Едгар Берроуз. “Тарзан та його звірі”
Пронизливо верескнувши, Шіта метнулася за ним. її вереск злився з майже таким самим зойком непідробного жаху переляканого китайця. Кай Шан, добігши до каюти на частку секунди раніше, ніж пантера, спробував одразу ж захряснути за собою” двері. Проте не встиг ― масивне тіло Шіти вже навалилось на двері каюти. За мить Кай Шан зіщулився в кутку каюти, щось белькочучи й волаючи. Пантера легко дострибнула до своєї жертви, й поганюче життя Кай Шана з Фахана закінчилось. Шіта жадібно пожирала жорстку, жилаву плоть.
Не минуло й хвилини після того, як Шнайдер накинувся на Джййн Клейтон і вирвав револьвер з її рук, коли позад них у дверях став високий напівголий білошкірець.
Він тихо ковзнув по каюті, і Шнайдер раптом відчув на своєму горлі чиїсь м’язисті пальці. Шнайдер повернув голову, щоб побачити, хто ж на нього напав, і очі його округлились, угледівши мавполюда.
Тарзанові пальці безжально стискали Шнайдерові горло. Зрадник силувався щось кричати, про щось благати, але жоден звук так і не вихопився з його вуст.
Джейн Клейтон схопила свого чоловіка за руки й . спробувала відчепити їх від горлянки вмирущого, але Тарзан лише заперечливо похитав головою.
― Більш ніколи,― мовив він тихо,― я не даруватиму негідникам життя. Через це я лиш страждаю, і ти страждаєш через мою доброту. Надалі ми можемо бути певні за цього негідника ― він більш ніколи не вчинить нічого лихого ні нам, ні комусь іншому.― І різким порухом зігнув шию нещасному, аж поки пролунав сухий тріск і тіло же’ртви, пряме й нерухоме, витяглось, затиснуте руками мавполюда. З огидою Тарзан відштовхнув труп набік. Разом із Джейн і жінкою з племені мосула він пішов на палубу.
А тут битва вже й, закінчилась. Лишилися живі Шмідт, Момулла та ще двоє, бо знайшли притулок у носовому кубрику. Всі інші загинули жахливою заслуженою смертю під іклами Тарзанових звірів. Уранці сонце освітило сумну картину на нещасливій «Каурі». Але цього разу кров, що ” [158] забарвила цю білу обшивку, була аж ніяк не безневинною.
Тарзан випхнув наперед тих, хто встиг заховатися в носовому кубрику, і, без зайвих слів та пояснень, змусив допомагати керувати судном; інакше― нагла смерть!
Зі сходом сонця подув стійкий бриз, і «Каурі» з розгорнутими вітрилами рушила до Острова Джунглів. Через декілька годин Тарзан підібрав там Густа й попрощався з Шітою та Акутовими мавпами, висадивши їх на берег, щоб зв’ірі жили своїм природним диким життям, яке вони так любили. За мить мавпи й пантера зникли у прохолодних хащах рідних джунглів.
Навряд чи вони знали про те,, що Тарзан мав їх полишити. Можливо, лише більш розвинутий Акут здогадувався про це. Він єдиний із звірів залишився на березі й дивився, як човен відпливає до шхуни, забираючи геть його повелителя. Доки Джейн і Тарзан могли вдивлятись у далечінь, вони бачили самотню постать антропоїда, який нерухомо стояв на,збитому прибоєм піску Острова Джунглів.
* * *
Минуло три дні, й «Каурі» зустріла на своєму шляху військовий корабель «Шорвотер», через рацію якого лорд Грейсток зв’язався з Лондоном. Таким чином він дізнався про те, що сповнило його серце й серце леді Грейсток радістю й теплом: маленький Джек перебував у безпеці в міському помешканні лорда Грейстока.
Лише коли вони добулися до Лондона, їм пощастило дізнатись докладніше про низку подій, внаслідок яких дитина збереглась неушкодженою. З’ясувалося, що Ро-ков, боячись забрати дитину на борт «Кінкеда» вдень, заховав її в потаємному місці, де переховували безіменних дітей, а забрати хлопчика на пароплав надіявся, коли стемніє. Його спільник і перший помічник Павлович, згідно з наукою, яку він пізнав від свого підступного шефа, не втримався від спокуси зрадити й нажитись. Цим завжди вирізнявся і його начальник. Отож, спонукуваний думкою про величезну винагороду, яку б він міг одержати, повернувши дитину, Павлович розкрив таємницю родинного походження хлопчика жінці, котра утримувала там сирітський притулок. З її допомогою він підмінив хлопчика іншою дитиною, добре знаючи,’що Роков ніяким чином не здогадається про обман. [159]
Жінка пообіцяла доглянути дитину, доки Павлович* повернеться до Англії. Але вона своєю чергою спокуси-; лась на золото й не втерпіла, виказала правду. Таким чином почались переговори з довіреними людьми лорда Грейстока щодо повернення дитини.
Есмеральда, стара негритянка-служниця, свою поїздку’ на час відпустки до Америки саме тоді, коли викрадено. малого Джека, витлумачила як втручання злої долі. Вонаї повернулась до Англії і посвідчила особу Джека. Винаго-1 рода була виплачена, й, через десять днів після викраден-; ня, майбутнього лорда Грейстока живого-здорового по-! вернуто до батьківського дому.
Таким чином» останній і найбільший з усіх злочинів? Ніколая Рокова не лише не здійснився через зраду, якої:, той навчив свого єдиного друга, а й призвів до смерті^ самого архінегідника. Загибель Рокова принесла спокій-; . лордові і леді Грейстокам, чого ніколи не можна було-і сподіватись, доки в тілі й свідомості ницого росіянина, хтої вигадував проти них все нові підступи, залишалась хоч іскра життя.
Роков був мертвий, а оскільки доля Павловича була: невідома, подружжя мало повне право вважати, що й помічник загинув серед жахливих джунглів. Там його бачили востаннє. Отже, Грейстоки могли сподіватись, що звільнилися від підлості цих двох людей -єдиних ворогів,; яких остерігався Тарзан, бо ж ті боягузи мстили не йому самому, а завдавали підступних ударів його рідним.
* * *
Нарешті щаслива родина вся зібралася в домі Грейстоків. Це і сталося того дня, коли лорд Грейсток та його дружина зійшли з борту «Шорвотера» на землю Англії. Разом з ними були Мугамбі й жінка з племені мосула, яку вождь знайшов на дні каное того вечора на березі маленької притоки Угамбі. Негритянка побажала залишитись зі своїм новим паном і господарем, а не повертатись до того старого, від якого тоді втекла.
Тарзан запропонував обом поселитись у його широких, володіннях в Африці, у землях Вазирі. Незабаром вони й помандрували туди.
Можливо, ми ще зустрінемось з ними серед первісної краси похмурих джунглів і широких рівнин, що їх так любить Тарзан із племені великих мавп.
Хто знає?