Джоан К. Роулінг. “Гаррі Поттер і філософський камінь”

— Дебіле! — заверещав Рон з іншого краю кімнати и кинув у троля якусь металеву трубку. Троль, здається, й не відчув удару, але почув вереск і знову зупинився, повертаючи тепер своє жахливе рило До Рона й даючи Гаррі змогу оббігти навколо нього.
— Тікай, тікай ! — крикнув Гаррі Герміоні, намагаючись потягнути її до дверей, але дівчинка й ворухнутися не могла — вона й далі тулилася до стіни з роззявленим від переляку ротом.
Від криків і гамору троль, здається, почав скаженіти. Він знову заревів і рушив на Рона, що стояв найближче й не мав куди тікати.
І тут Гаррі зробив водночас щось дуже відважне і вкрай нерозумне: розігнався, підскочив і схопив троля ззаду за шию. Троль не відчув, що Гаррі повис на ньому, але навіть троль зреагував би, якби хто запхав йому до носа довгий дрючок, а Гаррі, стрибнувши, й далі тримав у руці паличку, — і ось вона залізла тролеві просто в ніздрю.
Завиваючи з болю, троль почав навсібіч гатити довбнею, а Гаррі відчайдушно чіплявся йому за шию; будь якої миті троль міг або скинути його, або розтрощити довбнею.
Нажахана Герміона сповзла на підлогу. Рон вихопив свою чарівну паличку і, не знаючи, що робитиме з нею, раптом почув, як він викрикує перше заклинання, яке спало йому на гадку:
— Вінґардіум Левіоза !
Довбня несподівано вилетіла тролеві з рук, піднялася високо високо вгору, повільно перевернулася і… зі страхітливим хрускотом гепнулася просто на голову свого господаря. Троль захитався, а тоді впав долілиць із таким гуркотом, що здригнулася вся кімната.
Гаррі звівся на ноги. Він тремтів і насилу дихав. Рон стояв, не опускаючи палички, й дивився на те, що зробив.
Першою заговорила Герміона:
— Він… мертвий?
— Не думаю, — сказав Гаррі. — Мабуть, просто в нокауті.
Нахилившись, він витяг з тролевого носа свою паличку. Вона була вкрита чимось сірим і липким.
— Фе!.. Тролеві шмарки.
Гаррі витер паличку об тролеві штани.
Раптом діти почули грюкіт і гучні кроки й озирнулися. Вони навіть не усвідомлювали, яку зняли бучу, але хтось унизу, безперечно, мав чути гупання й ревіння троля. За мить до кімнати влетіла професорка Макґонеґел, слідом за нею біг Снейп, а позаду плентався Квірел. Забачивши троля, Квірел заскімлив і впав на унітаз, хапаючись за серце.
Снейп схилився над тролем. Професорка Макґонеґел дивилася на Рона й Гаррі. Гаррі ще ніколи не бачив її такою лютою. Її вуста зблідли. Гаррі миттю забув про всі свої надії здобути для Ґри фіндору додаткових п’ятдесят очок.
— Що ви собі думаєте? — розлючено запитала професорка Макґонеґел. Гаррі глянув на Рона, який так і не опустив своєї палички. — Вам пощастило, що ви досі живі. Чому ви не в спальні?
Снейп пронизливо глянув на Гаррі, і хлопець втупився в підлогу.
“І чого той Рон досі палички не опустить?” — думав він.
Аж тут з пітьми долинув кволий голосочок:
— Прошу вас, професорко Макґонеґел, вони шукали мене!
— Міс Ґрейнджер!
Герміона нарешті спромоглася стати на ноги.
— Я хотіла знайти троля, мені здавалося, що я з ним упораюся сама… розумієте, я ж так багато про них читала!..
У Рона аж паличка випала. Невже Герміона так відверто бреше вчительці?!
— Якби вони мене не знайшли, я була б уже мертвою. Гаррі запхав йому в ніс паличку, а Рон звалив троля його ж довбнею. Вони не мали часу когось кликати. Коли вони прибігли, троль уже намірився мене вбивати…
Гаррі з Роном вдавали, що все й справді так відбувалося.
— Що ж, у такому разі… — мовила професорка Макґонеґел, пильно дивлячись на всю трійцю. — Міс Ґрейнджер, дурне дівчисько, як ти могла сподіватися власноруч подолати гірського троля?
Герміона схилила голову. Гаррі занімів. Таж Гер міона ніколи в житті не порушить жодного правила, а тепер вигадує і бреше, щоб витягти їх з халепи. Це було так несподівано, якби Снейп, скажімо, почав роздавати всім цукерки.
— Міс Ґрейнджер, через тебе Ґрифіндор втратить п’ять очок, — сказала професорка Макґонеґел. — Ти мене вельми засмутила. Якщо не маєш жодних травм, іди до ґрифіндорської вежі. Учні закінчують святкову вечерю у своїх гуртожитках.
Герміона пішла, а професорка Макґонеґел звернулася до Гаррі й Рона:
— Що ж, я знову скажу, що вам пощастило, бо мало хто з першокласників наважився б боротися з дорослим гірським тролем. Кожен з вас здобув для Ґрифіндору по п’ять очок. Професор Дамблдор знатиме про це. Можете йти.
Хлопці вийшли з кімнати й не мовили ні слова, аж поки піднялися на два поверхи вгору. Як гарно — не чути страхітливого смороду троля, не кажучи вже про щастя не бачити його.
— Нам мали б дати більше, ніж десять очок, — невдоволено буркнув Рон.
— Тобто більше, ніж п’ять, якщо відкинути ті, що втратила Герміона.
— Слухай, вона класно заступилася за нас! — визнав Рон. — Але ми ж її врятували!
— Її, може, й не треба було б рятувати, якби ми не замкнули її з тією потворою, — нагадав йому Гаррі.
Хлопці підійшли до портрета Гладкої Пані.
— Свиняче рило! — гукнули вони і ввійшли до гуртожитку.
У вітальні був гамір і тіснява, кожен пригощався святковими стравами. Лише Герміона самотньо стояла коло дверей і чекала на них. Якийсь час усі троє розгублено мовчали. А тоді, не дивлячись одне на одного, разом сказали: “Дякую” — й рушили по тарілки.
Але з того моменту Герміона Ґрейнджер стала їхньою приятелькою. Бувають такі події, після яких просто не можна не стати друзями, й однією з таких подій була їхня перемога над кількаметровим гірським тролем.

РОЗДІЛ ОДИНАДЦЯТИЙ
Квідич

Почався листопад, а з ним і великий холод. Гори довкола школи стали скидатися на брили сірої криги, а озеро виблискувало, як сталь. Землю щоранку вкривала паморозь. Із горішніх вікон було видно, як Геґрід у довгій шубі з кротячого хутра, кроликових рукавицях і величезних бобрових унтах старанно обчищав на полі для квідичу обмерзлі мітли.
Починався сезон гри у квідич. Цієї суботи, після кількох тижнів тренувань, Гаррі мав брати участь у своєму першому матчі: Ґрифіндор проти Слизерину. Якщо Ґрифіндор виграє, то підніметься на друге місце в чемпіонаті гуртожитків.
Навряд чи хто небудь бачив, як грає Гаррі, бо Вуд вирішив, що Гаррі — їхня таємна зброя, тож і готуватися він мав потай. Але чутки, що він гратиме на місці ловця, якимось чином просочилися, і Гаррі не знав, що гірше: коли йому казали, що він буде найкращий ловець, чи — навпаки — коли глузливо обіцяли бігати за ним знизу з матрацом.
Герміона тепер товаришувала з Гаррі, і це стало для нього справжнісіньким щастям. Гаррі не знав, як би зміг упоратися без неї з усіма домашніми завданнями, особливо тоді, коли Вуд призначав ще й додаткові тренування з квідичу. Герміона дала йому книжку “Квідич крізь віки”, яка виявилася дуже цікавою.
Гаррі довідався, що існує сімсот способів порушити правила гри у квідич, і всі вони були застосовані 1473 року під час матчу на кубок світу; що ловцями, здебільшого, були найменші і найпроворніші гравці, і саме з ними якраз і траплялися найтяжчі нещасні випадки під час гри; що рідко коли хто помирав, граючи у квідич, а от судді часом зникали, і через кілька місяців їх знаходили в пустелі Сахара.
Герміона, відколи Гаррі й Рон врятували її від троля, вже трохи спокійніше ставилася до порушень дисципліни, та й узагалі стала приємнішою. Напередодні першого Гарріного матчу з квідичу вони усі троє стояли під час перерви на замерзлому подвір’ї, і Герміона вичаклувала яскраво блакитний вогонь, який можна було носити в бляшанці з під варення. Вони саме грілися, ставши плечима до вогню, коли на подвір’ї з’явився Снейп. Гаррі відразу помітив, що Снейп кульгає. Гаррі, Рон і Герміона приступили ближче одне до одного, щоб затулити вогонь, бо не знали, чи можна його розпалювати. На жаль, Снейп зауважив трохи винуватий вираз їхніх облич. Пошкандибав до них. Вогню не побачив, але, однак, шукав якоїсь зачіпки.
— Поттере, що там у тебе?
То був “Квідич крізь віки”. Гаррі показав йому книжку.
— Бібліотечні книжки не можна виносити зі школи, — сказав Снейп. — Віддай її мені. Знімаю з Ґрифіндору п’ять очок.
— Він щойно вигадав це правило! — сердито буркнув Гаррі, коли Снейп пошкандибав далі. — Цікаво, що в нього з ногою?
— Не знаю, але, сподіваюся, вона йому добре дошкуляє! — розлючено мовив Рон.
Того вечора у ґрифіндорській вітальні було дуже гамірно. Гаррі, Рон і Герміона сиділи разом біля вікна. Герміона перевіряла домашні завдання Гаррі й Рона з заклинань. Вона ніколи не дозволяла їм списувати (“Як ви тоді зможете навчитися?”), але коли вони просили її все перечитати, то однаково дізнавалися правильні відповіді.
Гаррі був неспокійним. Хотів забрати “Квідич крізь віки”, щоб заспокоїти нерви перед завтрашнім днем. Чому він має боятися Снейпа? Підвівшись, сказав Ронові й Герміоні, що піде до Снейпа по книжку.
— Нічого в тебе не вийде, — сказали вони водночас, однак Гаррі вирішив, що Снейп не зможе йому відмовити, якщо поряд будуть присутні інші вчителі.
Він попрямував до вчительської і постукав у двері. Жодної відповіді. Постукав ще раз. Тиша.
Може, Снейп лишив книжку там? Треба подивитися. Відчинив навстіж двері й зазирнув досередини — перед його очима постала жахлива сцена.
В учительскій були тільки Снейп і Філч, більш нікого. Снейп якраз підібгав свою мантію вище колін. Одна його нога була закривавлена й покалічена. Філч допомагав перев’язувати її.
— Клята звірюка! — нарікав Снейп. — Як можна встежити за трьома головами зразу?
Гаррі спробував нечутно зачинити двері, але…
— ПОТТЕРЕ!
Снейпове обличчя скривилося від люті, і він швидко опустив поли мантії, ховаючи ногу. Гаррі завмер.
— Я тільки хотів спитати, чи можна забрати книжку.
— ГЕТЬ ЗВІДСИ! ГЕТЬ!
Гаррі зник, перше ніж Снейп устиг зняти з Ґрифіндору ще кілька очок, і помчав сходами нагору.
— Ну що, забрав? — запитав Рон, коли Гаррі прибіг до них. — Що сталося?
Гаррі пошепки переповів усе побачене.
— Знаєте, що це означає? — схвильовано закінчив він. — Під час Гелловіну він намагався пройти повз того триголового пса! Ось куди він ішов, коли ми його бачили: хотів забрати те, що стереже той пес! І я присягаюся своєю мітлою, що це він пустив троля, щоб відвернути загальну увагу!
Герміона витріщила очі.
— Ні, він цього не міг… — сказала вона. — Я знаю, що Снейп не надто приємний, але він би не зміг красти те, що зберігає Дамблдор.
— Перестань, Герміоно! Ти думаєш, усі вчителі святі? — урвав її Рон. — Гаррі має рацію. Від цього Снейпа можна чекати чого завгодно. Але що він шукає? Що стереже той пес?
Гаррі вже лягав у ліжко, а ці питання ніяк не йшли йому з голови. Невіл гучно хропів, але Гаррі не спалося. Він намагався позбутися думок: йому треба заснути, він мусить добре виспатися — через кілька годин починається його перший матч із квідичу, але як забути вираз обличчя Снейпа в ту мить, коли Гаррі побачив його ногу?
Ранок наступного дня видався дуже ясним і холодним. Велику залу сповнювали апетитні пахощі смажених ковбасок і бадьорі розмови всіх, хто нетерпляче чекав цікавого матчу з квідичу.
— Тобі треба трохи поснідати.
— Я нічого не хочу.
— Хоч одну грінку, — вмовляла його Герміона.
— Я не голодний.
Гаррі почувався жахливо. А вже за годину треба виходити на поле.
— Гаррі, тобі треба набратися сили, — сказав Шеймус Фініґан. — Гравці суперників постійно ганяються за ловцями.
— Дякую, Шеймусе, — мовив Гаррі, дивлячись, як той поливає ковбаски кетчупом.
Рівно об одинадцятій здавалося, ніби на трибунах довкола поля для квідичу зібралася вся школа. Багато хто з учнів мав біноклі. Місця для глядачів були досить високо над землею, але інколи, однак, важко було все розгледіти.
Рон і Герміона сіли у верхньому ряду поруч із Невілом, Шеймусом і Діном, що вболівав за вест гемську футбольну команду. Щоб зробити Гаррі несподіванку, вони намалювали великий плакат на одному з простирадел, які погриз Скеберс. На плакаті був напис: “Поттера — у президенти!”, і Дін, який добре володів пензлем, прималював знизу великого ґрифіндорського лева. А Герміона з допомогою одного заклинання зробила так, що фарба на плакаті стала мінитися різними барвами.
Тим часом у роздягальнях Гаррі та його команда вдягали яскраво червону форму для гри у квідич (гравці Слизерину були вбрані в зелене).
Вуд прокашлявся, вимагаючи тиші.
— О’кей, хлоп’ята! — почав він.
— І дівчата, — додала загонич Анжеліна Джонсон.
— І дівчата, — погодився Вуд. — Починається гра.
— Велика гра! — підказав Фред Візлі.
— Якої ми всі чекали, — докинув Джордж.
— Ми вже знаємо Оліверову промову напам’ять, — шепнув Фред Гаррі. — Ми грали в команді й торік.
— Заткніться там! — розсердився Вуд. — Це найкраща команда, яку мав Ґрифіндор за багато років. Ми переможемо. Я знаю.
Він пильно глянув на всіх гравців, ніби хотів додати: “Бо інакше…”
— Чудово. Пора. Бажаю перемоги.
Гаррі вийшов із роздягальні слідом за Фредом та Джорджем і, стримуючи тремтіння в колінах, під рев трибун попрямував на поле.
Суддею була мадам Гуч. Вона стояла посеред поля з мітлою в руці, чекаючи на команди суперників.
— Що ж, маю надію, що всі ви будете грати чесно і без порушень, — сказала вона, коли гравці зібралися довкола. Гаррі помітив, що зверталася вона, власне, до капітана Слизерину, шестикласника Маркуса Флінта. Гаррі здалося, що Флінт мав такий вигляд, ніби в його жилах текла тролева кров. Краєм ока Гаррі помітив, як угорі над натовпом затріпотів плакат “Поттера — у президенти!”. Його серце радісно закалатало, і він відчув себе набагато впевненішим.
— Прошу сідати на мітли.
Гаррі сів верхи на свій “Німбус —2000″.
Мадам Гуч піднесла до вуст сріблястий свисток і голосно свиснула.
П’ятнадцять мітел шугонули високо високо вгору. Почалася гра.
— Квафел відразу опиняється в Анжеліни Джонсон з Ґрифіндору. Яка чудова загоничка ця дівчина, До того ж вельми приваблива…
— ДЖОРДАНЕ!
— Вибачте, пані професорко.
Матч — під пильним наглядом професорки Макґонеґел — коментував Лі Джордан, товариш близнюків Візлі.
— І ось вона мчить уперед — класний пас Алісії Спінет, цій чудовій знахідці Олівера Вуда, яка торік була тільки в резерві… Алісія віддає назад Джонсон і… ні… Слизерин перехоплює квафел, він у руках капітана Слизерину Маркуса Флінта… той набирає швидкість… Флінт летить, мов орел, ось він зараз заб… Ні, його елегантно зупиняє ґрифіндорський воротар Вуд, і ось уже квафел у гравців Ґрифіндору! Ґрифіндорська загоничка Кеті Бел вправно обходить Флінта, злітає над полем угору і… ОЙ! Напевне, це дуже боляче, бладжер б’є її в потилицю… Квафел знов у Слизерину, це вже Адріян Пасі мчить до воріт, але йому перешкоджає другий бладжер, запущений Фредом або Джорджем Візлі, не можу розрізнити ким саме… головне, ґрифіндорський відбивач зіграв чудово, і Джонсон знову з квафелом, перед нею вільний простір, вона розганяється… летить… ухиляється від бладжера, попереду вже стовпи з кільцями! Давай, Анжеліно! Воротар Блечлі кидається на м’яч, пропускає його! ГОЛ!.. ҐРИФІНДОР ВІДКРИВАЄ РАХУНОК!!!
У холодному повітрі пролунав переможний крик ґрифіндорців, тоді як з боку слизеринців чулися стогони й нарікання.
— Ану посуньтеся!
— Геґріде!
Рон з Герміоною притислися одне до одного, щоб вивільнити місце для Геґріда.
— Я дивився зі своєї халупи, — сказав Геґрід. поплескуючи по величезному біноклю, що висів у нього на шиї, — але серед людей троха цікавіше. Снича ще не видно, нє?
— Та ні, — відповів Рон. — Гаррі поки що без роботи.
— Але й без жодних проблем, це вже непогано, — мовив Геґрід, направляючи бінокль угору, де видніла в небі цяточка, якою й був Гаррі.
Гаррі кружляв високо над полем, стежачи за грою і намагаючись не проґавити мить, коли з’явиться снич. Це було частиною плану гри, який вони виробили з Вудом.
— Не втручайся в гру, поки не помітиш снича, — сказав Вуд. — Ми не хочемо, щоб на тебе хтось напав передчасно.
Коли Анжеліна забила гол, Гаррі кілька разів перекрутився в повітрі, щоб розрядити свої емоції. Тепер він знову пильно дивився, де снич. Одного разу помітив золотий відблиск, але виявилося, що то відсвічував годинник на руці котрогось із братів Візлі. Іншого разу на нього полетів, мов снаряд із гармати, бладжер, але Гаррі ухилився, й за бладжером погнався Фред Візлі.
— Все нормально, Гаррі? — встиг він гукнути, щосили відбиваючи бладжера в бік Маркуса Флінта.
— Слизерин володіє м’ячем, — коментував Лі Джордан. — Загонич Пасі ухиляється від двох бладжерів, від обох братів Візлі і загонички Бел, і наближається… Гей, стривайте! То, часом, не снич?!
Трибунами прокотилася хвиля вигуків, коли Адріян Пасі випустив з рук квафела, побачивши через Плече золотистий слід від м’яча, що пронісся повз його ліве вухо.
Гаррі помітив снича і збуджено пірнув униз услід за золотою смужкою. Слизеринський ловець Теренс Гіз також його побачив. Плече в плече вони помчали за сничем, а загоничі немов забули, що мали робити, й зависли в повітрі, стежачи за ними.
Гаррі був швидший від Гіза і вже бачив попереду маленький круглий м’ячик із тріпотливими крильцями. Додав ще трохи швидкості…
БАБАХ!!! Знизу долинули обурені вигуки ґрифіндорців: Маркус Флінт зненацька налетів на Гаррі збоку, штурхнувши його мітлу так сильно, що Гаррі ледве втримався на ній.
— Штрафний! — закричали ґрифіндорці.
Мадам Гуч сердито зробила Флінтові зауваження й призначила штрафний удар на користь Ґрифіндору. Але під час цього хаосу золотий снич, звичайно, знову зник з очей.
Дін Томас волав на трибунах:
— Флінта з поля! Флінта з поля! Суддя, червону картку!..
— Це не футбол, Дін, — нагадав йому Рон. — У квідичі гравців не виганяють з поля. А що таке червона картка?
Але Геґрід підтримав Діна.
—Треба ті правила помінєти… ще троха, і Флінт збив би Гаррі на землю.
Лі Джордан не міг не захищати своїх:
— Отож після такого явного й огидного шахрайства…
— Джордане! — озвалася професорка Макґонеґел.
— Я хотів сказати, після цього відвертого й гидкого порушення…
— Джордане, попереджаю!…
— Гаразд, гаразд. Флінт мало не вбив ґрифіндор ського ловця, що, зрештою, могло статися з кожним. Отож пенальті для Ґрифіндору виконує Спінет…
Вона промазала!.. Нічого не вдієш, матч триває, м’ячем і далі володіє Ґрифіндор.
Коли Гаррі ухилявся від наступного бладжера, який небезпечно просвистів повз голову, щось трапилося. Його мітла раптом круто й небезпечно нахилилася. Якусь мить Гаррі здавалося, що він упаде. Він міцно обхопив мітлу руками й колінами. Такого з ним ще не траплялося.
Ці дивні речі повторилися знову. Мітла немов хотіла скинути його. Але ж “Німбуси 2000″ не можуть раптом узяти й надумати скинути свого вершника. Гаррі спробував розвернутися до ґрифіндор ських стовпів, бо хотів попросити Вуда, щоб той узяв коротку перерву, і враз усвідомив, що цілковито втратив контроль над мітлою. Він не міг її повернути!.. Він зовсім не міг нею керувати!.. Мітла зигзагами летіла в повітрі, і час від часу зі свистом неслася то вниз, то вгору — Гаррі ледве втримувався на ній.
А Лі коментував далі:
— Слизерин володіє м’ячем. Квафел у Флінта… він обходить Спінет… минає Бел… отримує блад жером по обличчю — сподіваюся, йому розтрощило ніс, — я жартую, пані професорко!.. Слизерин забиває!.. Ой, ні і і!..
А слизеринці раділи. Здається, ще ніхто не помічав, як дивно поводиться мітла Гаррі. Вона поволі несла його вгору, чимдалі від гри, щомиті сіпаючись і здригаючись.
— Що там той Гаррі си виробляє? — бурмотів Геґрід, дивлячись у бінокль. — Мені си здає, що мітла вже не слухає його… Але ж не міг він…
Зненацька всі трибуни звернули увагу на Гаррі. Його мітла почала швидко крутитися, а він насилу тримався, щоб не впасти. І раптом усі глядачі зойкнули. Мітла Гаррі несамовито шарпнулася, і Гаррі зірвався з неї. Тепер він завис у повітрі, тримаючись за мітлу однією рукою.
— Невже з мітлою щось трапилося, коли на нього налетів Флінт? — прошепотів Шеймус.
— Не могло, — сказав тремтячим голосом Геґрід. — Нічого не могло си вплинути на мітлу, окрім могутньої чорної магії… Жоден дітвак не міг би зашкодити “Німбусові 2000″…
Тут Герміона раптом вихопила Геґрідів бінокль, але замість стежити за Гаррі, почала напружено вдивлятися в трибуни.
— Що ти робиш? — простогнав посірілий Рон.
— Я знала! — задихнулася Герміона. — Снейп!.. Дивися!..
Рон схопив бінокль. Снейп сидів на трибуні з протилежного боку. Він уп’явся очима в Гаррі й невпинно щось бурмотів.
— Він щось робить! Зачаровує мітлу! — пояснила Герміона.
— Що нам робити?
— Я сама!
Не встиг Рон і слова сказати, як Герміона зникла. Рон знову перевів бінокль на Гаррі. Його мітла трусилася з такою силою, що він ось ось мав упасти. Усі глядачі зірвалися на ноги, нажахано спостерігаючи, як близнюки Візлі намагалися підлетіти ближче, щоб пересадити Гаррі на одну зі своїх мітел, але в них нічого не виходило: щоразу, коли вони наближалися, мітла Гаррі підстрибувала ще вище. Тоді близнюки трохи опустилися і стали кружляти під Гаррі, сподіваючись, очевидно, підхопити його, якщо він упаде. Маркус Флінт схопив квафел і забив п’ять голів, але цього ніхто не помітив.
— Швидше, Герміоно! — бурмотів у відчаї Рон. Герміона пропихалася до трибуни, де стояв Снейп, і ось уже підбігала до нього верхнім рядом. Дівчинка навіть не зупинилася, щоб вибачитися перед професором Квірелом, якого вона ненароком зіштовхнула. Бідолаха професор покотився на нижній ряд, а Герміона, підбігши до Снейпа, присіла навпочіпки, витягла чарівну паличку й прошепотіла кілька ретельно дібраних слів. Яскраво блакитне полум’я вихопилося з її палички і стрибнуло на край Снейпової мантії.
Минуло, мабуть, секунд тридцять, поки Снейп збагнув, що горить його одяг. Його раптовий зойк свідчив про те, що Герміона виконала своє завдання. Сховавши вогонь до маленької бляшанки в кишені, вона пішла назад, а Снейп навіть не здогадався, що сталося.
Цього було досить. Високо в небі Гаррі раптом знову зумів осідлати свою мітлу.
— Невіле, можеш дивитися! — вигукнув Рон. Останні п’ять хвилин Невіл заплющився і ридав на грудях у Геґріда.
Гаррі швидко мчав до землі, і тут усі побачили, як він схопився рукою за рота, ніби його от от мало знудити. Гаррі приземлився навкарачки, кашля нув — і щось золоте впало йому на долоню.
Я маю снича! — закричав він, махаючи м’ячиком над головою, і гра скінчилася повним безладдям.
— Він його не піймав, а мало не проковтнув ! — ніяк не міг заспокоїтися Флінт ще з двадцять хвилин після гри, але це вже не мало ніякого значення.
Гаррі не порушив жодного правила, а Лі Джордан і далі радісно вигукував результат матчу: Ґрифіндор переміг з рахунком 170 : 60. Проте Гаррі цього вже не чув. Тієї миті разом з Роном і Герміоною він сьорбав міцний чай у Геґрідовій хатинці.
— Це був Снейп, — розповідав Рон. — Ми з Герміоною бачили його. Він чаклував твою мітлу і щось бурмотів, не спускаючи з тебе очей.
— Дурниці! — сказав Геґрід, який не знав, що діялося на трибунах. — Навіщо Снейп мав би робити щось таке?
Гаррі, Рон і Герміона перезирнулися, міркуючи, що саме розповісти Геґрідові. Гаррі вирішив сказати правду.
— Я щось дізнався про нього, — сказав він Геґрідові. — Він намагався пройти повз того триголового пса під час Гелловіну. Пес покусав його. Ми думаємо, він хотів украсти те, що стереже пес.
З Геґрідових рук випав чайничок.
— Звідки ви си довідали про Флафі? — запитав він.
— Флафі?
— Авжеж! Це мій песик. Я купив си його в одного грека, з котрим здибавси торік у шинку. Я позичив його Дамблдорові для охорони…
— Для охорони чого?
— Всьо, більше нічого не питайте! — похмуро мовив Геґрід. — Це найвища таємниця, отак то.
— Але ж Снейп намагається те вкрасти!
— Дурниці! — повторив Геґрід. — Снейп — учитель у Гоґвортсі, він такого ніколи б си не зробив!
— Чому ж тоді він намагався вбити Гаррі?! — вигукнула Герміона. Події цього дня, безперечно, змінили її думку про Снейпа.
— Геґріде, я знаю, що таке закляття, я все про це читала! Треба ні на мить не спускати очей, а Снейп, до речі, навіть не кліпав, я бачила!..
— А я кажу, що ти си помиляєш! — із запалом сказав Геґрід. — Не знаю, чого Гарріна мітла так си поводила, але Снейп ніколи б си не намагав убити учня! Слухайте мене, ви всі троє: ви встряли в таке, що вас си не стосує. Це небезпечно. Забудьте того пса й забудьте те, що він стереже, бо це справа професора Дамблдора й Ніколаса Фламеля!
— Ага! — сказав Гаррі. — Тут ще замішаний і якийсь Ніколас Фламель, так?..
Геґрід був сердитий сам на себе.

РОЗДІЛ ДВАНАДЦЯТИЙ
Дзеркало Яцрес

НаближалосяРіздво. Одного грудневого ранку Гоґвортс прокинувся вкритий пишною сніговою ковдрою. Озеро замерзло, а близнюків Візлі покарали за те, що вони зачарували кілька грудок снігу, і ті носилися всюди за Квірелом, цілячись у його тюрбан. Сови, які зуміли подолати завірюху, щоб доставити пошту, мусили якийсь час відпочивати й лікуватися у Геґріда, щоб набратися сил на зворотну дорогу.
Ніхто вже не міг дочекатися канікул. Ґрифіндор ська вітальня й Велика зала хоч огрівалися камінами, а от у коридорах стояв лютий холод, шибки у класах шарпав несамовитий вітер. Найгіршими були уроки професора Снейпа в підвалі, де в учнів аж пара йшла з рота, і вони тулилися якнайближче до своїх гарячих казанців.
— Мені, в натурі, шкода тих учнів, — казав на уроці заклинань Драко Мелфой, — які лишаться на Різдво у Гоґвортсі, бо їх ніхто не чекає вдома.
Кажучи це, він поглядав на Гаррі. Креб і Ґойл хихотіли. Гаррі, що саме зважував мелений хребет лев’ячої рибки, вдав, ніби не чує їх. Після матчу з квідичу Мелфой став ще нестерпнішим. Роздратований поразкою Слизерину, він спочатку намагався розсмішити всіх байкою про те, що, мовляв, наступного разу ловцем замість Гаррі стане жаба з великою пелькою. Але Мелфой побачив, що ніхто не сміється, бо всі були вражені тим, як Гаррі вдалося втриматися на мітлі, що намагалася його скинути. Саме тому заздрісний і сердитий Мелфой знову почав глузувати з того, що Гаррі не мав справжньої родини.
Гаррі не збирався їхати на Різдво на Прівіт драйв. Професорка Макґонеґел минулого тижня складала список учнів, які лишаться в школі на свята, й Гаррі відразу записався туди. Він не бачив причини, чому має себе жаліти: адже, мабуть, це буде найкраще його Різдво. Рон з братами теж лишалися, бо містер і місіс Візлі мали їхати до Румунії провідати Чарлі.
Вийшовши з підвалу після уроку зілля й насті йок, учні побачили в коридорі велику ялинку, що загородила увесь прохід. Дві величезні ноги й гучне сопіння свідчили, що за ялинкою був Геґрід.
— Гей, Геґріде! Допомогти? — запитав Рон, просунувши голову між гілля.
— Нє! Всьо файно, дєкую, Роне.
— Звільни прохід! — почувся з за Ронової спини зневажливий голос Мелфоя. — Що, Візлі, вирішив, тіпа, заробити трохи грошенят? Мабуть, теж хочеш стати ключником після Ґогвортсу бо Геґрідова халупа — справжній палац проти барлогу твоєї родини.
Рон кинувся на Мелфоя, але сходами якраз спускався Снейп.
— ВІЗЛІ!
Рон, що схопив Мелфоя за груди, відпустив його.
— Його си спровокували, професоре Снейпе, — пояснив Геґрід, вистромивши крізь гілля своє волохате обличчя. — Мелфой почав си ображати його родину.
— Це не має значення. Бійка, Геґріде, це порушення правил Гоґвортсу, — сказав солоденьким голосом Снейп. — Візлі, знімаю з Ґрифіндору п’ять очок, і подякуй, що не більше. А тепер — розходьтеся!
Мелфой, Креб і Ґойл стали незграбно продиратися повз ялинку, обтрушуючи голки і самовдоволено шкірячись.
— Я йому покажу! — скреготів зубами Рон. — Колись я дістануся до нього!
— Я їх обох ненавиджу! — додав Гаррі. — І Мелфоя, і Снейпа.
— Гай гай, нема чого си журити, скоро Різдво, — втішав їх Геґрід. — Знаєте що? Ходіт зі мною до Великої зали, там тепер так файно!
Отож усі троє пішли слідом за Геґрідом з ялинкою до Великої зали, яку оздоблювали до Різдва професорка Макґонеґел і професор Флитвік.
— О, Геґріде! Остання ялинка! Постав її, будь ласка, в тому далекому кутку.
Зала стала напрочуд гарною. З усіх стін звисали гірлянди з омели та гостролисту, а на підлозі стояло не менше дванадцяти різдвяних ялинок; деякі з них іскрилися малесенькими бурульками, а деякі виблискували сотнями свічок.
— Скільки днів вам си лишило до канікул? — запитав Геґрід.
— Один, — сказала Герміона. — До речі… хлопці. у нас ще півгодини до обіду, ходімо до бібліотеки.
— Авжеж, справді, — погодився Рон, неохоче відвівши очі з професора Флитвіка, що випускав зі своєї палички золотаві бульбашки, спрямовуючи їх на гілля нової ялинки.
— До бібліотеки? — здивувався Геґрід, проводжаючи їх із зали. — Перед самими канікулами? Чи не занадто, га?
— Е, це так, не для уроків, — недбало пояснив Гаррі. — Просто відколи ви згадали Ніколаса Фламеля, ми все хочемо з’ясувати, хто це.
— Що?! — Геґрід був приголомшений. — Слухайте мене. Я вже вам казав: киньте цю справу. Вас не стосується, що там си стереже той пес!
— Ми тільки хочемо знати, хто такий Ніколас Фламель, більше нічого, — сказала Герміона.
— Ну… хіба ви самі розкажете, щоб ми даремно не морочилися, — схитрував Гаррі. — Ми вже переглянули сотні книжок і ніяк не можемо його розшукати. Ви хоч натякніть нам… Я пам’ятаю, що вже десь бачив це ім’я.
— Я вам нічого не скажу! — рішуче заперечив Геґрід.
— Тоді ми спробуємо знайти його самі, — сказав Рон, і вони рушили до бібліотеки, залишивши невдоволеного Геґріда.
Відколи Геґрід проговорився про Фламеля, вони й справді шукали в книжках згадки про нього, бо як інакше можна було дізнатися, що саме хоче вкрасти Снейп? Але в яких книжках його шукати? Чим так уславився Фламель, щоб потрапити до книжок? Його не було серед “Великих чарівників XX сторіччя” і “Видатних магів сьогодення”; не згадували про нього і в “Найважливіших магічних відкриттях сучасності” і “Дослідженні останніх тенденцій чарівництва”. До того ж, звичайно, треба було ще враховувати розміри самої бібліотеки: десятки тисяч книжок, тисячі поличок, сотні вузеньких проходів між стелажами.

Страницы: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15

Ваш відгук

Сторінки

Рубрики

Пошук

Мітки

Архів

Квітень 2017
П В С Ч П С Н
« Бер    
 12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930

Підписка

  • Цікаве