Джоан К. Роулінг. “Гаррі Поттер і келих вогню”

Розлючений Гаррі кинув складники й портфель у казан і потяг його до вільної першої парти. Снейп пішов слідом, сів за свій стіл і мовчки спостерігав, як Гаррі спорожнює казан. Намагаючись не дивитися на Снейпа, Гаррі продовжив чавити своїх скарабеїв, уявляючи, що кожен жук має Снейпове обличчя.
— Поттере, уся ця увага преси, очевидно, додала ще більше зарозумілості у твою й без того завелику голову, — тихо сказав Снейп, коли клас трохи заспокоївся.
Гаррі не відповів. Він розумів, що Снейп намагається його спровокувати — він так робив уже не раз. Поза сумнівом, сподіваючись наприкінці уроку зняти з Ґрифіндору ще п’ятдесят балів.
— Ти, напевне, перебуваєш в полоні хибної ілюзії, ніби весь світ чарівників тобою захоплюється, — Снейп говорив так тихо, що більше ніхто його не чув. Гаррі й далі розтирав жуків, хоч вони вже й перетворилися на порошок. — Але мені байдуже, скільки разів твоє фото з’явилося в газетах. Для мене, Поттере, ти лише огидний хлопчисько, котрий вирішив, що стоїть вище за всілякі там правила.
Гаррі висипав порошок у казан і почав нарізати імбирне коріння. Руки в нього тремтіли від злості, однак він не зводив очей, мовби не чуючи, що йому каже Снейп.
— Тому попереджаю тебе, Поттере, — Снейпів голос став м’якшим і підступнішим, — я не зважатиму на те, що ти — якась там дута знаменитість. Якщо я тебе зловлю на тому, що ти ще раз вриваєшся в мій кабінет…
— Я й близько не підходив до вашого кабінету! — люто сказав Гаррі, забувши про свою вдавану глухоту.
— Не бреши мені! — прошипів Снейп. Його бездонні чорні очі пронизували Гаррі. — Бумсленґова шкіра, зяброрості — усе це з моїх особистих запасів, і я знаю, хто їх украв.
Гаррі подивився на Снейпа, намагаючись не кліпати, щоб не здатися винним. Він і справді нічого не крав у Снейпа. Ще в другому класі Герміона поцупила бумсленґову шкіру для багатозільної настійки, але Снейп, хоч і підозрював Гаррі, так і не зміг нічого довести. Зяброрості, звичайно ж, украв Добі.
— Не розумію, про що ви кажете, — незворушно збрехав Гаррі.
— Тебе не було в ліжку тієї ночі, коли хтось вдерся в мій кабінет! — шипів Снейп. — Я це знаю! Дикозор Муді, якщо захоче, може вступити до фан клубу Гаррі Поттера, та я не збираюся терпіти твоєї поведінки! Ще одна однісінька нічна прогулянка в мій кабінет — і ти поплатишся!
— Гаразд, — холоднокровно сказав Гаррі, повертаючись до імбирного коріння. — Запам’ятаю на той випадок, якщо мені закортить туди залізти.
Снейпові очі спалахнули. Він запхнув руку в розріз своєї чорної мантії. На якусь мить Гаррі здалося, що Снейп зараз витягне чарівну паличку й нашле на нього закляття — але побачив, що той витягує маленьку кришталеву пляшечку з прозорою настійкою. Гаррі уважно на неї подивився.
— Знаєш, Поттере, що це таке? — спитав Снейп, і його очі знову небезпечно заблищали.
— Ні, — цього разу Гаррі відповів цілком щиро.
— Це верітазерум — сироватка правди. До того ж така сильна, що досить трьох крапель — і ти розпатякаєш перед усім класом свої найпотаємніші секрети, — злісно прогарчав Снейп. — Використання цієї настійки суворо контролюється міністерством. Та якщо ти не будеш обачним, то можеш навіть не помітити, як моя рука випадково трохи струснеться, — він легенько потряс пляшечкою, — прямо над твоїм вечірнім гарбузовим соком. І тоді, Поттере… тоді ми з’ясуємо, був ти в моєму кабінеті, чи ні.
Гаррі нічого не відповів, продовжуючи нарізати імбирне коріння. Йому зовсім не сподобалося, що існує така от сироватка правди, і те, що Снейп завиграшки міг би йому її крапнути. Гаррі аж пересмикнуло від думки, що могло б злетіти з його язика, якби Снейп… Не кажучи вже про неприємності для стількох осіб, починаючи з Герміони та Добі, відкрилося б стільки різних його таємниць… Наприклад, про Сіріуса… Або — і всередині все стислося від цієї думки — його почуття до Чо… Гаррі зсипав імбирне коріння в казан і замислився, чи не взяти йому приклад з Муді й почати пити лише з власної баклажки.
Тієї миті у двері підвалу хтось постукав.
— Заходьте, — сказав Снейп своїм звичним тоном.
Двері відчинилися і весь клас озирнувся. Увійшов професор Каркароф. Учні дивилися, як він прямує до Снейпового стола. Його пальці перебирали цапину борідку — отже, він був чимось схвильований.
— Треба поговорити, — грубо кинув Каркароф. Він так боявся підслуховувань, що рота відкривав ледь ледь, скидаючись при цьому на невдаху черевомовця. Гаррі, не відриваючи погляду від імбирного коріння, уважно прислухався.
— Поговоримо після уроку, — пробурмотів Снейп, але Каркароф його перебив.
— Северусе, я говоритиму зараз, поки ти не вислизнув. Ти мене уникаєш.
— Після уроку, — відрубав Снейп.
Вдаючи, що перевіряє, чи досить додав до настійки жовчі броненосця, Гаррі підняв догори вимірювальну колбу і крадькома глянув на дивну пару. Каркароф був страшенно схвильований, а Снейп — сердитий.
Каркароф нависав над Снейповим столом аж до кінця подвійного уроку. Видно, хотів не дати Снейпові втекти.
Щоб підслухати, що хоче сказати Каркароф, за дві хвилини до дзвінка Гаррі зумисне перекинув пляшечку з жовчю броненосця, і коли однокласники галасливо поспішали до виходу, він пригнувся за казаном і почав витирати пляму.
— Що там таке невідкладне? — почув він, як Снейп просичав до Каркарофа.
— Оце, — сказав Каркароф, і Гаррі, визирнувши з за казана, помітив, що той відтягує лівий рукав мантії і показує щось на внутрішній частині передпліччя.
— Ну що? — спитав Каркароф, і далі намагаючись не ворушити губами. — Бачиш? Це ще ніколи не проступало так виразно, відтоді, як…
— Забери! — прогарчав Снейп. Його чорні очі металися по класу.
— Але ж ти мав би помітити… — почав Каркароф схвильованим голосом.
— Поговоримо пізніше, Каркароф! — відрізав Снейп. — Поттер! Що ти там робиш?
— Витираю жовч броненосця, пане професоре, — невинним тоном сказав Гаррі, розгинаючись і показуючи мокру ганчірку.
Стурбований і розлючений водночас, Каркароф крутнувся на підборах і вийшов з підвалу. Не бажаючи залишатися на самоті з оскаженілим Снейпом, Гаррі скинув книжки й складники в портфель і прожогом вилетів з класу, щоб розповісти Ронові й Герміоні про сцену, свідком якої він щойно став.

* * *

Коли опівдні наступного дня вони вийшли з замку, слабке сріблясте сонце осявало шкільні угіддя. Вітру майже не було, тож дійшовши до Гоґсміда, друзі познімали мантії і просто накинули їх на плечі. Їжа, яку просив принести Сіріус, лежала в Гаррінім портфелі. З обіднього столу їм вдалося поцупити дванадцять курячих стегенець, хлібину й пляшку гарбузового соку.
Зайшовши в крамницю чаклунського одягу “Чудові лахи”, щоб купити дарунок для Добі, вони добряче там повеселилися: таких чудернацьких шкарпеток вони ще не бачили — розцяцьковані, наприклад, сяючими золотими та срібними зірками, або такі, що починали голосно кричати, коли ставали занадто смердючі. О пів на другу друзі рушили Високою вулицею попри “Дервіш і Бенкс” і так аж до краю села.
Гаррі ще ніколи тут не бував. Крива сільська дорога вела їх за околиці Гоґсміда. Хаток ставало все менше, а городи коло них усе більшали. За селом вони взяли напрям до підніжжя гори, в затінку якої й лежав Гоґсмід. Ще один поворот — і вони побачили перелаз наприкінці дороги. Спершись на нього передніми лапами і тримаючи в зубах якісь газети, їх чекав великий кудлатий чорний пес, дуже знайомий на вигляд…
— Привіт, Сіріусе, — вигукнув Гаррі, коли вони підійшли.
Пес пожадливо обнюхав портфель Гаррі, махнув хвостом, а тоді розвернувся й побіг від них поміж кущами до кам’янистого підніжжя гори. Друзі перелізли через перелаз і поспішили за псом.
Сіріус довів їх до всіяного камінцями підніжжя гори. Йому, чотирилапому, бігти було легко, зате Гаррі, Рон і Герміона дуже швидко захекалися. Але Сіріус не спинявся. З півгодини вони, обливаючись потом, дерлися крутою, звивистою і кам’янистою стежкою, намагаючись не відставати від чорного волохатого хвоста. Лямка Гарріного портфеля різала плече.
Врешті решт Сіріус зник з очей. Пройшовши ще трохи, друзі натрапили на вузьку розколину в скелі. Протиснувшись у неї, вони опинилися в прохолодній, напівтемній печері. У найдальшому кінці до великого каменя був прив’язаний гіпогриф Бакбик. Його задні ноги, тулуб і хвіст були як у коня, а велетенські крила, передні лапи й голова з дзьобом нагадували орла. Він люто зблиснув жовтогарячими очима, побачивши Гаррі, Рона та Герміону. Трійця низько йому вклонилася, і Бакбик якусь мить гордо їх розглядав, а тоді зігнув лускаті коліна й дозволив Герміоні підійти ближче, щоб погладити його пір’я на шиї. Тим часом Гаррі дивився, як чорний пес перетворився на його хрещеного батька.
Сіріус був у пошарпаній сірій мантії, у тій самій, в якій утік з Азкабану. Його довге сплутане чорне волосся відросло ще більше після того, як Гаррі востаннє бачив його в каміні. У Сіріуса був виснажений вигляд.
— Курка! — хрипко вигукнув він, випльовуючи старі випуски “Щоденного віщуна” на долівку печери.
Гаррі відкрив портфель і простяг Сіріусові пакет з курячими стегенцями та хлібом.
— Дякую, — сказав Сіріус, розгорнув пакет, ухопив стегенце і, всівшись долі, відкусив великий шмат. — Я харчувався переважно щурами. Не міг красти у Гоґсміді багато їжі — це привернуло б увагу.
Він голосно засміявся, та Гаррі у відповідь лиш неохоче всміхнувся.
— Що ти тут робиш, Сіріусе? — запитав він.
— Виконую свої обов’язки хрещеного батька, — відповів Сіріус, по собачому вгризаючись у кістку. — За мене не турбуйся, я прикидаюся лагідним бездомним псом.
Він усе ще радісно всміхався, але, помітивши тривогу на обличчі Гаррі, сказав уже серйозніше:
— Я хочу сам за всім спостерігати. Твій останній лист… Скажімо так: усе стає якось підозріло. Я намагався при кожній нагоді красти газети. І, судячи з усього, стурбований не лише я.
Він кивнув на газети, що жовтіли долі. Рон підняв їх і розгорнув.
Гаррі не зводив із Сіріуса очей:
— А що, як вони тебе упіймають? Що, як тебе хтось бачив?
— Про те, що я анімаг, відомо тільки вам трьом та Дамблдору, — сказав Сіріус, знизуючи плечима й продовжуючи поглинати куряче стегенце.
Рон штурхнув Гаррі ліктем і простяг два примірники “Щоденного віщуна”. У першому був заголовок “Таємнича хвороба Бартеміуса Кравча”, у другому — “Чарівницю з міністерства й досі не знайшли. До справи залучено міністра магії”.
Гаррі проглянув статтю про Кравча. Кожне нове речення вражало: “не бачили на людях ще з листопада…”, “будинок справляє враження покинутого…”, “у лікарні магічних хвороб імені Святого Мунґо ухилилися від коментарів…”, “Міністерство відмовляється підтвердити чутки про небезпечну хворобу…”
— Вони так це висвітлюють, наче він помирає, — повільно проказав Гаррі. — Але навряд чи він дуже хворий, якщо спромігся добратися аж сюди…
— Мій брат — особистий помічник Кравча, — повідомив Рон. — Він каже, що Кравч перепрацювався…
— Востаннє, коли я бачив його зблизька, він мав справді хворобливий вигляд, — повільно проказав Гаррі, й далі читаючи статтю. — Це було того вечора, коли з Келиха вилетіло моє прізвище…
— Так йому й треба — за те, що вигнав Вінкі, — холодно сказала Герміона. Вона гладила Бакбика, а той хрумкотів курячими кістками, що їх йому кидав Сіріус. — Мабуть, тепер шкодує… Нарешті відчув, як це — жити, коли Вінкі його вже не доглядає.
— У Герміони — нав’язлива ідея про ельфів домовиків, — пояснив Рон Сіріусові, кинувши на Герміону похмурий погляд.
Сіріус, однак, зацікавився.
— Кравч звільнив свого ельфа домовика?
— Так, на Кубку світу з квідичу, — сказав Гаррі й почав розповідати про те, як з’явилася Чорна мітка, про Вінкі, яку знайшли із затиснутою в руці чарівною паличкою Гаррі та про лють містера Кравча.
Коли Гаррі закінчив свою розповідь, Сіріус схопився на ноги й почав міряти кроками печеру.
— Якщо я правильно розумію, — сказав він за хвилину, розмахуючи черговим курячим стегенцем, — то вперше ви побачили цю ельфиню в ложі для шановних гостей. Вона зайняла для Кравча місце, так?
— Так, — одночасно вигукнули друзі.
— Але Кравч на матч так і не з’явився?
— Не з’явився, — сказав Гаррі. — Здається, він це пояснив тим, що був дуже заклопотаний.
Сіріус мовчки ходив. Тоді сказав:
— Гаррі, після того, як ви вийшли з ложі, ти перевіряв, чи чарівна паличка в кишені?
— Е е е… — Гаррі напружено згадував. — Ні, — сказав він нарешті. — Не було потреби її використовувати до того, як ми опинилися в лісі. А потім я запхав руку в кишеню і знайшов там лише всенокль, — він глянув на Сіріуса. — Думаєш, той, хто вичаклував Мітку, вкрав у мене паличку ще в ложі?
— Цілком можливо, — сказав Сіріус.
— Вінкі не крала палички! — різко заперечила Герміона.
— Ельфиня не єдина сиділа в ложі для шановних гостей, — відказав Сіріус, наморщивши лоба й не перестаючи ходити. — Хто сидів позаду вас?
— Багато хто, — задумався Гаррі. — Якийсь болгарський міністр… Корнеліус Фадж… Мелфої…
— Мелфої! — раптом вигукнув Рон так голосно, що аж луна прокотилася печерою, а Бакбик нервово труснув головою. — Точно кажу — це Луціус Мелфой!
— Був іще хтось? — запитав Сіріус.
— Та ні, нікого, — відповів Гаррі.
— Був іще Лудо Беґмен, — нагадала йому Герміона.
— А, справді…
— Я про Беґмена нічого не знаю. Тільки те, що він був відбивачем команди “Оси з Озборна”, — задумався Сіріус, усе ще походжаючи. — Який він?
— Нормальний, — сказав Гаррі. — Весь час пропонує мені допомогти з Тричаклунським турніром.
— Он як? — Сіріус ще дужче наморщив чоло. — Цікаво, навіщо він це робить?
— Каже, що я йому симпатичний, — промовив Гаррі.
— Гм… — тільки й мовив Сіріус, замислившись.
— Ми бачили його в лісі якраз перед тим, як з’явилася Чорна мітка, — сказала Герміона. — Пам’ятаєте? — повернулася вона до Гаррі й Рона.
— Так, але він у лісі не лишився, — згадав Рон. — Тільки но ми сказали йому про бешкети, він перенісся до наметового містечка.
— Як ти знаєш? — висловила сумнів Герміона. — Як ти знаєш, куди він явився насправді?
— Та ну, — не повірив Рон, — ти хочеш сказати, що це Лудо Беґмен вичаклував Чорну мітку?
— Швидше він, аніж Вінкі, — правила своєї Герміона.
— Я ж казав, — Рон багатозначно глянув на Сіріуса, — я ж вам казав, що в неї манія з тими ельфами…
Але Сіріус підняв долоню, закликаючи Рона до тиші.
— Що зробив Кравч, коли виникла Чорна мітка і знайшли його ельфиню з чарівною паличкою Гаррі?
— Оглянув усі кущі, — сказав Гаррі, — але там більше нікого не було.
— Авжеж, — забурмотів Сіріус, походжаючи з кінця в кінець, — авжеж, він хотів повісити це на когось іншого, тільки не на свою ельфиню… а потім він її звільнив?
— Так, — палко промовила Герміона, — він звільнив її лише через те, що вона не залишилася в наметі й не дозволила себе розтоптати…
— Герміоно, ти можеш трохи заспокоїтися з тими ельфами? — не втерпів Рон.
Але Сіріус похитав головою й сказав:
— Роне, вона краще збагнула Кравча, ніж ти. Коли хочеш дізнатися, що за людина перед тобою, придивись, як вона ставиться не до рівних, а до підлеглих.
Він провів рукою по неголеному обличчі, очевидно, напружено міркуючи.
— Уся ця постійна відсутність Барті Кравча… Він не лінується подбати, щоб ельфиня домовичка зайняла йому місце на Кубку світу з квідичу, а в результаті навіть не з’являється на матч. Він тяжко працює, щоб відновити Тричаклунський турнір, а потім так само не приходить і на нього… Це не схоже на Кравча. Я готовий з’їсти Бакбика, якщо він хоч раз у житті брав собі вихідний через хворобу.
— То ти знаєш Кравча? — спитав Гаррі.
Обличчя Сіріуса спохмурніло. Він раптом набрав такого загрозливого вигляду, як і в ту ніч, коли Гаррі вперше з ним зустрівся і коли ще вважав його вбивцею.
— О, я добре знаю Кравча, — тихо сказав він. — Це він наказав посадити мене в Азкабан — без суду й слідства.
— Що? — в один голос вигукнули Рон з Герміоною.
— Та ти жартуєш! — не повірив Гаррі.
— Ні, не жартую, — сказав Сіріус, відгризаючи великий шматок курки. — Кравч тоді був начальником відділу магічних правоохоронних органів. Ви не знали?
Друзі заперечливо похитали головами.
— Він мав бути наступним міністром магії, — вів далі Сіріус. — Барті Кравч — великий чарівник, наділений неймовірними магічними здібностями та владолюбством. І лютий противник Волдеморта, — додав він, правильно витлумачивши вираз Гарріного обличчя. — Барті Кравч завжди виступав проти темних сил… але ви не зрозумієте… ви ще юні…
— Мій тато на Кубку світу казав так само, — у Роновому голосі чулося роздратування. — Може, ми все ж спробуємо зрозуміти?
Усміх промайнув на худім лиці Сіріуса.
— Гаразд…
Він ще раз пройшовся туди сюди печерою і сказав:
— Уявіть, що Волдеморт знову могутній. Ви не знаєте, хто його прибічники, не знаєте, хто працює на нього, а хто — ні. Відомо лиш те, що він уміє керувати людьми, примушуючи їх робити жахливі речі — і вони не можуть опиратися. Ви боїтеся за себе, за своїх рідних та друзів. Щотижня з’являються нові повідомлення про смерті, зникнення, тортури… У Міністерстві магії сум’яття, там не знають, що робити, намагаються хоч би тримати все в таємниці від маґлів — а тим часом маґли теж гинуть. Повсюди жах… паніка… розгубленість… от як воно було.
— Такі часи виявляють в одних їхні найкращі якості, а в інших — найгірші. Можливо, Кравчеві принципи на початку були добрі. Не знаю. Він швидко зростав на службі і почав наводити лад, вживаючи суворі заходи до Волдемортових прибічників. Аврорам було надано нові повноваження — наприклад, убивати — замість того, щоб захоплювати. Я був не єдиний, кого без суду передали дементорам. Жорстокість Кравч намагався здолати жорстокістю. Він дозволив застосовувати проти підозрюваних непрощенні закляття. Я сказав би, що він став таким же безжальним та жорстоким, як і прибічники темних сил. Однак багато хто вважав, що він усе робить правильно, і чимало чарівників та чарівниць галасувало, щоб він став міністром магії. Коли Волдеморт зник, здавалося, що підвищення Кравча на цю посаду — лише питання часу. Але тоді раптом сталося нещастя… — Сіріус похмуро усміхнувся. — Кравчевого сина впіймали з групкою смертежерів, яким вдалося уникнути Азкабану. Очевидно, вони намагалися знайти Волдеморта й повернути його до влади.
— Впіймали Кравчевого сина? — не повірила власним вухам Герміона.
— Еге ж, — підтвердив Сіріус, кинув курячу кістку Бакбикові, сів долі біля хлібини й розламав її навпіл. — Можу собі уявити — невеличкий шок для старого Барті. Треба було більше часу проводити вдома, з родиною. Треба було хоч іноді повертатися зі служби раніше — тоді краще знав би власного сина…
Сіріус почав жадібно їсти хліб.
— Його син був смертежером? — спитав Гаррі.
— Поняття не маю, — відповів Сіріус, що й далі напихався хлібом. — Я був у Азкабані, коли його заарештували. А дізнався про все вже тоді, коли звідти втік. Хлопця справді впіймали в товаристві людей, які — можу заприсягтися — були смертежерами. Але він міг просто потрапити у невдале місце в невдалий час, як і та ельфиня.
— А Кравч намагався свого сина витягти? — прошепотіла Герміона.
Сіріус засміявся. Його сміх більше нагадував гавкіт.
— Кравч? Витягти? А я було подумав, Герміоно, що ти його справді розкусила. Усе, що могло заплямувати його репутацію, мусило зникнути, адже він ціле життя поклав на те, щоб стати міністром магії. Ви ж бачили, що він вигнав віддану ельфиню домовичку лише через те, що пов’язав її з Чорною міткою — невже це ні про що не свідчить? Батьківської любові у Кравча вистачило тільки на те, щоб провести розслідування, але, судячи з усього, то був лише привід показати, як люто він ненавидить рідного сина… і хлопця запакували в Азкабан.
— Він віддав свого сина дементорам? — тихо спитав Гаррі.
— Авжеж, — підтвердив Сіріус, і вся веселість у його голосі зникла. — Крізь ґрати у дверях своєї камери я бачив, як дементори привели бідолаху. Йому було не більше дев’ятнадцяти. Його помістили в сусідній камері. Цілу ніч він плакав і кликав маму. Та за кілька днів стих… Урешті решт усі вони стихають… хіба що часом кричать уві сні…
На мить заціпенілий вираз Сіріусових очей став ще помітнішим — наче хтось закрив очі віконницями.
— То він і досі в Азкабані? — спитав Гаррі.
— Ні, — неуважно сказав Сіріус. — Ні, його там більше немає. Він помер десь через рік після того, як з’явився у в’язниці.
— Помер?
— Не він один, — з гіркотою відказав Сіріус. — Більшість там божеволіє, частина врешті решт перестає їсти. Втрачає бажання жити. Про наближення смерті знають усі, бо дементори її відчувають і збуджуються. А хлопець мав хворобливий вигляд, ще коли прибув. Оскільки Кравч — високопосадовий працівник міністерства, то йому з дружиною дозволили провідати сина на смертному ложі. Це я тоді востаннє бачив Барті Кравча. Він майже ніс свою дружину повз мою камеру. Сама вона померла десь невдовзі після того. З горя. Зачахла так само, як і хлопець. Кравч навіть не прибув по синове тіло. Я бачив, як дементори поховали його за фортечною стіною.
Сіріус відклав уже піднесений до рота кусень хліба, замість нього схопив пляшку з гарбузовим соком і осушив її.
— Отож старий Кравч утратив усе саме тоді, коли думав, що от от матиме все, — повів далі він, витираючи рукою рота. — Однієї миті — герой, готовий стати міністром магії… а наступної — син і дружина помирають, честь родини зганьблено, популярність різко падає. Коли хлопець помер, люди почали відчувати до нього трохи більше симпатії і запитували: як це так вийшло, що приємний молодий хлопець з хорошої родини збився зі шляху. Зробили висновок, що винен батько, який про нього не дбав. Тому найвища посада дісталася Корнеліусу Фаджу, а Кравча відсунули вбік, у відділ міжнародної магічної співпраці.
Запала тривала мовчанка. Гаррі пригадав вирячені Кравчеві очі, коли той у лісі під час Кубка світу дивився на неслухняну ельфиню Вінкі. То он чому він так бурхливо відреагував, коли її знайшли під Чорною міткою. Це розбудило спогади про сина, про давній скандал і втрату прихильності в міністерстві.
— Муді каже, що в Кравча манія ловити темних чаклунів, — сказав Гаррі.
— Так, я чув, що в нього є така манія, — закивав Сіріус. — На мою думку, він сподівається, що поверне собі колишню популярність, якщо зловить ще одного смертежера.
— А ще він прокрався у Снейпів кабінет і щось там шукав! — з тріумфом зиркнувши на Герміону, вигукнув Рон.
— Так, це взагалі незрозуміло, — задумливо промовив Сіріус.
— Ще й як зрозуміло! — схвильовано сказав Рон.
Сіріус заперечливо похитав головою.
— Якщо Кравч хоче стежити за Снейпом, то чому ж він не з’являється судити турнір? Це був би ідеальний привід регулярно навідуватися в Гоґвортс і весь час мати Снейпа на оці.
— То ти гадаєш, що Снейп щось затіває? — спитав Гаррі, але Герміона перебила:
— Хоч би що ви казали, а Дамблдор Снейпові довіряє.
— Герміоно, перестань, — нетерпляче озвався Рон. — Я знаю, що Дамблдор чудовий і все таке, але це не означає, що кмітливий темний чаклун не зміг би його обдурити…
— Чому ж тоді в першому класі Снейп урятував Гаррі життя? Міг би просто дати йому померти.
— Не знаю… Може, боявся, що Дамблдор його вижене…
— Сіріусе, а ти що думаєш? — голосно спитав Гаррі, і Рон з Герміоною, закінчивши суперечку, прислухались.
— Думаю, що вони обоє мають рацію, — сказав Сіріус, замислено дивлячись на Рона й Герміону. — Коли я довідався, що Снейп працює тут, я не переставав дивуватися, навіщо Дамблдор узяв його на роботу. Снейп завжди захоплювався темними мистецтвами — цим він і прославився в школі. Слизький підлабузник, хлопчисько з масним волоссям — ось який він був, — додав Сіріус, і Гаррі з Роном розреготалися. — Коли Снейп вступив до школи, він знав більше заклять, аніж який небудь семикласник. З їхньої слизеринської компанії майже всі стали смертежерами.
Сіріус почав загинати пальці, називаючи імена:
— Розьє та Вілкіс — обох убили аврори за рік до падіння Волдеморта. Подружжя Лестранжів — вони в Азкабані. Про Ейвері я чув, що той уник неприємностей, бо сказав, ніби діяв під закляттям “Імперіус” — він і досі на волі. Як мені відомо, Снейпа ніколи навіть не звинувачували в тому, що він був смертежером — але це ще нічого не означає. Багатьох з них так і не впіймали. А Снейп достатньо розумний і хитрий, щоб не потрапляти в халепу.
— Снейп близько знається з Каркарофим, хоча й воліє тримати це в таємниці, — сказав Рон.
— Бачили б ви Снейпове обличчя, коли Каркароф учора приперся на урок “настійок”! — швидко додав Гаррі. — Каркароф хотів зі Снейпом поговорити, казав, що Снейп його уникає. І мав дуже стурбований вигляд. Показав Снейпові щось у себе на руці, але я не бачив, що саме.
— Він показав Снейпові щось на руці? — Сіріус був щиро спантеличений. Його пальці мимохіть перебирали брудні пасма волосся. Врешті він стенув плечима. — Не уявляю, до чого це все… одначе, якщо Каркароф непідробно захвилювався і прийшов до Снейпа щось питати…
Сіріус якийсь час вдивлявся в стіну печери, а тоді на його обличчі вималювалося розчарування.
— Усе ще слід зважати й на те, що Дамблдор Снейпові довіряє. Я розумію, що професор довіряє багатьом таким людям, яким не довіряє більше ніхто, але я не допускаю, що він дозволив би Снейпові викладати у Гоґвортсі, якби той коли небудь працював на Волдеморта.
— То чому ж Муді та Кравч так пориваються влізти у Снейпів кабінет? — уперто спитав Рон.
— Думаю, — повільно вимовив Сіріус, — Дикозор обшукав кабінети всіх учителів, тільки но потрапив у Гоґвортс. Цей Муді сприймає захист від темних мистецтв дуже серйозно. Я не певен, чи він узагалі хоч кому небудь довіряє, і після всього, що він у житті бачив, це не дивує. Та попри все, Муді ніколи не вбивав, якщо цьому можна було запобігти. Він діяв твердо, але ніколи не опускався до рівня смертежерів. А Кравч… то геть інший випадок… Може, він справді хворий? Якщо хворий, то навіщо виснажувався, щоб прокрастися у Снейпів кабінет? А якщо ні… то що він задумав? Чим таким важливим займався на Кубку світу, що не з’явився в ложі для шановних гостей? Що він робив у той час, коли мусив судити на Турнірі?
Сіріус замовк, втупившись у стіну печери. Бакбик обнюхував кам’яну долівку, шукаючи кісток.
Врешті Сіріус звів погляд на Рона.
— Кажеш, твій брат — особистий помічник Кравча? Ти можеш його спитати, чи він останнім часом не бачився з Кравчем?
— Можу спробувати, — невпевнено сказав Рон. — Тільки щоб не здалося, що я Кравча в чомусь підозрюю. Персі його любить.
— Заразом спробуй довідатися, чи не знайшли вони якихось слідів Берти Джоркінз, — Сіріус жестом вказав на другий примірник “Щоденного віщуна”.
— Беґмен казав, що не знайшли, — мовив Гаррі.
— Так, його в цій статті цитували, — кивнув Сіріус на газету. — Він нарікав, яка в Берти погана пам’ять. Може, вона й змінилася з тих часів, що я її знав, але Берта ніколи не була забудькувата. Скоріше навпаки. Не дуже розумна — це так, але на плітки вона мала чудову пам’ять. Через це в неї було багато неприємностей, адже вона не знала, коли треба тримати рота на замку. Думаю, там, у Міністерстві магії, Берта трохи заважала… може, саме через те Беґмен так довго не починав пошуків…
Сіріус широко позіхнув і потер запалі очі.
— Котра година?
Гаррі зиркнув на годинник, але згадав, що той зупинився ще на дні озера.
— Пів на четверту, — сказала Герміона.
— Вам уже пора вертатися, — сказав Сіріус, зводячись на ноги. — І послухай… — особливо пильно глянув він на Гаррі, — тобі не треба часто зникати зі школи, щоб зі мною побачитися. Краще шли мені записки. Я й далі хочу знати про все незвичайне. Та нізащо не виходь з Гоґвортсу без дозволу, бо цим даси кому небудь ідеальний шанс на тебе напасти.
— Досі ніхто не пробував на мене нападати, крім дракона та кількох ґринділів, — сказав Гаррі.
Сіріус кинув на нього сердитий погляд.
— Байдуже… Спокійно дихати я зможу лише тоді, як закінчиться Турнір — тобто не раніше червня. І не забувайте, якщо будете розмовляти про мене між собою, то називайте мене Сопуном. Домовились?
Він простяг Гаррі пляшку й серветку, в яку була загорнута їжа, і підійшов до Бакбика, щоб поплескати його на прощання.
— Проведу вас аж до села, — сказав Сіріус, — може, вкраду ще одну газету.
Перед тим, як вони вийшли з печери, він перекинувся на великого чорного пса. Схилом гори компанія спустилася донизу. Біля перелазу Сіріус дозволив кожному з них погладити себе по голові, а відтак повернувся й побіг сільською околицею.
Гаррі, Рон та Герміона повернулися в Гоґсмід, а звідтіля подалися до Гоґвортсу.
— Цікаво, чи Персі знає всі оті речі про Кравча? — міркував уголос Рон, поки вони йшли дорогою до замку. — Та йому, мабуть, байдуже… напевно, він через це ще більше захоплювався б Кравчем. Персі любить закони і тому скаже, що Кравч відмовився їх порушувати навіть заради рідного сина.
— Персі нізащо не віддав би дементорам когось зі своєї родини, — суворо сказала Герміона.
— Не знаю, — засумнівався Рон. — Якби він подумав, що ми стоїмо на заваді його кар’єрі… Персі дуже честолюбний…
Вони піднялися сходами до вестибюлю. З Великої зали долинали заманливі запахи обіду.
— Бідний старий Сопун, — сказав Рон, принюхуючись. — Мабуть, він тебе, Гаррі, дуже любить… Уяви собі — харчуватися щурами.

— РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ВОСЬМИЙ —
Божевілля містера Кравча

У неділю по сніданку Гаррі, Рон та Герміона піднялися до соварні, щоб за порадою Сіріуса відіслати листа Персі: спитати, чи не бачився він останнім часом з містером Кравчем? Листа доручили Гедвізі, бо вона давно вже не мала роботи. Провівши сову поглядами, друзі зійшли до кухні, щоб подарувати Добі шкарпетки.
Ельфи домовики зустріли їх радісно й привітно, примудряючись одночасно кланятися, робити реверанси і заварювати для гостей чай. Добі не тямився від захвату.
— Гаррі Поттер до Добі занадто добрий! — пищав він, витираючи зі своїх величезних очей рясні сльози.
— Добі, тими зяброростями ти врятував мені життя, — із вдячністю сказав Гаррі.
— Чи можна мені ще кілька тістечок? — звернувся Рон до сяючих ельфів.
— Ти щойно снідав! — обурилася Герміона.
Та четверо ельфів уже несли до них чималий срібний таріль з тістечками.
— Треба відіслати їжі Сопунові, — пробурмотів Гаррі.

Страницы: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35

Ваш відгук

Сторінки

Рубрики

Пошук

Мітки

Архів

Червень 2017
П В С Ч П С Н
« Бер    
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930  

Підписка

  • Цікаве