Джоан К. Роулінг. “Гаррі Поттер і в’язень Азкабану”

— А ми тут саме говоримо про твого дружбана Геґріда, — сказав Мелфой. — Уявляємо, карочє, що він там меле Комітетові знешкодження небезпечних істот. Гадаєш, він голосно заскиглить, коли тому гіпогрифу відітнуть…
ХЛЯП!
Мелфоєва голова різко смикнулася і його біляве волосся забризкало болотом.
— Хто?… що це?..
Рон ухопився за паркан, щоб не впасти з реготу. Мелфой, Креб і Ґойл, роззираючись, закружляли на місці як божевільні. Мелфой стріпував болото.
— Що це було? Хто це зробив?
— Тут мешкають дуже мерзенні привиди, — мовив Рон таким тоном, ніби сповіщав прогноз погоди.
Креб із Ґойлом захвилювалися: їхні накачані м’язи проти привидів були безсилі. Мелфой злякано оглядав безлюдну місцину.
Гаррі прокрався по стежці до баюри зі смердючим зеленавим мулом.
ХЛЯП! ХЛЯП!
Цього разу свою порцію отримали Креб і Ґойл. Ґойл навіжено застрибав на місці, намагаючись струсити липку багнюку з маленьких тупих оченят.
— Це прилетіло звідти! — вигукнув Мелфой, витираючи обличчя, і показав на два метри лівіше від Гаррі.
Простягти руки, як сліпий, Креб рушив туди. Гаррі обійшов його ззаду, підняв якусь палицю і жбурнув Кребові в спину. Креб аж пірует зробив у повітрі — хто це кинув? Гаррі ледве стримував регіт. Оскільки Креб побачив лише Рона, то й рушив прямо на нього. Гаррі підставив ногу, Креб спіткнувся і наступив на краєчок Гарріного плаща невидимки. Плащ смикнувся — і в повітрі вигулькнуло обличчя Гаррі.
На якусь мить Мелфой закляк.
— А А А! — заверещав він, показуючи на Гарріну голову. Далі різко повернувся і кинувся бігти з пагорба вниз, за ним рвонули Креб і Ґойл.
Гаррі знову натяг плаща на голову, але було вже пізно.
— Гаррі! — сказав Рон, підступивши до того місця, де щойно висіла голова Гаррі, — краще тікай! Якщо Мелфой комусь про це розкаже… Ти мусиш бути в замку, і то негайно…
— До зустрічі, — кинув Гаррі і без зайвих слів побіг стежиною до Гоґсміда.
Чи Мелфой повірить у те, що бачив? Чи хтось повірить Мелфоєві? Ніхто не знав про плащ невидимку.. ніхто, крім Дамблдора. У Гаррі замлоїло в грудях: якщо Мелфой розповість, Дамблдор відразу все збагне.
Він примчав до “Медових руць”, спустився по драбині в підвал, далі по кам’яній підлозі, заскочив у люк… скинув плаща, засунув його під пахву і помчав тунелем… А раптом Мелфой повернеться першим?.. Як швидко він знайде когось з учителів? Гаррі захекався, йому боліло в боці, але він не зупинявся аж до кам’яного жолоба. Плаща доведеться залишити тут, бо якщо Мелфой уже комусь розповів, то плащ його видасть. Гаррі сховав його в якомусь темному закутку і поліз догори. Спітнілі долоні ковзали по жолобу. Нарешті доліз до горба, торкнув його паличкою, виглянув і виліз назовні.
Горб зімкнувся, і тільки но Гаррі вистрибнув з за статуї, як почулися швидкі кроки.
То був Снейп. Він поспішав до Гаррі, аж його чорна мантія розвівалася за спиною.
— Ну, — ледве стримуючи зловтіху, вимовив він.
Гаррі намагався вдати безневинного, хоч його й зраджувало спітніле обличчя і брудні руки, які він миттю запхав у кишені.
— Іди за мною, Поттере, — звелів Снейп.
Гаррі пішов за ним сходами, непомітно витираючи руки об підкладку мантії. Вони спустилися до підвалів і зайшли у Снейпів кабінет.
Гаррі був там тільки раз, коли також потрапив у серйозну халепу. Відтоді банок з гидкою слизотою на поличках за столом побільшало. Вони виблискували від полум’я каміна, посилюючи й без того зловісну атмосферу кабінету.
— Сідай, — наказав Снейп.
Гаррі сів. А Снейп і далі стояв.
— Містер Мелфой щойно розповів мені химерну історію, Поттере, — почав Снейп.
Гаррі не озивався.
— Він сказав, що піднявся до Верескливої Халупи і там наштовхнувся на Рона — нібито самого.
Гаррі й далі мовчав.
— За словами містера Мелфоя, він розмовляв з Роном, аж раптом хтось кинув йому в потилицю велику жменю грязюки. Як це могло статися?
Гаррі спробував удати здивування.
— Уявлення не маю, пане професоре.
Снейп пронизував його своїм поглядом. Гаррі згадав, як він дивився в очі гіпогрифу і відчайдушно старався не кліпати.
— А тоді містер Мелфой побачив дивовижну з’яву. І знаєш, Поттере, що то було?
— Ні, — якомога природніше відповів Гаррі.
— Твоя голова, Поттере. Прямо в повітрі.
Запала довга мовчанка.
— Може, йому варто піти до мадам Помфрі, — запропонував Гаррі. — Якщо йому таке ввижається…
— Що робила в Гоґсміді твоя голова, Поттере? — стиха запитав Снейп. — Твоїй голові заборонено там бувати. Жодна частина твого тіла не має дозволу бувати в Гоґсміді.
— Я знаю, — Гаррі старався, щоб його обличчя не здавалося ні винним, ні переляканим. — По моєму, Мелфой мав галюци…
— Мелфой не мав жодних галюцинацій! — гаркнув Снейп і, впершись руками в поруччя Гарріного крісла, наблизив до Гаррі своє лице. — Якщо в Гоґсміді була твоя голова, то там була й решта твого тіла.
— Я був у ґрифіндорській вежі, — заперечив Гаррі. — Як ви й звеліли…
— А хто це може підтвердити?
Гаррі не відповів. Вузькі Снейпові вуста викривилися в єхидній посмішці.
— Отож, — випростався Снейп. — Усі, починаючи з Міністерства магії, намагаються захистити славетного Гаррі Поттера від Сіріуса Блека. Але ж славетний Гаррі Поттер не визнає ніяких правил. Нехай простаки переймаються його безпекою! Славетний Гаррі Поттер ходить, де заманеться, і йому начхати на наслідки.
Гаррі мовчав як риба. Снейп намагався його спровокувати і витягти з нього зізнання. Але цього не буде. Снейп не має ніяких доказів… поки що.
— Як ти нагадуєш мені свого батька, Поттере! — несподівано сказав Снейп, зблиснувши очима. — Він теж був на диво самовпевнений. Мав якісь там успіхи у квідичі, а тоді вирішив, що він недосяжний. Швендяв, задерши носа, зі своїми друзями й шанувальниками… аж моторошно, які ви схожі!
— Мій тато не задирав носа! — не стримався Гаррі. — І я також.
— І правила твій батько також не зневажав, — не вгавав Снейп, а його худе обличчя спотворювала злоба. — Правила існували для простих смертних, а не для володарів кубка з квідичу. Він був таким пихатим хвальком…
— ЗАТКНІТЬСЯ!
Гаррі раптом зірвався на ноги. Його охопила така лють, якої він не відчував ще з того останнього вечора на Прівіт драйв. Він не зважав, що Снейпове обличчя застигло, а його чорні очі скажено зблиснули.
— Що ти мені сказав, Поттере?
— Я сказав, щоб ви заткнулися і не згадували мого батька! — крикнув Гаррі. — Я знаю правду, ясно? Він урятував вам життя! Мені розповів Дамблдор! Якби не мій тато, вас тут би взагалі не було!
Снейпова пожовкла шкіра стала бліда, мов кисле молоко.
— А директор розповів, за яких саме обставин твій батько врятував мені життя? — просичав він. — Чи, може, він вважав, що ці деталі надто неприємні для делікатних вушок незрівнянного Поттера?
Гаррі прикусив губу. Він не знав подробиць і не хотів у цьому зізнатися. Але Снейп здогадався про це.
— Було б дуже прикро, якби в тебе, Поттере, залишалися фальшиві уявлення про свого батька, — з ненавистю примружився Снейп. — Може, ти уявляв собі якийсь неймовірно героїчний вчинок? Дозволь, я виправлю цю помилку — твій безгрішний батько зі своїми друзями вирішив утнути зі мною неймовірно смішний жарт. Він міг закінчитися моєю смертю, якби твій батько в останню мить не перелякався.Він не вчинив нічого відважного. Рятуючи моє життя, він просто рятував свою шкуру. Якби їхній жарт удався, його б вигнали з Гоґвортсу.
Снейп вишкірив свої криві жовті зуби.
— Виверни кишені, Поттере! — звелів він раптом. Гаррі не поворухнувся. Його мовби оглушило.
— Виверни кишені, або ми йдемо просто до директора! Виймай усе, що там є!
Гаррі похолов. Він поволі витяг торбинку забавок із “Зонко” і Карту мародера. Снейп узяв у руки торбинку.
— Це дав мені Рон, — пояснив Гаррі, подумки молячись, щоб устигнути попередити Рона до того, як його побачить Снейп. — Він… він приніс їх ще минулого разу..
— Невже? І ти й досі носиш це з собою? Як зворушливо. .. а це що таке?
Снейп глянув на карту. Гаррі з усіх сил намагався виглядати байдужим.
— Просто клаптик пергаменту,— знизав він плечима.
Снейп перевернув карту, не спускаючи з Гаррі очей.
— Навіщо тобі такий потріпаний пергамент? — запитав він. — Може, краще його… викинути?
Він простяг руку до вогню.
— Ні! — хапливо вигукнув Гаррі.
— Ага а! — у Снейпа затремтіли ніздрі. — Ще один коштовний дарунок від містера Візлі? Чи, може… це щось інше?.. Лист, написаний невидимим чорнилом? Або… інструкції, як проникнути в Гоґсмід, оминаючи дементорів?
Гаррі кліпнув. Снейп тріумфував.
— Поглянемо, поглянемо… — бурмотів він, виймаючи чарівну паличку і розгладжуючи карту на столі. — Вияви свою таємницю! — Снейп торкнувся паличкою до пергаменту.
Нічого не сталося. Гаррі стис кулаки, щоб не тремтіли руки.
— Покажи себе! — ударив паличкою Снейп.
Але карта й далі залишалася чистою. Гаррі намагався дихати глибше, щоб заспокоїтися.
— Професор Северус Снейп, учитель цієї школи, наказує тобі відкрити інформацію, яку ти приховуєш! — сказав Снейп і різко вдарив карту чарівною паличкою.
І по гладенькій поверхні карти враз побігли слова, мовби писані невидимою рукою:
“Містер Муні передає вітання професорові Снейпові і просить його не пхати свого довжелезного носа до чужого проса”.
Снейп завмер. Гаррі приголомшено дивився на напис. Але карта на цьому не зупинилася. Далі з’явилося ще одне речення:
“Містер Золоторіг погоджується з містером Муні і хоче лише додати, що професор Снейп — бридота і кретин”.
Це було б неймовірно кумедно, якби ситуація не була настільки серйозною. З’явився новий напис:
“Містер Гультяй хоче засвідчити свій подив, що такий ідіот зміг стати професором”.
Гаррі злякано заплющив очі. Коли відважився глянути знову, на карті з’явилися останні слова:
“Містер Червохвіст каже професорові Снейпу “на все добре” і радить йому помити свою липку голову”.
Гаррі чекав наступного удару.
— Ну, що ж… — поволі вимовив Снейп. — Зараз побачимо… — Він підійшов до каміна, зачерпнув із дзбана на поличці жменю блискучого порошку і жбурнув його в полум’я.
— Люпине! — звернувся він до вогню. — На пару слів!
Гаррі очманіло дивився на вогонь. У полум’ї з’явилася довга постать, вона швидко оберталася. Ще мить — і з каміна, обтрушуючи з обшарпаної мантії попіл, виліз професор Люпин.
— Ти кликав, Северусе? — запитав він упівголоса.
— Авжеж, кликав, — відповів Снейп з перехнябленим від злості лицем. — Я звелів Поттерові вивернути кишені, і ось що там було.
Снейп показав на пергамент, де й досі ряхтіли послання містерів Муні, Червохвоста, Гультяя й Золоторога. На обличчі Люпина з’явився незрозумілий вираз.
— Ну? — запитав Снейп.
Люпин і далі дивився на карту. Гаррі здалося, що він швидко щось обмірковує.
— Ну? — повторив Снейп. — Від цього пергаменту аж тхне чорною магією. Ти ж у нас фахівець у цих справах, Люпине. Де, на твою думку, Поттер міг це дістати?
Люпин підвів голову і ледь помітно зиркнув на Гаррі, давши йому знак не втручатися.
— Аж тхне чорною магією? — неголосно перепитав він. — Ти справді так гадаєш, Северусе? Мені здається, що це просто клаптик пергаменту, який готовий образити кожного, хто захоче його прочитати. Дещо легковажно, але ж нічого небезпечного. Думаю, Гаррі придбав його в крамниці жартів…
— Справді? — засумнівався Снейп із заціпенілою щелепою. — Ти думаєш, що таке можуть продавати в крамничці жартів? А чи не ймовірніше, що він дістав це безпосередньо від виробників?
Гаррі не зрозумів, що має на увазі Снейп. І Люпин, здається, теж.
— Тобто, від містера Червохвоста і його колег? — перепитав він. — Гаррі, чи ти знаєш когось із цих людей?
— Ні, — миттю заперечив Гаррі.
— Ось бачиш, Северусе? — знову повернувся до Снейпа Люпин. — Це явно виріб із “Зонко”…
На цих словах до кабінету вбіг захеканий Рон. Він зупинився біля Снейпового столу, притис долоню до грудей і, відсапуючись, намагався говорити.
— Це я… дав… Гаррі… цю… штуку, — насилу видушив він. — Купив… її… в “Зонко”… ще… давно…
— От! — плеснув у долоні Люпин і весело роззирнувся. — Тепер усе, здається, з’ясувалося! Я це заберу, Северусе, гаразд? — Він склав карту і запхав її в кишеню. — Гаррі, Рон, — ходіть зі мною, маю до вас кілька слів щодо вашого реферату про упирів. Ти вже вибач нам, Северусе.
Гаррі не наважився глянути на Снейпа. Всі троє мовчки пройшли аж до вестибюлю. Гаррі обернувся до Люпина.
— Пане професоре, я…
— Не хочу слухати жодних пояснень, — урвав його Люпин. І, окинувши поглядом порожній вестибюль, він стишив голос. — Мені відомо, що багато років тому цю карту конфіскував був містер Філч. Так, я знаю, що це карта, — додав він, помітивши здивовані очі Гаррі й Рона. — Не питатиму, як вона потрапила тобі в руки. Але я просто приголомшений, що ти не віддав її комусь з учителів. Особливо після того випадку з загубленими паролями. Отож Гаррі, я не можу її тобі повернути.
Гаррі цього й сподівався, тому не став заперечувати. Він просто хотів дещо збагнути.
— Чому Снейп подумав, що я дістав її від виробників?
— Тому що… — завагався Люпин, — тому що виробники цієї карти прагнули тебе виманити з замку. Вони вважають, що це дуже цікаво й весело.
— А ви їх знаєте? — вражено запитав Гаррі.
— Ми зустрічалися, — коротко пояснив Люпин і подивився на Гаррі серйозніше, ніж звичайно. — Не сподівайся, Гаррі, що я тебе ще колись отак покриватиму. Я не можу тебе переконати, що Сіріус Блек — це надто серйозно. Але я чомусь вважав, що те, що ти відчув, коли до тебе наближалися дементори, справило на тебе сильніше враження. Твої батьки пожертвували заради тебе життям. І повір, що нехтувати їхньою жертвою заради якоїсь там торбинки з магічними жартами — то не найкраща віддяка.
Люпин пішов. Гаррі стало набагато гірше, ніж у Снейповім кабінеті. Вони з Роном повільно підіймалися мармуровими сходами. Проминаючи однооку відьму, Гаррі згадав про плащ невидимку, що й досі лежав десь там, але не наважився по нього полізти.
— Це я у всьому винен, — раптом промовив Рон. — Я переконав тебе піти. Люпин має рацію: ми повелися, як останні дурні, не можна було так робити…
І він знову замовк. У коридорі, де походжали тролі вартові, вони побачили Герміону. Вона йшла їм назустріч. По її обличчю Гаррі зрозумів, що вона вже чула про їхню пригоду. В нього похололо серце — невже вона розповіла професорці Макґонеґел?
— Що, прийшла з нас познущатися? — безцеремонно спитав її Рон, коли вона зупинилася перед ними. — Чи, може, вже настукала?
— Ні, — сказала Герміона. В руках вона тримала листа, а її губи тремтіли. — Просто я думала, що вам треба це знати. Бакбика засудили до страти.

— РОЗДІЛ П’ЯТНАДЦЯТИЙ —
Фінальний матч

— Він… він мені прислав оце, — сказала Герміона, простягаючи листа.
Гаррі взяв його в руки. Пергамент був вологий від сліз. Чорнило розпливлося і деякі слова ледве вгадувалися.

Дорога Герміоно!
Ми си програли. Мені тілько можна привезти його до Гоґвортсу. День страти призначать пізніше.
Бікі так си тішив Льондоном.
Я ніколи не забуду, як ти нам помагала.
Геґрід.

— Вони його не вб’ють! — обурився Гаррі. — Не посміють. Бакбик абсолютно безпечний.
— Мелфоїв батько залякав увесь Комітет, — пояснила Герміона, витираючи сльози. — Ви ж його знаєте. А в тому Комітеті зграя старих ідіотів, які бояться всього на світі. Звичайно, треба буде подати апеляцію, так завжди робиться. Тільки я не маю ніякої надії… вони не змінять вироку.
— Змінять! — люто заперечив Рон. — Тепер ти не будеш займатися усім цим сама. Я тобі допоможу, Герміоно.
— Ой, Роне!
Герміона кинулася йому на шию і розридалася. Сконфужений Рон незграбно гладив її по голові. Нарешті Герміона його відпустила.
— Рон, мені дуже… дуже прикро за Скеберса… — ридала вона.
— Та… нічого… він був старий, — заспокоював її Рон, щасливий, що вона випустила його з обіймів. — З нього й так не було вже великої користі. Хтозна, а раптом мама з татом тепер куплять мені сову.
*
Через заходи безпеки, що їх запровадили після другого вторгнення Блека, Гаррі, Рон і Герміона вже не могли відвідувати вечорами Геґріда. Тепер єдиною нагодою порозмовляти з ним були уроки догляду за магічними істотами.
Було видно, що суворий вирок Геґріда приголомшив.
— Це всьо моя вина. Мене гейби заціпило. Вони там повсідалися в чорних мантіях, а я всьо наплутав… Усі ті цифри, що ти мені записала, Герміонко, вилетіли з голови. А далі встав Луціус Мелфой та й почав забивати їм баки, і Комітет зробив так, як він їм сказав…
— Ми подамо апеляцію! — рішуче мовив Рон. — Не здавайся, ми вже цим займаємося!
Разом з іншими учнями вони поверталися до замку. Попереду йшов Мелфой з незмінними Кребом та Ґойлом. Він постійно озирався і глузливо реготав.
— Нічого не вийде, Роне, — засмучено сказав Геґрід біля замкових сходів. — Увесь Комітет у кишені Луціуса Мелфоя. Я тілько си постараю, щоб останні Вікові дні були найфайніші в його житті. То мій борг перед ним…
Геґрід повернувся і поспіхом пішов до своєї хатини, затуливши обличчя хустинкою як скатертинкою.
Мелфой зі свитою стояв біля головних дверей замку
— Дивіться, реве як бугай! Ви бачили когось нікчемнішого? — глузував Мелфой. — І він ще хоче, тіпа, бути вчителем!
Гаррі з Роном кинулися до Мелфоя, але їх випередила Герміона — ЛЯСЬ!.. Вона заліпила Мелфоєві такого дзвінкого ляпаса, що Мелфой аж захитався. Гаррі, Рон, Креб і Ґойл остовпіли, а Герміона замахнулася знову.
— Не смій так казати про Геґріда, ти, смердючий вилупку…
— Герміоно! — Рон намагався схопити її за руку.
— Відійди, Роне! — вихопила чарівну паличку Герміона.
Мелфой позадкував. Заціпенілі Креб і Ґойл чекали вказівок.
— Ходімо, — буркнув Мелфой, і вся трійця зникла в переході, що вів до підвалів.
— Герміоно!.. — не знаходив слів приголомшено захоплений Рон.
— Гаррі, ти мусиш обіграти його в фінальному матчі! — відчайдушно вигукнула Герміона. — Просто мусиш! Я не переживу слизеринської перемоги!
— Уже почалися замовляння, — нагадав їм Рон, що й далі вражено зиркав на Герміону. — Побігли.
Вони поспіхом піднялися мармуровими сходами до класу професора Флитвіка.
— Запізнюєтеся, хлоп’ята! — дорікнув Флитвік. — Швиденько заходьте і виймайте чарівні палички. Сьогодні експериментуємо з підбадьорливими чарами. Уже всі розбилися на пари…
Гаррі й Рон поспішили до задньої парти й відкрили свої портфелі. Рон озирнувся.
— А де ділася Герміона?
Гаррі теж озирнувся. Герміони в класі не було, але коли він відчиняв двері, вона стояла поруч.
— Дивно, — глянув на Рона Гаррі. — Може… може забігла в туалет?
Але Герміона так і не з’явилася на уроці.
— Підбадьорливі чари їй би не завадили, — сказав Рон, коли весь їхній клас, усміхаючись від вуха до вуха, чимчикував на обід. Після підбадьорливих чарів усім було весело.
Герміона не прийшла й на обід.
Коли вони доїли яблучний пиріг, підбадьорливі чари дещо вивітрились, і Гаррі з Роном занепокоїлися.
— Слухай, а Мелфой не міг їй щось зробити? — стурбовано припустив Рон, коли вони підіймалися до ґрифіндорської вежі.
Вони проминули тролів, сказали Гладкій Пані пароль (“Цокотуха”) і протислися крізь отвір у вітальню.
Герміона міцно спала за столом, поклавши голову на розгорнутий підручник з числомагії. Вони посідали поруч і Гаррі легенько її штурхнув.
— Щ що? — зірвалася Герміона, нестямно роззираючись довкола. — Пора вже бігти? Який з зараз буде урок?
— Віщування, але аж через двадцять хвилин, — заспокоїв її Гаррі. — Герміоно, а чому ти не прийшла на замовляння?
— Що? Ой, ні! — пискнула Герміона. — Я забула про урок замовлянь!
— Та як ти могла забути? — здивувався Гаррі. — Ти ж дійшла з нами до самих дверей!
— Хіба?!. — зойкнула Герміона. — Професор Флитвік на мене розгнівався? Це все через Мелфоя. Я думала про нього, і мені все переплуталось!
— Знаєш що, Герміоно? — сказав Рон, дивлячись на товстелезну “Числомагію”, яку вона використала замість подушки. — Здається, ти вже дійшла до ручки… Забагато на себе навалила.
— Ні, зовсім ні! — заперечила Герміона, відкинувши з очей волосся і безуспішно шукаючи свого портфеля. — Я просто помилилася, от і все! Зараз піду й вибачуся перед професором Флитвіком… Побачимось на віщуванні!
Через двадцять хвилин Герміона приєдналася до них біля драбини, що вела в клас професорки Трелоні. Вигляд у неї був явно причмелений.
— Як я могла пропустити підбадьорливі чари! Це ж екзаменаційна тема! Професор Флитвік мені на це натякнув.
Вони піднялися до темної й задушливої кімнати у вежі. На кожному столику сяяла кришталева куля, заповнена перламутрово білою мрякою. Гаррі, Рон і Герміона вмостилися за одним хитким столиком.
— Я думав, що кришталеві кулі почнуться аж наступного семестру, — Рон занепокоєно озирнувся, чи нема поблизу професорки Трелоні.
— Не нарікай, — прошепотів Гаррі. — Це означає, що ми закінчили хіромантію. Мене вже аж нудило, коли вона дивилася на мою долоню і щоразу здригалася.
— Усім добрий день! — пролунав знайомий примарний голос, і професорка Трелоні, як завжди, театрально з’явилася звідкись із затінку. Парваті й Лаванда затремтіли від хвилювання. Їхні лиця освітлювало молочне сяйво кришталевих куль.
— Я вирішила перейти до магічних кристалів трохи раніше, ніж планувала. — Професорка Трелоні сіла спиною до каміна й оглянула клас. — Долею визначено, що магічний кристал увійде до вашого червневого іспиту.
Герміона пирхнула.
— “Долею визначено!..” — що вона меле?! А хто планує іспити? Вона ж сама! Дивовижне пророцтво! — сказала Герміона, навіть не стишуючи голосу.
Було важко зрозуміти, чи професорка Трелоні це почула, бо її обличчя було затінене. Принаймні вона ніяк на це не зреагувала і вела далі:
— Споглядання магічного кристалу — витончене мистецтво, — мовила вона ніби крізь сон. — Я й не сподіваюся, що хтось із вас відразу зможе Бачити, зазирнувши в бездонну глибину кулі. Спочатку ми спробуємо відключити нашу свідомість і зовнішній зір… — Рон почав нестримно хихотіти і мусив затулити долонею рота, — …для того, щоб очистити Внутрішнє Око і підсвідомість. Якщо нам пощастить, дехто з нас до кінця уроку, можливо, зможе Бачити.
Отож вони почали. Гаррі почувався як останній дурень, тупо зирячи в кришталеву кулю і намагаючись звільнити голову від усього зайвого, а насамперед — від упертої думки, що все це сон рябої кобили. Та це ніяк не вдавалося, оскільки під боком аж трусився від тамованого сміху Рон, а Герміона роздратовано клацала язиком.
— Щось побачили? — запитав їх Гаррі після п’ятнадцятихвилинного вдивляння в кулю.
— Так, бачу: тут на столі якась пляма, — показав Рон. — Мабуть, накрапало зі свічки.
— Марна трата часу, — прошипіла Герміона. — Я могла б зробити стільки корисного! Скажімо, прочитати про підбадьорливі чари…
Повз них прошелестіла професорка Трелоні.
— Може, допомогти комусь витлумачити таємничі перестороги в глибині їхніх куль? — ледь чутно мовила вона, подзенькуючи браслетами.
— Мені не треба, — прошепотів Рон. — Мені все й так зрозуміло: сьогодні буде сильний туман.
Гаррі й Герміона розреготалися.
— Ну, скільки можна! — не витримала професорка Трелоні. Всі на них озирнулися. Парваті з Лавандою обурено переглянулись. — Ви порушуєте вібрацію яснобачення!
Трелоні підійшла до їхнього столика і втупилася в кулю. У Гаррі замлоїло в животі. Він знав наперед, що зараз буде…
— Тут щось рухається! — прошепотіла професорка, наблизивши обличчя до кулі. — Але що це?..
Гаррі міг закластися на що завгодно, навіть на “Вогнеблискавку”, що нічого доброго вона не побачить. І справді…
— Любий мій… — зітхнула професорка Трелоні, дивлячись на Гаррі. — Він тут, його видно дуже виразно.. . він підкрадається дедалі ближче… цей Ґр…
— О Господи! — вигукнула Герміона. — Тільки не треба знову сюди приплітати того ідіотського Ґрима!
Професорка Трелоні глипнула на Герміону своїми велетенськими очима. Парваті зашепотіла щось на вухо Лаванді, і вони теж втупилися в Герміону. Погляд професорки був сповнений гніву.
— Як не прикро, але мушу сказати, що відколи ти, голубонько, з’явилася в моєму класі, мені було очевидно, що ти позбавлена всього, що необхідне для шляхетного мистецтва віщування. Я не зустрічала ще жодного учня, свідомість якого була б настільки безнадійно приземлена.
На мить запала тиша. А тоді…
— Чудово! — вигукнула раптом Герміона, зіскакуючи з місця і запихаючи в портфель “Розтуманення майбутнього”. — Чудово! — повторила вона і, закидаючи портфель на плече, ледве не зіштовхнула Рона на підлогу. — 3 мене вже досить! Я йду геть!
І на очах у враженого класу Герміона підійшла до люка, копнула його ногою і полізла вниз.
Минуло кілька хвилин, поки всі заспокоїлись. Професорка Трелоні, здається, навіть забула про Ґрима. Вона рвучко відвернулася від Гаррі й Рона і, важко дихаючи, щільніше закуталася у свою газову шаль.
— О о о ой! — вигукнула Лаванда так несподівано, Що всі аж здригнулися. — Пані професорко, знаєте, Що я пригадала? Ви ж передбачили, що вона покине нас, правда? “Десь біля Великодня один з нас відійде назавжди”. Ви це казали дуже давно, пані професорко!
Професорка Трелоні загадково усміхнулася.
— Так, моя люба, я справді знала, що міс Ґрейнджер нас покине. Хоча й завжди плекаєш надію, що хибно розтлумачив Знаки… Внутрішнє Око — то такий тягар…
Лаванда й Парваті були вражені до глибини душі. Вони посунулися, щоб професорка Трелоні могла сісти за їхній столик.
— Ну й деньочок сьогодні в Герміони, скажи? — прошепотів до Гаррі ошелешений Рон.
— Повний аут…
Гаррі глянув у кришталеву кулю, але не побачив там нічого, крім вирування білої мряки. Невже професорка Трелоні справді бачила Ґрима? Ось ось фінал з квідичу, і йому бракує тільки ще якоїсь пригоди.
*
Великодні канікули не принесли сподіваного відпочинку. Третьокласники ще ніколи не мали стільки домашніх завдань. Невіл Лонґботом був на межі нервового зриву, і він був такий не один.
— І це називається канікули! — обурювався Шеймус Фініґан у вітальні. — До екзаменів ще купа часу, чого вони від нас хочуть?
Але ніхто не мав стільки роботи, як Герміона. Навіть без віщування вона вивчала предметів незрівнянно більше за інших. Зазвичай вечорами вона останньою виходила з вітальні, а вранці першою з’являлася в бібліотеці. Під очима в неї з’явилися синці, як у Люпина, і щосекунди вона була готова розплакатися.
Рон засів за підготовку Бакбикової апеляції. Кожної вільної від домашніх завдань хвилини він перечитував товстелезні фоліанти: “Посібник із психології гіпогрифів” або “Птахи чи жахи? Дослідження гіпогрифської жорстокості”. Він був такий заклопотаний, що навіть забував знущатися над Криволапиком.
Гаррі мусив виконувати домашні завдання після щоденних тренувань та безкінечних Вудових напучувань. Матч Ґрифіндора зі Слизерином мав відбутися у першу суботу після великодніх канікул. Слизерин посідав у турнірі перше місце з відривом на двісті очок. А це означало (і Вуд постійно про це нагадував), що для здобуття кубка їм необхідно було виграти в Слизерину більше, ніж двісті очок. Це також означало, що перемога великою мірою залежала від Гаррі: зловивши снича, він здобував для команди сто п’ятдесят очок.
— Запам’ятай, — постійно торочив Вуд, — ти лише тоді можеш ловити снича, коли ми наберемо більше ніж п’ятдесят очок. — Тільки тоді, чуєш? Бо інакше ми виграємо матч, але не здобудемо кубок. Ти зрозумів? Тільки тоді можеш ловити снича, коли…
— Я ЗРОЗУМІВ, ОЛІВЕРЕ! — зарепетував Гаррі.
У ґрифіндорському гуртожитку тільки й було розмов, що про наступну гру. Ґрифіндор не здобував кубка, відколи ловцем був легендарний Чарлі Візлі (один зі старших Ронових братів). Але Гаррі не сумнівався, що ніхто, навіть Вуд, не жадав перемоги дужче за нього самого. Їхня ворожнеча з Мелфоєм сягнула найвищого ступеня. Мелфой і досі закипав при згадці про ту летючу грязюку в Гоґсміді. А найбільше його обурило те, що Гаррі якимось чином уникнув покарання. Гаррі ж пам’ятав, як Мелфой намагався дістати його псевдодементорами у матчі з Рейвенкловом. Але найбільше він палав бажанням помститися за Бакбика — перемогти Мелфоя на очах у всієї школи.
Ще жоден матч не очікувався в такій напруженій атмосфері. До кінця канікул стосунки між двома командами та їхніми гуртожитками були на грані вибуху. У коридорах раз по раз спалахували дрібні сутички, а кульмінацією стала сварка між ґрифіндорським четвертокласником та слизеринським шестикласником — як наслідок, обидва опинилися в шкільній лікарні, бо з їхніх вух почала рости цибуля.
Особливо діставалося Гаррі. Він не міг пройти коридором, щоб хтось зі слизеринців не спробував зробити йому підніжку. Креб і Ґойл виринали скрізь, куди б він не пішов, але, бачачи його в оточенні учнів, розчаровано відходили. Вуд розпорядився, щоб Гаррі постійно хтось супроводжував на випадок слизеринських підступів. Це розпорядження завзято виконував увесь ґрифіндорський гуртожиток, тож тепер, оточений галасливою юрбою, Гаррі весь час запізнювався на уроки. А сам Гаррі найбільше переймався безпекою “Вогнеблискавки”. Після тренувань він замикав її у своїй валізі, а на перервах часто бігав до ґрифіндорської вежі, перевірити, чи нічого з нею не сталося.
*
Увечері напередодні матчу ніхто в ґрифіндорській вітальні не займався звичними справами. Навіть Герміона відклала свої підручники.
— Не можу працювати, не можу зосередитися, — нервувалася вона.
Вітальня ходила ходором. Фред і Джордж знімали напругу тим, що відривалися з подвоєною енергією. Олівер Вуд, схилившись у кутку над макетом квідичного поля, пересував чарівною паличкою фігурки і щось бурмотів собі під ніс. Анжеліна, Алісія й Кеті реготали з Фредових та Джорджевих жартів. Гаррі сидів біля Рона й Герміони, ніби знятий з хреста. Він намагався не думати про завтрашній день, бо від самої лише згадки про це йому здавалося, що в животі починала ворушитись якась здоровенна мерзота.
— Усе буде гаразд, — заспокоювала його Герміона з переляканим виразом обличчя.
— У тебе ж “Вогнеблискавка!”, — втішав його Рон.
— Ага… — погоджувався Гаррі, а в животі у нього все переверталося.
Він полегшено зітхнув, коли Вуд зненацька наказав:
— Команда! Спати!
*
Гаррі спав погано. Спочатку йому наснилося, що він проспав, і Вуд на нього верещав:

Страницы: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19

Ваш відгук

Сторінки

Рубрики

Пошук

Мітки

Архів

Липень 2017
П В С Ч П С Н
« Бер    
 12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31  

Підписка

  • Цікаве