Джоан К. Роулінг. “Гаррі Поттер і філософський камінь”

— Я й сам будь якої секунди справлюся з тобою, — пригрозив Мелфой. — Карочє, можна й сьогодні. Дуель чарівників. Лише на паличках — ніякого контакту… Що таке?.. Ніколи не чув про дуель чарівників?
— Звичайно, чув, — втрутився раптом Рон. — Я буду його секундантом, а хто твоїм?
Мелфой зміряв очима Креба і Ґойла.
— Креб, — вибрав він. — Опівночі, о’кей? Зустрічаємось у кімнаті трофеїв, її ніколи не замикають.
Коли Мелфой пішов, Гаррі подивився на Рона.
— Що за дуель чарівників? — запитав він. — І що означає бути секундантом?
— Ну, секундант замінює тебе в разі смерті, — недбало відповів Рон, нарешті доїдаючи вже холодний пиріжок. Помітивши, як змінилось обличчя Гаррі, він швиденько додав: — Але, розумієш, помирають тільки під час справжніх дуелей, зі справжніми чарівниками. Ви з Мелфоєм щонайбільше нашлете один на одного іскри. Жоден з вас ще не знає тих чарів, які завдають серйозної шкоди. До того ж я впевнений: він сподівався, що ти відмовишся.
— А що, як я махну паличкою, й нічого не трапиться?
— Тоді викинь її і розтовчи йому носа, — сказав Рон.
— Перепрошую.
Хлопці озирнулися: перед ними стояла Герміона Ґрейнджер.
— Тут можна десь спокійно повечеряти? — обурився Рон.
Зігнорувавши його, Герміона заговорила до Гаррі:
— Я випадково почула вашу розмову з Мелфоєм…
— Боюсь, не випадково, — пробурмотів Рон.
— …Ви не повинні блукати школою вночі. Подумайте про ті очки, які втратить Ґрифіндор, коли вас упіймають, а саме так воно й станеться. З вашого боку це дуже егоїстично.
— Не пхай свого носа до чужого проса! — відрубав Гаррі.
— Чао! — докинув Рон.
Хай там як, але день завершувався не найкраще, думав Гаррі, лежачи з розплющеними очима і прислухаючись, як засинають Дін та Шеймус (Невіл ще не повернувся з лікарні). Рон цілісінький вечір давав йому різні поради, наприклад: “Якщо він спробує прокльони, постарайся ухилитися, бо я не знаю, як їх блокувати”. Ймовірність, що їх упіймає Філч або Місіс Норіс, була досить велика, і Гаррі відчував, що спокушає долю, вже вдруге порушуючи сьогодні шкільні правила. Але в пітьмі перед Гаррі постійно бовваніло вишкірене обличчя Мелфоя, тож сьогодні була добра нагода розквитатися з ним віч на віч. Її не можна було втрачати.
— Пів на дванадцяту, — прошепотів нарешті Рон. — Час іти.
Хлопці накинули халати, дістали свої чарівні палички й навшпиньки пройшли через кімнату, а тоді пробралися вниз гвинтовими сходами й дісталися ґрифіндорської вітальні. В каміні ще дотлівали жаринки, перетворивши всі крісла на чорні горбаті тіні. Вони вже майже дійшли до отвору за портретом, коли з найближчого до них крісла почувся голос:
— Гаррі, я не вірю, що ти підеш на таке. Замерехтів ліхтарик. У кріслі в рожевому халатику сиділа насуплена Герміона Ґрейнджер.
— Ти ! — люто засичав Рон. — Ану в ліжко!
— Краще б я розповіла твоєму братові, — огризнулася Герміона. — Персі — староста, він би швиденько це припинив.
Гаррі не міг повірити, що можна бути таким надокучливим.
— Ходімо, — сказав він Ронові. Штовхнув портрет Гладкої Пані й поліз у отвір.
Герміона і в гадці не мала так легко здаватися, тож полізла в отвір слідом за Роном, шиплячи, немов сердита гуска.
— Невже ви зовсім не дбаєте про Ґрифіндор, а думаєте тільки про себе? Я не хочу, щоб Слизерин виграв кубок гуртожитків, а через вас ми втратимо всі очки, які я заробила в професорки Макґонеґел, розповівши про перехідні замовляння.
— Іди геть!
— Гаразд, але я попередила вас! Ви ще згадаєте мої слова завтра в поїзді! Ви такі…
Але хлопцям так і не довелося почути, які вони, бо Герміона повернулася до портрета Гладкої Пані, щоб лізти назад, і побачила перед собою порожню раму. Гладка Пані пішла кудись із нічним візитом, тож Герміона не могла тепер повернутися до спальні.
— І що я маю робити? — розпачливо запитала вона.
— Роби, що хочеш, — відповів Рон. — Нам треба йти, ми запізнюємось.
Не встигли вони дійти до кінця коридору як Герміона їх наздогнала.
— Я піду з вами, — заявила вона.
— Ні, не підеш.
— Невже, по вашому, я стоятиму тут, поки мене піймає Філч? А якщо він побачить нас утрьох, я скажу, що хотіла зупинити вас, і ви підтвердите, що це правда.
— Ото нахаба! — не стримався Рон.
— Ану, тихо! — урвав їх Гаррі. — Я щось чую. Чулося якесь сопіння.
— Місіс Норіс? — сполошився Рон, мружачись у темряві.
Але замість кицьки діти побачили Невіла. Скрутившись калачиком, він міцно спав на підлозі, але здригнувся й прокинувся, почувши їхню ходу.
— Добре, що ви мене знайшли! Я тут уже кілька годин. Не міг пригадати новий пароль, щоб дістатися до ліжка.
— Невіле, тихіше! Пароль — “Свиняче рило”, але це тобі не допоможе, бо Гладка Пані кудись пішла.
— Як твоя рука? — запитав Гаррі.
— Чудово! — показав їм зап’ясток Невіл. — Мадам Помфрі вправила за секунду.
— Добре. Слухай, нам треба йти, побачимося потім…
— Не кидайте мене! — підвівся Невіл. — Я не хочу тут бути сам, повз мене вже двічі пролітав Кривавий Барон.
Рон подивився на годинник, а тоді люто зиркнув на Герміону і Невіла:
— Якщо через вас нас упіймають, я тоді точно вивчу Квірелове прокляття привидів і нашлю його на вас.
Герміона вже відкрила рота, можливо, щоб підказати Ронові, як посилати цей прокльон, але Гаррі засичав на неї й кивком голови звелів усім іти далі.
Вони скрадалися уздовж коридорів, освітлених смугами місячного сяйва, що лилося у високі вікна. На кожному розі Гаррі боявся натрапити на Філча або Місіс Норіс, але їм щастило. Піднявшись сходами на четвертий поверх, діти навшпиньки пройшли до кімнати з трофеями.
Мелфоя й Креба ще не було. Кришталеві вітрини з трофеями виблискували під місячним промінням. Кубки, щити, тарелі і статуетки вигравали в пітьмі сріблом і золотом. Діти пробиралися попід стінами, поглядаючи на двері в обох кінцях кімнати. Гаррі витяг свою паличку про випадок, якщо Мелфой вискочить зненацька й почне без попередження. Повільно спливали хвилини.
— Запізнюється… може, злякався? — прошепотів Рон.
Тут вони аж підскочили, бо в сусідній кімнаті щось зашуміло. Гаррі тільки но підніс угору паличку, як до них долинув чийсь голос, але то був не Мелфой.
— Обнюхай усе, кицюню, вони могли в кутку десь причаїтися.
То Філч звертався до Місіс Норіс. Похолонувши від жаху, Гаррі нестямно замахав рукою, показуючи, щоб вони швиденько йшли за ним. Усі мовчки задріботіли до дверей, тікаючи від Філча. Щойно Невілова мантія зникла за рогом, як Філч крізь другі двері увійшов до кімнати з трофеями.
— Вони десь тут, — почули вони його буркіт, — мабуть, ховаються.
— Сюди! — беззвучно підказав Гаррі, й нажахані діти поповзли вздовж довжелезної галереї, де стояли лицарські обладунки. Було чути, як наближається Філч. Раптом Невіл вискнув з переляку й побіг, потім спіткнувся, схопив Рона за поперек, і вони обидва попадали на постать воїна в обладунку.
Брязкіт і гуркіт були такі, що могли розбудити увесь замок.
— ТІКАЙМО! — крикнув Гаррі, й усі четверо помчали галереєю, не озираючись, чи біжить позаду Філч. Вони завернули за ріг і помчали одним, а тоді другим коридором, хоча Гаррі навіть не уявляв, де вони й куди прямують. Проскочили крізь якийсь гобелен і опинилися в потаємному переході, пробігли його й побачили, що стоять біля класу заклинань, який був доволі далеко від кімнати з трофеями.
— Здається, він загубив нас, — насилу переводячи дух, мовив Гаррі. Притулився до холодної стіни й витер спітніле чоло. Невіл аж перегнувся навпіл, важко відсапуючись і хриплячи.
— Я ж… казала… вам, — захекано промовила Герміона, хапаючись за горло. — Я ж… казала… вам.
— Треба вертати до ґрифіндорської вежі, — прошепотів Рон, — і то якомога швидше.
— Мелфой тебе надурив, — сказала Герміона. — Ти зрозумів нарешті? Він і не збирався з тобою зустрічатися, а Філч знав, що хтось прийде до кімнати трофеїв: мабуть, йому підказав сам Мелфой. Гаррі подумав, що вона, певне, має рацію, але не хотів у цьому признаватися.
— Ходім.
Але піти було не так просто. Не ступили вони й десяти кроків, як клацнула клямка і з класу щось вилетіло просто на них.
То був Півз. Помітивши дітей, він утішено закректав.
— Півзе, будь ласка, цить! Нас усіх виженуть!
— Гуляєте опівночі, малючки першачки? — захихотів Півз. — Фу фу фу! Якщо ви такі нечемні, то вас упіймають, так таки так!
— Півзе, благаємо, не виказуй нас!
— Мушу розповісти Філчеві, мушу! — прикидався святенником Півз, хоч його очі зловісно виблискували. — Знаєте, це для вашого ж добра!
— Забирайся геть! — у Рона урвався терпець і він щосили турнув Півза, але це була величезна помилка.
— УЧНІ, ЯКІ НЕ СПЛЯТЬ! — заверещав Півз, — БІЛЯ КЛАСУ ЗАКЛИНАНЬ Є УЧНІ, ЯКІ НЕ СПЛЯТЬ!
Прослизнувши під Півзом, діти щодуху помчали в кінець коридору, де наскочили на двері — і то замкнені.
— Гаплик! — заскімлив Рон, поки вони безпорадно напирали на двері. — Ми попалися! Нам кінець!
Уже чулися кроки: Філч щодуху біг туди, де волав Півз.
— Та відступіться ж! — скрикнула Герміона, вихопила в Гаррі паличку, постукала нею по замку й прошепотіла: “Алогомора!”
Замок клацнув і двері відчинилися; діти, штовхаючись, проскочили крізь двері, притьмом зачинили їх за собою й зачаїлися.
— Півзе, куди вони побігли? — допитувався Філч. — Ану зізнавайся!
— Скажи “будь ласка”.
— Не мороч мені голову! Півзе, де вони?
— Я не скажу НІЧОГО, доки не скажеш “будь ласка”! — протягнув Півз своїм занудним співучим голосом.
— Ну… будь ласка!
— НІЧОГО! Га га га! Я ж казав, що не скажу “нічого”, як не скажеш “будь ласка”! Га га га! — Діти почули, як Півз зі свистом помчав геть, а Філч лаявся як навіжений.
— Він гадає, що двері замкнені, — прошепотів Гаррі. — Думаю, ми врятовані… Відчепися, Невіле! — Якийсь час Невіл настирливо смикав його за рукав халата. — Що там?
Гаррі повернувся — й відразу побачив, що там. Спершу Гаррі здалося, ніби йому сниться страшний сон, бо після всього, що трапилося з ними, це було вже занадто.
Вони були не в кімнаті, як гадав Гаррі, а в коридорі, — забороненому коридорі на четвертому поверсі! І аж тепер вони зрозуміли, чому туди не дозволяли ходити.
Просто перед собою вони побачили очі величезного собацюри, що заповнював увесь простір між підлогою і стелею. Пес мав три голови, три пари нестямно вирячених очей, три носи, що посіпувалися, обнюхуючи дітей, і три заслинені пащеки. Слина звисала з жовтуватих ікол, немов слизькі мотузки. Пес стояв непорушно, втупившись у них усіма шістьма очима, і Гаррі збагнув, що вони ще й досі живі тільки тому, що їхня несподівана з’ява заскочила пса зненацька. Проте пес швидко приходив до тями — про це свідчило його страхітливе гарчання.
Гаррі намацав клямку дверей: якщо вже вибирати між Філчем і смертю, то краще Філч.
Діти сахнулися й вискочили в двері. Гаррі ще встиг грюкнути ними, щоб клацнув замок, і вони не побігли, а полетіли коридором. Філч, мабуть, шукав їх десь інде, бо вони ніде його не бачили, але навряд чи й думали про це, адже прагнули тільки одного — якнайдалі втекти від того страховиська. Вони не зупинялися, аж доки добігли до портрета Гладкої Пані на восьмому поверсі.
— Де це вас носило? — запитала Пані, дивлячись на їхні халати і спітнілі, розпашілі обличчя.
— Не має значення!.. Свиняче рило, свиняче рило! — захекано вимовив Гаррі, й портрет відхилився. Діти пролізли до вітальні й попадали знесилено у крісла.
Минуло чимало часу, перш ніж до них знову повернулася мова. А Невіл, здавалося, взагалі вже ніколи не заговорить.
— Що вони собі думають, тримаючи його в школі під замком? — озвався нарешті Рон. — Адже кому кому, а цій собацюрі потрібні прогулянки!
До Герміони знову повернулося не тільки рівне дихання, а й нестерпна вдача:
— Ви що, не бачили нічого? Навіщо тоді вам очі? Хіба ви не помітили, на чому він стояв?
— На підлозі? — припустив Гаррі. — Я не дивився на його лапи, мене більше хвилювали його голови.
— Ні, не на підлозі. Під його ногами був якийсь люк. Він явно щось стереже.
Герміона підвелася і пильно на них подивилася.
— Сподіваюся, ви задоволені собою. Ми всі могли загинути або ще гірше — нас вигнали б зі школи. А тепер, якщо не заперечуєте, я пішла спати.
Роззявивши рота, Рон дивився їй услід.
— Не заперечуємо, — сказав він. — Можна подумати, ніби ми тягнули її за собою, правда?
Але, влягаючись у ліжко, Гаррі не міг забути слів Герміони. Той пес щось стереже… А що казав Геґрід? “Ґрінґотс” — найбезпечніше місце у світі для зберігання всього, що треба заховати, — за винятком хіба Гоґвортсу.
Здається, Гаррі зрозумів, де саме лежить маленький неохайний пакунок із сейфу сімсот тринадцять.

РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ
Гелловін

Мелфой не повірив своїм очам, побачивши наступного дня, що Гаррі й Рон ще й досі в Гоґвортсі. Вони мали втомлений, але цілком безжурний вигляд. І справді, прокинувшись уранці, Гаррі й Рон вирішили, що зустріч із триголовим псом була чудовою пригодою, і тепер їм кортіло знову зіткнутися з чимсь несподіваним і цікавим. Тим часом Гаррі розповів Ронові про пакунок, який, здається, перенесли з “Ґрінґотсу” до ГЬґвортсу, й вони довго міркували над тим, що могло потребувати такої поважної охорони.
— Це щось або дуже цінне, або дуже небезпечне, — припустив Рон.
— Або те і те, — додав Гаррі.
Але напевне хлопці знали тільки те, що загадковий предмет був завдовжки десь п’ять сантиметрів, проте без додаткової інформації здогадатися, що то, шансів майже не було.
Ані Невіл, ні Герміона абсолютно не цікавилися, Що сховано під псом і тим люком. Невіл думав тільки про те, щоб уже більше ніколи не наближатися до пса.
Герміона поки що не хотіла розмовляти з Гаррі та Роном, але була таким самовпевненим всезнайком, що могла й здогадатися про щось. Ну, а найДужче хлопці прагнули якось помститися Мелфоєві, і така нагода, на превелику втіху для них, трапилася наступного тижня, коли прибула пошта.
Тільки но сови, як завжди, позалітали до Великої зали, всі звернули увагу на видовжений тонкий пакунок, який несли шість великих сипух. Гаррі не менше за інших зацікавився, що там. Як же він здивувався, коли сови скинули цей пакунок просто перед ним, збивши на підлогу його шинку. Не встигли вони відлетіти, як інша сова кинула на цей пакунок ще й листа.
Гаррі спершу відкрив листа, і добре зробив, бо там було написано:

НЕ РОЗГОРТАЙ ПАКУНОК ЗА СТОЛОМ! У ньому твій новенький “Німбус 2000″, але я б не хотіла, щоб усі знали, що ти отримав мітлу, бо інакше кожному захочеться. Олівер Вуд зустріне тебе нині о сьомій вечора на полі для квідичу і проведе з тобою перше тренування.
Професор М. Макґонеґел

Гаррі ледве зумів приховати свою радість, показавши записку Ронові.
— “Німбус 2000!” — заздрісно простогнав Рон. — Я й у руки ніколи не брав!
Хлопці швиденько вийшли з зали. Вони сподівалися, що встигнуть розпакувати мітлу ще до початку уроків, але у вестибюлі дорогу нагору їм заступили Креб і Ґойл. Мелфой вихопив у Гаррі пакунок і обмацав його.
— Тіпа мітла, — зневажливо пирхнув він, жбурнувши її назад із заздрісно презирливим виразом обличчя. — Цього разу, Поттере, ти своє таки отримаєш, бо першокласникам не дозволено мати мітлу.
— Це не якась стара мітла, — не зміг стриматися Рон, — а “Німбус 2000″! У тебе, Мелфою, там удома що — “Комета 260″? — Рон усміхнувся до Гаррі. — “Комети” непогані, але до “німбусів” їм, як до неба рачки.
— Візлі, карочє, що ти знаєш про це! Ти й півдержака не маєш за що купити! — відрубав Мелфой. — Мабуть, складаєш з братами прутик до прутика!
Рон не встиг відповісти, бо з під Мелфоєвого ліктя вигулькнув професор Флитвік.
— Часом не сварка, хлопці? — пискнув він.
— Поттерові прислали мітлу, пане професоре! — швиденько доніс Мелфой.
— Так, так, це правда, — підтвердив професор Флитвік, усміхаючись до Гаррі. — Професорка Макґонеґел розповіла мені про ці виняткові обставини. І яка то модель, Поттере?
— “Німбус 2000″, пане професоре, — відповів Гаррі, ледь стримуючи регіт, побачивши тупо ошелешене обличчя Мелфоя. — Я, до речі, отримав її якраз завдяки Мелфою, — додав він.
Гаррі й Рон попрямували мармуровими сходами вгору. Їм аж свербіло поглузувати з розлюченого Мелфоя.
— Це правда, — фиркнув від сміху Гаррі, коли вони піднялися. — Якби він не забрав Нагадайка, я б не опинився в команді…
— То, по твоєму, це нагорода за порушення правил? — залунав за їхніми спинами сердитий голос. Сходами піднімалася Герміона, криво позираючи на пакунок у Гарріній руці.
— А я думав, ти з нами не розмовляєш, — сказав Гаррі.
— І далі не розмовляй, — додав Рон, — Це для нас така радість!
Задерши носа, Герміона пішла.
Того дня Гаррі було дуже важко зосередитися на уроках. Подумки він постійно вертався до спальні, де під ліжком лежала його нова мітла, або уявляв собі поле для квідичу, де увечері почнеться тренування. Проковтнув вечерю, навіть не зауваживши, що їсть, а тоді нарешті помчав разом з Роном нагору розпаковувати “Німбус 2000″.
— Ого! — вигукнув Рон, коли на ліжко викотилася мітла.
Навіть Гаррі, що нічого не знав про різні моделі, подумав, що мітла просто чудова. Гладенька й лискуча, з держаком із червоного дерева, вона мала довгий хвіст з охайних, рівненьких прутиків, а вгорі було виписано золотом “Німбус 2000″.
Десь перед сьомою вечора Гаррі вийшов із замку й пішов у сутінках на поле для квідичу. Він ще ніколи не був на цьому стадіоні. На трибунах довкола поля було кілька сотень місць. Вони розміщалися так, щоб глядачі сиділи досить високо і все добре бачили. На кожному кінці поля стояли три позолочені стовпи з кільцями вгорі. Ці стовпи нагадали Гаррі пластмасові палички, крізь які діти видувають мильні бульбашки, щоправда, стовпи були п’ятнадцять метрів заввишки.
Гаррі так кортіло літати, що він не став чекати Вуда, а сів на мітлу й відштовхнувся від землі. Яке відчуття!.. Він облетів стовпи, а тоді почав понад полем то здійматися вгору, то опускатися. “Німбус 2000″ повертав куди треба від найлегшого дотику.
— Гей, Поттере! Сідай!
Прийшов Олівер Вуд, несучи під пахвою велику дерев’яну коробку. Гаррі приземлився поряд із ним.
— Чудово! — зблиснув очима Вуд. — Тепер я бачу, що мала на увазі Макґонеґел… Ти й справді природжений літун. Сьогодні я навчу тебе правил гри, а потім ти будеш тренуватися з командою тричі на тиждень.
Вуд відкрив коробку, де лежали чотири м’ячі різних розмірів.
— Що ж, — промовив Вуд, — правила гри у квідич досить прості, а от навчитися грати не так уже й легко. В кожній команді — семеро гравців. Троє з них — загоничі.
— Троє загоничів, — повторив Гаррі, а Вуд тим часом витяг яскраво червоного м’яча завбільшки, як футбольний.
— Це — квафел, — пояснював Вуд. — Загоничі кидають квафел один одному і намагаються закинути його в одне з тих кілець, щоб забити гол. За кожен забитий квафел команда дістає десять очок. Розумієш?
— Загоничі кидають квафел в кільця, щоб забити гол, — відповів Гаррі. — То… це щось… як баскетбол на мітлах із шістьма кільцями, так?
— А що таке баскетбол? — здивувався Вуд.
— Е, пусте! — швидко сказав Гаррі.
— Гаразд, слухай далі. У кожній команді є ще воротар. От я — воротар Ґрифіндору. Я маю літати довкола наших кілець і заважати суперникам забити гол.
— Три загоничі, один воротар, — упевнено повторив Гаррі. — І вони грають квафелом. Зрозумів. А навіщо це? — Гаррі показав на три м’ячі, Що лежали в коробці.
— Зараз побачиш, — сказав Вуд. — На. — Він Дав Гаррі невеличку битку, немов для гри у крикет.
— Тепер я покажу, що роблять бладжери, — сказав Вуд. — Оце два бладжери.
Він показав Гаррі два однакові чорні м’ячі, трохи менші від червоного квафела. Гаррі помітив, що вони мовби хотіли вирватися з під ременів, які притримували їх у коробці.
— Відступи, — попередив Вуд. Тоді нахилився й вивільнив один бладжер.
Чорний м’яч відразу злетів високо вгору, а тоді шугонув просто в Гарріне обличчя. Гаррі, щоб урятувати свого носа, відбив м’яча биткою — м’яч пронісся над їхніми головами, а тоді кинувся на Вуда, який зумів ухилитися і притис його ногою до землі.
— Зрозумів? — захекано мовив Вуд. Він запхнув бладжера, що й далі пручався, до коробки і надійно закріпив його ремінцями. — Бладжери шугають довкола і намагаються збити гравців з їхніх мітел. Ось чому в кожній команді є по два відбивачі. У нашій команді це близнюки Візлі, і їхнє завдання — захищати наших гравців від бладжерів і відбивати їх у бік команди суперників. Запам’ятав?
— Троє загоничів стараються забити гол квафелом; воротар захищає стовпи з кільцями; відбивачі захищають гравців своєї команди від бладжерів, — скоромовкою випалив Гаррі.
— Класно, молодець! — похвалив його Вуд.
— Е е… а чи було таке, що бладжери когось убили? — мовби між іншим запитав Гаррі.
— У Гоґвортсі — ніколи. Іноді хтось мав поламану щелепу, але нічого страшнішого не траплялося. Ну, а тепер останній член команди — ловець. Це ти. І тобі не треба перейматися ні квафелом, ні бладжерами…
— …хіба що вони проб’ють мені голову.
— Не журися — Візлі чудово дають раду з бладжерами, — вони й самі наче пара живих бладжерів.
Вуд витяг з коробки четвертого, останнього, м’яча. Проти квафела і бладжера він був маленький — десь такий, як великий горіх. Був золотавий і мав невеличкі срібні крильця.
— Це, — сказав Вуд, — золотий скич, найважливіший м’яч. Його дуже важко зловити, бо він дуже швидкий і ледве помітний. І ловить його ловець. Ти мусиш постійно снувати між загоничами, відбивачами, бладжерами і квафелом, щоб упіймати його швидше, ніж ловець суперників, бо ловець, який зловив снича, здобуває для команди сто п’ятдесят очок, і цього майже завжди вистачає для перемоги. Ось чому проти ловців так часто порушують правила. Матч закінчується тільки тоді, коли хтось упіймає снича, тому гра може тягнутися скільки завгодно. Рекордом, здається, було три місяці, і тоді мусили час від часу міняти гравців, щоб вони могли виспатися. Оце ніби й усе. Є запитання?
Гаррі заперечно похитав головою. Він чудово розумів, що має робити, а от як це робити було проблемою.
— Ми поки потренуємося без снича, — сказав Вуд, обережно пакуючи м’яча назад до коробки. — Вже темнувато, можна його загубити. Давай спробуймо з цими.
Вуд витяг з кишені торбинку з м’ячиками для гольфу, і за пару хвилин вони з Гаррі вже шугали в повітрі. Вуд з усієї сили кидав м’ячі в різні боки, а Гаррі ловив їх.
Він не проґавив жодного м’яча, і Вуд був у захваті. За півгодини геть споночіло, і тренування припинили.
— Цього року на кубку з квідичу викарбують назву нашої команди, — радісно сказав Вуд, коли вони прямували назад до замку. — Я не здивуюся, якщо ти перевершиш самого Чарлі Візлі, а він міг би грати за збірну Англії, якби не поїхав полювати драконів.
Можливо, через свою заклопотаність, адже треба було не тільки виконувати домашні завдання, а й тричі на тиждень, під вечір, ходити на тренування з квідичу, Гаррі не міг повірити, що вже минуло два місяці, відколи він у Гоґвортсі. Він почувався в цьому замку як удома, причому значно краще, ніж будь коли на Прівіт драйв. Та й уроки ставали щораз цікавіші, бо учні вже добре засвоїли основи всіх предметів.
Уранці напередодні свята Гелловін їх розбудив солодкий запах печеного гарбуза, яким пахло в усіх коридорах. А на уроці заклинань професор Флитвік оголосив, що вони, на його думку, вже готові робити те, про що мріяли найдужче — змушувати літати різні предмети (про це вони мріяли ще відтоді, як він змусив літати довкола класу Невіловову жабку). Професор Флитвік розділив усіх учнів на пари. Партнером Гаррі став Шеймус Фініґан (що вельми втішило Гаррі, бо йому на очі відчайдушно намагався втрапити Невіл). А ось Рон опинився в парі з Герміоною Ґрейнджер. Не знати кого це більше розлютило, — Рона чи Герміону. Вона не розмовляла з ними ще відтоді, як прийшла поштою Гарріна мітла.
— Що ж, не забувайте тільки про той плавний пух зап’ястком руки, над яким ми працювали! — пищав професор Флитвік, забравшись, як завжди, на купу книжок. — Легко й елегантно, пам’ятайте, легко й елегантно!.. І дуже важливо точно вимовляти магічні слова! Не забувайте ніколи про чарівника Баруффіо, який замість “с” сказав “з” і, побачив не тролів сад, а тролів… самі здогадуєтесь що.
Завдання виявилося важким. Гаррі з Шеймусом махали вимахували своїми паличками, але перо, яке хлопці мали підняти вгору, незрушно лежало на столі. В Шеймуса зрештою урвався терпець і він штрикнув перо паличкою — воно загорілося, і Гаррі мусив гасити його, накривши капелюхом.
Ронові теж не щастило.
— Вінґардіум Левіоза\ — вигукував він, розмахуючи своїми довгими руками, немов вітряк.
— Ти не так кажеш! — дратувалася Герміона.— Має бути “Він ґар діум Леві —о за”. “Леві” треба вимовляти протяжно й легко.
— Кажи сама, коли така розумна, — огризнувся Рон.
Герміона підкотила рукави мантії, махнула паличкою й вимовила:
— Вінґардіум Левіоза!
Перо піднялося зі столу й зависло приблизно за метр над їхніми головами.
— Дуже добре! — вигукнув професор Флитвік, заплескавши в долоні. — Дивіться сюди, міс Ґрейнджер це зробила!
Під кінець уроку Рон був у кепському настрої.
— Не диво, що всі її не терплять, — скаржився він Гаррі, коли вони пробиралися крізь юрбу дітей у коридорі. — Це не дівчина, а якесь жахіття, чесно тобі кажу!
Обганяючи якогось учня, Гаррі ненароком його зачепив. То була Герміона. Гаррі глянув на неї і здивувався — вона плакала.
— Мабуть, почула.
— Ну, то й що? — не дуже впевнено відповів Рон. — Могла б уже помітити, що не має жодних друзів.
Герміона не прийшла на наступний урок і того вечора взагалі ніде не з’являлася. Дорогою до Великої зали, де мав відбутися бенкет на честь Гелловіну, Гаррі й Рон почули, як Парваті Патіл розповідала своїй подрузі Лаванді, що Герміона плакала в дівочій убиральні й хотіла, щоб її лишили саму. Ронові після цього стало ще прикріше, але за мить вони вже увійшли до Великої зали, святкове оздоблення якої змусило їх забути про Герміону.
Зі стін і стелі тріпотіли крильцями сотні живих кажанчиків, а ще сотні чорними хмарками ширяли понад столами, мало не задмухуючи свічки в гарбузах. Несподівано, як і на бенкеті на початку навчального року, на золотих тарелях з’явилася страва.
Гаррі саме накладав собі картоплі в лушпинні, коли до зали в перехнябленому тюрбані увірвався переляканий на смерть професор Квірел. Усі розгублено дивилися, як він підбіг до Дамблдорового крісла, сперся на стіл і, насилу зводячи дух, вимовив:
— Троль!.. У підвалах… Думаю, ви повинні знати!.. — Знепритомнівши, він сповз на підлогу.
Відразу знявся гамір. Професорові Дамблдору довелося вистрелити зі своєї палички кількома пурпуровими ракетами, перше ніж настала тиша.
— Старости! — вигукнув він. — Негайно відведіть своїх учнів до спалень!
Персі був у своїй стихії.
— За мною! Першокласники, тримайтеся купи!
Троль не страшний, якщо виконувати мої накази! Не відставайте від мене! Дорогу першокласникам! Перепрошую, я староста!
— Як сюди міг потрапити троль? — дивувася Гаррі, підіймаючись сходами вгору.
— Не знаю, кажуть, вони досить дурні, — відповів Рон. — Може, його впустив Півз, пожартувавши на честь Гелловіну.
Вони проминули кілька груп учнів, що поспішали в різні боки. Пропихаючись крізь юрбу розгублених гафелпафців, Гаррі зненацька вхопив Рона за руку.
— Я тільки тепер згадав — Герміона!
— Що з нею?
— Вона ж не знає про троля!
— Ага! — закусив губу Рон. — Але треба, щоб нас не побачив Персі.
Пригнувшись, вони приєдналися до гафелпафців, що бігли в іншому напрямку, прослизнули в безлюдний бічний коридор і помчали до дівочих убиралень. Тільки но завернули за ріг, як почули ззаду швидкі кроки.
— Персі! — зашипів Рон, ховаючись разом із Гаррі за великого кам’яного грифона.
Визираючи звідти, вони помітили, однак, не Персі, а Снейпа, який дійшов до кінця коридору і зник.
— Що він тут робить? — прошепотів Гаррі. — Чому він не в підвалах разом з рештою вчителів?
— Звідки я знаю?
Вони якнайтихіше прокралися наступним коридором, дослухаючись до дедалі тихішої ходи Снейпа.
— Він пішов на четвертий поверх, — сказав Гаррі, але тут Рон підняв руку.
— Чуєш цей запах?
Гаррі принюхався і відчув страхітливий сморід— суміш старих шкарпеток і громадського туалету, який ніколи не прибирають.
А тоді вони щось почули — низьке рохкання й човгання здоровезних ніг. Рон показав пальцем: з кінця коридору, що вів ліворуч, до них наближалося щось величезне. Хлопці сховалися в тінь, спостерігаючи, як та потвора з’являється в смузі місячного світла.
То було жахливе видовище. Велетенське, заввишки майже з чотири метри, незграбне тіло в темно сірій шкурі скидалося на кам’яну брилу, на верхівці якої стирчала, мов кокосовий горіх, маленька лиса голова. Короткі ноги, товстезні, наче стовбури, й пласкі зашкарублі ступні. Сморід стояв неймовірний. У довжелезних руках потвора тримала величезну дерев’яну довбню, що волочилася по землі.
Троль зупинився біля дверей і зазирнув усередину. Поворушив довгими вухами, щось міркуючи своєю крихітною головою, а тоді повільно зачовгав до кімнати.
— У замку є ключ, — пробурмотів Гаррі. — Його можна замкнути.
— Чудова думка! — нервово озвався Рон.
Хлопці навшпиньки, з пересохлими горлянками, молячись, щоб не вийшов несподівано троль, підкралися до відчинених дверей. Стрибнувши, Гаррі відразу схопив ключ, грюкнув дверима і замкнув їх.
— Ура!
Розчервонілі від перемоги, хлопці кинулися бігти коридором назад, але на розі почули таке, від чого їхні серця завмерли — пронизливий, сповнений жаху крик, і долинав він саме з тієї кімнати, яку вони щойно замкнули.
— Ой, ні! — простогнав Рон, збліднувши, немов Кривавий Барон.
— Це дівоча вбиральня! — заціпенів Гаррі.
— Герміона ! — скрикнули вони одночасно.
Повертатись їм хотілося якнайменше, але що робити? Вони миттю помчали назад до дверей і, тремтячи від страху, повернули ключа, Гаррі потягнув двері — і ось вони вже всередині. Герміона Ґрейнджер тулилася до протилежної стіни і, здавалося, от от зомліє. Троль підступав до неї, збиваючи зі стіни умивальники.
— Відволікай його! — у відчаї гукнув Гаррі Ронові і, схопивши відламаний кран, жбурнув його Щосили в стіну.
Троль зупинився за кілька кроків від Герміони. Розвернувся, безтямно кліпаючи, щоб побачити, звідки той грюкіт. Його тупі маленькі очиці натрапили на Гаррі. Троль завагався, а тоді рушив Уже на нього, піднімаючи довбню.

Страницы: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15

Ваш відгук

Сторінки

Рубрики

Пошук

Мітки

Архів

Вересень 2017
П В С Ч П С Н
« Бер    
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930  

Підписка

  • Цікаве