Джоан К. Роулінг. “Гаррі Поттер і філософський камінь”

Гаррі ледве встиг здивовано перезирнутися з Роном, як вона вже мчала назад, тримаючи в руках величезний фоліант.
— Я й не здогадалася зазирнути сюди! — схвильовано зашепотіла вона. — Я її взяла в бібліотеці ще кілька тижнів тому, щоб почитати для розваги.
— Для розваги? — перепитав Рон, але Герміона звеліла йому помовчати, поки вона щось знайде, і почала нестямно гортати сторінки, бурмочучи щось під ніс.
Нарешті знайшла.
— Я так і знала! Я знала це!
— А нам уже можна говорити? — сердито фиркнув Рон. Та Герміона мов і не чула.
— Ніколас Фламель, — схвильовано зашепотіла вона, — це єдиний відомий виробник філософського каменя!
Ця новина не справила того враження, якого сподівалася дівчина.
— Чого? — перепитали Гаррі й Рон.
— Ох! Скажіть по правді: ви що — нічого не читаєте? Ось дивіться, прочитайте самі.
Дала їм книжку, і Гаррі з Роном прочитали:

“Стародавні алхімічні дослідження пов’язані з виготовленням філософського каменя, легендарної субстанції з дивовижними властивостями. Цей камінь перетворює будь який метал у чисте золото. З нього також видобувають еліксир життя, що дарує безсмертя тому, хто його вип’є.
Протягом сторіч з’являлося багато згадок про Філософський камінь, але єдиний такий камінь, що справді існує, належить містерові Ніколасу Фламелю, визначному алхімікові й шанувальнику опери. Містер Фламель, який торік відсвяткував свій шістсот шістдесят п’ятий день народження, веде спокійний спосіб життя в Девоні разом зі своєю дружиною Перенель (шістсот п’ятдесят вісім років)”.

— Бачите? — сказала Герміона, коли Гаррі й Рон закінчили читати. — Той пес, напевне, охороняє філософський камінь Фламеля! Я переконана, що він попросив Дамблдора зберегти його десь у безпечному місці, бо вони приятелюють, а йому стало відомо, що хтось шукає його. Ось чому він надумав забрати камінь із “Ґрінґотсу”!
— Камінь, який виробляє золото й зупиняє смерть! — вимовив Гаррі. — Не дивно, що Снейп за ним полює! Кожен хотів би його мати!
— І не дивно, що ми не знайшли Фламеля в тому “Дослідженні останніх тенденцій чарівництва”, — додав Рон. — Які там останні тенденції, якщо йому вже шістсот шістдесят п’ять років, правда?
Наступного ранку на уроці захисту від темних мистецтв, занотовуючи різні способи лікування вовкулачих укусів, Гаррі й Рон і далі обговорювали, що вони зробили б із філософським каменем, якби він дістався їм. Лише коли Рон сказав, що придбав би власну команду з квідичу, Гаррі згадав про Снейпа і наступну гру.
— Я буду грати, — сказав він Ронові й Герміоні. — Бо інакше всі слизеринці подумають, що я боюся того Снейпа. Я покажу їм! Коли ми переможемо, їм буде не до сміху!
— Щоб тільки нам не довелося плакати, забираючи тебе з поля, — сказала Герміона.
З наближенням матчу Гаррі ставав дедалі нервовіший. Та й решта гравців хвилювалися, мабуть, не набагато менше. Випередити Слизерин у чемпіонаті гуртожитків було чудовою ідеєю, останні сім років це не вдавалося нікому, але чи дасть їм цей шанс такий упереджений суддя?
Гаррі не знав, чи це йому просто здається чи ні, але, хоч куди він ішов, усюди натрапляв на Снейпа. Часом йому навіть здавалося, ніби Снейп ходить слідом за ним, намагаючись упіймати. Уроки зілля й настійки перетворилися в щотижневі тортури — так жахливо Снейп ставився до Гаррі. Може, він знав, що вони довідалися про Філософський камінь? Гаррі не розумів, як він міг дізнатися, але інколи мав погане відчуття, що Снейп уміє читати думки.
Коли наступного дня біля роздягалень Рон з Гер міоною побажали йому успіху, Гаррі знав, що вони переживають, чи побачать його знову живим. Все це не надто заспокоювало. Гаррі майже не чув підбадьорливих слів Вуда, вдягаючи квідицьку форму й беручи до рук “Німбус 2000″.
Рон і Герміона тим часом знайшли собі місце на трибунах поруч із Невілом, що ніяк не міг зрозуміти, чому вони такі похмурі й стурбовані і навіщо принесли на гру чарівні палички. Гаррі й не здогадувався, що Рон і Герміона таємно вчилися насилати закляття “ноги під замком”. Ця думка прийшла їм у голови після того, як Мелфой випробував це закляття на Невілові, й вони були готові заклясти Снейпа, тільки но він почне шкодити Гаррі.
— Дивись, не забувай: Локомотор Мортіс! — пошепки казала Герміона Ронові, який саме ховав у рукав свою паличку.
— Та знаю, знаю! — огризнувся Рон. — Не діставай.
Тим часом Вуд у роздягальні відвів Гаррі набік:
— Не хочу на тебе тиснути, але сьогодні нам за всяку ціну треба якомога швидше піймати снич. Треба закінчити гру, перш ніж Снейп отримає шанс нас засудити.
— Там зібралася вся школа! — вигукнув Фред Візлі, визирнувши з дверей. — Навіть, — ого! — Дамблдор прийшов подивитися!
У Гаррі тьохнуло серце.
— Дамблдор? — перепитав він і кинувся до дверей, щоб пересвідчитись. Фред казав правду: Дамбл дорову сріблясту бороду годі було з чимось сплутати.
Гаррі мало не засміявся, йому полегшало на душі. Тепер він у безпеці. Снейп ніколи не наважиться зробити йому якусь капость у присутності Дамблдора.
Мабуть, саме тому Снейп був таким сердитим, коли команди виходили на поле, і Рон теж це помітив.
— Я ще ніколи не бачив Снейпа таким лютим, — сказав він Герміоні. — Дивися, починають! Ой!
Хтось штурхнув Рона в потилицю. Це був Мелфой.
— О, Візлі, пардон! А я тебе й не помітив! Мелфой задоволено вишкірився до Креба і Ґойла.
— Цікаво, як довго протримається Поттер на мітлі? Ну що, Візлі, може — парі?
Рон не відповів: Снейп щойно призначив пенальті на користь Гафелпафу за те, що Джордж Візлі поцілив у нього бладжером. Герміона, схрестивши пальці, стежила за Гаррі, що кружляв над полем, мов яструб, пильнуючи снича.
— Знаєте, як добирають гравців для ґрифіндор ської команди? — голосно запитав Мелфой через кілька хвилин, коли Снейп присудив на користь Гафелпафу ще одне пенальті взагалі без жодної на те причини. — Вони запрошують тих учнів, яких їм шкода. Дивіться, там є Поттер — він не має батьків; тоді брати Візлі — вони не мають грошей. Слухай, Лонгботоме, ти маєш бути в команді, бо в тебе нема розуму!
Невіл почервонів і повернувся до Мелфоя.
— Мелфою, я… я вартий десятьох таких, як ти! — затинаючись, вимовив він.
Мелфой, Креб і Ґойл аж застогнали з реготу, але Рон, і далі пильно стежачи за грою, сказав:
— Не бійся його, Невіле.
— Якби розум був на вагу золота, ти був би біднішим, ніж Візлі! — не переставав знущатися з Невіла Мелфой.
Ронові нерви вже мало не рвалися від тривоги за Гаррі.
— Попереджаю, Мелфою: ще одне слово…
— Роне! — скрикнула раптом Герміона. — Гаррі!..
— Що? Де?
Гаррі зненацька ефектно пірнув униз, а на трибунах почулися зойки й захоплені вигуки. Герміона скочила на ноги, запхавши до рота схрещені пальці, а Гаррі мчав до землі, мов куля.
— Карочє, Візлі, тобі повезло: Поттер, мабуть, помітив на полі якісь грошенята! — глузував Мелфой.
Рон не витримав. Не встиг Мелфой отямитись, як Рон уже стрибнув на нього й повалив додолу. Невіл завагався, а тоді поліз через спинку сидіння на допомогу.
— Давай, Гаррі! — крикнула Герміона, вискочивши на сидіння, щоб краще бачити, як Гаррі мчав просто на Снейпа. Вона навіть не помітила ні Мелфоя з Роном, які качалися по землі, ні ударів та зойків, що лунали з клубка рук та ніг, у який перетворилися Невіл, Креб і Ґойл.
А в небі над полем Снейп якраз розвернув свою мітлу, помітивши, як щось яскраво червоне про свистіло повз його голову, — наступної миті Гаррі вже злітав угору, тріумфально піднявши руку зі сничем у кулаці.
Трибуни вибухли оплесками! Це мав бути рекорд — ніхто не пригадував, щоб хтось колись міг так швидко спіймати снича.
— Рон! Рон! Де ти? Гра скінчилася! Гаррі переміг! Ми виграли! Ґрифіндор — лідер! — волала Герміона, танцюючи на сидінні й обіймаючи Парваті Патіл, яка стрибала в нижньому ряду.
Гаррі зіскочив зі своєї мітли за півметра від землі. Він ще не вірив. Він зловив!.. Гра скінчилася, не протривавши і п’ятьох хвилин. Коли на поле вибігали ґрифіндорці, Гаррі помітив блідого й розлюченого Снейпа, що сідав неподалік, а тоді відчув на плечі чиюсь руку й побачив перед собою усміхнене обличчя Дамблдора.
— Дуже добре! — тихенько, щоб ніхто більше не чув, похвалив його Дамблдор. — Приємно бачити, Що ти вже не переймаєшся тим дзеркалом і знайшов собі розраду. Чудово!
Снейп роздратовано сплюнув на землю.
Трохи згодом Гаррі вийшов з роздягальні, щоб занести свій “Німбус 2000″ до ангару, де стояли мітли. Він ще ніколи не почувався таким щасливим. Він справді зробив щось таке, чим можна тепер пишатися, і ніхто вже не закине йому, що він має тільки відоме ім’я й більш нічого. Ще ніколи вечірнє повітря не пахло йому так солодко. Гаррі йшов вогкою травичкою, перебираючи в голові події минулої години, що сплелися в радісну мозаїку: ґрифіндорці підбігають і несуть його на руках; Рон і Герміона вдалині на радощах аж скачуть; Рон, у якого з носа юшить кров, щось весело гукає.
Гаррі підійшов до ангару. Зіперся на дерев’яні двері й глянув на Гоґвортс, вікна якого пломеніли в промінні призахідного сонця. Ґрифіндор на першому місці! Він зробив, він показав тому Снейпові…
До речі, про Снейпа…
З головних сходів замку стрімко збігла постать у каптурі. Явно не бажаючи, щоб хтось її бачив, постать заспішила до забороненого лісу. Помітивши це, Гаррі цілком забув про свою перемогу. Він розпізнав, хто вміє так скрадатися. Це Снейп крадькома пробирався до лісу, тоді як усі вечеряли. Що це могло означати?
Гаррі знову сів верхи на “Німбус 2000″ і знявся в повітря. Пролітаючи над замком, побачив, що Снейп уже підбігає до лісу. Рушив за ним.
Дерева були такі гіллясті, що годі було побачити, де зник Снейп. Гаррі кружляв над лісом, опускаючись нижче й нижче і мало не чіпляючи верхівок. Раптом він почув голоси. Підлетів ближче я безшумно зробив посадку на розлогому буці. Обережно поповз однією з гілок, міцно стискаючи мітлу й намагаючись розгледіти щось крізь листя.
Внизу, на тінистій галявині, стояв Снейп, але не сам. Поряд стояв ще й Квірел. Гаррі не бачив виразу його обличчя, але чув, що той затинається сильніше, ніж завжди. Гаррі прислухався до їхньої розмови. — …н н не розумію, ч ч чому ти захотів з з зустрітися саме т т тут, Северусе…
— О, я просто хотів, щоб це було між нами, — відповів крижаним голосом Снейп. — Та й, зрештою, учні не повинні знати про філософський камінь.
Гаррі нахилився вперед. Квірел щось бурмотів. Снейп урвав його.
— Ти вже довідався, як можна пройти повз того Геґрідового звіра?
— С с северусе, але ж я…
— Квіреле, ти ж не хочеш, щоб я став тобі ворогом? — загрозливо мовив Снейп, підступаючи ближче.
— Н н не розумію, що ти…
— Ти чудово розумієш, що я маю на увазі! Десь поблизу гучно ухнула сова, й Гаррі мало не впав з дерева. Коли він відновив рівновагу, то ще встиг почути Снейпові слова:
— …отой твій фокус покус. Я чекаю.
— Т т та ж я н н не…
— Чудово! — урвав його Снейп. — Невдовзі ми знову поговоримо, коли ти все добре обміркуєш і вирішиш, кому ти вірний.
Накинувши на голову каптур, Снейп подався з галявини. Було вже досить темно, але Гаррі ще бачив Квірела, який стояв нерухомо, заціпенівши з жаху.
— Гаррі, де це ти був?— вигукнула Герміона. Ми виграли! Ти переміг! Ми виграли! — тішився Рон, поплескуючи Гаррі по спині. — А я підбив Мелфоєві око, а Невіл сам намагався побити Креба й Ґойла! Він ще досі не відійшов, але мадам Помфрі запевняє, що все гаразд. Але ми й дали газу тому Слизеринові! Всі тебе чекають у вітальні, ми там влаштовуємо вечірку! Фред із Джорджем поцупили на кухні трохи тістечок і ще дечого…
— Зараз не до цього! — захекано сказав Гаррі. — Ходім до якоїсь порожньої кімнати, і я вам щось розповім…
Упевнившись, що в кімнаті немає Півза, Гаррі причинив за собою двері й переказав усе побачене й почуте.
— Отже, ми мали рацію: це філософський камінь, і Снейп змушує Квірела допомогти йому вкрасти той камінь. Він запитував, чи Квірел знає, як пройти повз Флафі. І ще казав щось про Квірелів “фокус покус”. Я думаю, що, крім Флафі, є й інші речі, які стережуть камінь, може, закляття, а Квірел, напевне, насилав якісь чари для захисту від темних мистецтв, і тепер Снейп хоче розбити ці чари.
— То ти хочеш сказати, що камінь у безпеці тільки доти, доки Квірел не здався Снейпові? — стурбовано запитала Герміона.
— Наступного вівторка його там, мабуть, уже не буде, — сказав Рон.

РОЗДІЛ ЧОТИРНАДЦЯТИЙ
Норберт, норвезький хребтоспин

Одначе Квірел, мабуть, виявився сміливішим, ніж вони гадали. Упродовж наступних кількох тижнів він усе більше бліднув і марнів, але остаточно, здається, ще не піддався.
Проходячи коридором четвертого поверху, Гаррі, Рон і Герміона щоразу тулили вуха до дверей, перевіряючи, чи ще погаркує там Флафі. Снейп, як завжди, постійно був у кепському настрої, і це явно свідчило, що камінь і далі в безпеці. Гаррі, проходячи повз Квірела, щоразу підбадьорливо йому всміхався, а Рон почав дорікати тим учням, які глузували з Квірелового загикування.
Натомість Герміона думала не тільки про Філософський камінь. Вона почала креслити графіки повторення матеріалу й позначати кольоровими олівцями свої записи. Гаррі з Роном були б не проти, якби вона не примушувала і їх робити те саме.
— Герміоно, та до екзаменів ще ціла вічність!
— Десять тижнів, — заперечила Герміона. — Це не так уже й багато, це як секунда в порівнянні з віком Ніколаса Фламеля.
— Але ж нам не по шістсот років, — нагадав їй Рон. — До речі, навіщо тобі повторювати, ти й так усе знаєш?
— Навіщо повторювати? Ти що, дурний? Не розумієш, що нам треба все добре скласти, щоб перейти до другого класу? Це дуже важливо! Мені Ще місяць тому треба було сісти за книжки! Не знаю, що на мене найшло…
На жаль, учителі думали, здається, так само, як і Герміона. Вони завалювали учнів такою кількістю домашніх завдань, що великодні канікули пройшли зовсім не так весело, як різдвяні. Важко було розслабитися, коли Герміона під боком зазубрювала дванадцять способів застосування драконячої крові або вправлялася з чарівною паличкою. Стогнучи й позіхаючи, Гаррі й Рон більшу частину свого вільного часу просиджували з нею в бібліотеці, намагаючись упоратися з усіма додатковими завданнями.
— Я це все ніколи не запам’ятаю! — не витерпів одного разу Рон, кидаючи перо й тужливо виглядаючи з бібліотечного вікна. То був перший справді погожий день за кілька останніх місяців. Небо було ясно блакитне, й відчувалося, що літо вже не за горами.
Гаррі, що шукав опис золототисячника в довіднику “Сто магічних трав і грибів”, підняв голову тільки тоді, коли почув Ронові слова:
— Геґріде! А що ти робиш у бібліотеці?
Геґрід наблизився до них, ховаючи щось за спиною, і мав дуже недоречний вигляд у своїй шубі з кротячого хутра.
— Я си так просто дивлю, — ухильно відповів Геґрід, тільки збільшивши їхню цікавість. — А що ви тут робите? — раптом підозріло глянув на них. — Ви не шукаєте більше за тим Фламелем, нє?
— О, ми вже давно довідалися, хто він! — недбало кинув Рон. — І навіть знаємо, що саме стереже той пес. Це філософський ка…
— Тс с с с! — Геґрід рвучко озирнувся, щоб пересвідчитися, чи ніхто не чув. — Чого ти тут кричиш, що з тобою діється?
— До речі, ми хотіли дещо запитати, — озвався Гаррі. — Що ще, крім Флафі, допомагає стерегти камінь?
— ТС С С С! — знову засичав Геґрід. — Слухайте, зайдіт до мене пізніше. Я, правда, не обіцяю, що розкажу вам щось, але ви тут не плещіт язиками, бо учням про се не вільно знати. Ще хтось подумає, що то я розповів…
— Тоді до зустрічі, — сказав Гкррі. Геґрід пошкандибав далі.
— Що то він ховав за спиною? — замислилася Герміона.
— Думаєш, це пов’язане з каменем?
— Піду подивлюся, в якому він був відділі, — сказав Рон, якому вже надокучило навчання. Незабаром він повернувся з купою книжок і жбурнув їх на стіл.
— Дракониі — прошепотів він. — Геґрід переглядав книжки про драконів! Гляньте на це: “Породи драконів у Великобританії й Ірландії”; “Від яйця до пекла. Посібник для драконоводів”.
— Геґрід завжди хотів мати дракончика, він казав мені про це, ще як ми вперше зустрілися! — сказав Гаррі.
— Але ж це незаконно! — сказав Рон. — Розведення драконів заборонене Магівською конвенцією 1709 року, це знає кожен. Дуже важко сховати від маґлівських очей дракона у своєму садочку, до того ж драконів годі приборкати, вони небезпечні. Якби ви бачили, які в Чарлі опіки від тих диких Драконів у Румунії!
— Але ж в Англії дикі дракони не водяться? — припустив Гаррі.
— Ще й як водяться! — заперечив Рон. — Валлійські звичайні зелені й гебридські чорні. Кажу тобі, Міністерство магії має добру мороку з тим, як приховати їх від маґлів. На тих маґлів, котрі помітили драконів, наші мусять насилати спеціальні чари, щоб вони про них відразу забували.
— То що ж тоді задумав Геґрід? — замислилася Герміона.
Постукавши десь через годину у двері ключни кової хатинки, вони здивовано побачили, що всі вікна щільно заслонено фіранками. Геґрід запитав: “Хто там?”, а тоді впустив їх і миттю зачинив за ними двері.
У хатині було душно. Не дивлячись на такий теплий день, у каміні палахкотів вогонь. Геґрід приготував чаю й запропонував канапки з горноста їною, від яких діти відмовилися.
— То… ви си хотіли щось запитати?
— Так, — відповів Гаррі, бо не було сенсу щось вигадувати. — Ми б хотіли знати, і, може, ти скажеш нам, що ще, окрім Флафі, стереже Філософський камінь?
— Нє е, не скажу, — спохмурнів Геґрід. — По перше, я й сам того не знаю. По друге, ви й так уже забагато си довідали, тож я би вам не сказав, навіть якби міг. Цей камінь тут не випадково. Його мало не вкрали з “Ґрінґотсу” — про це ви, мабуть, також уже знаєте?.. Я тілько не збагну, звідки ви довідалиси про Флафі?
— Ой, Геґріде, не прикидайся, ти ж знаєш, прекрасно знаєш про все, що тут діється! — мовила Герміона м’яким, улесливим голосом. Геґрідова борода смикнулася, що свідчило про його усмішку. — Нам тільки цікаво, хто забезпечує охорону, оце й усе, — вела далі Герміона. — Цікаво, чи Дамблдор довіряє ще комусь, окрім тебе?
Після останніх слів Геґрід випнув груди. Гаррі з Роном підморгнули Герміоні.
— Ну, гадаю, вам се не шкодить знати… отож так… він си позичив у мене Флафі, а тоді дехто з учителів виголосив спеціяльні заклинання. Професорка Спраут, професор Флитвік, професорка Макґо неґел, — перераховував Геґрід, загинаючи пальці, — професор Квірел… Ну, звісно, й сам Дамблдор щось там си заклинав. Почекайте, я ще когось забув… Ага, професор Снейп.
— Снейп?
— Ага… ви ще про це си не довідали, нє? Так от, Снейп допомагав стерегти камінь, він не плянує його красти!
Гаррі знав, що Рон з Герміоною думають те саме, що й він. Якщо і Снейп стереже камінь, то йому, певне, було неважко з’ясувати, з допомогою яких заклинань стережуть його інші вчителі. Він, мабуть, знав усе, окрім Квірелового закляття і того, як пройти повз Флафі.
— Тільки ти один знаєш, як пройти повз Флафі, правда, Геґріде? — стурбовано поцікавився Гаррі. — І ти нікому про це не казав, ні? Жодному вчителеві?..
— Ніхто про це не знає, крім мене і Дамблдора, — гордо відповів Геґрід.
— Хоч це добре, — пробурмотів Гаррі до приятелів. — Геґріде, а в тебе вікна не відчиняються? Тут зваритися можна!
— Нє, Гаррі, вибачєй, — заперечив Геґрід. Гаррі помітив, як він глянув на вогонь, і теж туди подивився.
— Геґріде, що там?
Але він уже й сам здогадався що. В самому полум’ї, під чайником, лежало величезне чорне яйце.
— А!.. — скривився Геґрід, нервово смикаючи себе за бороду. — Це… е е…
— Де ти його дістав, Геґріде? — поцікавився Рон, присівши біля каміну, щоб краще розгледіти яйце. — Воно ж коштує страшенні гроші.
— Виграв, — відповів Геґрід. — Учора ввечері. Я си пішов до села перехилити чарчину й зіграв там у карти з якимось чужинцем. Мені здається, що він був радий спекатися його. Чесно вам кажу!
— А що ти будеш робити, коли з яйця щось вилупиться? — запитала Герміона.
— Ну, я си трохи почитав, — відказав на те Геґрід, витягаючи з під подушки велику книжку. — Взяв оце з бібліотеки: “Розведення драконів для втіхи й вигоди”. Трохи застаріле, звичайно, але тут є всьо… О!., “покладіть яйце у вогонь”, бо, бачите, драконячі матері дихают на яйця, а коли він вилупиться, “годуйте його щопівгодини одним відром бренді, змішаного з кров’ю курчат”. А тут — гляньте: “Як розпізнавати різні яйця?” У мене — норвезький хребтоспин. Рідкісна порода. Отак!
Геґрід виглядав дуже задоволеним, а от Герміона — ні.
— Геґріде! Ти живеш у дерев’яній хатинці, — сказала вона.
Та Геґрід не слухав. Весело мугикаючи, він роздмухував вогонь.
Отже, тепер їм додалося клопоту: треба було думати, що може статися з Геґрідом, коли хтось виявить, що він ховає у своїй халупі нелегального дракона.
— Я вже й забув, що таке спокійне життя, — зітхав Рон, коли вони щовечора намагалися подолати цілу купу додаткових домашніх завдань. Герміона вже почала креслити графіки повторення матеріалу і для Гаррі з Роном. Це їх страшенно бісило.
Минув час, і одного разу на сніданку сова Гед віґа принесла Гаррі ще одну записку від Геґріда. Там були тільки три слова: “Він си вилуплює”.
Рон хотів утекти з гербалогії й відразу бігти до халупи. Герміона й чути про це не бажала.
— Герміоно, коли ми ще зможемо побачити, як вилуплюється дракон?
— У нас уроки, нам перепаде! Але це ще дурниці в порівнянні з тим, що трапиться з Геґрідом, коли хтось довідається про його витівки.
— Помовч! — зашипів Гаррі.
Мелфой сидів зовсім близько і відразу затих, прислухаючись. Що він устиг почути? Гаррі дуже не сподобався вираз його обличчя.
Рон без упину сперечався з Герміоною, поки вони йшли на гербалогію, і зрештою Герміона таки погодилася майнути до Геґріда під час ранкової перерви. Коли пролунав дзвоник, вони щодуху помчали на узлісся. Геґрід зустрів їх розпашілий і збуджений:
— Уже майже! — й запросив у хатину.
Яйце лежало на столі. Мало на собі глибокі тріщини. Всередині щось ворушилося, звідти долинало кумедне клацання.
Вони присунули стільці до столу й дивилися, затамувавши подих.
Раптом щось тріснуло — і яйце розкололося. На стіл бухнувся маленький дракончик. Він був не дуже гарний і, на думку Гаррі, скидався на зіжмакану чорну парасольку. Його кощаві крила були завеликі проти худющого чорного тіла. Він мав довжелезну носяру з широкими ніздрями, обрубки ріжків і вибалушені жовтаві очі.
Чхнув. З носа йому вилетіло кілька іскор.
— Хіба не красунчик:, га? — пробурмотів Геґрід, Простяг руку, щоб погладити дракончикові голову, а той хапнув його за пальці, виставивши гострі ікла.
— Гляньте, гляньте!.. Він си впізнав свою мамцю! — втішився Геґрід.
— Геґріде, — запитала Герміона, — а як швидко ростуть норвезькі хребтоспини?
Геґрід уже збирався відповісти, аж раптом побілів мов полотно, скочив на ноги й кинувся до вікна. — Що сталося?
— Хтось си зазирав крізь щілинку в фіранці! Якийсь хлопчина… він утікає назад до школи!
Гаррі підбіг до дверей і визирнув надвір. Упізнав його навіть здалеку.
Мелфой побачив дракончика.
Якась подоба посмішки, що не сходила з Мелфоєвого обличчя впродовж наступного тижня, постійно тримала в напрузі Гаррі, Рона та Герміону. Майже кожної вільної хвилинки вони бігли до затемненої хатинки Геґріда.
— Просто відпусти його, — переконував Геґріда Гаррі. — Нехай буде на волі.
— Не можу, — заперечував Геґрід. — Він ще такий маленький… Умре.
Усі подивилися на дракончика. Лише за тиждень він став утричі довший. З його ніздрів виривався дим. Геґрід занедбав свої обов’язки ключника, бо через того дракона не мав коли навіть угору глянути. На підлозі були розкидані порожні пляшки з під бренді й куряче пір’я.
— Я си надумав назвати його Норберт, — сказав Геґрід, розчулено поглядаючи на дракончика. — Він си вже мене знає, ану гляньте!.. Норберт, Норберт! .. Де твоя мамця?
— Він, здається, чокнувся, — пробурмотів Рон на вухо Гаррі.
— Геґріде, — сказав Гаррі вголос, — мине два тижні, і Норберт стане такий, як твоя хатина. Мелфой будь якої миті може піти до Дамблдора.
Геґрід стиснув губи.
— Я… я знаю, що не зможу його тримати завжди, але не можу си його викинути. Не можу!..
Гаррі зненацька повернувся до Рона.
— Чарлі! — крикнув він.
— Ти також чокнувся! — розсердився Рон. — Я — Рон, пам’ятаєш?
— Ні. Чарлі, твій брат Чарлі. В Румунії. Досліджує драконів. Можна відправити Норберта туди. Чарлі зможе піклуватися про нього, а тоді відпустить на волю!
— Геніально! — вигукнув Рон. — Як тобі така Думка, Геґріде?
Врешті решт Геґрід погодився, що вони можуть послати Чарлі сову з таким проханням.
Повільно минув ще один тиждень. У середу ввечері Герміона й Гаррі ще довго сиділи разом у вітальні після того, як усі пішли спати. Годинник на стіні щойно пробамкав північ, коли це раптом відкрився отвір у портреті. Ще мить — і нізвідки з’явився Рон, стягнувши з себе плаща невидимку.
Він повертався з Геґрідової халупи — допомагав годувати Норберта, що тепер пожирав цілі ящики дохлих щурів.
— Він мене вкусив! — поскаржився Рон, показуючи руку, обмотану закривавленою хустинкою. — Я тепер цілий тиждень не зможу тримати пера. Кажу вам, цей дракон — найжахливіша тварюка, а Геґрід панькається з ним, як з маленьким пухнастим кроликом! Коли той мене вкусив, Геґрід ще мене й вилаяв, бо я його, бачте, налякав. А коли я вже йшов, він почав співати драконові колискову.
Щось стукнуло в темну шибку.
— Це Гедвіґа! — вигукнув Гаррі й підбіг до вікна, щоб її впустити. — Принесла відповідь від Чарлі!
Усі троє притислися головами й почали читати.

Дорогий Роне!
Як ти там? Дякую за листа. Я був би радий прийняти норвезького хребтоспина, але буде нелегко доставити його сюди.
Найкраще, мабуть, передати його одним моїм друзям, які приїжджають відвідати мене наступного тижня. Проблема тільки в тому, що ніхто не повинен їх бачити з нелегальним драконом.
Чи не могли б ви занести хребтоспина на найвищу вежу в суботу опівночі?
Вони б тоді зустріли вас там і забрали його, поки ще темно. Пришли мені відповідь якнайшвидше.
Цілую, Чарлі.

Діти перезирнулися.
— Ми маємо плаща невидимку, — сказав Гаррі. — Навряд чи це буде надто складно. Мені здається, плащ досить великий, щоб заховати нас удвох разом з Норбертом.
Рон та Герміона відразу схвалили такий план, і це свідчило, що минулий тиждень був і справді важким. За всяку ціну треба було позбутися Норберта — і Мелфоя.
Проте виникла перешкода. Наступного ранку покусана Ронова рука розпухла так, що стала вдвічі товщою, ніж звичайно. Він не знав, чи безпечно йому звертатися до мадам Помфрі: а що, як вона розпізнає драконів укус? Але ближче до обіду стало ясно, що іншого виходу немає. Вкушене місце лиховісно позеленіло. Отже, здається, Норбертові ікла могли бути й отруйні.
Після уроків Гаррі з Герміоною відразу побігли до лікарні, де побачили Рона в ліжку в жахливому стані.
— Справа не тільки в руці, — прошепотів він, — хоч я й маю таке відчуття, ніби вона зараз відпаде. Мелфой сказав мадам Помфрі, що хоче позичити одну з моїх книжок, і то лише для того, щоб прийти й поглузувати з мене. Він погрожував, що розповість їй, хто насправді вкусив мене. Я їй казав, що вкусив собака, але вона, здається, не повірила. Не треба було мені чіпати його під час квідичу, бо він тепер хоче помститися.
Гаррі й Герміона спробували його заспокоїти.
— Усе це скінчиться в суботу опівночі, — сказала Герміона, але ці слова нітрохи не втішили Рона. Навпаки, він підвівся на ліжку і вкрився рясним потом.
— У суботу опівночі! — хрипко вигукнув він. — Ой ні!.. Ой ні!.. Я згадав!.. Лист від Чарлі лежав У тій книжці, яку взяв Мелфой! Тепер він знатиме, Що ми хочемо позбутися Норберта!
Гаррі з Герміоною не встигли нічого відповісти. Увійшла мадам Помфрі й примусила їх піти, бо Рон мав уже спати.
— Тепер занадто пізно щось міняти, — сказав Гаррі Герміоні. — Ми вже не маємо часу відправити Чарлі іншу сову, а це — єдина нагода позбутися Норберта. Мусимо ризикувати. До того ж ми маємо плаща невидимку, а Мелфой про це не знає.
Коли вони прийшли до Геґріда, то побачили біля хатини вовкодава Ікланя, що сидів з перев’язаним хвостом, а сам Геґрід замість дверей відчинив їм вікно.
— Не можу вас пустити! — засапано мовив він. — У Норберта важкий період — я не можу з ним нічого вдіяти!
Коли вони розповіли Геґрідові про лист від Чарлі, на його очах виступили сльози, проте це могло статися й тому, що Норберт саме тієї миті вкусив Геґріда за ногу.
— Йой!.. Ти шибенику малий!.. Е е… Всьо файно, він просто схопив мій чобіт! Просто забавляється, він ще дитинка…
Дитинка гупнула хвостом по стіні, від чого забряжчали шибки. Гаррі з Герміоною рушили назад до замку, хвилюючись, що діждатися суботи буде нелегко.
Коли настав час прощатися з Норбертом, Гаррі й Герміона, може, й поспівчували б Геґрідові, якби не були такі стурбовані тим, що мали зробити. Була дуже темна, хмарна ніч, і вони прибули до Геґрідової халупи трохи запізно — мусили перечекати, поки Півз у вестибюлі досхочу награється тенісним м’ячиком, відбиваючи його від стіни, і звільнить їм дорогу.
Геґрід уже спакував Норберта у великий ящик з отворами.
— Він там має на дорогу повно щурів і трохи бренді, — сказав приглушеним голосом Геґрід. — І ще я си поклав там його іграшкового ведмедика, щоб йому не було самотньо.
З ящика долинули дивні звуки, які, на думку Гаррі, означали тільки те, що ведмедик уже без голови.
— Норбертику, бувай!.. Твоя мамуся ніколи тебе не забу у де!.. — крізь сльози прощався Геґрід.
Гаррі з Герміоною накрили ящик плащем не видимкою, а тоді й самі сховалися під ним.
Як вони спромоглися дотягти того ящика до замку, вони й самі не розуміли. Наближалася північ. Гкррі з Герміоною штовхали Норберта вгору мармуровими сходами у вестибюлі, а тоді ще далі темними коридорами. Ось іще одні сходи, тоді ще одні… навіть заздалегідь вибраний шлях навпростець не надто полегшував справу.
— Ще трохи! — важко дихаючи, сказав Гаррі, коли вони досягли коридору під найвищою вежею.
Тут раптом щось промайнуло попереду, і вони мало не випустили ящика. Забувши, що їх і так не видно, сховалися в тінь і стежили за темними обрисами двох людей, які зчепилися неподалік. Спалахнула лампа.
Професорка Макґонеґел, у картатому халаті й сітці для волосся, тримала за вухо Мелфоя.
— Попався! — крикнула вона. — Знімаю зі Слизерину двадцять очок! Блукати тут серед ночі, як ти смієш!..

Страницы: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15

Ваш відгук

Сторінки

Рубрики

Пошук

Мітки

Архів

Вересень 2017
П В С Ч П С Н
« Бер    
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930  

Підписка

  • Цікаве