Джоан К. Роулінг. “Гаррі Поттер і келих вогню”

П’ятьма хвилинами пізніше він налетів на кам’яного гаргуйля, що стояв посеред коридору.
— Лимонний шер шербет! — видихнув він.
То був пароль для прихованих сходів, що вели до кабінету Дамблдора. Принаймні два роки тому був такий пароль. Поза сумнівом, його змінили — кам’яний гаргуйль не ожив і не відскочив, а стояв непорушно і пронизував Гаррі зловісним поглядом.
— Ворушися! — закричав на нього Гаррі. — Швидко!
Та жодна річ у Гоґвортсі не рухалася лише через те, що хтось на неї кричав. Гаррі зрозумів — справи кепські. Глянув у обидва кінці темного коридору. Може, Дамблдор у вчительській? Гаррі щодуху рвонув до сходів…
— ПОТТЕР!
Гаррі аж занесло від різкої зупинки. Він озирнувся.
Снейп щойно з’явився з прихованих сходів за кам’яним гаргуйлем. Стіна за ним знову з’їхалася, а він пальцем підкликав Гаррі до себе.
— Поттере, що ти тут робиш?
— Я мушу побачити професора Дамблдора! — відповів Гаррі, побігши назад коридором і зупинившись перед Снейпом. — Містер Кравч… він щойно з’явився… він у лісі… він просить…
— Що за нісенітниці? — блиснув чорними очима Снейп. — Про що ти?
— Про містера Кравча! — закричав Гаррі. — 3 міністерства! Він хворий, він у лісі, він хоче побачитися з Дамблдором! Скажіть мені пароль…
— Поттере, директор зайнятий, — сказав Снейп і його тонкі губи скривила неприємна посмішка.
— Я повинен розповісти Дамблдорові! — не вгавав Гаррі.
— Поттере, ти хіба не чув, що я сказав?
Гаррі бачив, що Снейп насолоджується своєю владою над ним.
— Послухайте, — сердито промовив Гаррі. — 3 Кравчем не все гаразд. Він… він з’їхав з глузду. Каже, що хоче попередити…
Кам’яна стіна за Снейпом розсунулася. В її отворі стояв Дамблдор, одягнений у довгу зелену мантію. Його обличчя виказувало крайнє зацікавлення.
— Щось сталося? — спитав він, дивлячись то на Гаррі, то на Снейпа.
— Пане професоре! — Гаррі поспішив заговорити раніше за Снейпа. — У лісі містер Кравч. Він хоче з вами говорити!
Гаррі думав, що Дамблдор щось запитає, але, на щастя, Дамблдор нічого не питав.
— Показуй дорогу, — кинув він і пішов слідом за Гаррі. Снейп залишився стояти біля гаргуйля. Обличчя його стало вдвоє потворнішим, ніж завжди.
— Гаррі, що казав містер Кравч? — спитав Дамблдор, коли вони збігали мармуровими сходами.
— Казав, що хоче вас попередити… що він зробив щось жахливе… згадував свого сина… і Берту Джоркінз… і… і Волдеморта… казав, що Волдеморт стає сильніший…
— Авжеж, — Дамблдор пришвидшив темп, і вони вбігли в непроглядну темряву.
— Він поводиться ненормально, — розповідав Гаррі біжучи. — Здається, він не розуміє, де перебуває. Постійно говорить так, наче звертається до Персі Візлі, а тоді його перемикає і він починає бубоніти, що хоче побачитися з вами… Я залишив його з Віктором Крумом.
— З Крумом? — різко вимовив Дамблдор і пришвидшив крок. — Не знаєш, чи ще хтось бачив містера Кравча?
— Ні, — сказав Гаррі. — Ми з Крумом розмовляли. Містер Беґмен якраз закінчив розповідати нам про третє завдання, ми трохи відстали, а потім побачили, що з лісу виходить містер Кравч…
— Де вони? — спитав Дамблдор, коли з темряви виринула бобатонська карета.
— Отам, — Гаррі вийшов уперед, щоб показувати Дамблдорові стежку поміж дерев. Він більше не чув голосу Кравча, але знав, куди йти. Це було недалечко від бобатонської карети… десь тут…
— Вікторе! — погукав Гаррі.
Ніхто не відповідав.
— Вони були тут, — сказав Гаррі. — Вони точно були десь тут…
— Лумос, — Дамблдор засвітив чарівну паличку й підняв її догори.
Вузький промінь світла перебігав з дерева на дерево й освітлював землю. І раптом упав на чиїсь ноги.
Гаррі з Дамблдором кинулися вперед. Крум лежав непритомний. Навколо не було й сліду містера Кравча. Дамблдор присів біля Крума й обережно підняв йому повіку.
— Його оглушили, — тихо сказав він, роззираючись. Схожі на півмісяці окуляри поблискували у світлі чарівної палички.
— Може, я когось покличу? — спитав Гаррі. — Мадам Помфрі?
— Ні, — швидко сказав Дамблдор. — Залишайся тут.
Він підняв чарівну паличку й націлив її в напрямку Геґрідової хатини. Гаррі помітив, як щось срібне вилетіло з кінчика палички і майнуло поміж дерев, неначе примарний птах. Дамблдор знову нахилився над Крумом, доторкнувся до нього паличкою й сказав:
— Розсійчари!
Крум розплющив очі. Вигляд у нього був очманілий. Побачивши Дамблдора, він спробував сісти, але той поклав руку йому на плече і змусив лягти.
— Він на мене кидатися! — пробелькотів Крум, приклавши до голови руку. — Старий псих напасти на мене! Я дивитися, куди піти Поттер, а він напасти ззадо!
— Полеж, — сказав Дамблдор.
До них долинуло гупання кроків і незабаром з’явився захеканий Геґрід з арбалетом та з Ікланем.
— Пане професоре! — вигукнув він. Його очі розширилися. — Гаррі!.. Що си стало?..
— Геґріде, треба, щоб ти привів професора Каркарофа, — сказав Дамблдор. — На його учня напали. Як приведеш, повідом професора Муді…
— Без потреби, Дамблдоре, — пролунало хрипке гарчання. — Я вже тут. — Муді шкутильгав до них, спираючись на костур і присвічуючи собі чарівною паличкою.
— Клята нога, — сердито буркнув він. — Я був би тут скоріше… що сталося? Снейп казав щось про Кравча…
— Про Кравча? — сполотнів Геґрід.
— Геґріде, прошу привести Каркарофа! — перебив Дамблдор.
— А, так… зара’ приведу, пане професоре, — сказав Геґрід, розвернувся й зник поміж темних дерев. Іклань побіг за ним.
— Мені не відомо, де Барті Кравч, — сказав Дамблдор до Муді, — але його необхідно знайти.
— Я тільки “за”, — прогарчав Дикозор і, виставивши вперед чарівну паличку, пошкутильгав у ліс.
Ні Дамблдор, ні Гаррі більше не промовили й слова, доки не почули характерних звуків наближення Геґріда з Ікланем. Блідий і схвильований, Каркароф ішов з ними. На його плечах вилискувало сріблясте хутро.
— Що це таке? — закричав він, коли побачив на землі Крума, а поряд — Гаррі та Дамблдора. — Що відбувається?
— На мене напасти! — сказав Крум, знову сідаючи й потираючи голову. — Містер Кравч чи як там його називато…
— Кравч на тебе напав? На тебе напав Кравч? Суддя турніру?
— Ігорку — почав Дамблдор, та Каркароф випростався, судомно вчепився в своє хутро і аж посинів.
— Це зрада! — заревів він, тицяючи в Дамблдора. — Це змова! Ви з вашим Міністерством магії заманили мене сюди під фальшивим приводом! Це не справжній турнір! Спершу ви запхали в нього Поттера, хоч йому й замало років! Тепер ваш друг з міністерства намагається здихатися мого чемпіона! В усій цій справі ніяк не обійшлося без корупції та подвійної гри, головну роль у якій відіграєте ви, Дамблдоре, з усіма вашими балачками про відновлення міжнародних чарівницьких зв’язків, про стирання відмінностей між нами… Ось що я думаю про вас!
І Каркароф плюнув Дамблдорові під ноги. Геґрід схопив його за хутро, підняв угору і вдарив об найближче дерево.
— Прошу си вибачити! — гаркнув він, поки Каркароф хапав ротом повітря й махав ногами, адже Геґрід своєю масивною долонею стис йому горло.
— Геґріде, ні! — крикнув Дамблдор. Його очі спалахнули.
Геґрід забрав руку, що притискала Каркарофа до дерева. Той сповз додолу й безформною брилою гепнувся на коріння. Дрібні гілочки й листочки посипалися йому на голову.
— Будь ласкавий, Геґріде, проведи Гаррі до замку, — суворо наказав Дамблдор.
Тяжко дихаючи, Геґрід зміряв Каркарофа сердитим поглядом.
— Мо’, директоре, я краще си лишу тут…
— Геґріде, ти відведеш Гаррі до школи, — твердо повторив Дамблдор. — Аж до ґрифіндорської вежі. А тебе, Гаррі, я попрошу залишатися там. Хоч би як тобі хотілося щось зробити, хоч би як хотілося вислати сову — все це зачекає до ранку. Ти мене зрозумів?
— Е е е… так, — кивнув Гаррі, вражено дивлячись на нього. Як Дамблдор довідався, що саме цієї миті він думав, що треба відіслати до Сіріуса Левконію з повідомленням про останні події?
— Директоре, я лишу з вами Ікланя, — Геґрід усе ще загрозливо позирав на Каркарофа, що лежав під деревом, заплутавшись у хутрі і в корінні. — Будь тутка, Ікланю.
Вони мовчки проминули бобатонську карету і попрямували до замку.
— Як він си насмілив, — загримів Геґрід, коли вони проминули озеро. — Як він си насмілив звинуватити Дамблдора? Казати, що Дамблдор робив усі тоті речі! Що Дамблдор хтів, аби ти зайняв перше місце в турнірі! Не знаю, коли я й видів, аби Дамблдор так си хвилював, аби так прагнув зробити всьо файно, як на турнірі… А ти! — раптом сердито сказав він Гаррі, який, глянувши на свого кремезного друга, відступив назад. — Що ти робив тамка з тим Крумом? Він же з Дурмстренґу, Гаррі! Міг на місці тебе й заклясти, хіба нє? Чи Муді тебе ніц не навчив? Тілько уяви, шо могло си стати…
— Крум не поганий! — захитав головою Гаррі, коли вони піднімалися сходами до вестибюлю. — Він не збирався мене заклинати, він просто хотів поговорити про Герміону…
— Я побалакаю і з нею, — насуплено сказав Геґрід, важко ступаючи східцями. — Що менше ви будете водитися з тими чужоземцями, то будете щасливіші. Їм си не можна вірити.
— А ви з мадам Максім непогано ладнали, — роздратовано кинув Гаррі.
— Не говори мені про ню! — Геґрід несподівано розлютився. — Я зрозумів, чого вона хтіла! Хтіла си піддобрити до мене, аби я їй повів, що буде в третім завданні. Ха! Не можна нікому з них вірити!
Геґрід так розлютився, що Гаррі був радий з ним попрощатися. Він проліз до вітальні крізь отвір за портретом Гладкої Пані і поспішив у куток, де сиділи Рон з Герміоною, щоб розповісти їм про все, що сталося.

— РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ДЕВ’ЯТИЙ —
Сон

— Виходить так, — сказала Герміона, потираючи чоло, — або містер Кравч напав на Віктора, або хтось інший напав на обох, коли Віктор відвернувся.
— Це Кравч, — одразу заявив Рон. — Тому його й не було, коли прийшли Гаррі з Дамблдором. Він утік.
— Я так не думаю, — похитав головою Гаррі. — Він був дуже слабкий. Сумніваюся, що йому вдалося б роз’явитися в такому стані.
— На території Гоґвортсу ніхто не може роз’являтися. Хіба я не казала вам про це мільйон разів? — розсердилася Герміона.
— Добре… А якщо отака версія, — захоплено мовив Рон, — Крум напав на Кравча — та стривайте ж ви, — а тоді оглушив сам себе!
— А містер Кравч випарувався, так? — холодно спитала Герміона.
— Ай справді…
Світало. Гаррі, Рон та Герміона ще вдосвіта вийшли зі спалень і поквапилися до соварні, щоб відіслати Сіріусові записку. Тепер вони оглядали вкриті туманом околиці. Їхні очі трохи попідпухали, а обличчя були бліді, адже вони до пізньої ночі розмовляли про містера Кравча.
— Гаррі, ану повтори ще раз, — попросила Герміона. — Що, власне, казав містер Кравч?
— Я вже розповідав, що в його словах не було глузду, — сказав Гаррі. — Він наполягав, що хоче попередити Дамблдора. Згадував Берту Джоркінз, і з його слів випливало, ніби вона мертва. Постійно повторював, що це через нього… згадував свого сина.
— Таки через нього, — запально сказала Герміона.
— Він збожеволів, — вів далі Гаррі. — Здавалося, він думає, що його дружина й син і досі живі. А ще він увесь час давав вказівки Персі.
— А… нагадай, що він казав про Відомо Кого? — невпевнено спитав Рон.
— Я ж розповідав, — сумовито повторив Гаррі. — Сказав, що він стає сильніший.
Зависла пауза.
Тоді Рон промовив удавано впевненим голосом:
— Але ж він збожеволів, тому половина його слів — бридня…
— Кравч був цілком притомний, коли говорив про Волдеморта, — сказав Гаррі, не зважаючи, що Рон аж здригнувся. — Кравчеві важко було зв’язати докупи два слова, але здавалося, він розумів, де перебуває й чого хоче. Постійно повторював, що мусить зустрітися з Дамблдором.
Гаррі відвернувся від вікна і глянув на балки. Більше половини совиних сідал були порожні. Коли не коли та чи інша птаха поверталася з нічного полювання, несучи в дзьобі мишку.
— Якби Снейп мене не затримав, — з гіркотою сказав Гаррі, — то ми прибігли б туди вчасно. “Поттере, директор зайнятий… що за нісенітниці, Поттере?” Чого він мене затримував?
— Може, не хотів, щоб ви туди йшли? — випалив Рон. — Може… стривай!.. По твоєму, як швидко він міг опинитися в лісі? Зумів би він перегнати вас із Дамблдором?
— Лише в тому разі, якби перетворився на кажана, — сказав Гаррі.
— А чом би й ні? — пробурмотів Рон.
— Ми повинні зустрітися з професором Муді, — сказала Герміона. — Треба довідатися, чи знайшов він містера Кравча.
— Якщо він прихопив з собою Карту мародера, то йому це було не складно, — припустив Гаррі.
— Хіба що Кравч встиг утекти за межі школи, — сказав Рон, — адже карта охоплює лише територію, а далі…
— Цсс! — зацитькала раптом Герміона.
Хтось піднімався сходами до соварні. Почулися два голоси, вони сперечалися, і суперечка все ближчала й ближчала.
— …та це ж справжнісінький шантаж, у нас можуть бути чималі неприємності…
— …ми намагалися бути чемними, а тепер настав час грати брудно, так, як він. Він би не хотів, щоб Міністерство магії довідалося, що він зробив…
— Я ж тобі кажу — якщо ти напишеш, то це буде шантаж!
— Але ж ти не будеш нарікати, коли ми отримаємо кругленьку суму?
Двері соварні відчинилися. На порозі стали Фред і Джордж. Вони скам’яніли, побачивши Гаррі, Рона й Герміону.
— Що це ви тут робите? — в один голос вигукнули і Рон, і Фред.
— Відсилаємо листа, — відповіли так само в унісон Гаррі й Джордж.
— О цій порі? — спитали Герміона й Фред.
— Гаразд, ми не питаємо, що робите ви, а ви не питайте, що робимо ми, — вишкірився Фред.
У руках він тримав пухкенького конверта. Гаррі зиркнув на нього, але Фред — випадково чи зумисне — затулив ім’я на конверті долонею.
— Не будемо вас затримувати, — сказав він, насмішкувато вклоняючись і вказуючи на двері.
Рон не ворухнувся.
— Кого це ви шантажуєте? — спитав він.
Посмішка зникла з Фредового обличчя. Гаррі помітив, що Джордж кинув Фредові багатозначний погляд перед тим, як весело сказати Ронові:
— Дурненький, я жартував.
— Не схоже, — сказав Рон.
Фред і Джордж перезирнулися.
Тоді Фред доволі грубо заговорив:
— Роне, я вже тебе не раз попереджав, щоб ти не пхав носа в чужі справи, якщо не хочеш, щоб його тобі відірвали.
— Якщо ви когось шантажуєте, то це не чужі справи, — сказав Рон. — Джордж правду казав, ви можете вскочити в серйозну халепу.
— Я ж тобі пояснив, що то був жарт, — заперечив Джордж. Він підійшов до Фреда, взяв листа й почав прив’язувати до лапи найближчій сові. — Роне, ти стаєш схожий на нашого дорогого старшого брата. І це вже не жарти. Продовжуй так і далі — і незабаром тебе зроблять старостою.
— Не зроблять! — спалахнув Рон.
Джордж підніс сову до вікна, і та знялася в повітря. Він озирнувся й вищирив зуби:
— Тоді перестань вказувати людям, як їм жити. Бувайте.
І вони з Фредом вийшли з соварні. Гаррі, Рон та Герміона мовчки дивилися одне на одного.
— Невже їм щось відомо? — зашепотіла Герміона. — Про Кравча і про все?
— Та ні, — заперечив Гаррі. — Якби це було щось серйозне, то вони б комусь розповіли. Наприклад, Дамблдорові.
Рона, однак, щось муляло.
— Що таке? — спитала його Герміона.
— Ну.. — повільно почав він, — не знаю, чи вони б розповіли. Вони… останнім часом тільки й думають, щоб заробити грошей. Я це помітив, коли часто з ними бував… тоді, коли… ну, знаєте…
— …коли ми не розмовляли, — докінчив за нього речення Гаррі. — Так, але шантаж…
— Їм не дає спокою ідея з крамницею жартів, — пояснив Рон. — Спершу я думав, що вони просто хочуть подратувати маму, але виявилося, що так і є, що вони й справді хочуть її відкрити. У Гоґвортсі їм залишилося вчитися лише рік, і вони постійно торочать, що час подумати про майбутнє, а тато їм не допоможе, і, щоб відкрити крамницю, їм потрібне золото.
Після цих слів занервувала Герміона.
— Так, але… Вони ж не робитимуть нічого протизаконного, щоб те золото роздобути?
— Не робитимуть? — Рон скептично гмикнув. — Не знаю… Правила порушувати вони полюбляють.
— Але тут ідеться про закон, — перелякалася Герміона. — Це ж не якісь там нещасні шкільні правила… Тут сидінням після уроків не обійдеться… За шантаж карають страшніше! Роне… може, тобі слід повідомити Персі…
— Ти що, здуріла? — вигукнув Рон. — Повідомити Персі? Та він зробить так, як Кравч — він їх видасть. — Рон глянув на вікно, в яке вилетіла сова Фреда й Джорджа. Тоді сказав:
— Пішли снідати.
— Думаєте, до професора Муді йти ще зарано? — спитала Герміона, коли вони спускалися гвинтовими сходами.
— Зарано, — кивнув Гаррі. — Якщо ми розбудимо його на світанку, він подумає, що ми хочемо напасти на нього сонного, і підсмажить нас крізь двері. Зачекаймо до першої перерви.
Урок з історії магії ще ніколи не тягся так довго. Гаррі увесь час позирав на Ронів годинник, бо свій нарешті викинув, але й Ронів ішов так повільно, що, здавалося, теж зупинився. Усі троє були такі втомлені, що з превеликою радістю поклали б голови на парти й позасинали. Навіть Герміона не конспектувала, а мовчки сиділа, підперши голову руками, й сонними очима дивилася на професора Бінса.
Коли нарешті пролунав дзвінок, вони побігли до класу захисту від темних мистецтв. Там у дверях вони наштовхнулися на професора Муді. Він також мав стомлений вигляд. Повіка нормального ока опустилася, від чого обличчя здавалося ще перекошенішим.
— Професоре Муді! — закричав Гаррі, проштовхуючись до нього крізь юрбу.
— Здоров, Поттере, — прогарчав професор. Його магічне око стежило за зграйкою першокласників, які заклопотано кудись бігли. Око повернулося зіницею всередину голови й спостерігало за учнями, аж доки ті звернули за ріг. Тоді Муді заговорив знову:
— Заходьте.
Він відступив убік, щоб пропустити їх у порожній клас, а тоді, зачинивши двері, пошкутильгав за ними.
— Ви його знайшли? — спитав Гаррі без жодних передмов. — Знайшли містера Кравча?
— Ні, — відказав Муді. Він сів за стіл, зі стогоном випростав дерев’яну ногу й витяг свою баклагу.
— Ви користувалися картою? — поцікавився Гаррі.
— Аякже, — сказав Муді, роблячи ковток. — Узяв приклад із вас, Поттере. Замовлянням викликанням переніс її зі свого кабінету до лісу. Кравча ніде не було.
— То він що, роз’явився? — запитав Рон.
— Роне, на території школи не можна роз’являтися! — сказала Герміона. — Є й інші способи зникнути. Правда, пане професоре?
Магічне око Муді злегка тремтіло, втупившись у Герміону.
— Ви теж могли б подумати про кар’єру аврора, — сказав він їй. — Правильно міркуєте, Ґрейнджер.
Герміона аж почервоніла від задоволення.
— Він не став невидимим, — міркував уголос Гаррі, — бо карта показує невидимих людей. Тому він мусив покинути територію.
— Але чи за власним бажанням? — нетерпляче промовила Герміона. — Чи, може, його хтось змусив?
— Ага, хтось міг затягти його на мітлу і чухнути звідси, — швидко сказав Рон, з надією дивлячись на Муді, наче теж хотів почути, що має хист аврора.
— Не можна відкидати й викрадення, — прогарчав Муді.
— А як ви вважаєте, — спитав Рон, — чи не може він бути у Гоґсміді?
— Може бути де завгодно, — знизав плечима Муді. — Безсумнівно лише те, що його немає тут.
Він позіхнув так широко, що аж порозтягувалися шрами. Виявилося, що в його скривленому роті бракує багатьох зубів. Тоді сказав:
— Дамблдор мені розповів, що ви себе уявили слідчими. Та ви нічим Кравчеві не поможете. Його тепер шукатиме міністерство, Дамблдор уже доповів. А ви, Поттере, зосередьтеся на третьому завданні.
— Що? — не зрозумів Гаррі. — А, так…
Відучора Гаррі жодного разу не згадав про лабіринт.
— Це завдання якраз для вас, — сказав Муді, дивлячись на Гаррі й чухаючи своє неголене підборіддя. — Дамблдор каже, що ви вже багато разів давали собі раду з такими речами. Ви ще в першому класі, якщо не помиляюся, подолали безліч перешкод на шляху до філософського каменя.
— Йому допомагали, — не втерпів Рон. — Ми з Герміоною.
Муді засміявся.
— Ну, то поможіть йому підготуватися і до цього завдання. Якщо Гаррі не виграє, я страшенно здивуюся, — сказав він. — А тим часом… постійна пильність, Поттере. Постійна пильність. — Він ще раз ковтнув зі своєї баклаги, а його магічне око крутнулося до вікна, в якому виднілося верхнє вітрило дурмстрензького корабля.
— А ви, — звичайне око Муді дивилося на Рона й Герміону, — весь час тримайтеся біля Поттера. Гаразд? Я пильно за всім стежу, та все ж… очей ніколи не буває забагато…

* * *

Сова від Сіріуса прилетіла наступного ранку. Вона спурхнула до Гаррі тієї ж миті, коли біля Герміони приземлилася руда сова зі свіжим номером “Щоденного віщуна” в дзьобі. Герміона схопила газету, переглянула кілька перших сторінок і вигукнула:
— Ха! Вона не винюхала про Кравча! — а тоді приєдналася до Гаррі й Рона, що читали Сіріусового листа з його міркуванням про позавчорашні події.

Гаррі, що це ти собі думаєш, ходячи в ліс з Віктором Крумом? Поклянися, з наступною совою, що ні з ким більше ночами не гулятимеш. У Гоґвортсі з’явився хтось страшенно небезпечний. Мені цілком зрозуміло, що цей “хтось” намагався перешкодити Кравчеві зустрітися з Дамблдором. Цілком можливо, що ти був у темряві за якихось кілька кроків од нього. Тебе могли вбити.
Твоє прізвище потрапило в Келих Вогню не випадково. Якщо хтось намагається на тебе напасти, то це його останній шанс. Тримайся біля Рона та Герміони, не виходь з ґрифіндорської вежі у вечірній час і готуйся до третього завдання. Вивчи приголомшливі й роззброювальні чари. Кілька додаткових заклять не завадять. Кравчеві ти нічим не допоможеш. Не висовуйся й бережи себе. Чекаю на твого листа з обіцянкою не виходити за межі.
Сіріус

— Та хто він такий, щоб дорікати мені за порушення меж? — обурився Гаррі, складаючи листа й ховаючи його в мантію. — Сам у шкільні роки й не таке витворяв!..
— Він за тебе переживає! — відказала Герміона. — Так само, як Муді і Геґрід! Тому слухайся їх!
— Цілий рік ніхто й не пробував на мене напасти, — сказав Гаррі. — Ніхто нічого мені не зробив.
— А підкинуте в Келих Вогню твоє прізвище? — не погодилася Герміона. — Хтось, напевне, мав причини його вкинути. Гаррі, Сопун правильно пише. Може, хтось просто чекає слушної нагоди. Можливо, саме на цьому завданні він і нападе.
— Послухай, — не погоджувався Гаррі, — припустімо, що Сопун має рацію і що хтось оглушив Крума і викрав Кравча. Тоді той “хтось” мусив би ховатися десь за деревами біля нас, правда? Та він дочекався, коли я піду, і вже тоді почав діяти. Тому не схоже, що його ціль — я. Чи як ти вважаєш?
— Якби він убив тебе в лісі, йому б не вдалося зробити так, щоб це було схоже на нещасний випадок! — сказала Герміона. — А якщо ти загинеш, виконуючи завдання…
— Але ж той “хтось” не роздумував, нападати на Крума чи ні, — знову заперечив Гаррі. — То чому ж він заодно не прибив і мене? Він міг би підлаштувати так, щоб виглядало, ніби ми з Крумом билися на дуелі.
— Гаррі, я теж цього не розумію, — з відчаєм сказала Герміона. — Я знаю одне — відбувається чимало дивного. І мені це не до вподоби… Муді має рацію, і Сопун має рацію — негайно починай готуватися до третього завдання. І обов’язково напиши Сопунові, що обіцяєш більше не блукати сам один.

* * *

Околиці Гоґвортсу ще ніколи так не заманювали, як тепер, коли Гаррі мусив стирчати в замку. Наступні кілька днів увесь свій вільний час він проводив або в бібліотеці з Роном та Герміоною, шукаючи заклять, або в порожніх класах, куди вони прокрадалися, щоб потренуватися. Гаррі зосередився на приголомшливих закляттях, яких досі не виконував. Труднощі полягали в тому, що тренування вимагало певних жертв від Рона й Герміони.
— А ми не могли б викрасти Місіс Норіс? — спитав Рон в обідню перерву в понеділок, лежачи горілиць у класі замовлянь. Гаррі щойно п’ять разів поспіль його приголомшив і привів до тями. — Давай приголомшимо її. Або Добі — він же тобі з радістю допоможе. Я не скаржуся, — Рон обережно підвівся, потираючи спину, — але у мене все болить…
— Бо ти весь час падаєш мимо подушки! — розсердилася Герміона, поправляючи купу подушок, принесених професором Флитвіком на урок замовлянь відганянь. — Просто падай назад — і все!
— Герміоно, це не так просто, коли тебе приголомшили! — огризнувся Рон. — Спробуй сама!
— Думаю, Гаррі вже навчився, — поспіхом сказала Герміона. — А за роззброювальне закляття можна не хвилюватися — він давно вже ним володіє… А ввечері візьмемося за оці закляття.
Вона заглянула в перелік, складений у бібліотеці.
— Мені подобається оце, — показала Герміона. — Стримувальні чари. Зупиняють усе, що намагається на тебе, Гаррі, напасти. З них і почнемо.
Пролунав дзвінок. Друзі поспіхом позапихали подушки у Флитвікову шафу й вислизнули з класу.
— Зустрінемось на вечері! — вигукнула Герміона і побігла на числомагію. Гаррі та Рон почимчикували до Північної вежі на віщування. З високих вікон на підлогу коридору падали широкі смути золотого сонячного світла. Яскраво голубе небо було мовби вкрите емаллю.
— У Трелоні, мабуть, спекотно. Вона ж ніколи не гасить вогню, — зітхнув Рон, перед тим, як підніматися по драбині до люка.
Він угадав. У тьмяно освітленій кімнаті стояла задушлива спека. Пахучий дим здавався важчим, ніж завжди. У Гаррі аж у голові запаморочилося, доки він дійшов до заштореного вікна. І поки професорка Трелоні розплутувала шаль, що зачепилася за лампу, він трішечки прочинив вікно й відкинувся на обтягнуте ситцем м’яке крісло. Легкий вітерець приємно дмухнув йому в обличчя.
— Мої дорогенькі, — почала професорка Трелоні, сідаючи у крилате крісло і блукаючи своїми завеликими очима по класу, — ми майже завершили роботу над планетарними передбаченнями. Та сьогодні ідеальна нагода перевірити вплив Марса, бо на цей час він дуже цікаво розміщений. Якщо ви подивитеся сюди, я погашу світло…
Вона змахнула чарівною паличкою, і лампи погасли. Тепер єдиним джерелом світла в кімнаті був камін. Професорка Трелоні нагнулася й витягла з під свого крісла мініатюрну модель сонячної системи, сховану в скляному куполі. Навколо дев’яти планет оберталися їхні супутники, посередині сяяло вогняне сонце — уся ця дивовижа висіла за склом просто в повітрі. Гаррі напівсонно дивився, як професорка Трелоні вказувала на “пречудовий кут між Марсом та Нептуном”. Пахучий дим огортав його, а легкий вітерець з вікна пестив обличчя. Він чув, як десь за шторою тихо дзижчать комахи. Повіки почали опускатися…
Гаррі сидів на спині в пугача, що летів по яскравосиньому небі до старого, обплетеного плющем будинку високо на схилі пагорба. Вони летіли все нижче й нижче, вітер приємно дмухав Гаррі в обличчя — аж доки влетіли в темне розбите вікно на найвищому поверсі. Тепер вони летіли похмурим коридором до дверей у самому кінці… крізь них потрапили до темної кімнати, вікна якої були забиті дошками…
Гаррі зліз із пугачевої спини… Пугач перепурхнув через усю кімнату на крісло, повернуте до Гаррі спинкою… на підлозі біля крісла ворушилися дві темні тіні…
Одна була велетенською змією… а друга — невисоким лисим чоловічком з водянистими очима та гострим носом… він сопів і схлипував, лежачи на килимку біля каміна…
— Тобі щастить, Червохвосте, — озвався холодний високий голос із глибини крісла, на яке сів пугач. — Тобі дуже щастить. Твоя груба помилка нічого не зіпсувала. Він мертвий.
— Мій пане! — чоловік на підлозі хапав ротом повітря. — Мій пане, мені… так приємно… і так прикро…
— Наджіні, — промовив холодний голос, — тобі не пощастило. Я все ж не згодую тобі Червохвоста… та нічого, нічого… ще залишається Гаррі Поттер…
Змія зашипіла. Гаррі бачив, як дрижить її язик.
— Червохвосте, — сказав холодний голос, — я, можливо, ще раз нагадаю, чому не терпітиму наступної твоєї похибки…
— Мій пане… не треба… благаю вас…
З глибини крісла виринув кінчик чарівної палички. Він цілився в Червохвоста.
— Круціо, — проказав холодний голос.
Червохвіст закричав так, наче кожен нерв у його тілі охопило вогнем. Цей крик занурився в Гарріні вуха, а шрам на чолі запалав від болю. Він теж закричав… Волдеморт міг його почути, дізнатися, що він тут…
— Гаррі! Гаррі!
Гаррі розплющив очі. Він лежав на підлозі в кімнаті професорки Трелоні з притиснутими до обличчя руками. Шрам так пік, що на очі аж навернулися сльози. Біль виявився справжнім. Однокласники обступили Гаррі, а переляканий Рон присів біля нього навпочіпки.
— Що з тобою? — спитав він.
— Щось погане! — схвильовано вигукнула професорка Трелоні. Її великі очі прикипіли до Гаррі. — Що це було, Поттере? Передчуття? Видіння? Що ти бачив?
— Нічого, — збрехав Гаррі. Він сів. Відчував, що весь тремтить, і безперервно озирався, вдивляючись у тіні позаду. Голос Волдеморта звучав так близько…
— Ти схопився за шрам! — сказала професорка Трелоні. — Ти качався по підлозі й тримався за шрам! Поттере, я в таких справах трохи тямлю!
Гаррі глянув на неї.
— Думаю, мені треба сходити до лікарні, — сказав він. — Голова розколюється.
— Дорогенький, поза сумнівом, тебе підхльоснули надзвичайно провидницькі вібрації моєї кімнати! — сказала професорка Трелоні. — Якщо ти зараз підеш, то втратиш нагоду зазирнути ще далі…
— Не хочу бачити нічого, крім ліків від голови, — сказав Гаррі.
Він устав. Усі перелякано розступилися.
— Побачимося пізніше, — пробурмотів він до Рона, взяв портфель і поліз у люк, хоч обличчя професорки Трелоні й промовляло про величезне розчарування — ніби її позбавили справжньої насолоди.
Проте, спустившись по драбині, Гаррі не пішов до лікарні. Він і не мав наміру туди йти. Сіріус порадив, Що робити, коли заболить шрам, і Гаррі збирався скористатися цією порадою, тому рушив прямо до Дамблдорового кабінету. Він проминав коридор за коридором, думаючи про сон — не менш яскравий, ніж той, що наснився на Прівіт драйв… Гаррі перебрав у голові найдрібніші деталі, щоб пересвідчитися, чи все пам’ятає… Він чув, як Волдеморт звинувачував Червохвоста в якійсь грубій помилці… Та пугач приніс хорошу для них новину: помилку виправлено, хтось помер… Тому Червохвоста не згодують змії… Натомість змія зжере його, Гаррі…
Гаррі навіть не помітив, як проминув кам’яного гаргуйля, що охороняв вхід до кабінету Дамблдора. Тоді закліпав, озирнувся, зрозумів, що сталося, й повернувшись назад, зупинився перед гаргуйлем. І раптом згадав: він не знає пароля.
— Лимонний шербет? — спробував навмання.
Гаргуйль не ворухнувся.

Страницы: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35

Ваш відгук

Сторінки

Рубрики

Пошук

Мітки

Архів

Вересень 2017
П В С Ч П С Н
« Бер    
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930  

Підписка

  • Цікаве