Джоан К. Роулінг. “Гаррі Поттер і філософський камінь”

Якби хтось стояв неподалік від Великої зали він міг би подумати, що там стався вибух — такий неймовірний галас зчинили за своїм столом гри фіндорці. Гаррі, Рон і Герміона кричали й верещали, зірвавшись на ноги, тоді як Невіл, блідий від несподіванки, зник під цілою купою учнів, що кинулися його обіймати. Він ще ніколи не здобував для Ґрифіндору жодного очка. Гаррі, не перестаючи кричати, штурхонув Рона під ребра й показав на Мелфоя, який не зміг би мати ще дурнішого і шокованішого вигляду, навіть якби його закляли тілов’язом.
— А це означає, — вигукнув Дамблдор, перекрикуючи ураган оплесків (адже навіть Рейвенклов і Гафелпаф святкували поразку Слизерину), що необхідно трохи змінити декорації.
Він плеснув у долоні. Зелені полотнища відразу стали яскраво червоними, а срібні — золотими; величезна слизеринська змія зникла, а на її місці постав гігантський ґрифіндорський лев. Снейп тиснув руку професорки Макґонеґел, і з усіх сил намагався видушити з себе усмішку. Його очі зустрілися з очима Гаррі, і Гаррі відразу відчув, що Снейпове ставлення до нього не змінилися ні на йоту. Та Гаррі це не турбувало. Він чомусь вірив, що наступного року життя в Гоґвортсі налагодиться, і все знову буде нормально.
Це був найкращий вечір у житті Гаррі, кращий і від виграшу у квідич, і від Різдва, і від перемоги над гірським тролем… Він запам’ятає його назавжди.
Гаррі вже майже забув, що мали ще оголосити результати іспитів, але ця мить настала. На їхнє превелике диво, вони з Роном отримали добрі оцінки, а Герміона, звичайно, була першою у списку найкращих учнів цього року. Навіть Невіл якось проскочив — його добрі оцінки з гербалогії перекрили незадовільні результати з зілля і настійок. Правда, вони сподівалися, що ґойла, тупість якого дорівнювала його підлості, виженуть зі школи, але й той примудрився якось утриматися. Це було образливо, але, як зауважив Рон, від життя не можна вимагати надто багато.
І ось раптом спорожніли їхні шафи, валізи були спаковані, десь у кутку якогось туалету знайдено Невілову жабку, а всім учням вручили письмові попередження не вдаватися до чарів протягом канікул (“Я завжди сподіваюся, що вони забудуть їх дати”, — засмучено сказав Фред Візлі). Геґрід провів їх до човнів, вони перепливли через озеро, а тоді посідали на “Гоґвортський експрес”, розмовляли й сміялися, тим часом як краєвиди за вікном ставали дедалі доглянутіші й різнобарвніші.
Діти ласували горошком “Берті Бот”, проминаючи маґлівські міста; скидали свої чарівницькі мантії, надягали жакети й плащі і потихеньку під’їжджали до платформи номер дев’ять і три чверті на вокзалі Кінґс Крос.
Минув якийсь час, поки всі учні покинули платформу. Біля квиткового компостера стояв старий зморшкуватий охоронець, пропускаючи їх по двоє троє, щоб вони, вистрибуючи раптом із суцільного муру, не привертали зайвої уваги й не лякали маґлів.
— Ви повинні цього літа приїхати до мене. Обоє! — запросив Рон Гаррі й Герміону. — Я пришлю вам сову.
— Дякую, — сказав Гаррі. — Я… з великим задоволенням.
Штовхаючись у натовпі, вони прямували до переходу в маґлівський світ. Дехто з учнів гукав:
— Бувай, Гаррі!
— Поттере, тримайся!
— Ти, як завжди, популярний! — підсміхнувся Рон.
— Тільки не там, куди я їду! Це я тобі обіцяю, — відізвався Гаррі.
Він, Рон і Герміона разом пройшли крізь стіну.
— Ось він, мамо, ось він, дивися!
То була Джіні Візлі, молодша Ронова сестра, але показувала вона не на Рона.
— Гаррі Поттер! — запищала вона. — Дивися, мам! Я його бачу…
— Джіні, вгамуйся, показувати пальцем некультурно!
Місіс Візлі усміхалася дітям.
— Тяжкий був рік? — запитала вона.
— Дуже, — відповів Гаррі. — Дякую вам за печиво і за светр, місіс Візлі.
— О, це дурниці, любий!
— Ти готовий?
Це був дядько Вернон — з тим самим буряковим обличчям і вусами, з тим самим лютим виразом, — ще б пак! — Гаррі ніс клітку з совою по вокзалу, переповненому звичайними людьми. Позаду за ним стояли тітка Петунія й Дадлі, який нажахано зиркав на Гаррі.
— Ви, мабуть, родина Гаррі? — поцікавилася місіс Візлі.
— Е е… в певному розумінні! — буркнув дядько Вернон. — Мерщій, хлопче, у нас обмаль часу! — І пішов до машини.
Гаррі затримався, щоб попрощатися з Роном і Герміоною.
— Ну, все. Побачимося після літа.
— Сподіваюся, ти е е… гарно відпочинеш, — поглядаючи услід дядькові Вернону, невпевнено проказала Герміона, вражена такою його нелюб’язністю.
— О, так! — сказав Гаррі, і Рон з Герміоною здивовано побачили, що він усміхається.
— Дурслі ж не знають, що вдома нам заборонено насилати чари. Отож цього літа я класно повеселюся з Дадлі!..

Страницы: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15

Ваш відгук

Сторінки

Рубрики

Пошук

Мітки

Архів

Листопад 2017
П В С Ч П С Н
« Бер    
 12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930  

Підписка

  • Цікаве