Джоан Кетлін Ролінґ. “Гаррі Поттер і орден Фенікса” ч.1

Озирнувся. Світло линуло з сита спогадів на Снейповім столі. Там вирувало й кружляло щось сріблясто-біле. Снейпові думки… ті, що він оберігав від Гаррі, якби той випадково прорвався крізь Снейпів захист…
Гаррі дивився на сито спогадів, переповнений цікавістю… що ж саме Снейп намагався приховати від нього?
Сріблясте світло мерехтіло на стіні… Гаррі ступив два кроки до стола, напружено думаючи. Може, там інформація про відділ таємниць, яку Снейп ховає від нього?
Гаррі зиркнув на двері. Серце калатало як ніколи. Як довго Снейп визволятиме Монтеґю з туалету? Він відразу повернеться в кабінет, чи відведе Монтеґю до шкільної лікарні? Швидше за все відведе… Монтеґю — капітан слизеринської квідичної команди, тож Снейп захоче пересвідчитися, що з ним усе гаразд.
Гаррі підступив ближче до сита спогадів і зазирнув у нього. На мить завагався, прислухаючись, а тоді витяг чарівну паличку. У кабінеті і в коридорі панувала суцільна тиша. Гаррі легенько тицьнув чарівною паличкою в те, що було у ситі спогадів.
Срібляста речовина завирувала. Гаррі схилився над нею й побачив, що вона стала прозора. Він знову мовби дивився в якесь приміщення крізь кругле віконечко в стелі… до речі, якщо він не помилявся, це була Велика зала.
Його дихання затуманювало поверхню Снейпових думок… мозок був ніби в якійсь мряці… справжнісіньке божевілля чинити так, як йому закортіло… він весь тремтів… Снейп може повернутися будь-якої миті… але Гаррі пригадав, як розсердилася Чо, як глузливо вишкірився Мелфой, і його охопила зухвала відвага.
Набрав повні груди повітря й занурив лице у Снейпові думки. Підлога кабінету відразу похитнулася, і Гаррі полетів сторч головою у сито спогадів…
Він падав у холодну темряву, шалено обертаючись, а далі…
Опинився посеред Великої зали, але там не було чотирьох гуртожитських столів. Замість них у залі стояла сотня менших столиків, за ними сиділи учні і, низько понахилявшись, щось писали на сувоях пергаменту. Тишу порушувало тільки рипіння пер та шелестіння пергаменту. Учні явно складали іспити.
Сонце світило з височенних вікон на похилені потилиці учнів, і ті відсвічували різними відтінками мідного, каштанового й золотого. Гаррі обережно роззирнувся. Десь тут мав би бути і Снейп… це ж був його спогад…
А ось і він, за столиком позаду Гаррі. Гаррі придивився. Підліток Снейп був якийсь миршавий і блідий, наче рослина, що давно не бачила сонця. Масне волосся звисало над столом, а гачкуватий ніс мало не торкався пергаменту, на якому він писав. Гаррі обійшов Снейпа ззаду і глянув на назву екзаменаційної роботи: “ІСПИТ ДЛЯ ОТРИМАННЯ СЕРЕДНІХ ОЦІНОК ВЗІРЦЕВОГО УЧНЯ З ЗАХИСТУ ВІД ТЕМНИХ МИСТЕЦТВ”.
Отже, Снейпові було п’ятнадцять чи шістнадцять років, тобто він був приблизно Гарріного віку. Його рука аж літала над пергаментом. Написав уже принаймні на тридцять сантиметрів більше, ніж його сусіди, хоч почерк мав дуже щільний, а літери крихітні.
— Залишилося п’ять хвилин!
Гаррі аж підскочив з несподіванки. Озирнувся й побачив поблизу потилицю професора Флитвіка, що ходив поміж столами. Професор Флитвік саме проходив повз хлопця з розкуйовдженим чорним волоссям… з дуже розкуйовдженим чорним волоссям…
Гаррі метнувся так швидко, що якби був у своїй фізичній подобі, то перекинув би, мабуть, кілька столів. Натомість він плавно проминув два проходи між рядами й вилетів у третій. Потилиця чорнявого хлопця дедалі ближчала і… ось він розігнувся, відклав перо й підсунув до себе сувій пергаменту, немовби хотів перечитати написане…
Гаррі зупинився перед його столиком і подивився на свого п’ятнадцятирічного батька.
Мало не вибухав від хвилювання. Дивився мовби на власний портрет з невеличкими відмінностями. Джеймс мав карі очі, ніс у нього був трохи довший, ніж у Гаррі, а на чолі не було шраму. Проте вони мали однакові худорляві обличчя, однакові губи, брови. Волосся в Джеймса стирчало на потилиці так само, як і в Гаррі, руки його не відрізнялися від Гарріних, та й на зріст вони були майже однаковісінькі.
Джеймс солодко позіхнув і розкуйовдив своє й так уже розпатлане волосся. Тоді поглянув на професора Флитвіка, повернувся на стільці й усміхнувся хлопцеві, що сидів за чотири столики від нього.
Гаррі знову розхвилювався, бо побачив Сіріуса. Той весело показав Джеймсові великого пальця, недбало погойдуючись на задніх ніжках свого стільця. Сіріус був надзвичайно вродливий. Темне волосся спадало йому на чоло з тією невимушеною елегантністю, якої ніколи не могли досягти ні Джеймс, ні Гаррі. Якась дівчина, що сиділа в Сіріуса за спиною, з надією стріляла в нього очима, хоч він того навіть не помічав. А ще за два місця від тієї дівчини сидів… тут Гаррі знову відчув приємне хвилювання… Ремус Люпин. Був він блідий і хворобливий на вигляд (може, наближався час повного місяця?) і всю свою увагу зосередив на іспиті. Перечитав відповіді, почухав підборіддя кінчиком пера і насупився.
Це означало, до речі, що десь поблизу мав би бути й Червохвіст… і справді, за кілька секунд Гаррі помітив і його — низенького хлопця з мишачим волоссям і гострим носом. Червохвіст мав стурбований вигляд. Гриз нігті, дивлячись на свою роботу, і човгав по підлозі ногами. Коли-не-коли з надією позирав на сусідів. Гаррі якусь мить дивився на Червохвоста, а тоді знову глянув на Джеймса. Батько щось малював на клапті пергаменту. Це було зображення снича, а знизу він написав дві літери “Л. Е.”. Що б це могло означати?
— Прошу відкласти пера! — пискнув професор Флитвік. — Це стосується й тебе, Стебінсе! Прошу не вставати з місць, доки я не зберу ваші пергаменти! Акціо!
Понад сто сувоїв пергаменту полетіли в простягнуті руки професора Флитвіка й повалили його на спину. Почувся регіт. Двоє учнів, що сиділи спереду, зірвалися з місць, підхопили професора Флитвіка за лікті й поставили на ноги.
— Дякую вам… дякую, — засапався професор Флитвік. — А тепер можете всі виходити!
Гаррі глянув на батька, котрий поспіхом закреслив оздоблені візерунками літери “Л. Е.”, підвівся, поклав перо й екзаменаційні питання в ранець, закинув його на спину й затримався — мабуть, щоб зачекати Сіріуса.
Неподалік Гаррі побачив Снейпа, той ішов поміж столами до виходу у вестибюль, на ходу перечитуючи екзаменаційні питання. Сутулий і кістлявий, він ішов посмикуючись, немов павук, а його масне волосся метлялося перед очима.
Зграйка балакучих дівчат відділила Снейпа від Джеймса, Сіріуса й Люпина. Гаррі втиснувся між ними й таким чином міг і далі бачити Снейпа, а водночас прислухатися до розмов Джеймса з друзями.
— Муні, як тобі сподобалося десяте питання? — поцікавився Сіріус, коли вони вже вийшли у вестибюль.
— Просто кайф, — весело відповів Люпин. — ” П’ять оз нак, що визначають вовкулаку”. Класне питання.
— І що, ти зумів пригадати всі ознаки? — вдавано стурбованим голосом запитав Джеймс.
— Начебто так, — серйозно відказав Люпин, поки вони юрмилися біля вхідних дверей разом з іншими учнями, що теж прагнули якнайшвидше вийти на сонячне подвір’я. — Перша: він сидить на моєму стільці. Друга: носить мій одяг. Третя: його звати Ремус Люпин.
Не розреготався лише Червохвіст.
— Я пригадав форму писка, зіниць і хвоста, — стурбовано пояснив він, — але більше нічого не зміг придумати…
— Чого ти такий тупий, Червохвосте? — не стерпів Джеймс. — Ти ж раз на місяць гасаєш з вовкулакою…
— Тихіше, — благально попросив Люпин.
Гаррі знову тривожно озирнувся. Снейп, що був неподалік, все ще переглядав екзаменаційні питання… але ж це був Снейпів спогад, тож якщо він на подвір’ї піде в інший бік, Гаррі вже не зможе йти за Джеймсом. Однак, на його превелику радість, коли Джеймс зі своїми трьома друзями подався галявиною до озера, Снейп рушив за ними, не відриваючи очей від екзаменаційних питань і явно не маючи якихось конкретних планів.
Тримаючись трохи попереду нього, Гаррі міг не відставати від Джеймса з друзями.
— Цей іспит був легенький, — почув він голос Сіріуса. — Я дуже здивуюся, якщо не отримаю за нього “відмінно”.
— Я теж, — погодився Джеймс. Сягнув рукою в кишеню й витяг золотого снича, що відчайдушно пручався.
— Де ти його взяв?
— Свиснув, — недбало пояснив Джеймс. Він почав бавитися зі сничем, відпускаючи його майже на півметра, а тоді знову ловив. Мав неймовірну реакцію. Червохвіст захоплено на все це дивився.
Вони зупинилися в затінку того самого бука на березі озера, що під ним якось у неділю Гаррі, Рон та Герміона дописували домашні завдання, й попадали на траву. Гаррі знову озирнувся й задоволено побачив, що Снейп теж сів на травичці в затінку густих кущів. Він і далі був заглиблений у питання іспитів для СОВ, і це дало Гаррі змогу сісти на траві між буком та кущами, спостерігаючи за чотирма друзями під деревом. Сонце іскрилося на гладесенькій поверхні озера. Дівчата, які щойно вийшли з Великої зали, посідали на березі, пороззувалися і, сміючись, бовтали ногами у воді.
Люпин дістав книжку й почав читати. Сіріус поглядав на учнів, що там і тут товклися на траві. Вигляд він мав дещо зверхній і знуджений, однак не менш привабливий. Джеймс і далі грався зі сничем, відпускаючи його щораз далі, але завжди в останню мить ловлячи. Червохвіст дивився на це з роззявленим ротом. Коли Джеймсові вдавався особливо ефектний рух, Червохвіст захоплено ойкав і ляпав у долоні.
Минуло хвилин з п’ять, і Гаррі вже дивувався, чому батько не заспокоїть Червохвоста, але Джеймсові, мабуть, подобався вияв такої уваги. Гаррі помітив, що батько постійно розкуйовджував собі волосся, ніби не хотів, щоб воно лежало охайно, а ще він часто позирав на дівчат, що сиділи на березі.
— Та вже досить, — озвався нарешті Сіріус, коли Джеймс ефектно впіймав снича, а Червохвіст радісно закричав, — бо Червохвіст від захоплення зараз напудить у штани.
Червохвіст порожевів, але Джеймс лише всміхнувся.
— Добре, якщо це тебе так дратує… — він сховав снича в кишеню. Гаррі мав чітке враження, що лише перед Сіріусом Джеймс не хизувався, як перед усіма іншими.
— Мені тут нудно, — буркнув Сіріус. — Швидше б настав повний місяць.
— Мусиш зачекати, — похмуро озвався Люпин, що не відривався від книжки. — Попереду ще трансфігурація, якщо тобі нудно, то перевір мене. На, візьми… — і він подав йому підручника.
Але Сіріус зневажливо пирхнув. — Мені ця дурня не потрібна, я й так усе знаю.
— Зараз розвеселишся, Гультяю, — неголосно сказав Джеймс. — Дивися, хто там…
Сіріус повернув голову. Завмер, наче пес, що занюхав зайця.
— Чудово, — тихо промовив він. — Слинявус.
Гаррі озирнувся, щоб побачити, на кого дивиться Сіріус.
Снейп тим часом звівся на ноги і запихав у ранець питання для СОВ. Коли він вийшов із затінку кущів і пішов по траві, Сіріус і Джеймс теж повставали.
Люпин із Червохвостом продовжували сидіти. Люпин не відривався від книжки, хоч його очі не рухалися, а між бровами з’явилася зморшка. Червохвіст пожадливо зиркав то на Джеймса з Сіріусом, то на Снейпа.
— Як ся маєш, Слинявусе? — голосно привітався Джеймс. Снейп відреагував так миттєво, ніби очікував нападу.
Кинув на землю портфель, сягнув рукою під мантію і вже витягав чарівну паличку, коли Джеймс вигукнув:
— Експеліармус!
Снейпова чарівна паличка злетіла на три-чотири метри вгору й упала в траву в нього за спиною. Сіріус зареготав.
—  Імпедімента! — крикнув він, спрямовуючи на Снейпа чарівну паличку. Той полетів на землю, не маючи змоги дотягтися до власної палички, що лежала в траві.
До них обернулися всі учні. Деякі повставали й попідходили ближче. Одні поглядали на те, що відбувалося, боязко, а іншим видовище подобалося.
Снейп, важко дихаючи, лежав на землі. Джеймс і Сіріус насувалися на нього, тримаючи напоготові чарівні палички, причому Джеймс увесь час озирався на дівчат біля води. Червохвіст уже був на ногах і жадібно за всім стежив, обходячи Люпина, щоб краще бачити.
— Як іспити, Слинько? — поцікавився Джеймс.
— Я бачив, як він аж носом тер об пергамент, — лиховісно сказав Сіріус. — Тепер пергамент, мабуть, такий заяложений, що ніхто не розбере жодного слова.
Дехто з учнів засміявся. Снейпа тут помітно недолюблювали. Червохвіст теж пронизливо захихотів. Снейп спробував підвестися, але закляття ще не втратило своєї сили. Він борсався, наче обплутаний невидимими мотузками.
— Ти… зачекай-зачекай, — він важко дихав і дивився на Джеймса з неприхованою ненавистю, — зачекай… ти!
— Чого іще чекати? — холодно спитав Сіріус. — Що ти збираєшся зробити, Слинько? Витерти собі носа?
Снейп лайнувся і почав їх проклинати, але його чарівна паличка лежала за три метри від нього, тож нічого не сталося.
— Помий собі рота, — холодно відреагував Джеймс. — Брудозникс!
Зі Снейпового рота вилетіли рожеві мильні бульбашки, Губи його вкрилися піною, він почав хапати ротом повітря й задихатися…
— ВІДЧЕПІТЬСЯ від нього!
Джеймс і Сіріус озирнулися. Джеймсова вільна рука відразу потяглася до волосся.
То була одна з тих дівчат, що сиділи на березі озера. Густе темне волосся з рудуватим відливом падало їй на плечі, відтінюючи дивовижні зелені мигдалеподібні очі… Гарріні очі.
Гарріна мама.
— Як ся маєш, Еванс? — привітався Джеймс, і голос його раптом став дуже лагідний, глибокий і дорослий.
— Відчепіться від нього, — повторила Лілі. Вона дуже неприязно зиркнула на Джеймса. — Що він вам зробив?
— Ну… — Джеймс обмірковував відповідь, — вистачає самого факту його існування…
Дехто засміявся. Сіріус і Червохвіст теж. Люпин, що все ще не підводив очей від підручника, не сміявся. Не засміялася й Лілі.
— Поттере, ти вважаєш, що це смішно? — холодно спитала вона. — Ти просто самовпевнений нахаба. Відчепися від нього.
— Відчеплюся, Еванс, якщо почнеш зі мною зустрічатися, — швидко сказав Джеймс. — Погодься, і я ніколи не підніму паличку на того Слинька.
Стримувальне закляття за його спиною вже почало втрачати силу. Снейп, випльовуючи з рота мильні бульбашки, поповз до своєї чарівної палички.
— Я не стала б з тобою зустрічатися, навіть якби довелося вибирати між тобою і кальмаром, — відрубала Лілі.
— Не пощастило, друже Золотороже, — весело поспівчував Джеймсові Сіріус і повернувся до Снейпа. — ОЙ!
Та було вже пізно. Снейп націлив чарівну паличку прямісінько на Джеймса. Блиснуло світло, і на Джеймсовім лиці з’явилася рана, забризкавши кров’ю мантію. Джеймс крутнувся, знову спалахнуло світло, і ось уже Снейп висів у повітрі догори дриґом, мантія закотилася йому на голову, оголивши бліді худющі ноги й сіруваті труси.
Учні в натовпі заулюлюкали, а Сіріус, Джеймс і Червохвіст аж покотилися зі сміху.
Лілі, розлючене обличчя якої ледь-ледь пересмикнулося, ніби вона й сама готова була всміхнутися, крикнула:
— Опусти його на землю!
— В момент, — погодився Джеймс і легенько смикнув чарівною паличкою. Снейп гепнувся на землю. Виплутавшись з-під власної мантії, він швидко зірвався на ноги й наставив чарівну паличку, але Сіріус вигукнув: “Петрифікус Тоталус!” — і Снейп знову повалився, мов колода.
— ВІДЧЕПІТЬСЯ ВІД НЬОГО! — закричала Лілі. Вона теж витягла чарівну паличку. Джеймс і Сіріус боязко озирнулися.
— Ой, Еванс, не змушуй мене знову хапатися за паличку, — попередив Джеймс.
— То розчаклуй його!
Джеймс тяжко зітхнув, повернувся до Снейпа і пробурмотів протизакляття.
— Будь ласка, — зітхнув він ще раз, поки Снейп зводився на ноги. — Тобі пощастило, Слинявусе, що тут була Еванс…
— Мені не потрібна допомога задрипаної бруднокровки! Лілі закліпала очима.
— Прекрасно, — холодно озвалася вона. — Надалі я тебе не рятуватиму. І не забудь випрати труси, Слинявусе.
— Попроси в Еванс пробачення! — заревів Снейпові Джеймс, погрозливо націлившись чарівною паличкою.
— Мені не потрібно, щоб ти витягав з нього вибачення, — крикнула Лілі, повертаючись до Джеймса. — Ти нічим не кращий за нього.
— Що? — вибухнув Джеймс. — Я НІКОЛИ не обізвав би тебе… сама знаєш як!
— Розтріпуєш свої патли, бо думаєш, що стаєш стильнішим, ніби щойно зліз із мітли, викаблучуєшся з тим дурним сничем, тиняєшся коридорами й зачакловуєш усіх, хто тебе дратує, тільки тому, що ти це вмієш… я ще дивуюся, як твоя мітла взагалі відривається від землі з таким придурком. Мене від тебе НУДИТЬ.
Вона розвернулася й побігла геть.
— Еванс! — крикнув їй услід Джеймс. — ЕВАНС! Але вона не озирнулася.
— Що з нею? — здивувався Джеймс, марно намагаючись вдавати, що все це не має для нього великого значення.
— Читаючи поміж рядків, старий, можна припустити, що вона вважає тебе чваньком, — пояснив Сіріус.
— Ну що ж, — розлючено буркнув Джеймс, — що ж… Знову зблиснуло світло — і Снейп іще раз завис у повітрі догори ногами.
— Хто хоче бачити, як я скину зі Слинька труси?
Але Гаррі не встиг довідатися, чи справді Джеймс роздяг Снейпа. Його руку раптом стисли, мов кліщами, чиїсь пальці. Гаррі зіщулився й озирнувся, щоб глянути, хто його схопив. І тут, на превеликий жах, побачив величезного й цілком дорослого Снейпа, що стояв біля нього, побілілий від злості.
— Розважаєшся?
Гаррі відчув, що здіймається догори. Сонячний день довкола нього згас. Він мчав кудись угору крізь крижану темряву, а Снейпові пальці міцно стискали його руку. Тоді раптом зробив щось на зразок сальто в повітрі, ноги торкнулися кам’яної підлоги підвалу, і він знову опинився біля сита спогадів у темному кабінеті вчителя настійок.
— Ну, — Снейп так міцно стис Гарріну руку, що вона аж заніміла. — Що… Поттере, розважався?
— Н-ні, — спробував вивільнити руку Гаррі.
Це було страшне видовище — Снейпові губи тремтіли, обличчя поблідло, а зуби вишкірились.
— Веселий був твій батько, правда? — Снейп так струсонув Гаррі, що в того трохи не злетіли з носа окуляри.
— Я… не…
Снейп щосили відштовхнув Гаррі від себе і той боляче гепнувся на підлогу.
— Не смій нікому говорити про побачене! — заревів Снейп.
— Не буду, — підвівся Гаррі й позадкував якомога далі від Снейпа. — Не буду, звичайно, я не…
— Геть звідси, геть! Не хочу тебе більше бачити у своєму кабінеті!
Гаррі кинувся до виходу, а над його головою розбилася посудина з дохлими тарганами. Він вискочив за двері і так чкурнув, що зупинився аж тоді, коли його зі Снейпом уже розділяли три поверхи. Важко дихаючи, притулився до стіни й почав розтирати синець на руці.
Не мав жодного бажання так рано повертатися до ґрифіндорської вежі чи переповідати побачене Ронові й Герміоні. Гаррі почувався таким переляканим і нещасним не тому, що на нього кричали і шпурлялися банками. Просто він знав, як то буває, коли тебе принижують на очах у інших, чудово розумів, що відчував Снейп, коли його батько над ним глумився, а судячи зі щойно побаченого, батько й справді був зухвалий і зарозумілий — на чому завжди й наголошував йому Снейп.

— РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ДЕВ’ЯТИЙ —
Консультація з працевлаштування

— А чому ти більше не вивчаєш блокологію? — поцікавилася нахмурена Герміона.
— Та я ж тобі казав, — пробелькотів Гаррі. — Снейпові здається, що я вже вивчив основи і далі можу займатися самостійно.
— То що, тобі вже не сняться дивні сни? — недовірливо спитала Герміона.
— Майже ні, — відповів, не дивлячись на неї, Гаррі.
— А я думаю, що Снейп не повинен був зупинятися, доки ти не будеш абсолютно певний, що їх контролюєш! — обурилася Герміона. — Гаррі, ти мусиш піти до нього й попросити…
— Не піду, — категорично заперечив Гаррі. — Забудь про це, Герміоно.
Був перший день великодніх канікул, і Герміона за звичкою креслила для них трьох графіки повторення матеріалу. Гаррі з Роном у це не втручалися, бо все одно з нею краще було не сперечатися, та й графіки ці, врешті-решт, могли пригодитися.
Рон запанікував, довідавшись, що до іспитів залишилося всього шість тижнів.
— Не розумію, чому це для тебе несподіванка? — здивувалася Герміона, торкаючись чарівною паличкою кожного квадратика на Роновім графіку, і той спалахував відповідним кольором, залежно від предмета.
— Не знаю, — буркнув Рон, — багато всього діялося.
— На, це тобі, — передала вона йому графік, — якщо його дотримаєшся, то все буде нормально.
Рон похмуро подивився на графік і раптом повеселішав.
— Ти мені щотижня даєш вільний день!
— Це для квідичних тренувань, — пояснила Герміона. Усмішка на Роновім обличчі зів’яла.
— А який сенс? — знову спохмурнів він. — Скоріше мій тато стане міністром магії, ніж ми цього року завоюємо кубок.
Герміона нічого не відповіла. Вона дивилася на Гаррі, що втупився в стіну, а Криволапик торсав його лапкою — хотів, щоб його почухали за вушком.
— Що таке, Гаррі?
— Га? — отямився він. — Та нічого.
Гаррі схопив підручник “Теорії захисних чарів” і вдав, що шукає потрібний розділ. Криволапик розчаровано заліз під Герміонине крісло.
— Я недавно бачила Чо, — невпевнено почала Герміона. —
Вона щось була не в гуморі… ви що, знову посварилися?
— Що? А, так, посварилися, — зрадів Гаррі, що Герміона змінила тему.
— А чому?
— Через її подружку-ябеду, Марієтту, — пояснив Гаррі.
— І правильно зробив, що посварився! — обурено вигукнув Рон, відкладаючи графік повторення матеріалу. — Якби не вона…
Рон почав нарікати на Марієтту Еджком, і це Гаррі дуже допомогло. Тепер йому достатньо було з сердитим виразом кивати головою і вставляти “так” або “правильно”, коли Рон переводив дух, а самому пригадувати побачене в ситі спогадів.
Гаррі відчував, як той спогад роз’їдає його зсередини. Він ніколи не сумнівався, що його батьки були чудовими людьми, тому завжди обурено відкидав усі наклепи, якими паплюжив батька Снейп. Хіба ж не казали такі люди, як Геґрід і Сіріус, що Гаррін батько був прекрасною людиною? (“А ти подивись, яким був сам Сіріус, — бурмотів набридливий голосочок у Гарріній голові, — … не кращий, якщо не гірший. “) Так, він колись підслухав, як професорка Макґонеґел казала, що школа ще не бачила гірших шибеників, ніж його батько і Сіріус, але вона також назвала їх натхненниками близнюків Візлі, а Гаррі не міг собі уявити, щоб Фред і Джордж для забави перевертали когось догори ногами… хіба що вони когось люто ненавиділи… скажімо. Мелфоя, або того, хто справді цього заслужив…
Гаррі намагався довести самому собі, що Джеймс не просто так знущався над Снейпом, але ж хіба не питала Лілі: “Що він вам зробив?” І хіба Джеймс не відповів: “Вистачає самого факту його існування ” . Хіба Джеймс не почав ту дурну забаву лише тому, що Сіріусові було нудно? Гаррі пригадав, як Люпин розповідав на площі Ґримо, що Дамблдор зробив його старостою, сподіваючись, що він хоч трохи стримуватиме Джеймса та Сіріуса… проте в ситі спогадів Люпин сидів і не втручався…
Гаррі пригадав, як не витримала Лілі; мати вчинила порядно. Але його дуже тривожив вираз її обличчя, коли вона кричала на Джеймса; помітно було, що вона його ненавидить, і Гаррі не міг збагнути, чому вони врешті-решт побралися. Він навіть підозрював, що Джеймс міг її просто присилувати…
Майже п’ять років думка про батька була джерелом радості і натхнення. Коли йому казали, що він схожий на Джеймса, Гаррі аж світився від гордості. А тепер… тепер згадка про батька приносила холод і розпуку.
Минали великодні канікули, погода дедалі теплішала-веселішала, але Гаррі, як і всі п’яти— й семикласники, сидів безвихідно над підручниками, повторював пройдений матеріал і бував хіба що в бібліотеці. Гаррі вдавав, що настрій у нього поганий тільки через наближення іспитів, а оскільки його друзям-ґрифіндорцям самим уже остогидло вчитися, то йому ніхто не допікав зайвими запитаннями.
— Гаррі, я ж до тебе звертаюся, ти чуєш?
— Га?
Він озирнувся. До його самотнього столика в бібліотеці підсіла розпатлана Джіні Візлі. Був пізній недільний вечір. Герміона пішла до ґрифіндорської вежі повторювати стародавні руни, а Рон був на квідичному тренуванні.
— Привіт, — підтягнув до себе підручники Гаррі. — А чому ти не на тренуванні?
— Уже закінчилося, — пояснила Джіні. — Рон мусив відвести до лікарні Джека Слоупера.
— Чому?
— Ми не певні, але думаємо, що він сам себе лупнув биткою і знепритомнів. — Вона тяжко зітхнула. — До речі… прийшла посилка, ми її щойно отримали після перевірки в Амбридж.
Джіні підняла на стіл коробку, загорнуту в бурий папір. Його явно розгортали, а потім абияк знову обгорнули ним коробку. Зверху червоним чорнилом було написано: “Пере вірено й дозволено Верховним інквізитором Гоґвортсу”.
— Це великодні яєчка від мами, — пояснила Джіні. — Є одне й для тебе… На.
Вона передала йому гарне шоколадне яєчко, оздоблене крихітними глазурованими сничами. Судячи з обгортки, в яєчку був ще й пакетик свистобджілок. Гаррі якусь мить дивився на нього, а тоді з жахом відчув, як йому до горла підступив клубок.
— Що з тобою, Гаррі? — тихенько спитала Джіні.
— Усе нормально, — хрипко відповів Гаррі. Клубок у горлі був болючий. Він не розумів, чому на нього так подіяло великоднє яйце.
— Ти останнім часом якийсь зажурений, — не вгавала Джіні. — Мені здається, якби ти поговорив з Чо…
— Я хотів би поговорити не з Чо, — заперечив Гаррі.
— А з ким? — пильно глянула на нього Джіні.
— Я…
Він озирнувся, чи ніхто їх не підслуховує. Досить далеко від них Мадам Пінс видавала величезну гору книжок ошелешеній Анні Ебот.
— Я хотів би поговорити з Сіріусом, — пробурмотів він. — Але знаю, що це неможливо.
Джіні задумливо дивилася на нього. Щоб десь подіти руки, Гаррі зняв обгортку з великоднього яєчка, відламав чималий шматок і поклав у рот.
— Якщо ти так хочеш поговорити з Сіріусом, — протягла Джіні, теж частуючись яєчком, — то можна щось придумати.
— О-о,тут придумаєш, — втомлено зітхнув Гаррі. — Амбриджка стежить за камінами й перечитує листи.
— Якщо ростеш в одному домі з Фредом і Джорджем, — замислено сказала Джіні, — то починаєш розуміти: не існує нічого неможливого, якщо маєш крихту зухвальства.
Гаррі глянув на неї. Можливо, це подіяв шоколад — Люпин завжди радив його їсти після зіткнення з дементорами — або просто він нарешті висловив уголос бажання, що нестерпно пекло його зсередини ось уже цілий тиждень, але Гаррі відчув якусь надію.
— ЩО ЦЕ ВИ ТУТ ВИТВОРЯЄТЕ?!
— От чорт, — прошепотіла Джіні, зриваючись на ноги. — Я й забула…
На них насувалася мадам Пінс. Її зморшкувате лице перекосив гнів.
—  Шоколад у бібліотеці! — закричала вона. — Геть… геть… ГЕТЬ!
Махнула чарівною паличкою — і Гарріні книжки, порт фель і каламар полетіли з бібліотеки навздогін йому та Джіні, кілька разів добряче стукнувши їх по головах.

*

Ніби підкреслюючи важливість майбутніх іспитів, наприкінці канікул на столах у ґрифіндорській вежі з’явилися брошурки, проспекти й рекламки з описами різноманітних чаклунських професій, а на дошці оголошень вивісили таке повідомлення:

КОНСУЛЬТАЦІЯ З ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ
У перший тиждень останньої чверті всім п’ятикласникам необхідно зустрітися з вихователями їхніх гуртожитків для обговорення майбутнього працевлаштування.
Знизу додається розклад індивідуальних консультацій.

Гаррі переглянув список і побачив, що він має бути в кабінеті професорки Макґонеґел о пів на третю в понеділок, а це означало, що доведеться пропустити майже весь урок віщування. Разом з іншими п’ятикласниками останні дні великодніх канікул він провів, перечитуючи всю залишену для них інформацію про майбутні професії.
— Цілительство мене не приваблює, — мовив Рон в останній вечір перед початком чверті. Він перечитував брошурку з перехрещеними кісткою та чарівною паличкою на обкладинці — тобто з емблемою лікарні Святого Мунґо. — Тут пишуть, що для цього необхідно, складаючи НОЧІ, отримати, щонайменше, “Д” з настійок, гербалогії, трансфігурації, замовлянь і захисту від темних мистецтв. Тобто… оце так… потрібно зовсім небагато, правда?
— Бо це дуже відповідальна робота, — неуважно сказала Герміона. Вона переглядала яскравий помаранчево-рожевий проспект, що називався “ТО ВИ ХОТІЛИ Б МАТИ РОБОТУ, ПОВ’ЯЗАНУ З МАҐЛАМИ?” — Не треба особливої кваліфікації, щоб налагоджувати контакти з маґлами. Вистачить отримати СОВу за маґлознавство: “Набагато більше важать ваше завзяття, витримка та добре почуття гумору!”
— Для налагодження контакту з моїм дядьком доброго почуття гумору не вистачить, — похмуро заперечив Гаррі. — Радше треба мати добру реакцію, щоб ухилятися від стусанів. — Гаррі саме читав рекламну брошурку про роботу в чаклунському банку. — Ось послухайте: “Прагнете за хопливої праці, пов’язаної з подорожами, пригодами та вагомими преміями за ризикові пошуки скарбів? То поду майте про роботу в чаклунському банку “Ґрінґотс”, де зараз є вакантні посади зламувачів заклять у багатообіцяючих закордонних проектах… “Але потрібне знання числомагії… Герміоно, ти можеш за це взятися!
— Мене банки не цікавлять, — байдуже відповіла Герміона, що переглядала брошурку “ЧИ МАЄТЕ ВИ ХИСТ ДО МУШТРУВАННЯ ТРОЛІВ-ОХОРОНЦІВ?”
— Агов! — почув Гаррі голос над вухом. Він озирнувся. До них підсіли Фред і Джордж. — Джіні нам про тебе розповіла, — сказав Фред, кладучи ноги на столик, від чого на підлогу впало кілька брошурок про роботу в Міністерстві магії. — Казала, що ти хотів би поспілкуватися з Сіріусом.
— Що? — негайно озвалася Герміона. Її рука завмерла на півдорозі до проспекту “ЗАВІТАЙТЕ У ВІДДІЛ МАГІЧНИХ НЕЩАСНИХ ВИПАДКІВ ТА КАТАСТРОФ”.
— Так… — якомога недбаліше підтвердив Гаррі, — було б непогано…
— Не будь таким ідіотом, — випросталася Герміона і глянула на нього так, ніби не вірила власним очам. — 3 Амбридж, яка порпається в камінах і обшукує всіх сов?
— Думаю, можна піти іншим шляхом, — з усмішкою потягся Джордж. — Треба тільки елементарно відвернути її увагу. До речі, ви, мабуть, помітили, що на великодніх канікулах ми не вчиняли ніяких заворушок?
— Бо який був сенс псувати собі відпочинок? — додав Фред. — Ніякого сенсу. Окрім того, ми б заважали учням повторювати пройдене, а такого ми собі аж ніяк не могли дозволити.
Він святенницьки вклонився Герміоні, яку помітно вразила така чуйність з його боку.
— Але завтра знову починаються будні, — весело провадив Фред. — І якщо ми все одно збираємося трошки хаоснути, то чому Гаррі не може цим скористатися, щоб побалакати з Сіріусом?

Страницы: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38

Ваш відгук

Сторінки

Рубрики

Пошук

Мітки

Архів

Серпень 2017
П В С Ч П С Н
« Бер    
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031  

Підписка

  • Цікаве