Марко Кропивницький. “Пошились у дурні”

Шутка-оперетта в 3-х діях.

ЛИЦЕДІЇ:
Максим Кукса, багатий міщанин, мірошник, удовець.
Оришка, старша його дочка, літ 19.
Степан Дранко, багатий міщанин, коваль, удовець.
Горпина, старша його дочка, літ 18.
Антон, наймит Куксів, молодий парубок.
Василь, наймит Дранка, молодий парубок.
Скакунець, волосний писар.
Ничипір, захожий чоловік, літ ЗО.
Гості і нар од.

Діється в містечку.

ДІЯ ПЕРША

На кону з обох боків плетені тини, з-за котрих виглядають хати,
повітки, амбари, хліви, комори і інше. Під тинами лави. З лівого боку
господа Кукси, з правого-Дранка. За господою Кукси видко водяного млина,
за господою Дранка – кузню.

ЯВА 1 З млина виходить Кукса і Антон.

Кукса. Отак ось, як бачиш, любий мій козаче, Куди оком згляну чи
ногою стану, Скрізь кривда панує та правду гальмує.
Антон. Ох, правда, паноче, що і так буває.
Це вже так сказали, як пером списали.
Разом. Ох, тяжко, тяжко, жить в світі важко.
Кукса. Так, як шашоль, точе серце тобі й душу, Розум так здавило, як
мущир папушу, Що вже далі буде, чи вгадають люди? Ох, правда паноче, і
т. д. Доглядай, доглядай, кажу тобі, більш як
Антон. Кукса. свого ока! Антон.
Та вже не турбуйтесь, хазяїн, ніхто вам так не потрапить догодити, як
я: надійтеся на мене, як на кам’яну гору!
Кукса. От одного тільки ніяк я не розберу: за віщо ти так ненавидиш
отого бабського роду?
Антон. За віщо? Довго розказувати! А тільки як побачу молодицю, а
найпаче дівчину, то так мені з душі і верне, мов муху проковтнув… А
ваших дочок нена-видю через те, що ви мені, хазяїн, дуже полюбились, і
жаль мені вас, просто біда, як жаль, що ви так з ними бідкаєтесь!..
Кукса. Ох бідкаюсь!.. А ти не гніваєшся на мене, Що я тебе частенько
ганяю або по зубах дам?.. , Антон. Борони мене, боже! Хазяїн може й
спати, \ гуляти, і на те він є хазяїн; а наймит повинен щодня й щоночі
працювати…
Кукса. Розумно міркуєш!..
Антон. З нашим братом, з наймитом, без лайки або без бійки не можна.
Нас треба бить, та ще й добре, бо ми дурні!..
Кукса. Три місяці ти в мене служиш, а я тебе вже так уподобав, як
рідного сина!..
Антон (цілує йому руку). І я скажу, що не знаю, чи любив я свого
батька так, як вас люблю! (Помовчав). Давно вже я хочу спитати вас, бо
знаю, що ви один на всім світі скажете мені достомітну правду: навіщо
оті баби на світі?
Кукса. Ай справді, навіщо вони?
Антон. Без бабів, здається, краще б жилося на світі.
Кукса. Краще б? Так, так!..
Антон. Так нащо ж вони, оті баби, на світі?
Кукса. Не скажу, голубчику, не скажу!.. Скільки разів і я міркував
над цим заплутаним ділом… Звісно, бог сотворив!
Антон. На спокусу?
Кукса. О, о! Якраз за хвоста упіймав!.. Іменно на спокусу!
Антон. От спасибі, що ви мені це сказали, а то я морочився,
морочився!.. Тепер ви мені розв’язали рота… От хоч би сказать про
Оксану, сусідську наймичку…
Кукса. Що тане?
Антон. Я позавчора бачив, як ви отам, за повіткою, женихалися з нею!
Кукса (тривожно). Що? Бачив?
Антон. І чув, як ви їй казали, що купите на спідницю моднього ситцю і
платок…
Кукса. Чув? (Убік). Попався. (До нього). Ти чув? Гляди ж, не
проговорись сусідові Дранкові… То я хочу її переманити до себе у яа
&ми.
Антон. Нащо ж ви мене обдурюєте? Бачите, як я перед вами викладаю всю
свою душу, а ви… Я ж чув, як ви їй сказали: “Вийди, як стемніє, на
леваду!..”
Кукса. Не казав!
Антон. Ні, казали, іменно казали!
Кукса. Далебі, що про леваду я ні слова не казав!..
Антон. Ну, може, це мені тільки почулося!.. Одначе я зараз-таки тоді
подумав: чи не диявол то під дівочою одежею скушає мого хазяїна?
Кукса. А що ти думаєш, може…
Антон. Піду ж я, думаю собі, до попа і попросю його, щоб він
одмолитвував мого хазяїна!..
Кукса. До попа? Чи ти ж не здурів?
Антон. Я ж ще не ходив, а тільки наважився! Як я знаю, що піп має вас
за чоловіка богомільного і богобоязливого…
Кукса. Так, так… Я такий, такий справді! Ти не ходи до попа, а я
краще сам йому признаюся на духу!
Антон. Нехай би та Оксана до мене липла, це не диво б було, бо я
парубок і молодий чоловік; а що ж їй на вас уподобалось?
Кукса. Скушеніє, диявольське скушеніє!
Антон. Вже ж не лисина ваша?
Кукса. Що таке?
Антон. Я той… я помилився!-. Я хотів спитать, чи не гроші ваші її
скушають?
Кукса. Які гроші?
Антон. А ті, що ви на тім тижяеві переносили уночі на леваду у
полив’яному глечику.,.
Кукса. Не переносив!..
Антон. Шкода тільки, що я не бачив, куди ви переховали той глечик!
Кукса. Не бачив?
Антон. Якби я бачив, то зараз би взяв їх…
Кукса. Взяв би?
Антон. Чого ви так злякались? Я ж кажу, взяв би їх, приніс би до вас
та й сказав би: ховайте краще ваші копятали!
Кукса. Справді?
Антон. Я зроду не брехав.
Кукса (дивиться на нього). Отже я не розберу тебе, що ти за людина…
Антон. Я? Сама правда!
Кукса. Може, може!.. Ну, та й боихмн тя на словак!
Антон. О, я на словах, як на органах!
Кукса. Бачу, бачу! Музиканті Хе-хе-хе! Ану, подивись мені в вічії
Антон дивиться.
Здається, що ти ж брешеш. Ну, то я ж тут доглядай за дівчатами. оце
піду, ти.
Антон Та вже не бійтесь, і ока не заплющу! Може, й радий був би
заплющить хоч одне око, та коли ж мені так баби починили, що сон у мене
навік одняли!
Кукса. Ну, прощай до якого часу!
А н т о н (доганя ззаду і кричить). Слухайте, хазяїн!
Кукса. А що там ще таке?
Антон Ви вже, пожалуста, не зачіпайте отієї Оксани, нехай вона
скисне!
Кукса. Скушеніє, чисте навожденіє! Та яехай вона… Нав’язалася… а
люди і почнуть пащекувать… (Пішов).
Антон Ну, коли б мені удалось ще тебе піймати хоч на одній провині,
тоді б ми з тобою потягались!
ЯВА 2 Ті ж і Василь (виходить з кузні).
Антон Ну?
Василь. Ні ну, ні тпру!
Антон Погано пан пише! Ну, а я свого огаря трохи гнуздаю! Ось-ось
скоро й цурку надіну на губу!
Василь. А знаєш, братухо, що я дещо придумав?
Антон Кажи що!
Василь. Коли вже діло доходить до нікуди, то треба на хитрощі
пускатись!
Антон. Я це давно знав і так і роблю! Бо в світі на гроші та на
господарські достатки більш бідних людей, ніж багатих, а що на розум
бідних, то ще більш. І ті люди, що живуть в достатках, здебільшого мають
дивну натуру: вони не можуть ступить і одного ступеня без поводиря, а
інші то ще й гніваються, чом їх за ніс не водять!..
Василь. Як же це так? Я й не розберу!..
Антон. А ось розміркуй! Наприклад, от скажу про мого хазяїна: коли б
я не запевнив його у тім, що нена-видю бабського роду, чи він дав би
мені під пригляд своїх дочок?
Василь. Ай справді!
Антон. Перш він боявся вийти за подвір’я, мучився, сердешний, не спав
спокійно, не їв, не пив… Все йому здавалось, що його дочки за хлопцями
бігають…” А тепер він пішов собі до людей безпечно. Стало бить, я водю
його за ніс йому ж на користь!
Василь. Ну, та й хитрий же ти!
Антон. Та й ти ж на хитрощі пускаєшся?
Василь. Моїми хитрощами я тільки себе дурю! Скажу тобі, братухо, що
без Горпини мені краще в ополонку головою!..
Антон. От ще що вигадав! Нехай накладають на себе руки ті, за котрими
є кому жалкувати; а наш брат, бідолаха, загине не своєю смертію, то
скажуть: “Туди йому й дорога, ледацюзі!” Я теж кохаю Оришку, а що ж ти
вдієш? Треба хитрувати: не можна через тин-лізь попід тин!..
Василь. Ти мені щодня одне й те ж кажеш. Кажу тобі, що мені не
ждеться!.. Ні, я рішив! Оце я зараз несу роботу в містечко та забіжу до
писаря, він мені ро-дак, і щось-то вже він мені та порадить! Я чув, що
мій хазяїн не сьогодні-завтра дожида жениха з города, хтось-то має
приїхати сватати Горпину!..
Антон. І мій натяка частенько про якогось жени-. ха, теж з города.
Василь. Піду упаду прямо писареві в ноги, нехай визволя обох нас!..
Антон. Яким побитом?
Василь. Про те вже він знає. (Пішов).
Антон. А може, й справді писар що-небудь при-дума? Чув я, що писарі
на ці штуки великі майстри. Що ж це Оришка й досі не виходить? Сказала
ж: “Як тільки батько з двору, то зараз і вибіжу!” (Побачив Оришку). Іди,
Оришко, не бійся! Батько ондечки, вже ледве манячить. Пішов по людях
гроші правити за пе-реміл, то, може, там і геть-то загостюється…

ЯВА З
Оришка і Антон.
Оришка. Ох, я так вся і тремтю!
Антон. Бог зна, чого ти лякаєшся!
Оришка. Де ж пак! Нещаслива наша доленька, Що й побалакати не
доведеться до ладу…
Антон. Що ж, коли батько твій, бач, все гне на те, Щоб до його дочок
сватались дукарі або купці.
Оришка. Ох, горенько тяжке! “Віддам,- кажуть,- тебе хоч за старого та
беззубого, аби б за грошовитого!”
Антон. То-то ж бо й є! Що не кажи, а велике діло гроші! А ти послухай
батька, покорись йому та йди хоч за чорта лисого!
Оришка. Бог з тобою, Антоне, як це ти говориш? Ти гніваєшся за щось
на мене? І через те так кривдиш мене? Чи я ж тобі у чім зрадила?
Антон А то ж і ні? На глум я тобі здався, чи як? Он і вчора
цілісіньку ніч виходив по леваді, а ти й не прийшла!.. А я ходю, як
дурний… Мало не до світа блу кав та виспівував! (Помовчав). Ну,
Оришко, що ж, на думалась ти про те, що я тобі казав?
Оришка. Скажу прямо батькові: віддайте мене за Антона!
Антон Коли ж то буде?
Оришка. Як тільки спобіжу таку годину, що вони не будуть сердиті.’..
Антон Це буде якраз на маненького Юрія, як ракі свисне! ‘ • і ,
Оришка. Вони інколи бувають таки дуже добрі! Антон На Миколи та й
ніколи!
Оришка. Я скажу їм прямо, що не переживу роз лучення з тобою! ;
Антон Переживеш!
Оришка. Ох, яка твоя мова уразлива! За що ж, милий, ти вражаєш Украй
моє серце? Чи вже ж справді ти думаєш, . Кохання минеться?
Антон. Хоч думаю не думаю, Серця я не змушу:
Воно ниє, воно рветься, Гадиною в’ється! Не приспить його й не споє
Сон-трава ні рута, Одна смерть його загоє Та зілля-отрута.
Оришка. Нащо ж смерть, нехай надія Обгортає душу, Бо без неї, як без
сонця, Загинути мушу. •
Антон. Занехаяв я надію І думки залишив, Тільки серце пориває, То
квилить, то умліває… Не приспить його й не спое Сон-трава ні рута,
Одна смерть його загое Та зілля-отрута.
Оришка. Годі, милий, орле сизий, Годі ж сумувати;
Станем щиро у господа Доленьки благати!
Оришка і Антон.
Боже милий, милостивий,
Згляньсь на нашу долю,
Спаруй серця наші й душі, Вчини святу волю!
Хоч благаю – не вблагаю,
Горя я не змушу, Бо немає йому краю:
Воно палить душу.
Антон. Одначе я все-таки боюсь вірити тобі! Бо не можу я свого серця
заспокоїти!
Оришка (глянула убік). Ой лишенько, батько вже вертаються!
Антон. Чи й справді? (Глянув убік). Так, так! Вже його лихе несе!
Слухай, Оришко, підемо напропале?.. Ні? Чого ж ти мовчиш?.. Ти бачиш, що
серце моє вогнем поняло! Ну, то як собі знаєш, а тільки слухай сюди: хоч
би там і смерть, а щоб ти сьогодні була на леваді!..
Оришка. Буду хоч смерть, а прилину, мій орле!
Пішли.

ЯВА 4 Кукса виходить засмучений і сіда на лаві.
Кукса. Втомився! Не так від ходи, як від тих думок, від того клопоту!
Куди не піду, так думка ноги й поверта додому. (Співи).
Чи мені ж хоч марилось,
А чи у сні верзлось,
Щоб отак на старість
Сумувати пришилось?
За що ж, за що, за що
Ти мене караєш,
У землю вганяєш,
Сили відіймаєш,
Господи! за що?
Доти я був щасливий,
Доти я й не журивсь,
Доти й не знав смутку,
Доки я не женивсь.
Нащо ж, нащо, нащо
Жінку собі взяв,
Дітвори придбав,
Клопоту зазнав,
Господи! нащо?
Сумую я й нудюся,
Світ мені остогид,
Бідкаюсь та б’юся,
Як та риба об лід.
Куди ж, куди, куди
Подінусь з журбою,
З тяжкою нудьгою,
З такою сім’єю- Господи! куди?
Гай, гай! Не поможе, милий боже, і воскова свічка! І за які гріхи
покарав мене господь отим нікчемним зіллям? Ну нехай би сказать одна,
нехай би вже й дві… Ну ще й три сяк-так! А то аж п’ять! Оришка,
Палажка, Оксана, Тетяна, ще й Івга! Ну, як ти даси їм ради? Це ж не те,
що там, як, бува, у млині що-небудь поламається, кулак чи порплиця: цюк
раз, цюк удруге – і полагодив! А тут щоденна, щохвилинна біда!..
Антон (з млина). Хазяїн! Вже Гаврилове жито змололось; чиє тепер
засипать: жидове чи дякове?
Кукса. Засип жидове. З жида швидш гроші виправиш, а з дяка
попоправиш!
Антон пішов.
(Оглянувся). Як це Антон постеріг, що я переховував гроші? Добре, що
я після того ще раз їх переховав!
Антон підкрався ззаду і дивиться з-за плечей.
{Думає, що то собака спинається, кричить). Пішов, Ряб-ко!.. Скільки ж
це у мене бракує до п’яти тисяч? З собою приніс сорок сім рублів. (Знов
кричить). Пішов, Сірко!.. Та у малій скрині під замком шістсот тридцять
чотири, та в глечику на леваді чотири тисячі…
Антон (з-за плечей). А як змелю жидове, тоді чиє засипати?
Кукса (хова гроші). Чиє хочеш!
Антон пішов.
Ні, мабуть, як ляжу спати, тоді й полічу; нема кращої доби лічити
гроші, як уночі, ніхто не мішає! (Помовчав). От старша дочка, Оришка, та
вже й зовсім приспіла, до парубків аж горить… А за нею вже й менша
пнеться вгору, як той будяк! А вже, звісно, коли це зілля пристигло, то
швидш випихай його з двору, бо як перестигне, то ніхто й не
поквапиться… А женихів, як на злість, нема та й нема! Тут би, мовляв,
віддав би й за півня, коли б тільки срібне пір’я… Ну що, якби до
Антонової вроди та грошей хоч рублів п’ятсот, та волів пар зо три, та
земельки… От би зятем був би!.. Чи й справді ж Антон так ненавидить
бабів? Як він постеріг мене з Оксаною?.. Здається, так вже оберігаєшся,
отже ж і постеріг! Мабуть, недаром чоловікові дано два ока… Одначе я
думаю, що на бабу мало й двох очей, то вже таке проклятуще зілля, що за
ним і в чотири не потрапиш! Хоч би сказать і про мою покійну жінку…
Оришка (з хати). Тату! а де я візьму муки на вареники, чи у млині,
чи…
Кукса. Кортить тебе у млин? Тьфу! Все забуваю, Що у мене Антон
служить; ну, з цим навряд чи пожир-кує! (Гука). Піди у млин, нехай Антон
візьме коряк з якого там купецького лантуха. Піди, піди та поцілуй його!
(Регоче).
Оришка. З якої речі? Цілуйтесь самі з ним, коли він вам так до
вподоби! (Пішла). „ Кукса (сміється). Мабуть, вже коли-небудь впіймала
від Антона облизня!

ЯВА 5
Кукса і Дранко.
Дранко (кричить у себе на дворі). І слухати не хочу! Знаю, які
печериці підеш збирати! Сиди мені в хаті, як пришита! Що?.. Ну, ну, ти в
мене поговориш! Що? Підеш-таки? То й не вертайся до двору!
Кукса. Чого то мій сусіда так розлютувався?
Дранко (виходить). Це кара господева! Ні вдень ні вночі і ока не
заплющ, так і зори, як той пес!..
Кукса. Добридень вам, сусіде!
Дранко. Ні, вже, мабуть, мені доки й світ сонця – доброго дня не
бачити!
Кукса. А що там таке трапилось?
Дранко. Відчепіться ви від мене! Раз поз раз липнете до мене, мов
смола до підіска; щодня лізете мені в вічі з своїми питаннями, як пил з
вугілля?.. Здається, добре вже знаєте мій клопіт!
Кукса. А, то ви все про теє?
Дранко. Та вже ж не про онеє! Он у вас від п’ятьох клопоту того повен
міх, аж голова облізла, а в мене їх аж сім… Я вже не раз кажу, що
краще б мені кувадло надесятеро тріснуло, ніж отака щоденна гартівля!
Кукса. Та хай би мені щодня потоки трощило в цурки, опуст
засмоктувало! Дранко. Та що вам? Кукса. Як що? От тобі й здрастуйтеї
Дранко. У вас же їх тільки п’ять! Кукса. Але ж і п’ять… Дранко. Але ж
не сім… Кукса. Але ж і п’ять, кажу!
Дранко. Але ж і не сім, кажу! Гапка, Пріська, Горпина, Хотина,
Секлета, Ялина, ще й Хівря!
Кукса. Оришка, Палажка, Оксана, Тетяна, ще й ївга… Воно конешне!..
Дранко. То-то ж бо й є! Ціла вармія!
Кукса. Цілий шкадрон! Та адже ж, кажу, і п’ять в рощот треба взять!
Дранко. Але ж, кажу, й сім по бублику всім… Хоч візьми забирай на
віз, притягни рублем та й вези на торг! Отакого жигала достань у
печінки!
Кукса. У голові неначе у десятеро ступ товчеі
Дранко. Нехай би товкло, чорт його побери; а тут сеоце спересердя
перепалило тобі, мов на жужелицю!..
Кукса. Чи не хочете понюхать свіженької? (Підносить тавлинку).
Дранко. Добре! Вже я чхаю і без табаки. (пюха).
Я ж кажу: нехай би була одна!
Кукса. Ну й дві ще нічого!
Дранко. Та воно й три невелика ще печаль!
Кукса. Ще й три сяк-так!
Дранко. То ж не сім?
Кукса. Або ж і не п’ять?
Дранко. Але ж не… Атчхи! (Чхає).
Кукса. На здоров’ячко!
Дранко. Дякую! Міцна табака!.. У кого купували?
К укс а. У Свирида.
Дранко. У того, що чотирьох дочок має? Сердега, певно, нарочито робе
таку міцну табаку, щоб занюхать своє горе… •
Кукса. Еге ж. З кришталем. Кришталь з розбитих стаканів товче та
підмішує у табаку, щоб… щоб… щоб щипало у носі! Бо так, каже, вже не
берьоть…
Дранко. До всього добирають скуства!
Кукса. А так… Світ уперед іде…
Дранко. А що, як нове веретено?
Кукса. Черкає потроху.
Дранко. Черкає?
Кукса. Еге, черкає! Я вже інколи думаю собі: чи не стоять наші хати
на такім грунті, що він такий плодючий на той баб’ячий рід?
З Дранкового двору чутно гавкання.
Дранко (хутко підбіга до свого тину і загляда у двір). Собаки
загризлись! Он вже Василь повернувся. (Гука). Іди ж, іди до кузні,
нічого там переморгуватись!
Кукса. А він хіба туди?
Дранко. Ні, тепер вже не помічаю, а перш трохи стріляв… Тільки моя
Горпина до нього…
Кукса. Горить?
Дранко. Аж пашить.
Кукса. Отак моя Оришка до Антона, тільки що Антон не таківський…
Дранко. Не вірте!
Кукса. Ненавидить бабіві
Дранко. А я вам кажу: не вірте! От за Василя, то голову покладу під
кувадло! Як тільки котра з дівчат навернеться до кузні, то він зараз
розігріє жигало та так у вічі й штрика!
Кукса. Не вірте!
Дранко. Розказуйте!
Кукса. Не вірте, кажу вам!
Дранко. Говоріть собі!
Кукса. Ох-хо-хо! Так за що ж, за що ж на мою голову звалилось таке
горе? Воно, мов на пшоно, потовкло мою душу, мов на крупчатку, подерло
моє серце!
Дранко. Нехай би там дерло, то пусте діло!.. А тут мов обценьками
здавило тебе і ріже тобі душу, як крицю тупий терпуг!..
Кукса (співа).
За що ти, боже,
Струїв мій вік?
Дранко. Безщасний на світі
Я чоловік!
Кукса. Ой чи вже ж мені щохвилі Клопіт той тримати?
Дранко. Чи вже ж мені супокою І хвилі не мати?
Кукса і Дранко (разом). О-о-о-о-о-о!.. Згляньсь надо мною! Дай хоч
хвилину В день супокою!
Дранко. Ой чи думав ти, Степане. Що така біда настане?
Кукса. Чи гадав вже ти, Максиме, Що така біда настигне?..
Дранко. Хоч повісся, Хоч вдавися!
Кукса. Хоч здурій
Або ж сказися!
Кукса і Дранко (разом).
Або сядь, мовчи та диш, От тобі, Гандзю, книш!
Кукса. Коли б знав те лихо,
То зроду б не женивсь!
Дранко. Коли б гадав горе, Краще б удавивсь!
Кукса. Як п’ять дочок мати, То краще здуріти!
Дранко. Ні, з сьома дочками Віку не дожити!
Дранко і Кукса (разом).
Ох-ох-ох-ох-ох-ох-ох, Безщасна доле! Яке я терплю Тяжкеє горе!
Дранко. Ой чи думав ти, Степане? “‘ т. д.
Кукса. Чи гадав же ти, Максиме? і т. д. Єсть же в світі люди, Що горя
не мають.
Дранко.
Замість сьома дочок, Одну собі мають.
Інший одну має, Та й ту проклинає.
Ох, правда,сусіде, Що і так буває.
Кукса.
Дранко.
Дранко і Кукса (разом).
Ох-ох-ох-ох, Згляньсь надо мною, Дай хоч хвилину В день супокою.
Дранко. Ой чи думав і т. д. З дворів чути регіт.
Ій-богу, вже Горпина викрадається кудись! Де б мені дубину зачепити?
Постривай же, я тобі дам печериці! (Витяга з тину кілок і біжить в
подвір’я).
Кукса. Піти ще у млин, чи не засну хоч трохи?.. Та, може, заспокоюсь.
Антон (постерігшії його, кричить на Оришку). Убирайся, убирайся з
.млина, нічого тобі тут засиджуватись!
Кукса. Ай, молодець Антон! (До Оришки). Поцілуй його, Оришко, то він
зараз подобріша! (Регоче).
Антон. Як ви, хазяїн, отак будете повчати її, то я й рощоту попросю!
Кукса сміюяись пішов у млин. Кукса (тихо). Та то я нарочито…

ЯВА 6 Оришка виходить усміхаючись.
О р и ш к а. Ну, та й не хитрий же Антон? Як досто-мітно удає з ‘себе
сердитого, ніби й справді ненавидить мене… А вже як він мене любе, як
кохає, то й не знаю, чи зможе який інший парубок кохати так дівку! І
цілує, і пригортає, і щебече!.. І так же то любо тоді стане на серцеві
та весело! (Співи).
Любий Антоне,
Мій ти соколе,
Ти ж мій коханий,
Ти ж мій жаданий!
Як мені любо
Вкупці з тобою!
Не зрадь же мене,
Мій ти соболю!
Моя ти думко,
Мій ти кришталю,
Тебе ж,серденько,
Щиро кохаю.
Як мені любо і т. д.
(Пішла в хату).

ЯВА 7
Дранко і Горпина.
Горпина (ідучи через кін). Я ж вам кажу, що зараз вернусь!
Дранко. А я тобі кажу: вернись! Вернись зараз мені, бо ноги
поперебиваю!
Горпина. А я вам кажу: не вернусь-таки. (Пішла)
Дранко. Ах ти ж анахтема! (Кидає вслід їй палицю і попади в
Скакунця).

ЯВА 8 Дранко і Скакунець.
Скакунець (підняв палку). Ну що ж, як оцей документ та представлю я
до особи мирового судді?
Дранко. Вибачайте, то я ненароком!
Скакунець. Що мені з вашого “вибачайте”? Ви моїй особі могли оцією
особой ноги поперебивать.
Дранко. Вибачайте, будь ласка!
Скакунець. Знов “вибачайте”! Чудний народ!
Дранко. А чого ж вам ще?
Скакунець. Не доводя до особи мирового судді, предлагаю вашій особі
заплатить моїй особі руб се-ребра. На це вам даю строку три дні. Це одна
стаття. А другий параграф: маю до вас листа з города.
Дранко. Листа? Давайте мерщій! (Убік). Певно, від Лахтійона
Хведоровича з города! Може, про що цікаве пише?
Скакунець (гука в двір Кукси). А хто там є живий? Скажіть хазяїнові,
що маю до нього лист з города!

ЯВА 9 Кукса хутко виходить з млина.
Кукса. Кажете, листа до мене принесли? (Убік). Певно, хтось з
приятелів чи не жениха рає?..
Дранко. Давайте ж мерщій, бо мені ніколи! ^Писар. Ніколи не треба
хапатись! Хто хапається, той тільки діло псує, так і в псалтирі
показано: хто спішить, той людей смішить… Так-то, приятелі мої
любез-нії і милостиві государі. *
Кукса. Пожалуйста, мерщій давайте!
Писар. Що?
Кукса. Та лист же!
Писар. Який?
Дранко. А, які-бо ви! Тут повна голова клопоту!..
Кукса. Аж гуде в голові, як у млині, від того клопоту…
Писар. Слухайте сюди, я вам розкажу одну причту. їхав один чоловік
через вузенький місток, а йому назустріч полупанок. “Звертай!” – кричить
полупанок. Той мовчить. “Звертай!” – кричить удруге. Той таки мовчить.
Полупанок баче, що неперевага, вже промовив стиха: “Будь ласка, зверни,
чоловіче добрий”. А чоловік тоді і одмовив: “А де ж ваше здрастуйте?..”
Кукса і Дранко. Хіба ж ми з вами не здра-стувались?
Писар. По справці оказується, що ні! Дранко (простяга руку). То
здрастуйтеї Кукса (тож). Моє поштеніє!
Писар (стиска руки). Доброго здоров’ячка! Як ви собі поживаєте? .
Дранко. Та так, поманеньку!
Кукса. Полегеньку: то скоком, то боком!
Писар. Ну, слава богу! Що ж у вас тут нового?
Дранко і Кукса. О, вже знов почали! Та мер-щій-бо!..
Писар. Чого це ви до мене прилипаєте? Дранко і Кукса. Та де ж листи?
Писар. Листи? Листи там, де їм слід бути,- на дереві!
Дранко. Та ні, листи ті, письма? Кукса. Те, що чорнилом по бумазі…
Писар. А, письма? У волості!
Дранко. То так би й казали зразу! (До Кукси). Побіжимо, сусіде?
Кукса. А що ж, пошкунделяємо. Писар. Волость замкнена. Дранко і
Кукса. Ав кого ж ключ? Писар. У кого належить йому по закону бути. Закон
показує: “Печать у старшини, бляха у соцького, книга у зборщика, а ключ
у писаря!” Писар єсть ключ до всяких ділові..
Дранко і Кукса. Так одімкніть!
Писар. Одімкнуть не штука, коли б не Заржавів…
Дранко. Лоєм помастіть…
Кукса. Або олинавтом…
Писар. Не безпокойтесь! Я всі свої арихметики і без вас понімаю!
Дранко і Кукса. Ну?
Писар. Не нукайте, не повезе… А як засіпаєте, то ще й хвицать
почне!
Дранко і Кукса. Морока з вами-та й годі! -
Писар. Скажіть мені, любезнійші мої приятелі і милостиві государі: як
ви збираєтесь куди їхать, чи ви годуєте коней?
Дранко. Хто ж цього не зна?
Кукса. Не погодувавши, не поїдеш!
Писар. І оброку даєте?
Дранко. Як не даси вівса, не побіжать!
Кукса. Що й казать, з двору не рушать, пристануть.
Писар. Стало бить, їхати: тпру?
Дранко і Кукса. А так, так: тпру!
Писар. От вам і вся політика! Розумно вам?
Дранко і Кукса. Ні!
Писар. Так слухайте ж, я вам розтовкую усе по пунктах і по
параграфах:
Как без політики жити На цім химернім світі? ‘Чи викрешеш з кременю.
Вогню без кресала? Чи солодко їсться Борщ голий без сала? А коли до
смаку Пампушки без часнику, Без олії галушки Або риба без юшки? Не знаю,
панове, Как на ваші зуби, А я від тії страви Одвертаю губи! Кожний писар
споконвік – Політичний чоловік:
Нельзя йому слова свої На вітер пускати,
За все він повинен
Гребувати плати…
Бо волосний писар,
Што в слюсарні слісар,
Што у плузі чересло
Або в човні те весло.
Не знаю, панове,
Як вам це здається?
Я. ж маракую, ‘Што скрізь так ведеться!
Тепер візьмем кого з селян,
Не з грошовитих, а з бідних мирян:
Чи знайдеться хоч один
Такий вже не ласий,
Щоб йому перед різдвом
Не снились ковбаси, А у піст тарань, чахонь, /Оселедець часом, Після
ж чарки, на похмілля, Хрін та редька з квасом?.. Не знаю, панове, Што
частіш вам сниться, А што тій бідноті, То щоніч М’ясниці!.. От
грошовитий – то інша стаття, Тих безпечніше повсякчас життя:
Не потіє, не хворіє, Карбованці ліче, Усіх гонить, зневажає І всім
дулі тиче! Люди всі йому мовчать, Доки грошики бряжчать!.. І довіку,
добрі люди, Грошовитий в шані буде, Бо гроші над нами Завжди керують, За
гроші і дурні Розум купують!
Тепер, панове, скажіть мені, Как без політики жить на селі? Чи можна
ж нам, писарям, Ворони ловити, Коли світ такий настав, Што краще й не
жити?
Потому я й не дрімаю І, де должно, запускаю, Будто би для ради штуки,
. У чужі кишені руки… Не знаю, панове, Как це вам здається, А меж
нами, писарями, Вездє так ведеться…
Дранко і Кукса. А листи ж наші як? Писар. Тепер я піду додому,
пообідаю та ляжу відпочити…
Дранко. Та це вам замарудилось подратувать нас, чи як?
Кукса. Нічогісінько не розберу!
Писар. Одначе прощавайте! Завтра, як не забуду, то принесу вам листи.
Дранко і Кукса. Та це до завтрього ждати?
Писар (дивиться на обох). Ач, які нехитрі! Ну, как видю, то з вами з
невиразимою хвилозопією недалеко доїдеш: чи ви справді, чи
прикидиваєтесь? Невже ви зовсім не догадались?
Дранко. Я ні, я зовсім недогадливий!
Кукса. А мені розжуйте і в рот положіть, то я й тоді не догадаюсь.
Хіба вже скажете: їж! А то так і буду стоять, роззявивши рота.
Писар. Справді?
Дранко. А так, так! Вони у нас такі!
Писар. Стало, будем говорить прямо?
Дранко і Кукса. Прямо краще!
Писар. Как упрямо, так і прямо! Уплйтіть мені, то й листи зараз
получите!
Дранко. Так би зразу й казали!
Кукса. А то й почали закидать про коней та про овес!
Дранко. Та про якусь політикуі
Писар. Таксу ви мою знаєте?
Дранко і Кукса. А яка?
Писар. Перш була по п’ятаку, а тепер возвише-”а – то по гривенику! Бо
скрізь тепер ідьоть на повише-ніє!
Кукса (убік). От чортів дряпіжник! (Виймає з кишені гроші). Нате вам!
Писар. А вам зводьте лист.
Дранко. Зводьте і мої! (Дає гроші).
Писар (дає лист). Пожалуйте і вам!
Кукса (обійшовши трохи, манить пальцем писаря). На часиночку!
Дранко (тож манить собі). На хвилиночку 1
Писар. Чого?
Кукса. Милості просю!
Дранко. Будь ласка!
Писар. Такса теж возвишена: за прочитаніє десять копійок, за
одписаніє – двадцять.
Голос з двору Дранкового: “Тату, ідіть, до вас паламар чогось
прийшов!”
Дранко. О, слава господеві! Той мені даром про-чита! (Пішов у свій
двір).
Писар. Гривеник з кармана вилетів!
Кукса. От щасливий мій сусіда: йому все дурницею обіходиться…
Зділайте милость!
Писар. Ну?
Кукса. Прочитайте, що тут надряпано, я за платою не постою!..
Писар (простяга руку). По таксі!
Кукса. Не турбуйтесь! Мілких тепер нема! Завтра…
Писар. Ні, спасибі… Мені вже живіт підвело від ваших завтраків!
Кукса. Отже лишенько! Та ось хоч самі помацайте, порожнісінькі
кишені!
Писар (хоче взяти, за кишеню). Позвольте!
Кукса. І не сором вам лізти у чужу кишеню?
Писар (засовує руку у його кишеню). З вашого присогласу. (Вийняв
гроші). Бачте, ось і намацав как у раз гривеника!..
Кукса (убік). А, щоб тебе намацало! (До нього). Отже недаром, мабуть,
кажуть, що іноді і сам чоловік не зна, у якій кишені у нього чорт
сидить!..
Писар. Ето вєрно! (Розкрив листа, читає). “Приятелю мій,
вселюбезнійший милостивий государ і шановний господине…”
Кукса. Спасибі за шанобу! Мене таки, спасибі, люди шанують!
Писар (знову читає). “Шановний господине!..”
Кукса. Аж двічі шанує мене? Це якась дуже вже добра людина пише!

Kanebo Sensai с экстрактом шелка - непревзойдённое качество и уникальные технологии производства.

Страницы: 1 2 3

Ваш відгук

Сторінки

Рубрики

Пошук

Мітки

Архів

Грудень 2017
П В С Ч П С Н
« Бер    
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Підписка

  • Цікаве