Джоан К. Роулінг. “Гаррі Поттер і філософський камінь”

Можливо, тому, що Рон і Герміона не бачили того, що бачив у лісі Гаррі, або тому, що чоло їм не пік шрам, але вони не переймалися філософським каменем так, як Гаррі. Думка про Волдеморта, звичайно, лякала їх, але той не відвідував їх у снах, до того ж вони були такі заклопотані іспитами, що просто не мали часу журитися тим, що там задумав Снейп чи хто інший.
Останнім екзаменом була історія магії. Ще якась година, щоб відповісти на запитання про старих божевільних чарівників, які повигадували всілякі казани самомішалки, і вони будуть вільні! Вільні на цілий безтурботний тиждень, після чого їм оголосять результати іспитів. Коли привид професора Бінса звелів їм відкласти пера і згорнути пергаменти, Гаррі не міг не радіти разом з усіма.
— Вийшло значно легше, ніж я сподівалася, — сказала Герміона, коли діти повибігали на сонячне подвір’я. — Я навіть не мусила вчити про кодекс поведінки вовкулаків 1637 року і повстання Елфрика Завзятого.
Герміона завжди любила обговорювати іспити, але Рон сказав, що його тепер від них нудить, отож діти попрямували до озера, де й полягали під деревом. Близнюки Візлі та Лі Джордан лоскотали щупальця величенького кальмара, що на мілині вигрівався на сонечку.
— Уже нічого не треба повторювати! — блаженно позіхнув Рон, розтягнувшись у траві. — Не сумуй, Гаррі, про наші погані оцінки ми дізнаємося тільки за тиждень, тож нема чого передчасно журитися.
Гаррі розтирав собі чоло.
— Хотів би я знати, що це все означає ! — прорвало його нарешті. — Мій шрам і досі болить!
Траплялося, болів і раніше, але ж ніколи так довго!
— Піди до мадам Помфрі, — запропонувала Герміона.
— Я ж не хворий, — заперечив Гаррі. — Мені здається, це попередження… наближається якась небезпека…
На Рона й це не подіяло, так розморила його спека.
— Гаррі, та заспокойся! Герміона каже правду: поки тут Дамблдор, каменю нічого не загрожує. Нема жодних доказів, що Снейп довідався, як пройти повз Флафі. Йому вже якось мало не відгризли ногу, тож тепер він не стане ризикувати. І швидше Невіл гратиме у квідич за збірну Англії, ніж Геґрід підведе Дамблдора.
Гаррі кивнув головою, але й далі не міг позбутися відчуття, що він забув щось зробити, і то дуже важливе. Коли намагався пояснити це, Герміона сказала:
— Це все через іспити. Учора вночі я прокинулася й переглянула майже половину своїх конспектів із трансфігурації, поки згадала, що ми вже склали цей іспит.
Гаррі, одначе, був певен, що його неспокій аж ніяк не пов’язаний з навчанням. Раптом він побачив сову, що летіла в яскраво синьому небі в напрямку школи, затиснувши в дзьобі записку. Геґрід був єдиний, хто присилав йому коли небудь листи. Геґрід ніколи б не зрадив Дамблдора. Геґрід нікому б не розповів, як пройти повз Флафі. Він би ніколи… але…
Раптом Гаррі зірвався на ноги.
— Ти куди? — сонно обізвався Рон.
— Я щойно подумав про одну річ! — сказав поблідлий Гаррі. — Треба негайно піти до Геґріда!
— Чому? — допитувалася захекана Герміона, намагаючись не відставати.
— Чи не здається тобі трохи дивним, — відповів Гаррі, видираючись на вкритий травою пагорб, — що Геґрід найбільше у світі мріяв про дракончика, і тут раптом у якогось чужинця виявляється в кишені яйце? Хіба люди так часто ходять із драконовими яйцями, якщо це заборонено чарівничим законом? їм ще пощастило, що вони натрапили на Геґріда, правда? І як я раніше не здогадався!
— А що ти задумав тепер? — поцікавився Рон, але Гаррі, біжучи до лісу, не відповів.
Геґрід сидів у кріслі біля своєї хатини; підкотивши штани і рукави сорочки, він лущив над великою мискою горох.
— Здоровенькі були! — сказав він, усміхаючись. — Іспити си скінчили? Може, є час чогось випити?
— А чом би й ні… — почав був Рон, але Гаррі урвав його:
— Ні, ми поспішаємо!.. Геґріде, я хочу тебе дещо запитати. Пам’ятаєш той вечір, коли ти виграв Норберта? Яким був той незнайомець, з котрим ти грав у карти?
— Не пам’єтаю, — недбало відказав Геґрід. — Він си не скидав свого плаща.
Побачивши, що дітлахів це приголомшило, Геґрід здивувався:
— Тут нема нічого дивного, бо в “Голові кабана” — це так називаєси той шинок у селі — повно химерної публіки. Може, то був якийсь торгівець драконами, чом би й ні? Я си навіть не видів його обличчя, воно було вкрите каптуром.
Гаррі присів біля миски з горохом.
— Геґріде, про що ти з ним розмовляв? Чи згадував про Гоґвортс?
— Може бути, — відповів Геґрід, силкуючись пригадати. — Ага! Він запитавси, що я роблю, тож я сказав, що працюю тут ключником. Він ще питав, які тут водяться звірі… я розповів йому, а тоді си сказав, що завжди мріяв мати дракончика… А тоді… Я добре не пам’єтаю, бо він постійно підливав мені до келиха… Зачекайте, зачекайте… ага, тоді він признавси, що має драконяче яйце, і його можна розіграти в карти… Але він хотів бути певен, що я дам собі раду з тим дракончиком, бо не хотів, аби з ним щось сталоси… Тож я йому сказав, що після Флафі у мене з дракончиком не буде жодних проблем…
— А він… чи він зацікавився Флафі? — запитав Гаррі, намагаючись говорити спокійно.
— Певно, що так. А хіба є багато триголових псів, навіть тут, у Гоґвортсі? Тож я си сказав йому, що Флафі стає сумирним, як телятко, коли вміти його заспокоїти. Варто заграти йому якусь музичку, і він відразу си засинає…
Геґрід раптом перелякано завмер.
— Я си не мав того вам казати! — вигукнув він. — Забудьте про це! Гей, куди ви побігли?
Гаррі, Рон і Герміона не вимовили ні слова, аж поки опинилися у вестибюлі, який після ясного дня надворі видавався надто холодним і похмурим.
— Треба йти до Дамблдора, — сказав Гаррі. — Геґрід розповів тому чужинцеві, як пройти повз Флафі, а під плащем міг бути чи Снейп, чи Волдеморт. Напоївши Геґріда, він запросто все вивідав. Сподіваюся, Дамблдор нам повірить. Нас може підтримати Фіренце, якщо його не зупинить Бейн.
Де кабінет Дамблдора?
Діти озирнулися, ніби сподівалися побачити дороговказ, який скерує їх у потрібному напрямі. Адже ніхто їм досі не казав, де перебуває Дамблдор, і вони не знали нікого, хто б ходив до нього з якимось дорученням.
— Нам треба… — почав Гаррі, але раптом у залі пролунав голос:
— Що ви тут робите?!
То була професорка Макґонеґел із величезним стосом книжок.
— Нам треба бачити професора Дамблдора, — аж занадто сміливо відповіла Герміона.
— Бачити професора Дамблдора? — перепитала професорка Макґонеґел, немовби це було щось дуже підозріле. — Навіщо?
Гаррі ковтнув слину… І що тепер?
— Це таємниця, — вимовив він, відразу пошкодувавши про це, бо ніздрі професорки Макґонеґел гнівно роздулися.
— Професор Дамблдор пішов звідси хвилин десять тому, — холодно повідомила вона. — Він отримав термінову сову з Міністерства магії і негайно полетів до Лондона.
— Полетів? — нестямно повторив Гаррі. — Оце щойно?
— Поттере, професор Дамблдор — дуже видатний чарівник, і в нього багато різних справ.
— А в нас дуже важлива справа!
— Поттере, невже те, що ти хочеш розповісти, важливіше від справ у Міністерстві магії?
— Послухайте! — сказав Поттер, відкинувши обережність. — Пані професорко… йдеться про філософський камінь!
Професорка Макґонеґел усякого могла сподіватися, тільки не цього. Книжки випали їй з рук, і вона навіть не підбирала їх.
— Звідки ви знаєте? — зашипіла вона.
— Пані професорко, я думаю… Я знаю, що Сн… що хтось намагається викрасти камінь. Мені треба поговорити з професором Дамблдором.
Макґонеґел глянула на нього спантеличено й підозріло.
— Професор Дамблдор повернеться завтра, — вимовила вона нарешті. — Не знаю, звідки ви дізналися про камінь, але будьте певні, що його ніхто не зможе вкрасти, він надто добре захищений.
— Але пані професорко!..
— Поттере, я знаю, що кажу! — урвала вона розмову. Нахилилася й підняла книжки з підлоги. — А ви краще йдіть надвір і тіштеся сонечком.
Та надвір вони не пішли.
— Це трапиться сьогодні, — сказав Гаррі, тільки но вони впевнилися, що професорка Макґонеґел відійшла на достатню відстань. — Снейп сьогодні спробує проникнути крізь люк. Він уже довідався все, що йому треба, а тепер і Дамблдор не зможе йому завадити. Б’юся об заклад — це він прислав того листа, і в Міністерстві магії всі вкрай здивуються, коли там з’явиться Дамблдор.
— Але що ми можемо…
Герміона охнула. Гаррі й Рон рвучко озирнулися.
Перед ними стояв Снейп.
— Доброго вечора! — привітався він. Діти витріщилися на нього.
— Такого гарного дня не варто сидіти в замку, — сказав він, криво посміхаючись.
— Ми просто… — загнувся Гаррі, не знаючи, що сказати.
— Маєте бути обережнішими, — мовив Снейп. — Коли так тинятися, хтось може припустити, ніби ви щось задумали. А Ґрифіндор уже просто не може втрачати очки, правда?
Гаррі почервонів. Діти повернулися, щоб іти надвір, але Снейп знову до них озвався.
— Май на увазі, Поттере: ще одне нічне блукання, і я особисто подбаю, щоб тебе звідси вигнали! Гарного вам дня!
Снейп пішов до вчительської. Коли діти вийшли на кам’яні сходи, Гаррі повернувся до друзів.
— Добре!.. Ось що ми зробимо, — рішуче зашепотів він. — Хтось із нас має стежити за Снейпом: дочекатися біля вчительської, а потім, коли він вийде, піти за ним услід. Герміоно, це зробиш ти.
— Чому я?
— Бо це очевидно, — докинув Рон. — Ти вдаватимеш, ніби чекаєш професора Флитвіка, ясно? — І додав тоненьким голосочком: — “Ой, професоре Флитвік! Я так хвилююся, мені здається, я переплутала питання 14 6…”
— Ой, заткнися! — обурилася Герміона, але погодилася стежити за Снейпом.
— А нам краще пильнувати коридор на четвертому поверсі, — сказав Гаррі Ронові. — Ходімо.
Але план не вдався. Не встигли вони підійти до дверей, за якими був Флафі, як там виникла професорка Макґонеґел, і цього разу вона вже не стримувалася.
— Мабуть, ви гадаєте, що вас важче позбутися, ніж лихих чарів! — лютувала вона. — Годі вже цих дурниць! Якщо я почую, що ви знову сюди прийшли, я зніму з Ґрифіндору ще п’ятдесят очок! Так, Візлі, зі свого гуртожитку!..
Гаррі й Рон повернулися до вітальні. Тільки но Гаррі сказав: “Принаймні, Герміона сидить на хвості у Снейпа”, як відхилився портрет Гладкої Пані й показалася Герміона.
— Вибач, Гаррі! — забідкалася вона. — Снейп вийшов і спитав, що я там роблю? Я сказала, що чекаю Флитвіка, а Снейп зразу пішов і покликав його, отож я тільки тепер звільнилася, і не знаю, де дівся Снейп.
— Ну що ж, тоді іншого виходу немає, правда? — спитав Гаррі.
Друзі мовчки дивилися на нього. Він зблід, а його очі зблискували.
— Сьогодні я постараюся першим дістатися до каменя.
— Ти збожеволів! — вигукнув Рон.
— Не йди! — запротестувала Герміона. — Після всього, що сказали Макґонеґел і Снейп?.. Тебе ж виженуть!
— НУ ТО Й ЩО? — крикнув Гаррі. — Невже ви не розумієте?! Якщо Снейп заволодіє каменем — повернеться Волдеморт! Хіба ви не чули, що діялось, коли він намагався захопити владу? Гоґвортс просто зникне, і мене вже не буде звідки виганяти! Він його розвалить або перетворить у школу чорної магії! Тут ідеться не про втрату очок, невже ви не бачите? Невже ви гадаєте, що він лишить вас і ваші родини у спокої після того, як Ґрифіндор завоює кубок гуртожитків? Якщо мене впіймають перед тим, як я дістануся до каменя — що ж, тоді я повернуся до Дурслів і чекатиму, коли мене там знайде Волдеморт. Просто помру трохи пізніше, бо я ніколи не перейду до темних сил! Сьогодні я пролізу крізь той люк, і мене не зупинять навіть ваші вмовляння!.. Волдеморт убив моїх батьків, пам’ятаєте?..
Гаррі люто глянув на друзів.
— Ти правий, Гаррі, — тихенько мовила Герміона.
— Я накину плаща невидимку — сказав Гаррі. — На щастя, він знов у мене.
— А ми вмістимося під ним усі троє? — запитав Рон.
— Усі… усі троє?
— Ой, не придурюйся! Невже ти думаєш, що ми тебе пустимо самого?
— Звичайно ж, ні! — жваво додала Герміона. — Як ти збираєшся дійти до каменя без нас? Я зараз піду й перегляну книжки, може, знайду щось корисне…
— Але якщо нас упіймають, вас виженуть теж…
— Не думаю, — заперечила Герміона. — Флит вік сказав мені по секрету, що я отримала з його іспиту п’ять з трьома плюсами. Тепер мене так просто не виженуть.
Після вечері вони всі втрьох сиділи у вітальні. Ніхто їх не турбував; зрештою, жоден ґрифіндорець ще й досі не розмовляв із Гаррі. І сьогодні вперше це його не засмучувало. Герміона переглядала свої конспекти, сподіваючись натрапити на одне з тих заклинань, яке їм треба буде подолати. Гаррі й Рон мовчали. Вони обидва обмірковували те, що їм доведеться зробити.
Поступово решта дітей розійшлися по спальнях, і кімната спорожніла.
— Може, принеси вже плащ, — пробурмотів Рон, коли нарешті, позіхаючи й потягуючись, з вітальні вийшов Лі Джордан.
Гаррі побіг нагору до спальні. Дістав плаща, а тоді помітив дудку, яку на Різдво подарував йому Геґрід. Поклав її до кишені, щоб заграти на ній Флафі, — співати йому щось не хотілося.
Побіг назад до вітальні.
— Краще накиньмо плаща тут, щоб побачити, чи він накриє нас трьох. Бо раптом Філч помітить чиюсь ногу, яка блукає сама собою…
— Що це ви робите? — пролунав голос із кутка кімнати.
З за крісла виник Невіл, стискаючи в руках Тревора — жабку, яка знову намагалася втекти на волю.
— Нічого, Невіле, нічого! — відповів Гаррі, поспіхом ховаючи плащ за спину.
Невіл глянув на їхні винуваті обличчя.
— Ви знову кудись ідете! — здогадався він.
— Ні ні! — заперечила Герміона. — Нікуди ми не йдемо. Чому ти не лягаєш спати, Невіле?
Гаррі глянув на високий годинник біля дверей. Не можна втрачати ані хвилини. Снейп, можливо, вже намагається приспати Флафі.
— Вам не можна нікуди йти! — сказав Невіл, — вас знову піймають. Ґрифіндор матиме ще більше проблем.
— Ти не розумієш, — пояснив Гаррі, — це дуже важлива справа.
Але Невіл явно настроював себе на щось відчайдушне.
— Я вам не дозволю! — сказав він, підбігши до портрета з отвором. — Я… буду з вами битися!
— Невіле! — прорвало нарешті Рона. — Іди звідси й не будь ідіотом!
— Я тобі не ідіот! — крикнув Невіл. — Скільки можна порушувати правила?!. Ви самі навчили мене чинити опір!
— Так, але ж не нам! — у відчаї мовив Рон. — Невіле, ти не розумієш, що робиш!
Рон ступив крок уперед, а Невіл випустив з рук жабку, яка стрибнула і щезла.
— Ану, спробуй мене вдарити! — затявся Невіл, стискаючи кулаки. — Я готовий!
Гаррі повернувся до Герміони.
— Зроби щось! — у розпачі попросив її. Герміона вийшла наперед.
— Невіле, — сказала вона, — я дуже й дуже перепрошую! — Вона спрямувала чарівну паличку на Невіла і вигукнула: — Петрифікус Тоталус!
Невілові руки прикипіли йому до боків. Ноги стулилися докупи. Він захитався усім своїм закляклим тілом, а тоді впав, мов дошка, просто на обличчя.
Герміона підбігла й перевернула його на спину. Невілові заціпило щелепи, і він не міг говорити, рухалися тільки його нажахані очі.
— Що ти йому зробила? — прошепотів Гаррі.
— Це повний тілов’яз, — відповіла бідолашна Герміона. — Ох, Невіле, мені так шкода!
— Ми були змушені, Невіле! Нема коли пояснювати, — сказав Гаррі.
— Ти згодом усе зрозумієш, — пообіцяв Рон, переступаючи через Невіла й ховаючись під плащ невидимку.
Але нерухомий Невіл, який лежав на підлозі, був, здається, не надто гарним знаком. Страшенно знервовані, вони в кожній тіні від статуї вбачали Філча, а кожен подув вітерцю нагадував їм Півза.
Підійшовши до перших сходів, помітили Місіс Норіс, що сиділа трохи вище від них.
— О, давай хоч цього разу її копнемо! — зашепотів Рон на вухо Гаррі, але той заперечливо похитав головою. Коли вони обережно проходили повз неї, Місіс Норіс скерувала на них свої очі ліхтарі, але більше нічого не зробила.
Вони нікого не зустріли, аж доки дійшли до сходів на четвертий поверх. Там похитувався Півз, намагаючись зібгати килим, щоб усі в цьому місці спотикалися.
— Хто тут? — зненацька запитав він, коли діти наблизилися до нього. Він звузив свої лихі чорні очі. — Знаю, ви тут, хоч вас і не видно… Ви примари, упирі, чи маленькі школярі?..
Знявся в повітря і став кружляти, скоса поглядаючи в їхній бік.
— Треба покликати Філча! Ой, як треба, бо тут скрадається щось невидиме!
Раптом у Гаррі виникла ідея.
— Півзе, — засичав він хрипко, — Кривавий Барон має свої причини бути невидимим!
Півз від шоку мало не впав на сходи. Він вчасно опам’ятався й завис у кількох сантиметрах над ними.
— Прошу вибачити, ваша кривавосте, ясновельможний пане Бароне! — заговорив він улесливим голосом. — Моя помилочка, моя помилочка!.. Я вас не бачу, звичайно ж, ні, ви невидимі! Даруйте старенькому Півзові цей маленький жартик, прошу пана!
— Я тут у справах, Півзе, — прохрипів Гаррі. — Сьогодні щоб тебе тут не було!
— Гаразд, прошу пана, звичайно, мене не буде! — погодився Півз, знову здіймаючись угору. — Сподіваюся, Бароне, вам пощастить, а я не заважатиму!
І він щез.
— Геніально, Гаррі! — зашепотів Рон.
Через кілька секунд вони стояли перед забороненими дверима на четвертому поверсі, але двері були вже прочинені.
— От тобі й маєш! — тихо вимовив Гаррі. — Снейп уже пройшов повз Флафі.
Побачивши відчинені двері, вони уявили, що їх чекає попереду. Гаррі повернувся до друзів, що тулилися з ним під одним плащем:
— Якщо хочете повернутись, я вас зрозумію. Можете взяти плащ, мені він уже не потрібний.
— Не будь дурним! — відказав Рон.
— Ми з тобою, — підтвердила Герміона. Гаррі штовхнув двері.
Двері зарипіли, й залунало грізне гарчання. Всі три собачі носи почали нестямно принюхуватися до дітей, хоча пес їх і не бачив.
— Що це в нього під лапами? — прошепотіла Герміона.
— Ніби якась арфа, — придивився Рон. — Мабуть, її залишив Снейп.
— Пес прокидається, тільки но перестає звучати музика, — сказав Гаррі. — Ану, зараз побачимо…
Він приклав до вуст Геґрідову дудку і дмухнув. Насправді то була й не мелодія, проте вже на першій ноті очі потвори почали заплющуватися. Гаррі дмухав, майже не переводячи духу. Пес поволі перестав гарчати, його лапи захиталися, він опустився навколішки, а тоді гепнувся на підлогу й міцно заснув.
— Не переставай грати! — сказав Гаррі Рон, коли діти вийшли з під плаща й підкралися до люка. Наблизившись до величезних голів, відчули гарячий і смердючий віддих пса.
— Думаю, люк можна відчинити, — сказав Рон, зазираючи псові за спину. — Підеш перша, Герміоно?
— Ні!
— Ну, добре… — Рон скреготнув зубами й обережно переступив через собачі лапи. Нахилившись, смикнув кільце — і люк відчинився.
— Що там видно? — нетерпляче спитала Герміона.
— Нічого. Просто пітьма. Нема як злізти. Треба стрибати.
Гаррі, що й далі грав на дудці, махнув Ронові, щоб привернути його увагу, й показав на себе.
— Хочеш іти першим? Ти певен? — запитав Рон. — Я не знаю, як тут глибоко. Дай дудку Герміоні, щоб пес не прокинувся.
Гаррі передав дудку. Під час миттєвої тиші пес загарчав і заворушився, але, тільки но Герміона заграла, знову заснув як мертвий.
Гаррі переліз через пса й зазирнув у люк. Дна не було видно.
Проліз крізь отвір і завис на кінчиках пальців. Тоді глянув на Рона й сказав:
— Якщо зі мною щось трапиться, не йдіть сюди. Відразу біжіть до соварні й відправте Гедвіґу до Дамблдора, добре?
— Гаразд, — відповів Рон.
— Сподіваюся, за хвилину побачимось.
І Гаррі відпустив пальці. Холодне, вогке повітря проносилося повз нього, а він падав усе нижче, нижче, нижче і ось…
ГУП! Із кумедним, приглушеним звуком він гепнувся на щось м’яке. Присів і помацав довкола рукою, його очі ще не звикли до темряви. Здавалося, ніби він сидить на якійсь рослині.
— Усе гаразд! — гукнув він туди, де виднілася цяточка світла завбільшки з поштову марку, — це, власне, й був відчинений люк. — М’яка посадка, можна стрибати!
Рон стрибнув — і приземлився поруч із Гаррі.
— Що це таке? — були його перші слова.
— Не знаю, якась рослина. Мабуть, щоб пом’якшувати падіння. Герміоно, давай!
Далека музика стихла. Пес гучно гавкнув, але Герміона вже стрибнула. Приземлилася з другого боку від Гаррі.
— Ми десь на сотні метрів під школою, — сказала вона.
— Нам пощастило, що тут ця рослина, — мовив Рон.
— Пощастило! — заверещала Герміона. — Гляньте на себе!
Вона підскочила й насилу поповзла до вологої стіни. Насилу, бо, тільки но приземлилася, рослина своїми змієподібними вусиками стала обплітати їй ноги. Гарі з Роном навіть не помітили, в якій халепі вони опинилися.
Герміона встигла вивільнитися ще до того, як рослина її впіймала. Тепер вона нажахано спостерігала, як хлопці з усіх сил виривалися від рослини, але що більше вони вовтузилися, то міцніше й швидше вона їх обплітала.
— Не рухайтесь! — звеліла їм Герміона. — Я знаю, це — пастка диявола!
— О, я дуже радий, що знаю тепер назву, це — супердопомога! — розсердився Рон, не даючи рослині стиснути його шию.
— Замовкни, я пробую згадати, як її вбити! — крикнула Герміона.
— То швидше, бо я задихаюся! — прохрипів Гаррі, відбиваючись від пагона, що закручувався йому навколо грудей.
— Пастка диявола, пастка диявола… Що там казала професорка Спраут? Вона любить темряву й вогкість…
— То запали вогонь! — задихався Гаррі.
— Так, звичайно, але тут нема хмизу! — заплакала Герміона, заламуючи руки.
—ТИ ЩО, ЗДУРІЛА? — заревів Рон. —ТИ ЧАРІВНИЦЯ, ЧИ ХТО?
— Ой, так! — вигукнула Герміона, вихопивши чарівну паличку. Махнула нею, щось пробурмотівши, і спрямувала на рослину струмінь яскраво блакитного полум’я. Наступної миті хлопці відчули, як рослина ослабила свої стиски, зіщулившись від світла й тепла. Посмикуючись і звиваючись, вона сповзла з їхніх тіл, і вони, нарешті, опинилися на волі.
— Добре, що ти гарно вивчала гербалогію, Герміоно, — сказав Гаррі, витираючи з чола піт.
— Так, — додав Рон, — і добре, що Гаррі не розгубився у скрутний момент. “Нема хмизу” — це ж треба!
— Сюди! — мовив Гаррі, показавши на кам’яний прохід, який був єдиним шляхом звідти.
Окрім своїх кроків, вони чули тільки тихе капотіння води, що сочилася по стінах. Прохід був похилий, і Гаррі згадав про “Ґрінґотс”. У серці йому щось штрикнуло, коли він згадав, що сейфи в чарівничому банку нібито охороняють дракони. Якщо їм трапиться дракон, справжній дорослий дракон, то… їм досить і Норберта…
— Ти щось чуєш? — прошепотів Рон.
Гаррі прислухався. Десь угорі попереду чулися тихенький шурхіт і брязкіт.
— Думаєш, це привид?
— Не знаю… Як на мене, наче крила шурхотять.
— Там є світло! Я бачу, щось рухається! Дійшовши до кінця проходу, вони побачили перед собою яскраво освітлену кімнату з високою склепінчастою стелею. В кімнаті було повно яскравих пташечок, які шугали довкола, тріпочучи крильцями. На тому боці кімнати видніли масивні дерев’яні двері.
— Думаєш, вони нападуть на нас, коли ми підемо через кімнату? — запитав Рон.
— Можливо, — відповів Гаррі. — Вони, здається, ніби й не лихі, та якщо кинуться всім табуном… Але нема ради… Я побіг!
Глибоко вдихнув, прикрив обличчя руками й помчав через кімнату. Чекав, що ось ось у нього вчепляться гострі дзьоби й кігті, проте нічого не сталося. Добіг до дверей, потягнув за ручку, але двері були замкнені.
Рон з Герміоною прибігли слідом. Усі троє смикали й штурхали двері, але ті не піддалися навіть тоді, коли Герміона вимовила закляття “алого мора”.
— Що тепер? — запитав Рон.
— Ці птахи… не можуть бути тут лише для декорації, — сказала Герміона.
Діти глянули на птахів, що ширяли над головами, виблискуючи — виблискуючи?
— Це не пташки! — гукнув раптом Гаррі. — Це — ключі! Крилаті ключі, придивіться уважніше! Тож це має означати… — він роззирнувся по кімнаті, — Так, дивіться! Мітли! Нам треба впіймати ключ до цих дверей!
— Але ж їх тут сотні !
Рон оглянув замок на дверях.
— Треба знайти великий старомодний ключ, можливо, срібний, як і ручка.
Схопивши кожен по мітлі, вони злетіли в повітря, опинившись серед цілої хмари ключів. Намагалися схопити їх, але зачаровані ключі так швидко виверталися, що їх годі було зловити.
Гаррі, однак, недаремно був наймолодшим ловцем у цьому столітті. Він мав хист помічати те, чого не завважують інші. Трохи покружлявши серед виру барвистого пір’я, він звернув увагу на великий срібний ключ, який мав зігнуте крило, неначе хтось уже ловив його і грубо запихав до замкової шпарини.
— Ось він! — крикнув Гаррі. — Оцей великий!.. Отам!.. Ні, отам… з блакитними крильцями! У нього з одного боку пожмакані пір’їни!
Рон помчав на великій швидкості у тому напрямку, але вдарився об стелю й мало не впав з мітли.
— Треба його оточити! — гукнув Гаррі, не спускаючи очей з ключа. — Рон, наближайся до нього зверху! Герміоно, підлітай знизу і не давай йому опуститися, а я спробую впіймати! Ну, ВПЕРЕД!
Рон пірнув униз, Герміона понеслася вгору — ключ вислизнув від них обох, а Гаррі кинувся за ним. Ключ помчав до стіни, і Гаррі, виструнчившись, як стріла, припер його рукою до стіни, аж там щось тріснуло. Радісні вигуки Рона й Герміони відізвалися луною по всій кімнаті.
Вони швиденько приземлилися, й Гаррі побіг до дверей, стискаючи в долонях ключа, який ще й далі пручався. Запхав його до замка й повернув — усе спрацювало. Тільки но замок клацнув, ключ знову спурхнув у повітря, маючи дуже пошарпаний вигляд після того, як його двічі ловили.
— Готові? — запитав Гаррі, тримаючи руку на клямці дверей. Вони кивнули. Гаррі відчинив двері.
У наступній кімнаті було так темно, що вони нічого не бачили. Та коли ступили кілька кроків, усю кімнату раптом затопило світло, відкривши їм дивовижне видовище.
Вони стояли на краю величезної шахівниці, відразу за чорними, витесаними з якогось чорного каменю, шаховими фігурами, які були вищими від них. З другого боку кімнати, навпроти них, стояли білі фігури. Гаррі, Рон і Герміона трохи здригнулися: високі білі фігури не мали облич.
— А що тепер? — прошепотів Гаррі.
— Хіба не ясно? — відповів Рон. — Мусимо перейти кімнату, граючи в шахи.
За білими фігурами видніли ще одні двері.
— Як це? — нервово запитала Герміона.
— Думаю, — відповів Рон, — ми маємо самі стати фігурами.
Він підійшов до чорного вершника й витягнув руку, щоб доторкнутися до його коня. Камінь відразу ожив. Кінь ударив копитом, а вершник повернув свою голову в шоломі й глянув на Рона.
— Ми… е е… Нам треба йти разом з вами? Чорний вершник кивнув головою. Рон повернувся до друзів.
— Над цим треба помізкувати, — сказав він. — Мені здається, ми маємо замінити собою три чорні фігури…
Гаррі з Герміоною мовчки чекали, поки Рон усе обміркує. Зрештою, він сказав:
— Отож… не ображайтеся, але жоден з вас не є добрим шахістом…
— Ми не ображаємося, — швидко запевнив його Гаррі. — Тільки скажи, що нам робити.
— Ти, Гаррі, заміниш того слона, а Герміона піде за тобою замість тури.
— А ти?
— Я буду конем, — відповів Рон.
Шахові фігури, здається, прислухалися до розмови, бо після Ронових слів кінь, слон і тура зійшли з шахівниці, лишивши там три порожні клітинки, які й зайняли Гаррі, Рон і Герміона.
— Першими в шахах завжди починають білі, — сказав Рон, зазираючи на той бік дошки. — Ага, дивіться!
Білий пішак пішов уперед на дві клітинки.
Рон почав керувати чорними фігурами. Вони мовчки йшли туди, куди він їх скеровував. Гаррі аж ноги затрусилися. А що, як вони програють?
— Гаррі, піди по діагоналі на чотири клітинки праворуч.
Перший справжній шок стався тоді, коли вбили їхнього другого коня. Біла королева звалила його з ніг і скинула з шахівниці; бідолаха упав долілиць і не ворушився.
— Я мусив піти на цю жертву, — сказав приголомшений Рон. — Тепер можна забрати того слона. Герміоно, давай!
Кожного разу, коли вони втрачали свою фігуру, суперники були немилосердні. Невдовзі попід стіною назбиралася ціла купа поранених чорних фігур. Двічі Рон лиш останньої миті устигав помітити, що Гаррі й Герміона в небезпеці. Сам він стрибав скрізь по дошці і забрав майже стільки білих фігур, скільки було втрачено чорних.
— Ми вже так близько! — пробурмотів він раптом. — Дайте подумати… дайте подумати…
Біла королева повернула до нього своє порожнє обличчя.
— Так, — тихенько мовив Рон, — це єдиний вихід… Мене мають збити.
— НІ! — вигукнули Гаррі й Герміона.
— Це шахи! — сказав Рон. — Треба йти на жертви! Я зроблю крок уперед, і вона мене забере, а ти, Гаррі, оголосиш тоді королю шах і мат!
— Але ж…
— Ти хочеш зупинити Снейпа чи ні?
— Рон…
— Слухай, якщо ти не поквапишся, він може вкрасти камінь!
Ну, що тут удієш?..
— Готові? — перепитав Рон, блідий, але рішучий. — Я йду, а ви не гайте часу після виграшу.
Ступив уперед, і біла королева кинулася на нього. Вдарила Рона по голові своєю кам’яною рукою, і він звалився додолу. Герміона скрикнула, проте лишилася на своїй клітинці. Біла королева відтягнула Рона вбік. Він був, здається, непритомним.
Затремтівши, Гаррі перейшов на три клітинки ліворуч.
Білий король скинув свою корону й пожбурив її Гаррі під ноги. Чорні виграли. Фігури вклонилися й розступилися, звільнивши шлях до дверей. Востаннє кинувши розпачливий погляд на Рона, Гаррі з Герміоною зайшли у двері й попрямували наступним переходом угору.
— А що, як він?..
— Усе з ним буде гаразд, — сказав Гаррі, намагаючись переконати в цьому й самого себе. — Як ти гадаєш, що тепер?
— Спраут підготувала пастку диявола, Флитвік, мабуть, зачарував ключі, Макґонеґел здійснила трансфігурацію, щоб оживити шахові фігури, отже, лишаються закляття Квірела і Снейпа…
Підійшли до наступних дверей.
— Усе нормально? — прошепотів Гаррі.
— Давай.
Гаррі штовхнув їх.
На них війнуло жахливим смородом, і вони швиденько прикрили носи мантіями. їхні очі сльозилися, а просто перед собою на підлозі вони побачили вже задубілого троля, ще більшого, ніж той, з яким вони билися раніше, і з кривавою ґулею на голові.
— Добре, що нам не довелося битися з оцим, — прошепотів Гаррі, обережно переступаючи через товстезну ногу троля. — Мерщій, тут нема чим дихати!
Вони відчинили наступні двері, боязко очікуючи нових сюрпризів. Проте нічого страшного не побачили. Там стояв стіл із сімома поставленими рядочком пляшками різної форми.
— Снейпове закляття! — сказав Гаррі. — Що робити?
Вони переступили через поріг, і відразу за ними в одвірку спалахнув вогонь. Це був незвичний пурпуровий вогонь. Тієї ж миті взялися чорними язиками полум’я двері попереду. Вони потрапили в пастку.
— Глянь! — Герміона схопила сувій паперу, що лежав біля пляшок. Гаррі зазирнув їй через плече, і вони прочитали:

Попереду загроза, безпека вже позаду,
та дві з нас можуть повісти, як дати собі раду.
Одна з семи підкаже, як досягти мети,

Страницы: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15

Ваш відгук

Сторінки

Рубрики

Пошук

Мітки

Архів

Травень 2017
П В С Ч П С Н
« Бер    
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031  

Підписка

  • Цікаве