Джоан Кетлін Ролінґ. “Гаррі Поттер і орден Фенікса” ч.1

Гаррі нічого не знав і знати не хотів про тестралів. Його цікавило єдине — щоб усе було гаразд з Гедвіґою. Але професорка Макґонеґел гостро глянула на Гаррі й запитала: — Поттере, а звідки ця сова прилетіла?
— Е-е, — замислився Гаррі. — Думаю, з Лондона.
Їхні погляди на мить зустрілися, і з того, як зійшлися докупи її брови, Гаррі зрозумів, що “Лондон” означав для неї “будинок номер дванадцять на площі Ґримо”.
Професорка Граблі-Планка понишпорила в мантії, знайшла там монокль і вставила його в око. щоб пильно оглянути Гедвіґу. — Поттере. я зможу все з’ясувати, якщо ти залишиш її в мене, — сказала вона. — Їй однак кілька днів не можна літати на далекі відстані.
— Добре… дякую, — проказав Гаррі, і тут продзвенів дзвінок на перерву.
— Немає за що, — буркнула професорка Граблі-Планка й повернулася до вчительської.
— Хвилинку, Вільгельміно! — покликала її професорка Макґонеґел. — А лист для Поттера!
— А, так! — згадав Гаррі про сувійчик, прив’язаний до Гедвіжиної лапки. Професорка Граблі-Планка передала листа й понесла Гедвіґу до вчительської. Сова дивилася на Гаррі так, ніби не вірила, що він отак легко її віддає комусь чужому. Відчуваючи свою провину, Гаррі зібрався було йти, але тут його покликала професорка Макґонеґел.
— Поттере!
— Що, пані професорко?
Професорка глянула в обидва кінці коридору — і звідти, і звідти надходили учні.
— Закарбуй собі на носі, — швидко прошепотіла вона, не відводячи очей від згортка в його руках, — за каналами зв’язку з Гоґвортсом можуть стежити, ясно?
— Я… — почав було Гаррі, але до нього вже наближався учнівський потік. Професорка Макґонеґел коротко йому кивнула і зникла в учительській, а натовп учнів виніс Гаррі надвір. На шкільному подвір’ї він побачив Рона й Герміону, що стояли в захищеному від вітру куточку, попіднімавши коміри плащів.
Гаррі, йдучи до них, розгорнув пергамент і побачив там сім слів, написаних Сіріусовим почерком: “Сьогодні, те ж місце, той же час”.
— З Гедвіґою все гаразд? — стурбовано запитала Герміона, щойно він підійшов.
— А куди ти її відніс? — додав Рон.
— До Граблі-Планки, — відповів Гаррі. — А там зустрів Макґонеґел… послухайте…
І він переповів їм слова професорки Макґонеґел. На його подив, це їх анітрохи не здивувало. Навпаки, вони обмінялися багатозначними поглядами.
— Що? — спитав Гаррі, переводячи погляд з Рона на Герміону й навпаки.
— Я оце щойно казала Ронові… А якби хтось вирішив перехопити Гедвіґу? Бо вона ж іще ніколи не поверталася з польоту поранена, правда?
— А від кого, до речі, лист? — поцікавився Рон, забираючи Гарріну записку.
— Від Сопуна, — тихенько відповів Гаррі.
— ”Те ж місце, той же час”? Може, це про камін у вітальні?
— Звичайно, — підтвердила Герміона, стурбовано переглядаючи листа. — Сподіваюся, більше ніхто його не читав…
— Він був запечатаний, — намагався Гаррі переконати не так її, як самого себе. — І ніхто не докумекає, про що тут мова, якщо не знає, де ми зустрічалися з ним раніше.
— Не знаю, — Герміона стривожено закинула на плече портфель, бо щойно пролунав дзвоник, — ще раз запечатати пергамент чарами не дуже й складно… а якщо хтось стежить за мережею порошку флу… хоч я все одно не знаю, як його попередити, щоб він тут не з’являвся, бо це попередження теж можуть перехопити!
Вони попленталися кам’яними сходами у підвал на урок настійок, заглиблені у власні думки. Уже в підвалі їх повернув до реальності голос Драко Мелфоя. Той стояв біля дверей Снейпового кабінету, розмахував якимсь офіційним пергаментом і говорив дуже голосно, щоб усі чули його слова.
— Карочє, пані Амбридж одразу дала слизеринській квідичній команді дозвіл на гру. Я з самого ранку заскочив до неї і отримав дозвіл майже автоматично. Карочє, вона ж добре знає мого старого, він постійно крутиться в міністерстві… А от цікаво, чи ґрифіндорцям дозволять грати, га?
— Не заводьтеся, — благально прошепотіла Герміона Гаррі й Ронові, що люто зиркали на Мелфоя, стискаючи кулаки. — Він тільки цього й чекає.
— Тобто, — ще голосніше заговорив Мелфой, лиховісно поблискуючи очима на Гаррі з Роном, — якщо це залежатиме від впливів у міністерстві, то навряд чи вони мають шанси… мій старий каже, що там уже багато років шукають приводу, щоб виперти звідти Артура Візлі… а про Поттера… старий каже, що це лише питання часу, коли міністерство запроторить його в лікарню Святого Мунґо… карочє, там є спеціальна палата для тих, кому від чарів зірвало дах.
Мелфой скривив дебільну міну, безтямно роззявив рота й закотив очі. Креб з Ґойлом заіржали в своєму стилі. Пенсі Паркінсон верескливо захихотіла.
Щось раптом штовхнуло Гаррі в спину, відіпхнувши його вбік. За мить він зрозумів, що це повз нього промчав Невіл — прямо на Мелфоя.
— Невіле, ні!
Гаррі стрибнув уперед і схопив Невіла ззаду за мантію. Невіл видирався з рук, розмахував кулаками й відчайдушно намагався дорватися до Мелфоя, який на коротку мить геть розгубився.
— Допоможи мені! — гукнув Гаррі Ронові, хапаючи Невіла за шию й тягнучи його назад, далі від слизеринців. Креб і Ґойл, виграваючи м’язами, заступили собою Мелфоя й наготувалися до бійки. Рон ухопив Невіла за руки і разом з Гаррі таки спромігся відтягти його до ґрифіндорців. Обличчя в Невіла стало яскраво-червоним. Гаррі стискав його рукою за горло, тому важко було розібрати Невілове хрипіння, проте окремі слова таки виривалися з рота.
— Не… смішно… ні… Мунґо… покажу… йому…
Відчинилися двері підвалу. З’явився Снейп. Своїми чорними очима він подивився на ґрифіндорців і зупинився на Гаррі та Ронові, що вовтузилися з Невілом.
— Що, б’єтеся, Поттере, Візлі, Лонґботоме? — промовив Снейп своїм холодним глузливим голосом. — Десять очок з Ґрифіндору. Поттере, відпусти Лонґботома, якщо не хочеш заробити покарання. Усі заходьте.
Гаррі пустив захеканого Невіла. Той здивовано в нього втупився.
— Я мусив тебе зупинити, — подав йому портфеля Гаррі. — Креб і Ґойл розірвали б тебе на шматки.
Невіл нічого не відповів. Схопив портфеля й почвалав у підвал.
— Що, заради Мерліна, — спитав Рон, ідучи за Невілом, — усе це мало означати?
Гаррі не озивався. Він добре розумів, чому Невіл не стерпів згадки про людей, кинутих у лікарню Святого Мунґо через те, що їхній розум було ушкоджено чарами. Однак він поклявся Дамблдорові, що нікому не викаже Невілової таємниці. Навіть сам Невіл не знав, що Гаррі про це відомо.
Гаррі, Рон і Герміона сіли на свої звичні місця ззаду й витягли пергамент, пера та підручники “Тисячі магічних трав і грибів”. Учні навколо них пошепки обговорювали Невіла, та коли Снейп грюкнув дверима підвалу, всі миттю змовкли.
— До речі, — сказав своїм низьким глузливим голосом Снейп, — сьогодні ми маємо гостю.
Він показав у темний закуток підвалу, і Гаррі побачив професорку Амбридж, що сиділа там з нотатником на колінах. Він скоса зиркнув на Рона й Герміону й підняв брови. Снейп і Амбридж — двоє найненависніших йому вчителів. Навіть важко було вирішити, кому він бажав би нині перемоги.
— Сьогодні ми продовжуємо працювати з посилюючим розчином. Ваші суміші залишилися з попереднього уроку. Якщо ви все правильно зробили, то вони за вихідні мали б якраз добре настоятися… Рецепт… — махнув він чарівною паличкою, — … на класній дошці. До роботи.
Першу частину уроку професорка Амбридж сиділа в куточку й усе записувала. Гаррі було дуже цікаво почути, що вона питатиме в Снейпа. Так цікаво, що він знову не стежив за розчином як слід.
— Кров саламандри, Гаррі! — застогнала Герміона і вже втретє схопила його за руку, щоб не додавав не тих складників. — А не гранатовий сік!
— Добре, — буркнув Гаррі, відставляючи пляшечку і невідривно стежачи за кутком. Амбридж щойно встала. — О, починається, — тихенько сказав він, коли вона підійшла до Снейпа, що схилився над казанцем Діна Томаса.
— Схоже, учні досить добре підготовлені для свого рів ня. — жваво звернулася вона до Снейпової спини. — Хоч я маю застереження щодо того, чи варто їх знайомити з такими зіллями, як посилюючий розчин. На мою думку. міністерство воліло б не вводити його до програми курсу.
Снейп поволі випростався й подивився на неї.
— І ще… Давно ви вже вчителюєте в Гоґвортсі? — запитала вона, наготувавши перо.
— Чотирнадцять років, — відповів Снейп. Обличчя його було незворушне. Гаррі, уважно на нього дивлячись, додав до свого розчину кілька краплин. Розчин загрозливо зашипів і став жовтогарячим замість бірюзового.
— Спочатку ви, здається, претендували па посаду вчителя захисту від темних мистецтв? — розпитувала Снейпа професорка Амбридж.
— Так, — неголосно підтвердив Снейп.
— Але безуспішно? Снейпові губи скривилися.
— Очевидно.
Професорка Амбридж нашкрябала щось у нотатнику.
— І ви регулярно, як я знаю, висували свою кандидатуру на посаду вчителя захисту від темних мистецтв, з першого дня праці в школі?
— Так, — ледь чутно відповів Снейп, майже не ворушачи губами. Вигляд у нього був розлючений.
— Чи вам відомо, чому Дамблдор постійно відмовляв вам у цій посаді? — поцікавилася Амбридж.
— Краще запитати в нього самого, — відрубав Снейп.
— Я запитаю, — солодко всміхнулася професорка Амбридж.
— Чи це стосується уроку? — примружив чорні очі Снейп.
— Ще й як, — відповіла професорка Амбридж. — адже міністерство хоче мати поглиблені дані про вчительську… е-е… кваліфікацію.
Вона відвернулася, покрокувала до Пенсі Паркінсон і почала розпитувати її про уроки. Снейп озирнувся на Гаррі, і їхні погляди на мить зустрілися. Гаррі поспіхом опустив очі на свій розчин, що почав тверднути і смердіти паленою гумою.
— Знову без оцінки, Поттере, — неприязно сказав Снейп спорожнюючи його казанець помахом чарівної палички — Напишеш реферат на тему правильного готування цього розчину і вкажеш, як і чому він тобі не вдався. Здаси на наступному уроці. Зрозумів?
— Так, — сердито буркнув Гаррі. Снейп уже призначив їм усім домашнє завдання, до того ж сьогодні мали бути тренування з квідичу, а це означало ще кілька безсонних ночей. Аж не вірилося, що зранку він прокинувся з таким чудовим настроєм. Зараз він палко бажав єдиного — щоб цей день якомога швидше закінчився.
— Може, я просачкую віщування, — похмуро сказав Гаррі, коли вони після обіду стояли на подвір’ї, а вітер шарпав їхні мантії. — Прикинуся хворим, а сам піду писати реферат для Снейпа, щоб потім не гибіти над ним до ночі.
— Тобі не можна сачкувати віщування, — суворо попередила Герміона.
— І хто б ото казав! Ти ж сама колись з нього пішла й ненавидиш Трелоні! — обурився Рон.
— Чого б це я її ненавиділа, — зверхньо пирхнула Герміона. — Просто я вважаю, що вона — абсолютно нікчемна учителька і звичайна стара шахрайка. Але Гаррі вже пропустив історію магії, тому я вважаю, що сьогодні йому більше нічого не можна пропускати! Це була щира правда, тож за півгодини Гаррі вже сидів на своєму місці в задушливім і сповненім нудотними пахощами кабінеті віщування, злий на всіх навколо. Професорка Трелоні знову роздавала “Оракул снів”. Гаррі подумав, що значно більше користі було б, якби він зараз писав той додатковий реферат для Снейпа, а не сидів тут, намагаючись збагнути значення вигаданих снів.
Та схоже, він не єдиний кипів з люті. Професорка Трелоні кинула примірник “Оракула” на стіл між Гаррі й Роном і, стиснувши вуста, пішла далі. Наступного “Оракула” вона шпурнула на Шеймуса з Діном, мало не влучивши Шеймусові в голову, а останній — запустила з такою силою в груди Невілу, що той аж злетів з пуфика.
— До праці! — вигукнула професорка Трелоні пронизливим істеричним голосом. — Ви знаєте, що вам робити! Чи, може, я така погана вчителька, що ви навіть не навчилися відкривати підручники?
Учні спантеличено глянули на неї і перезирнулися між собою. Та Гаррі, здається, розумів, у чому річ. Коли професорка Трелоні, чиї вибалушені очі блищали від сердитих сліз, пішла до вчительського крісла з високою спинкою, він підсунувся до Рона й прошепотів: — Мабуть, отримала результати інспектування.
— Пані професорко, — тихим голосом звернулася Парваті Патіл (вони з Лавандою захоплювалися професоркою Трелоні). — пані професорко, чи щось… е-е… сталося?
— Сталося? — крикнула професорка Трелоні тремтячим від злості голосом. — Авжеж, ні! Мене, звісно, образили… про мене поширюють вигадки… висувають безпідставні звинувачення… але ні, нічого не сталося, авжеж, ні!
Здригаючись, вона набрала повні груди повітря й відвернулася від Парваті. З-під її окулярів бризнули злі сльози.
— А що казати. — задихалася вона. — про шістнадцять років вірного служіння… цього, очевидно, не помітили… але мене не образять, ніколи!
— Пані професорко, а хто саме вас образив? — боязко поцікавилася Парваті.
— Панівна верхівка! — драматично пояснила професорка Трелоні низьким тремтячим голосом. — Оті можновладці, чиї очі вкриті пеленою буденності, і їм недоступне те, що Бачу я, що Знаю я… авжеж, нас, провидців, завжди боялися, переслідували… така, на жаль, наша доля.
Вона ковтнула слину, витерла мокрі щоки краєчком шалі, а тоді витягла з рукава маленьку гаптовану носову хустинку й голосно висякалася, нагадавши Півза, коли він видає непристойні звуки, запхавши язика між губи.
Рон захихотів. Лаванда обурено на нього зиркнула
— Пані професорко, — сказала Парваті, — ви маєте увазі… професорку Амбридж?..
— Не згадуй мені про ту жінку! — вигукнула професорка Трелоні, зірвавшись на ноги і виблискуючи скельцями окулярів. Її намисто забрязкотіло на шиї. — Прошу всіх працювати далі!
Решту уроку вона ходила поміж учнями, ллючи сльози з-під окулярів, і бурмотіла під ніс якісь начебто погрози.
— …краще піти… яка зневага… іспитовий термін… ми ще побачимо… як вона сміє…
— Ви з Амбриджкою маєте щось спільне, — сказав тихенько Гаррі Герміоні, коли вони знову зустрілися на захисті від темних мистецтв. — Вона теж вважає Трелоні старою шахрайкою… Здається, вона дала їй іспитовий термін.
Тієї миті до кімнати зайшла Амбридж з чорним оксамитовим бантом на голові та виразом глибокого самовдоволення на лиці.
— Добрий день, учні.
— Добрий день, пані професорко Амбридж, — не в лад пробубоніли вони.
— Прошу заховати чарівні палички.
Але учні й не ворухнулися, бо й не витягали паличок з портфелів.
— Прошу знайти тридцять четверту сторінку “Теорії захисних чарів” і прочитати третій розділ — “Підстави для захисного реагування на магічний напад”. Жодних…
— …зайвих розмов, — ледь чутно додали Гаррі, Рон і Герміона.

*

— Тренування з квідичу не буде, — глухим голосом повідомила Анжеліна, коли Гаррі, Рон і Герміона вернулися після вечері до вітальні.
— Та я ж не психував! — вигукнув Гаррі. — Анжеліно, я їй нічого не казав, клянуся…
— Та знаю, знаю, — пробелькотіла бідолашна Анжеліна. — Вона сказала, що мусить обміркувати.
— Що обміркувати? — розсердився Рон. — Слизеринцям вона дала дозвіл, а нам чому не дає?
Але Гаррі прекрасно розумів, що Амбридж дуже подобається погрожувати їм забороною на створення ґрифіндорської квідичної команди, і знав, що вона не захоче відмовлятися від такої потужної зброї.
— Тут є й позитивний для тебе бік, — утішила Герміона, — … матимеш час для Снейпового реферату!
— Який там позитивний бік! — відрізав Гаррі, а Рон здивовано глянув на Герміону. — Замість тренувань думати про настоянки?
Гаррі впав у крісло, неохоче витяг з портфеля реферат з настоянок і почав працювати. Було дуже важко зосередитися. Хоч він і знав, що Сіріус мав з’явитися в каміні значно пізніше, але про всяк випадок постійно зиркав у вогонь. У вітальні було страшенно гамірно, бо Фред і Джордж нарешті вдосконалили якийсь складник свого “Спецхарчування для спецсачкування”, і тепер по черзі демонстрували його дію захопленій і галасливій юрбі.
Спочатку Фред надкушував помаранчеву половинку жуйки, після чого ефектно блював у заздалегідь приготовлене відерце. Тоді клав у рот фіолетову половинку жуйки, і блювання негайно припинялося. Лі Джордан, асистент на цьому показі, ліниво й регулярно влаштовував “щезнення блювотини за допомогою того ж закляття “щезник , яке накладав Снейп на Гарріні настоянки.
Під акомпанемент того нескінченного блювання, схвальні овації та бадьорі голоси Фреда й Джорджа, які відразу приймали в учнів попередні замовлення, Гаррі ніяк не міг зосередитися над правильною методикою приготування посилюючого розчину. Герміона теж не допомагала, бо підбадьорливі вигуки й залпи блювотини на дно відерця чергувалися з її голосним несхвальним пирханням, і це ще більше відвертало Гарріну увагу.
— То піди й зупини їх! — роздратовано вигукнув він, уже вчетверте викреслюючи неправильну вагу порошку з кігтів грифона.
— Не можу, бо формально вони нічого не порушують, — процідила крізь зуби Герміона. — Вони мають повне право жерти всіляку гидоту, і я не знайшла жодного правила, яке забороняло б іншим телепням її в них купувати. Хіба що це було б щось небезпечне, а їхні жартики на це не схожі.
Вони всі троє подивилася на Джорджа, який поблював у відерце, проковтнув решту жуйки і з усмішкою розігнувся, радісно приймаючи чергову зливу оплесків.
— Не розумію, чому Фред і Джордж отримали тільки по три СОВи на брата, — здивувався Гаррі, дивлячись, як Фред, Джордж і Лі збирають гроші з захопленої юрби. — Вони добре знають свою справу.
— Це все показуха, з якої жодної користі. — зневажливо буркнула Герміона.
— Жодної користі? — озвався Рон напруженим голосом. — Герміоно, та вони вже заробили майже двадцять шість ґал еонів.
Минуло чимало часу, доки натовп довкола близнюків Візлі розсмоктався, а потім Фред, Лі та Джордж ще довше рахували свої заробітки, тож було далеко за північ, коли Гаррі, Рон і Герміона нарешті залишились у вітальні самі. Фред зачинив за собою двері до хлопчачих спалень, хвалькувато торохкаючи коробкою з ґалеонами, від чого Герміона насупилася. Гаррі, так і не маючи великого поступу з рефератом, вирішив, що на сьогодні досить. Коли він ховав підручники, Рон, що вже задрімав було в кріслі, крекнув, прокинувся і затуманеним поглядом зиркнув на камін.
— Сіріусе! — вигукнув він.
Гаррі озирнувся. З каміна знову стирчала неохайна темна голова Сіріуса.
— Привіт, — усміхнувся він.
— Привіт, — хором озвалися Гаррі, Рон і Герміона, ставши навколішки на килимок біля каміна. Криволапик голосно замуркотів і підійшов до вогню, намагаючись, незважаючи на полум’я, торкнутися писком Сіріусового обличчя.
— Як справи? — поцікавився Сіріус.
— Не дуже, — зізнався Гаррі, а Герміона відтягла Криволапика від вогню, щоб не обсмалив собі вуса. — Міністерство затвердило нову постанову, яка не дозволяє нам мати квідичну команду…
— І таємну групу захисту від темних мистецтв? — додав Сіріус.
На мить запала мовчанка.
— Звідки ти знаєш? — запитав Гаррі.
— Мусите ретельніше вибирати місце для зустрічей, — засміявся Сіріус. — Теж мені придумали — в “Кабанячій голові”.
— Краще там, ніж у “Трьох мітлах”! — почала виправдовуватися Герміона. — Бо в тих “Мітлах” завжди повно людей…
— А це означає, що вас було б важче підслухати, — заперечив Сіріус. — Тобі, Герміоно, варто про це пам’ятати.
— А хто нас підслухав? — запитав Гаррі.
— Манданґус, звичайно, — відповів Сіріус і розсміявся, побачивши їхні спантеличені фізії. — Манданґус прикинувся відьмою з вуаллю.
— То був Манданґус? — приголомшено перепитав Гаррі. — А що він робив у “Кабанячій голові”?
— А як ти гадаєш? — нетерпляче озвався Сіріус. — Тебе пильнував.
— За мною й далі ходять по п’ятах? — розсердився Гаррі.
— Аякже, — підтвердив Сіріус, — і добре роблять, якщо під час вихідних ти насамперед починаєш організовувати нелегальну захисну групу.
Але вигляд він мав ані сердитий, ані стурбований. Навпаки, поглядав на Гаррі з явною гордістю.
— А чому Данґ від нас ховався? — розчаровано спитав Рон. — Ми були б раді його бачити.
— Двадцять років тому йому заборонили відвідувати “Кабанячу голову”, — пояснив Сіріус, — а тамтешній шинкар має добрячу пам’ять. Коли заарештовували Стержиса, ми загубили запасного Дикозорового плаща-невидимку, тому Данґ останнім часом перебирається на відьму… але то таке… Головне, Роне, що я пообіцяв передати тобі вістку від матері.
— І що? — насторожився Рон.
— Вона каже, щоб ти нізащо не брав участі в незаконній таємній групі захисту від темних мистецтв. Каже, що тебе тоді обов’язково виженуть, і пропала тоді твоя кар’єра. Каже, що згодом ще буде час навчитися себе захищати, і що ти ще молодий, щоб про це дбати. Вона також… — тут Сіріус глянув на Ронових друзів, — …радить Гаррі й Герміоні нічого не затівати з тією групою, хоч і розуміє, що не може вам наказувати, а лише благає пам’ятати, що завжди бажає вам усього якнайкращого. Вона б усе це написала, але якщо сову перехоплять, то вам загрожуватимуть великі неприємності. А сама вона переказати не має змоги, бо сьогодні чергує.
— Де чергує? — відразу поцікавився Рон.
— Немає значення де. Там, де потрібно Ордену, — відповів Сіріус. — Отож мені й випало бути в ролі посланця. І не забудьте підтвердити їй, що я вам усе переказав, бо вона чомусь не дуже мені довіряє.
Запала чергова мовчанка, під час якої Криволапик нявкнув і спробував дістати лапкою Сіріусову голову, а Рон длубався пальцем у дірочці в килимку.
— То ти хочеш, щоб я пообіцяв не брати участі в групі захисту? — промимрив нарешті він.
— Я? Ні, не хочу! — здивовано заперечив Сіріус. — По-моєму, це блискуча ідея!
— Справді? — зрадів Гаррі.
— Справді! — підтвердив Сіріус. — Чи ти думаєш, що ми з твоїм батьком сиділи б там і виконували накази такої старої мегери, як Амбридж?
— Але… торік ти тільки й торочив, щоб я був обережний і не ризикував…
— Гаррі, торік ми мали звістки, що хтось у Гоґвортсі намагався тебе вбити! — нетерпляче пояснив Сіріус. — А цього року ми знаємо, що хтось за межами Гоґвортсу хотів би повбивати нас усіх! Тому я й думаю, що ідея навчитися нормально захищатись дуже добра!
— А якщо нас усіх виженуть зі школи? — запитально глянула на нього Герміона.
— Герміоно, та це ж твоя ідея! — витріщився на неї Гаррі.
— Я знаю. Мені просто цікаво почути Сіріусову думку, — знизала вона плечима.
— Краще вилетіти зі школи і навчитися захищатись, аніж сидіти в ній, не знаючи, що з цього всього буде, — відповів Сіріус.
— Абсолютно, — завзято підтримали його Гаррі з Роном.
— Отож, — мовив Сіріус, — як саме ви збираєте групу? Де зустрічаєтесь?
— З оцим якраз проблема, — зізнався Гаррі. — Не знаємо, де можна зібратися.
— А як щодо Верескливої Халупи? — запропонував їм Сіріус.
— Оце ідея! — захопився Рон, але Герміона скептично пирхнула, й усі на неї глянули, навіть Сіріусова голова, що обернулася в полум’ї.
— Сіріусе, ви зустрічалися у Верескливій Халупі тільки вчотирьох, — сказала Герміона, — і всі ви вміли перетворюватися на тварин, тому при потребі могли всі сховатися під одним плащем-невидимкою. А нас набралося двадцять вісім душ, серед яких немає жодного анімага, тож нам буде потрібен не плащ, а намет-невидимка…
— Маєш рацію, — засмутився Сіріус. — Але я впевнений, що ви щось придумаєте. На п’ятому поверсі за великим дзеркалом колись був досить просторий таємний перехід. Там би вам теж вистачило місця…
— Фред і Джордж казали, що туди вже не потрапити. — похитав головою Гаррі. — Він обвалився, чи щось таке.
— Овва… — насупився Сіріус. — Ну, я ще подумаю, а тоді…
Він раптом замовк. Обличчя тривожно напружилося. Сіріус покосився на суцільну цегляну стіну каміна.
— Сіріусе? — занепокоївся Гаррі.
Але той зник. Гаррі якусь мить дивився на вогонь, а відтак повернувся до Рона з Герміоною.
— Чому він?..
Герміона перелякано зойкнула й зірвалася на ноги, не відводячи очей від каміна.
Поміж язиків полум’я з’явилася рука, що намагалася ніби щось ухопити. Жирна рука з коротенькими пальцями, обвішана гидкими старомодними перснями.
Друзі стрімголов кинулися навтьоки. Гаррі озирнувся аж біля дверей хлопчачої спальні. Рука Амбридж намацувала щось у вогні, ніби точнісінько знала, де щойно було Сіріусове волосся й намірилася в нього вчепитися.

— РОЗДІЛ ВІСІМНАДЦЯТИЙ —
Дамблдорова армія

— Гаррі, Амбридж прочитала твого листа. Інших пояснень нема.
— Думаєш, це вона напала на Гедвігу? — обурився він.
— Я майже впевнена, — похмуро сказала Герміона. — Дивися за жабою, бо тікає.
Гаррі спрямував чарівну паличку на жабу-бика, що з надією пострибала на протилежний бік стола. “Акціо!” — і невдоволена жаба знову опинилася в його руці.
Уроки замовлянь найкраще підходили для особистих розмов. Довкола стільки всього діялося, що ризик бути підслуханим зводився до нуля. Сьогодні, коли в кімнаті було повно кумкаючих жаб-биків та каркаючих круків, а по вікнах періщила злива, ніхто не звертав уваги на перешіптування Гаррі, Рона й Герміони. А шепотілися вони про те, як Амбридж мало не впіймала Сіріуса.
— Я це запідозрила ще тоді, як Філч причепився, ніби ти замовив партію какобомб. Це була така безглузда вигадка, — шепотіла Герміона. — Тобто, щоб уникнути неприємностей, ти міг показати свого листа й одразу стало б ясно, що ти нічого не замовляв. … Недолугий жарт, правда? Але тоді я подумала — а що, як комусь просто потрібна була причіпка, щоб прочитати твого листа? Тоді Амбридж і могла все це задумати — натякнути Філчеві про какобомби, зіпхнути на нього всю брудну роботу з конфіскацією листа, а потім або якось його в нього викрасти, або просто наказати, щоб він їй показав… Не думаю, що Філч протестував би, бо хіба він коли-небудь відстоював учнівські права? Гаррі, ти зараз розчавиш жабу.
Гаррі глянув на жабу-бика в руці. Він і справді так міцно її стис, що в тої аж очі вилазили. Квапливо поклав її назад на стіл.
— Учора все висіло буквально на волосинці, — сказала Герміона. — Цікаво, чи сама Амбридж знала, як близько вона була. Сіленціо.
Жаба-бик, на якій вона випробовувала мовчальне закляття, застигла на півкумканні й докірливо на неї вибалушилась.
— Якби вона впіймала Сопуна… Гаррі договорив за неї речення:
— … то сьогодні зранку він би вже, мабуть, сидів у Азкабані. — Він махнув чарівною паличкою, добре не зосередившись. Його жаба-бик надулася, мов повітряна кулька, й пронизливо свиснула.
—  Сіленціо! — Герміона миттю спрямувала чарівну паличку на Гарріну жабу, і та мовчки здулася на їхніх очах. — Йому більше не можна тут з’являтися. Тільки я не знаю, як йому про це повідомити. Ми ж не можемо вислати до нього сову.
— Навряд чи він знову ризикуватиме, — засумнівався Рон. — Він же не дурний і знає, що вона його ледь не впіймала. Сіленціо.
Великий і бридкий крук, що сидів перед ним, зневажливо каркнув.
—  Сіленціо. СІЛЕНЦІО! Ворон каркнув ще голосніше.
— Ти неправильно рухаєш чарівною паличкою. — критично глянула на Рона Герміона, — треба не махати нею. а різко штрикнути.
— З круками важче, ніж з жабами. — процідив крізь зуби Рон.
— Гаразд, поміняймося, — сказала Герміона, хапаючи Ронового крука, а замість нього поклала перед ним свою велику жабу. — Сіленціо! — Крук і далі роззявляв і закривав свого гострого дзьоба, але не стало чути ані звуку.
— Дуже добре, міс Ґрейнджер! — пролунав писклявий голосочок професора Флитвіка. від чого Гаррі, Рон і Герміона аж підскочили. — А тепер спробуйте ви, містере Візлі.
— Що?.. Ага… ну, добре, — заметушився Рон. — Е-е… сі ленціо!
Він так сильно штрикнув чарівною паличкою, що трохи не вибив жабі око. Вона пронизливо квакнула й зіскочила зі столу.
Не дивно, що Гаррі й Ронові було наказано додатково попрацювати над мовчальним закляттям.
На перерві вони не виходили надвір, бо там лило мов з відра. Знайшли собі місця в гамірному й переповненому учнями класі на другому поверсі, в якому високо під люстрами сонно плавав у повітрі Півз, коли-не-коли видмухуючи з трубочки комусь на голову чорнильні бульки. Не встигли вони сісти, як до них, проштовхуючись між учнями, що завзято базікали на різні теми, підійшла Анжеліна.
— Я отримала дозвіл! — вигукнула вона. — Ми відновлюємо квідичну команду!
— Чудово! — зраділи Гаррі й Рон.
— Так, — погодилася усміхнена Анжеліна. — Я пішла до Макґонеґел, і вона, як мені здається, поскаржилася Дамблдорові. Словом. Амбридж мусила змиритися. Отак-то! Тому сьогодні о сьомій вечора ви маєте бути на полі. Треба надолужувати згаяний час. Ви пам’ятаєте, що до першої гри залишилося всього три тижні?
Вона пішла, протискаючись крізь натовп, і ледве ухилилася від Півзової кульки, що натомість влучила в якусь першокласницю.
Ронова усмішка трохи зів’яла, коли він визирнув з вікна, що потьмяніло від зливи.
— Сподіваюся, дощ ущухне. Що з тобою, Герміоно? Вона теж дивилася у вікно, але якимись невидющими очима. Заглибилася в себе й спохмурніла.
— Просто думаю… — сказала вона, не зводячи похмурого погляду з умитого дощем вікна.
— Про Сірі… Сопуна? — поцікавився Гаррі.
— Не зовсім… — поволі озвалася Герміона. — Більше… мені цікаво… вважаю, що ми робимо правильно… тобто… хіба ж ні?
Гаррі й Рон перезирнулися.
— Тепер нам усе ясно, — зіронізував Рон. — Бо ми б розсердились, якби ти не пояснила нам усе так детально.
Герміона глянула на нього так, ніби щойно побачила.
— Я просто думала, — трохи чіткіше промовила вона, — чи правильно ми робимо, створюючи цю групу захисту від темних мистецтв.
— Що? — перепитали водночас Гаррі з Роном.
— Герміоно, та це ж була твоя власна ідея! — обурився Рон,
— Знаю, — в задумі заломила собі пальці Герміона. — Але після розмови з Сопуном…
— Та він же тільки за. — здивувався Гаррі.
— Так, — знову задивилася у вікно Герміона. — Так, і саме після цього я й почала думати, що це, можливо, була не найкраща ідея…
Півз пропливав над ними, тримаючи напоготові трубочку з кульками, тож друзі автоматично прикрили голови портфелями, аж поки він їх не проминув.
— Давай усе чітко з’ясуємо, — сердито почав Гаррі, коли вони знову поставили портфелі на підлогу. — Сіріус з нами погоджується, і тому ти вважаєш, що нам не треба цього робити?
Бідолашна Герміона вся напружилася. Дивлячись собі на руки, вона запитала: — Ти справді так йому довіряєш?
— Звичайно, довіряю! — миттю озвався Гаррі. — Він завжди давав мені чудові поради!

Страницы: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38

Ваш відгук

Сторінки

Рубрики

Пошук

Мітки

Архів

Вересень 2017
П В С Ч П С Н
« Бер    
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930  

Підписка

  • Цікаве