Джоан К. Роулінг. “Гаррі Поттер і келих вогню”

Час поводився дуже химерно, не плинучи, а мовби стрибаючи великими стрибками. Однієї миті Гаррі сидів на першому уроці з історії магії, а наступної — вже йшов на обід… і ось… (а де ж подівся цілий ранок? де поділися останні години без драконів?). До нього у Великій залі наближалася професорка Макґонеґел. Усі дивилися на них.
— Поттере, чемпіонам пора вже виходити… вам треба готуватися до першого завдання.
— Добре, — пробелькотав, устаючи, Гаррі. Його виделка з брязкотом упала на тарілку.
— Гаррі, щасливо! — прошепотіла Герміона. — Все буде гаразд!
— Так, — відповів Гаррі якимось чужим голосом.
Він вийшов з Великої зали разом з професоркою Макґонеґел. Вона також була сама не своя. Правду кажучи, виглядала вона не менш стривожено, аніж Герміона. Вивівши Гаррі кам’яними сходами на холодне листопадове повітря, професорка поклала йому на плече руку.
— Головне — не боятися, — порадила вона. — Головне — не розгубитися… Поруч будуть чарівники, вони втрутяться, коли щось піде не так… Намагайся показати все, на що здатний, і ніхто тобі нічого не закине… З тобою все гаразд?
— Так, — почув Гаррі свою відповідь ніби збоку. — Так, усе гаразд.
Вона вела його узліссям до того місця, де стояли дракони, проте, коли вони підійшли до дерев, за якими мала б уже виднітися загорода, Гаррі побачив, що за деревами, приховуючи драконів, стоїть шатро.
— Поттере, ти маєш зайти в шатро разом з іншими чемпіонами, — сказала дещо тремтячим голосом професорка Макґонеґел, — і чекати своєї черги. Там уже є містер Беґмен… він ознайомить вас із… із процедурою… Бажаю успіху.
— Дякую, — озвався Гаррі безбарвним, відсутнім голосом. Вона залишила його біля входу в шатро. Гаррі зайшов усередину.
В кутку на низенькому дерев’яному ослінчику сиділа Флер Делякур. Від її звичної незворушності не лишилося й сліду: вона була бліда і вкрита холодним потом. Віктор Крум здавався ще похмурішим, ніж завжди. Гаррі припустив, що таким чином він демонструє свої міцні нерви. Седрик міряв кроками шатро. Коли увійшов Гаррі, Седрик йому ледь ледь усміхнувся, і Гаррі всміхнувся у відповідь, хоч це було й нелегко, бо м’язи його обличчя мовби забули, як це робити.
— Гаррі! Ти вже тут! — радісно вигукнув Беґмен, побачивши його. — Заходь, заходь! Будь як удома!
Беґмен в оточенні блідих чемпіонів здавався якимось неприродно роздутим карикатурним персонажем. Він знову був одягнутий у стару свою форму команди “Оси з Озборна”.
— От ми всі й зібралися… можна починати! — весело промовив Беґмен. — Коли зійдуться глядачі, я кожному з вас даватиму оцю торбинку, — він потрусив перед ними невеличким мішечком з багряного шовку, — з якої ви дістанете маленьку модель тієї істоти, з якою маєте зустрітися! Там є всілякі… е е… різновиди, розумієте. Ще я мушу вам сказати… ну, так… ваше завдання — здобути золоте яйце!
Гаррі озирнувся. Седрик кивнув головою, показуючи, що зрозумів Беґменові слова, і знову почав міряти кроками шатро. Обличчя в нього було зеленкувате. Флер Делякур і Крум узагалі ніяк не відреагували. Може, вони боялися, що їх знудить, якщо відкриють рота, бо Гаррі відчував себе саме так. Але ж вони принаймні пішли на це добровільно…
І ось уже було чути, як повз шатро тупотять сотні ніг, лунають збуджені розмови, сміх і жарти… Гаррі почувався таким відірваним від цієї юрби, ніби він був з іншої планети. Аж тут — Гаррі здалося, що не минуло й частки секунди — Беґмен розв’язав багряну шовкову торбинку.
— Спочатку дами, — подав він її Флер Делякур.
Флер засунула тремтячу руку в торбинку й витягла крихітну, але досконалу модель дракона — зелену валлійку. На шиї в неї висів номерок “два”. Судячи з того, що Флер анітрохи не здивувалася й була налаштована цілком рішуче, Гаррі зрозумів, що не помилився: мадам Максім про все її попередила.
Те саме стосувалося й Крума. Він витяг яскраво червону китайську метеорку. Та мала на шиї номер “три”. Крум навіть не зморгнув, а тільки втупився в землю.
Седрик запхав руку в торбинку й добув сіро голубу шведську короткорилку з номером “один” на шиї. Знаючи вже, що там залишилося, Гаррі засунув руку в торбинку і витяг звідти угорську рогохвістку — номер “чотири”. Драконка розправила крила й вищирила до Гаррі свої манісінькі ікла.
— Ну, от і все! — вигукнув Беґмен. — Кожен з вас дістав собі свого дракона, а також порядковий номер, згідно з яким ви рушатимете на зустріч з ним, зрозуміло? За мить я вас покину, бо маю коментувати змагання. Містер Діґорі, ваш номер перший. Після свистка йдіть у загороду. Ясно? І ще… Гаррі… можна з тобою перекинутися словом? Надворі?
— Е е… так, — безбарвно вимовив Гаррі, підвівся і вийшов з шатра за Беґменом. Той одвів його вбік до дерев, а тоді глянув на нього по батьківському.
— Гаррі, ти добре почуваєшся? Я можу тобі чимось допомогти?
— Що? — перепитав Гаррі. — Я… ні, нічого не треба.
— Маєш якийсь план? — неголосно й змовницьки спитав Беґмен. — Бо, якщо хочеш, можу тебі дещо підказати. Тобто, — ще тихіше пробурмотів Беґмен, — ти ж тут у гіршому за них становищі… а я міг би посприяти…
— Ні, — так різко заперечив Гаррі, що це, мабуть, прозвучало дуже нечемно. — Ні… я… я вирішив, що маю робити. Дякую.
— Гаррі, ніхто ж не довідається, — підморгнув Беґмен.
— Не треба, все гаразд, — відмовився Гаррі, дивуючись, чому він таке говорить, якщо насправді йому було погано, як ніколи. — Я розробив план, я…
Звідкілясь пролунав свисток.
— О, Господи, мушу бігти! — тривожно вигукнув Беґмен і побіг.
Гаррі пішов до шатра й побачив, як з нього виходить Седрик, ще зеленіший, ніж був. Гаррі хотів побажати йому успіху, але спромігся видобути з себе лиш якесь хрипке мугикання.
Він зайшов усередину до Флер і Крума. За якусь мить вони почули, як заревіла юрба, а це означало, що Седрик зайшов у загороду й опинився там віч на віч з живим двійником своєї моделі…
Сидіти тут і прислухатися було гірше, ніж Гаррі міг собі уявити. Юрба закричала… заверещала… затамувала дихання, мов якась велика багатоголова істота, реагуючи на дії Седрика, що намагався пройти повз шведську короткорилку. Крум і далі не підводив погляду з землі. Тепер уже Флер почала крокувати в шатрі, як це робив раніше Седрик. А Беґменові коментарі створювали ще гірше, набагато гірше враження… У Гарріній голові виникали жахливі картини, коли він чув: — О о ой, ще б трохи — і все! Ще б трішечки… Це занадто ризиковано! Ого!… Розумний хід — шкода тільки, що не вдався!
Минуло хвилин з п’ятнадцять, і Гаррі почув оглушливе ревіння, що могло означати лише одне: Седрик проминув свою драконку й заволодів золотим яйцем.
— Дуже добре! — заверещав Беґмен. — А тепер — оцінки суддів!
Проте він не оголосив їх. Мабуть, подумав Гаррі, судді просто підняли вгору таблички з оцінками і показали їх глядачам.
— Один уже закінчив, попереду ще троє! — заревів Беґмен, коли знову пролунав свисток. — Прошу вас, міс Делякур!
Флер тремтіла з голови до ніг. Гаррі відчув до неї більшу симпатію, ніж досі, дивлячись, як вона виходить з шатра, високо піднявши голову й стискаючи в руках чарівну паличку. Вони лишилися з Крумом удвох. Стояли в протилежних кінцях шатра і не дивилися один на одного.
І почалося знов те саме… — Ой, не думаю, що це було мудро! — чулися радісні вигуки Беґмена. — Ой… ще б трохи! Тепер обережно… О Боже, а я вже подумав, що це все!
Минуло десять хвилин, і Гаррі почув, як знову в юрбі вибухли оплески… Флер, мабуть, також досягла успіху. Все стихло, коли показували оцінки… Нові оплески… І ось свисток пролунав утретє.
— А тепер зустрічайте містера Крума! — вигукнув Беґмен, і Крум почалапав назовні, залишивши Гаррі на самоті.
Гаррі набагато сильніше, ніж досі, відчував власне тіло. Чітко усвідомлював, як калатає в грудях серце, як тремтять зі страху пальці… і водночас йому здавалося, що він дивиться на себе збоку, бачить стіни шатра, чує, ніби здалеку, ревіння юрби…
— Дуже сміливо! — закричав Беґмен, а Гаррі почув, як жахливо й пронизливо закричала китайська метеорка, а глядачі як один затамували подих. — Він демонструє велику відвагу… і… так, яйце у нього в руках!
Оплески струснули морозне повітря, неначе хтось розбив скло. Крум закінчив — зараз настане черга Гаррі.
Він устав, відзначивши мимохіть, що ноги в нього мовби зроблені з зефіру. Зачекав. А тоді почув свисток. Вийшов з шатра, а страх здіймався в ньому дев’ятим валом. І ось він уже крокував повз дерева до прогалини в загороді.
Бачив усе перед собою, ніби в кольоровому сні. Сотні облич дивилися на нього з трибун, вичаклуваних на тому самому місці, де зовсім недавно він стояв. А в самій загороді сиділа на гнізді з яйцями угорська рогохвістка. Крила її були напівскладені, а лиховісні жовті очі втупилися в нього. Монстровидна луската чорна ящірка гупала своїм шпичастим хвостом, залишаючи на землі глибокі вибоїни. Юрба оглушливо галасувала, та чи доброзичливо, чи ні, Гаррі не знав і не хотів знати. Треба було робити те, що він мусив зробити… цілком і повністю зосередитися на своєму єдиному шансі…
Гаррі підняв чарівну паличку.
— Акціо Вогнеблискавка! — закричав він.
Він чекав, благаючи про допомогу усіма фібрами свого тіла… якщо не вийде… якщо вона не з’явиться… Здавалося, що він дивиться на все крізь мерехтливу прозору пелену, мовби крізь спекотне марево, від якого загорода й сотні облич навколо химерно розпливалися…
І тут він почув, як вона розтинає повітря за ним. Озирнувся й побачив свою “Вогнеблискавку”, що мчала до нього від узлісся, а тоді влетіла в загороду й зависла в повітрі, чекаючи, щоб він її осідлав. Юрба ще дужче загаласувала… Беґмен щось кричав… але Гаррі вже нічого не сприймав… Слухати було необов’язково…
Він закинув ногу на мітлу й відштовхнувся від землі. А за мить сталося щось дивовижне…
Він здіймався вгору, вітер куйовдив йому волосся, обличчя в натовпі перетворилися на цяточки, а угорська рогохвістка зменшилася до розмірів собаки… І тут Гаррі збагнув, що залишив позаду не тільки землю, а й страх… він знову був у своїй стихії…
Це ще один квідичний матч та й годі… просто ще один квідичний матч, а рогохвістка — звичайний, хоч і бридкий, гравець з команди суперників…
Гаррі глянув на гніздо й помітив там золоте яйце, що виблискувало на тлі інших, сірих, яєць між драконячими лапами. — Ну що ж, — сказав сам собі Гаррі, — обманний маневр… уперед…
Він пішов у піке. Голова рогохвістки націлилася на нього. Гаррі знав, що зараз буде і вчасно вийшов з піке. Вогняний струмінь влучив якраз туди, де мав би бути Гаррі, якби не відхилився вбік… але Гаррі цим не переймався… це було те саме, що вивертатися від бладжера…
— Ох батечку мій, але ж як він літає! — кричав Беґмен, а глядачі то горлали, то затамовували подих. — Містере Крум, чи ви це бачите?
Гаррі колами злітав угору. Рогохвістка й далі не полишала його, а її голова вертілася на довжелезній шиї. Якщо так продовжувати, то можна відчути приємне запаморочення… але краще зупинитися, бо зараз з пащеки знову вистрілить вогонь.
Гаррі шугонув униз саме тоді, як рогохвістка роззявила рота, але цього разу йому пощастило менше: він вивернувся від вогню, але рогохвістка махнула хвостом і зачепила довгим шпичаком Гарріне плече, роздерши мантію…
Він відчув, як йому запекло, до нього долинули крики й стогін юрби, але рана, здається, була неглибока… він уже опинився в рогохвістки за спиною, і тут йому сяйнула одна думка…
Драконка начебто не виявляла бажання злітати в повітря, вона дбала тільки про захист яєць. Вона звивалася й крутилася, то розправляючи то згортаючи крила, і не зводила з Гаррі своїх страхітливих жовтих очиськ, та все ж не наважувалася покинути гніздо. .. Але її треба було примусити це зробити, бо інакше він до золотого яйця не підбереться ніколи… Головне, треба діяти обережно і вперто…
Він почав шугати то в один, то в другий бік, не дуже близько, щоб не обпектися її вогненним віддихом, але доволі цілеспрямовано, щоб вона ні на мить не могла відвести від нього погляду. Рогохвістка крутила головою туди й сюди, стежила за ним своїми вертикальними зіницями й вишкіряла ікла…
Він злетів вище. Голова рогохвістки піднялася за ним, шия витяглася на всю довжину, так само погойдуючись, мов змія перед заклиначем…
Гаррі здійнявся ще на кілька метрів, і рогохвістка роздратовано заревіла. Він був для неї, наче муха, яку вона прагнула хляснути. Знову махнула своїм хвостом, але Гаррі був надто високо… вона випустила струмінь вогню, але він ухилився… широко роззявила пащу…
— Ану, — зашипів Гаррі, дратівливо кружляючи над нею, — ану, спробуй мене дістати… підлітай, підлітай догори…
І тут вона стала дибки, розгорнувши свої шкірясті чорні крила, немов літак, що готується до старту, а Гаррі пірнув униз. Драконка навіть не встигла й зрозуміти, що він зробив, або куди зник, а він уже щодуху мчав до землі, до яйця, не захищеного її кігтистими передніми лапами… він випустив з рук “Вогнеблискавку”… вхопив золоте яйце …
І ось, зробивши шалений ривок угору, він злетів над трибунами, надійно стискаючи важке яйце під неушкодженою рукою. Здавалося, що хтось знову ввімкнув звук — він уперше почув галас юрби, що горлала й аплодувала йому не гірш е за ірландських уболівальників на Кубку світу..
— Ви подивіться! — кричав Беґмен. — Ви тільки гляньте! Наш наймолодший чемпіон найспритніше оволодів яйцем! Тепер шанси містера Поттера значно зростають!
Гаррі бачив, як драконярі кинулися вгамовувати рогохвістку, а до входу в загороду вже бігли йому назустріч професорка Макґонеґел, професор Муді та Геґрід. Вони махали йому руками й сяяли усмішками, добре помітними навіть на відстані. Гаррі пролетів над трибунами, і від ревіння юрби йому аж заклало вуха. А тоді гладенько приземлився. На душі в нього було легко, як ніколи… він виконав перше завдання, він залишився живий…
— Поттере, це було пречудово! — вигукнула професорка Макґонеґел, коли він злізав з “Вогнеблискавки”. То була нечувана похвала з її вуст. Гаррі помітив, що її рука тремтіла, вказуючи на його плече. — Підійди до мадам Помфрі, поки судді оголосять твою оцінку… вона отам, щойно приводила до тями Діґорі…
— Гаррі, тобі вдалоси! — хрипко сказав Геґрід. — Ти си прорвав! Ти здолав рогохвістку! А пам’єтаєш, як Чарлі казав, що то є найгір…
— Дякую, Геґріде, — урвав його Гаррі, побоюючись, щоб Геґрід випадково не розпатякав, що він заздалегідь показав Гаррі драконів.
Професор Муді теж був дуже радий. Його магічне око аж танцювало в очниці.
— Поттере, трюк виконано в гарному стилі, — прогарчав він.
— Поттере, негайно в шатро швидкої допомоги… — нагадала професорка Макґонеґел.
Гаррі, і досі захеканий, вийшов із загороди і побачив біля входу в друге шатро мадам Помфрі. Вигляд у неї був стурбований.
— Дракони! — обурено сказала вона, затягаючи Гаррі всередину. Шатро було розділене на окремі відсіки палати. Гаррі впізнав крізь брезент Седрикову тінь, але Седрик, здається, поранений був не важко, бо принаймні міг сидіти. Мадам Помфрі оглянула Гарріне плече, й на секунду не перестаючи сердито бурчати. — Торік дементори, тепер дракони, що вони вигадають ще? Тобі дуже пощастило… ранка неглибока… але її треба промити, перш ніж гоїти…
Вона промила поріз краплинкою якоїсь фіолетової рідини, що диміла й пекла, а тоді штрикнула Гаррі в плече чарівною паличкою, і ранка миттю загоїлася.
— Тепер посидь хвилиночку спокійно… Посидь! Потім підеш і довідаєшся свій результат.
Вона вибігла з його відсіку, й за мить він почув її голос уже з сусіднього: — Ну, як ти тут, Діґорі?
Гаррі не міг сидіти спокійно. У його крові й досі було забагато адреналіну. Він звівся на ноги, щоб побачити, що діється надворі, але не встиг підійти До виходу, як у шатро ввірвалися Герміона з Роном.
— Гаррі, ти був чудовий! — запищала Герміона. На обличчі в неї виднілися сліди від нігтів. Переживаючи за Гаррі, вона дряпала сама себе. — Ти був просто класний! Чесно!
Але Гаррі дивився на Рона, що був неймовірно блідий і витріщився на Гаррі, мов на привида.
— Гаррі, — мовив Рон дуже серйозно, — той, хто підкинув твоє ім’я в Келих… думаю, він хотів тебе вбити!
Ніби нічого й не сталося за ці кілька тижнів, ніби Гаррі оце вперше зустрівся з Роном після того, як його було обрано чемпіоном.
— Дійшло нарешті? — холодно відповів Гаррі. — Довго ж доходило. Як до жирафи.
Герміона стояла поміж ними, нервово поглядаючи то на одного, то на другого. Рон невпевнено завмер з привідкритим ротом. Видно було, що зараз він почне вибачатися. І тут Гаррі раптом зрозумів, що він цього чути не хоче.
— Усе нормально, — сказав він, випередивши Рона. — Забудь.
— Ні, — заперечив Рон. — Мені не треба було…
— Забудь, — повторив Гаррі.
Рон нервово усміхнувся, а Гаррі всміхнувся йому у відповідь. Герміона раптом розридалася.
— Чого це ти плачеш? — спантеличено спитав Гаррі.
— Ви обидва такі дурні! — крикнула Герміона, заливаючись сльозами й тупаючи об землю ногою. А тоді, перш ніж вони встигли її зупинити, пригорнула обох і вибігла з шатра, голосно ридаючи.
— Ну й виє, — похитав головою Рон. — Гаррі, швиденько, зараз оголосять твої бали…
Гаррі схопив золоте яйце й “Вогнеблискавку”, а тоді, охоплений таким піднесенням, про яке й мріяти не міг годину тому, вискочив з шатра разом з Роном, що торохтів, мов кулемет.
— Ти був найкращий, усі проти тебе — вихідні. Седрик зробив таку дурість… трансфігурував якийсь камінь на землі… перетворив його на пса… хотів, щоб дракон замість нього кинувся на пса. То була крута трансфігурація, і йому майже все вдалося, бо він таки схопив яйце, але заодно й обпікся. Дракон на півдорозі передумав і вирішив таки напасти на нього замість якогось там цуцика — Седрик ледве втік. А Флер пробувала дракона загіпнотизувати закляттям… це теж подіяло, бо дракон почав засинати — захропів і стрельнув уві сні струменем вогню. У Флер загорілася мантія… вона мусила гасити її водою зі своєї чарівної палички. А Крум… ти не повіриш, але він і не думав літати! Та він, мабуть, був найкращий після тебе. Поцілив драконку просто в око якимось закляттям. Єдине, що та почала в агонії тупати лапами й розчавила половину своїх справжніх яєць — за це Крумові зняли бали, бо нищити їх він не мав права.
Рон перевів дух, коли вони з Гаррі наблизилися до краю загороди. Тепер, коли рогохвістку вже забрали, Гаррі побачив, де сиділи судді: з протилежного боку на високих стільцях, накритих золотою тканиною.
— Найвищий бал — це десятка, — повідомив Рон, і Гаррі, примружившись, побачив, як перша суддя — мадам Максім — підняла вгору чарівну паличку. З неї вистрілила довга срібна стрічка, що закрутилася у велику цифру “вісім”.
— Непогано! — вигукнув Рон, а глядачі заплескали в долоні. — Вона, мабуть, зняла бали за твоє плече…
Наступним був містер Кравч. Він вистрілив у повітря цифрою “дев’ять”.
— Це добре! — галаснув Рон, гупаючи Гаррі по спині.
Тепер Дамблдор. Він теж показав дев’ятку. Юрба галасувала дедалі голосніше.
Лудо Беґмен — десять.
— Десять? — здивувався Гаррі. — Але ж… мене поранили… навіщо він це робить?
— Гаррі, перестань! — збуджено заверещав Рон.
І тут свою чарівну паличку підняв Каркароф. Він на мить завмер, а тоді з його палички вистрілила цифра “чотири”.
— Що?! — розлючено крикнув Рон. — Четвірка? Ти вошива безчесна падлюко! Ти ж виставив Крумові десятку!
Але Гаррі було начхати, хай би Каркароф виставив йому хоч “нуль”. Ронове обурення було йому дорожче за сотню балів. Він, зрозуміло, не сказав про це Ронові, та коли вони виходили з загороди, на душі в нього було легко, як ніколи. І річ не тільки в Ронові… навіть не тільки в ґрифіндорцях, бо не вони одні підтримували його. Більшість учнів їхньої школи почали його підтримувати так само, як і Седрика, коли побачили, що діється і з ким йому довелося зітнутися… І плювати йому було на слизеринців. Тепер він узагалі міг не звертати на них уваги.
— Гаррі, ти вийшов на перше місце! Разом з Крумом! — підбіг до нього Чарлі Візлі, коли вони вже йшли назад до школи. — Слухай, я мушу бігти, мушу вислати мамі сову, я обіцяв їй про все написати… але це було неймовірно! Ага… мене ще просили переказати, щоб ти на кілька хвилин тут затримався… З тобою хоче поговорити Беґмен. Він у чемпіонському шатрі.
Рон сказав, що зачекає, і Гаррі знову зайшов у шатро, яке тепер було цілком інакше — гостинне й доброзичливе. Він згадав, що відчував, ухиляючись від рогохвістки, і порівняв це з довгим чеканням безпосередньої зустрічі з нею… Це аж ніяк не можна було порівняти. Чекання було набагато гірше.
Флер, Седрик і Крум зайшли в шатро разом.
Седрикова щока була вкрита густою помаранчевою пастою, яка, либонь, мала гоїти опік. Побачивши Гаррі, Седрик йому всміхнувся. — Гаррі, ти молодець.
— Ти теж, — усміхнувся у відповідь Гаррі.
— Ви всі молодці! — влетів у шатро Лудо Беґмен з таким задоволеним виглядом, ніби сам щойно проскочив повз дракона. — Так, швиденько кілька слів. У вас буде досить велика перерва перед другим завданням, що почнеться о дев’ятій тридцять ранку двадцять четвертого лютого… Але тепер вам буде над чим поміркувати! Якщо глянете на золоті яйця, які ви тримаєте в руках, то побачите, що вони відкриваються… Там є завіски, видно? Мусите знайти там ключ для розгадки — він вам підкаже, яким буде друге завдання, і дасть змогу до нього підготуватися! Все ясно? Питань немає? Ну, тоді можете йти!
Гаррі вийшов з шатра, покликав Рона, й вони рушили попід лісом, не припиняючи розмови. Гаррі хотів якомога детальніше розпитати, що робили інші чемпіони. Та коли вони проходили повз дерева, біля яких Гаррі вперше почув драконяче ревіння, до них вистрибнула відьма.
Це була Ріта Скітер. Сьогодні на ній красувалася ядучо зелена мантія, до якої страшенно пасувало самописне перо у неї в руці.
— Мої вітання, Гаррі! — сяяла вона усмішкою. — Чи не міг би ти сказати мені два слова? Що ти відчув, побачивши дракона? Що ти думаєш про справедливість суддівства?
— Так, я можу сказати два слова, — люто відповів Гаррі. — До побачення.
І пішов з Роном до замку.

— РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ПЕРШИЙ —
Фронт визволення ельфів домовиків

Того ж вечора Гаррі, Рон та Герміона пішли до соварні, щоб знайти Левконію, якою Гаррі мав відіслати листа Сіріусові — повідомити, що він таки впорався зі своїм драконом і залишився живий та неушкоджений. Дорогою Гаррі переповів Ронові свою розмову з Сіріусом. Заходячи в соварню, Рон, спершу шокований почутим, зауважив, що Каркарофа вже віддавна можна було підозрювати в причетності до смертежерів.
— Усе сходиться! — гарячкував він. — Пам’ятаєте, як Мелфой казав у поїзді, що його тато й Каркароф — друзі? Тепер нам відомо, звідки вони один одного знають. Можливо, на Кубку світу вони в масках ішли пліч о пліч. .. Ось що я тобі, Гаррі, скажу: навіть якщо це справді Каркароф укинув твоє прізвище в Келих, то тепер він почувається дурнем! У нього нічого не вийшло. Ти відбувся подряпиною!.. Ходи сюди, Левчику..
Передчуваючи подорож, схвильована Левконія колами літала над головою в Гаррі, безперервно ухкаючи. Рон хапнув її в повітрі й міцно тримав, доки Гаррі прив’язував до совиної лапки листа.
— Наступні завдання не будуть такі небезпечні, як перше — так не буває, — вів далі Рон, несучи Левконію до вікна. — Знаєш що? Я вважаю, що ти можеш виграти цей турнір. Гаррі, я серйозно.
Гаррі розумів, що Рон так каже, бо відчуває провину за свою поведінку минулих кількох тижнів, та йому однак було приємно. Натомість Герміона, прихилившись до стіни соварні й схрестивши на грудях руки, дивилася на Рона похмуро й несхвально.
— До закінчення турніру ще далеченько, — серйозно сказала вона. — Якщо перше завдання було таке складне, то страшно й подумати, що буде далі.
— Невже нема жодного проблиску надії? — запитав Рон. — Тобі було б про що порозмовляти з Трелоні.
Він випустив Левконію з вікна. Сова спочатку каменем упала вниз, але за мить спромоглася злетіти догори. Прив’язаний до її ноги лист був набагато довший і важчий, ніж звичайно, бо Гаррі не зміг утриматися, щоб не описати Сіріусові в найдрібніших деталях, як він кружляв довкола рогохвістки, як ухилявся, і як нарешті її перехитрував.
Коли Левконія зникла в темряві, Рон сказав:
— Гаррі, треба йти вниз, там тебе чекає маленьке свято. Фред і Джордж уже, мабуть, устигли натягати з кухні їжі.
Коли друзі увійшли до ґрифіндорської вітальні, вибухли радісні крики та поздоровлення. На кожній рівній поверхні височіли гори тортів і стояли батареї пляшок з гарбузовим соком та маслопивом. Лі Джордан стріляв “Легендарною піротехнікою від доктора Флібустьєра”, тому в повітрі аж не вміщалися всі можливі зірочки та іскри. Дін Томас, який мав хист до малювання, зробив нові красиві плакати. Вони переважно зображали Гаррі, що літав над головою рогохвістки на своїй “Вогнеблискавці”. Лише на двох трьох можна було побачити оповиту полум’ям голову Седрика.
Гаррі набрав собі їжі й сів біля Рона та Герміони. Він уже й забув, як це — добряче зголодніти. Йому й досі не вірилось у своє щастя: вони з Роном помирилися, він виконав перше завдання, а наступне буде аж за три місяці.
— Ти ба, яке важке, — сказав Лі Джордан, піднімаючи й зважуючи в руці золоте яйце, що його Гаррі залишив на столі. — Гаррі, відкрий яєчко! Подивимось, що там усередині!
— Гаррі сам повинен розгадати загадку, — швиденько сказала Герміона. — Такі правила турніру…
— Як обійти рогохвістку, я теж мусив придумати сам, — пробурмотів Гаррі так, щоб його почула тільки Герміона, і дівчина винувато всміхнулася.
— Гаррі, чого ти! Відкривай! — підхопило декілька голосів.
Лі передав Гаррі яйце, Гаррі зачепив нігтями рівчачок, що оперізував яйце, й, підваживши, розкрив.
Воно було порожнє — але тієї ж миті, коли Гаррі його розкрив, приміщення наповнилося жахливим верескливим воланням. Щось схоже Гаррі чув хіба що на смертенинах Майже Безголового Ніка, коли оркестр привидів грав на музичних пилках.
— Закрий! — проревів Фред, затуливши вуха.
— Що це було? — спитав Шеймус Фініґан, не зводячи погляду з яйця, після того, як Гаррі різко його закрив. — Вило, як ірландська відьма бенші — та, що віщує смерть… Гаррі, може, в наступному завданні тобі доведеться прослизати повз них!
— Так кричать ті, кого катують! — сказав Невіл, що побілів і перекинув на підлогу пиріжки з сосисками. — Тобі доведеться здолати закляття “Круціатус”!
— Невіле, не мели дурниць, “Круціатус” — це протизаконно, — сказав Джордж. — Це закляття проти чемпіона не використають. Мені це волання нагадало, як співає наш Персі… Мабуть, тобі, Гаррі, доведеться його атакувати, коли він буде приймати душ.
— Герміоно, хочеш пирога з варенням? — запропонував Фред.
Герміона підозріло подивилася на тарілку, яку він простягав.
Фред вишкірився. — Усе нормально, — сказав він. — Я нічого з ним не зробив. Стерегтися треба заварних тістечок…
Невіл, котрий щойно надкусив заварне, вдавився ним і виплюнув.
— Невіле, та я пожартував, — зареготав Фред.
Герміона взяла шматочок пирога. А тоді спитала:
— Фреде, ти всі ці харчі приніс з кухні?
— Ага, — відповів Фред, вишкіряючи зуби. Він перейшов на пронизливий писк, імітуючи ельфа домовика. — “Все, що завгодно, паничу, все, що забажаєте!” Вони з біса запобігливі… Навіть смаженого буйвола дістали б, якби я сказав, що голодний.
— Як ти туди пробираєшся? — поцікавилася Герміона безневинним тоном.
— Дуже просто, — відповів Фред. — За картиною вази з фруктами є таємні двері. Треба полоскотати грушу, вона захихоче і… — Він раптом зупинився і з підозрою глянув на неї. — А що?..
— Нічого, — швидко відказала Герміона.
— Збираєшся вивести ельфів на страйк? — спитав Джордж. — Вирішила викинути свої листівки й брошури і підняти їх на повстання?
Дехто неголосно засміявся. Герміона не відповіла.
— І не подумай збивати їх з пантелику балачками, що вони повинні мати одяг і зарплатню! — застережливо сказав Фред. — Вони тоді перестануть куховарити!
Тієї миті Невіл перебив розмову, бо раптом перетворився на велику канарку.
— Ой, Невіле, вибач! — вигукнув Фред, перекрикуючи сміх. — Я й забув — ми таки справді зачарували заварні тістечка…
Однак менш ніж за хвилину Невіл облиняв, пір’я з нього опало на підлогу, а сам він став такий, як був. Навіть почав сміятися разом з усіма.
— Канаркові заварні! — крикнув Фред до захопленої юрби. — Наше з Джорджем заварне — за сім серпиків одне!
Була майже перша ночі, коли Гаррі з Роном, Невілом, Шеймусом та Діном піднялися до спальні. Перед тим, як запнути запони довкола ліжка, Гаррі поклав крихітну модель угорської рогохвістки на свій столик. Модель позіхнула, скрутилася калачиком і заплющила очі. Справді, подумав Гаррі, ховаючись за запонами, Геґрід знає, що каже… вони таки нічого… ці дракони…

* * *

Початок грудня приніс у Гоґвортс вітер та сніг з дощем. Узимку замок завжди обдувало вітрами. Гаррі радів його камінам та масивним стінам щоразу, як проминав дурмстрензький корабель, що гойдався на озері від різких подувів вітру, а його чорні вітрила тріпотіли на тлі похмурого темного неба. Бобатонський дім на колесах також видавався йому доволі холодним. Він помітив, як Геґрід старанно дбає, щоб коні мадам Максім завжди мали їхній улюблений напій — ячмінне віскі. Випарів з напувачки в дальньому кутку загороди вистачало, щоб на уроці догляду за магічними істотами весь клас злегка п’янів. Радості з цього було мало, адже вони й далі доглядали жахливих вибухозадих скрутів, а для цього потрібен був незатьмарений розум.
— Я геть не певен — впадають тоті скрути в зимову сплєчку чи нє, — сказав Геґрід, вивівши на гарбузову грядку учнів, що дрижали від холоду. — Гадаю, треба вкласти їх у ящики — може, й поснуть…
Скрутів лишилося всього десять. Очевидно, від прогулянок їхнє бажання убивати одне одного не зникало. Кожен скрут сягав тепер мало не двох метрів завдовжки. Твердий сірий панцир, сильні, швидкі лапи, задні частини тіл, що вибухали вогнем, жала й присоски — Гаррі ніколи в житті не бачив огидніших істот. Клас похнюплено дивився на здоровенні ящики, які приніс Геґрід. Всі вони були вистелені подушками й пухкими ковдрами.
— Ми тілько си вкладемо їх тут во, — сказав Геґрід, — закриємо накривками та й увидимо, що буде.

Страницы: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35

Ваш відгук

Сторінки

Рубрики

Пошук

Мітки

Архів

Серпень 2017
П В С Ч П С Н
« Бер    
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031  

Підписка

  • Цікаве