Едгар Берроуз. “Тарзан та його звірі”

Тарзан знав, де поблизу є вода, і негайно повів туди групу. Чоловіки заходилися будувати житла і майструвати сякі-такі меблі, а Тарзан пішов на полювання в джунглі, лишаючи вірного Мугамбі та жінку з племені мосула охороняти Джейн, чию безпеку він не міг доручити нікому з горлорізів «Кінкеда».

Леді Грейсток страждала значна більше за інших знедолених, бо удар був завданий не просто її сподіванням, але й без TOfo зраненому материнському серцю. їй здава лося, що вона більш ніколи не довідається про долю свого первістка: де він і що з ним,― а уява вимальовувала їй найгірше.

Через два тижні товариство поділило між собою обов’язки. По-перше, цілоденне спостереження з високого пагорба поблизу табору ― звідки було добре видно море. Там про всяк випадок була складена велика купа хмизу, а на високій жердині майорів сигнальний прапор, зроблений із червоної сорочки помічника капітана з «Кінкеда»

Але на обрГЇ не з’являлось нічого, що нагадувало б вітрило чи дим, і втомлені очі людей безупинно й даремно з ранку до вечора’ вдивлялись в пустельні обшири океану

Тарзанові врешті спало на думку побудувати корабелйї щоб відплисти назад, на материк. Він показав, як змайструвати примітивні знаряддя праці, і коли решта пройнялася його пропозицією, всі взялися за будівництво.

Але з часом стало очевидно, що така титанічна праця їм не до снаги, і тоді люди почали сваритися, огризатись одне до одного, тож до інших знегод додалися суперечки та взаємна недовіра.

Тепер Тарзан більше,,.ніж будь-коли, боявся залишати Джейн із напівдикими членами залоги «Кінкеда»; проте він мусив ходити на полювання, бо ніхто не міг спіймати дичини більше й швидше за нього. Іноді в ловах йому товаришив Мугамбі, але стріли й спис негра ніколи не давали таких добрихнаслідків, як аркан і ніж мавполюда.

Врешті матроси полишили свою працю і також почали ходити по двоє в джунглі на розвідку й полювання. Увесь цей час ані Шіта, ані-Акут чи інші великі мавпи не з’являлися в таборі, але Тарзан іноді зустрічав їх у лісі на полюванні.

В той час як справи у таборі блукальців на східному березі Острова Джунглів погіршувалися, на північному березі поставав інший табір.

Тут у маленькій затоці стояла невелика шхуна «Каурі», палуби якої кілька днів тому була червона від крові офіцерів та вірних їм членів залоги, бо відколи на її борт потрапили такі люди, як швед Густ, маорієць Момулла та найбільший негідник ― китаєць Кай Шан із Фачана, шхуну спіткали чорні дні.

Були й інші, усього числом десятеро, покидьки портів Південного моря, проте Густ, Момулла та Кай Шан були проводирями й натхненниками усієї компанії. Це вони подали думку, що необхідно захопити й розділити між , собою виловлені перлини, що, власне, й було найціннішим вантажем «Каурі».

Кай Шан убив капітана, коли той спав, а маорієць Момулла очолив напад на вахтового офіцера.

. Густ зазвичай влаштовував усе так, що коли доходило до справи, то життя у жертв відбирали інші, а не він. Не те, щоб Густа турбували якісь гризоти. Йшлося йому лише про свою власну безпеку. Адже завжди є певний елемент ризику для вбивці, бо жертви смертовбивчого нападу рідко коли бувають схильні заглиблюватися в обговорення цієї події з убивцею. Саме можливість такого «обговорення» була тим, чого Густ волів уникати.

Але тепер, коли було по всьому, шведові закортіло поставити себе над рештою заколотників. Він пішов наїм

віть на те, що привласнив і став носити мундир забитого капітана «Каурі» та інші його речі ― щоб показати решті, кому належать знаки влади.

Кай Шан злився. Він не любив ніякого керівництва і вже зовсім не мав наміру підпадати під командування звичайного моряка-шведа.

Таким чином у таборі заколотників з «Каурі» на північному березі Острова Джунглів уже було посіяне насіння розбрату. Але Кай Шан розумів, що повинен діяти обачно, бо Густ єдиний з усієї компанії знався на навігації достатньо, щоб вийти у Південну Атлантику, обійти мис і в інших водах пошукати місце збуту для своєї здобичі, де б їх ніхто ні про що не питав.

За день до того, коли вони побачили Острів Джунглів і знайшли маленьку захищену від вітру затоку, де «Каурі» тепер стояла на якорі, вахтовий матрос помітив на південному обрії дим і труби військового корабля.

Нікому не усміхалося, щоб їх схопили й допитали військові моряки, тож заколотники вирішили сховатися й кілька днів перечекати тут небезпеку.

А тепер Густ і взагалі вже не бажав виходити в море. Він був абсолютно переконаний, що корабель вислано саме за ними. Кай Шан вважав це за нісенітницю, бо неможливо було, щоб ще хтось, крім них, знав, що скоїлось на борту «Каурі».

Але Густ наполягав на своєму. Будучи з природи своєї скнарою, швед вимріяв план, завдяки якому міг збільшити свій відсоток здобичі в сто разів. Лише він міг керувати «Каурі», отже, інші не могли залишити Острів Джунглів без нього, але що, коли одного дня підібрати собі компанію і чкурнути при зручній нагоді від Кай Шана, маорійця Момулли та ще половини залоги?

Густ саме чекав такої нагоди. Одного дня тра-питься так, що Кай Шан, Момулла і троє чи четверо інших будуть поза табором досліджувати джунглі чи полювати. Швед напружував увесь свій розум, аби відіслати їх кудись подалі від заякореного корабля, якого намірявся викрасти.

Для цього він влаштовував полювання за полюванням, але кожного разу біс підозри роз’ятрював душу Кай Щана, і завдяки цьому хитрун ніколи не вирушав без Ґуста.

Одного дня Кай Шан наодинці переговорив з маорій-Цем, нашіптуючи в коричневе вухо спільника сумніви, які [145]виникли в нього щодо шведа. Момулла ладен був негайно вгородити довгого ножа в серце зрадника.

Звісно, Кай Шан не мав доказів, лише підозру, але був певен у намірах Густа, бо й сам зробив би так на його місці.

Але він відмовив Момуллу вбивати шведа, від кого залежав їхній подальший шлях до кращої долі. Тому обидва вирішили навіть не наражати Густа на небезпеку, а тільки настрашити його, аби він пристав на всі їхні вимоги. З цим маоріець і приступив до самозваного ватажка банди.

Коли Момулла знову почав розмову про негайне відплиття, Густ удався до своїх звичайних заперечень: військовий корабель, певне, просто обстежує південні води, шукаючи їх, а отже перейме «Каурі» перш ніж вона відійде кудись далі.

Момулла висміяв страхи чолов’яги, вказавши, що ніхто на жодному військовому кораблі не знає про їхній бунт, і тому нема чого боятись, що їх запідозрять.

― Еге! ― вигукнув Густ.― От тут ти й помиляєшся. Ваше щастя, що маєте поміж себе таку освічену людину, як я, хто може вам добре порадити. Ти нетямущий дикун, Момулло, і тому нічогісінько не знаєш про радіотелеграф.

Маорієць скочив на ноги й схопився за руків’я ножа.

― Я не дикун! ― закричав він.

― Я просто пожартував,― поквапливо заспокоїв його швед.― Ми давні друзі з тобою, Момулло, ми не повинні сваритися, особливо тепер, коли старий Кай Шан мізкує, як би то поцупити у нас перлини. Хай-но він знайде людину, котра зможе керувати «Каурі», то й кине нас умить. Всі його балачки про те, що треба якнайшвидше винестися звідси, виникають тому, що він має вже план, як нас позбутися.

. ― Ти казав про радіотелеграф,― мовив Момулла.― А до чого тут радіотелеграф»?

― Ну, знаєш! ― відказав Густ, шкрябаючи потилицю. Він гадав, чи маорієць і справді такий дурній, щоб повірити очевидній брехні, чи тільки придурюється.― Ну, знаєш, річ тут ось у чім! Кожен військовий корабель обладнаний тим, що називають бездротовим пристроєм. Це дає їм змогу розмовляти з іншим кораблем, який перебуває за тисячі кілометрів від цього, і це дає їм змогу чути все, що говориться на тих інших кораблях. Отже, бачиш-но, коли ви, хлопці, стріляли на «Каурі», то наробили таки багато шуму, і немає ніякого сумніву, що той [146] військовий корабель був не надто далеко на південь від нас, і там усе це було чути. Ясна річ, вони не могли знати, як називається корабель, але чули досить, аби збагнути, що команда якогось корабля вчинила заколот і порішила своїх офіцерів. Отож, як бачиш, вони пантрують, аби обстежити кожен корабель, котрий їм трапиться на очі, і вони повинні бути зараз не дуже далеко звідси.

Коли швед говорив це, то намагався зберігати дуже серйозний вираз, щоб його співрозмовник нітрохи не засумнівався в щирості його слів.

Момулла якийсь час сидів мовчки, дивлячись на Густа. Потім підвівся.

― Ти брехло,― сказав він.― Якщо ти завтра не виведеш нас звідси, то більш ніколи в житті не збрешеш, бо я чув, як двоє тут говорили, що залюбки вгородять у тебе ножа, якщо ти ще трохи протримаєш їх у цій дірі.

― Піди й спитай Кай Шана, чи буває радіотелеграф,― відказав Густ.― Він тобі скаже, що такі речі існують і що кораблі можуть розмовляти один із одним, навіть якщо їх розділяє тисячокілометровий водний простір. А потім скажи тим двом, котрі хочуть мене вбити, що коли вони це зроблять, то ніколи не зможуть використати свою частку здобичі, бо лише я можу привести вас цілими й неуш-кодженими в якийсь порт.

Момулла справді пішов до Кай Шана і спитав, чи дійсно існують такі пристрої, як бездротовий телеграф, що через нього кораблі можуть спілкуватися на великих відстанях, і Кай Шан підтвердив, що існують.

Момулла був вражений; проте він і далі хотів залишити острів, воліючи спробувати щастя у відкритому морі, аніж зоставатися в таборовій одноманітності.

― Якби ж то ми взяли ще когось, хто знає навігацію! ― нарікав Кай Шан.

Того ранку Момулла пішов з іншими двома маорійцями на полювання. Вони вирушили на південь і не встигли ще далеко відійти від табору, коли здивовано почули десь попереду в джунглях звуки людських голосів.

Маорійці знали, що ніхто з їхніх спільників не виходив перед ними, й так само були певні, що острів безлюдний, тож у них промайнула моторошна думка: чи то ж не привиди вбитих моряків та офіцерів із «Каурі»?!

Але Момулла був заінтригований більше, аніж переляканий, і це пересилило в ньому природне бажання втекти від потойбічного. Він жестом наказав товаришам, щоб ті наслідували його, став навкарачки і з завмерлим серцем [147] поповз крізь джунглі в напрямку, звідки долинали голоси невидимих співрозмовників.

Врешті на краєчку невеликої галявини він зупинився і полегшено перевів подих, бо просто перед собою побачив двох чоловіків із плотг й-’крові, які заклопотано розмовляли, сидячи на колоді.

Один із них був Шнайдер, помічник капітана з «Кінке-да», а другий ― матрос на ймення Шмідт

― Думаю, ми спроможні це зробити, Шмідте,― говорив Шнайдер.― Добре каное не важко буде збудувати, а троє з нас, веслуючи, зможуть за день перегнати його на материк, якщо вітер буде сприятливий, а море спокійне. Немає ніякої потреби чекати, поки цей чоловік збудує достатньо великого човна, щоб забрати усіх, бо всі уже потомились і виснажені цілоденною рабською працею. Зовсім нам не треба рятувати англійця. Я гадаю, хай він сам собі дає раду.― Шнайдер замовк на мить, тоді подивився на співрозмовника, перевіряючи, як той сприймає його слова, й повів далі.― Але ми можемо взяти жінку. Сором лишати такий ласий шматочок, як вона, в такому Богом забутому місці, як цей клятий острів.

Шмідт подивився на нього й вишкірився.

― То ось куди вітер дме, га?― спитав він.― Чого ж ти мені зразу не казав? Скільки даси, як допоможу . тобі?

― Вона мусить добряче заплатити нам за те, що ми її повернемо до цивілізованого світу,― пояснив’Шнайдер.― Я скажу тобі, що я зроблю. Я просто поділюся з тими двома, хто допоможе мені. Я візьму половину, а вони поділять другу половину поміж себе― ти і ще хтось, хто пристане до нас. Мені вже це місце в печінках сидить, і чим швидше я звідси виберусь, тим краще. Що ти на це?

― Гаразд,― відповів Шмідт.-^ Самотужки я до материка, здається, не дістанусь, та й ніхто з наших хлопців теж, тож схоже, що ти єдиний, хто добре знається на навігації, і я матиму з тобою справу,

Момулла нашорошив вуха. Він тямив на всякій говірці, яку чувати в морях, і йому довелося чимало плавати на англійських кораблях, тож марієць чудово зрозумів, про що йшлося між Шнайдером і Шмідтом, перш ніж з’явитися їм на очі.

Він підвівся і ступив на галявину. Шнайдер і його товариш схопилися так, наче побачили привида. Шнайдер сягнув по револьвер. Момулла підніс угору правицю долонею вперед, даючи знати, що прийшов з миром. [148] ― Я друг,― сказав він.― Я чув вас, але не бійтеся, я вас не викажу. Я можу допомогти вам, а ви мені.― Тоді до Шнайдера: ― Ти можеш керувати кораблем, але в тебе немає корабля. У нас є корабель, але ніхто не може ним керувати. Якщо ти підеш з нами, нічого не питаючи, ми дамо тобі корабель, щоб ти плив куди хочеш ― але після того, коли висадиш нас в одному порту, котрий ми тобі згодом назвемо. Ти можеш узяти жінку, про яку тут ішлося, і ми теж не будемо нічого питати. Згода?

Шнайдер зажадав подробиць і дістав їх стільки, скільки Момулла вважав за потрібне дати. Потім маорієць оголосив, що вони повинні побалакати з Кай Шаном. Двоє моряків із залоги «Кінкеда» провели Момуллу і його приятелів до місця, де джунглі межували― з табором заколотників. Тут’Момулла залишив їх, а сам пішов на пошуки Кай Шана, попередньо наказавши двом маорій-цям наглядати за двома моряками ― на випадок, якби вони передумали й вирішили втекти. Шнайдер і Шмідт були, по суті, в полоні, хоча самі про це не здогадувалися. Врешті Момулла повернувся з Кай Шаном, якому вже коротко встиг змалювати, яке їм випало несподіване щастя. Китаєць довго балакав із Шнайдером, аж доки своїм природнім чуттям пересвідчився, що Шнайдер такий пройдисвіт, як і він. і так само хоче покинути острів. Ці дві обставини не*0 залишали сумніву в тому, що Шнайдер піде далеко й візьме командування «Каурі» на себе. Але Кай Шан знав, що знайде спосіб уплинути на цього чоловіка так, як йому буде вигідно.

Шнайдер і Шмідт пішли від них і дорогою до свого власного табору відчували велике полегшення по всьому, що спіткало їх цього дня. Нарешті вони побачили реальну можливість забратися з острова на справжньому морському судні. Не буде більше каторжної праці на будуванні корабля, не буде ризикованого плавання в саморобному човні, який мав більше шансів піти на дно, аніж досягти материка.

їм також допоможуть захопити жінку, вірніше, жінок, бо ж Момулла, коли почув, що там, в іншому таборі, є ще й чорношкіра жінка, наполіг, щоб і її прихопили з собою. Коли Кай Шан і Момулла повернулися у свій табір, то виснували, що Густ їм більше не потрібен. Обидва пішли просто до шведа в намет, де той звичайно перебував о цій порі дня. Звісно, куди зручніше для всіх було б залишатися на кораблі, але вони гуртом вирішили, що безпечніше 6jwe таборувати на березі.

14»

Всі знали, що ніхто в душі не довіряє нікому. Тож небезпечно було будь-кому з команди зійти на берег, лишаючи «Каурі» в руках інших. Тому було вирішено, щоб на борту перебувало двое-троє, а решта товариства ― тут.

Коли двоє матросів ішли до Густового намету, маорієць помацав лезо свого довгого ножа заскорузлим великим пальцем. Швед відчув би себе вельми незатишно, якби побачив цей промовистий жест або прочитав думки цього жорстокого бронзоволицього чоловіка.

Сталося так, що Густ цієї хвилини перебував у наметі, де жив кок, а цей намет стояв за кілька метрів од його власного. Тому він почув, як наближаються Кай Шан і Момулла, .але ж не здогадався, чого їм, власне, треба.

На його щастя, швед саме визирнув з намету кока тієї миті, коли Кай Шан і Момулла заходили до його власного житла,і завважив скрадливість у їхніх рухах, яка не дуже лучилася з товариськими намірами, а коли ці двоє зникли всередині, Густ помітив зблиск довгого ножа, якого маорієць Момулла тримав за спиною.

Швед вирячив очі, волосся йому заворушилося на голові. Він зблід, попри свою засмагу, й чимшвидше вибрався з кокового намету. Густ не мав наміру з’ясовувати подробиці їхніх намірів, які й так були надто прозорі.

Було очевидно, що Кай Шан та Момулла змовилися і прийшли по його життя. Досі відома всім обставина, що лише він, Густ, може керувати «Каурі», була гарантією його безпеки, але, мабуть, сталося щось нез’ясовне, чого він не знав, і підштовхнуло спільників позбутися його.

Не гаючи часу, Густ стрімголов чкурнув берегом до джунглів. Він боявся джунглів, невідомі звуки долинали звідти і жахали його ― звуки заплутаних лабіринтів дивовижної країни, що починалася тут, біля самого берега.

Але хоч як Густ боявся джунглів, набагато більше він остерігався Кай Шана і Момулли. Небезпеки джунглів були більш чи менш імовірні, а от небезпека, яку являли його товариші, була надто реальна. Він боявся як мотузки китайця, так і ножа Момулли. Тому він обрав джунглі. [150]

21
ЗАКОН ДЖУНГЛІВ

У Тарзановім таборі, завдяки попрозам та обіцяним винагородам, мавполюдові нарешті вдалось майже закінчити обшивку ялика. Більшу частину роботи вони з Мугамбі виконали своїми власними руками, та ще й на додаток забезпечували табір м’ясом.

Шнайдер довго бурчав і врешті, відкрито полишивши роботу, вибрався, із Шмідтом у джунглі на полювання. Він сказав, що йому потрібен відпочинок, і Тарзан, щоб не робити ще прикрішим і так неприємне ja6ipHe життя, без будь-яких заперечень дозволив чоловікам піти в джунглі.

Однак наступного дня Шнайдер начебто відчув докори сумління за свій вчинок і сам, без примусу, взявся до роботи над човном. Шмідт теук працював добровільно, і лорд Грейсток привітав себе з тим, що нарешті в людей прокинулась потреба в роботі, до якої їх просили, і відповідальність за збереження загального спокою в товаристві.

Тарзан теж відчув значне полегшення ― вперше після того, що йому довелось пережити протягом багатьох останніх днів. Він вирішив цієї полудневої пори пополювати далеко в джунглях на стадо невеликих оленів, яке,за словами Щнайдера, вони із Шмідтом бачили там напередодні. Шнайдер бачив оленів ніби на південному заході, і мавполюдглегко пробирався туди через заплутані хащі.

Поки він ішов туди, з півночі прибуло шестеро бридких людей, що скрадалися джунглями так, як це робить той, кому доручили скоїти зло.

Зарізяки думали, що йдуть непомлчені, але слідом за ними, майже від тієї миті, коли вони залишили свій табір, ступав покрадьки високий чоловік. У його очах горіли ненависть і страх, а також велика цікавість. Чому Кай Шан, Момулла й інші так обережно прямують на південь? Що вони хочуть там знайти? Густ збентежено похитав низьколобою головою. Але він все одно дізнається! Ітиме за ними й вивідає їхні плани, а потім, якщо вдасться, зруйнує їхні наміри ― це без сумніву.

Спершу Густ подумав, чи не його шукає зграя, але згодом, поміркувавши ліпше, переконався, що це не так, оскільки вони добилися всього, чого хотіли, вигнавши [151] його з табору. Кай Шан чи Момулла ніколи б не пішли на такі жертви, переслідуючи його чи когось іншого, якби це не поповнило їхні кишені грішми. А що Ґуст грошей не мав, то ставало очевидним: лиходії шукають не його.

Тим часом,вистежуваний гурт зробив зупинку. Шестеро сховалися в зеленій гущавині обіч звіриної стежки, якою прийшли. Густ, щоб краще було видно, видерся на гілля поблизького дерева, пильнуючи, щоб листяна запона добре ховала його від очей колишніх товаришів.

Йому не довелося довго чекати, бо з’явився незнайомий білий чоловік, що обережно пробирався стежкою з півдня. Вгледівши новоприбулого, Момулла і Кай Шан піднялись зі своїх сховків і привіталися з ним. Густ не міг підслухати, про що ті троє говорили. По розмові білий подався назад ― туди, звідки прийшов.

Цим чоловіком був Шнайдер. Наближаючись до свого табору, він обійшов його з другого боку й задихано вбіг між намети. Схвильовано поспішив він до Мугамбі.

― Мерщій! ― закричав колишній помічник капітана.― Ті твої мавпи схопили Шмідта і, якщо ми не поспішимо на порятунок, вони уб’ють його. Ви ж можете відкликати їх самі! Візьміть із собою Джонса й Саллівена, бо; може, вам знадобиться допомога, і біжіть до нього якнайшвидше. Йдіть звіриною стежкою милю в південному керунку. Я залишусь тут. Дуже задихався, поки біг до вас!

І, важко дихаючи, опукою впав на землю.

Мугамбі вагався. Його залишили охороняти двох жінок. Вождь не знав, що діяти, і тоді Джейн Клейтон, що чула розповідь Шнайдера, благально звернулась до чоловіків.

― Не роздумуйте! ― сказала вона.-* З нами все буде гаразд! Коло нас залишиться містер Шнайдер. Іди ж, Мугамбі! Треба рятувати небораку!

Шмідт, що лежав, заховавшись серед кущів край табору, лише посміхався на це. Мугамбі, послухавшись своєї пані, але все ще не певен, чи правильно чинить, побіг на південь. Разом із ним рушили Джонс і Саллівен. Щойно вони зникли, Шмідт підвівся з землі й попрямував у північному напрямку в джунглі. Через кілька хвилин на краю просіки завидніла постать Кай Шана з Фахана. Шнайдер побачив китайця і дав йому знак, який свідчив, що узбережжя вільне…

Джейн Клейтон і жінка з племені мосула сиділи біля входу в намет білої леді, спинами до головорізів, що наближалися. Тільки тоді жінки довідались про присут― [152] ність чужих, коли несподівано в таборі з’явилося шестеро обідраних бандитів.

― Ходімо! ― сказав Кай Шан, показуючи на митах, щоб жінки встали і йшли за ним.

Джейн Клейтон скочила на ноги, шукаючи поглядом Шнайдера. Він стояв серед прибульців, глумливо сміючись. Поряд із ним був Шмідт… Джейн зрозуміла, що стала жертвою змови.

― Що це означає? ― запитала леді Грейсток, звертаючись до Шнайдера.

― Це означає, що ми знайшли корабель і можемо тепер вирватися з Острова Джунглів,― відповів той.

― Чому ж ви відіслали Мугамбі та інших людей у джунглі? ― допитувалась Джейн -Клейтон.

.― Вони не їдуть із нами. Лише ви, я і жінка з племені мосула.

― Ходімо! ― повторив Кай Шан і схопив Джейн Клейтон за зап’ястя.

Один з маорійців схопив за руку негритянку, а коли та почала кричати, вдарив її в обличчя.

Мугамбі мчав через джунглі на південь. Джонс і Саллівен лишились далеко позаду. Якийсь час вождь іще біг, щоб порятувати Шмідта, але ніде не було видно ознак ні зниклого чоловіка, ні когось із Акутових мавп. Нарешті він зупинився і голосно дав сигнал, яким вони з Тарзаном гукали великих антропоїдів. Відповіді не було. Коли підійшли Джонс і Саллівен, чорний воїн усе ще подавав свій таємничий сигнал. Ще близько милі Мугамбі йшов, час від часу отак погукуючи.

Врешті йому відкрилась вся правда, і він мов настраханий олень, продираючись крізь гілля, помчав назад до табору. Прибувши на місце, одразу побачив, що його побоювання цілковито підтвердились. Леді Грейсток і жінка з племені мосула зникли. Те саме, очевидно, трапилось і з Шнайдером. _-

Коли прибігли Джонс і Саллівен, Мугамбі мало не повбивав їх із злості, гадаючи, що й вони в змові. Матросам ледве вдалось переконати негра, що вони нічого про це не знали. Поки троє стояли, розмірковуючи, де б могли подітися жінки та їхні викрадачі та навіщо це було потрібне Шнайдерові, з гілля дерева зістрибнув Тарзан і через просіку підійшов до них.

Його пильне око завважило відразу, що скоїлось щось дуже лихе. Після розповіді Мугамбі Тарзанові вилиці напружились, -брови зійшлись ― він задумався. [153]

На що сподівався той, хто викрадав Джей Клейтон h табору на маленькому острові, де неможливо порятуватись від Тарзанової помсти? Мавполюд не міг припустити, щоб викрадач був таким дурнем. Помалу Тарзан став дещо розуміти.

Шнайдер не вчинив би так, коли б не був цілком певен способу покинути Острів Джунглів разом із своїми жертвами. Але для чого він узяв із собою ще й чорношкіру? Отже, там ще мусять бути такі, що хотіли б мати темношкіру жінку…

― Ходімо,― кинув Тарзан.― Нам залишається одне -― йти слідом за ними.

Тільки-но він мовив це, як із джунглів вийшла висока незграбна постать. Вона з’явилася з північної сторони табору. Проява прямувала до чотирьох чоловіків, які її вперше бачили. Жоден із чотирьох навіть подумки не припускав можливості того, що на неприязних берегах Острова Джунглів можуть мешкати якісь •інші людські істоти, окрім тих, що в їхньому таборі. Це був Густ.

― Ваших жінок викрадено,― сказав він.― Якщо ви ще хочете побачити їх хоча б раз, ходіть швидко за мною. Якщо ми не поспішимо, то «Каурі» підійме якір і вийде в море ще до нашого приходу.

― Хто ти? ― запитав Тарзан.― Що ти знаєш про викрадення моєї дружини й чорношкірої?

― Я чув, як Кай Шан і Момулла-маорієць змовилися з двома людьми з вашого табору. Вони викинули мене з нашого табору й хотіли вбити. Тепер я порахуюсь з ними. Ходімо! -

Густ швидко повів чотирьох чоловіків із табору «Кінке-да» через джунглі на північ. Чи вийдуть вони вчасно до моря? Це мало з’ясуватися за кілька хвилин…

Коли цей маленький гурт пробився нарешті через останню зелену запону й перед лими розкинулась затока, а за нею океан, усі побачили, що доля була таки дуже недобра до них: «Каурі» під вітрилами поволі випливала із затоки у відкрите море.

Що робити? Широкі груди Тарзана підіймались і опускались від хвилювання. Згасла, здавалося, остання іскра надії. Якщо Тарзан у своєму житті втрачав коли-небудь надію, то це був саме той момент: корабель ніс його дружину в страшну невідомість, плив геть, похитуючись на збриженій воді, так близько й водночас так далеко.

Тарзан мовчки стояв, невідривно дивлячись на корабель, що повернув на схід і врешті зник за. мисом, [154] відпливаючи в невідомому напрямку: Тарзан сів на землю і вхопив голову в руки.

Після заходу сонця усі п’ятеро повернулися до табору на східному березі острова. Ніч була парка, задушлива. Вітерець хоч би дихнув, хоч би листочок шелеснув, хоч би хвилька де плеснула. Лише легенько брижилась вода край берега.

Тарзан іще ніколи не бачив Атлантики такою погрозливо тихою. Він стояв на березі, вдивляючись у море туди, де був материк. Його обсіли сумні, безрадісні думки. Із джунглів, десь за самим табором, долинуло зухвале виття пантери. Було щось знайоме в цьому дикому криці, й Тарзан майже мимоволі відповів. За мить на напівтемний берег вислизнула жовто-коричнева тінь Шіти. Місяця н€ було, але небо рясніло діамантами зірок. Дика звірина тихо підійшла до людини. Давно вже Тарзан не бачив своєї, бойової товаришки, але тихе ніжне воркотіння засвідчило: звір усе ще пам’ятає дружбу з людиною.

Тарзан погладив пантеру, а коли вона потерлась боком об його ногу, ніжно погладив її хижу голову. Але очі його й далі вдивлялись у темінь океану.

Раптом він здригнувся. Що це? Напружив зір. Потім обернувся й голосно покликав товаришів, що курили, собі в таборі, розлігшись на ковдрах. Чоловіки прибігли й стали поряд із Тарзаном ― тільки Густ завагався, побачивши біля Тарзана хижого звіра.

― Дивіться! ― вигукнув Тарзан.― Вогні! Корабельні вогні! Це, напевно, «Каурі». Вони попали в штиль! ― У голосі мавполюда звучала поновлена надія.― Ми зможемо наздогнати їх! Ми легко дістанемось туди човном.

― Вони добре озброєні,― заперечив Густ.― Ми не зможемо захопити корабель ― нас лише п’ятеро!

― Нині вже шестеро,― відповів Тарзан, показуючи на Шіту.― А через півгодини м-и матимемо ще більше бійців. Шіта варта двадцятьох чоловіків, а декілька тих, кого я можу привести, разом із ‘нами дорівнюються цілій сотні!

Тарзан повернувся обличчям до джунглів і видав клич. Час від часу він пронизливо кричав, як кричить мавпячий вожак, коли збирає свою зграю. 1*1Тсь із джунглів долинув один крик у відповідь, за ним ще і ще один. Густ затремтів. У яке пекло закинула його доля? Чи не краще було віддати перевагу Кай Шанові та Момуллі перед білим велетнем, який підкорив пантеру й перегукується з іншими звірами джунглів? [155] Через декілька хвилин Акутові мавпи продерлись крізь густий підлісок до узбережжя ― саме тоді, як декілька чоловіків ухопились за кострубату корму човна.

Завдяки геркулесівським зусиллям їм таки вдалось дотягти човна до краю води. Весла з двох малих човнів з «Кінкеда» стали’ щоглами для вітрильного полотна. Ці човни були знесені вітром у море того самого вечора, коли товариство висадилось на берег. Все робилось дуже швидко, тож коли Акут і його друзі прийшли до води, вже можна було сідати в човен.

Жахливий екіпаж іще раз виконав веління свого пана, без ніяких заперечень зайняв місця у човні. Четверо чоловіків, оскільки Густ не насмілився приєднатись до компанії, почергово гребучи, налягли на весла. Дехто з мавп робив те саме. Поволі-човен виплив у море, беручи курс на вогні, що ледь погойдувались на воді.

Сонний вартовий не дуже пильнував на палубі «Каурі», поки внизу Шнайдер походжав каютою туди-сюди, сперечаючись із Джейн Клейтон. У каюті, де замкнули Джейн, вона знайшла в шухляді стола револьвера і зараз тримала колишнього,помічника капітана з «Кшкеда» під прицілом.

Жінка з племені мосула стояла біля неї навколішки, а Шнайдер походжав коло дверей, погрожуючи, благаючи й даючи обіцянки, але все намарно…

З палуби раптом долинув застережливий крик, а за ним постріл. На мить Джейн Клейтон послабила свою увагу й подивилась у світловий люк. Цієї самої миті Шнайдер стрибнув на неї.

Вартовий уперше запідозрив, що не лише за тисячу миль від «Каурі» є інші кораблі, аж тоді, коли побачив над бортом свого пароплава голову й плечі якогось чоловіка. Матрос відразу зірвався на ноги й націлив револьвера в чужого. Це ж його окрик чула Джейн, а пізніше постріл, що відвернув її увагу від Шнайдера.

А тим часом мирна тиша на палубі змінилась несамовитою колотнечею. Залога «Каурі» висипала на палубу в повному озброєнні ― з револьверами, кортиками й звичайними довгими ножами. Але тривога була запізніла. Тарзанові звірі вже перелізли через борт. З ними був і Тарзан, і двоє чоловіків із команди «Кінкеда».

Коли заколотники вгледіли жахливих диких звірів, їхня відвага де й поділась. Вони спромоглися лише на декілька револьверних залпів і кинулись врозтіч шукати порятунку. Але Акутові мавпи були спритніші за них. Хоч зарізяки, [156] репетуючи з жаху, забиралися щонайвище, мавпи стягували людей з їхніх високих сідал. Звірі, без контролю Тарзана, що кинувся шукати Джейн, нівечили як хотіли нещасні жертви, котрі попадалися їм до лабет.

Шіта тим часом угородила свої величезні ікла в чиюсь, шию. Аж раптом її погляд вихопив Кай Шана, що кинувся навтікача до своєї каюти.

Страницы: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11

Ваш відгук

Сторінки

Рубрики

Пошук

Мітки

Архів

Вересень 2017
П В С Ч П С Н
« Бер    
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930  

Підписка

  • Цікаве