Джоан К. Роулінг. “Гаррі Поттер і келих вогню”

І раптом Гаррі відчув, ніби рот і ніс йому затулила невидима подушка. Він спробував набрати в груди повітря, та від цього лише запаморочилося в голові. Легені були порожні. Наступної миті гострий біль пронизав шию.
Гаррі обхопив її долонями й намацав під вухами дві великі щілини, що пульсували на вітрі… Він мав зябра. Не задумуючись ні на мить, Гаррі кинувся у воду.
Перший ковток крижаної озерної води був наче ковток життя. У голові перестало паморочитися. Він ще раз ковтнув і відчув, як вода гладенько пройшла крізь зябра, а кисень з неї пішов до мозку. Гаррі витяг уперед руки й побачив, що вони стали зелені, з перетинками, й напівпрозорі. Гаррі вигнувся й поглянув на свої босі ноги — вони видовжилися, між пальцями теж з’явилися перетинки — так, мовби в нього виросли ласти.
Вода більше не здавалася крижаною, а — навпаки — була приємно прохолодна і напрочуд легка. Гаррі ще раз махнув руками й здивувався, як швидко й далеко проштовхнули його крізь воду схожі на ласти ноги, і як чітко почав він бачити — вже й не треба було кліпати. Невдовзі він заплив так далеко в озеро, що навіть дна не бачив — тому пірнув ще глибше.
Гаррі плив над дивною, темною, неясною поверхнею і тиша нестерпно тиснула йому на вуха. Він бачив не далі, ніж на три метри, тому при швидкому русі вперед з темряви виринали все нові й нові пейзажі: ліси пульсуючих, сплутаних водоростей; широкі замулені рівнини, всіяні темним камінням. Він занурювався глибше й глибше, наближаючись до середини озера, оглядаючи широко розплющеними очима моторошно сіру товщу води довкола і глибочінь під собою, де вода була вже зовсім непрозора.
Маленькі рибки пролітали повз нього, мов срібні стріли. Раз чи двічі Гаррі здалося, ніби попереду рухається щось велике, проте коли він підпливав ближче, то виявляв, що то просто здоровенна почорніла колода або густа злипла маса водоростей — і жодної ознаки інших чемпіонів, русалок чи водяників, Рона чи — на щастя — велетенського кальмара.
Світло зелені водорості майже метр заввишки простягалися перед ним, наче луки з перерослою травою. Гаррі, не кліпаючи, вдивлявся в далечінь і намагався розрізнити крізь темряву обриси предметів… І раптом, без попередження, щось ухопило його за ногу.
Гаррі вивернувся всім тілом і побачив ґринділа — маленького, рогатого водяного демона, що висунувся з водоростей. Його довгі пальці міцно тримали Гаррі за ногу, а гострі ікла стирчали з пащі. Гаррі швидко сягнув перетинчастою рукою в мантію і намацав чарівну паличку. Та не встиг він її вихопити, як з водоростей вилізло ще двоє ґринділів. Вони схопили його за мантію і спробували потягти на дно.
— Релашіо! — закричав Гаррі, та звуку не почув. Величезна бульбашка випливла йому з рота, а чарівна паличка, замість вистрілити в ґринділів снопом іскор, здається, сикнула на них струменем гарячої води, бо на зеленій шкірі демонів з’явилися червоні плями опіків. Гаррі вивільнив ногу з ґринділової лапи і, швидко, як міг, поплив пріч, відстрілюючись навмання через плече струменями гарячої води. Він відчував, що ґринділ от от знову вхопить його за ногу, і тому несамовито махав ногами. Врешті решт його нога вдарила по рогатому черепу, і, озирнувшись, він побачив, як течія відносить приголомшеного ґринділа з безтямними очима, а його товариш махає услід Гаррі кулаками — після чого обидва зникли у водоростях.
Гаррі поплив трохи повільніше, заховав чарівну паличку в мантію й роззирнувся довкола, прислухаючись. Зробив у воді коло. Тиша тиснула на барабанні перетинки дужче, ніж раніше. Гаррі зрозумів, що він зараз дуже глибоко. Навколо ніщо не рухалось, лише повільно погойдувалися водорості.
— Ну, як твої успіхи?
Гаррі здалося, що в нього стався серцевий напад. Він рвучко озирнувся й побачив Плаксиву Мірту, що пропливала ззаду, дивлячись на нього крізь масивні окуляри в перламутровій оправі.
— Мірто! — Гаррі спробував закричати, але й тепер нічого не вийшло. Тільки велика бульбашка випливла з рота. Плаксива Мірта захихотіла.
— Пошукай отам! — вказала вона напрямок. — Я з тобою не попливу… Я не дуже їх люблю, вони завжди за мною ганяються, коли я близько підпливаю…
Гаррі мовчки підняв угору обидва великі пальці, щоб показати Мірті свою вдячність, і обережно поплив понад водоростями, побоюючись ґринділів, що могли там чатувати.
Він плив, як йому здалося, не менше двадцяти хвилин. Проминав великі обшири чорного мулу, який, потривожений рухом води, здіймався темними хмарками. І врешті решт він почув уривок глибоко вкарбованої в його пам’ять пісні з яйця:

І повернути скарб, і віднайти —
На все годину часу маєш ти.

Гаррі поплив швидше й незабаром побачив крізь каламутну воду великий камінь попереду. На ньому були намальовані підводні мешканці. Вони тримали списи й полювали на істоту, схожу на велетенського кальмара. Гаррі проминув камінь, пливучи на звук пісні.

…Не зволікай — зосталось півгодини,
Бо те, що ти шукаєш, тут загине…

Скупчення неоковирних кам’яних халуп, порослих водоростями, виринуло раптом з каламуті. Тут і там у темних вікнах Гаррі помічав обличчя… вони анітрохи не були схожі на зображення русалки у ванній кімнаті старост.
Підводні мешканці мали сірувату шкіру й довге заплутане темно зелене волосся. Очі в них були жовті, так само, як і поламані зуби, а на шиях теліпалися товсті разки намиста з гальки. Вони скоса позирали, як пропливає Гаррі. Один чи двоє з них випливли зі своїх печер, щоб краще його роздивитися. Їхні могутні срібні хвости лупили воду, а руки стискали списи.
Гаррі додав швидкості, й незабаром халуп побільшало. Біля деяких були грядочки з водоростями, а ще перед однією він помітив навіть домашнього ґринділа, прив’язаного до кілочка. Підводні мешканці з’являлися тепер з усіх боків, пожадливо витріщаючись на Гаррі, вказували на його перетинчасті руки та зябра й обговорювали його між собою, затуляючи руками роти. Гаррі завернув за ріг, і дуже дивне видовище відкрилося перед його очима.
Цілий натовп підводних мешканців зібрався біля будиночків, розташованих довкола такого собі підводного сільського майдану. Посередині співав хор русалок та водяників, кличучи до себе чемпіонів, а за хором височіла незграбна статуя: висічений з каменю здоровенний водяник. До хвоста статуї були міцно прив’язані четверо людей.
Рона прив’язали між Герміоною та Чо Чанґ. Ще там була дівчинка років восьми. Хмара її сріблястого волосся не залишала сумнівів, що це сестра Флер Делякур. Усі четверо, здавалося, перебували в глибокому сні. Їхні голови посхилялися на плечі, а з ротів виринали красиві ланцюжки бульбашок.
Гаррі поспішив до заручників, очікуючи, що підводні мешканці спрямують на нього свої списи й нападуть, але вони нічого не зробили. Заручники були прив’язані до статуї слизькими й дуже міцними мотузками з водоростей. На коротку мить Гаррі згадав про свій ніж — Сіріусів дарунок, але той лежав у валізі в замку, за чверть милі звідсіля, і можна було про нього не згадувати.
Гаррі роззирнувся. Багато підводних мешканців навколо них були озброєні списами. Гаррі поспіхом поплив до двометрового водяника з довгою зеленою бородою та нашийником з акулячих зубів і на миґах попросив позичити спис. Водяник зареготав і заперечливо похитав головою.
— Ми не допомагаємо, — сказав він суворим хрипким голосом.
— Та ну! — сердито вигукнув Гаррі (хоч з рота вилетіли тільки бульбашки) і спробував силою відібрати у водяника спис, але водяник тримав його міцно, хитав головою і сміявся.
Гаррі плавав колами, шукаючи чогось гострого… хоч би щось… На дні озера валялися камінці. Гаррі пірнув, схопив найзазубреніший камінь і повернувся до статуї. Почав терти каменем мотузки, якими був прив’язаний Рон, і після кількох хвилин упертої праці вони розірвалися. Непритомний Рон поволі сповз донизу, і його понесла несильна течія за кілька сантиметрів над дном.
Гаррі знову роззирнувся. Інших чемпіонів не було видно. Що вони собі думають? Чому не поспішають? Гаррі повернувся до Герміони, підняв зазубрений камінь і почав терти мотузки…
Тієї ж миті його схопило кілька пар сильних сірих рук. З півдесятка водяників відтягували Гаррі від Герміони, трусячи своїми зеленоволосими головами й регочучи.
— Свого заручника забирай, — сказав один з них. — А чужих не займай…
— Не діждетеся! — сердито крикнув Гаррі, але з рота вилетіли лише дві великі бульбашки.
— Твоє завдання — повернути свого друга… інших не займай…
— Вона теж моя подруга! — крикнув Гаррі, вказуючи на Герміону. Величезна срібна бульбашка беззвучно випливла з його губ. — І вони теж не повинні померти!
Голова Чо схилилася на Герміонине плече. Маленька срібноволоса дівчинка була бліда, аж зелена, мов привид. Гаррі кинувся бороти водяників, та ті ще дужче зареготали, не підпускаючи його. Гаррі дико озирався навколо. Де ж інші чемпіони? Чи вистачить у нього часу витягти на поверхню Рона й повернутися по Герміону та по інших? Чи знайде він їх знову? Гаррі глянув на годинник, щоб визначити, скільки лишилося часу — але годинник зупинився.
І тут підводні мешканці почали захоплено тицяти пальцями вгору. Гаррі задер голову й побачив Седрика, що плив до них. Голова його була у велетенській бульбашці, від чого риси Седрикового обличчя розширилися й видовжились.
— Щезай! — промовив він беззвучно, охоплений панікою. — Флер і Крум уже наближаються!
Відчуваючи неймовірне полегшення, Гаррі побачив, як Седрик витягає з кишені ножа й визволяє Чо. Він потяг її вгору, й вони зникли.
Гаррі позирав навкруги, чекаючи. Де ж ті Флер та Крум? Часу ставало дедалі менше, а якщо вірити пісні, то за годину заручникам кінець.
Підводні мешканці почали несамовито верещати. Ті, що тримали Гаррі, відпустили його, дивлячись на щось позаду нього. Гаррі обернувся й побачив справжнє страхіття, що, розтинаючи воду, пливло до них: людське тіло у плавках і з головою акули… Це був Крум. Він, вочевидь, себе трансфігурував, але не дуже вдало.
Акулолюдина підпливла просто до Герміони й почала гризти й смикати її мотузку: на лихо, нові Крумові зуби були розташовані страшенно незручно для кусання чогось меншого, ніж дельфін, і Гаррі злякався, що Крум з необережності може розпороти Герміону навпіл. Стрімко кинувшись уперед, він ударив Крума по плечі й простяг йому свій зазубрений камінь. Крум його схопив і почав визволяти Герміону. Йому вдалося це зробити за лічені секунди. Обхопивши її за талію, він, навіть не обернувшись, різко ринув угору.
Що ж тепер? Гаррі у відчаї задумався. Якби він знав, що Флер уже близько… Але й досі не було ніяких ознак її наближення. Не залишалося нічого іншого…
Він схопив камінь, що його Крум кинув на дно, але водяники оточили Рона й дівчинку, хитаючи головами.
Гаррі вийняв чарівну паличку:
— Геть з дороги!
Тільки бульбашки вилетіли з рота, але цього разу в Гаррі склалося чітке враження, що водяники його зрозуміли, бо раптом перестали шкіритися. Їхні жовті очі заклякли на чарівній паличці і вигляд у них став переляканий. Їх було дуже багато, а Гаррі — сам, проте з їхніх облич він зрозумів, що водяники розумілися на магії не краще, ніж велетенський кальмар.
— Рахую до трьох! — закричав Гаррі; цілий струмінь бульбашок вирвався з нього. Щоб упевнитися, що водяники його зрозуміли, він підняв угору три пальці. — Раз… — він загнув один палець. — Два… — загнув другий…
Водяники кинулися врозтіч. Гаррі метнувся вперед і став перетирати мотузки, якими дівчинка була прив’язана до статуї. Врешті решт і вона була звільнена. Гаррі обхопив її за талію, схопив Рона за комір мантії і відштовхнувся від дна.
Пливлося вкрай повільно. Гаррі не міг більше загрібати своїми перетинчастими руками. Він шалено молотив ластами, однак Рон і сестра Флер тягли його на дно, наче два мішки з картоплею. Гаррі звів погляд до неба, хоч і знав, що вони ще дуже глибоко, бо вода вгорі була така темна…
Водяники пливли разом з ним. Він бачив, як вони легко кружляють довкола, спостерігаючи за ним… Невже, тільки но закінчиться час, вони затягнуть його на дно? Можливо, вони їдять людей? Його ноги починали терпнути від напруженості, плечі страшенно боліли — адже він тяг на собі Рона й дівчинку…
Дихати було надзвичайно важко. Він знову відчув біль за вухами… Раптом почав усвідомлювати, як мокро в роті… Але темрява почала розсіюватися… Він уже бачив над собою денне світло…
З усієї сили Гаррі відштовхнувся ластами й зрозумів, що вони знову перетворилися на звичайні ноги… Вода ринула через рот просто в легені… В голові запаморочилося, але він знав, що світло й повітря вже за якихось три метри… Він мусив випливти… мусив…
Гаррі так сильно й швидко бовтав ногами, що відчував, як м’язи аж кричать, протестуючи. Здавалося, навіть у мозок набралося води. Він не міг дихати, він прагнув кисню, він мусив випливати, не смів зупинятися…
І тоді нарешті голова Гаррі пробилася крізь поверхню води. Чудове, холодне, чисте повітря обжалило його мокре лице. Він буквально ковтнув це повітря — так, наче досі ніколи як слід не дихав — і, важко хекаючи, витяг нагору Рона й дівчинку. Дикі зеленоволосі голови, які його супроводжували, випірнули слідом за ним — вони йому всміхалися.
Натовп на трибунах здійняв несамовитий галас. Здавалося, всі, до одного, з криком і вереском посхоплювалися на ноги. Гаррі здалося, ніби вони вирішили, що Рон і дівчинка мертві. Але це було не так. Обоє розплющили очі. Дівчинка злякано й розгублено кліпала, а Рон вихлюпнув із себе цілий потік води, примружився від яскравого світла, обернувся до Гаррі й сказав:
— Трохи мокро, правда?
Тоді помітив сестру Флер і спитав у Гаррі:
— Навіщо ти тягнув ще й її?
— Флер не з’явилася. Я не міг її покинути, — хапаючи ротом повітря, пояснив Гаррі.
— Гаррі, ти бовдур, — сказав Рон, — невже ти всерйоз сприйняв ту пісеньку? Дамблдор не дав би нам потопитися!
— Але ж у пісні…
— Лише для того, щоб ти вклався в час! — вигукнув Рон. — Сподіваюся, ти внизу не гаяв часу й не корчив з себе героя!
Гаррі відчув себе дурнем. Роздратованим дурнем. Легко Ронові казати: він спав, він не відчув, як моторошно там у воді, в оточенні озброєних списами водяників, які, здавалося, були готові вбивати.
— Давай, — коротко сказав Гаррі, — допоможи. Навряд чи вона вміє добре плавати.
Вони потягли сестру Флер до берега, з якого за ними уважно спостерігали судді. Водяники супроводжували їх, наче почесна гвардія, виспівуючи свої жахливі скрипучі пісні.
Гаррі побачив, як мадам Помфрі метушиться над Герміоною, Крумом, Седриком та Чо, загорнутими в грубі ковдри. З берега до Гаррі й Рона радісно всміхалися Дамблдор і Лудо Беґмен, а от Персі, блідий і набагато молодший на вигляд, розбризкуючи воду, побіг їм назустріч. Тим часом мадам Максім намагалася стримати Флер Делякур, котра ледь не в істериці поривалася скочити у воду.
— Ґабгіель! Ґабгіель! Вона мегтва? Вона дихає?
— Усе гаразд! — намагався крикнути їй Гаррі, але був такий виснажений, що ледве міг говорити — не те, що кричати.
Персі обхопив Рона і тяг його на берег (“Відшепишь, Пегші, жі мною вше добге!”). Дамблдор і Беґмен підтримували Гаррі. Флер вирвалася від мадам Максім і обіймала сестру.
— Це все ґгинділи… вони на мене напали, пгокляті… о Ґабгіель, я вже думала… думала, що…
— Ану, підійди сюди, — почувся голос мадам Помфрі. Вона схопила Гаррі й потягла до Герміони та інших. Потім загорнула його в ковдру так туго, наче то була гамівна сорочка, і влила в горло якогось гарячого зілля. У Гаррі з вух аж пара пішла.
— Гаррі, ти молодець! — закричала Герміона. — Ти виконав завдання, ти сам здогадався, сам самісінький!
— Ну… — промовив Гаррі. Він сказав би їй про Добі, але якраз помітив, що за ним спостерігає Каркароф. Він єдиний з суддів не вийшов з за столу, єдиний, хто не виказував радості й полегшення від того, що Гаррі, Рон та сестра Флер повернулися назад неушкоджені. — Так, це правда, — сказав Гаррі, трохи підвищивши голос, щоб Каркароф його почув.
— Ти мати водяний жучок у волоссі, Гер мов ніно! — сказав Крум.
Гаррі здалося, ніби Крум намагається привернути її увагу — можливо, аби нагадати, що він щойно врятував їй життя. Герміона нетерпляче струснула з волосся жучка й сказала:
— Але ти, Гаррі, так запізнився… Довго нас шукав?
— Та ні… Я знайшов вас вчасно…
Гаррі почувався ще більшим дурнем. Тепер, як він вийшов з води, йому було цілком зрозуміло, що Дамблдорові заходи безпеки не допустили б смерті заручника лише тому, що чемпіон не з’явився. Треба було просто хапати Рона й пливти. Тоді він був би першим… Седрик та Крум не гаяли часу, не думали про інших. Вони не поставилися до пісні підводних істот аж так серйозно…
Дамблдор нахилився над водою, захопившись розмовою з русалкою — мабуть, головною — особливо дикою й жахливою на вигляд. Дамблдор видавав такі ж скрипучі звуки, якими спілкувалися водяники й русалки, перебуваючи на суші — вочевидь, він знав їхню мову. Врешті решт він випростався, повернувся до колег і сказав:
— Думаю, перед тим, як виставити оцінки, треба порадитися.
Судді відійшли на нараду. Мадам Помфрі визволила Рона з лещат Персі. Потім підвела Рона до всіх, дала йому ковдру й перцевої настоянки, а тоді пішла по Флер та її сестру. У Флер було багато порізів на обличчі та на руках, мантія була порвана, та вона зовсім на це не зважала й не дозволила мадам Помфрі її оглянути.
— Подоглядайте за Ґабгіель, — сказала Флер і обернулася до Гаррі:
— Ти її вгятував, — промовила вона, майже не дихаючи. — Хоч вона й не була твоя загучниця.
— Так, — підтвердив Гаррі, котрий тепер щиро шкодував, що не покинув усіх трьох прив’язаними до статуї.
Флер присіла, поцілувала Гаррі в обидві щоки (Гаррі відчув, як вони запалали, і не здивувався б, якби з вух знову пішла пара), а тоді звернулася до Рона:
— І ти теж д’опомагав…
— Еге ж, — не заперечував Рон, сповнений надії. — Трішки…
Флер розцілувала і його. Герміона аж закипіла з люті, але саме тієї миті позад них прогримів магічно посилений голос Лудо Беґмена. Усі аж підскочили з несподіванки. Лудо закликав трибуни до тиші.
— Пані й панове, ми прийняли рішення. Отаманка русалок та водяників Муркус розповіла нам про все, що відбувалося на дні озера, і тому ми вирішили — за п’ятдесятибальною шкалою — виставити такі оцінки…
Міс Флер Делякур, хоч і продемонструвала блискуче застосування бульбашкоголових чарів, була атакована ґринділами біля самісінької мети і тому не змогла врятувати свою заручницю. Її оцінка — двадцять п’ять балів.
Трибуни відповіли оплесками.
— Я заслюжила нуль балів, — промовила Флер глибоким голосом, похитуючи своєю чарівною голівкою.
— Містер Седрик Діґорі, котрий теж використав бульбашкоголові чари, першим повернувся зі своєю заручницею, хоч і з’явився на хвилину пізніше встановленого часу. — Натовп вибухнув шаленими вигуками. Кричали переважно гафелпафці. Гаррі помітив, як Чо обдарувала Седрика гарячим поглядом. — Тому його оцінка — сорок сім балів.
Серце в Гаррі завмерло. Якщо Седрик не вклався в час, то він і поготів.
— Містер Віктор Крум використав недовершену форму трансфігурації, яка, одначе, виявилася ефективною, тож він повернувся зі своєю заручницею другим. Його оцінка — сорок балів.
Каркароф плескав особливо сильно і аж світився зверхністю.
— Містер Гаррі Поттер досяг прекрасного ефекту, вживши зяброрості, — вів далі Беґмен. — Він повернувся останнім і витратив на завдання набагато більше встановленого часу. Одначе отаманка русалок та водяників повідомила нам, що містер Поттер першим знайшов заручників, а причиною його затримки стало рішення повернути в безпечне місце усіх заручників, а не лише свого.
Герміона й Рон обдарували Гаррі напіврозгніваними напівспівчутливими поглядами.
— Більшість суддів, — у цьому місці Беґмен з обуренням глянув на Каркарофа, — вважають, що цей вчинок демонструє його високі моральні якості і заслуговує найвищих оцінок. Однак… оцінка містера Поттера — сорок п’ять балів.
У Гаррі всередині все підстрибнуло — він поділяв перше місце з Седриком. Заскочені зненацька Рон та Герміона вражено глянули на Гаррі, а потім почали сміятися й аплодувати разом з усіма.
— Молодець, Гаррі! — намагався перекричати галас Рон. — Ти не був дурний — ти продемонстрував свої високі моральні якості!
Флер теж аплодувала щосили, зате Крум не палав радістю. Він знову спробував втягти Герміону в розмову, однак вона надто була зайнята тим, що вітала Гаррі.
— Третє й останнє завдання відбудеться в надвечір’я двадцять четвертого червня, — загримів Беґмен. — Чемпіонів повідомлять про те, що їх чекає, рівно за місяць. Дякуємо всім за підтримку.
Все позаду, ошелешено думав Гаррі, поки мадам Помфрі намагалася відвести чемпіонів та заручників до замку, щоб вони переодяглися в сухе… Все позаду, він пройшов через це… Тепер можна ні про що не турбуватися аж до двадцять четвертого червня…
Коли наступного разу буду в Гоґсміді, — вирішив він, піднімаючись кам’яними сходами до замку, — обов’язково куплю для Добі по парі шкарпеток на кожен день року.

— РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ СЬОМИЙ —
Гультяй повертається

Нарешті Рон також скупався у промінні Гарріної слави: від охочих почути про події на дні озера не було відбою.
Гаррі помітив, що Ронова розповідь з кожним разом трохи змінюється. Спершу вона скидалася на правду — принаймні збігалася з Герміониною розповіддю: Дамблдор наслав на всіх заручників чародійний сон у кабінеті професорки Макґонеґел, перед тим запевнивши, що вони перебуватимуть у цілковитій безпеці й прокинуться, тільки но знову потраплять на берег. Але вже через тиждень Ронова розповідь перетворилася на справжнє жахіття. Виявилося, начебто спершу його викрали і він сам один повинен був відбиватися від п’ятдесяти озброєних водяників, які врешті решт його перемогли й зв’язали.
— Але я заховав у рукаві чарівну паличку, — запевняв він Падму Патіл, що почала ставитися до Рона набагато прихильніше, щойно його оточили такою увагою, і намагалася заговорити з ним під час кожної випадкової зустрічі. — Варто було лише захотіти — і я б тих йолопів переміг!
— Цікаво, як? Захропів би на них? — уїдливо спитала Герміона, яка потерпала від кпинів та насмішок після того, як з’ясувалося, що вона — найдорожча людина для Віктора Крума. Тому Герміона весь час аж кипіла від роздратування.
Ронові вуха густо почервоніли, й він одразу ж повернувся до версії про чародійний сон.
На початку березня погода стала набагато сухіша, однак різкий вітер нестерпно обпікав шкіру на обличчі й на руках щоразу, як доводилося виходити з замку. Пошта затримувалася, бо сов постійно зносило вітрюганами. Руда сова, відіслана до Сіріуса з листом, у якому сповіщалася дата прогулянки до Гоґсміда, повернулася в п’ятницю під час сніданку. Її пір’я настовбурчилося в зворотний бік. Щойно Гаррі зірвав із совиної лапки листа, вона миттю майнула геть, перелякана, що її знов куди небудь відішлють. Сіріусів лист знову був дуже короткий.

Чекай біля перелазу в кінці дороги, що веде з Гоґсміда (трохи далі від “Дервіш і Бенкс”) о другій годині дня в суботу. Принеси якомога більше їжі.

— Невже він повернувся до Гоґсміда? — недовірливо спитав Рон.
— Схоже на те, — знизала плечима Герміона
— Не можу в це повірити, — з напруженістю в голосі промовив Гаррі. — А якщо його зловлять…
— Вже ж ловили… — пхекнув Рон. — До того ж, там уже не товчуться дементори.
Гаррі замислено склав листа. Якщо бути щирим, то він дуже хотів би побачитися з Сіріусом. Тому на останні уроки п’ятниці — дві “настійки” — пішов з багато кращим настроєм, ніж завжди.
Мелфой, Креб, Ґойл та компанія слизеринських дівчат на чолі з Пенсі Паркінсон стояли біля дверей класу. Усі вони щось розглядали й хихотіли. Кирпата, схожа на мопса Пенсі збуджено виглядала з за широкої Ґойлової спини, дивлячись, як підходять Гаррі, Рон та Герміона.
— Ось вони, ось вони! — захихотіла вона, і зграйка слизеринців розступилася. Гаррі помітив, що Пенсі тримає в руках журнал „Відьомський тижневик”. На обкладинці красувалася рухома фотографія кучерявої відьми, що всміхалася на всі свої зуби і вказувала чарівною паличкою на великий бісквіт.
— Агов, Ґрейнджер, тебе тут може дещо зацікавити! — голосно сказала Пенсі, кинувши Герміоні журнал. Та спіймала його, страшенно здивована. Тієї миті відчинилися двері в підвал і Снейп подав знак заходити.
Герміона, Гаррі й Рон, як завжди, попрямували до своєї парти в кінці класу. Варто було Снейпові обернутися до них спиною, щоб написати на дошці складники сьогоднішньої настійки, як Герміона під партою почала швидко гортати журнал. Те, що вона шукала, виявилося якраз посередині, на розвороті. Гаррі з Роном нахилилися ближче. Стаття, що починалася з кольорового знімка Гаррі, називалася:

ТАЄМНИЦЯ ДУШЕВНОГО БОЛЮ ГАРРІ ПОТТЕРА
Можливо, він не схожий на інших. Та все ж, як і кожен його ровесник, він переживає звичайні страждання юності, пише Ріта Скітер. Позбавлений тепла й любові після трагічної загибелі батьків, чотирнадцятирічний Гаррі Поттер нарешті знайшов, як він сподівався, свою втіху в коханій приятельці з Гоґвортсу, дочці маґлів, Герміоні Ґрейнджер. І чи знав сердешний хлопчина, чиє життя й так позначене тяжкими втратами, що невдовзі він страждатиме від нового емоційного удару?..
Проста, однак амбітна, дівчина, міс Ґрейнджер, вочевидь, має слабкість до відомих чарівників, і самого Гаррі Поттера їй замало. Відколи до Гоґвортсу прибув Віктор Крум, болгарський ловець та герой останнього Кубка світу з квідичу, міс Ґрейнджер не перестає гратися з почуттями обох хлопців. Крум, без пам’яті закоханий у хитру й безсовісну міс Ґрейнджер, уже запросив її на літні канікули до Болгарії і наполягає, що він “ніколи не почував такого до жодної дівчини”.
Однак цілком можливо, що міс Ґрейнджер заволоділа симпатіями бідолашних хлопців аж ніяк не за допомогою свого сумнівного природного чару.
“Вона просто потворна, — розповідає гарненька й жвава учениця четвертого класу Пенсі Паркінсон, — але досить здібна, тож їй нічого не вартувало б зварити любовне зілля. Думаю, саме так їй і вдається привертати до себе увагу”.
Звісно, любовне зілля у Гоґвортсі заборонене, тож Албус Дамблдор, без жодних сумнівів, захоче провести розслідування. А поки що доброзичливці Гаррі Поттера сподіваються, що наступного разу він віддасть своє серце достойнішій претендентці.

— Я ж тобі казав! — засичав Рон на Герміону, поки вона дочитувала статтю. — Я ж попереджав: не дратуй Ріту Скітер! Вона з тебе зробила якусь вертихвістку… потіпаху!
Герміона пирснула зі сміху.
— Потіпаху? — перепитала вона, хихочучи.
— Моя мама так каже, — пробурмотів Рон, і вуха його знову почервоніли.
— Якщо це найкраще, на що здатна Ріта, то вона втрачає навички, — не перестаючи сміятися, сказала Герміона й кинула журнал на порожній стілець позад себе. — Суцільна маячня.
Вона глянула на слизеринців. Ті уважно дивилися на них, щоб побачити, чи засмутила їх стаття. Герміона насмішкувато помахала їм рукою і разом з Гаррі та Роном почала розпаковувати складники, необхідні для настійки “гострий розум”.
— Є одна цікава деталь, — озвалася Герміона хвилин за десять. Товкачик у її руці завис над ступкою, повною жуків скарабеїв. — Як Скітерка довідалася?..
— Про що довідалася? — швидко спитав Рон. — Невже ти справді варила любовне зілля?
— Не будь ідіотом, — огризнулася Герміона, не перестаючи товкти жуків. — Просто… як вона дізналася, що Віктор запрошував мене на літо до себе в гості?
Сказавши це, Герміона густо почервоніла й спробувала уникнути Ронового погляду.
— Що?! — Ронів товкачик з грюкотом упав на підлогу.
— Він запросив мене відразу після того, як витяг з води, — проказала Герміона. — Тільки но позбувся акулячої голови. Мадам Помфрі дала нам ковдри, а тоді він відвів мене вбік від суддів, щоб вони не чули, і сказав, якщо я не планую на літо нічого особливого, то чи не хотіла б…
— І що ти відповіла? — спитав Рон. Товкачик він тримав далеченько від ступки й розтирав ним стіл, оскільки не зводив очей з Герміони.
— І він сказав, що ніколи не почував такого до жодної дівчини, — промовила Герміона, почервонівши так, що Гаррі аж мовби стало тепліше від жару, що пашів на її обличчі, — але хіба це могла почути Ріта Скітер? Її ж там не було… чи була? Може, вона має плаща невидимку й прокралася на територію школи, щоб подивитися на друге завдання…
— А що ти відповіла? — повторив Рон, так сильно стукаючи своїм товкачиком по столі, аж там залишалися сліди.
— Я не могла відповісти, бо була зайнята. Дивилася, чи з тобою і з Гаррі все гаразд…
— Міс Ґрейнджер, хоч ваше особисте життя, безперечно, просто захоплююче, — почувся позад них крижаний голос, — та я мушу вас попросити не обговорювати його на уроці. Десять балів з Ґрифіндору.
Поки вони розмовляли, Снейп нечутно підійшов до їхнього стола. Увесь клас озирався на них. Мелфой скористався нагодою, щоб показати Гаррі значок “Поттер смердоттер”.
— О, то ви ще й журнали під партою читаєте? — додав Снейп, хапаючи “Відьомський тижневик”. — Ще десять балів з Ґрифіндору… О, авжеж… — Снейпові очі заблищали, коли він побачив статтю Ріти Скітер. — Поттер і далі збирає газетні вирізки про себе…
Підвал задзвенів слизеринським сміхом. Суха посмішка скривила тонкі губи Снейпа. Гаррі аж закипів від злості, коли той почав читати статтю вголос.
— “Таємниця душевного болю Гаррі Поттера”… — ой леле, Поттер, що вас знову непокоїть? — “Можливо, він не схожий на інших…”
Гаррі відчував, що він увесь просто палає. Снейп робив паузу наприкінці кожного речення, щоб слизеринці могли нареготатися. Прочитана ним, стаття звучала вдесятеро гірше, ніж була написана.
— “… доброзичливці Гаррі Поттера сподіваються, що наступного разу він віддасть своє серце достойнішій претендентці”. Як зворушливо, — насмішкувато промовив Снейп, скручуючи журнал у трубку. Буря слизеринського сміху не вщухала. — Думаю, треба вас розсадити, щоб ви нарешті могли зосередитися на настійках і забули про свої заплутані любовні історії. Візлі, ви залишаєтеся тут. Міс Ґрейнджер — сідайте біля міс Паркінсон. Поттер — ота парта перед моїм столом. Ворушіться.

Страницы: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35

Ваш відгук

Сторінки

Рубрики

Пошук

Мітки

Архів

Липень 2017
П В С Ч П С Н
« Бер    
 12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31  

Підписка

  • Цікаве