Джоан К. Роулінг. “Гаррі Поттер і в’язень Азкабану”

— Де ти був? Нам довелося випустити Невіла! Тоді побачив сон про Мелфоя та його команду, що прилетіли на гру на драконах. Гаррі летів з карколомною швидкістю, уникаючи вогняного струменя з пащі Мелфоєвої потвори, і раптом усвідомив, що забув свою “Вогнеблискавку”. Каменем полетів додолу і прокинувся.
Минуло кілька секунд, доки Гаррі втямив, що матч іще не починався, що він безпечно лежить у своєму ліжку і що слизеринській команді ніхто не дозволить грати на драконах. Його мучила спрага. Він тихо встав і підійшов до вікна, де стояв срібний глечик з водою.
Надворі було тихо й спокійно. Верхівки дерев у Забороненому лісі нерухомо завмерли, а в Войовничої Верби був цілком мирний і безневинний вигляд. Скидалося на те, що погода для квідичу буде ідеальна.
Гаррі поставив кухля і вже збирався вертатися до ліжка, як раптом щось привернуло його увагу. Сріблястою галявиною скрадався якийсь звір.
Гаррі метнувся до ліжка, схопив з тумбочки окуляри і прожогом вернувся до вікна. Невже це Ґрим… ні… тільки не тепер… не перед самим матчем…
Він знову притиснувся до вікна, якусь мить відчайдушно вдивлявся, і врешті знайшов те, що шукав. Тепер той звір біг узліссям… і то не був Ґрим… то був кіт… Гаррі полегшено зітхнув і сперся на підвіконня, коли впізнав рудий пухнастий хвіст. То був лише Криволапик…
Лише Криволапик? Гаррі притулився носом до скла. Кіт, здавалося, зупинився. Гаррі був переконаний, що в затінку дерев рухався ще хтось.
Наступної миті з’явився гігантський кудлатий чорний пес, що крадькома перебігав галявину. Криволапик дріботів поряд з ним. Гаррі витріщив очі. Що це означало? Якщо Криволапик також бачив пса, то хіба ж той міг бути провісником Гарріної смерті?
— Роне! — зашепотів Гаррі. — Роне! Прокинься!
— Га?
— Ти можеш поглянути, хто там?
— Ще темно, Гаррі, — ледве ворушив язиком Рон. — Що на тебе найшло?
— Там унизу… — Гаррі знову визирнув з вікна.
Криволапик і пес уже десь зникли. Гаррі виліз на підвіконня, щоб зазирнути вниз, під темні мури замку, але їх і там не було. Куди вони щезли?
Гучне хропіння свідчило, що Рон знову заснув.
*
Коли зранку Гаррі разом з іншими ґрифіндорськими гравцями увійшов до Великої зали, їх зустріли бурхливими оплесками. Гаррі розплився у широкій усмішці, коли побачив, що їм аплодували також рейвенкловці та гафелпафці. А от слизеринці голосно свистіли їм у спини. Гаррі помітив, що Мелфой був ще блідіший, ніж завжди.
За сніданком Вуд наполягав, щоб усі гравці добре попоїли, хоч сам до їжі так і не торкнувся. А тоді, не давши нікому доїсти, поспішно вивів команду з зали. Коли вони виходили, їх знову проводжали оплесками.
— Щасливо, Гаррі! — гукнула Чо Чанґ. І Гаррі відчув, що червоніє.
— Що ж… вітру майже немає… сонце трохи заяскраве, може бити в очі… будьте уважні… земля пружненька, це добре, зможемо швидше злетіти…
Вуд крокував полем, а команда старалася від нього не відставати. Нарешті вони побачили, як відчинилися вхідні двері замку, і вся школа висипала на галявину.
— В роздягальні! — коротко кинув Вуд.
Вони мовчки переодяглися в яскраво червоні мантії. Гаррі було цікаво, як почувається решта команди, бо йому весь час здавалося, мовби за сніданком він з’їв якусь ящірку, що неспинно звивалася в шлунку. Час пролетів непомітно, і Вуд оголосив:
— Ну, що ж, пора… Пішли…
Вони вийшли на поле під оглушливе ревіння трибун. Три чверті глядачів мали на собі яскраво червоні стрічки, розмахували яскраво червоними прапорцями з ґрифіндорським левом чи підносили транспаранти: “ВПЕРЕД, ҐРИФІНДОР!” і “КУБОК — ЛЕВАМ!” За слизеринськими воротами сиділо біля двохсот учнів у зеленому вбранні, на їхніх прапорцях виблискувала срібна змія Слизерину, а в першому ряду, також у всьому зеленому, сидів професор Снейп і лиховісно підсміювався.
— Ось виходять ґрифіндорці! — заволав Лі Джордан, незмінний коментатор матчів. — Поттер, Бел, Джонсон, Спінет, Візлі, Візлі та Вуд. Усі знають, що Це найкраща гоґвортська команда за останні кілька років… — Коментар Лі потонув в обуреному гулі слизеринців.
— А ось і збірна Слизерину на чолі з капітаном Флінтом. Він замінив деяких гравців, і здається, надав перевагу розмірам, а не майстерності…
Слизеринські трибуни знову загули. Хоч, як на Гаррі, Лі казав правду: усі слизеринці, окрім Мелфоя, були напрочуд великими.
— Капітани, потисніть руки! — звеліла мадам Гуч.
Флінт і Вуд щосили стиснули один одному руки. Збоку здавалося, ніби кожен намагається зламати суперникові пальці.
— Сідлайте мітли! — вигукнула мадам Гуч. — Три… два… один…
Ревіння трибун заглушило її свисток, і чотирнадцять мітел зринули в повітря. Гаррі відчув, як вітер розвіває волосся на його чолі. Радість польоту заглушила хвилювання. Озирнувшись, він побачив позад себе Мелфоя. Рвучко додав швидкості, виглядаючи снича.
— Отже, м’ячем заволодів Ґрифіндор, ґрифіндорка Алісія Спінет рветься з квафелом прямісінько до слизеринських воріт, чудово, Алісіє! Ох, ні… Квафел перехоплює Ворінґтон. Він підіймається… БАБАХ!… Його зупиняє бладжер. Це постарався Джордж Візлі! Ворінґтон випускає квафел, і його підхоплює… Джонсон! Ґрифіндор знову з м’ячем! Давай, Анжеліно… Вона елегантно обходить Монтегю… пригнись, Анжеліно, там бладжер!.. ГОЛ! ВОНА ЗАБИВАЄ ГОЛ! 10:0 НА КОРИСТЬ ҐРИФІНДОРУ!
Анжеліна переможно викинула стиснутий кулак і облетіла слизеринські ворота. Внизу ревіло від захвату яскраво червоне море…
— ОЙ!
Анжеліна мало не зірвалася з мітли — у неї на повній швидкості врізався Маркус Флінт.
— Вибач! — вигукнув Флінт, а юрба внизу обурено загула. — Вибачте, я її не помітив!
Наступної миті Фред Візлі торохнув Флінта по потилиці своєю биткою. Флінт дзьобнув носом держак своєї мітли, і з носа заюшила кров.
— Припиніть! — крикнула мадам Гуч, підлітаючи до них. — Ґрифіндор отримує право на пенальті за безпричинний напад на загонича! За зумисне травмування їхнього загонича пенальті проб’є також і Слизерин!
— Що за вигадки, мадам! — обурився Фред, але мадам Гуч уже свиснула, і Алісія полетіла бити пенальті.
— Давай, Алісіє! — перервав напружену тишу Лі Джордан. — Є! ВОРОТАР БУВ БЕЗСИЛИЙ! 20:0 НА КОРИСТЬ ҐРИФІНДОРУ!
Гаррі різко розвернув “Вогнеблискавку” і побачив, як Флінт, з носа в якого й далі юшила кров, готувався пробивати пенальті. Вуд завис у повітрі перед ґрифіндорськими воротами і зціпив щелепи.
— Відомо, що Вуд прекрасний воротар! — прокоментував Лі Джордан, поки Флінт чекав свистка мадам Гуч. — Потрясний воротар! Йому дуже важко забити… неймовірно важко… ТАК! ВИ ЛИШ ПОГЛЯНЬТЕ! ВУД ВІДБИВАЄ ПЕНАЛЬТІ!
Гаррі полегшено здійнявся вгору, виглядаючи снича і, водночас, намагаючись не пропустити жодного слова коментатора. Найголовніше — не підпустити Мелфоя до снича, доки Ґрифіндор відірветься більше, як на п’ятдесят очок…
— М’яч у Ґрифіндора… ні, вже у Слизерина… ні!… Ґрифіндор знову перехоплює квафел, це Кеті Бел, вона мчить до слизеринських воріт… ЦЕ НАВМИСНЕ ПОРУШЕННЯ!
Слизеринський загонич Монтеґю налетів на Кеті, але замість того, щоб відбирати квафела, схопив її за голову. Кеті перекрутилася в повітрі й таки зуміла втриматися на мітлі, але випустила квафела.
Знову пролунав свисток. Мадам Гуч підлетіла до Монтеґю й почала щось йому кричати. За хвилину Кеті майстерно переграла слизеринського воротаря, забивши ще один пенальті.
— 30:0! ОЦЕ ВАМ ЗА БРУДНУ ГРУ, МУГИРЯКИ…
— Джордане, якщо не можеш коментувати неупереджено…
— Я ж кажу правду, пані професорко!
Гаррі раптом відчув піднесення. Він помітив снича — той мерехтів біля підніжжя ґрифіндорських воріт, але його ще не можна було ловити. Треба, щоб Мелфой не побачив…
Гаррі зробив стурбований вигляд, розвернув “Вогнеблискавку” і помчав у протилежному напрямку до слизеринських воріт.
Це спрацювало. Мелфой рвонув слідом, переконаний, що Гаррі побачив снича…
ФІТЬ.
Повз праве Гарріне вухо просвистів бладжер, запущений здоровенним відбивачем Слизерина Дериком. Наступної миті…
ФІТЬ.
Другий бладжер черкнув йому по ліктю. До нього мчав ще один відбивач — Боул.
Гаррі помітив краєм ока, як Боул і Дерик наближалися до нього з двох боків, замахуючись битками…
В останню мить він скерував “Вогнеблискавку” різко вгору, і Боул з Дериком врізалися один в одного.
— Ага а! — заволав Лі Джордан, побачивши, як слизеринські відбивачі розліталися, схопившись за голови. — Отож бо, хлоп’ята! Якби швидше рухалися, то тепер би не чухалися! Це ж “Вогнеблискавка”!.. І знову Ґрифіндор веде гру, з квафелом Джонсон… Флінт біля неї… дай йому в око, Анжеліно!.. (Це був жарт, пані професорко, звичайнісінький жарт…) Ой, ні!.. Флінт заволодів м’ячем, він летить до ґрифіндорських воріт, давай, Вуде, відбивай!..
Але Флінт закинув квафел у кільце. Гол. Слизеринські трибуни вибухли радісними криками, а в Джордана вирвалося таке непристойне слово, що професорка Макґонеґел намірилася забрати в нього магічний мегафон.
— Перепрошую, пані професорко, дуже дуже перепрошую! Більше такого не буде! Отже, Ґрифіндор попереду з рахунком ЗО: 10, і Ґрифіндор володіє м’ячем…
Гаррі ще ніколи не брав участі в такому брудному матчі. Озвірілі, що Ґрифіндор так легко повів у рахунку, слизеринці намагалися здобути квафел будь якою ціною. Боул ударив биткою Алісію, виправдовуючись, що переплутав її з бладжером. У відповідь Джордж Візлі заїхав Боулові ліктем в обличчя. Мадам Гуч покарала обидві команди штрафними ударами. Вуд і цього разу ефектно врятував свої ворота, після чого рахунок став 40:10 на користь Ґрифіндору.
Снич знову зник. Мелфой і далі тримався неподалік від Гаррі, що підіймався дуже високо, пильно приглядаючись… варто тільки Ґрифіндору відірватися на п’ятдесят очок, і тоді…
Кеті забила гол. 50:10. Фред і Джордж кружляли довкола неї з піднятими битками на випадок, якщо хтось зі слизеринців вирішить помститися. Боул і Дерик скористалися їхньою відсутністю і запустили бладжери у Вуда. Обидва важкі бладжери гупнули його в живіт, і Вуд, хапаючи ротом повітря, кілька разів перекрутився в повітрі, ледве втримавшись на мітлі.
Мадам Гуч просто знавісніла.
— Напад на воротаря! Ви не маєте права атакувати воротаря, коли поблизу немає квафела! — зарепетувала вона на Боула і Дерика. — Пенальті!
І Анжеліна забила гол. 60:10. Буквально за кілька секунд Фред Візлі запустив бладжером у Ворінґтона і вибив квафела з його рук. Алісія підхопила м’яча і закинула його у слизеринські ворота: 70:10.
Ґрифіндорські вболівальники верещали до хрипоти. Ґрифіндор був попереду на шістдесят очок, і якби Гаррі пощастило впіймати зараз снича — кубок їхній. Гаррі фізично відчував сотні прикутих до нього очей. Він літав високо понад полем, а від нього намагався не відставати Мелфой.
І тут він його побачив. Снич виблискував над ним на висоті якихось шести метрів.
Гаррі різко набрав швидкість, у вухах засвистів вітер, він уже витягнув руку, але раптом “Вогнеблискавка” сповільнила хід…
Він нажахано озирнувся — Мелфой ухопився за хвіст “Вогнеблискавки” і тягнув її назад.
— Ти…
Гаррі був такий розлючений, що, не роздумуючи, луснув би Мелфоя, але не міг до нього дотягтися. Мелфой, важко дихаючи, намагався втримати “Вогнеблискавку”, його очі зловісно поблискували. Він домігся свого — снич знову пропав.
— Пенальті! Пенальті! Я вперше бачу таке нахабство! — аж захрипла мадам Гуч, підлітаючи до Мелфоя, що знову вчепився у свого “Німбуса 2001”.
— ПІДЛИЙ МЕРЗОТНИКУ! — верещав у мегафон Лі Джордан, завбачливо відбігши від професорки Макґонеґел. — ПІДЛЕ, НАХАБНЕ Г..
Але професорка Макґонеґел і не думала його перебивати. Вона погрожувала Мелфоєві кулаком і разом з усіма щось викрикувала, незважаючи на капелюшок, що впав на землю.
Алісія пробила пенальті, але зі злості промазала мало не на півметра. Ґрифіндорці втрачали самовладання, а слизеринці, натхненні Мелфоєвим трюком, почали діяти активніше.
— З м’ячем Слизерин, Слизерин наближається до воріт… Монтегю закидає м’яч… — простогнав Лі. — 70:20 на користь Ґрифіндору..
Гаррі тепер так пильно стежив за Мелфоєм, що вони аж торкалися коліньми. Він не міг допустити, щоб Мелфой першим торкнувся снича…
— Поттер, відвали! — волав роздратований Мелфой — Гаррі не давав йому розвернутися.
— Анжеліна Джонсон перехопила квафел… давай, Анжеліно, ДАВАЙ!
Гаррі озирнувся. Усі слизеринські гравці, окрім Мелфоя, навіть воротар, рвонули до Анжеліни, щоб перекрити їй шлях…
Гаррі розвернув “Вогнеблискавку”, нахилився так низько, що майже ліг на держак мітли, різко набрав швидкість і кулею помчав до слизеринців.
— А А А А А А А А А А!!!
Слизеринці, ухиляючись від “Вогнеблискавки”, розлетілися навсібіч — шлях для Анжеліни було розчищено.
— ВОНА ЗАБИЛА! ВОНА ЗАБИЛА! Ґрифіндор виграє з рахунком 80:20!
Гаррі, що ледь не врізався в трибуни, різко загальмував, розвернувся і помчав до центру поля.
І тут він побачив таке, від чого його серце похололо. Мелфой з тріумфальним виразом націлено ринув униз — там, над самою землею, мерехтів малесенький золотий м’ячик.
Гаррі теж скерував “Вогнеблискавку” донизу, але Мелфой був від нього надто далеко.
— Швидше! Швидше! Швидше! — підганяв Гаррі свою мітлу. Він поступово наздоганяв Мелфоя… Ухиляючись від бладжера, запущеного Боулом, притиснувся до держака… Він був уже біля Мелфоєвих ніг… біля плечей…
Гаррі метнувся вперед і випустив з рук мітлу. Відштовхнув Мелфоєву руку і…
— Є!!!
Він вийшов із піке, переможно скинувши руку догори. Стадіон вибухнув ревом. Гаррі летів над глядачами і відчував у вухах дивний дзвін. Він міцно стискав крихітний золотий м’ячик, що безпомічно тріпотів крильцями в його долоні.
Вуд, з чиїх очей текли потоки сліз, підлетів до Гаррі, обхопив його за шию і нестримно заридав у нього на плечі. Далі Гаррі відчув, як йому в спину врізалися Фред і Джордж, а тоді до нього долинув лемент Анжеліни, Алісії й Кеті: “Кубок наш! Кубок наш!”. Збірна Ґрифіндору, перетворившись на багаторуку й багатоногу химеру, хрипко ревучи, опустилася на землю.
На поле одна за одною накочувалися хвилі яскраво червоних уболівальників. Сотні рук тарабанили по їхніх плечах. У голові Гаррі все змішалося: галас, постаті, радісне шаленство. А тоді юрба підняла його та інших гравців на руки. Згори він помітив Геґріда, обвитого яскраво червоними стрічками. Геґрід кричав: “Ти їх побив, Гаррі, ти їх розбив! Я розкажу про це Бакбикови!” Навіть Персі, забувши про свою пиху, підстрибував як навіжений. Професорка Макґонеґел ридала голосніше за Вуда, витираючи очі велетенським ґрифіндорським прапором. Проштовхавшись до Гаррі, Рон з Герміоною не знаходили слів і просто сяяли, дивлячись, як його несуть до трибун, де стояв Дамблдор з величезним Кубком у руках.
Шкода, що тут не було якогось дементора… Коли заплаканий Вуд передав йому Кубок і Гаррі підняв його над собою, він відчув, що тієї миті міг би вичаклувати найкращого в світі патронуса.

— РОЗДІЛ ШІСТНАДЦЯТИЙ —
Пророцтво професорки Трелоні

Блаженство Гаррі після здобуття Кубка затяглося на тиждень. Здавалося, що навіть погода святкує перемогу. З наближенням червня дні ставали теплі й безхмарні. Хотілося гайнути в поле, впасти на траву й попивати крижаний гарбузовий сік, зіграти партію в плюй камінці чи просто спостерігати як величезний кальмар мляво розтинає поверхню озера.
Але про таке можна було тільки мріяти. Насувалися екзамени, і замість приємних прогулянок під легеньким літнім вітерцем бідолашні учні ниділи в замку, відчайдушно намагаючись зосередитися на навчанні. Навіть Фред і Джордж опустилися до того, що засіли за підручники: їх очікували підсумкові іспити, щоб отримати СОВУ (Середню Оцінку Взірцевих Учнів). А от Персі очікували НОЧІ (Напрочуд Обтяжливі Чарівницькі Іспити) — найсерйозніший у Гоґвортсі екзамен. Персі сподівався на посаду в Міністерстві магії, тож потребував якнайвищих оцінок. Він був дуже знервований і суворо карав тих, хто вечорами порушував спокій у вітальні. Більше за Персі хвилювалася хіба що Герміона.
Гаррі й Рон уже й не питали, як вона примудряється відвідувати кілька уроків нараз, але, побачивши розклад її екзаменів, були просто шоковані. У першому стовпчику писалося:

ПОНЕДІЛОК
9:00 — Числомагія
9:00 — Трансфігурація
Обід
13:00 — Замовляння
13:00 — Стародавні руни

— Герміоно? — запитав обережно Рон, бо цими днями вона просто навісніла, коли її відволікали. — Е е… чи правильно ти переписала свій розклад?
— Що? — гаркнула Герміона і переглянула розклад екзаменів. — Звичайно, правильно.
— А міг би я запитати, як ти збираєшся бути одночасно на двох екзаменах? — почав Гаррі.
— Ні, не можна! — відрубала Герміона. — Ви ніде не бачили моєї “Нумерології і граматики”?
— А а, так так, я позичив її, щоб почитати перед сном, — тихенько буркнув Рон. Герміона в пошуках книжки почала перекидати сувої пергаменту. За вікном щось зашелестіло, і до вітальні залетіла Гедвіґа, тримаючи в дзьобі записку.
— Це від Геґріда, — розгорнув записку Гаррі. — Бакбикову апеляцію призначили на шосте число.
— Це останній день екзаменів, — додала Герміона, й далі шукаючи підручника.
— Для цього вони приїдуть сюди, — читав далі Гаррі. — Хтось із Міністерства магії і… і кат…
Герміона здригнулася.
— Вони привозять на апеляцію ката?! Тоді виходить, що все вже вирішено наперед!
— Схоже на те, — повільно вимовив Гаррі.
— Не мають права! — заволав Рон. — Я витратив стільки часу, я знайшов такі матеріали! Вони не можуть просто так відмахнутися!
Але Гаррі мав жахливе передчуття, що під тиском містера Мелфоя Комітет знешкодження небезпечних істот уже вирішив усе заздалегідь. Драко, який зовсім був притих після ґрифіндорського тріумфу в квідичі, цими днями знову ожив. З єхидних коментарів, випадково почутих Гаррі, випливало: Мелфой був переконаний, що Бакбика стратять, і дуже тішився, що він цьому посприяв. Гаррі ледве стримувався, щоб за прикладом Герміони не заїхати Мелфоєві в пику. А найгірше було те, що в них не було ані часу, ані змоги провідати Геґріда, адже суворі заходи безпеки ніхто не скасовував, а Гаррі не наважувався забрати плаща невидимку з під одноокої відьми.
*
Почався тиждень іспитів, і в замку запанувала неприродна тиша. Після екзамену з трансфігурації третьокласники вийшли кволі й посірілі. Вони порівнювали результати і скаржилися на складність завдань. Наприклад, необхідно було перетворити чайник на морську черепаху. Герміона дратувала всіх своїми побиваннями, що її морська черепаха скидалася радше на океанську — решта учнів мали клопоти значно серйозніші.
— У моєї замість хвоста так і залишився носик від чайника, просто якесь жахіття…
— А черепахи можуть дихати парою?
— А в моєї на панцирі залишився орнамент з чайника, цікаво, чи вплине це на оцінку?
Після цього, нашвидкуруч пообідавши, вони побігли на екзамен із замовлянь. Герміона як у воду дивилася — професор Флитвік і справді виніс на екзамен підбадьорливі чари. Гаррі, розхвилювавшись, трохи передав куті меду і довів Рона, на якому демонстрував своє вміння, до істеричного реготу, аж його для заспокоєння довелося відвести на годинку в іншу кімнату, перш ніж він зміг виконати замовляння сам. Після вечері учні поспіхом верталися до своїх віталень, але не для відпочинку, а готуватися до наступних екзаменів — догляду за магічними істотами, зілля й настійок та астрономії.
Наступного ранку Геґрід приймав іспит з догляду за магічними істотами. Він був явно засмучений, а його думки, здавалося, витали зовсім не тут. Він притарабанив цілу балію свіжих флоберв’яків і повідомив, що іспит буде зараховано тим учням, чиї флоберв’яки проживуть хоча б годину. А оскільки флоберв’яки найкраще почувалися, коли їх ніхто не чіпав, то цей екзамен виявився найлегшим з усіх. Гаррі, Рон і Герміона отримали ще й чудову нагоду поспілкуватися з Геґрідом.
— Бікі трошки си зажурив, — упівголоса повідомив Геґрід, нахилившись над Гаррі буцімто перевіряючи самопочуття його флоберв’яків. — Видно, задовго сидів у клітці. Але шо вдієш… позавтра всьо стане ясно… так чи так.
Пополудні був іспит із зілля й настійок, що обернувся для Гаррі повним провалом. Як він не старався, але його спантеличувальне вариво ніяк не хотіло гуснути, і Снейп, який спостерігав за ним із мстивою утіхою, нашкрябав у своєму журналі щось підозріло схоже на нуль.
Опівночі на найвищій вежі відбувся іспит з астрономії. У середу вранці настала черга історії магії. Гаррі написав усе, що розповідав йому про середньовічне полювання на відьом Флореан Фортеск’ю, і в задушливому класі він мріяв про шоколадний пломбір з горішками, яким його пригощав Фортеск’ю у своїй кав’ярні. У середу пополудні здавали гербалогію — в оранжереях під неймовірно пекучим сонцем, яке багатьом з них добряче обпалило шиї. Повернувшись до вітальні, вони передчували завтрашню радість, коли о цій годині уже все буде позаду.
Передостаннім екзаменом зранку в четвер був захист від темних мистецтв. Професор Люпин підготував для них найдивніший з усіх іспитів. Це нагадувало біг з перешкодами. Треба було перейти вбрід глибокий ставок із ґринділом, пройти цілу вервечку канав, у яких засіли червоні каптурики, прочвакати через болото, не піддаючись на оманливі вказівки ліхтарника, і врешті решт залізти в стару скриню й позмагатися там з черговим ховчиком.
— Чудово, Гаррі, — пробурмотів Люпин, коли усміхнений Гаррі виліз зі скрині. — Ставлю тобі “відмінно”.
Зарум’янений з радості, Гаррі лишився чекати на Рона й Герміону. У Рона усе йшло гладенько аж до ліхтарника, котрий так успішно його збаламутив, що Рон по пояс провалився в трясовину. Герміона не мала жодних проблем, доки не залізла в скриню з ховчиком. За якусь хвилину вона з вереском звідти вискочила.
— Герміоно! — здивувався Люпин. — Що таке?
— П п професорка Макґонеґел! — хапалася за серце Герміона, показуючи на скриню. — В вона ска ка зала, що я п п провалила всі іспити!
Герміону довелося довгенько заспокоювати. Коли нарешті вона себе опанувала, вони всі втрьох рушили до замку. Рон з насолодою глузував з Герміониного ховчика, і сварка між ними не розгорілася лише завдяки тому, кого вони побачили на сходах.
Там у своєму плащі в тоненьку смужку стояв і оглядав краєвид дещо спітнілий Корнеліус Фадж. Побачивши Гаррі, він аж здригнувся.
— Вітаю тебе, Гаррі! — вигукнув він. — Складав ото іспит, так? Передостанній?
— Так, — озвався Гаррі. Герміона з Роном, які ніколи ще не розмовляли з міністром магії, незграбно переступали з ноги на ногу.
— Гарний день, — сказав Фадж, глянувши на озеро. — Прикро… прикро…
Він важко зітхнув і подивився на Гаррі.
— Я тут у вельми неприємній справі, Гаррі. Комітету знешкодження небезпечних істот був потрібен свідок страти божевільного гіпогрифа. А я ж однак хотів відвідати Гоґвортс, щоб перевірити ситуацію з Блеком, тому мене й попросили виконати цю роль.
— Невже це означає, що розгляд апеляції вже відбувся? — урвав його Рон, ступивши крок наперед.
— Ні, ні… її розглянуть сьогодні пополудні, — заперечив Фадж, здивовано зиркаючи на Рона.
— То вам тоді, може, й узагалі не доведеться стати свідком страти! — рішуче мовив Рон. — Гіпогрифа можуть і виправдати!
Фадж не встиг навіть відповісти, бо з дверей за його спиною вийшли двоє чарівників. Один був такий старезний, що, здавалося, розсиплеться просто на очах. Другий — кремезний і дужий, з вузенькими чорними вусиками. Виходило, що вони були представниками Комітету знешкодження небезпечних істот, бо стариган, скосивши очі на Геґрідову хижу, ледь чутно мовив:
— Боже, Боже, я вже застарий для такого… То, кажеш, Фадже, о другій, так?
Гаррі звернув увагу, що чорновусий чолов’яга провів своїм жирним великим пальцем по лискучій сокирі за поясом. Рон відкрив було рота, але Герміона боляче штурхнула його під ребро й кивнула головою в напрямку вестибюлю.
— Чого ти мене зупинила? — сердито запитав Рон, коли вони зайшли до Великої зали на обід. — Ти бачила? Вони вже й сокиру наготували! Оце справедливість!
— Роне, твій тато працює в міністерстві. Тобі не варто задиратися з його шефом! — сказала Герміона, хоч і сама була стривожена. — Якщо Геґрід цього разу не розгубиться і чітко все аргументує, вони не посміють стратити Бакбика…
Але Гаррі бачив, що Герміона й сама не дуже вірила в те, що казала. За обіднім столом вирувало радісне збудження, адже сьогодні був останній екзаменаційний день. Гаррі, Рон і Герміона не поділяли загальної радості.
Останнім екзаменом у Гаррі й Рона було віщування, а в Герміони — маґлознавство. Вони разом піднялися нагору. На другому поверсі Герміона їх покинула, а Гаррі з Роном піднялися аж на восьмий, де на гвинтових сходах уже сиділи їхні однокласники й востаннє переглядали свої конспекти.
— Вона викликає по одному, — повідомив Невіл, коли вони сіли біля нього. На колінах він тримав “Розтуманення майбутнього”, розгорнувши його на сторінці, присвяченій магічному кристалу. — А ви бачили хоч що небудь у тій кришталевій кулі? — сумно запитав він.
— Ні, — байдуже озвався Рон. Він постійно зиркав на годинник. Гаррі знав, що він рахує хвилини до початку розгляду апеляції.
Черга біля кабінету зменшувалася надто повільно. Коли черговий учень злазив по срібній драбині, усі накидалися на нього з тривожним шепотом:
— Що вона питала? Все нормально? Але ніхто нічого не відповідав.
— Вона сказала — їй відкрилося це в кулі — якщо я вам щось розповім, то зі мною станеться жахливе нещастя! — пропищав Невіл, злізаючи по драбині.
— Хитро придумано! — пирхнув Рон. — Знаєш, я починаю думати, що Герміона мала рацію… — він показав на люк над головою, — …це просто стара шахрайка.
— Так, — погодився Гаррі, також глянувши на годинника: була вже друга. — Чого вона так затягує?..
Гордо сяючи, драбиною спустилася Парваті.
— Вона сказала, що в мене всі задатки справжньої провидиці, — повідомила вона Гаррі й Рону. — Я стільки всього бачила… ну, щасливо!
Вона збігла гвинтовими сходами донизу, де на неї вже чекала Лаванда.
— Рональд Візлі, — покликав згори знайомий примарний голос. Рон скривився й поліз угору. Гаррі залишався єдиним, кого ще не викликали. Він умостився на підлозі, притулився спиною до стіни, слухаючи, як дзижчить муха в залитому сонячним світлом вікні. Він думав про Геґріда.
Хвилин за двадцять на драбині з’явилися великі Ронові стопи.
— Ну як? — запитав Гаррі, зводячись на ноги.
— Маразм, — відповів Рон. — Я нічого не побачив, тож наплів їй сім мішків гречаної вовни. Хоча не думаю, що вона мені повірила…
— Зустрінемось у вітальні, — кинув Гаррі, зачувши своє ім’я: “Гаррі Поттер!”
У вежі було ще задушливіше, ніж звичайно. Вікна були зашторені, в каміні палахкотів вогонь, і Гаррі аж закашлявся від нудотного запаху. Наштовхуючись на крісла і столики, він пробирався до професорки Трелоні, що сиділа біля великої кришталевої кулі.
— Доброго дня, мій любий, — м’яко мовила вона. — Якщо твоя ласка, загаянь у кулю… не поспішай… і скажеш, що ти там побачив…
Гаррі схилився над кришталевою кулею і зосереджено втупився в неї. Він щиро намагався побачити там бодай щось, окрім кружляння білої мряки, але все було марно.
— Ну? — делікатно поцікавилася професорка Трелоні. — Що ти бачиш?
Було душно, і йому свербіло в носі від пахучого диму, що струменів з каміна. Він згадав Ронові слова і вирішив щось вигадати.
— Е е… — почав Гаррі, — темна постать… гм…
— Що вона тобі нагадує? — прошепотіла професорка Трелоні. — Ну ж, подумай…
Гаррі згадав про Бакбика.
— Гіпогрифа, — рішуче мовив він.
— Справді! — ледь чутно видихнула професорка Трелоні, завзято щось записуючи на пергаменті, що лежав у неї на колінах. — Мій хлопчику, ти бачиш, мабуть, завершення розгляду Міністерством магії справи бідолашного Геґріда! Придивися уважніше… тобі не здається, що гіпогриф… без голови?
— Ні, — не вагаючись, відповів Гаррі.
— Ти впевнений? — наполягала професорка Трелоні. — Ти справді впевнений, мій любий? Ти не бачиш, як він, можливо, корчиться на землі, а якась невиразна постать здіймає над ним сокиру?
— Ні! — заперечив Гаррі. Його почало нудити.
— Немає крові? Або заплаканого Геґріда?
— Ні! — знову заперечив Гаррі, прагнучи якнайскоріше покинути цю задушливу кімнату. — 3 ним усе гаразд… він відлітає…
Професорка Трелоні зітхнула.
— Ну, любий мій, на цьому закінчимо… я трохи розчарована… але впевнена, що ти старався.
Гаррі з полегшенням підвівся, взяв портфель і повернувся, щоб іти, але тут за його спиною пролунав гучний низький голос.
— Це станеться сьогодні.
Гаррі озирнувся. Професорка Трелоні з напівроз зявленим ротом заціпеніла у своєму кріслі. Її очі дивилися кудись повз нього.
— П перепрошую? — здивувався Гаррі.
Але професорка Трелоні його не чула. Вона закотила очі, і Гаррі з жахом подумав, що в неї починається якийсь припадок. Він завагався, чи не побігти до шкільної лікарні… але тут професорка Трелоні знову заговорила тим самим низьким голосом:
— Темний Лорд лежить самотній і покинутий прихильниками. Його слуга дванадцять років скнів у в’язниці. Сьогодні близько півночі він визволиться, щоб возз’єднатися зі своїм Паном. Темний Лорд за допомогою слуги відродиться знову — ще величніший і жахливіший. Сьогодні… близько півночі… слуга. .. вийде… щоб приєднатися… до свого… Пана…
Голова професорки впала на груди. Трелоні захрипіла. Тоді зненацька стрепенулася.
— Ой, я страшенно перепрошую, мій любий, — оспало мовила вона. — Ця спека, розумієш… я на мить задрімала…
Гаррі стояв, не зводячи з неї очей.
— Щось не так, мій любий?
— Ви… ви щойно сказали, що… Темний Лорд відродиться знову… що його слуга повертається до нього…
Професорка Трелоні була приголомшена.
— Темний Лорд? Той Кого Не Можна Називати? Мій любий хлопчику, з цим не жартують… Відродиться?.. Отакої…
— Але ж ви щойно це сказали! Сказали, що Темний Лорд…
— Мені здається, ти теж трохи задрімав, любий! — урвала його професорка Трелоні. — Я б ніколи не дозволила собі пророкувати такі нісенітниці!
Спускаючись драбиною і гвинтовими сходами, Гаррі не міг позбутися однієї думки… невже він щойно почув справжнє пророцтво? Чи Трелоні просто вирішила ефектно завершити іспит?