Сьогодні вони мусили витримати півтори години дрімоти на тему війн між велетнями. Послухавши з десять хвилин, Гаррі зрозумів, що у викладі іншого вчителя ця тема цікавішою не стала б, тож далі його мозок відключився, і решту уроку він грав з Роном у “шибеницю” на куточку пергаменту, а Герміона скоса зиркала на них спопеляючим поглядом.
— Цікаво, що ви будете робити, — холодно спитала вона на перерві (Бінс відплив кудись крізь класну дошку), — якщо цього року я не дам вам своїх конспектів?
— Провалимо СОВи, — відповів Рон. — Якщо ти, Герміоно, візьмеш на своє сумління такий тягар…
— Ви цього заслуговуєте, — огризнулася Герміона. — Ви навіть не намагалися його слухати!
— Чому ж, намагалися, — заперечив Рон. — Просто нам бракує твого розуму, чи пам’яті, чи зосередженості… ти просто мудріша за нас… Скажи, приємно це чути?
— Ой, не треба придурюватися, — скривилася Герміона але стала значно лагідніша.
Вони вийшли на вологе подвір’я. Сіялася дрібнесенька мжичка, і учні, що стояли групками, були мовби розмиті. Гаррі, Рон і Герміона вибрали самотній закуток під балконом, з якого крапала вода, попіднімали коміри мантій, захищаючись від прохолодного вересневого вітру, і намагалися уявити, що приготував для них Снейп на перший урок. Вони якраз дійшли згоди, що це має бути щось неймовірно складне, щоб захопити їх зненацька після двомісячних канікул, коли з-за рогу до них хтось підійшов.
— Привіт, Гаррі!
То була Чо Чанґ, та ще й, на диво, сама. Це було дуже незвично, бо майже завжди її оточувала зграйка сміхотливих дівчат. Гаррі пам’ятав свої муки, коли хотів зустріти її на самоті, щоб запросити на святковий бал.
— Привіт, — озвався Гаррі, відчуваючи, як червоніє. “Зараз ти хоч не заляпаний смердосоком”, — сказав він сам собі. Чо, здається, думала те саме.
— Вдалося тоді все відчистити?
— Так, — спробував усміхнутися Гаррі, ніби згадка про їхню останню зустріч була кумедна, а не ганебна. — То як там… е-е… гарно провела літо?
Він одразу пошкодував, що це сказав, адже Чо зустрічалася з Седриком, і спогади про його смерть, мабуть, зіпсували їй канікули не менше, ніж Гаррі. Обличчя Чо напружилося, але вона відповіла: — Нормально…
— Це значок “Тайфунів”? — зненацька запитав Рон, показуючи на мантію Чо, на якій був пришпилений блакитний значок з подвійною золотою літерою “Т”. — Ти ж за них не вболіваєш, правда?
— Чому ж, уболіваю, — сказала Чо.
— І це здавна, чи відтоді, як вони виграли чемпіонат ліги? — допитувався Рон з якимось недоречним, на думку Гаррі, звинувачувальним тоном.
— Я вболіваю за них з шести років, — холодно пояснила Чо. — Ну, добре… бувай, Гаррі. І вона пішла собі далі.
Герміона зачекала, поки Чо віддалилася, а тоді накинулася на Рона.
— Ти такий нетактовний!
— Чому? Я просто спитав, чи вона…
— Невже до тебе не дійшло, що вона хотіла поговорити з Гаррі?
— Ну то й що? Хай би говорила, я її не зупиняв…
— Якого біса ти на неї напав з тією квідичною командою?
— Напав? Нічого я не нападав, я тільки…
— Хіба не однаково , чи вболіває вона за “Тайфунів”, чи ні?
— Ой, перестань! Половина з тих, що носять ці значки, купили їх лише минулого сезону…
— А тобі яка різниця?
— Бо це означає, що вони не справжні вболівальники, а просто встигли застрибнути на поїзд перед його відходом…
— Дзвоник, — повідомив Гаррі, бо Рон з Герміоною так голосно сперечалися, що нічого не чули. Вони не припинили сварки і по дорозі до Снейпового підвалу, тож Гаррі мав досить часу на роздуми про те, що через цих Невіла та Рона невідомо, чи йому колись пощастить хоч дві хвилинки поговорити з Чо так, щоб після того не виникало бажання провалитися крізь землю.
А все ж, подумав він, чекаючи разом з іншими учнями біля Снейпового кабінету, вона сама вирішила до нього підійти. Вона зустрічалася з Седриком, тому запросто могла зненавидіти Гаррі за те, що він вибрався з Тричаклунського лабіринту живий, а Седрик загинув. Однак вона розмовляла з ним цілком доброзичливо, а не так, ніби вважала, що він божевільний, чи брехун, чи якимось жахливим чином відповідальний за Седрикову смерть… Так, вона явно сама вирішила підійти і з ним поговорити, і це сталося вже вдруге за два дні…
Ця думка значно поліпшила Гаррі настрій. Навіть зловісний скрип дверей до Снейпового підвалу не проштрикнув маленької бульбашки надії, що росла в його грудях. Він зайшов у клас за Роном і Герміоною, пішов з ними до звичної парти в кінці класу і сів посередині, ігноруючи їхнє роздратоване перешіптування.
— Тиша, — холодно звелів Снейп, зачиняючи за собою двері.
Правду кажучи, не було жодної потреби закликати до тиші, бо щойно учні почули, що зачинилися двері, як одразу припинився будь-який галас чи метушня. Однієї Снейпової присутності зазвичай вистачало для забезпечення в класі порядку.
— Перш ніж почати сьогоднішній урок, — сказав Снейп, підходячи до свого столу й оглядаючи учнів, — вважаю за необхідне вам нагадати, що в червні ви будете складати важливі іспити, на яких продемонструєте ваше вміння готувати магічне зілля і ним користуватися. Незважаючи на телепнів, які, поза сумнівом, є в цьому класі, я сподіваюся, що ви спроможетеся бодай на задовільні СОВи. Інакше ризикуєте наразитися на моє… незадоволення.
Цього разу його погляд зупинився на Невілові, і тому забракло повітря.
— Зрозуміло, по закінченні року дехто з вас більше зі мною не навчатиметься, — вів далі Снейп. — Тільки найкращі й далі вивчатимуть настійки, щоб здавати НОЧІ, а це означає, що з деким із вас ми розпрощаємося назавжди.
Його очі зупинилися на Гаррі, а губи викривилися. Гаррі не відводив погляду, відчуваючи похмуре задоволення від Думки, що після п’ятого класу зможе здихатися настійок.
— Та перш ніж настане ця радісна мить прощання, ми проведемо разом ще один рік, — м’яко провадив Снейп, — тому, маєте ви намір здавати НОЧІ чи ні, але я раджу спрямувати всі ваші зусилля на досягнення високого рівня, якого сподіваюся від своїх учнів для отримання належних СОВ.
Сьогодні ми вивчимо зілля, вміння готувати яке потрібно продемонструвати для отримання Середніх Оцінок Взірцевих учнів. Це — настоянка миру, зілля, що знімає тривогу та збудження. Будьте уважні — якщо ви дасте завелику дозу компонентів, споживач настоянки засне глибоким, а інколи й непробудним сном. Тож усе треба робити дуже ретельно. — Ліворуч від Гаррі напружилася Герміона, ковтаючи кожне Снейпове слово. — Компоненти і рецепт… — Снейп махнув чарівною паличкою, — …записані на дошці… — (вони там з’явилися) — … усе потрібне ви знайдете… — ще один помах палички — …у цій шафці з інгредієнтами… — (дверцята шафки відчинилися) — маєте півтори години… починайте.
Як і передбачали Гаррі, Рон та Герміона, Снейпові важко було б вигадати для них ще складніше й хитромудріше зілля. Компоненти в казан треба було додавати в суворо визначеному порядку та кількостях; суміш належало перемішати певну кількість разів — спочатку за годинниковою стрілкою, а тоді проти; перш ніж додавати останній інгредієнт, вогонь, на якому кипіло зілля, треба було знизити до потрібного рівня на відповідний відтинок часу.
— Від вашої настоянки має зараз піднятися легка срібна пара, — сказав Снейп, коли залишалося десять хвилин.
Гаррі, що стікав потом, розпачливо роззирнувся по підвалу. З його казана струменіли рясні хмари темно-сірого диму.
Ронів казан випльовував зелені іскри. Шеймус гарячково штурхав кінчиком чарівної палички язики полум’я під своїм казаном, бо його вогонь уже згасав. А ось поверхня Герміониного зілля була вкрита мерехтливою срібною парою, і Снейп, проходячи повз неї, тільки зазирнув у її казанець поверх свого гачкуватого носа, але нічого не сказав, а це означало, що він не мав до чого причепитися. Однак біля Гарріного казана Снейп зупинився й глянув туди з жахливою кривою посмішкою.
— Поттере, і що б це мало бути?
Слизеринці на перших партах усі як один озирнулися, їм дуже подобалося, коли Снейп глузував з Гаррі.
— Настоянка миру, — напружено озвався Гаррі.
— Скажи мені, Поттере, — м’яко поцікавився Снейп, — а ти вмієш читати?
Драко Мелфой зареготав.
— Так, умію, — сказав Гаррі, міцно стискаючи пальцями чарівну паличку.
— То прочитай мені третій рядок рецепта, Поттере. Гаррі покосився на дошку. Нелегко було розібрати рецепт крізь пелену різнокольорового диму, що заповнював підвал.
— “Додайте порошок місячного каменя, помішайте тричі проти годинникової стрілки, залишіть кипіти на малому вогні сім хвилин, а тоді додайте дві краплі сиропу з чемериці”.
У Гаррі похололо в грудях. Він не додав чемеричного сиропу, а відразу по тому, як зілля покипіло сім хвилин, перейшов до четвертого рядка рецепта.
— Поттере, чи ти виконав усе те, що написано в третьому рядку?
— Ні, — ледь чутно проказав Гаррі.
— Перепрошую?
— Ні, — повторив голосніше Гаррі. — Я забув про чемерицю.
— Воно й видно, Поттере. Тому з цього місива нема жодної користі. Еванеско .
Гарріна настоянка щезла. Він стояв, мов дурень, перед порожнім казаном.
— Ті з вас, хто спромігся уважно прочитати рецепт, наповніть вашим зіллям кожен по пляшечці, позначте пляшечки своїм прізвищем і поставте на мій стіл для перевірки. — розпорядився Снейп. — Домашнє завдання: тридцять сантиметрів пергаменту з описом властивостей місячного каменя та його застосування у виготовленні настоянок. Здати мені в четвер.
Усі навколо почали наповнювати зіллям посудини, а Гаррі тим часом роздратовано складав речі. Його настоянка була не гірша за Ронову, від якої жахливо смерділо тухлими яйцями, чи за Невілову, що загусла, мов цемент, і Невіл насилу видовбував її з казанця. Але саме він, Гаррі, отримає за сьогоднішній урок нульову оцінку. Він поклав чарівну паличку в портфель і похмуро дивився, як інші учні зносили на Снейпів стіл закорковані пляшки з настоянкою. Щойно пролунав дзвоник, Гаррі перший вилетів з підвалу, і коли Рон з Герміоною прийшли до Великої зали, Гаррі вже там обідав. Стеля за ранок ще дужче захмарилася. У височенні вікна періщив дощ.
— Це було так несправедливо, — заспокійливо сказала Герміона, сідаючи біля Гаррі й тягнучись до пирога з картоплею та м’ясом. — Твоє зілля було набагато краще за Ґойлове. Коли той почав його наливати в пляшку, воно вибухло й підпалило йому мантію.
— Це так, — буркнув Гаррі, не піднімаючи очей від тарілки, — та хіба Снейп хоч колись був зі мною справедливий?
Рон з Герміоною промовчали, бо чудово знали, що взаємна ворожість між Гаррі та Снейпом почалася ще тоді, як Гарріна нога вперше ступила на поріг Гоґвортсу.
— А я вже було думала, що цього року він стане хоч трохи кращий, — розчаровано сказала Герміона. — Тобто… знаєте… — вона озирнулася навколо. Лави обабіч них були порожні, й ніхто не проходив повз їхній стіл, — відколи він у Ордені й таке інше.
— Горбатого могила виправить, — глибокодумно прорік Рон. — Я взагалі завжди вважав, що Дамблдор схибнувся, коли почав довіряти Снейпові. Де докази, що Снейп насправді перестав служити Відомо-Кому?
— Роне, гадаю, Дамблдор має достатньо таких доказів, навіть, якщо не ділиться ними з тобою, — відрізала Герміона.
— Ой, та замовкніть ви нарешті, — втомлено гримнув Гаррі, бо Рон уже розкрив був рота для чергової сварки. Герміона й Рон набурмошено вмовкли. — Може, досить? — додав Гаррі. — Весь час чіпляєтесь одне до одного, здуріти можна! — І, не доївши пирога, закинув на плече портфель і залишив їх сидіти удвох.
Піднявся мармуровими сходами, перестрибуючи відразу через дві сходинки й минаючи учнів, що поспішали на обід. Він ще й досі кипів від люті, що так раптово охопила його, а згадка про спантеличені обличчя Рона й Герміони принесла йому велику втіху. “Так їм і треба, — подумав він, — скільки ж можна… сваряться без упину… кого завгодно доведуть до сказу…” Він проминув великий лицарський портрет сера Кадоґана. Сер Кадоґан витяг меча й почав ним розмахувати, але Гаррі не звертав уваги.
— Назад, трясогузко! Готуйся до бою! — зарепетував приглушеним від заборола голосом сер Кадоґан, але Гаррі йшов собі далі, тож сер Кадоґан стрибнув, переслідуючи його, у наступну картину, де нарвався на величезного й розлюченого пса-вовкодава.
Решту обідньої перерви Гаррі самотньо просидів під люком на верхівці Північної вежі. Тож, коли задзвонив дзвінок, він першим піднявся по сріблястій драбині до класу Сивіли Трелоні.
Після настоянок Гаррі найбільше ненавидів віщування, переважно через звичку професорки Трелоні мало не щоуроку пророкувати його передчасну смерть. Худюща, щільно закутана в шаль і завішана разками блискучого намиста, з очима, що їх неймовірно побільшували величезні окуляри, вона нагадувала якусь комаху. Коли Гаррі зайшов до кімнати, Трелоні заклопотано розкладала на крихітних хитких столиках, що заповнювали все приміщення, пошарпані книжки в шкіряних палітурках. Світло від задрапірованих тканиною ламп та від каміна, де мерехтіло полум’я з солодкавим до нудоти запахом, було таке невиразне, що вона, здається, й не помітила Гаррі, який сів якнайдалі від неї. Ще за п’ять хвилин у класі з’явилися всі учні. З люка виліз Рон, пильно роззирнувся на всі боки, побачив Гаррі й почимчикував прямісінько до нього, вибираючи найкоротший шлях між численними столиками, крісельцями та пуфиками.
— Ми з Герміоною більше не сварилися, — сказав він, сідаючи біля Гаррі.
— Добре, — буркнув Гаррі.
— Але Герміона просила переказати, що було б непогано, якби ти перестав зривати на нас свою злість.
— Я не…
— Я просто передав її слова, — урвав його Рон. — Але я з нею згоден. Ми ж не винні, що Шеймус і Снейп так до тебе ставляться.
— Та я ж ніколи не казав…
— Добрий день, — привіталася професорка Трелоні своїм, як завжди, ефемерним, потойбічним голосом, і Гаррі затнувся, знову відчуваючи роздратування й сором за себе. — Вітаю вас усіх знову на віщуванні. Я, звісно, пильно стежила за вашою долею під час канікул і рада бачити, що ви всі безпечно повернулися в Гоґвортс, хоч я в цьому анітрохи й не сумнівалася.
На столиках перед вами лежать примірники “Оракула снів” Ініґо Імаґо. Тлумачення снів — це найточніший засіб передбачення майбутнього, до того ж, цілком імовірно, що вам доведеться складати це для отримання СОВ. Зрозуміло, це аж ніяк не означає, що успіх чи провал на іспитах хоч якось пов’язані зі священним мистецтвом віщування. Якщо ви маєте Всевидяче Око, то дипломи і звання мають невелике значення. Але директор вважає, що без іспитів не обійтися, тож…
Кінець речення пролунав ледь чутно, але ні в кого не залишилося сумніву, що професорка Трелоні ставила свій предмет значно вище за такий дріб’язок, як іспити.
— Перечитайте, будь ласка, вступ і зверніть увагу, що пише Імаґо на тему тлумачення снів. Після цього розділіться на пари. Витлумачте за допомогою “Оракула снів” останні сни одне одного. Почали.
Єдиною перевагою віщування було те, що сьогодні воно не складалося з двох уроків. Коли всі нарешті прочитали вступ, на тлумачення снів залишалося не більше десяти хвилин. За сусіднім з Роном та Гаррі столом сиділи Дін і Невіл. Невіл одразу почав детально описувати свій кошмар, у якому величезні ножиці красувалися в найкращому капелюшку його бабусі. Гаррі з Роном похмуро дивилися одне на одного.
— Я не пам’ятаю своїх снів, — сказав Рон, — почнімо з тебе.
— Мусиш пригадати хоч один, — не погодився Гаррі. Він не хотів ні з ким ділитися своїми снами, бо й так добре знав, що означають його постійні видіння з цвинтарем. Йому не потрібні були тлумачення ані Рона, ані професорки Трелоні, ані того ідіотського “Оракула снів”.
— Мені недавно наснилося, що я граю в квідич, — наморщився Рон, намагаючись хоч щось пригадати. — Що б це могло значити, на твою думку?
— Мабуть, тебе з’їсть величезна кулька зефіру, — байдуже гортав Гаррі сторінки “Оракула снів”. Нудно було вишукувати в “Оракулі” різні сни, і Гаррі анітрохи не зрадів від домашнього завдання професорки Трелоні — цілий місяць записувати свої сни в окремий щоденник. Коли пролунав дзвоник, вони з Роном перші злізли по драбині. Рон не переставав нарікати.
— Ти хоч зрозумів, якою купою домашньої роботи нас завалили? Бінсові треба здати півметровий реферат про війни велетнів, Снейпові — тридцять сантиметрів про місячні камені, а тепер ще мусимо цілий місяць записувати сни для Трелонки! Фред і Джордж недарма попереджали нас про рік СОВ! А якщо ще й та Амбриджка щось утне…
Коли вони увійшли до класу захисту від темних мистецтв, професорка Амбридж уже сиділа за вчительським столом, одягнена, як і вчора, в пухнастий рожевий джемпер, та ще й з великим оксамитовим бантом на голові. Гаррі знову виразно уявив собі величезну муху, що необачно сіла зверху на ще величезнішу ропуху.
Учні заходили до класу тихенько. Ніхто ще не знав професорки Амбридж і не міг передбачити, чи буде вона дуже сувора щодо дисципліни.
— Ну, добрий день! — привіталася вона, коли, нарешті, всі порозсідалися.
Дехто з учнів пробелькотів у відповідь: “Добрий день”.
— Овва, — сказала професорка Амбридж. — Цього мало. Ви повинні відповідати так: “Добрий день, пані професорко Амбридж”. Попрошу ще раз. Добрий день, учні!
— Добрий день, пані професорко Амбридж, — пролунав незлагоджений хор.
— Отак-от, — солодко промовила професорка Амбридж. — Було ж не дуже складно, правда? Прошу сховати чарівні палички й витягти пера.
Багато учнів сумно перезирнулося. Ще ніколи після наказу “сховати чарівні палички” не бувало цікавих уроків. Гаррі поклав свою паличку в портфель і витяг перо, чорнило й пергамент. Професорка Амбридж вийняла з сумочки власну чарівну паличку, незвично коротку, і різко вдарила нею по класній дошці. Там одразу з’явилися слова:
Захист від темних мистецтв. Повернення до основних принципів
— Досі ви цей предмет вивчали досить фрагментарно і безсистемно, — заявила професорка Амбридж, повернувшись обличчям до класу і переплівши перед собою пальці. — Через постійну зміну вчителів, які, до речі, не завжди дотримувалися схваленої міністерством програми, ви, на жаль, далеко відстали від того рівня, якого маєте цього року досягти для успішного отримання СОВ.
Можу вас, однак, утішити тим, що ми залагодимо всі ці проблеми. Цього року будемо дотримуватися ретельно структурованого й затвердженого міністерством теоретичного курсу захисних чарів. Прошу записати наступне.
Вона знову вдарила по дошці. Перший напис зник, а натомість з’явилися “Цілі курсу”.
1. Розуміння принципів, що лежать в основі захисних чарів.
2. Розпізнавання ситуацій, у яких можна законно користуватися захисними чарами.
3. Співвідношення захисних чарів з контекстом практичних дій.
Кілька хвилин у кімнаті було чути лише порипування пер на пергаменті. Коли учні переписали три цілі курсу, професорка Амбридж запитала: — Чи всі мають “Теорію захисних чарів” Вілберта Слинкгарда?
Учні ствердно загули.
— Мусимо, мабуть, зробити ще одну спробу, — сказала професорка Амбридж. — Коли я вас про щось питаю, ви повинні відповідати: “Так, пані професорко Амбридж” або “Ні, пані професорко Амбридж”. Отже, чи всі ви маєте “Теорію захисних чарів” Вілберта Слинкгарда?
— Так, пані професорко Амбридж, — пролунало в класі.
— Добре, — сказала професорка Амбридж. — Прошу знайти там п’яту сторінку і прочитати перший розділ — “Основи для початківців”. Жодних зайвих розмов.
Професорка Амбридж відійшла від дошки й усілася на стільці за вчительським столом, пильно стежачи за класом своїми мішкуватими ропушачими очима. Гаррі розгорнув Теорію захисних чарів” на п’ятій сторінці й почав читати.
Розділ був безнадійно нудний, у стилі лекцій професора Бінса. Гаррі відчував, що неспроможний зосередитися. Він перечитував один і той самий рядок з десяток разів, нічого не сприймаючи, окрім двох-трьох перших слів. Минуло кілька мовчазних хвилин. Рон поруч з ним неуважно крутив у пальцях перо, втупившись в одну точку на пергаменті. Гаррі зиркнув праворуч і аж здригнувся від подиву, виходячи з трансу. Герміона навіть не розкрила своєї ‘Теорії захисних чарів”. Вона не відводила очей від професорки Амбридж і дерла вгору руку.
Гаррі не пригадував, щоб Герміона коли-небудь відмовлялася читати, коли їй було сказано це робити, чи взагалі, Щоб вона змогла утриматися від спокуси відкрити будь-яку книгу, що опинилася в неї перед носом. Він допитливо поглянув на неї, але вона тільки легенько похитала головою, ніби давала знати, що не готова відповідати на запитання, а сама не відводила очей від професорки Амбридж, яка вперто дивилася в інший бік.
Минуло кілька хвилин, і ось уже не один Гаррі стежив за Герміоною. Розділ, який вони мусили читати, був такий нуднющий, що дедалі більше учнів, замість читати, спостерігали за німою Герміониною спробою перехопити погляд Професорки Амбридж. Коли вже понад півкласу дивилося замість підручників на Герміону, професорка Амбридж, мабуть, вирішила, що далі це ігнорувати неможливо.
— Хочете запитати щось про цей розділ, люба? — звернулася вона до Герміони, ніби щойно її помітивши.
— Ні, це не пов’язано з розділом, — заперечила Герміона.
— То читаймо далі, — вишкірила свої гостресенькі зуби професорка Амбридж. — Якщо вас цікавить інше питання, то поговоримо про це наприкінці уроку.
— Я маю питання щодо цілей курсу, — не вгамовувалася Герміона.
Професорка Амбридж здивовано підняла брови.
— Ваше ім’я та прізвище?
— Герміона Ґрейнджер, — відповіла Герміона.
— Міс Ґрейнджер, мені здається, що цілі курсу сформульовано дуже чітко, треба лише уважно їх прочитати, — солодко, але рішуче промовила професорка Амбридж.
— Я не погоджуюся, — не вгавала Герміона. — Адже там нічого не написано про використання захисних заклять.
Запала коротка мовчанка, під час якої багато хто з учнів знову придивився до трьох цілей курсу, що й далі залишалися на класній дошці.
—  Використання захисних заклять? — усміхнулася професорка Амбридж. — Мені просто неможливо уявити в нашому класі ситуацію, що вимагала б від вас використання захисних заклять, міс Ґрейнджер. На вас же ніхто не нападатиме під час уроків, правда?
— То ми не будемо використовувати чари? — вигукнув Рон.
— На моєму уроці учні піднімають руку, якщо бажають щось запитати, містере…
— Візлі, — підказав Рон, рвучко піднімаючи руку. Професорка Амбридж, широко всміхаючись, повернулася до нього спиною. Гаррі й Герміона теж миттю підняли руки. Мішкуваті очі професорки Амбридж ненадовго затрималися на Гаррі, а тоді застигли на Герміоні.
— Так, міс Ґрейнджер? Ви хочете запитати ще щось? — Так, — відповіла Герміона. — Основною метою захисту від темних мистецтв має, поза сумнівом, бути практичне застосування захисних заклять.
— Може, ви фахівець з питань освіти і пройшли міністерську підготовку, міс Ґрейнджер? — поцікавилася своїм лицемірно солодким голосом професорка Амбридж.
— Ні, але…
— В такому разі, боюся, ви не маєте достатньої кваліфікації, щоб визначати “основну мету” будь-якого уроку. Нашу нову навчальну програму розробили набагато старші й мудріші за вас чаклуни. Ви будете вивчати захисні закляття безпечним, позбавленим зайвого ризику способом…
— А яка з цього користь? — втрутився раптом Гаррі. — Якщо хтось на нас нападе, то без зайвого ризику не…
—  Руку , містере Поттере! — нагадала професорка Амбридж. Гаррі рвучко підняв руку.
І знову професорка Амбридж миттю відвернулась, але тепер іще кілька учнів підняло руки.
— Ваше прізвище? — запитала в Діна професорка.
— Дін Томас.
— Слухаю, містере Томасе.
— Та я просто погоджуюся з Гаррі, — сказав Дін. — Якщо хтось на нас нападе, то без ризику не обійдеться.
— Я ще раз повторюю, — роздратовано всміхнулася Дінові професорка Амбридж, — невже ви гадаєте, що на моїх уроках на вас хтось нападе?
— Ні, але…
Професорка Амбридж не дала йому договорити. — Я б не хотіла критикувати методику навчання в цій школі, — почала вона з непереконливим усміхом на вустах, —але саме на цьому предметі вас залишали напризволяще з деякими безвідповідальними чаклунами, дуже безвідповідальними… вже не кажучи, — вона коротко й огидно реготнула, — про страшенно небезпечних покручів.
— Якщо ви маєте на увазі професора Люпина, — сердито вигукнув Дін, — то він був найкращий з усіх учи…
—  Руку , містере Томасе! Як я вже казала… вас познайомили з надто складними, невідповідними для вашого віку смертельно небезпечними закляттями. Шляхом залякування вам втовкмачили в голови, що на вас мало не щодня нападатимуть темні сили…
— Неправда, — обурилася Герміона, — ми просто…
— Ви не підняли руки, міс Ґрейнджер!
Герміона підняла руку. Професорка Амбридж відвернулася.
— Я бачу, мій попередник не тільки виконував перед вами заборонені закляття. Він виконував їх на вас!
— І виявилося, що він маніяк! — люто вигукнув Дін. — Майте на увазі, що ми багато чого встигли навчитися,
—  Ви не підняли руки , містере Томасе ! — цвірінькнула професорка Амбридж. — Так ось, на думку міністерства, теоретичних знань вам буде більш ніж достатньо для складання іспитів, що, врешті-решт, і залишається метою вашого перебування в школі. Ваше прізвище? — додала вона, дивлячись на Парваті, що тягла руку.
— Парваті Патіл. А хіба для отримання СОВ із захисту від темних мистецтв не треба буде виконувати практичних завдань? Хіба нам не треба буде показувати, що ми справді вміємо користуватися протизакляттями?
— Якщо ви добре вивчите теорію, то легко виконаєте закляття під надійним контролем екзаменаторів, — відмахнулася професорка.
— Без попередніх практичних вправ? — недовірливо перепитала Парваті. — Ви хочете сказати, що вперше виконувати закляття нам доведеться прямо на іспитах?
— Повторюю, якщо ви добре вивчите теорію…
— А яка користь з тієї теорії в реальному світі? — знову втрутився Гаррі, піднявши руку.
Професорка Амбридж глянула на нього.
— Це школа, містере Поттере, а не реальний світ, — лагідно проспівала вона.
— То ми хіба не повинні готуватися до того, що нас там чекає?
— Вас там нічого не чекає, містере Поттере.
— Он як? — саркастично перепитав Гаррі. Цілісінький день він ледве стримувався, а тепер остаточно втрачав самовладання.
— Кому, як ви гадаєте, спаде на думку нападати на дітей, таких, як ви? — запитала професорка Амбридж гидким медвяним голосом.
— Гм, дайте-но подумати… — Гаррі удавано замислився. — А може… Лорду Волдеморту ?
Ронові перехопило подих. Лаванда Браун тихо зойкнула. Невіл мало не впав зі стільця. Але професорка Амбридж навіть не зморгнула. Вона дивилася на Гаррі зі зловтішним виразом обличчя.
— Знімаю десять очок з Ґрифіндору, містере Поттере. Учні сиділи мовчки й нерухомо. Дивилися — хто на Амбридж, а хто на Гаррі.
— А тепер би я хотіла вам дещо уточнити. Професорка Амбридж підвелася й нахилилася до них, упершись у стіл короткими розкаряченими пальцями.
— Вам казали, що певний темний чаклун відродився з мертвих…
— Він не був мертвий, — сердито заперечив Гаррі, — але так, він відродився!
— Містере — Поттере — ваш — гуртожиток — і — так — уже — втратив — через — вас — десять — очок — то — не — погіршуйте — собі — ситуацію, — протарабанила професорка Амбридж на одному подиху, не дивлячись на нього. — Як я вже сказала, вас поінформували, нібито певний темний чаклун знову на свободі. Це брехня .
— Це НЕ брехня! — крикнув Гаррі. — Я його бачив, я з ним бився!
— Вас покарано, містере Поттере! — переможно виголосила професорка Амбридж. — Завтра ввечері. О п’ятій годині. В моєму кабінеті. Повторюю, це брехня . Міністерство магії гарантує, що вам не загрожує жоден темний чаклун. Якщо когось і далі це турбує, обов’язково підходьте до мене в будь-який позаурочний час. Якщо хтось буде вас залякувати побрехеньками про відроджених темних чаклунів, повідомляйте мені. Я вам допоможу. Я ваш товариш. А тепер попрошу читати далі. Сторінка п’ята, “Основи для початківців”.
Професорка Амбридж знову сіла за свій стіл. А ось Гаррі навпаки, звівся на ноги. Усі дивилися на нього. Шеймус був напівпереляканий, напівзахоплений.
— Гаррі, не треба! — пошепки попередила його Герміона, тягнучи за рукав, але Гаррі відсмикнув руку.
— Отже, якщо вас послухати, то виявляється, що Седрик Діґорі пішов на той світ за власним бажанням? — запитав тремтячим голосом Гаррі.
Усім у класі перехопило дух, адже досі ніхто з них, окрім Рона й Герміони, не чув Гарріної розповіді про події тієї ночі, коли помер Седрик. Вони пожирали поглядами і Гаррі, і професорку Амбридж, що дивилася на нього без жодного сліду фальшивої посмішки на вустах.
— Смерть Седрика Діґорі — то трагічний випадок, — холодно відповіла вона.
— Це було вбивство, — заперечив Гаррі. Він відчував, що весь тремтить. Він майже нікому про це не розповідав, а тут з нього не зводили поглядів усі тридцятеро його однокласників. — Його вбив Волдеморт, і ви це знаєте.
Обличчя професорки Амбридж нічого не виражало. Якусь мить Гаррі думав, що вона зараз на нього закричить. Але вона сказала своїм найшовковішим, найсолодшим голосочком маленької дівчинки: — Підійдіть-но сюди, любий містере Поттере.
Він відштовхнув стільця, пройшов повз Рона з Герміоною і наблизився до вчительського столу. Відчував, як усі в класі затамували подих, та був такий розлючений, що не думав про наслідки.
Професорка витягла зі своєї сумочки сувійчик рожевого пергаменту, розклала його на столі, вмочила перо в каламар і почала щось писати, так низько схилившись, що Гаррі нічого не бачив. Усі мовчали. За якусь хвилину вона згорнула пергамент і вдарила по ньому чарівною паличкою. Він щільно запечатався, і Гаррі вже не міг би його відкрити.
— Занесіть це професорці Макґонеґел, мій любий, — звеліла професорка Амбридж, передаючи йому записку.
Гаррі мовчки її взяв, повернувся і пішов з класу, з сиилою грюкнувши за собою дверима. Він мало не побіг коридором, стискаючи записку; звернув за ріг і наштовхнувся на Півза Полтерґейста, коротуна з широким ротом, що плив у повітрі на спині, жонглюючи чорнильницями.
— Овва, це ж уті-путі Поттер! — крякнув Півз і впустив дві чорнильниці. Ті розбилися на друзки, заляпавши стіни чорнилом. Гаррі сердито відскочив.
— Іди геть, Півзе.