Джоан К. Роулінг. “Гаррі Поттер і келих вогню”

Гаррі побачив, як усі драконярі витягли чарівні палички.
— Закляктус! — вигукнули вони хором, і паралітичні закляття шугонули в темряві, наче вогняні ракети, вибухаючи зливами зірок на лускатій шкурі драконів.
Гаррі побачив, як найближчий до них дракон небезпечно захитався на задніх лапах. Його щелепи широко роззявились у беззвучному витті. У ніздрях зненацька щез вогонь, хоч вони й далі диміли… А тоді, дуже поволі, він упав… Кілька тонн м’язів, жил та луски чорного дракона так гримнули об землю, що в Гаррі за спиною аж затряслися дерева.
Драконярі опустили чарівні палички й підійшли до своїх поснулих підопічних, кожен з яких був завбільшки як пагорб. Чаклуни хутко підтягли ланцюги й надійно поприв’язували їх до залізних кілків, позабиваних глибоко в землю за допомогою чарівних паличок.
— Хочеш си глипнути зблизька? — збуджено запитав мадам Максім Геґрід. Вони удвох підійшли до загороди, а Гаррі пішов за ними. Чарівник, який попереджав Геґріда не підходити близько, озирнувся, і Гаррі його впізнав. Це був Чарлі Візлі.
— Усе гаразд, Геґріде? — задихано спитав він, підійшовши до них. — Зараз вони в порядку… По дорозі сюди ми їх приспали снодійною мікстурою, думали, що для них буде краще прокинутися в тиші й темряві, але, як бачиш, вони не зраділи. Аж ніяк не зраділи…
— Чарлі, а які ви породи сюди привезли? — поцікавився Геґрід, майже благоговійно поглядаючи на найближчого, чорного дракона, очиська якого й досі були розплющені. Під зморшкуватою чорною повікою Гаррі побачив жовту палаючу смужку.
— Це угорська рогохвістка, — пояснив Чарлі. — Там ще є звичайна зелена валлійка — ота найменша. Сіро голуба — то шведська короткорилка, а червона — китайська метеорка.
Чарлі озирнувся. Мадам Максім пішла до краю загороди подивитися на закляклих драконів.
— Геґріде, я не знав, що ти її сюди приведеш, — спохмурнів Чарлі. — Чемпіони не повинні знати, що їх чекає… вона ж тепер усе розповість своїм учням.
— Я си просто подумав, що їй то буде цікаво, — знизав плечима Геґрід, і далі захоплено дивлячись на драконів.
— Дуже романтичне побачення, Геґріде, — похитав головою Чарлі.
— Штири… — вимовив Геґрід, — по їдненькому для кожного чемпіона. А шо вони мають робити — битися з ними?
— Думаю, просто повз них проскочити, — припустив Чарлі. — Якщо в когось не вийде, ми будемо поруч, з гасильними чарами напоготові. Нас попросили привезти самиць, що висиджують яйця, не знаю чому. .. але мушу сказати, що не заздрю тому, кому дістанеться рогохвістка. Страшна тварюка. Ззаду не менш небезпечна, ніж спереду, ось поглянь.
Чарлі показав на її хвіст, і Гаррі побачив, що з нього через кожні тридцять сантиметрів стирчать довжелезні шпичаки мідного кольору.
П’ятеро колег Чарлі якраз наближалися до рогохвістки, несучи на ковдрі гніздо з велетенськими сірими яйцями. Вони обережно поклали їх збоку біля драконки. Геґрід аж застогнав, облизуючись.
— Геґріде, я їх порахував, — суворо попередив Чарлі. Тоді поцікавився: — А як там Гаррі?
— Файно, — відповів Геґрід, що не міг відвести погляду від яєць.
— Сподіваюся, він не перелякається, коли це все побачить, — похмуро мовив Чарлі, дивлячись на загороду з драконами. — Я не наважився розповісти мамі, яке буде його перше завдання, вона й так місця собі не знаходить… — Чарлі почав наслідувати стурбований материн голос: “Як це йому дозволили стати учасником турніру? Він же геть іще дитина! Я думала, він у безпеці, думала, що мають бути якісь вікові обмеження!” — Вона трохи не збожеволіла після тієї статті про нього у “Щоденному віщуні”. — “Він ще й досі плаче за батьками! О Господи, я ж і не знала!..”
Гаррі цього вже було досить. Сподіваючись, що Геґрідові, захопленому чотирма драконами та мадам Максім, не до нього, він мовчки повернувся й рушив назад до замку.
Він не знав, радіти тому, що побачив, чи навпаки. Мабуть, усе таки краще. Перший шок уже позаду. Можливо, якби він у вівторок побачив драконів уперше, то зомлів би на очах у цілої школи… хоч невідомо, чи він і так не зомліє… Адже він буде озброєний лише чарівною паличкою, котра йому зараз здавалася простою дерев’яною трісочкою супроти п’ятнадцятиметрової лускатої, вкритої шпичаками й вогнедихої драконки. І він буде змушений повз неї пройти. А всі дивитимуться. Як це зробити?
Гаррі побіг уздовж краю лісу. Йому залишалося, може, з п’ятнадцять хвилин, щоб повернутися до каміна й поговорити з Сіріусом. Він ще ніколи й ні з ким не прагнув так розмовляти! І тут, без жодного попередження, він наштовхнувся на щось дуже тверде.
Гаррі впав на спину, окуляри з’їхали набік, і він ледве встиг прикритися плащем. Поруч пролунав голос:
— Ой! Хто тут?
Гаррі похапцем перевірив, чи плащ прикриває його всього, й принишк на землі, дивлячись на темний силует чарівника, на котрого він наскочив. Упізнав цапину борідку… це був Каркароф.
— Хто тут? — підозріливо повторив Каркароф, роззираючись у темряві. Гаррі мовчав і не ворушився. Минула хвилина, і Каркароф, мабуть, вирішив, що наштовхнувся на якусь тварину. Він нахилився, придивляючись, мовби шукав якогось пса. Тоді знову сховався під деревами й почав пробиратися в напрямку загороди з драконами.
Дуже повільно та обережно Гаррі звівся на ноги і якомога тихіше рушив у темряві назад до Гоґвортсу.
Він анітрохи не сумнівався в намірах Каркарофа. Той крадькома зійшов зі свого корабля, щоб з’ясувати, яким буде перше завдання. Можливо, він побачив Геґріда і мадам Максім, що удвох ішли до лісу — їх було важко не помітити навіть на відстані… і ось тепер Каркарофу залишалося тільки йти на звук голосів. І він, як і мадам Максім, знатиме, яка несподіванка готується для чемпіонів. Виглядало, що єдиним чемпіоном, який у вівторок нічого не знатиме, буде Седрик.
Гаррі підійшов до замку, прослизнув у передні двері й побіг мармуровими сходами. Він задихався, але не наважувався сповільнити біг… залишалося менше п’яти хвилин, щоб добігти до каміна…
— Бридня! — захекано гукнув він Гладкій Пані, що дрімала у своїй портретній рамі перед отвором.
— Як скажеш, — сонно пробурмотіла та, не розплющуючи очей, і картина відхилилася вбік. Гаррі заліз усередину. Вітальня була порожня. Судячи з нормального запаху, Герміоні не довелося вдаватися до какобомб, щоб дати змогу йому з Сіріусом побути сам на сам.
Гаррі зняв плаща невидимку і впав у крісло біля каміна. Вітальня була огорнута напівтемрявою. Єдиним джерелом світла було полум’я в каміні. Поряд, на столі, поблискували значки “Підтримуйте СЕДРИКА ДІҐОРІ”, що їх намагалися вдосконалити брати Кріві. Там тепер світився напис “ПОТТЕР—СУПЕРСМЕРДОТТЕР”. Гаррі глянув на камін і аж підскочив.
Прямо з вогню стирчала Сіріусова голова. Якби Гаррі не бачив, як містер Діґорі точнісінько те саме робив на кухні у Візлів, то він би до смерті перелякався. Натомість на його обличчі розцвіла перша за багато днів усмішка, він зіскочив з крісла, присів навпочіпки біля каміна й вигукнув: — Сіріусе… як справи?
Сіріус дуже сильно змінився з часу їхньої зустрічі. Тоді, коли вони прощалися, Сіріус мав виснажене й запале обличчя, облямоване довгим чорним сплутаним волоссям. Тепер волосся в нього було коротке й чисте, обличчя пашіло здоров’ям, і сам Сіріус здавався значно молодшим — майже таким, як на тій єдиній фотографії з весілля Поттерів, що її мав Гаррі.
— Про мене не турбуйся. А от як ти? — занепокоєно спитав Сіріус.
— Зі мною все… — Гаррі хотів було сказати “гаразд”, та не зумів. Не встиг він отямитися, як уже розповідав про те, як ніхто не повірив, що він не з власної волі потрапив до числа учасників турніру, про те, як Ріта Скітер понаписувала про нього сім мішків гречаної вовни у “Щоденному віщуні”, про те, що він і кроку ніде не може ступити, щоб з нього хтось не знущався… і про Рона, який йому не вірить, який йому заздрить,..
— …а тепер ось Геґрід показав, що мене чекає під час першого завдання. А це, Сіріусе, дракони, і мені гаплик, — у відчаї завершив він розповідь.
Сіріус дивився на нього стурбованими очима, які ще не позбулися погляду, набутого в Азкабані — заціпенілого й зацькованого. Він не перебивав Гаррі, поки той не виговорився, але тепер сказав:
— Гаррі, з драконами ми ще впораємося, але про це за хвилину — в мене небагато часу.. Я вдерся в будинок одних чаклунів, щоб скористатися їхнім каміном, але вони щомиті можуть повернутися. Я мушу тебе про щось попередити.
— Про що саме? — спитав Гаррі, відчуваючи, що настрій у нього знову погіршується… але хіба може бути щось страшніше за драконів?
— Гаррі, — почав Сіріус, — Каркароф був смертежером. Ти знаєш, хто такі смертежери, правда?
— Так… він… як це?
— Його впіймали, він сидів зі мною в Азкабані, але його випустили. Я можу закластися на що завгодно, але Дамблдор саме тому й запросив цього року до Гоґвортсу аврора — щоб за ним пильнувати. Каркарофа впіймав Муді. Він і посадив його в Азкабан.
— Каркарофа випустили? — поволі перепитав Гаррі. Його мозок відмовлявся сприймати чергову порцію шокуючої інформації. — Але чому?
— Він пішов на певну угоду з Міністерством магії, — промовив з гіркотою Сіріус. — Сказав, що визнає свої помилки, а тоді почав називати імена… замість нього в Азкабані опинилося багато інших людей… він там не дуже популярний, мушу тобі сказати. А вийшовши на волю, він, наскільки мені відомо, навчив темних мистецтв не одного учня в тій своїй школі. Тож остерігайся також і дурмстрензького чемпіона.
— Гаразд, — поволі вимовив Гаррі. — Але… ти що, хочеш сказати, що це Каркароф підкинув у Келих моє прізвище? В такому випадку він прекрасний актор. Видно було, що він дуже розлючений. Хотів заборонити мені брати участь у змаганні.
— Ми знаємо, що він добрий актор, — підтвердив Сіріус, — він же переконав Міністерство магії його звільнити. Гаррі, я уважно читаю “Щоденний віщун”…
— Не ти один, — озвався з гіркотою Гаррі.
— …і, судячи зі статті тієї Скітер, що з’явилася минулого місяця, на Муді таки нападали в ніч напередодні його прибуття у Гоґвортс. Так, я знаю, що вона вважає це черговою фальшивою тривогою, — поспіхом додав Сіріус, побачивши, що Гаррі вже роззявив рота, — але я чомусь так не вважаю. Мені здається, що хтось хотів завадити йому приїхати в Гоґвортс. На мою думку, дехто розумів, що їм буде значно важче досягти свого, коли Муді опиниться тут. Ніхто цього не стане ретельно перевіряти, бо Дико зорові дуже часто ввижалися нападники. Але це не означає, що він не зуміє помітити справжню небезпеку. Муді був найкращим аврором міністерства.
— То… що ти хочеш сказати? — повільно запитав Гаррі. — Каркароф намагається мене вбити? Але… навіщо?
Сіріус завагався.
— До мене долинали дуже дивні чутки, — нарешті промовив він. — Останнім часом смертежери стали активніші. Вони з’явилися на Кубку світу з квідичу. Хтось вичаклував Чорну мітку… а потім… чи ти чув про ту відьму з Міністерства магії, котра десь зникла?
— Про Берту Джоркінз?
— Саме так… вона зникла в Албанії, тобто там, де, за чутками, останнім часом перебував Волдеморт… а вона ж мала знати про те, що готується Тричаклунський турнір.
— Так, але… малоймовірно, щоб вона просто так наштовхнулася на Волдеморта, — засумнівався Гаррі.
— Я знав Берту Джоркінз, — похмуро буркнув Сіріус. — Ми разом навчалися в Гоґвортсі, вона була на кілька років старша за твого батька і за мене. І була дурна як валянок. Скрізь пхала свого носа, а в голові ж — порожнісінько. Це, Гаррі, не найкраще поєднання. Мушу сказати, що заманити її в пастку було б дуже легко.
— То… то Волдеморт міг довідатися про турнір? — запитав Гаррі. — Ти це маєш на увазі? Думаєш, що Каркароф опинився тут за його наказом?
— Не знаю, — поволі вимовив Сіріус, — справді не знаю… Каркароф не повернувся б до Волдеморта без певності, що Волдеморт став достатньо могутній, щоб його захистити. Але, хоч би хто підкинув твоє прізвище в Келих, він це зробив не просто так. Тож я переконаний, що турнір виявиться доброю нагодою на тебе напасти під виглядом нещасного випадку.
— Мушу зізнатися, що це дуже вдалий задум, — похмуро підтвердив Гаррі. — Нічого не треба робити, тільки стояти осторонь і чекати, коли все зроблять дракони.
— О, дракони, — заговорив дуже швидко Сіріус. — Є один спосіб, Гаррі. Навіть не намагайся виконати паралітичне закляття — дракони дуже сильні, їх одинєдиний заклинач не подужає. Для цього треба з півдесятка чаклунів одночасно…
— Та я знаю, щойно сам бачив, — погодився Гаррі.
— Але ти можеш упоратися й сам, — вів далі Сіріус. — Є один спосіб, і для цього досить простого закляття. Треба…
Але Гаррі дав знак рукою, щоб Сіріус замовк. Серце в грудях несамовито закалатало. Він почув, як хтось спускається гвинтовими сходами у нього за спиною.
— Тікай! — прошипів він Сіріусові. — Тікай! Сюди хтось іде!
Гаррі скочив на ноги, затуляючи камін. Якби хтось побачив у стінах Гоґвортсу Сіріусове обличчя — зчинився б неймовірний галас… втрутилося б міністерство. .. його, Гаррі, допитували б, де перебуває Сіріус…
Гаррі почув легенький ляскіт у каміні за спиною і зрозумів, що Сіріус зник. Глянув на підніжжя гвинтових сходів. Хто це вирішив прогулятися о першій ночі і не дав Сіріусові договорити, як проскочити повз дракона?
Це був Рон. Одягнутий у свою темно бордову піжаму він зупинився, побачивши в кімнаті Гаррі, і роззирнувся довкола.
— З ким це ти розмовляв? — поцікавився він.
— А тобі що до того? — огризнувся Гаррі. — Чого ти тут бродиш так пізно?
— Просто хотів знати, де ти… — знизав плечима Рон. — Нічого. Вже йду назад.
— Захотів тут повинюхувати? — крикнув Гаррі. Він розумів, що Рон не мав жодного уявлення, що тут було, що він прийшов не зумисно, але Гаррі було байдуже — в цю мить він ненавидів усе, пов’язане з Роном, разом з його босими ногами під короткими холошами піжами.
— Пробач, — почервонів зі злості Рон. — Як це я не подумав, що тобі не можна заважати? Можеш і далі собі готуватися до наступного інтерв’ю.
Гаррі схопив значок “ПОТТЕР—СУПЕРСМЕРДОТТЕР” і з усієї сили кинув його через кімнату. Значок влучив Ронові в чоло й відлетів.
— Так тобі й треба! — вигукнув Гаррі. — Начепиш собі у вівторок. Якщо пощастить, то й шрам на лобі матимеш! Ти ж би хотів, так?
І він пішов до сходів. Він чекав, що Рон його зупинить, волів навіть, щоб Рон його вдарив, але Рон мовчки стояв у своїй короткуватій піжамі. Гаррі вилетів сходами нагору, а тоді ще довго лежав на ліжку й не спав, киплячи зі злості, і не чув, коли Рон повернувся до спальні.

— РОЗДІЛ ДВАДЦЯТИЙ —
Перше завдання

У неділю вранці Гаррі прокинувся й почав одягатися так неуважно, що не зразу помітив, що замість шкарпетки намагається натягти на ногу мантію. Коли він нарешті прилаштував свій одяг до відповідних частин тіла, то побіг на пошуки Герміони. Знайшов її у Великій залі за ґрифіндорським столом, де вона снідала разом з Джіні. Від їжі Гаррі нудило, тож він зачекав, коли Герміона проковтне останню ложку каші, а тоді потягнув її за собою надвір прогулятися. Поки вони гуляли понад озером, він розповів їй про драконів і про розмову з Сіріусом.
Хоч Герміону й стривожило Сіріусове попередження щодо Каркарофа, проте вона вважала, що дракони значно небезпечніші.
— Головне, щоб до вечора у вівторок ти лишився живий, — сказала вона розпачливо, — а вже тоді візьмемося за Каркарофа.
Вони тричі обійшли довкола озера, намагаючись угадати, яке ж таке просте закляття може вгамувати дракона. Нічого їм не спало на думку, тож вони подалися до бібліотеки. Гаррі зібрав там усі можливі книжки про драконів, і вони разом почали переглядати цілий стос цих томів.
— Обтинання пазурів чарами… лікування лускової гнилі… це не для нас, це для геґрідоподібних психів, що переживають за їхнє здоров’я…
— Драконів надзвичайно важко вбити — через стародавні чари, якими просякнута їхня груба шкура. Крізь цей подвійний захист можуть пробитися лише найпотужніші закляття… але ж Сіріус казав, що вистачить і простого…
— То пошукаємо в книжках з простими закляттями, — вирішив Гаррі, пожбуривши вбік “Чоловіків, які занадто любили драконів”.
Він повернувся до стола зі стосом книжок заклять і почав їх гортати, а Герміона безперестанку йому торочила на вухо: — Є обмінні закляття… але що там міняти? Хіба що замінити драконові ікла на карамельки, щоб був не такий небезпечний… та біда в тому, як пише та книжка, що крізь драконячу шкуру не пробитися… я б запропонувала трансфігурацію, але ж воно таке велике — нема на що й надіятися. Сумніваюся, що навіть професорка Макґонеґел… хіба що ти накладеш закляття на себе самого. Щоб мати додаткову силу. Але ці закляття дуже непрості. Тобто, ми їх ще навіть не проходили. Я про них знаю лише тому, що для СОВ переглядала протоколи практичних робіт…
— Герміоно, — процідив Гаррі крізь зуби, — будь ласка, помовч хоч хвилину. Я пробую зосередитись.
Та коли Герміона замовкла, голова в Гаррі заповнилася якимось суцільним дзижчанням, і це аж ніяк не сприяло зосередженню. Він безнадійно втупився в перелік “Загальних заклять для заклопотаних і закомплексованих”: миттєве зняття скальпу… але ж дракони не мають волосся… перчений подих… це, мабуть, лише посилить вогонь з драконячої пащі… ороговілий язик… ще чого! — додати ворогові зброї…
— Ой, він знову тут! Невже він не може читати на своєму дурнуватому кораблі? — роздратовано буркнула Герміона, коли з’явився Віктор Крум. Болгарин похмуро глянув на них, ще дужче згорбився й зі стосом книжок почвалав у найдальший кут. — Гаррі, ходімо краще до вітальні… зараз сюди припруться всі його шанувальниці…
І справді, коли вони виходили з бібліотеки, повз них промайнула зграйка дівчат. Талія однієї з них була обмотана болгарським шарфом.

* * *

У ніч на понеділок Гаррі майже не спав. А коли вранці прокинувся, то вперше серйозно замислився, чи не втекти йому з Гоґвортсу. Але за сніданком, окинувши поглядом Велику залу, він зрозумів, що означатиме його втеча, і передумав. Це ж єдине місце, де він був щасливий… З батьками теж, мабуть, був щасливий, але він того не пам’ятав.
Принаймні Гаррі розумів, що краще залишитися тут і зітнутися з драконом, аніж повертатися до Дадлі на Прівіт драйв. Ця думка його трохи заспокоїла. Він ледве доїв свою шинку (нічого не лізло в горло), а як підвівся разом з Герміоною, то побачив Седрика Діґорі, що виходив з за гафелпафського столу.
Седрик усе ще не знав про драконів… єдиний чемпіон, який цього не знав. Якщо Гаррі не помилявся, то і Максім, і Каркароф уже розповіли про них Флер та Круму…
— Герміоно, побачимося в оранжереях, — сказав Гаррі. Дивлячись, як Седрик виходить із зали, він дещо задумав. — Біжи, я дожену.
— Гаррі, ти запізнишся, зараз буде дзвінок…
— Я тебе дожену, добре?
Коли Гаррі підбіг до підніжжя мармурових сходів, Седрик уже був нагорі. З ним ішли його друзі шестикласники. Гаррі не хотів говорити з Седриком при них, бо щоразу, як він повз них проходив, вони цитували йому статтю Ріти Скітер. Тому він пішов за Седриком на певній відстані й побачив, що всі йдуть до кабінету замовлянь. Це й підказало йому ідею. Він зупинився, витяг чарівну паличку і добре прицілився.
— Діфіндо!
Седриків портфель роздерся навпіл. Пергамент, пера й книжки посипалися на підлогу. Розбилося кілька пляшечок з чорнилом.
— Не турбуйтеся, — роздратовано буркнув Седрик своїм друзям, що кинулися допомагати, — скажіть Флитвіку що я зараз буду. Йдіть…
Гаррі саме на це й сподівався. Він запхнув чарівну паличку в мантію, зачекав, доки Седрикові друзі зникнуть у класній кімнаті, а тоді квапливо рушив коридором, де зараз не було нікого, крім нього та Седрика.
— Здоров, — привітався Седрик, піднімаючи заляпаний чорнилом “Посібник з вищої трансфігурації”. — Портфель порвався… новісінький…
— Седрику, — сказав Гаррі, — перше завдання — дракони.
— Що? — глянув на нього Седрик.
— Дракони, — швидко повторив Гаррі, бо професор Флитвік міг щомиті визирнути з класу — подивитися, де Седрик. — Їх четверо, по одному на кожного з нас, і ми повинні повз них проскочити.
Седрик не зводив з нього погляду. Гаррі побачив у сірих Седрикових очах переляк — такий самий, як і той, що після суботньої ночі охопив і його.
— Це точно? — неголосно перепитав Седрик.
— Абсолютно, — підтвердив Гаррі. — Я сам їх бачив.
— А як ти довідався? Ми ж не повинні були знати…
— Не має значення, — квапливо відповів Гаррі. Він знав, що Геґрідові буде непереливки, якщо сказати правду. — Але я це знаю не один. Флер із Крумом також знають, бо Максім і Каркароф теж бачили драконів.
Седрик випростався, тримаючи в руках заляпані чорнилом пера, пергамент та книжки, а роздертий портфель звисав у нього з плеча. Він глянув на Гаррі, і в очах його з’явився подив, ба навіть підозра.
— Чому ти мені це розповів? — спитав він.
Гаррі спантеличено глянув на нього. Він був певний, що Седрик такого б не питав, якби сам побачив драконів. Гаррі не побажав би й найгіршому ворогу зустрітися з тими потворами без підготовки… ну, хіба що Мелфоєві та Снейпу..
— Бо так буде справедливо, — відповів він Седрикові. — Тепер ми всі знаємо… Ми всі в рівних умовах.
Седрик і далі поглядав на нього з деякою підозрою. І тут Гаррі почув за спиною знайомий цокіт. Озирнувся й побачив Дикозора Муді, що виходив з сусіднього класу.
— Іди за мною, Поттере, — прохрипів він. — Діґорі, йди на урок.
Гаррі стривожено глянув на Муді. Невже він їх почув? — Е е… пане професоре, я маю бути на гербалогії…
— Нічого страшного, Поттере. У мій кабінет, будь ласка…
Гаррі рушив за ним, не знаючи, що на нього чекає. А якщо Муді захоче знати, як саме він довідався про драконів? Чи Муді піде до Дамблдора й розповість про Геґріда, чи просто перетворить Гаррі на тхора? Мабуть, у личині тхора легше буде проскочити повз дракона, — тупо подумав Гаррі, — він буде такий маленький, такий непомітний з висоти п’ятнадцяти метрів…
Гаррі зайшов услід за Муді в його кабінет. Муді зачинив двері й повернувся до Гаррі, втупившись у нього і нормальним, і магічним оком.
— Поттере, ти щойно вчинив дуже шляхетно, — тихо сказав Муді.
Гаррі не знав, що й казати. Такої реакції він не сподівався.
— Сідай, — звелів Муді, і Гаррі сів, озираючись довкола.
Він бував у цьому кабінеті двічі, ще за попередніх його господарів. За часів професора Локарта стіни були обклеєні променисто усміхненими фотографіями самого Локарта, що підморгували відвідувачам. Коли ж тут господарював Люпин, то найімовірніше було побачити тут екземпляр якоїсь дивовижної темної істоти, яку він роздобув для вивчення на своїх уроках. А тепер у кабінеті було безліч надзвичайно дивних предметів, що їх, на думку Гаррі, Муді використовував ще тоді, як був аврором.
На письмовому столі стояло щось подібне до великої надтріснутої скляної дзиґи. Гаррі відразу розпізнав, що то стервоскоп, бо в нього самого була така штучка, хоч і значно менша. В куточку на маленькому столику стояв якийсь предмет, схожий на страшенно покручену золоту телеантену. Вона ледь чутно гула. На протилежній від Гаррі стіні висіло нібито дзеркало, хоч у ньому нічого й не відображалося. Натомість там рухалися якісь темні й розмиті постаті.
— Що, подобаються мої детектори темряви? — спитав Муді, який пильно стежив за Гаррі.
— А що це таке? — поцікавився Гаррі, вказуючи на покручену золоту антену.
— Сенсор таємниць. Вібрує, коли вловлює якусь брехню або приховування… хоч тут він, звісно, непридатний — забагато перешкод: учні тільки те й роблять, що прибріхують, чому вони не виконали домашні завдання… Гуде постійно, відколи я тут. Я й стервоскоп мусив одімкнути, бо він свистів, не стихаючи. Він надзвичайно чутливий, уловлює сигнали в радіусі півтора кілометра. Зрозуміло, прилад повідомляв не тільки про учнівські витівки, — додав він з гарчанням.
— А дзеркало навіщо?
— О, це Зловороже Люстерко. Бачиш, як вони там підкрадаються? Я в безпеці, поки бачу білки їхніх очей. А після того вже я відкриваю свою скриню.
Він шорстко реготнув і показав на велику скриню під вікном. Там було сім замкових шпарин у ряд. Гаррі зацікавився, що ж там усередині, але наступне питання Муді негайно змусило його про це забути.
— То що… довідався вже про драконів?
Гаррі завагався. Йому стало боязко — але ж він не сказав Седрикові, то й Муді не скаже, що Геґрід порушив правила.
— Усе гаразд, — обізвався Муді, сідаючи й зі стогоном простягаючи свою дерев’яну ногу. — Тричаклунський турнір завжди був пов’язаний з шахрайством.
— Я не шахрував, — різко заперечив Гаррі. — Я довідався про це випадково.
Муді посміхнувся. — Хлопче, я ж тебе не звинувачував. Я з самого початку сказав Дамблдорові, що хоч яким би шляхетним він був, ті старі пройдисвіти Каркароф та Максім не віддячать йому взаємністю. Вони розкажуть своїм чемпіонам усе, що пронюхають. Вони прагнуть перемоги. Хочуть подолати Дамблдора. Бажають довести, що він звичайна людина.
Муді хрипко зареготав, а його магічне око так стрімко закрутилося, що Гаррі аж у голові замакітрилось.
— То ти вже маєш якісь ідеї, як пройти повз дракона? — поцікавився Муді.
— Не маю, — зізнався Гаррі.
— Я тобі нічого казати не збираюся, — хрипко мовив Муді. — В мене улюбленців нема. Дам тобі лише одну добру загальну пораду. Насамперед — використовуй свої переваги.
— Я не маю жодних переваг, — вирвалося в Гаррі, перш ніж він устиг себе зупинити.
— Перепрошую, — прогарчав Муді, — якщо я згадав про твої переваги, то ти їх маєш. Подумай. Що тобі вдається найкраще?
Гаррі спробував зосередитися. Що йому вдається найкраще? Ну, це легко…
— Квідич, — невесело буркнув він, — та що це допоможе…
— Правильно, — погодився Муді, дуже пильно на нього дивлячись. Його магічне око було майже незворушне. — Як я чув, ти дуже добре літаєш.
— Так, але… — Гаррі глянув на нього. — Мітлу мати не дозволено, тільки чарівну паличку…
— Друга частина моєї загальної поради, — голосно перебив Муді, — це використання простенького закляття, яке дасть тобі те, що потрібно.
Гаррі глянув на нього, не розуміючи. Що ж йому потрібно?
— Давай, хлопче… — прошепотів Муді. — Склади все докупи… це ж нескладно…
І тут до нього дійшло. Він дуже добре літав. Треба проскочити повз дракона в повітрі. Для цього буде потрібна його “Вогнеблискавка”. А щоб здобути “Вогнеблискавку”, треба…
— Герміоно, — прошепотів Гаррі за десять хвилин, коли прибіг у третю оранжерею й попросив у професорки Спраут пробачення за спізнення. — Герміоно… мені потрібна твоя допомога.
— Гаррі, а що ж я весь час намагаюся робити? — прошепотіла вона у відповідь, стурбовано округливши очі з за куща трясучки, який підрізала.
— Герміоно, до завтра я мушу навчитися вживати замовляння викликання.

* * *

Отож вони взялися за роботу. Замість обіду пішли У вільний клас, де Гаррі з усієї сили намагався примусити різні предмети летіти до нього через усю кімнату. Йому це ніяк не вдавалося. Книжки й пера зупинялися на півдорозі й каменем падали на підлогу.
— Зосередься, Гаррі, зосередься…
— А що ж я роблю? — розсердився Гаррі. — Але в моїй голові весь час вигулькує той чортів дракон… Ну добре, ще одна спроба…
Він хотів пропустити урок віщування, щоб і далі тренуватися, однак Герміона навідріз відмовилася пожертвувати заради цього своєю числомагією, а залишатися тут без неї не було сенсу. Тому Гаррі мусив витримати цілу годину пророцтв професорки Трелоні, котра півуроку розповідала, що теперішня позиція Марса щодо Сатурна загрожує раптовою насильницькою смертю людям, народженим у липні.
— Ну, принаймні добре, — не стримався й сказав на весь голос Гаррі, — що все відбудеться швидко, бо я не люблю мучитися.
Якусь мить здавалося, що Рон от от розрегочеться. Уперше за багато днів він навіть глянув Гаррі у вічі, але Гаррі ще й досі був надто на нього ображений і не відреагував. Решту уроку він під столом намагався заманювати чарівною паличкою до себе різні маленькі предмети. Один раз прямо в долоню йому залетіла муха, хоч він точно й не знав, чи це сталося завдяки його чарам, чи через дурість мухи.
Після віщування він над силу повечеряв, а тоді знову пішов з Герміоною в порожній клас, одягши плаща невидимку, щоб не потрапити на очі вчителям. Вони тренувалися аж до півночі. Залишилися б і на довше, але тут з’явився Півз і, вдаючи, що Гаррі жбурляє в нього різні предмети, почав кидатися стільцями. Гаррі й Герміона поспіхом вискочили з класу, поки грюкання й галас не привернули уваги Філча, й побігли назад до ґрифіндорської вітальні, що була вже, на щастя, порожня.
О другій ночі Гаррі стояв біля каміна, а біля нього чого лише не було: книжки, пера, кілька перекинутих стільців, старий комплект плюй камінців та Невілова жабка Тревор. Лише тепер Гаррі нарешті оволодів замовляннями викликаннями.
— Гаррі, це вже краще. Набагато краще, — зраділа втомлена, але щаслива Герміона.
— Тепер ми знаємо, що робити, коли наступного разу мені не вдаватимуться чари, — сказав Гаррі, кидаючи Герміоні словник стародавніх рун і готуючись до нової спроби, — треба налякати мене драконом. Та а ак… — він уже вкотре підняв чарівну паличку. — Акціо словник!
Важка книга вирвалася з Герміониних рук, перелетіла через усю кімнату, і Гаррі її впіймав.
— Гаррі, ти навчився! — захоплено вигукнула Герміона.
— Головне, щоб мені це вдалося завтра, — сказав Гаррі. — “Вогнеблискавка” буде набагато далі, ніж оці всі речі. Вона — в замку, а я — надворі…
— Це не має значення, — запевнила Герміона. — Якщо ти по справжньому, щосили зосередишся, то все буде гаразд. Але, Гаррі, час уже спати… тобі треба добре виспатись…

* * *

Гаррі того вечора так зосередився на вивченні замовлянь викликань, що навіть забув про свій пекельний страх. Але на ранок його знову охопила паніка. У школі панувала атмосфера страшенної напруги і хвилювання. Уроки мали закінчитися опівдні, щоб учні мали час посхолитися до загороди з драконами — хоч вони, зрозуміло, ще не знали, що їх там чекає.
Гаррі мав дивне відчуття відірваності від усіх, хто був довкола, незалежно, чи бажали йому успіху, чи сичали вслід: “Поттере, ось візьми, золотко, носову хустинку”. Нерви в нього були на грані зриву, і він не був певний, чи зуміє себе опанувати, коли його приведуть до драконів…

Страницы: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35

Ваш відгук

Сторінки

Рубрики

Пошук

Мітки

Архів

Вересень 2017
П В С Ч П С Н
« Бер    
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930  

Підписка

  • Цікаве