планет у мить свого народження. Це було страшенно нудне заняття, що вимагало постійного звіряння з графіками та обчислення кутів.
— У мене тут два Нептуни, — озвався трохи згодом Гаррі, похмуро розглядаючи свій аркуш пергаменту, — такого ж не може бути, правда?
— Ага а а, — сказав Рон, наслідуючи таємничий шепіт професорки Трелоні, — коли в небі з’являються два Нептуни, то це явно означає, Гаррі, що народився малючок в окулярах…
Шеймус і Дін, що сиділи поблизу, голосно захихотіли, хоч їх одразу заглушив схвильований писк Лаванди Браун: — Ой, пані професорко, дивіться! Здається, я знайшла нову планету! Пані професорко, що це?
— Це Уран, дорогенька, — сказала професорка Трелоні, глянувши на карту.
— Лавандо, а можна й мені подивитися на новий Уран? — реготнув Рон.
На лихо, професорка Трелоні це почула, і саме тому, мабуть, дала їм так багато домашніх завдань.
— З урахуванням ваших особистих зоряних карт зробити детальний аналіз, як наступного місяця впливатиме на вас рух планет, — вона заговорила, наче професорка Макґонеґел — геть не схоже на свій образ безтілесної феї. — У понеділок здасте мені роботи! Жодних виправдань слухати не буду!
— От стара карга! — обурювався Рон, коли вони спускалися сходами до Великої зали на вечерю. — Це ж, вважай, пропали вихідні!
— Що, багато домашніх завдань? — весело поцікавилася Герміона, наздоганяючи їх. — А нам професорка Вектор не завдала взагалі нічого!
— То й тішся собі з професорки Вектор, — сумно огризнувся Рон.
Вони зайшли у вестибюль, заповнений учнями, що стояли в черзі за вечерею. Щойно примостилися скраю черги, як за ними прогримів голос.
— Візлі! Чуєш, Візлі!
Гаррі, Рон і Герміона озирнулися. Там стояли вельми вдоволені собою Мелфой, Креб та Ґойл.
— Що? — коротко кинув Рон.
— Візлі, про твого старого написали в газеті! — Мелфой розмахував примірником “Щоденного віщуна” і говорив дуже голосно, щоб почули всі у вестибюлі. — Карочє, слухай!

ЧЕРГОВІ ПОМИЛКИ МІНІСТЕРСТВА МАГІЇ
Здається, Міністерство магії й далі переслідують халепи, пише наша спеціальна кореспондентка Ріта Скітер. Перебуваючи останнім часом під вогнем критики через неспроможність утримати під контролем юрбу на Кубку світу з квідичу, а також досі не пояснивши зникнення однієї зі своїх працівниць, міністерство вчора знову зганьбилося — через витівки Арнольда Візлі з відділу боротьби з нелегальним використанням маґлівських речей.

Мелфой підняв голову.
— Візлі, вони навіть перекрутили його ім’я — тіпа він цілковитий нуль, га? — каркнув він.
У вестибюлі всі затихли, прислухаючись. Мелфой розправив газету й читав далі:

Арнольд Візлі, котрого два роки тому звинувачували у володінні летючою машиною, вчора зчепився з кількома маґлівськими правоохоронцями (“поліцаями”) з приводу вельми агресивних сміттєвих бачків. Схоже, містер Візлі намагався врятувати “Дикозора” Муді, старезного колишнього аврора, котрий звільнився з міністерства, коли перестав бачити різницю між потиском руки та спробою вбивства. Не дивно, отже, що містер Візлі, прибувши до будинку містера Муді, який, до речі, має надійну систему охорони, виявив, що містер Муді вкотре здійняв фальшиву тривогу. Містер Візлі, щоб утекти від поліцаїв, змушений був декому з них видозмінити пам’ять, проте він відмовився відповісти на запитання “Щоденного віщуна”, чому він втяг міністерство у таку негідну й ганебну витівку.

— Візлі, тут є ще й фотографія! — вигукнув Мелфой, піднімаючи газету. — Фотка твоїх старих перед вашим будинком — якщо це можна назвати будинком! Твоїй старій не завадило б трохи скинути жирку!
Рон аж затрусився з люті. Усі погляди зупинилися на ньому.
— Замовкни, Мелфою, — сказав Гаррі. — Рон, пішли.
— Поттер, ти ж у них, тіпа, літував, га? — вишкірився Мелфой. — Карочє, його стара справді така жирна, чи тільки на фотці?
— Мелфой, а ти бачив свою стару? — спитав Гаррі, тримаючи за мантію Рона, що рвався до Мелфоя. — Отой її вираз, наче в неї лайно під носом? Вона завжди така, чи то їй від тебе смердить?
Бліде Мелфоєве обличчя дещо порожевіло.
— Поттер, не смій ображати мою матір.
— То стули свою слиняву пельку, — відвернувся від нього Гаррі.
БАХ!
Хтось із учнів заверещав… Гаррі відчув, як щось біле й гаряче черкнуло його по щоці… він потягся по чарівну паличку, та не встиг до неї й доторкнутися, як почувся другий голосний БАХ! Ревіння прокотилося вестибюлем.
— НЕ СМІЙ, ХЛОПЧИСЬКО!
Гаррі обернувся. Мармуровими сходами шкутильгав професор Муді. Його чарівна паличка цілилася в білосніжного тхора, що тремтів на вимощеній кам’яними плитами підлозі саме там, де щойно стояв Мелфой.
У вестибюлі запала моторошна тиша. Ніхто, крім Муді, не ворушився. Муці повернувся, щоб глянути на Гаррі — принаймні його нормальне око глянуло на Гаррі, бо друге закотилося кудись назад.
— Він тебе не зачепив? — прогарчав Муді. Голос мав низький і скрипучий.
— Ні, — відповів Гаррі, — не влучив.
— АНУ НЕ ЗАЙМАЙ! — заревів Муді.
— Що не займати? — спитав спантеличено Гаррі.
— Не ти! Він! — проскрипів Муді, махнувши пальцем через плече на Креба, що збирався було підняти з підлоги тхора, але відразу завмер. Скидалося на те, що друге око Муді було магічне й бачило все, що діялося в нього за спиною.
Муді пошкутильгав до Креба, Ґойла й тхора, що нажахано пискнув і чкурнув до підвалів.
— Так буде неправильно! — прогримів Муді, знову спрямовуючи чарівну паличку на тхора. Той злетів на три метри вгору, тоді гепнувся об підлогу і знову від неї відскочив.
— Не люблю, коли на суперника нападають з за спини, — загарчав Муді, а тхір підскакував дедалі вище й верещав від болю. — Так чинять лише смердючі підлі боягузи…
Тхір підлітав угору а його лапи й хвіст безпомічно теліпалися.
— Ніколи… більше… так… не роби… — примовляв Муді, а тхір з кожним словом гепався об кам’яну підлогу і знову від неї відскакував.
— Професоре Муді! — пролунав приголомшений голос.
Мармуровими сходами спускалася професорка Макґонеґел, тримаючи в руках цілий оберемок книжок.
— Вітаю вас, професорко Макґонеґел, — сказав незворушно Муді, ще вище підкидаючи тхора.
— Що… що це ви робите? — здивувалася професорка Макґонеґел, а її очі намагалися встежити за рухами тхора в повітрі.
— Даю урок, — пояснив Муді.
— Урок… Муді, це що, учень? — верескнула професорка Макґонеґел, і книжки посипалися з її рук.
— Еге ж, — підтвердив Муді.
— Ні! — крикнула професорка Макґонеґел, збігаючи по сходах і витягаючи чарівну паличку. За мить щось ляснуло, і на підлозі знову з’явився Драко Мелфой. Він лежав безформною купою, а його завжди прилизане біляве волосся розсипалося по яскраво червоному обличчю. Кривлячись від болю, він звівся на ноги.
— Муді, ми ніколи не використовуємо трансфігурацію як засіб покарання! — ледве видихнула професорка Макґонеґел. — Невже професор Дамблдор вам про це не казав?
— Здається, щось таке згадував, — непевно почухав підборіддя Муді, — але я думав, що добрячий прочухан…
— Муді, ми призначаємо відповідні покарання! Або повідомляємо вихователеві гуртожитку!
— То я так і зроблю, — погодився Муді, дивлячись на Мелфоя з неприхованою антипатією.
Мелфой, чиї вицвілі оченята ще й досі були мокрі від болю й приниження, лиховісно зиркнув на Муді й пробурмотів якісь слова, серед яких можна було розібрати “мій батько”.
— Он як? — тихо сказав Муді, прошкутильгавши кілька кроків, від чого у вестибюлі луною розійшовся цокіт його дерев’яної ноги. — Я твого батька знаю давненько… скажи йому, що Муді пильно стежитиме за його синочком… передай йому таке від мене… А вихователь у твоєму гуртожитку, здається, Снейп?
— Так, — обурено буркнув Мелфой.
— Ще один давній знайомий, — прогарчав Муді. — Я вже давно хотів побалакати з друзякою Снейпом… ану, ходімо… — Він схопив Мелфоя за руку і поволік до підвалів.
Професорка Макґонеґел кілька секунд стурбовано дивилася їм услід, а тоді спрямувала чарівну паличку на розкидані по підлозі книжки, і вони стрибнули прямо їй у руки.
— Не говоріть зі мною, — тихенько сказав Рон Гаррі й Герміоні, коли через кілька хвилин вони вмостилися за ґрифіндорським столом, а звідусіль лунали збуджені розмови про те, що допіру сталося.
— Чому? — здивувалася Герміона.
— Бо я хочу назавжди зафіксувати це в пам’яті, — пояснив Рон із заплющеними очима і піднесеним виразом обличчя. — Драко Мелфой — дивовижний стрибучий тхір…
Гаррі й Герміона розреготалися, а Герміона почала накладати їм на тарілки м’ясної запіканки. — Але ж він міг дуже Мелфоя покалічити, — сказала вона. — Добре, що професорка Макґонеґел вчасно його зупинила…
— Герміоно! — розлючено вигукнув Рон, знову розплющивши очі. — Ти псуєш найкращу мить мого життя!
Герміона нетерпляче щось буркнула і почала їсти з неймовірною швидкістю.
— Тільки не кажи, що тобі знову треба йти в бібліотеку, — здивовано глянув на неї Гаррі.
— Треба, — невиразно промовила Герміона. — Багато роботи.
— Ти ж сама казала, що професорка Вектор…
— Це не пов’язано з домашніми завданнями, — пояснила вона. За якихось п’ять хвилин Герміона спорожнила свою тарілку й побігла.
Не встигла вона піти, як її місце зайняв Фред Візлі. — Муді! — сказав він. — Він що, крутий?
— Немає слів, — додав Джордж, сідаючи навпроти.
— Крутіший за всіх крутих, — вигукнув найкращий друг близнюків Лі Джордан, умощуючись на стілець біля Джорджа. — Сьогодні ми були в нього на уроці, — повідомив він Гаррі й Ронові.
— І що? — поцікавився Гаррі.
Хлопці обмінялися багатозначними поглядами.
— Ми ще на таких уроках не бували! — сказав Фред.
— Він знає, — додав Лі.
— Що знає? — спитав, нахиляючись до нього, Рон.
— Знає, як це робити, — з притиском мовив Джордж.
— Робити що? — не зрозумів Гаррі.
— Боротися з темними мистецтвами, — розтлумачив йому Фред.
— Він усе в житті бачив, — підтвердив Джордж.
— Дивовижно, — сказав Лі.
Рон витяг з портфеля розклад уроків.
— Його урок буде аж у четвер! — розчаровано зітхнув він.

— РОЗДІЛ ЧОТИРНАДЦЯТИЙ —
Непрощенні закляття

Наступні два дні минули без особливих інцидентів, якщо не брати до уваги, що Невіл на уроці зілля й настійок розплавив уже свій шостий казанець. Професор Снейп, котрий за це літо став іще мстивішим, ніж звичайно, призначив Невілові кару, і Невіл після неї перебував на межі нервового зриву, бо мусив випотрошити цілу діжку рогатих жаб ропух.
— Знаєш, чого Снейп має такий гидомирний настрій? — запитав у Гаррі Рон, дивлячись, як Герміона навчає Невіла очисних чарів, щоб видобути з під нігтів жаб’ячі кишки.
— Так, — відповів Гаррі. — Через Муді.
Усі знали, що Снейп дуже хотів здобути посаду викладача захисту від темних мистецтв, та вже четвертий рік поспіль йому це ніяк не вдавалося. Снейпові не подобався жоден попередній викладач темних мистецтв, і він цього не приховував, одначе відверто виявляти свою ворожість до Дикозора Муді остерігався. Коли Гаррі траплялося побачити їх удвох у коридорі чи під час обіду, він помічав, що Снейп уникає погляду Муді — і його магічного, і нормального ока. .
— Мені здається, що Снейп його побоюється, — задумливо сказав Гаррі.
— От якби Муді перетворив Снейпа на рогату ропуху, — розмріявся Рон, — і почав жбурляти ним об підлогу в його ж підвалі…
Ґрифіндорські четвертокласники так чекали першого уроку Муді, що по обіді в четвер зібралися під його кабінетом задовго до дзвінка.
Бракувало тільки Герміони. Вона з’явилася аж перед самісіньким початком уроку.
— Я була в…
— … бібліотеці, — договорив за неї Гаррі. — Заходь швиденько, бо не залишиться гарних місць.
Вони поспішили до трьох стільців перед викладацьким столом, повитягали підручники ‘Темні сили: посібник із самозахисту” і принишкли. Невдовзі почули в коридорі знайомий цокіт, і ось до класу увійшов Муді, як завжди, химерний і страхітливий на вигляд. З під його мантії стирчала дерев’яна пазуриста нога.
— Можете заховати, — прогарчав він, шкутильгаючи до свого стола і вмощуючись за ним, — ці ваші книжки. Вони вам не знадобляться.
Учні позапихали книжки в портфелі. Рон від збудження мало не підскакував.
Муді розгорнув класний журнал, відкинув зі свого покрученого й пошрамованого обличчя довгу гриву сивого волосся й почав називати прізвища учнів, позираючи на них своїм магічним оком, тоді як нормальне й далі було прикуте до журналу.
— Ну гаразд, — вимовив він, перевіривши присутність учнів, — професор Люпин прислав мені листа про ваш клас. Схоже, що основи боротьби з темними істотами ви засвоїли непогано — ви пройшли ховчиків, червоних каптуриків, ліхтарників, ґринділів, капів і вовкулак. Правильно?
Учні ствердно загули.
— Але ви відстаєте… серйозно відстаєте… у захисті від заклять, — вів далі Муді. — Тож я хочу стисло показати вам, як можуть напаскудити один одному чаклуни. За один рік мушу навчити вас, як боротися з темними…
— А що, на більше ви з нами не залишитесь? — не стримався Рон.
Магічне око Муді втупилося в Рона. Рон завмер, але Муді раптом усміхнувся — вперше за весь час, що Гаррі його бачив. Його страхітливе обличчя ще дужче викривилось, однак було приємно знати, що він здатний на доброзичливу усмішку. Рон полегшено зітхнув.
— То це ти син Артура Візлі? — спитав Муді. — Твій батько пару днів тому витяг мене з великої халепи… Так, я пробуду тут тільки рік. І то лише заради Дамблдора… один рік, а потім знову на пенсію.
Він хрипко реготнув і склав докупи свої вузлуваті долоні.
— Отже… до теми. Закляття. Вони бувають різні за силою і формою. Відповідно до вказівок Міністерства магії, я маю вас навчити протизаклять і на цьому зупинитися. Я не повинен ознайомлювати вас із забороненими темними закляттями — їх ви будете вивчати не раніше шостого класу. Вважається, що ви для цього ще надто юні. Але професор Дамблдор ліпшої думки про вас: він вважає, що ви цю тему здолаєте, бо й справді — що раніше ви довідаєтеся про ймовірні загрози, то краще. Бо ж як ви маєте оборонятися від того, чого ніколи не бачили? Чаклун, який захоче накласти на вас заборонене закляття, не стане вам пояснювати, що саме він задумав. Він не буде перед вами вибачатися. Тож вам треба приготуватися. Ви маєте бути пильними й уважними. І маєте мене слухати, міс Браун, коли я говорю.
Лаванда підскочила й зашарілася. Вона під столом показувала Парваті свій завершений гороскоп. Мабуть, магічне око Муді бачило не тільки те, що в нього за спиною, але й просвічувало крізь дерево.
— Отож… чи хтось із вас знає, за які закляття чаклунський закон накладає найбільшу кару?
Несміливо піднялося кілька рук, серед них Ронова й Герміонина. Муді вказав на Рона, хоч його магічне око й далі дивилося на Лаванду.
— Е е, — невпевнено почав Рон, — тато мені якось казав… це, здається, закляття “Імперіус”?
— Так, — схвально підтвердив Муді. — Твій батько добре його знав. Закляття “Імперіус” завдало колись міністерству багато клопоту.
Муді важко звівся на свої неоднакові ноги, висунув зі стола шухляду й витяг з неї скляну банку. Там металися три великі чорні павуки. Гаррі відчув, як поруч з ним сахнувся Рон, який терпіти не міг павуків.
Муді запхнув руку в банку, упіймав одного павука і, тримаючи його на долоні, показав усім. Тоді спрямував на нього чарівну паличку й пробурмотів: “Імперіо!”
Павук зіскочив з долоні Муді й почав розгойдуватися, мов на трапеції, на тонесенькій шовковій павутинці. Потім лапки в нього заціпеніли, він зробив заднє сальто, обірвав павутинку, впав на стіл і закружляв на ньому перекидом. Муді махнув паличкою — павук звівся на задні лапки і почав вибивати чечітку.
Усі зареготали — усі, крім Муді.
— Ви думаєте, що це смішно? — прогарчав він. — А якби я це зробив з вами? Вам би сподобалось?
Регіт миттю вщух.
— Він під моїм цілковитим контролем, — спокійно вів далі Муді, а павук почав кумедно перекочуватися на столі. — Можу примусити його вистрибнути з вікна, втопитися, кинутися комусь із вас у горло…
Рон мимоволі здригнувся.
— Були роки, коли закляттям “Імперіус” контролювали багатьох чаклунів і відьом, — сказав Муді, і Гаррі зрозумів, що він має на увазі часи Волдемортової всемогутності. — Міністерству було нелегко розрізнити, кого до певних дій змушували, а хто чинив їх із власної волі.
Закляття “Імперіус” можна здолати, і я вас навчу як, але треба мати сильний характер, а він є не в кожного. Найкраще — уникати “Імперіуса”, якщо є така змога. ПОСТІЙНА ПИЛЬНІСТЬ! — гаркнув він, і учні аж підскочили.
Муді схопив стрибучого павука і жбурнув його назад у банку. — Знаєте ще якісь незаконні закляття?
Угору знову злетіла Герміонина рука і, на подив Гаррі, Невілова. Досі Невіл наважувався щось говорити лише на уроках своєї улюбленої гербалогії. Невіла й самого здивувала власна відвага.
— Так? — сказав Муді, а його магічне око перекрутилось і вп’ялося в Невіла.
— Це… закляття “Круціатус”, — проказав Невіл неголосно, але виразно.
Муді пильно глянув на Невіла — тепер обома очима.
— Твоє прізвище Лонґботом? — перевірив він, зиркнувши магічним оком у журнал.
Невіл нервово кивнув, але Муді більше нічого не спитав. Повернувся до класу, видобув з банки наступного павука й поклав його на стіл, де той завмер — мабуть, зі страху.
— Закляття “Круціатус”, — сказав Муді. — Щоб ви все збагнули, павука треба збільшити, — додав він і спрямував на того чарівну паличку. — Енґорджіо!
Павук почав розбухати. Він став більшим за тарантула. Рон не витримав і відсунувся разом зі стільцем якомога далі від стола Муді.
Муді ще раз підняв чарівну паличку, націлив її на павука й пробурмотів: “Круціо!”
Павукові лапки відразу зігнулися й притислися до тіла. Він перекрутився й почав жахливо смикатися з боку на бік. Від нього не чулося ані звуку, але Гаррі не сумнівався — якби павук мав голос, він би зараз кричав, мов різаний. Муді не відводив чарівної палички, і павук затрясся ще несамовитіше…
— Перестаньте! — пронизливо скрикнула Герміона.
Гаррі озирнувся на неї. Вона дивилася не на павука, а на Невіла. Гаррі простежив за її поглядом і побачив, що Невіл вчепився руками за парту, аж йому побіліли суглоби. Його широко розплющені очі світилися жахом.
Муді підняв паличку вгору. Павукові лапи розслабилися, але він і далі сіпався.
— Редуціо, — пробурмотів Муді, і павук зменшився до природного розміру. Муді кинув його в банку.
— Біль, — неголосно мовив Муді. — Вам не потрібні ножі чи лещата для тортур, якщо ви володієте закляттям “Круціатус”… Воно теж колись було дуже популярне. Ще якісь закляття знаєте?
Гаррі озирнувся. Судячи з виразів облич, усі намагалися вгадати, що станеться з останнім павуком. Герміонина рука трохи тремтіла, коли вона, вже втретє, піднімала її вгору.
— Так? — глянув на неї Муді.
— Авада Кедавра, — прошепотіла Герміона.
Рон і ще кілька учнів стривожено зиркнули на неї.
— Ага, — вимовив Муді, і ще одна ледве помітна усмішка викривила його спотворене обличчя. — Останнє і найгірше. Авада Кедавра… Смертельне закляття.
Він запхав руку в скляну банку, і третій павук, немовби відчуваючи, що саме йому загрожує, несамовито заметався по дну, уникаючи пальців Муді, але той його таки впіймав і поклав на стіл. Павук, мов скажений, кинувся тікати.
Муді підняв чарівну паличку, і Гаррі зненацька охопило погане передчуття.
— Авада Кедавра! — заревів Муді.
Спалахнуло сліпуче зелене сяйво, і щось велике й невидиме прошипіло крізь повітря. Павук миттєво перевернувся на спину і здох, не зазнавши жодного явного ушкодження. Деякі дівчата ледве стримали крик. Рон відсахнувся й мало не впав зі стільця, коли застигле павуче тільце ковзнуло по столу до нього.
Муді змів дохлого павука зі столу на підлогу.
— Нічого доброго, — сказав він спокійно. — Нічого приємного. І не існує протизакляття. Його нічим не здолати. Відома лише одна особа, що вижила після цього закляття, і ось вона сидить переді мною.
Гаррі відчув, що червоніє, коли очі Муді (обидва!) вп’ялися в його очі. Усі учні теж повернулися до нього. Гаррі втупився в порожню класну дошку, ніби там було щось цікаве, хоч насправді її навіть не бачив…
То он як загинули його батьки… точнісінько, як оцей павук. Вони теж не зазнали жодних ушкоджень? Теж побачили тільки спалах зеленого сяйва й почули шипіння стрімкої смерті перед тим, як життя вислизнуло з їхніх тіл?
Гаррі постійно уявляв собі смерть батьків ось уже три роки, відколи довідався, що їх убили, відколи дізнався, що сталося тієї ночі — як Червохвіст зрадив батьків, підказавши Волдемортові, де вони переховуються, і як той прибув до їхнього будинку. Як Волдеморт спочатку вбив Гарріного батька. Як Джеймс Поттер намагався його затримати, гукаючи дружині, щоб хапала Гаррі й мерщій тікала… як Волдеморт нахилився до Лілі Поттер і наказав їй відсунутися, щоб він міг убити Гаррі… як вона благала вбити замість сина її саму, і затуляла його своїм тілом… отож Волдеморт убив її теж, а тоді націлив чарівну паличку на Гаррі…
Гаррі знав усі ці деталі, бо чув голоси батьків, коли змагався торік з дементорами — адже дементори змушували своїх жертв переживати наяву найгірші спогади їхнього життя і безсило тонути у власному відчаї…
Муді заговорив знову, його голос долинав до Гаррі ніби здалеку. Довелося зробити велике зусилля, щоб повернутися в реальний світ і слухати, що говорить Муці.
— Авада Кедавра — це закляття, яке мусить спиратися на могутню магію. Ви можете скласти докупи всі свої чарівні палички, спрямувати їх на мене і промовити ці слова, але мені нічого не станеться, хіба що кров з носа потече. Та це не має значення. Я тут не для того, щоб навчати вас, як виконувати це закляття.
Але якщо до нього не існує протизакляття, то навіщо я вам його показав? Бо ви повинні знати. Повинні розуміти, що може статися найгірше. І розуміти, що краще не потрапляти в ситуації, коли це закляття може пролунати. ПОСТІЙНА ПИЛЬНІСТЬ! — заревів він, і учні знову аж підскочили.
— Отож… ці три закляття — Авада Кедавра, Імперіус та Круціатус — називаються непрощенними. Достатньо накласти бодай одне з них на будь яку людську істоту — і вас довічно ув’язнять в Азкабані. Ось що вам може загрожувати. Ось із чим я повинен навчити вас боротися. Ви маєте бути напоготові. Маєте бути у всеозброєнні. Та найголовніше — ви маєте виробити повсякчасну, щосекундну пильність. Приготуйте пера… записуйте…
Решту уроку вони занотовували все, що стосувалося непрощенних заклять. До самого дзвінка ніхто не промовив ні слова. Та коли Муді їх відпустив, і всі вийшли з класу, розмови ринули, мов злива. Більшість учнів про закляття говорили з трепетом: “Ти бачив, як він засмикався?”; “…а тоді він його прикінчив… раз — і нема!”
Гаррі бачив, що вони обговорюють урок, ніби якесь захоплююче видовище. Він же не знаходив у ньому нічого привабливого. Герміона, здавалося, теж.
— Швидше! — напружено кинула вона Гаррі й Ронові.
— Що, знов у ту кляту бібліотеку? — запротестував Рон.
— Ні, — коротко відказала Герміона, показуючи на бічний коридор. — До Невіла.
Невіл пройшов половину коридору і став, широко розплющеними очима втупившись у кам’яну стіну. Він мав той самий нажаханий вигляд, що з’явився в нього, коли Муді продемонстрував закляття “Круціатус”.
— Невіле, — лагідно покликала Герміона.
Невіл озирнувся.
— А, це ви, — озвався він значно вищим, ніж завжди, голосом. — Цікавий урок, правда? Хто знає, що буде на вечерю? Я… я вмираю з голоду. А ви?
— Невіле, все гаразд? — спитала Герміона.
— Так, так, звичайно, — пробурмотів Невіл неприродно високим голосом. — Дуже цікава вечеря… тобто урок… Що нам дадуть їсти?
Рон здивовано зиркнув на Гаррі.
— Невіле, що?..
Але тут за їхніми спинами пролунав дивний цокіт, і вони побачили професора Муді, що шкутильгав до них. Вони відразу змовкли, боязко на нього поглядаючи. Та коли професор заговорив, його гарчання прозвучало значно спокійніше й лагідніше, ніж досі.

Страницы: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35

Ваш відгук

Сторінки

Рубрики

Пошук

Мітки

Архів

Листопад 2017
П В С Ч П С Н
« Бер    
 12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930  

Підписка

  • Цікаве