Джоан К. Роулінг. “Гаррі Поттер і в’язень Азкабану”

— Що сталося? — здивувався Рон.
Гаррі кивнув на очі. Рон витяг чарівну паличку.
— Лумос! — пробурмотів він.
Струмінь світла впав на траву, піднявся вгору стовбуром дерева і освітив гілки. Там серед галузок сидів принишклий Криволапик.
— Тпррусь! — заревів Рон, нахилився й підняв грудку. Але кинути її не встиг — Криволапик махнув своїм довгим рудим хвостом і щез у пітьмі.
— Ти бачив? — розлючено запитав Рон, пожбуривши грудку. — Вона й далі дозволяє йому лазити, куди заманеться!.. Мабуть, вирішив закусити Скеберса пташенятами…
Гаррі промовчав. Він лише полегшено зітхнув, бо на якусь мить йому здалося, що то були очі Ґрима. Гаррі було трохи соромно за свій раптовий переляк, тож він нічого не казав Ронові і не озирався, аж доки вони увійшли до освітленого вестибюлю.
*
Наступного ранку Гаррі прийшов на сніданок у супроводі хлопців зі своєї спальні: хлопці вирішили, що “Вогнеблискавка” гідна почесної варти. Усі голови повернулися до “Вогнеблискавки”, почувся захоплений гул. Гаррі з превеликою втіхою зауважив, як це приголомшило слизеринців.
— Ти бачив його обличчя? — весело озирнувся на Мелфоя Рон. — Він просто очманів! Оце кайф!
Вуд також пишався фурором “Вогнеблискавки”.
— Гаррі, дай її сюди, — сказав він і поклав мітлу посеред столу так, щоб усім було видно назву. Невдовзі до столу почали підходити рейвенкловці і гафелпафці. Седрік Діґорі привітав Гаррі з такою шикарною заміною “Німбуса”, а рейвенкловська приятелька Персі, Пенелопа Клірвотер, попросила потримати “Вогнеблискавку”.
— Дивись, Пенні, нічого не зламай! — реготнув Персі, коли вона стала уважно її розглядати. — Ми з Пенелопою зробили ставки на цей матч, — пояснив він. — Хто виграє, отримає десять ґалеонів!
Пенелопа відклала “Вогнеблискавку”, подякувала Гаррі й вернулася до свого столу.
— Гаррі… ви мусите перемогти, — палко зашепотів Персі. — Я не маю десяти ґалеонів… Іду, йду, Пенні! — І він метушливо поквапився до неї.
— Карочє, Поттер, а ця техніка для тебе не заскладна? — пролунав холодний, лінивий голос.
Це підійшов Драко Мелфой з Кребом та Ґойлом.
— Там, кажуть, до неї купа додаткових причандалів? — зблиснув очима Мелфой. — Шкода, що нема парашута… бо ж раптом з’явиться дементор…
Креб і Ґойл загиготіли.
— Жаль, Мелфою, що ти ніяк не причепиш собі додаткову руку, — сказав Гаррі. — Може, хоч тоді зумієш піймати снича.
Ґрифіндорці голосно зареготали. Мелфой злісно примружив свої вицвілі очиці і поспішно відійшов. Його оточили слизеринські гравці, щоб розпитати, чи то справжня “Вогнеблискавка”.
За чверть одинадцята ґрифіндорська команда рушила в роздягальню. Погода видалася зовсім інша, ніж під час матчу з Гафелпафом. День був ясний і прохолодний, повівав легенький вітерець. Видимість була чудова, і Гаррі, хоч і нервував, починав відчувати знайоме збудження, що з’являлося тільки на квідичі. Було чути, як заповнюється стадіон. Гаррі зняв чорну шкільну мантію, витяг чарівну паличку і запхав її під футболку, поверх якої одягнув квідичну форму. Мав надію, що паличка не знадобиться. “Цікаво, чи прийшов Люпин?” — раптом подумав Гаррі.
— Ви й так усе знаєте, — сказав Вуд перед виходом. — Якщо програємо — вибуваємо з боротьби за кубок. Просто… просто грайте так, як учора на тренуванні, і все буде клас!
Вони вийшли на поле під бурхливі оплески. Одягнена в блакитну форму команда Рейвенклову уже стояла в центрі поля. Їхній ловець Чо Чанґ була єдиною дівчиною в команді. Вона була майже на голову нижча за Гаррі, а ще — і це зразу впадало в очі — неймовірно гарна. Команди вишикувалися одна проти одної, і Чо Чанґ усміхнулася Гаррі. Йому раптом перехопило дух. Але це не було звичне передматчеве хвилювання.
— Вуд і Дейвіс, потисніть один одному руки! — жваво гукнула мадам Гуч.
Капітани обмінялися потиском рук.
— Сідлайте мітли… Після свистка… Три… два… один…
Гаррі відштовхнувся від землі, і “Вогнеблискавка” зринула в небо швидше й вище за всіх. Він поплив над стадіоном, видивляючись, де снич і наслухаючи коментар Лі Джордана, приятеля близнюків Візлі.
— Команди злетіли в небо, найбільша увага прикута до “Вогнеблискавки”, на якій виступає ґрифіндорський ловець Гаррі Поттер. Як пише “Чарівна мітла”, на цьогорічному чемпіонаті світу більшість національних збірних літатиме саме на цій моделі…
— Джордане, чи не міг би ти коментувати матч? — почувся голос професорки Макґонеґел.
— О, звичайно, пані професорко… просто це була досить важлива інформація. До речі, у “Вогнеблискавку” вмонтовано автоматичні гальма і…
— Джордане!
— О’кей, о’кей… Ґрифіндор володіє м’ячем, Кеті Бел мчить до воріт…
Гаррі промайнув повз Кеті, приглядаючись, чи не зблисне десь золотавий снич. Він помітив, що Чо Чанґ літала за ним, як приклеєна. Вона, без сумніву, була дуже добрим гравцем — постійно перетинала йому шлях, змушуючи змінювати напрям.
— Покажи їй свою швидкість, Гаррі! — крикнув Фред, переслідуючи бладжер, що полював за Алісією.
Коли вони облітали рейвенкловські ворота, Гаррі прискорився, і Чо помітно відстала. Саме в цей час Кеті забила перший гол і ґрифіндорські трибуни почали шаленіти… І тут Гаррі побачив його — снич пурхав біля одного з бар’єрів над самісінькою землею.
Гаррі пішов у піке. Чо Чанґ це помітила і ринула за ним. Гаррі набирав швидкість і раював — піке було його коником. Йому залишалося три метри…
І тут раптом виринув бладжер, запущений кимось із суперників. Гаррі звернув убік, і цих кількох секунд було досить, щоб снич знову зник.
Ґрифіндорські трибуни розчаровано зітхнули, а рейвенкловці палко заплескали своєму відбивачеві. Щоб розрядити невдоволення, Джордж Візлі запустив бладжером просто у кривдника, котрий уникнув зіткнення, зробивши сальто.
— Ґрифіндор виграє з рахунком 80:0, — торохтів коментатор. — Але ви погляньте на цю “Вогнеблискавку”! Гаррі Поттер демонструє нам її можливості. Який поворот!.. Горопашні “Комети”!.. Ідеальна збалансованість “Вогнеблискавки” особливо виявляється у цих довгих…
— ДЖОРДАН! ТОБІ ЩО, ЗАПЛАТИЛИ ЗА РЕКЛАМУ “ВОГНЕБЛИСКАВКИ”?! КОМЕНТУЙ ГРУ!
Рейвенклов потроху вирівнював гру. Вони забили три голи і тепер відставали від Ґрифіндору тільки на п’ятдесят очок. Якщо Чанґ піймає снича, то Рейвенклов переможе. Гаррі знизився, ледь не зіткнувшись із рейвенкловським загоничем. Він пожадливо шукав снича… Зблиснуло золото, замерехтіли крихітні крильця — снич кружляв над ґрифіндорськими воротами…
Гаррі наддав швидкості, не спускаючи очей із золотої цяточки. Але тут невідомо звідки виринула Чо, і Гаррі, уникаючи зіткнення, відхилився…
— ГАРРІ, НЕ ВДАВАЙ ІЗ СЕБЕ ДЖЕНТЛЬМЕНА! — заревів Вуд. — ЯКЩО ТРЕБА — СКИНЬ ЇЇ З МІТЛИ!
Гаррі розвернувся й побачив Чо Чанґ. Вона знов усміхалася, а снич знову зник. Гаррі зринув угору і піднявся високо високо над усіма гравцями. Краєм ока він помітив, як Чо полетіла за ним… Гаррі зрозумів: вона не шукає снича сама, а прилаштовується в нього на хвості. Ну, що ж, нехай начувається…
Він знову пірнув донизу. Чо вирішила, що він побачив снича і кинулася за ним. Гаррі різко вийшов з піке, і вона пролетіла повз нього. Він знову кулею помчав угору і втретє побачив снича: він поблискував високо над полем біля рейвенкловських воріт.
Гаррі набрав швидкості. Чо, котра була далеко внизу, зробила те саме. Та хіба можна було його наздогнати?.. Гаррі з кожною миттю наближався до снича… і тут…
— О о ой!!! — раптом заверещала Чо. Гаррі глянув униз.
На нього дивилися три дементори, три високі чорні дементори в каптурах.
Він не гаявся й секунди — вихопив з під мантії чарівну паличку і закричав:
— Експекто патронум!
Щось величезне й сріблясто біле вирвалося з кінчика його палички. Він знав, що воно полетіло просто в дементорів, тож навіть не озирався. Голова його була й далі на диво ясна, він глянув уперед — лишалося зовсім небагато. Гаррі простяг руку, що й досі стискала чарівну паличку, і таки встиг схопити маленького снича, який відчайдушно пручався.
Пролунав свисток мадам Гуч, Гаррі перекрутився в повітрі й побачив, що на нього мчать шість яскраво червоних постатей. Вони накинулися на нього з такою силою, що ледве не стягли з мітли. Далеко внизу захоплено ревіли ґрифіндорські трибуни.
— Молодець! — горлав Вуд.
Алісія, Анжеліна й Кеті кинулися його цілувати, а Фред так рвучко стис в обіймах, що мало не зірвав голови. У такій сплутаній веремії команда й приземлилася. Гаррі зіскочив з мітли й побачив, що назустріч біжить ціла ґрифіндорська зграя з Роном на чолі. За мить його оточила радісна юрба.
— Є! — верещав Рон і торсав Гаррі за руку. — Є! Є!
— Чудово, Гаррі! — задоволено вигукнув Персі. — Десять ґалеонів мої! Вибач, але я мушу знайти Пенні…
— Гаррі, ти просто супер! — ревів Шеймус Фініґан.
— Але ж то було файно! — гудів над головами ґрифіндорців Геґрід.
— Це був дуже непоганий патронус, — шепнув йому хтось на вухо.
Гаррі озирнувся й побачив професора Люпина, що здавався враженим і щасливим водночас.
— Дементори нічого мені не зробили! — збуджено вигукнув Гаррі. — Я взагалі нічого не відчув!
— Тому, що вони… е е… не були дементорами, — усміхнувся Люпин. — Ходімо, глянеш… — і він вивів Гаррі з натовпу.
— Ти добряче перелякав містера Мелфоя, — сказав він.
Гаррі придивився. На землі чорною купою лежали Мелфой, Креб, Ґойл і капітан слизеринської команди Маркус Флінт. Усі вони безладно намагалися вивільнитися з під довгих чорних мантій з каптурами. Мелфой, здається, товкся просто по Ґойлових плечах. А над ними всіма височіла смертельно розлючена професорка Макґонеґел.
— Нікчемний маскарад! — репетувала вона. — Підла й боягузлива спроба зашкодити ґрифіндорському ловцеві! Вас усіх суворо покарають, а зі Слизерину я знімаю п’ятдесят очок! Я поговорю про вашу поведінку з професором Дамблдором, можете не сумніватися! Ось він, до речі, сам сюди йде!
Це вже була справжня кульмінація ґрифіндорської перемоги. Рон, що ледве проштовхався до Гаррі, мало не вмер зі сміху, коли побачив, як Мелфой намагався виповзти з мантії, раз по раз наступаючи на голову Ґойла.
— Гаррі, ходи! — крикнув Джордж. — Треба відсвяткувати! Збираємося в нашій вітальні!
— Іду! — вигукнув Гаррі. Щасливий, як ніколи, він вийшов зі стадіону на чолі команди в яскраво червоній формі і рушив до замку.
*
Здавалося, ніби вони вже здобули Кубок. Святкування затяглося до пізньої ночі. Фред із Джорджем кудись зникли, а за пару годин повернулися з цілою батареєю пляшок маслопива, гарбузовою шипучкою та кількома торбами цукерок з “Медових руць”.
— Як вам це вдалося? — запищала Анжеліна Джонсон, коли Джордж почав жбурляти в юрбу м’ятні карамельки у формі жабок.
— Нам трошки допомогли Муні, Червохвіст, Гультяй і Золоторіг, — прошепотів Фред на вухо Гаррі.
І лиш одна особа не святкувала разом з усіма. Герміона, хоч як це дивно, сиділа в кутку і намагалася читати величезну книгу “Життя і звички британських маґлів”. Гаррі вийшов з за столу, де Фред і Джордж почали жонглювати пляшками з маслопивом, і підійшов до неї.
— А ти хоч була на грі? — поцікавився він.
— Звичайно, була, — неприродно високим голосом озвалася Герміона, не підводячи голови. — Я дуже рада, що ми виграли і що ти так чудово зіграв, але до понеділка мушу це прочитати.
— Слухай, Герміоно, йди до нас, — мовив Гаррі, дивлячись на Рона і сподіваючись, що той має достатньо гарний настрій для мирної угоди.
— Гаррі, я не можу! Мені ще треба прочитати чотириста двадцять дві сторінки! — майже істерично вигукнула Герміона. — До того ж… — зиркнула вона на Рона, — він буде проти.
З цим важко було сперечатися, бо саме тієї миті Рон голосно сказав:
— Якби Скеберс був живий, то міг би скуштувати цих “шоколадних мушок”, він їх так любив…
Герміона залилася слізьми. Гаррі не встиг навіть відкрити рота, як вона схопила свою книженцію і, ридаючи, кинулася до сходів, що вели в дівочу спальню.
— Може, досить її діставати? — тихо запитав Гаррі.
— Ні, — категорично заперечив Рон. — Якби вона хоч вибачилась… Але ж Герміона ніколи не визнає своєї вини. Вона й далі вдає, ніби Скеберс просто пішов погуляти.
Ґрифіндорське святкування завершилося лише тоді, коли о першій ночі там з’явилася професорка Макґонеґел. У картатому халаті й сіточці для волосся, вона звеліла всім негайно лягати спати. Дорогою до спальні Гаррі з Роном не переставали обговорювати матч. Нарешті виснажений Гаррі ліг на своє ліжко, опустив запони, щоб заховатися від місячного світла, і майже відразу заснув…
Йому наснився дуже химерний сон. З “Вогнеблискавкою” на плечі він ішов лісом услід за чимось сріблясто білим. Воно звивалося поміж дерев, і Гаррі тільки іноді помічав його відблиски серед листя. Він захотів його впіймати і наддав ходи, але воно також почало рухатися швидше. Гаррі побіг і почув, як попереду часто затупотіли копита. Ось він уже мчав з усієї сили, але тупіт копит пришвидшився теж. Тут він вискочив на якусь галявину і…
— О о о о о о о о о о о ой! Ні і і і і і і і і і!
Гаррі прокинувся зненацька, мовби хтось дав йому ляпаса. Розгубившись у суцільній пітьмі, він намацав запону, а тоді почув довкола себе якусь метушню.
— Що сталося? — з протилежного кінця кімнати Долинув голос Шеймуса Фініґана.
Гаррі здалося, що грюкнули двері спальні. Він нарешті спромігся розсунути запону, і тієї ж миті Дін Томас засвітив ліхтарик.
Рон з нажаханим обличчям сидів на ліжку, а його запона з одного боку була роздерта.
— Блек! Сіріус Блек! З ножем!
— Що?!
— Тут! Щойно! Порізав запону! Розбудив мене!
— Роне, може, тобі наснилося? — засумнівався Дін.
— Гляньте на запону! Я ж кажу, що він був тут!
Усі зірвалися з ліжок. Гаррі першим підбіг до дверей, і вони помчали сходами донизу. Позаду відчинялися двері й лунали заспані голоси.
— Хто кричав?
— Що тут діється?
Порожня вітальня, яку освітлював дотліваючий камін, була захаращена залишками святкування.
— Рон, ти впевнений , що тобі не наснилося?
— Кажу ж тобі: я його бачив!
— Що тут за галас?
— Професорка Макґонеґел звеліла всім спати!
Сходами зійшло кілька дівчат, позіхаючи й запинаючи халати. Посходилися також і хлопці.
— Чудово, ми що, продовжуємо? — зрадів Фред.
— Усім негайно нагору! — скомандував Персі, що поспіхом забіг до вітальні, пришпилюючи до піжами значок шкільного старости.
— Персі… Сіріус Блек! — ледь чутно вимовив Рон. — У нашій спальні! З ножем! Розбудив мене!
У вітальні запала тиша.
— Дурниці! — приголомшено гиркнув Персі. — Ти переїв, Роне… а тепер бачиш кошмари…
— Кажу ж тобі…
Знову з’явилася професорка Макґонеґел. Вона грюкнула портретом і люто роззирнулася довкола.
— Я, звичайно, рада, що Ґрифіндор переміг, але це вже переходить усякі межі! Персі, я була про тебе кращої думки!
— Я їм не дозволяв, пані професорко! — обурено набундючився Персі. — Навпаки, я наказав негайно лягати! Моєму братові Рону приснився кошмар…
— ЦЕ НЕ КОШМАР! — заверещав Рон. — ПАНІ ПРОФЕСОРКО, Я ПРОКИНУВСЯ, А НАДІ МНОЮ СТОЯВ СІРІУС БЛЕК І ТРИМАВ НОЖА!
Професорка Макґонеґел втупилася в Рона.
— Не мели дурниць, Роне! Як він міг проникнути крізь отвір за портретом?
— А ви спитайте в нього! — показав Рон тремтячим пальцем на портрет сера Кадоґана. — Запитайте, чи він бачив…
Підозріло зиркаючи на Рона, професорка Макґонеґел штовхнула портрет і вийшла. Уся вітальня затамувала віддих.
— Сер Кадоґан, чи впускали ви щойно у ґрифіндорську вежу якогось чоловіка?
— Авжеж, милостива пані! — вигукнув сер Кадоґан. Запала приголомшлива тиша.
— Ви… ви це зробили? Але… а як же пароль?..
— Він знав усі паролі! — гордо повідомив сер Кадоґан. — На цілий тиждень, люба пані! Вони були в нього записані на папері!
Професорка Макґонеґел знову пройшла крізь отвір і стала перед ошелешеними учнями. Вона була біла мов крейда.
— Хто з вас… — почала вона тремтячим голосом, — який найбезпросвітніший телепень записав паролі на цілий тиждень і всюди їх порозкидав?!
Мертву тишу порушив ледь чутний переляканий писк. Невіл Лонґботом, тремтячи з голови до своїх пухнастих капців, повільно підняв руку.

— РОЗДІЛ ЧОТИРНАДЦЯТИЙ —
Снейпова досада

Тієї ночі у ґрифіндорській вежі так ніхто й не заснув. Замок знов обшукували, а ґрифіндорці цілу ніч просиділи у вітальні, чекаючи вісток про Блека. На світанні професорка Макґонеґел прийшла повідомити, що він і цього разу вислизнув.
Наступного дня у замку з’явилися ознаки нових заходів безпеки. Професор Флитвік навчав вхідні двері розпізнавати збільшене зображення Сіріуса Блека. Філч метався коридорами, забиваючи дошками геть усе — від найменших тріщин у стіні до мишачих нірок. Сера Кадоґана звільнили з роботи. Його портрет знову занесли в порожній закуток на восьмому поверсі, а Гладка Пані повернулася на своє звичне місце. Її фахово відреставрували, але вона й далі була знервована і погодилася повернутись на роботу лише за умови, що їй нададуть додаткову охорону. Спеціально для цього найняли групу похмурих тролів, які загрозливо міряли кроками коридор, хрипко перемовлялися і міряли, в кого більший кийок.
Гаррі зауважив, що однооку відьму на четвертому поверсі ніхто не охороняв. Очевидно, Фред і Джордж мали рацію: окрім них, а тепер ще й окрім Гаррі, Рона й Герміони, ніхто не знав про таємний хід під відьмою.
— Думаєш, треба комусь про це сказати? — запитав Гаррі Рона.
— Ми знаємо, що він не проникав сюди через “Медові руці”, — відповів, не задумуючись, Рон. — До нас дійшли б чутки, якби він туди вдерся.
Гаррі був радий, що Рон думає так само. Якби однооку відьму також забили дошками, він би не міг уже потрапити в Гоґсмід.
Рон відразу прославився на цілу школу. Вперше в житті він, а не Гаррі, був у центрі уваги. І Ронові це відверто подобалося. Хоч він ще й не зовсім оговтався після нічних переживань, проте кожному цікавому захоплено і в деталях розповідав про ту подію.
— … я вже спав, коли чую, мовби щось роздерлося. Думаю, це мені сниться… розумієте? А тоді я відчув протяг… Прокидаюся, і не бачу запони навколо ліжка… Я повернувся… а наді мною стоїть він… ніби якийсь скелет… Брудне розпатлане волосся… у руці довжелезний ніж… сантиметрів з тридцять… І дивиться на мене… Я на нього зирк! Як закричу — а він і змився.
Коли зграйка другокласниць дослухали цю моторошну історію, Рон залишився наодинці з Гаррі.
— Як ти гадаєш: чому він утік? — спитав Рон.
Гаррі й сам не міг цього збагнути. Чому Блек, побачивши, що помилився ліжком, не вгамував Рона і не пішов до Гаррі? Дванадцять років тому Блек холоднокровно вбив купу невинних людей, а тут всього на всього п’ятеро беззахисних хлопчаків, четверо з яких спали.
— Він, мабуть, подумав, що ти своїм криком розбудив увесь замок, і йому треба негайно втікати, — замислено мовив Гаррі. — Бо ще трошки, і йому довелося б вирізати весь гуртожиток, щоб вибратися звідси крізь портрет… А тут ще набігло б учителів…
Бідолашний Невіл потрапив в опалу. Професорка Макґонеґел так на нього оскаженіла, що скасувала йому дозвіл на Гоґсмід, призначила покарання і заборонила сповіщати йому пароль. Бідний Невіл мусив тепер щовечора чекати біля портрета, щоб хтось його провів, тимчасом як тролі вартові тупо до нього приглядалися. Але все це були квіточки порівняно з тим, що приготувала для нього бабуся. На другий день після вторгнення Блека вона прислала Невілові до сніданку найганебнішу для будь якого гоґвортського учня річ — ревуна.
До Великої зали влетіли шкільні сови зі звичною поштою, і Невіл мало не задихнувся, коли перед ним приземлилася велика сова сипуха, стискаючи в дзьобі яскраво червоний конверт. Гаррі й Рон відразу впізнали ревуна — такого самого Рон отримав торік від своєї мами.
— Тікай, Невіле, — порадив йому Рон.
Невілові не треба було повторювати двічі. Він схопив конверт і мерщій чкурнув із зали. Слизеринці попадали з реготу. Усі почули, як ревун заверещав у вестибюлі — магічно підсилений у сотні разів голос Невілової бабусі волав про те, як він зганьбив усю їхню родину.
Гаррі було так шкода Невіла, що він навіть не помітив свого листа. Щоб привернути Гарріну увагу, Гедвіґа боляче вщипнула його за руку.
— Ой! Ага… дякую, Гедвіґо…
Гаррі розірвав конверт, а Гедвіґа тим часом підживилася Невіловими кукурудзяними пластівцями. У конверті була записка:

Дорогі Гаррі та Рон!
Може б ви завітали на чайочок десь коло шестої? Я прийду й заберу вас із замку. Чекайте мене у вестибюлі, БО ВАМ НЕ ВІЛЬНО ВИХОДИТИ САМИМ.
Бувайте,
Геґрід.

— Мабуть, він хоче почути про Блека! — припустив Рон.
О шостій вечора Гаррі й Рон вийшли з ґрифіндорської вежі, прошмигнули повз тролів вартових і попрямували до вестибюлю.
Там на них уже чекав Геґрід.
— Привіт, Геґріде! — почав було Рон. — Хочеш, мабуть, почути про суботню ніч, правда?
— Я вже всьо про се чув, — Геґрід відчинив вхідні двері й вивів їх із замку.
— А а а… — розчаровано протяг Рон.
У Геґрідовій хижі вони відразу побачили Бакбика, що простягся на ковдрі. Він щільно притискав до боків свої величезні крила і з насолодою наминав з великого тареля тушки тхорів. Відвівши очі від малоприємного видовиська, Гаррі побачив на дверях Геґрідової шафи величезний ворсистий бурий костюм і неймовірно бридку жовто гарячу краватку.
— Ти кудись зібрався, Геґріде? — запитав Гаррі.
— На розгляд Бакбикової справи в Комітеті знешкодження небезпечних істот, — пояснив Геґрід. — Сеї п’ятниці. Поїдемо разом з ним до Льондону. Я си замовив два ліжка в “Лицарськім автобусі”…
Гаррі відчув докори сумління. Йому вилетіло з голови, що суд над Бакбиком так швидко. Судячи з вигляду, Рон теж про це забув. Вони лише тепер згадали про обіцянку підготувати аргументи для захисту Бакбика. Захопившись “Вогнеблискавкою”, вони забули про все.
Геґрід налив їм чаю і запропонував домашніх булочок, від яких вони чемно відмовились: кулінарні здібності Геґріда були їм добре відомі.
— Мушу з вами трохи побалакати, — Геґрід з незвично серйозним виглядом усівся поміж них.
— Про що? — запитав Гаррі.
— Про Герміону.
— А що з нею таке? — запитав Рон.
— Таке… що їй самотньо. Після Різдва вона часто сюди приходить. Спершу ви не балакали з нею через “Вогнеблискавку”, а тепер не балакаєте, бо її кіт…
— …стеребив Скеберса! — сердито вставив Рон.
— …бо її кіт повівся, як усі коти, — вперто вів Геґрід. — Вона тут кілька разів аж плакала, бідачка. Їй зараз дуже тєжко. Знаєте, трохи забагато на себе взєла… Та все ж викроїла часу і для мого Бакбика, отак… Знайшла пару файних аргументів… Тепер він має надію…
— Вибач, Геґріде, ми теж повинні були допомогти… — почав незграбно виправдовуватися Гаррі.
— Та я ж тебе не виную! — відмахнувся від вибачень Геґрід. — Один Господь знає, скілько ти всього мав на душі… я ж видів, як ти день і ніч тренувався. Але скажу по правді: я си сподівав, то друзі для вас важливіші за мітли й пацюків. Ото й усьо.
Гаррі й Рон знічено перезирнулись.
— Знаєш, Роне, як вона си засмутила, коли Блек мало не штрикнув тебе ножем. Герміона має таке добре серце, а ви з нею не балакаєте…
— Коли вона позбудеться того котяри, я знову з нею розмовлятиму! — сердито вигукнув Рон. — Але ж вона й слухати не хоче! А то ж не кіт, а чудовисько!
— Видиш… люди іноді так подурному прив’язуються до своїх звірєток!.. — розважливо мовив Геґрід. Бакбик за його спиною виплюнув на подушку кілька тхорячих кісток.
Решту вечора вони обговорювали шанси Ґрифіндору на кубок з квідичу. О дев’ятій Геґрід відпровадив їх до замку.
У вітальні біля дошки оголошень вони побачили чималу юрбу ґрифіндорців.
— У неділю — Гоґсмід! — прочитав Рон, ставши навшпиньки. — Що ти про це думаєш? — тихенько запитав він, коли вони з Гаррі вмостилися в кріслах.
— Ну, Філч поки що не загородив тунель до “Медових руць”… — ще тихіше відповів Гаррі.
— Гаррі! — у його правому вусі пролунав чийсь голос.
Гаррі аж підскочив. Він озирнувся й побачив Герміону, що сиділа за сусіднім столом. Її закривала стіна книжок, у якій вона зробила невеличку шпарку.
— Гаррі, якщо ти знову підеш у Гоґсмід… я розповім професорці Макґонеґел про карту! — рішуче прошепотіла Герміона.
— Гаррі, тут хтось про щось казав, ти чув? — заскрипів зубами Рон, не дивлячись на Герміону.
— Роне, як ти можеш тягти його з собою після всього, що сталося вночі! Я не жартую, я розповім…
— О, тепер ти хочеш, щоб вигнали Гаррі! — обурився Рон. — Що, мало шкоди наробила цього року?
Герміона хотіла щось відповісти, але тут їй на коліна стрибнув Криволапик і легенько завуркотів. Герміона злякано зиркнула на Рона, схопила кота й побігла до дівочої спальні.
— То що скажеш? — запитав Рон, мовби нічого й не сталося. — Давай, минулого разу ти ж нічого й не бачив. Навіть у “Зонко” не був!
Гаррі озирнувся, щоб пересвідчитись, що поблизу немає Герміони:
— Добре, — сказав він. — Але цього разу я візьму плащ невидимку.
*
Суботнього ранку Гаррі поклав у портфель плащ невидимку, засунув у кишеню Карту мародера і пішов з усіма на сніданок. Герміона підозріло зиркала на нього, але він уникав її погляду. А коли всі вийшли у вестибюль і попрямували до вхідних дверей, Гаррі на її очах поспішив мармуровими сходами нагору.
— Бувай! — гукнув він Ронові. — Побачимось, коли повернешся!
Рон усміхнувся й підморгнув.
Гаррі поспіхом піднявся на четвертий поверх.
Дорогою вийняв з кишені Карту мародера, сів навпочіпки за спиною одноокої відьми і розправив карту на колінах. Крихітна цяточка рухалася в його напрямку, Гаррі придивився уважніше. Мініатюрними літерами біля цяточки було написано: “Лонґботом”.
Гаррі миттю витяг чарівну паличку, прошепотів “Дісендіум!” і запхнув портфель у статую. І тільки но зібрався туди пірнути, як з за рогу вигулькнув Невіл.
— Гаррі! Я й забув, що ти теж не їдеш у Гоґсмід!
— Привіт, Невіле! — Гаррі хутко відійшов від статуї і запхнув карту назад у кишеню. — Що поробляєш?
— Та нічого, — знизав плечима Невіл. — Зіграємо у вибухові карти?
— Е е… не тепер… я зібрався в бібліотеку, мушу дописати для Люпина реферат про упирів…
— Я з тобою! — радісно вигукнув Невіл. — Я теж його ще не написав!
— Ой… стривай… ну, так… я й забув: я ж закінчив його ще вчора!
— Класно, тоді допоможеш мені! — засвітилося радістю кругле Невілове обличчя. — Я нічого не зрозумів про той часник… вони мають його їсти, чи…
Невіл раптом охнув: за Гарріною спиною зринув Снейп. Невіл мерщій заховався за Гаррі.
— Що це ви тут робите? — переводив погляд з одного на другого Снейп. — Дивне місце для зустрічі…
Гаррі закляк від хвилювання: чорні Снейпові очі ковзнули з дверей і вп’ялися в однооку відьму.
— Ми не… домовлялися про зустріч, — сказав Гаррі. — Ми зустрілися випадково.
— Справді? — засумнівався Снейп. — Ти, Поттере, маєш звичку з’являтися в несподіваних місцях і рідко коли робиш це просто так… Раджу вам негайно повертатися до своєї ґрифіндорської вежі.
Гаррі й Невіл рушили без зайвих слів. Коли завертали за ріг, Гаррі озирнувся. Снейп обмацував голову одноокої відьми, пильно до неї придивляючись.
Гаррі спекався Невіла аж біля Гладкої Пані. Він сказав йому пароль, а сам, удавши, що забув у бібліотеці свій реферат про упирів, повернув назад. Відійшовши подалі від тролів, знову витяг карту. Коридор на четвертому поверсі був порожній. Гаррі подегшено зітхнув: маленька цяточка з написом “Северус Снейп” містилася у Снейповім кабінеті.
Він побіг до одноокої відьми, відчинив горб, заліз у нього і ковзнув кам’яним жолобом на дно. Там знайшов свого портфеля, стер Карту і гайнув далі.
*
Загорнувшись у плащ невидимку, Гаррі вийшов з “Медових руць” на залиту сонцем вуличку поблизу цукерні і штурхнув Рона в спину.
— Це я, — прошепотів він.
— Чого так довго? — прошипів Рон.
— Та Снейп там лазив…
Вони попрямували Високою вулицею.
— Де ти? — час від часу шепотів Рон краєчком рота. — Ти ще тут? Якось воно дивно…
Вони зайшли на пошту. Рон для годиться почав прицінюватися до сови — гарно б вислати її Біллові в Єгипет, а Гаррі тим часом усе розглядав. На полицях до нього лагідно поухкувало не менше як триста сов — від сірих велетів до крихітних сов менестрелів (“Тільки для місцевої кореспонденції”), що могли вміститися на долоні.
Далі вони пішли в “Зонко”, у якій юрмилася хмара учнів. Гаррі мусив рухатися надзвичайно обережно, Щоб, бува, не наступити комусь на ногу і не викликати паніки. Там було стільки всіляких дивовиж, що можна було задовольнити навіть найбожевільніші фантазії Фреда і Джорджа. Гаррі пошепки робив замовлення і передавав Ронові гроші з під плаща невидимки. Після “Зонко” їхні гаманці добряче схудли, зате в їхніх кишенях було повно какабомб, цукерок гикавок, мила з жаб’ячої ікри та чашок носогризів.
День був ясний, повівав легенький вітерець, тому вони проминули ‘Три мітли” і вирішили прогулятися ще. Вилізли на пагорб і рушили до Верескливої Халупи з найкошмарнішими в усій Британії привидами. Халупа височіла над селом і навіть удень мала доволі моторошний вигляд: вікна були забиті дошками, а сад — здичавілий і вогкий.
— Навіть гоґвортські привиди її уникають, — сказав Рон, спершись на паркан. — Я розпитував Майже Безголового Ніка… він казав, що тут мешкає дуже мерзенна публіка. Ніхто не може сюди ввійти. Навіть Фред і Джордж не змогли пробратися…
Видираючись на пагорб, Гаррі спітнів і вже хотів був хоч на пару хвилин скинути плаща невидимку, як раптом зовсім поряд почулися голоси. Хтось підіймався до халупи з другого боку. То були Мелфой, Креб і Ґойл. Мелфой щось розповідав:
— … ось ось прилетить сова від мого старого. Він мав бути на розгляді тієї справи, щоб розповісти про мою руку… як я, тіпа, не міг нею ворухнути аж три місяці…
Креб і Ґойл загиготіли.
— Хотів би я почути, як той волохатий дебіл буде захищатися… “Він си такий файний і безпечний”… Карочє, тому гіпогрифу гаплик…
Мелфой несподівано побачив Рона. Його бліде обличчя розпливлося в кривій посмішці.
— Що ти тут робиш, Візлі? — Мелфой перевів погляд на перекособочену халупу за Роновою спиною. — Що, хотів би тут пожити, га? Мрієш, тіпа, про власну спальню? Я чув, що вдома ви всі спите в одній кімнаті… це правда?
Рон наготувався стрибнути на Мелфоя, але Гаррі схопив його за мантію.
— Залиш їх мені, — прошепотів він Ронові на вухо.
Гріх було втрачати таку нагоду. Гаррі тихенько зайшов за спини Мелфоя, Креба і Ґойла, нахилився і набрав з землі цілу жменю болота.

Страницы: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19

Ваш відгук

Сторінки

Рубрики

Пошук

Мітки

Архів

Вересень 2017
П В С Ч П С Н
« Бер    
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930  

Підписка

  • Цікаве