Джоан Кетлін Ролінґ. “Гаррі Поттер і орден Фенікса” ч.1

Гаррі відчув, як надимаються його груди, ще трохи і він злетів би над загидженою послідом підлогою. Що там якийсь ідіотський летючий кінь! Адже Чо вважає, що він вчинив відважно. Якусь мить Гаррі навіть думав показати їй, начебто випадково, свою поранену руку, коли допомагав прив’язувати до лапки пакунок… та щойно зблиснула ця думка, як знову відчинилися двері соварні.
У приміщення влетів захеканий сторож Філч. На його запалих, помережаних прожилками щоках виступили фіолетові плями, щелепи тремтіли, а рідке сиве волосся розкуйовдилося. Видно було, що по сходах він біг. За ним прослизнула Місіс Норіс. Вона зиркнула на сов угорі й жадібно нявкнула. Тривожно зашурхотіли крила, а велика бура сова погрозливо клацнула дзьобом.
— Ага! — вигукнув Філч, клишоного підступаючи до Гаррі. Його мішкуваті щоки гнівно затремтіли. — Мене попередили, що ти збираєшся замовити велику партію какобомб!
Гаррі склав на грудях руки і глянув на сторожа.
— Хто вам казав, що я замовляю какобомби?
Чо дивилася то на Гаррі, то на Філча. Сова-сипуха на її руці втомилася стояти на одній лапі й докірливо ухнула, але Чо не звернула на неї уваги.
— Я маю свої джерела, — самовдоволено просичав Філч. —
Ану, віддавай те, що збирався висилати.
Страшенно зрадівши, що не тягнув з відправкою листа Гаррі сказав:
— Не можу, я вже відіслав.
—  Відіслав ? — Філчове лице перекосилося з люті.
— Відіслав, — спокійно підтвердив Гаррі.
Філч розлючено роззявив рота, кілька секунд хапав ним повітря, а тоді обмацав очима Гарріну мантію.
— А може, ти ховаєш листа в кишені?
— Не ховаю…
— Я бачила, як він відсилав, — сердито втрутилася Чо. Філч повернувся до неї.
— Ти бачила?..
— Так, я бачила, — люто повторила вона.
Якусь мить Філч мовчки розглядав Чо, а Чо його. Тоді сторож рвучко розвернувся й почовгав назад до дверей. Зупинився, тримаючи руку на клямці, і знову озирнувся на Гаррі.
— Якщо тільки внюхаю десь какобомбу..
Він потупотів сходами донизу. Місіс Норіс востаннє тоскно зиркнула на сов і попленталася за ним. Гаррі й Чо обмінялися поглядами.
— Дякую, — сказав Гаррі.
— Нема за що, — озвалася Чо, нарешті прив’язавши пакунок до совиної лапки. Щоки в неї порожевіли. — Ти ж не замовляв какобомб, правда?
— Ні, — підтвердив Гаррі.
— Цікаво, чому ж він тоді подумав на тебе? — замислилася вона, відносячи сову до вікна.
Гаррі стенув плечима. Він був спантеличений не менше за неї, проте, хоч як дивно, зараз його це не дуже турбувало.
Вийшли з соварні разом. Перед коридором, що вів у західне крило замку, Чо сказала: — Мені сюди. То… ще побачимось, Гаррі. Па-па.
— Так… па-па.
Вона всміхнулася йому і пішла своєю дорогою. Гаррі рушив далі з піднесеним настроєм. Він таки спромігся на цілу розмову з нею, до того ж ані разу не зганьбився… ” Ти вчинив дуже відважно , коли їй заперечив “… Чо назвала його відважним… вона не зненавиділа його за те, що він вижив…
Авжеж, вона надала перевагу Седрикові, він це знав… Хоч, якби він тоді запросив її на бал раніше за Седрика, то все могло б обернутися цілком інакше… Схоже, вона щиро шкодувала, коли мусила тоді Гаррі відмовляти…
— Доброго ранку, — весело привітався Гаррі з Роном та
Герміоною, сідаючи до них за ґрифіндорський стіл у Великій залі.
— Чого ти такий щасливий? — здивовано глянув на нього Рон.
— Е-е… бо сьогодні квідич, — радісно пояснив Гаррі, підсуваючи до себе велику тарілку яєчні та шинки.
— А… так… — проказав Рон. Він відклав надкушену фінку й добряче ковтнув гарбузового соку. А тоді сказав: — Слухай… а ти не хотів би піти туди зі мною трошки раніше? Просто… е-е… покидати м’ячика перед тренуванням? Щоб я, знаєш, трохи освоївся.
— Гаразд, — погодився Гаррі.
— Мені здається, що вам не варто, — серйозно заперечила їм Герміона. — Ви вже й так відстали з домашніми завданнями і…
Та вона не договорила, бо прибула ранкова пошта. Сова, Що, як звично, принесла їй “Щоденного віщуна”, приземлилася небезпечно близько від цукорниці й виставила лапку. Герміона поклала їй у шкіряний гаманець один кнат, взяла газету й уважно переглянула першу сторінку. Сова тим часом полетіла.
— Є щось цікаве? — запитав Рон. Гаррі всміхнувся, розуміючи що Рон намагається відвернути її увагу від домашніх завдань.
— Нема, — зітхнула вона, — лише якісь плітки про одруження бас-гітариста з “Фатальних сестер”.
Герміона розгорнула газету й сховалася за нею. Гаррі узяв собі ще одну порцію яєчні з шинкою. Рон із заклопотаним виглядом позирав на високі вікна.
— Стривайте, — раптом озвалася Герміона. — Та ні… Сіріус!
— Що сталося? — Гаррі так рвучко схопив газету, що вона роздерлася, і тепер вони з Герміоною тримали в руках по половині.
— ”Міністерство магії отримало з надійного джерела інформацію, що Сіріус Блек, сумнозвісний масовий вбивця… траля-ляля-ля… переховується зараз у Лондоні!” — стражденним голосом прочитала Герміона зі своєї половини.
— Це Луціус Мелфой, закладаюся, — неголосно й люто сказав Гаррі. — Він упізнав Сіріуса на платформі…
— Що? — стривожено перепитав Рон. — Ти не казав…
— Цсс! — засичали на нього Гаррі з Герміоною.
— ”…Міністерство попереджає чаклунську громаду, що Блек дуже небезпечний… убив тринадцять осіб… утік з Азкабану…” — ну, і так далі, — закінчила Герміона, тоді відклала свою половинку газети й перелякано глянула на Гаррі з Роном. — Тепер він більше не зможе вийти з будинку, — прошепотіла вона. — Дамблдор же його попереджав.
Гаррі пригнічено глянув на відірваний ним клапоть “Віщуна”. Більшу частину сторінки займала реклама крамниці “Мантії для всіх оказій від мадам Малкін”, де влаштували розпродаж.
— Гей! — розгладив він газету, щоб Герміона з Роном могли прочитати. — Подивіться!
— Мантії в мене є, — відказав Рон.
— Та ні, — наполягав Гаррі. — Гляньте… на оце.
Рон з Герміоною нахилилися, щоб прочитати. То був коротесенький допис у самому низу газетної колонки. Заголовок був такий:
ЗАЗІХАННЯ НА МІНІСТЕРСТВО
Стержис Подмор, віком 38 років, що мешкає в будинку номер два на вулиці Рокитний Парк у Клепгемі, постав перед Чарверсудом за звинуваченням у незаконному проникненні 31 серпня в Міністерcтво магії та в намірі вчинити пограбування. Подмор був затриманий чарсторожем міністерства Еріком Манчем при спробі вдертися в цілком таємні двері о першій годині ночі. Подмор, яким відмовився давати будь-які свідчення на свій захист, був визнаний винним за обома пунктами звинувачення і засуджений до піврічного ув’язнення в Азкабані.
— Стержис Подмор? — поволі перепитав Рон. — Це той тип, якому ніби соломи в голову напхали, так? Один з членів Ор…
— Роне, цсс! — прошипіла Герміона, перелякано зиркаючи на нього.
— Півроку в Азкабані! — приголомшено прошепотів Гаррі. — Тільки за спробу зайти в двері!
— Не будь дурний, до чого тут двері? Що він робив у міністерстві о першій ночі? — видихнула Герміона.
— Думаєте, виконував якесь завдання Ордену? — пробурмотів Рон.
— Стривайте… — поволі протяг Гаррі. — Стержис мав прийти і провести нас на вокзал, пам’ятаєте?
Друзі глянули на нього.
— Так, він мав бути одним з наших охоронців по дорозі на Кінґс-Крос, пригадуєте? А Муді ще сердився, що він не прийшов. Отже, Стержис не міг виконувати їхнє завдання.
— Може, вони й не чекали, що його впіймають, — завагалася Герміона.
— Це могла бути пастка! — вигукнув схвильовано Рон. — Ні… послухайте! — заговорив він значно тихішим голосом, коли побачив лютий погляд Герміони. — Міністерство підозрює, що він належить до Дамблдорових спільників, тому… ну, я не знаю… його могли заманити в міністерство, і він не вдирався ні в які двері! Можливо, це все підлаштували, щоб його затримати!
Якийсь час Гаррі й Герміона мовчки все обмірковували. Гаррі це все здалося надуманим. А ось Герміона була вражена. — Я не здивувалася б, якби насправді так і було. Вона замислено склала свою половину газети. Гаррі відклав ножа й виделку, а Герміона мовби отямилася від марення.
— Я думаю, що треба почати з реферату для професорки Спраут про самозапилювальні чагарники, а тоді, якщо пощастить, ще встигнемо перед обідом попрацювати над закляттям “Інаніматус конжурус” для Макґонеґел…
Гаррі відчув докори сумління, коли згадав, як багато домашніх завдань чекає його нагорі, але небо було чисте і яскраво-синє, а він уже цілий тиждень не сідав на “Вогнеблискавку”…
— Та ми ввечері все зробимо, — сказав Рон. коли вони з Гаррі прямували пологим схилом до квідичного поля, несучи на плечах мітли. У їхніх вухах і досі бриніли жахливі Герміонині пророкування, що вони провалять усі свої СОВи. — А ще ж буде завтра. Вона занадто переймається навчанням, і в цьому її біда… — Рон на хвилю замовк, а тоді стурбовано додав:
— Думаєш, вона серйозно казала, що не дасть нам переписувати конспекти?
— Думаю, що так, — зітхнув Гаррі. — Але тренування — це теж важливо. Треба тренуватися, якщо хочемо залишитися в команді…
— Це правда, — радісно погодився Рон. — І ще ж є багато часу на все інше…
Коли вони підійшли до квідичного поля, Гаррі зиркнув праворуч, туди, де погойдувалися темні верхівки дерев Забороненого лісу. Звідти нічого не вилітало. Небо було чисте й порожнє, хіба що кілька сов ширяло вдалині навколо вежі з соварнею. Йому вистачало інших турбот. Летючий кінь не завдав йому ніякої шкоди. Він викинув його з голови.
У шафці в роздягальні вони взяли м’ячі й почали тренування. Рон захищав троє височенних воріт, а Гаррі в ролі загонича намагався забити йому квафела. Гаррі побачив, що Рон грає зовсім непогано. Він відбив три чверті м’ячів, що їх намагався забити Гаррі, причому, що довше вони тренувалися, то краще Рон грав. Так минуло кілька годин, а тоді вони повернулися до замку на обід, під час якого Герміона не втомлювалася торохтіти про їхню безвідповідальність, а потім знову пішли на квідичне поле для справжнього тренування. Коли зайшли в роздягальню, там уже була вся команда, окрім Анжеліни.
— Усе гаразд, Рон? — підморгнув йому Джордж.
— Так, — відповів Рон, який по дорозі до поля ставав дедалі тихіший.
— Готовий себе показати у всій красі, манюній сталоста? — капосно всміхнувся Фред, натягуючи через розкуйовджену голову квідичну мантію.
— Замовкни, — буркнув з кам’яним обличчям Рон, уперше одягаючи форму своєї команди, яка йому на диво личила, зважаючи, що раніше належала Оліверу Вуду, значно ширшому в плечах.
— Увага, всім, — з’явилася з капітанського кабінету вже переодягнена Анжеліна. — Йдемо на поле. Алісія і Фред, якщо не важко, візьміть коробку з м’ячами. І ще. Там дехто за нами стежитиме, тож прошу ні на кого не зважати, чули?
Щось у її штучно буденному голосі підказало Гаррі, що він має знати тих непроханих гостей. І справді, щойно вони вийшли з роздягальні на залите яскравим сонцем поле, як їх зустріло голосне улюлюкання та глузування гравців слизеринської команди та їхніх посіпак, що сиділи в центрі порожніх трибун. Їхні голоси лунали на весь стадіон.
— А на чому це, карочє, летить Візлі? — зневажливо вигукнув своїм лінивим голосом Мелфой. — Кому стукнуло в голову накласти летючі чари на таку покриту цвіллю палицю, як у нього?
Креб, Ґойл і Пенсі Паркінсон зайшлися реготом. Рон сів на мітлу і відштовхнувся від землі, а Гаррі злетів за ним, спостерігаючи, як червоніють Ронові вуха.
— Не зважай на них, — порадив він, наздогнавши друга, — побачимо, хто сміятиметься після матчу з нами…
— Абсолютно правильно, Гаррі, — схвально відгукнулася Анжеліна, підлітаючи до них з квафелом під пахвою і зависаючи в повітрі обличчям до своєї летючої команди. — Увага! Спочатку для розігріву відпрацюємо перепасовку.
Прошу всією командою…
— Егей, Джонсон, а що в тебе з зачіскою? — закричала знизу Пенсі Паркінсон. — Мені ввижається, чи це в тебе й справді з голови вилазять хробаки?
Анжеліна відкинула з чола своє довге, заплетене в кіски волосся і спокійно розпорядилася:
— Розлітаймося навсібіч і побачимо, хто в якій формі…
Гаррі дав задній хід і відлетів на дальній край поля. Рон шугонув до протилежних воріт. Анжеліна підняла вгору квафел і різко кинула його Фреду, той відпасував Джорджеві, той Гаррі, той Ронові, а той випустив його з рук.
Слизеринці на чолі з Мелфоєм загиготіли й завили зі сміху. Рон ринув донизу, щоб упіймати квафела перед самою землею, але вийшов з піке доволі незграбно, ледь не впав з мітли, і повернувся на початкову висоту червоний мов рак. Гаррі бачив, як Фред і Джордж перезирнулися, але, на диво, не бовкнули нічого зайвого, за що Гаррі був їм вдячний.
— Грай далі, Роне, — крикнула Анжеліна, ніби нічого не сталося. Рон кинув квафела Алісії, та відпасувала Гаррі, а той Джорджеві…
— Поттер, а як там твій шрам? — гукнув Мелфой. — Може, варто підлікуватися? Це ж ти вже цілий тиждень не ходив до лікарні. Це що, тіпа, твій новий рекорд?
Джордж відпасував Анжеліні, а та знову — назад Гаррі. котрий цього не чекав, але впіймав м’яча кінчиками пальців і негайно кинув Ронові. Той не дотягся і пропустив м’яча повз себе.
— Зберися, Роне, — посуворішала Анжеліна, коли він знов пірнув до землі, наздоганяючи квафел. — Будь уважний.
Було важко сказати, що червоніше — квафел чи Ронове обличчя, коли він знову підлетів до всіх градів. Мелфой зі слизеринцями аж за животи хапалися з реготу.
З третьої спроби Рон нарешті впіймав квафела. На радощах він так завзято його жбурнув, що м’яч прослизнув повз витягнуті руки Кеті й боляче вдарив її в обличчя.
— Вибач! — простогнав Рон, кидаючись уперед, щоб подивитися, чи він, бува, її не поранив.
— Вертайся на свою позицію, з нею все гаразд! — гаркнула Анжеліна. — Але, пасуючи своїм гравцям, не намагайся скинути їх з мітли, зрозумів? Для цього існують бладжери!
У Кеті крапала з носа кров. Слизеринці внизу тупотіли ногами й улюлюкали. Фред і Джордж підлетіли до Кеті.
— На, візьми, — витяг Фред з кишені щось маленьке й фіолетове, — за секунду кров спиниться.
— Гаразд, — гукнула Анжеліна, — Фред і Джордж, летіть по битки і бладжер. Роне, ставай на ворота. Гаррі, відпустиш за моєю командою снича. Будемо атакувати Ронові ворота.
Гаррі шугонув услід за близнюками по снича.
— У Рона все просто валиться з рук, скажіть? — пробурмотів Джордж, коли вони втрьох приземлилися біля коробки з м’ячами і відкрили її, щоб витягти бладжери та снич.
— Він просто хвилюється, — сказав Гаррі, — зранку, коли ми тренувалися, він грав добре.
— Сподіваюся, він ще не зовсім скис, — невесело буркнув Фред.
Вони знову злетіли вгору. Коли Анжеліна свиснула в свисток, Гаррі відпустив снича, а Фред і Джордж метнули бладжера. З цієї миті Гаррі майже не стежив за діями інших гравців. Його завданням було впіймати крихітного золотого м’ячика з крильцями, що приносив команді ловця сто п’ятдесят очок, а для цього потрібні були неабиякі швидкість і вміння. Він розігнався й почав шугати між загоничами. Тепле осіннє повітря батожило йому обличчя, а далекі й безглузді вигуки слизеринців бриніли у вухах… та незабаром його зупинив свисток.
— Стоп… стоп … СТОП! — кричала Анжеліна. — Роне… ти залишив без прикриття середні ворота! Гаррі озирнувся на Рона, що висів у повітрі перед лівими ворітьми, покинувши двоє інших геть неприкритими. — Ой… вибач…
— Постійно переміщайся й дивися за загоничами! — крикнула Анжеліна. — Або зависай у центрі, доки зрозумієш, яке кільце треба захищати, або кружляй довкола всіх кілець тільки не відлітай убік, бо так ти пропустив уже три голи!
— Вибач… — повторив Рон, а його червоне обличчя світилося на тлі синього неба, немов маяк.
— Кеті, ти можеш, нарешті, зупинити ту кровотечу з носа?
— Вона тільки погіршується! — витерла рукавом кров Кеті.
Гаррі зиркнув на Фреда, що стурбовано нишпорив у себе по кишенях. Бачив, як Фред витяг щось фіолетове, а тоді перелякано глянув на Кеті.
— Спробуймо ще раз, — звеліла Анжеліна. Вона намагалася не зважати на слизеринців, що почали виспівувати ” Ґрифіндор —  параша , перемога —  наша !”, проте видно було, як вона напружилася.
Цього разу не минуло й трьох хвилин, як знову пролунав Анжелінин свисток. Гаррі, який щойно помітив снича біля протилежних воріт, невдоволено пригальмував.
— Що тепер? — нетерпляче спитав він у Алісії, що була найближче від нього.
— Кеті, — коротко пояснила вона.
Гаррі озирнувся й побачив Анжеліну, Фреда та Джорджа, які щодуху летіли до Кеті. Гаррі з Алісією теж помчали туди. Анжеліна встигла зупинити тренування вчасно, бо Кеті була вже біла, мов крейда, і вся закривавлена.
— Їй негайно треба до лікарні, — сказала Анжеліна.
— Ми її відведемо, — пообіцяв Фред. — Вона… е-е… мабуть, помилково проковтнула пампушечку-зносаюшечку…
— Немає сенсу продовжувати гру без відбивачів та загонички, — розчаровано сказала Анжеліна, коли Фред із Джорджем полетіли до замку, підтримуючи Кеті попід руки. — Йдемо переодягатися.
Слизеринці й далі виспівували їм у спини, аж доки вони зайшли в роздягальню.
— Як тренування? — доволі прохолодно поцікавилася Герміона, коли за якісь півгодини Гаррі й Рон пролізли крізь отвір за портретом до ґрифіндорської вітальні.
— Було… — почав Гаррі.
— Паскудно, — глухим голосом закінчив Рон, падаючи в крісло біля Герміони. Та поглянула на Рона і, здається, трошки відтанула.
— Це ж лише перше твоє тренування, — заспокоїла вона, — має минути якийсь час…
— А хто сказав, що було паскудно через мене? — огризнувся Рон.
— Ніхто, — приголомшено відповіла Герміона, — я думала…
— Думала, що я ні до чого не здатний?
— Ні, що ти, не думала! Це ж ти сказав, що було паскудно, то я й…
— Мушу братися за домашні завдання, — сердито буркнув Рон і почовгав до хлопчачих спалень. Герміона глянула на Гаррі.
— Він грав паскудно?
— Ні, — підтримав друга Гаррі. Герміона здивовано підняла брови.
— Хоч, мабуть, міг би зіграти й краще, — проказав Гаррі, — але це було тільки перше тренування, ти ж сама сказала…
Ані Гаррі, ні Рон того вечора не просунулися далеко з виконанням домашніх завдань. Гаррі розумів, що Рон переживає через свою погану гру на тренуванні, але він і сам ніяк не міг викинути з голови слова ” Ґрифіндор —  параша “.
Цілісіньку неділю вони просиділи у вітальні, зарившись з головою в підручники, а кімната навколо них то повнилася учнями, то знову порожніла. Був гарний, ясний день, і майже всі ґрифіндорці були надворі, радіючи, може, й останньому цього року теплому сонечку. Не встигло стемніти, а Гаррі вже почувався так, ніби з його мізків зробили відбивну.
— Знаєш, мабуть, варто виконувати домашні завдання протягом тижня, — пробурмотів він Ронові, коли вони нарешті відклали довжелезний макґонеґелівський реферат про закляття “Інаніматус конжурус” і приречено взялися за не менш довгий і складний реферат для професорки Сіністри про численні супутники Юпітера.
— Так, — погодився Рон, тручи почервонілі очі і жбурляючи в камін уже п’ятий зіпсований аркуш пергаменту. Слухай… а може, Герміона нам дозволить глянути одним оком на свій реферат?
Гаррі подивився на неї. Вона сиділа з Криволапиком на колінах і весело щебетала з Джіні, поблискуючи шпицями, якими в’язала безформні шкарпетки для ельфів.
— Ні, — зітхнув він, — ти ж сам знаєш, що не дозволить. Вони продовжували працювати, а небо за вікнами дедалі темніло. Учні знову поволі розходилися з вітальні. О пів на дванадцяту до них підійшла, позіхаючи, Герміона.
— Вже закінчуєте?
— Ні, — буркнув Рон.
— Найбільший супутник Юпітера — Ґанімед, а не Каллісто, — тицьнула вона пальцем у рядок Ройового реферату, — а вулкани має Іо.
— Дякую, — огризнувся Рон, закреслюючи помилки.
— Вибач, я лише…
— Якщо ти прийшла тільки критикувати…
— Роне…
— Герміоно, мені нема коли вислуховувати проповіді. Мені це вже отут сидить…
— Та ні… дивися!
Герміона показувала на найближче вікно. Гаррі й Рон поглянули туди. На підвіконні сиділа симпатична сова-сипуха і зирила на Рона.
— Чи це не Гермеса? — здивовано вигукнула Герміона. — А й справді! Вона! — ледь чутно сказав Рон, кинув перо й зірвався на ноги. — Чого це Персі до мене написав?
Він підійшов до вікна й відчинив його. Гермеса залетіла в кімнату, сіла на Ронів реферат і простягла лапку, до якої був прив’язаний лист. Рон забрав листа, і сова миттю полетіла, залишивши на Роновім малюнку супутника Іо чорнильні сліди лап.
— Це справді почерк Персі, — сказав Рон, падаючи в крісло й розглядаючи адресу, виведену на згортку: “Рональду Візлі, грифіндорський гуртожиток, Гоґвортс”. Він зиркнув на друзів. — Що ви на це скажете?
— Розкрий! — нетерпляче озвалася Герміона, а Гаррі кивнув.
Рон розгорнув сувій і почав читати. Що нижче опускалися його очі, то похмуріший він ставав. Дочитав з таким виглядом, ніби йому було страшенно бридко. Шпурнув листа Гаррі й Герміоні, ті нахилилися й почали читати разом:
Дорогий Роне,
Я лише щойно довідався (від самого міністра магії, котрому про це сказала твоя нова вчителька професорка Амбридж), що ти став гоґвортським старостою.
Я був приємно здивований, отримавши цю вістку, і насамперед хочу передати тобі свої вітання. Мушу зізнатися, я завжди побоювався, що ти в житті підеш, так би мовити, дорогою Фреда й Джорджа, замість того, щоб наслідувати мій приклад, тож можеш уявити мою радість, коли я почув, що ти перестав зневажати владу й вирішив взяти на свої плечі серйозну відповідальність.
Але я хотів би тебе не тільки привітати, Роне, а й дати кілька порад, ось чому я відсилаю цього листа вночі, а не звичайною ранковою поштою. Сподіваюся, ти його прочитаєш на самоті, уникаючи занадто цікавих очей та незручних запитань.
Коли пан міністр повідомляв, що тебе обрано старостою, з його слів я зрозумів, що ти й далі доволі тісно спілкуєшся з Гаррі Поттером. Мушу сказати тобі, Роне, що ти ризикуєш втратити свій значок, якщо ц надалі приятелюватимеш з тим хлопцем. Я знаю, що тебе дивують ці слова — ти, звісно, заперечиш, скажеш, що Поттер завжди був Дамблдоровим улюбленцем — але мушу тобі сказати, що Дамблдорові, можливо вже не довго залишається керувати Гоґвортсом, а люди, з якими варто Рахуватися, мають зовсім інші — і, мабуть, правильніші — погляди на Поттерову поведінку. Нічого більше не додам, але раджу тобі переглянути завтрашнє число “Щоденного віщуна”, щоб мати правильне уявлення, куди зараз віє вітер — і заодно, може, помітиш там і мою скромну особу!
Справді, Роне, не варто, щоб Поттерова репутація кидала на тебе тінь, це може зашкодити твоїй кар’єрі, бо пора вже думати про те, як жити після закінчення школи. Ти вже, мабуть, знаєш, оскільки наш батько супроводжував його до суду, що влітку відбулося дисциплінарне слухання справи Поттера в присутності всього Чарверсуду, і він не справив там доброго враження. Йому вдалося вислизнути лише завдяки дрібним процедурним неточностям, якщо хочеш знати, і багато людей, з якими я розмовляв, переконані в його провині.
Можливо, ти боїшся порвати стосунки з Поттером — я розумію, що він буває неврівноважений і, як мені відомо, впадає в шал — але, якщо тебе щось тривожить з цього приводу, або ти помітиш певні моменти в Поттеровій поведінці, які тебе занепокоять, то я наполегливо раджу тобі поговорити з Долорес Амбридж, воістину чудовою жінкою, яка з превеликою радістю тобі допоможе.
І ось тобі ще одна моя порада. Як я вже натякав, режимові Дамблдора в Гоґвортсі невдовзі мабуть, буде покладено край. Ти маєш, Роне, виявляти вірність не йому, а школі й міністерству. Мені дуже прикро чути, що професорка Амбридж поки що має від учительського колективу досить незначну підтримку своїх намагань провести в Гоґвортсі необхідні зміни, яких так палко домагається міністерство (хоча з наступного тижня вона відчує значне полегшення — знову ж таки, читай завтрашній “Щоденний віщун”!). Скажу лише таке — учень, що виявить зараз готовність допомагати професорці Амбридж, має великі шанси стати через кілька років старостою всієї школи!
Мені шкода, що влітку не мав нагоди бачити тебе довше: Мені прикро критикувати власних батьків, але боюся, що не зможу мешкати з ними під одним дахом, поки вони будуть пов’язані з тими небезпечними типами з Дамблдорового оточення. (Якщо колись писатимеш листа матері, то можеш їй повідомити, що такий собі Стержис Подмор, великий приятель Дамблдора, був недавно ув’язнений в Азкабані з незаконне проникнення в міністерство. Можливо, хоч це відкриє їм очі на те, з якими дрібними злочинцями вони крутяться в одній компанії.) Вважаю, що мені дуже пощастило, оскільки я уник тавра пов’язаності з подібними людьми — навіть не знаю, як дякувати панові міністру за таку люб’язність з його боку — і дуже надіюся, Роне, що родинні почуття не засліплять тебе до такої міри, щоб ти не помічав хибної природи батьківських переконань та вчинків. Я щиро сподіваюся, що з часом вони усвідомлять, як помилялися, і буду, зрозуміло, готовий прийняти їхні вибачення, коли настане такий день. Прошу ретельно обміркувати мої слова, особливо ті, що стосуються Гаррі Поттера, і ще раз вітаю тебе з обранням старостою.
Твій брат,
Персі.
Гаррі подивився на Рона.
— Ну… якщо ти хочеш, — сказав він таким тоном, ніби все це був жарт, — е-е… як там? — він звірився з листом Персі, — …а, так… “порвати стосунки” зі мною, клянуся не впадати в шал.
— Віддай, — простяг Рон руку. — Він… — почав Рон, роздираючи листа надвоє, — найбільше… — подер його начетверо, — у світі… — клаптів стало вісім, — лайно . Рон пожбурив клапті в камін.
— Треба якось усе це закінчити, поки не настав світанок, — бадьоро сказав він Гаррі, беручись за реферат для професорки Сіністри.
Герміона якось дивно глянула на Рона.
— Ох, давайте сюди, — раптом сказала вона.
— Що? — не зрозумів Рон.
— Дайте сюди, я перегляну й виправлю.
— Ти серйозно? Ох, Герміоно, ти врятувала нам життя, — зрадів Рон. — Як тобі віддячити?…
— Можете сказати: “Обіцяємо більше ніколи не відкладати домашні завданя на потім”. — І вона простягла руку по їхні реферати, не в змозі приховати втіху.
— Велике тобі мерсі , Герміоно, — втомлено сказав Гаррі, передав їй реферат і впав у крісло, тручи очі.
Минула північ, і у вітальні не було вже нікого, крім трьох друзів та Криволапика. Стояла тиша, яку порушувало тільки порипування Герміониного пера, коли вона викреслювала то тут, то там речення в їхніх рефератах, та ще шелестіння сторінок, коли вона звіряла різні факти, зазираючи в розкидані на столі довідники. Гаррі був зовсім виснажений. А ще він відчував якусь дивно-хворобливу порожнечу в грудях, пов’язану не з утомою, а з тим листом, почорнілі рештки якого дотлівали в каміні.
Він знав, що половина гоґвортських учнів вважає його дивним, навіть ненормальним. Знав, що в “Щоденному віщуні” місяцями друкувалися дошкульні натяки на його адресу. Та зовсім інакше було побачити це все на пергаменті як ось у листі від Персі, довідатися, що Персі радив Ронові порвати з ним і навіть доносити на нього професорці Амбридж. Тепер Гаррі значно чіткіше усвідомив усю серйозність свого становища. Він знав Персі ось уже чотири роки, залишався в його будинку на літні канікули, ділив з ним один намет на Кубку світу з квідичу, навіть отримав від нього торік найвищі оцінки за друге завдання Три чаклунського турніру, — і от тепер Персі вважав його неврівноваженим і навіть шаленим.
Гаррі раптом відчув хвилю тепла до свого хрещеного батька і подумав, що Сіріус, мабуть, єдиний міг зрозуміти його теперішні почуття, бо перебував у схожій ситуації. Майже всі в чаклунській громаді вважали його небезпечним убивцею і великим прихильником Волдеморта, і він мусив терпіти це ось уже чотирнадцять років…
Гаррі кліпнув очима, бо раптом побачив у каміні таке, чого там не могло бути. Воно з’явилося на мить і відразу зникло. Ні… це неможливо… йому привиділося, бо він саме думав про Сіріуса…
— Тепер усе це запиши, — сказала Герміона Ронові й підштовхнула до нього реферат, а також списаний нею аркуш, — а тоді додай висновок, який я для тебе написала.
— Герміоно, кращої за тебе людини я ще ніколи не зустрічав, — ледь чутно сказав Рон, — і якщо я буду колись з тобою неввічливий…
— …я зрозумію, що ти знову став самим собою, — глузливо додала Герміона. — Гаррі, твій реферат нормальний, окрім оцього рядка наприкінці. Ти, мабуть, не розчув добре професорку Сіністру, бо супутник Європа вкритий льодом, а не глодом… Гаррі?
Гаррі зсунувся з крісла і став навколішки на обсмаленому й пошарпаному килимку біля каміна, втупившись у вогонь. — Е-е… Гаррі? — невпевнено протяг Рон. — Чому ти там сидиш?
— Бо я щойно бачив у каміні голову Сіріуса, — відповів Гаррі.
Він сказав це дуже спокійно. Зрештою, він уже бачив торік Сіріусову голову саме в цьому каміні і навіть розмовляв з нею. Але, з іншого боку, він не був певний, що справді її щойно бачив… вона так швидко зникла…
— Голову Сіріуса? — перепитала Герміона. — Тобто так само, як тоді, під час Тричаклунського турніру, коли він хотів з тобою поговорити? Але зараз би він такого не робив, це дуже… Сіріусе!
Вона затамувала подих, дивлячись на вогонь. Рон випустив з рук перо. Просто серед полум’я стирчала Сіріусова голова. Довжелезне чорне волосся спадало на його усміхнене обличчя.
— Я вже було подумав, що ви підете спати до того, як усі розійдуться, — сказав він. — Щогодини тут вигулькував.
— Ти щогодини вигулькував отут, у каміні? — мало не розреготався Гаррі.
— Тільки на секунду, щоб глянути, чи не розвиднілося на обрії.
— А якби вас хтось побачив? — збентежилася Герміона.
— Здається, якась дівчинка… судячи з вигляду, першокласниця… може, й помітила мене, але не хвилюйся, — поквапливо додав Сіріус, бо Герміона затулила рукою рота, — я зник у ту ж мить, коли вона сюди глянула, тому не сумніваюся, що вона сприйняла мене за якусь химерну поліняку.
— Сіріусе, це ж такий величезний ризик… — не вгавала Герміона.
— Ти вже заговорила, як Молі, — скривився Сіріус. — Це єдина можливість відповісти на Гаррін лист і не вдаватися до шифру… адже будь-який шифр можна розшифрувати.
При згадці про листа Герміона й Рон зиркнули на Гаррі.
— Ти нам не казав, що написав Сіріусові! — докірливо вигукнула Герміона.

Страницы: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38

Ваш відгук

Сторінки

Рубрики

Пошук

Мітки

Архів

Листопад 2017
П В С Ч П С Н
« Бер    
 12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930  

Підписка

  • Цікаве