Марко Кропивницький. “Дай серцеві волю, заведе у неволю”

розірвуть тіло, виклюють очі, вирвуть з грудей і серце… А! Нехай
рвуть, шматують!.. Не жаль мені свого ‘ серця!..
Іван. Ти все лютуєш?.. Заспокойся! Все смерть перед тобою маріє! Ти
ще будеш жити…
Микита. Ні вже… А хочеться жити!.. (Лякається). , Одійди, сатано!
Геть!.. Бачиш, як очі його горять!..
Іван (убік). Що це з ним вчинилося? (До нього). Опам’ятайся,
Микито!.. Горенько мені з тобою!..
Микита (тремтячи). Проказуй молитву, а я за тобою промовлятиму!..
Боже, боже, боже! (Хапається за груди і встає). Що це зо мною?.. У мене
у грудях холоне!.. В очах світ темніє!.. Світи, світи, місяцю-зраднику!
Я вмирати не хочу, не хочу!.. Води, хоч рісочку води!.. Боже, не карай
мене!..
Іван виходить.
Вона, ондечки вона. Одарка!.. Ти, ти, зоре моя?.. Ти прийшла до мене?
Ти вже не боїшся мене?.. Сюди… Руку, дай твою руку до голови… О, як
мені легко, Одарко, Одар… Од… (Помирає).
Іван (увійшов з кухлем). Бідний, сердешний страднику! Боже, прийми
його грішну душу!.. Семене, Одарко, вставайте!
Семен (встає). А що таке?
Одарка (побачила долі Микиту). Що це з ним?
Іван. Не здолав, сердега, свого горя!
Одарка (журливо). Помер?!
Завіса

Страницы: 1 2 3 4

Ваш відгук