Джон Р. Р. Толкін. “Володар Перснів: Дві Вежі”

Вони замовкли. Незабаром Сем почув короткий брязкіт, скрип, і тупіт затих. Сем підбіг ближче і впізнав тупик, завалений обвалом, де вони помітили зникнення Горлу-ма. Його, як і раніше, перегороджувала величезна брила, а орки зникли!
Сем ясно чув їхні голоси і кроки. Як же вони брилу обійшли? Знову до горла Сема підступила туга: погані орки несуть Фродо, страшно навіть подумати, з якою метою, а він не може пробитися! Сем натис плечем – перепона не піддалася. Раптом за нею, зовсім близько, знову заговорили Шаграт і Горбаг. Сем напружив слух: може, довідається про щось корисне. До того ж Горбаг, видно, служить у Мінас-Моргулі, він мусить повернутися, а що як тоді прохід якось відкриється?
- Не знаю, – відповів Горбаг. – Взагалі новини летять швидше птахів. Як це вийшло, не знаю, не запитував. Бо, знаєш, краще – не запитувати. Брр! Аж нудить від цих назгулів. Як вирячиться, то немов шкіру з тебе здер. А ВІН їх любить, у мазунчиках вони ходять, скаржитися даремно. Знаєш, служба в столиці зараз – важкий шматок хліба…
- Пожив би ти тут, у сусідстві із Шелобою, – відповів Шаграт. – Краще подалі і від назгулів, і від неї. Ну, зараз війна. Потім, дивись, і краще стане.
- На війні нам, здається, щастить?
- Усяке кажуть, – буркнув Горбаг. – Якщо дійсно пощастить, просторіше стане, це точно. Я от про що міркую… При нагоді прихопити б нам дюжину добірних хлопців, та податися до такої місцинки, де поживи вдосталь, а начальства ніякого, га?
- Отож! – зітхнув Шаграт. – Як за старих добрих часів…
- Залишилася дрібничка: дожити! Мені якось моторошно, знаєш.
- Я вже казав, навіть нагорі… – Горбаг перейшов на шепіт, – так, на самому верху можуть помилятися. Ти говориш, щось «ледве» не вислизнуло? А я тобі говорю, не «ледве», а «зовсім». От ми тепер і шукаємо невідомо що. Звалять все докупи, а нам, Урукам, розгрібати, і спасибі не дочекаєшся! Чи ти не второпав? Вороги нас ненавидять не [314] менше, ніж ЙОГО. Якщо з ним покінчать, і нам буде непереливки… Краще скажи, коли ти наказ одержав?
- Десь дві години тому. Надійшла вказівка: «Назгул стурбований. Можливо, на Сходах з’являться вивідачі. Подвоїти пильність. Вислати підрозділ до перевалу». Ну, я і вирушив відразу.
- Щось тут не теє, – засумнівався Горбаг. – Мовчазні здіймали тривогу ще позавчора і раніше теж. А мене послали з патрулем тільки ввечері, і в Лугбурц рапорт не відправили; може, тому, що Вождь Дев’ятки вирушив у похід? Схоже, Лугбурц не одержує повідомлень вже давно.
- Око було зайняте іншим. На заході щось відбувається.
- Це усі знають. А поки вивідачі Ворога швендяють прямо по Сходах. І чим ти займався на своїй вишці? Адже тобі наказано вартувати вдень та вночі!
- Ти ще мене вчити будеш? – озлився Шаграт. – Ми не спали, ми все про ці дивні справи знали. І навіть дуже дивні! Ми бачили світло і чули галас. Шелоба вилізла з лігвища. Вартові помітили її зі служкою.
- Служка? Це ще хто?
- Та ти знаєш, чорний такий, трохи схожий теж на павука, а більше – на слизьку жабу. Він тут уже бував, з Луг-бурца йшов, і нам було наказано пропустити. Потім ще кілька разів проходив, ми не чіпали, а з пані Шелобою він якось домовився. Напевно, неїстівний, не то Шелоба його зжерла б, їй на накази плювати! А позавчора цей служка побував у Шелоби, і вчора увечері ми його бачили. Мені доповіли, що пані Шелоба готується до розваг, і я не турбувався, поки наказ не надійшов. Я думав, цей служка доставив їй перекуску, а може, ви надіслали полоненого і все таке. Я в її дозвілля не втручаюся. Усі знають: коли Шелоба виходить на полювання, з тунелю ніхто живим не вийде!
- Чи зажди це так? А той недомірок? Якщо він дістався до Сходів, то, значить, пройшов тунель під носом у Шелоби! Прорубав павутиння і вийшов – є над чим розумом розкинути, га?
- Та вона ж його все одно наздогнала?
- Нічого подібного! Вона відразу б потягла його до своїх комор. І якщо в Лугбурці саме ним цікавляться, довелося б тобі в ці самі комори лізти. Ось чому б я не позаздрив! Цей малюк був не один, втямив?
Сем зацікавлено притулив вухо до каменя. [315]
- Хто розрізав павутинну обмотку на ньому? Той же, хто прорізав завісу на вході, так? І куди цей ловкач подівся? Ну, поясни мені, Шаграте!;
Шаграт промовчав.
- Ти покрути мізками, це не дрібничка. Кому, як не тобі, знати: ніхто досі не міг загнати скалку Шелобі! Ми, зрозуміло, її оплакувати не станемо, але, виходить, поблизу кружляє супротивник страшніший за будь-яких заколотників!
- Але хто? – сухо запитав Шаграт. – Зважаючи на все, великий воїн» скоріше за все, ельф, у будь-якому випадку з ельфійським мечем, а то й із сокирою. Він гуляє по твоїй ділянці, а ти ґав ловиш! От які
Горбаг плюнув, а Сем сумно посміхнувся, слухаючи свій новий опис.
- Завше ти весь світ у чорне фарбуєш, – відповів Шаграт. – Можна інакше це пояснити. А я, між іншим, ґав не ловлю, в мене усюди вартові розставлені, і я з обов’язками справляюся. Спершу треба зайнятися цим типом.
- Яке від нього пуття? – здивувався Горбаг. – Він випадкова фігура. Той дойда, бачиш, не особливо дорожив цим коротуном, позаяк покинув його непритомного. Суто ельфійська звичка, як кажуть!
- Там побачимо. Ходімо. Ми забалакалися. Ходімо поглянемо на цю недоїдену знахідку.
- Як ти його розбуркаєш? Не забудь, я його помітив перший. Якщо з ним можна побавитися, прийми мене з моїми дітлахами до гри!
- Куди поспішаєш? – буркнув Шаграт. – Я маю точні вказівки. Кожен затриманий чужинець має сидіти у вежі. Полоненого слід обшукати, забрати усе, що при ньому знайдеться. А докладний опис кожного предмета, одягу, зброї, листів, перснів і будь-яких речей відразу ж відправляти до Лугбурцу, і тільки туди. Торкатися полоненого забороняється під страхом смерті, за нього відповідають вартові, поки за ним когось не пришлють або начальство особисто не прибуде його допитати.
- Отже, оббілуєш його, як тхора? – пирхнув Горбаг. – А зуби, волосся та інше залишиш, чи як?
- Що ти плетеш! Я ж тобі тлумачу, бранці – власність Лугбурца. Цей дохля – не наша пожива. А що там з ним будуть робити, звідки мені знати? Може, прямо в казан піде! [316]
- От дурень! Начебто розумний, а видно, мало м’яса їв, не знаєш того, що всяка дитина знає! «Дохля!» Ти, виходить, не знаєш милих жартів пані Шелоби? Якщо вона обкрутила жертву павутинням, значить, збирається її спожити. Але Шелоба трупами не харчується і крові з мертвих не ссе!
Сем у знемозі привалився до стіни. Темрява пішла червоними плямами і закрутилася виром. «Дурень, недоумок! – ледь стримуючи стогін, подумав він. – Серце моє чуло, живий він! Не довіряй, друже, своїй голові, це в тебе най-недоладніша частина! Я з самого початку мало сподівався, що ми виграємо, ось така в мене вада. Ну, і що тепер? Сидіти і слухати, що ці поганці ще набалакають?»
- Якби ти знав, який у Шелоби багатий вибір отрут! – продовжував Шаграт. – Вона коле свою здобич жалом у потилицю, і та відразу стає м’якою, мов риба без кісток, а тоді роби з нею усе, що заманеться. Пам’ятаєш старого Уфтака? Він пропав і не повертався багато днів. Ми випадково знайшли його в печері: він висів у павутинному мішку, в повній свідомості й очі розплющені. Ото ми посміялися! Шелоба про нього, певно, забула, але ми його вирішили там залишити, щоб її не гнівити. І цей недомірок години за три очуняє здоровісінький, хіба що голівонька поболить. І таким залишиться, поки ним у Лугбурці не займуться. А про Шелобу і не згадає!
- Він не знає, що на нього чекає! – засміявся Горбаг. – Гаразд, якщо не можна нічого іншого, я його хоч розважу повчальними історіями на цю тему. Йому ж, мабуть, не доводилося бувати у Лугбурці Чудовому, отже, нехай, довідається, який йому там гарячий прийом готують. Забава буде кращою, ніж я міг сподіватися. Ну, ходімо!
- Повторюю, ніяких забав! – відрізав Шаграт. – У полоненого і волосина з голови не повинна упасти!
- Добре, добре! Я б на твоєму місці зайнявся тим невідомим силачем, якого ти проґавив – перш ніж рапортувати. Тобі поки що похвалитися нічим: кота зловив, а лев утік!
Голоси стали віддалятися. Сем чув згасаючий тупіт ніг. Острах минув, і тепер у душі Сема клекотала лють.
- Усе я переплутав! – кричав він, б’ючи себе кулаком по чолу. – Так я і знав! Фродо там, у поганців клятих! Ніколи, ніколи не можна кидати хазяїна! Я ж чув, як [317] треба! Фродо мені цього не пробачить! Я повинен його визволити. Повинен, та й годі!
Він постукав по каменю руків’ям меча, але це не допомогло. Зате клинок розгорівся і добре освітив перешкоду: це виявився не обвал, а важенні, витесані з каменю двері, висотою у два гобітських зрости. Нагорі між низьким склепінням і дверима залишалася широка щілина. Напевно, з того боку стулки були скріплені міцними засувами, щоб їх павучиха ніякою хитрістю не могла дістати. Сем підстрибнув, схопився за верхній край дверей, підтягся і перекинув через нього ноги. Зістрибнути було вже зовсім неважко. Затиснувши сяючий меч у руці, Сем помчав по коридору. Фродо живий – відпочивати будемо потім – разом!
Незабаром Сем зрозумів, що наздоганяє Шаграта з Горбагом: попереду почулися вже знайомі голоси.
- Так я і зроблю, – сказав Шаграт сердито. – Закину його на самий дах.
- Навіщо? У тебе в підвалах замки поламані?
- Я повинен його стерегти, кажу тобі, – огризнувся Шаграт. – Це коштовний бранець. Я не довіряю ані своїм хлопцям, ані твоїм, та й тобі теж – дуже ти ласий до забав! Я його засаджу в таке місце, куди тобі не дістати. На даху – там надійніше!
- Ач, мерзотники! – пробурмотів Сем. – Забуваєте, добродії, про великого героя, про ельфа, що блукає поблизу!
З цими словами він завернув за останній ріг і переконався, що хитрощі лабіринту чи тонкість слуху підвели його: орки були ще далеко – чорні постаті в червонуватому світлі смолоскипів. Коридор йшов тут прямо і вгору, до двостулкової брами. Орки, котрі несли бранця, вже увійшли; під грубий спів та дзенькіт гонгів Горбаг і Шаграт теж переступили поріг.
Сем заволав, замахав Жалом, але слабкий його голос потонув у іншому шумі. Ніхто не помітив його. Ворота з брязкотом зачинилися: бумм! Заскреготіли залізні петлі. Сем з розмаху кинувся на окуті залізом стулки і впав, мов підкошений. Він лежав непритомний під ворітьми вежі орків, один, у темряві. Залізо і камінь відняли в нього Фродо – беззбройного і безпорадного бранця прислужників Ворога.

Страницы: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22

Ваш відгук

Сторінки

Рубрики

Пошук

Мітки

Архів

Листопад 2017
П В С Ч П С Н
« Бер    
 12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930  

Підписка

  • Цікаве