Джоан Кетлін Ролінґ. “Гаррі Поттер і орден Фенікса” ч.1

— Я забув, — пояснив Гаррі, і це була щира правда. Після зустрічі з Чо в соварні Гаррі забув про все на світі. — Не дивися на мене так, Герміоно. Таємної інформації звідти не зміг би вивідати ніхто. Скажи, Сіріусе.
— Так, лист був дуже добрий, — усміхнувся Сіріус. — Та нам треба поспішати, щоб ніхто не завадив… отже, твій шрам…
— А що таке?.. — почав було Рон, та Герміона не дала йому договорити.
— Розкажемо тобі пізніше. Сіріусе, просимо…
— Я знаю, що немає нічого приємного, коли він болить, але ми не думаємо, що через це треба переживати. Шрам болів і торік, правда?
— Так, і Дамблдор казав, що це буває тоді, як Волдемортом оволодівають сильні емоції, — підтвердив Гаррі, не звертаючи, як завжди, уваги на Рона й Герміону, що боязко здригнулися. — Можливо, він був просто, не знаю, дуже сердитий абощо того вечора, коли я відбував покарання.
— Він повернувся, тому шрам болітиме частіше, — сказав Сіріус.
— То ти не думаєш, що це було пов’язано з тим доторком професорки Амбридж, коли я відбував у неї покарання? — запитав Гаррі.
— Сумніваюся, — відповів Сіріус. — Я знаю, яку вона має репутацію, але впевнений, що вона не смертежерка…
— Вона така гидка, що могла б і бути, — похмуро зауважив Гаррі, а Рон з Герміоною енергійно й схвально закивали головами.
— Так, але світ не ділиться на добрих людей і на смертежерів, — гмикнув Сіріус. — Хоч я знаю, що то за мерзенна штучка… почув би ти, як про неї відгукується Ремус.
— То Люпин її знає? — швидко перепитав Гаррі, пригадуючи, як на першому уроці Амбридж згадувала про “небезпечних покручів”.
— Ні, — заперечив Сіріус, — але два роки тому вона брала участь у складанні антивовкулачного законопроекту, після якого йому стало майже неможливо знайти собі роботу.
Гаррі згадав, який убогий вигляд мав останнім часом Люпин, і його неприязнь до Амбридж лише поглибилася.
— А що вона має проти вовкулак? — сердито запитала Герміона.
— Мабуть, боїться їх, — припустив Сіріус і усміхнувся, оцінивши її обурення. — Помітно, що вона терпіти не може будь-яких напівлюдських істот. Торік провела кампанію з вимогою зібрати всіх водяників і русалок, і позначити їх спеціальними ярликами. Уявіть, скільки треба витратити часу та енергії на переслідування цих істот, коли в нас вільно лазить такий гидкий хробак, як той Крічер.
Рон засміявся, а Герміона спохмурніла.
— Сіріусе! — докірливо сказала вона. — Чесно, якби ви хоч трошки краще поставилися до Крічера, я впевнена, що він би змінився. Ви, зрештою, єдиний живий член його родини, а професор Дамблдор казав…
— То як там в Амбридж уроки? — не дав їй договорити Сіріус. — Вона що, навчає вас, як убивати покручів?
— Ні, — відповів Гаррі, не звертаючи уваги на ображений вигляд Герміони, котра так і не закінчила своєї промови на захист Крічера. — Вона взагалі не дозволяє нам користуватися чарами!
— Ми тільки те й робимо, що читаємо дурнуватий підручник, — додав Рон.
— Я так і думав, — не здивувався Сіріус. — Ми маємо інформацію з міністерства, що Фадж проти проведення з вами бойових занять.
—  Бойових занять ! — не повірив своїм вухам Гаррі. — Невже він думає, що ми тут формуємо якусь чаклунську армію?
— Саме так він і думає, — підтвердив Сіріус, — а якщо точніше, то боїться, що Дамблдор збирає свою особисту армію, щоб захопити Міністерство магії.
Запала мовчанка, а тоді Рон сказав: — Нічого безглуздішого я ще досі не чув, включно зі всіма вигадками Луни Лавґуд.
— То нам не дозволяють вивчати захист від темних мистецтв, бо Фадж боїться, що ми використаємо закляття в боротьбі з міністерством? — розлючено спитала Герміона.
— Так, — підтвердив Сіріус. — Фадж упевнений, що Дамблдор не зупиниться ні перед чим для захоплення влади. Він з кожним днем стає дедалі відвертішим параноїком стосовно Дамблдора. Це лише питання часу, коли він зможе заарештувати Дамблдора, сфальсифікувавши якесь звинувачення
Гаррі згадав листа від Персі.
— Не знаєш, що має з’явитися про Дамблдора у завтрашньому “Щоденному віщуні”? Ронів брат Персі вважає, що там буде…
— Не знаю, — відповів Сіріус, — бо на вихідні нікого з Ордену не бачив, усі зайняті. У нас не було нікого, крім мене та Крічера…
У Сіріусовім голосі виразно прозвучали гіркі нотки.
— То ти не маєш новин і про Геґріда?
— Ага… — згадав Сіріус, — він би мав уже повернутися. Ніхто не знає, що з ним сталося… — Але побачивши їхні ошелешені обличчя, швиденько додав: — Проте Дамблдор не переживає, то ж і ви не робіть з цього трагедії. Я впевнений, що з Геґрідом усе гаразд.
— Але він би вже давно мав повернутися… — стурбовано почала Герміона.
— З ним була мадам Максім, ми з нею зв’язалися, й вона розповіла, що додому вони добиралися окремо… але немає жодних свідчень, що він зазнав якихось ушкоджень або… одне слово, немає свідчень, що з ним щось не так.
Анітрохи цим не втішені, Гаррі, Рон і Герміона обмінялися тривожними поглядами.
— Краще поменше розпитуйте про Геґріда, — поспіхом додав Сіріус, — бо це лише приверне зайву увагу до його відсутності, а я знаю, що Дамблдор цього не хоче. Геґрід — міцний горішок, з ним усе буде нормально. — А коли й це їх не заспокоїло, Сіріус поцікавився: — А коли, до речі, ваша наступна подорож до Гоґсміда? Я так собі подумав, що на вокзалі ніхто замаскованого пса не помітив. То може…
— НІ! — вигукнули одночасно Гаррі й Герміона.
— Сіріусе, ти що, не бачив “Щоденного віщуна”? — стурбовано спитала Герміона.
— А-а, це, — вишкірився Сіріус, — та вони постійно намагаються вгадати, де я перебуваю. Хоч насправді ще ніколи не натрапляли на мої сліди…
— Але нам здається, що цього разу вони близько, — заперечив Гаррі. — Мелфой зронив у поїзді одну фразу, мовби знав, що пес — це ти. А на платформі був його батько… ти його знаєш — Луціус Мелфой… тому ніколи й нізащо тут не з’являйся. Якщо Мелфой тебе знову впізнає…
— Гаразд, гаразд, я все зрозумів, — урвав його Сіріус. Він мав дуже незадоволений вигляд. — Я просто подумав, що ти був би не проти зустрітися.
— Авжеж, не проти! Тільки я не хотів би, щоб тебе знову запроторили в Азкабан! — вигукнув Гаррі.
Запала мовчанка, під час якої Сіріус дивився на Гаррі з вогню, а на чолі між його запалими очима з’явилася зморшка.
— Ти не такий, як був твій батько, — зрештою доволі прохолодно вимовив Сіріус. — Для Джеймса життя без ризику було нецікаве.
— Послухай…
— Мені пора йти, чую на сходах Крічера, — сказав Сіріус, але Гаррі не сумнівався, що той вигадує. — Я напишу тобі, коли наступного разу з’явлюся в каміні, гаразд? Якщо це для тебе не завеликий ризик.
Щось легенько ляснуло, і на тому місці, де щойно була Сіріусова голова, знову потріскував вогонь.

— РОЗДІЛ П’ЯТНАДЦЯТИЙ —
Верховний інквізитор Гоґвортсу

Наступного ранку вони сподівалися уважно переглянути Герміонин “Щоденний віщун”, щоб знайти статтю, про яку в листі згадував Персі. Та не встигла ще поштова сова проминути, відлітаючи, глечик з молоком, як Герміона голосно зойкнула і розгладила газету з великим фото Долорес Амбридж, яка широко всміхалася й час від часу кліпала на них з-під заголовка.

МІНІСТЕРСТВО ПРОВОДИТЬ ОСВІТНЮ РЕФОРМУ
ДОЛОРЕС АМБРИДЖ ПРИЗНАЧЕНО
ПЕРШИМ ВЕРХОВНИМ ІНКВІЗИТОРОМ

— Амбридж… “Верховним інквізитором”? — похмуро перепитав Гаррі, а з його рук випала недоїдена грінка. — Що це означає?
Герміона почала читати вголос:
“Учора в Міністерстві магії несподівано затвердили новий законопроект, що встановлює безпрецедентний рівень контролю над Гоґвортською школою чарів і чаклунства.
— Пана міністра давно вже тривожила ситуація в Гоґвортсі, — сказав молодший помічник міністра Персі Візлі. — Він тепер реагує на сигнали від батьків, стурбованих сповзанням школи в хибному, на їхній погляд, напрямку.
За минулі кілька тижнів пан міністр Корнеліус Фадж уже не вперше запроваджує нові закони для поліпшення ситуації в цій чаклунській школі. Скажімо, ЗО серпня було затверджено освітню постанову номер двадцять два, згідно з якою неспроможність директора школи знайти кандидата на певну викладацьку посаду надає міністерству право самому обирати відповідну особу.
— Таким чином і було призначено на посаду вчителя в Гоґвортс пані Долорес Амбридж, — сказав нам учора Візлі. — Дамблдор не зміг нікого знайти, тож міністерство затвердило пані Амбридж, яка, зрозуміло, досягла в школі миттєвого успіху…
— ЧОГО досягла?! — вигукнув Гаррі.
— Чекай, це ще не все, — похмуро відповіла Герміона.
— …миттєвого успіху, бо революційним чином змінила процес викладання захисту від темних мистецтв і забезпечила міністерство достовірною інформацією про справжню ситуацію в Гоґвортсі.
Саме цю останню функцію щойно узаконило міністерство, затвердивши освітню постанову номер двадцять три про створення нової посади Верховного інквізитора Гоґвортсу.
— Це новий і нестандартний крок пана міністра задля втілення його задуму зупинити процес, який дехто вже називає “занепадом традицій” Гоґвортсу, — сказав нам Візлі. — Інквізитора буде уповноважено інспектувати колег-викладачів і забезпечувати їхню відповідність належному рівню. Цей пост було запропоновано професорці Амбридж на додачу до її викладацької посади, і ми з радістю повідомляємо, що вона дала свою згоду.
Нові міністерські заходи з ентузіазмом були підтримані батьками гоґвортських учнів.
— Я почуваюся значно спокійніше, знаючи, що дії Дамблдора відтепер будуть оцінені чесно й неупереджено, — сказав нам 41-річний містер Луціус Мелфой, з яким ми зв’язалися вчора в його маєтку у Вілтширі. — Багато з нас, щиро дбаючи про інтереси своїх дітей, були стурбовані деякими ексцентричними рішеннями Дамблдора, які він приймав останніх кілька років, і з радістю довідалися, що міністерство не збирається випускати ситуацію з рук.
До цих “ексцентричних рішень” можна, поза сумнівом, віднести Деякі вельми суперечливі призначення на викладацькі посади, про які вже писалося в нашій газеті, коли на роботу приймали, скажімо, вовкулаку Ремуса Люпина, напіввелетня Рубеуса Геґріда чи колишнього аврора напівбожевільного Дикозора Муді.
Звичайно, ведеться дедалі більше розмов про те, що Албус Дамблдор — колишній Верховний речник Міжнародної конфедерації чаклунів та Головний Маг Чарверсуду — вже не спроможний керувати такою престижною школою, як Гоґвортс.
— Я думаю, що призначення інквізитора — це перший крок до призначення в Гоґвортс директора, якому ми всі зможемо беззастережно довіряти, — сказав нам учора один з представників міністерства.
Старійшини Чарверсуду Ґрізельда Марчбенкс і Тіберіус Оґден подали у відставку на знак протесту проти запровадження в Гоґвортсі посади інквізитора.
— Гоґвортс — це школа, а не представництво Корнеліуса Фаджа, — сказала мадам Марчбенкс. — Це все чергова брудна спроба дискредитації Албуса Дамблдора.
(Розслідування, присвячене ймовірним зв’язкам мадам Марчбенкс з підривними організаціями ґоблінів, читайте на сімнадцятій сторінці.)
Герміона закінчила читати й глянула на друзів.
— Тепер ми знаємо, як тут опинилася ця Амбридж! Фадж ухвалив “освітню постанову” і нав’язав нам цю панію! А тепер ще наділив її повноваженнями інспектувати інших учителів! — Герміона уривчасто дихала, а її очі палали. — Це просто нечувано! Це обурливо !
— Я знаю, — погодився Гаррі. Він глянув на свою праву руку, що мимоволі стислася в кулак, і побачив невиразні світлі контури слів, які Амбридж змусила його вкарбувати у власну шкіру.
А от Рон раптом криво посміхнувся.
— Що? — одночасно спитали Гаррі й Герміона, глянувши на нього.
— Не можу дочекатися, коли перевірятимуть професорку Макґонеґел, — радісно пояснив Рон. — Амбриджка просто заглохне.
— Усе, — зірвалася на ноги Герміона, — треба бігти, бо якщо вона перевірятиме Бінса, то нам краще не спізнюватися…
Але професорка Амбридж не перевіряла уроку історії магії, не менш нудного, ніж минулого понеділка. Не було її і в Снейповім підвалі, коли вони прийшли туди на два уроки настоянок, а Гаррі отримав назад свій реферат про місячні камені з великою оцінкою “Ж” у верхньому кутку.
— Я поставив вам ті оцінки, які б ви отримали, якби подали ці свої роботи на СОВи, — сказав Снейп з кривою посмішкою, проходячи повз них і роздаючи реферати. — Це допоможе вам реально оцінити, чого очікувати на іспитах.
Снейп підійшов до письмового столу, розвернувся і став обличчям до класу.
— Загальний рівень ваших робіт катастрофічно низький. Більшість із вас на іспитах ганебно провалилася б. Маю надію, що ви докладете значно більших зусиль, працюючи над новим рефератом про різновиди протиотрут, бо інакше мені доведеться призначати покарання тим телепням, що отримають “Ж”.
Він злісно посміхнувся, а Мелфой захихотів і голосно прошепотів:
— Хтось одержав “Ж”? Тупак!
Гаррі помітив, як Герміона скосила очі, щоб побачити його оцінку. Він швиденько заховав реферат у портфель, щоб ніхто нічого не побачив.
Гаррі вирішив не дати Снейпові підстав зганьбити його ще й на цьому уроці, тож щонайменше тричі перечитав кожен рядок рецепта, перш ніж його виконувати. Гаррін посилюючий розчин не мав такого ясно-бірюзового відтінку, як Герміонин, але був принаймні голубий, а не рожевий, як у Невіла.
Наприкінці уроку Гаррі поставив пляшечку розчину на Снейпів стіл з викликом і водночас із полегкістю.
— Вийшло краще, ніж на тому тижні, правда? — сказала Герміона, коли вони виходили з підвалу і через вестибюль Рушили на обід. — І з рефератами теж пішло непогано, так?
Коли ні Рон, ні Гаррі нічого не відповіли, вона додала: — Тобто я й не чекала найвищих оцінок, особливо, якщо йдеться про рівень СОВ, але на цьому етапі достатньо отримати хоч якусь задовільну оцінку. Ви згодні? Гаррі щось ухильно прохрипів.
— Звичайно, до іспитів ще багато чого може змінитися. Часу на вдосконалення ми маємо досить, але оцінками, що ми їх отримуємо зараз, ми закладаємо, так би мовити, основу. Фундамент, на якому можемо будувати…
Вони посідали за ґрифіндорським столом.
— Зрозуміло, я була б на сьомому небі, якби отримала “В”…
— Герміоно, — різко урвав її Рон, — якщо ти так прагнеш знати наші оцінки, то спитай.
— Я не… тобто я… ну, якщо хочете сказати…
— Я одержав “П”, — зізнався Рон, наливаючи в тарілку супу. — Задоволена?
— Тут нічого соромитися, — втрутився Фред, який щойно прийшов разом з Джорджем та Лі Джорданом і вмостився за столом праворуч від Гаррі. — Нічого поганого в гарній добротній оцінці “П”.
— Але ж, — здивувалася Герміона, — хіба “П” не означає…
— ”Погано”? Так, — підтвердив Лі Джордан. — Але це краще, ніж “Ж”. Тобто “Жахливо”.
Гаррі відчув, як червоніє, і вдавано закашлявся, ніби вдавився булочкою. Та Герміона й далі захоплено дискутувала з приводу СОВ.
— Отож найвища оцінка — це “В”, тобто “Відмінно”, — сказала вона, — тоді йде “З”…
— Ні, “Д”, — виправив її Джордж, — тобто “Добре”. До речі, ми з Фредом завжди вважали, що заслуговуємо на “Д” з усіх предметів, бо вже те, що ми з’являлися на іспити — добрий вчинок з нашого боку.
Усі засміялися, крім Герміони, що провадила далі:
— Отож “Д”, а потім “З”, тобто “Задовільно”, і це найнижча оцінка, з якою іспити можна вважати складеними, так?
— Так, — підтвердив Фред і вкинув свою булочку в суп, а потім переправив її в рот і проковтнув, навіть не жуючи.
— Далі йде оцінка “П”, або “Погано”… — Рон з удаваним тріумфом підняв над собою руки, — …і “Ж”, тобто “Жахливо’.
— А потім “Т”, — нагадав йому Джордж.
— ”Т’? — збентежено перепитала Герміона. — Ще нижче за “Ж”? А що ж тоді означає “Т”?
— ”Тупий, як троль”, — миттю пояснив Джордж.
Гаррі знову засміявся, хоч і не був певний, жартує Джордж, чи ні. Він уявив, як намагається приховати від Герміони, що всі його СОВи оцінено на “Т”, і вирішив віднині працювати значно ретельніше.
— Чи у вас уже інспектували якийсь урок? — поцікавився Фред.
— Ні. — відразу відповіла Герміона. — А у вас?
— Та щойно, перед обідом, — сказав Джордж. — Урок замовлянь.
— І як було? — запитали разом Гаррі й Герміона. Фред знизав плечима.
— Не дуже й погано. Амбридж просто сиділа в куточку і щось записувала. Ви ж знаєте Флитвіка, він її сприйняв за гостю й абсолютно на неї не зважав. Вона майже нічого не говорила. Запитала в Алісії, як зазвичай проходять уроки, Алісія відповіла, що дуже добре, ото й усе.
— Хоч би не займали Флитвіка, — сказав Джордж, — бо він ніколи не завалює учнів на іспитах.
— А у вас після обіду хто буде? — спитав у Гаррі Фред.
— Трелоні…
— Їй би я поставив “Т”.
— …і сама Амбридж.
— То будь чемним хлопчиком і не сварися з нею, — порадив Джордж. — Анжеліна здуріє, якщо ти знову пропустиш тренування.
Та Гаррі не довелося чекати захисту від темних мистецтв, щоб зустріти професорку Амбридж. Він саме витягав щоденник снів, сидячи ззаду в тьмяному класі віщування, коли Рон штурхнув його ліктем під ребро. Гаррі озирнувся й побачив професорку Амбридж, що лізла крізь люк у підлозі. Учні, що жваво розмовляли, негайно стихли. Ця раптова тиша змусила озирнутися професорку Трелоні, що саме пропливала класом, роздаючи примірники “Оракула снів”.
— Доброго ранку, професорко Трелоні, — широко всміхнулася професорка Амбридж. — Сподіваюся, ви отримали мою записку? З датою і годиною вашого інспектування?
Професорка Трелоні ледь помітно кивнула, з дуже невдоволеним виглядом відвернулася від професорки Амбридж і продовжила роздавати підручники. Професорка Амбридж з тією ж усмішкою схопила спинку найближчого стільця і підтягла його вперед — зразу за кріслом професорки Трелоні. Тоді сіла, витягла з квітчастої сумки записник і стад чекати, коли почнеться урок.
Професорка Трелоні ледь-ледь тремтячими пальцями щільніше закуталася в шаль і глянула на учнів крізь величезні скельця окулярів.
— Сьогодні ми продовжимо вивчення пророчих снів, — зробила вона відважну спробу заговорити у своїй звичній містичній манері, хоч цього разу її голос трохи тремтів. — Прошу розділитися на пари й витлумачити сни одне одного за допомогою “Оракула”.
Вона намірилася піти до свого місця, але побачила там професорку Амбридж і негайно звернула ліворуч до Парваті, що вже захоплено обговорювала з Лавандою свій останній сон.
Гаррі відкрив “Оракул снів”, крадькома спостерігаючи за Амбридж. Вона вже щось записувала в нотатник. За кілька хвилин підвелася й почала ходити за Трелоні, прислухаючись до її розмов з учнями і час від часу щось у них питаючи. Гаррі мерщій схилився над книгою.
— Швидко згадай якийсь сон, — сказав він Ронові, — на той випадок, якщо стара ропуха припреться до нас.
— Я це робив того разу, — запротестував Рон, — тепер твоя черга, ти згадуй.
— Ой, я не знаю… — розпачливо зітхнув Гаррі, що останніми днями не бачив ніяких снів. — Скажімо, мені наснилося, що я… втопив у казанці Снейпа. Так, може бути…
Рон захихотів і розкрив “Оракул снів”.
— Треба додати до твого віку дату сну, а тоді кількість букв у слові… слові “втопити”, “казанець” чи “Снейп”?
— Не має значення, вибирай яке хочеш, — сказав Гаррі, зиркаючи через плече. Професорка Амбридж стояла за спиною професорки Трелоні і записувала щось у нотатник, а Трелоні розпитувала Невіла про його щоденник снів.
— А коли тобі таке наснилося? — спитав Рон, заклопотаний розрахунками.
— Незнаю. Вчора, коли завгодно, — відмахнувся Гаррі, прислухаючись, що каже Амбридж професорці Трелоні. Їх зараз відділяв від Гаррі й Рона лише один стіл. Професорка Амбридж знову щось занотувала, а професорка Трелоні мала ображений вигляд.
— Ви давно, — сказала Амбридж, дивлячись на Трелоні, — займаєте цю посаду?
Професорка Трелоні сердито глянула на неї, склала на грудях руки і згорбилася, ніби намагалася захиститись від цієї принизливої перевірки. Після короткої паузи, мабуть, вирішила, що це запитання не таке образливе, щоб ним знехтувати, й відповіла обуреним тоном:
— Майже шістнадцять років.
— Досить довго, — сказала професорка Амбридж, записуючи це в нотатник. — То вас призначив професор Дамблдор?
— Саме так, — підтвердила професорка Трелоні. Професорка Амбридж і це записала.
— Ви пра-пра-правнучка уславленої провісниці Кассандри Трелоні?
— Так, — гордо підняла голову професорка Трелоні. Черговий запис у нотатнику.
— Але мені здається… виправте, якщо я помиляюся… що ви перша представниця вашої родини після Кассандри, яка володіє даром яснобачення?
— Це часто передається через… е-е… три покоління, — розгубилася професорка Трелоні.
Ропушача усмішка професорки Трелоні стала ще ширша.
— Авжеж, — солодко сказала вона, роблячи наступний запис. — А чи не могли б ви тоді передбачити щось для мене? — з допитливою усмішкою поцікавилася вона.
Професорка Трелоні застигла, не вірячи власним вухам.
— Не розумію вас, — пробелькотіла вона, судомно хапаючись за шаль, що огортала її кістляву шию.
— Я хочу, щоб ви зробили мені якесь передбачення, — дуже чітко повторила професорка Амбридж.
Гаррі й Рон були вже не єдині, хто крадькома прислухався й визирав з-за підручників. Тепер майже всі зацікавлено вдивлялися в професорку Трелоні, що рвучко випросталася, подзвонюючи намистом і браслетами.
— Внутрішнє Око не провіщає за командою! — обурено вигукнула вона.
— Розумію, — м’яко сказала професорка Амбридж і знову щось записала.
— Я… але… але… стривайте! — професорка Трелоні спробувала заговорити своїм звичним неземним голосом, однак містичного ефекту не досягла, бо голос тремтів зі злості. — Мені… мені здається, я щось таки бачу … воно стосується вас … так, я щось відчуваю… щось темне … якусь серйозну загрозу…
Професорка Трелоні націлила тремтячого пальця на професорку Амбридж, котра й далі незворушно всміхалася, піднявши брови.
— Боюся… боюся, що вам загрожує велика небезпека! — драматично закінчила професорка Трелоні.
Запала мовчанка. Професорка Амбридж пильно дивилася на професорку Трелоні.
— Гаразд, — м’яко сказала вона, зробивши черговий запис. — Якщо це все, на що ви здатні…
Вона відвернулась, а професорка Трелоні застигла на місці, важко дихаючи. Гаррі піймав Ронів погляд і зрозумів, що Рон думає точнісінько те саме, що й він. Вони обидва вважали професорку Трелоні старою шахрайкою, але, з іншого боку, так ненавиділи Амбридж, що навіть відчули тепер до Трелоні певну симпатію — аж поки за кілька секунд вона на них не накинулась.
— Ну? — незвично жваво почала вона й клацнула в Гаррі під носом своїми довжелезними пальцями. — Прошу показати мені початок твого щоденника снів.
Коли вона закінчила надміру голосне тлумачення його снів (усі вони, навіть той, у якому він просто їв кашу, сміло, провіщали йому трагічну й передчасну смерть), він співчував їй значно менше. Увесь цей час професорка Амбридж стояла неподалік, роблячи записи в нотатнику, а щойно пролунає дзвінок, вона перша злізла по сріблястій драбині і, коли вони за десять хвилин прийшли в кабінет захисту від темних мистецтв, Амбридж уже чекала на них. Учні заходили, а Амбридж щось мугикала собі під ніс і всміхалася. Гаррі й Рон, витягаючи “Теорію захисних чарів”, розповіли Герміоні, яка прийшла з уроку числомагії, про все, що сталося на віщуванні, але Герміона не встигла нічого в них запитати, бо професорка Амбридж закликала всіх до порядку, і в класі запанувала тиша.
— Прошу сховати чарівні палички, — з усмішкою звеліла вона, і ті учні, що з надією їх повитягали, мусили розчаровано ховати палички в портфелі. — Минулого разу ми закінчили перший розділ, тому прошу знайти дев’ятнадцяту сторінку й почати читати другий розділ: “Загальні теорії захисту та їхнє походження”. Жодних зайвих розмов.
Вона сіла за стіл, шкірячись своєю широченною, самовдоволеною усмішкою. Учні зітхнули і всі як один почали шукати дев’ятнадцяту сторінку. Гаррі подумав, чи вистачить у книжці розділів, щоб її читати цілий рік, і вже збирався було шукати сторінку зі змістом, коли помітив, що Герміона знову підняла руку.
Професорка Амбридж теж це помітила. Ба більше, вона вже, здається, виробила стратегію поведінки саме на такі випадки. Замість того, щоб удавати, ніби Герміони не помічає, професорка встала й підійшла до неї майже впритул, нахилилася й прошепотіла нечутно для решти учнів:
— Що цього разу, міс Ґрейнджер?
— Я вже прочитала другий розділ, — сказала Герміона.
— То переходьте до третього.
— Я і його вже прочитала. Я прочитала всю книжку. Професорка Амбридж розгублено закліпала очима, але майже відразу опанувала себе.
— Тоді ви мали б знати, що пише Слинкгард про антипристріт у п’ятнадцятому розділі. — Він пише, що назва “антипристріт” не зовсім відповідна, — миттю затарабанила Герміона. — Він пише, що люди називають “антипристрітом” звичайний пристріт коли бажають, щоб це привабливіше звучало.
Професорка Амбридж підняла брови, і Гаррі бачив, що вона, сама того не бажаючи, була вражена.
— Але я з цим не погоджуюся, — вела далі Герміона. Брови професорки Амбридж піднялися ще вище, а погляд став явно прохолодніший.
— Ви не погоджуєтеся? — перепитала вона.
— Ні, — чітко й виразно сказала Герміона. на противагу шепотінню Амбридж, тож тепер ця розмова привернула увагу всього класу. — Містерові Слинкгарду не подобається пристріт. А на мою думку, він може приносити користь, якщо до нього вдаються заради захисту.
— Он як? На вашу думку? Та невже? — професорка Амбридж забула про шепотіння і випросталася. — Проте в цьому класі має значення думка містера Слинкгарда, а не ваша, міс Ґрейнджер.
— Але… — почала Герміона.
— Годі, — урвала її професорка Амбридж. Вона повернулася до свого столу й подивилася на учнів. Усю її безтурботність мов рукою зняло. — Міс Ґрейнджер, я знімаю п’ять очок з ґрифіндорського гуртожитку.
Учні обурено загули.
— За що? — сердито крикнув Гаррі.
— Не втручайся! — наполегливо прошепотіла Герміона.
— За безглузде втручання, що веде до зриву уроку, — шовковим голосом пояснила професорка Амбридж. — Я тут для того, щоб навчати вас за схваленою міністерством методикою, яка не передбачає висловлювання учнями думок з приводу тих питань, у яких вони дуже мало що тямлять. Ваші попередні вчителі з цього предмета давали вам забагато волі. Та жоден з них — окрім хіба що професора Квірела, який принаймні обмежував себе відповідними для вашого віку темами, — не пройшов би міністерської перевірки…
— Так, Квірел був чудовим учителем, — урвав її зненацька Гаррі. — якщо не зважати на ту дрібну ваду, що з його потилиці стирчала голова Лорда Волдеморта.
Такої лункої тиші, як та, що запала після цих слів, Гаррі чути ще не доводилось. А тоді…
— Містере Поттере, думаю, ще один тиждень покарання піде вам на користь, — повідомила єлейним голосом професорка Амбридж.

*

Рана в Гаррі на руці ледве гоїлася, а назавтра знову кривавилась. Він, однак, під час вечірнього покарання не жалівся — був сповнений рішучості не подарувати Амбридж такої радості. Знову й знову писав ” Я не повинен брехати “, а з його вуст не зірвалося ані звуку, хоч рана глибшала з кожною літерою.
Та найгіршою в цьому другому тижні покарань була, як і передбачав Джордж, реакція Анжеліни. Вона накинулася на нього відразу, як він у вівторок вийшов снідати. Вона так голосно кричала біля ґрифіндорського столу, аж до них підбігла професорка Макґонеґел.
— Міс Джонсон, як ви посміли здійняти такий галас У Великій залі! П’ять очок з Ґрифіндору!
— Пані професорко… він знову отримав покарання…
— Що таке, Поттере? — гостро спитала професорка Макґонеґел, повернувшись до Гаррі. — Покарання? Від кого?
— Від професорки Амбридж, — пробурмотів Гаррі, уникаючи погляду схованих за квадратними окулярами очей-намистинок професорки Макґонеґел.
— Ти хочеш сказати, — стишила вона голос, щоб її не почули занадто цікаві рейвенкловці за спиною, — що після мого попередження минулого понеділка ти знову втратив самовладання на уроці професорки Амбридж?
— Так, — буркнув Гаррі, дивлячись у підлогу. — Поттере, ти повинен себе опанувати! Ти встрягаєш у серйозну халепу! Ще п’ять очок з Ґрифіндору!
— Але… за що?.. Пані професорко! — розсердився Гаррі від такої несправедливості, — мене вже покарала вона , чому ви теж знімаєте очки?
— Бо мені здається, що покарання на тебе ніяк не діють! — відрубала професорка Макґонеґєл. — Усе, Поттере, більше ані слова! А ви, міс Джонсон. надалі кричіть тільки на квідичному полі, інакше втратите свою капітанську посаду!
Професорка Макґонеґел рушила до вчительського столу. Анжеліна з глибокою відразою зиркнула на Гаррі й пішла, а він роздратовано бухнувся на лаву поруч з Роном.
— Вона зняла очки з Ґрифіндору, бо мені щовечора ріжуть до крові руку! Де ж тут справедливість, де?
— Знаю, старий, — співчутливо мовив Рон, докладаючи на Гарріну тарілку шинки, — її вже остаточно занесло.
А от Герміона тільки шурхотіла сторінками “Щоденного віщуна” й мовчала.
— Ти вважаєш, що Макґонеґел правильно зробила, так?— сердито гаркнув Гаррі до фотографії Корнеліуса Фаджа, що закривала Герміонине обличчя.
— Я проти того, щоб вона знімала з тебе очки, але, гадаю, вона слушно попереджає, щоб ти не заїдався з Амбридж, — сказала Герміона, а Фадж тим часом розмахував руками з першої шпальти, очевидно, виголошуючи якусь промову.
Гаррі не розмовляв з Герміоною на уроці замовлянь, та коли вони прийшли на трансфігурацію, забув, що на неї сердився. В кутку зі своїм нотатником сиділа професорка Амбридж, і сам її вигляд одразу вивітрив у нього з голови будь-які згадки про сніданок.
— Чудово, — прошепотів Рон. коли вони посідали на свої звичні місцях. — Зараз Амбриджка влипне по самі вуха.
Професорка Макґонеґел стрімко зайшла до класу, навіть бровою не повівши на професорку Амбридж.
— Увага, — сказала вона, й миттю запанувала тиша. — Містере Фініґан, прошу підійти до мене й розібрати ваші домашні роботи… міс Браун, візьміть, будь ласка, оцю коробку з мишами… дівчино, не бійтеся, вони не кусаються… роздайте їх учням…
—  Гм, гм, — мугикнула професорка Амбридж так. як і першого вечора на бенкеті, коли вона своїм ідіотським кахиканням перебила Дамблдора. Професорка Макґонеґел не звернула на неї уваги. Шеймус передав Гаррі його реферат. Гаррі взяв реферат, не дивлячись на Шеймуса, і з радістю побачив, що отримав літеру “З”.

Страницы: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38

Ваш відгук

Сторінки

Рубрики

Пошук

Мітки

Архів

Липень 2017
П В С Ч П С Н
« Бер    
 12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31  

Підписка

  • Цікаве