Олександр Болдирєв. “Одеська громада”

ся, что слишком поздно догадались, что еди-
ного русского народа не существует, а су-
ществуют только русские племена — вели-
короссы, малороссы, белоруссы с дальней-
шими подразделениями, и что эти племена
только тогда могут стать объектом наших
воздействий, когда мы сами перестанем быть
общеруссами и превратимся в великороссов,
малороссов и т. п.
Каемся и в том, что, исходя из превратных
российских идей, начали с того, что на «пер-
вой странице первой книжки «Вперед» сразу
водрузили знамя социального переворота для
всей России и даже всего человечества…
Каемся, что много времени и энергии по-
тратили на споры об анархизме и якобиниз-
ме, в то время как не было никакой надоб-
ности подымать этого вопроса, ибо наша за-
дача состоит только в том, чтобы явиться в

* Чим не чудова характеристика майбутнього фено-
мену «гомо совєтікуса»? — Прим. авт.

обществе и народе провозвестниками обще-
человеческих социалистических идей — при-
менительно к условиям местной народной
жизни… Для этого прежде всего следовало
отказаться от всероссийских поползновений
и заняться специально изучением провинци-
альной народной жизни и приспособлением
себя к ее условиям. Но горше всего каемся
в том, что на страницах «Набата» возмечта-
ли заполучить в свои руки власть над мас-
сой русских «племен, наречий, состояний»,
дабы их декретами благоустроить».
Своею брошурою Овсянико-Куликовський
сподівався викликати дискусію серед росій-
ської політичної еміграції про необхідність
національного підходу до соціалістичної про-
паганди і побудови ‘опозиційних організацій
на федералістичних засадах. Реакція була
різко негативною. Брошура була розкритико-
вана Ткачовим, а заклики Овсянико-Куликов-
ського до каяття неодноразово викликали
саркастичні-зауваження.
Для пропаганди ідей федералізму Драго-
манов почав співробітництво в часописі
«Вольное слово», до чого залучив також
Д. Овсянико-Куликовського та відомого у
майбутньому єврейського письменника-сіоніс-
та Бен-Амі (Марка Рабіновича). Участь у
виданні газети, яку російські революціонери
вважали газетою охранки, ще більше загост-
рило стосунки між російською та україн-
ською еміграцією. Ці незгоди та суперечки
були добре відомі і жандармам. У звіті од-
ного з агентів так оповідається про чергову
конфліктну ситуацію на зборах революцій-
ної еміграції: «Вообще русские выходцы в
Женеве часто собираются на сходки по раз-
ным’случаям. Местом сбора служат им то
пивная Рора, то Cafe Gailois, 9 rue de la Croix
d’oc, где в последнее время собираются так-
же и анархисты других национальностей.
В этом последнем помещении 22 декабря / 5
января в присутствии почти всех представи-
телей женевской эмиграции и нескольких
русских студентов, нарочно прибывших из
Цюриха, Плеханов читал свой реферат о со-
циальном движении в России и продолжал
его на следующий день. Целью его было объ-
яснить переход социально-революционного
сообщества от мирового социализма к поли-
тическому терроризму. На обоих собраниях
Драгоманов лично возражал референту, ука-
зывая на несообразность и беззастенчивость
действий русских релюционеров. На тре-
тьем собрании, происходившем 25 дек. /8
янв., председательствующий на нем ветеран
эмиграции и секретарь общества взаимного
вспомоществования русских выходцев, Жу-
ковский, остановил Драгоманова просьбою
воздержаться от «провокационных» вопро-
сов. Эти слова Жуковского вызвали всеоб-
щее смятение.. Один выражали шумное одоб-
рение, другие требовали немедленного уда-
ления председателя, который, смутившись,
поспешил закрыть собрание».
В 1882 р. проти Драгоманова та його фе-
дералістичної концепції була випущена бро-
шура В. Черкезова «Драгоманов из Гадяча
в борьбе с русскими социалистами». Брошу-
ра была витримана в різко критичному і на-
віть образливому дусі. Автор не тільки на-
падав на теоретичні принципи Драгоманова,
а й на нього самого, нагороджуючи його та-
кими словами як «подлец», «гимнаст-проси-
тель» , «самозванный выразитель украинско-
го социализма», «пигмей по политическому
образованию» і т. ін. У своїй брошурі Чер-
кезов з цитатами в руках намагався спросту-
вати випади та звинувачення Драгоманова
на, адресу російських соціалістів у шовінізмі
та «російському месіанізмі». Черкезов дово-
див, що ідеологам російського визвольного
руху — Бакуніну, Герцену, Чернишевському
та іншим ніколи не були притаманні комп-
лекс старшого брата і зверхність у ставлен-
ні до національлого питання, як не прита-
манні вони і всій організації «Народна Во-
ля» в цілому. Черкезов доводив, що і прин-
цип федералізму також не чужий цій рево-
люційній організації, і що за нападками Дра-
гоманова стоять лише його власні амбіції,
буржуазно-конституційні нахили та звичай-
ний опортунізм. Доводячи ці свої тези, Чер-
кезов посилається на характеристику, дану
Драгоманову «Набатом»: «Очутившись за
границей, вы, с одной стороны, продолжаете
поклоняться своим старым богам, продолжае-
те поддерживать связи с буржуазными кон-
ституционалистами и проповедуете буржуаз-
но-национально-конститудионные принципы, а
с другой — делаете глазки и кокетничаете с
нами, социалистами-революционерами… ко-
нечно, как человек осторожный, вы не реша-
етесь еще снять с себя маску социалиста-
анархиста… Вы ждете, выслеживаете, вы-
сматриваете. Но чуть только вы почуете, что
к воздухе запахло буржуазным либерализ-
мом, что конституционалисты берут верх, вы
снимете свою маску и открыто станете на
их сторону и прежде чем петух конституции
прокричит единожды, вы трижды отречетесь
от социалистов-революционеров» . Черкезов
доводив, що за «висмоктаним з пальця» Дра-
гомановим національним питанням в росій-
ському революційному русі стоїть лише його
власний опортунізм, який виражається фра-
зою «соціалізм — то справа затяжна». Оцей
опортунізм, мовляв, і штовхає Драгоманова
на боротьбу з тероризмом, який здійснюють
справді благодійні і мужні борці — народо-
вольці. Черкезов рішуче відкидає тверджен-
ня українських соціалістів стосовно важли-
вості національного чинника у визвольній
боротьбі. «Кому же не известно, кроме г. Дра-
гоманова и ему подобных господ, что совре-
менный социализм, особенно в его постанов-
ке Международным Товариществом Рабочих,
разрешает вопрос национальный и расовый
общностью и тождественностью интересов че-
ловека без различия языка, верований и сте-
пени политического развития? — питає він.—
При такой постановке задач социальной спра-
ведливости вопрос о районе оседлости того
или другого племени совершенно исчезает и
уступает место вопросу организации труда и
распределения продуктов производства, со-
зданию тех человеческих отношений, при ко-
торых каждый индивид мог бы получить ин-
тегральное развитие всех способностей. Вот
почему только социализм и мог создать те
взаимные братские отношения даже между
нами, между больными детьми больного ве-
ка, какие установились в рабочих организа-
циях Интернационала, в которых я, грузин
по происхождению, встречаю и нравствен-
ную, и материальную поддержку, будь то в
Париже, в Женеве, в Лондоне, или в малень-
ких городах, как Шоре-фен или Сент-
Илие…». Робітничий Інтернаціонал — ось,
по Черкезову, єдина організація боротьби за
соціальне визволеяня всіх експлуатованих
народів. Для соціалістів існує лише пробле-
ма мови, якою слід вести пропаганду на да-
ному етнічному грунті, вказує Черкезов, а
хто ж винний українським соціалістам, що
вони не виробили справді прогресивної літе-
ратури на рідній мові, — закінчує він.
Своєю брошурою Черкезов доводить, що
драгоманівська теорія федералістичної осно-
ви побудови революційної організації в Ро-
сії — річ необгрунтована і надзвичайно шкід-
лива і є продуктом опортунізму Драгомано-
ва. До того ж, підкреслював Черкезов, перш
ніж федералізуватись, треба мати з ким вста-
новлювати федеративні зв’язки. Українські ж
соціалісти плідно й активно працюють в ро-
сійських організаціях, а ті групи, які репре-
зентує Драгоманов, не є революційними по-
літичними організаціями. Впевнений у влас-
ній правоті, Черкезов закінчує: «И когда на-
ступит желанный день торжества народного
дела, когда снова перед лицом отчизны за-
блещет ярко чистота благородных образов
скромных борцов русского освобождения,
тогда, быть может, вспомнят и г. Драгомаяо-
ва, но вспомнят как врага и ненавистника
тех высоко нравственных детей освобожден-
ных народов Восточной Европы».
Треба визнати, російські народники-соціа-
лісти по-своєму мали рацію, а їх система до-
казів. абсолютно логічно і послідовно виходи-
ла з тієї ідеології, якій вони поклонялись.
Тільки дійсність, тільки реальний хід подій
міг показати, чия аргументація мала більше
сенсу. Черкезов покладався -на хід історії і
вірив у її прихильний народникам вирок.
Право розставити крапки над «і» у тій дав-
ній суперечці належить нам, і ми, діти «ос-
вобожденных народов Восточной Европы»,
дійсно згадуємо Драгоманова та його опо-
нентів, але не з тими почуттями, на які спо-
дівався Черкезов. Реалізм, реалізм політич-
ний, яким послуговувався Драгоманов, завж-
ди ближчий до життя, ніж шляхетне ідеоло-
гічне мрійництво народників. І як реаліст
Драгоманов, попри всі програмові декларації
народників з національного питання, добре
відчував можливість майбутнього шовіністич-
ного характеру пролетарських революцій.
Збагнути це йому було не важко, бо його
українська група і він сам неодноразово
отримували брутальні образи в своїх націо-
нальних почуттях. Скажімо, на одному із за-
сідань емігрантських гуртків Драгоманов
переконував, що соціалістичну пропаганду в
Російській імперії слід вести мовами всіх на-
родів, які там мешкають, і посилався на при-
клад соціалістів Австро-Угорщини, де пропа-
гують не тільки на німецькій, а й на поль-
ській, чеській, українській та ін. мовах. Про-
ти думки Драгоманова виступив Жуковський.
Він сказав, що в Бельгії живуть фламандці
і валлони, проте ніхто не вимагає вести про-
паганду на валлонській мові.
— Але ж такої мови нема, — зауважив
Драгоманов.
— Ну, ось бачите, — відповів Жуков-
ський. — То як же ви хочете, щоб пропаганду
вести мовами всіх народів, коли у деяких
з них навіть власної мови нема.
Гомеричний регіт — додає д. Дейч, — та
грім оплесків «були нагородою дотепному
опонентові».
«Дотепна відповідь», «гомеричний регіт» та
«грім оплесків» призвели до того, що Дра-
гоманов та інші українські представники за-
лишили ці збори і письмово відмовилися на-
далі від участі в подібних засіданнях. Дейч
щиро не міг збагнути, чим були ображені
українці, адже ніхто з них особисто не був
зачеплений.
На закид народників, що федералізм зай-
вий в інтернаціональній боротьбі трудящих,
Драгоманов мав сильну одповідь. Він просто
посилався на досвід Західної Європи. Бо сам
улюблений Черкезовим Інтернаціонал являв
собою не що інше, як федерацію національ-
них соціалістичних організацій. Більш того,
вказував Драгоманов, навіть національні ор-
ганізації соціалістів скрізь складалися з об’-
єднання зусиль низових, первинних комітетів:
«Первичными кадрами социальных партий в
Западной Европе служат организации мест-
ные (общества ремесленные, общинные, в
больших городах — квартальные кружки
для изучения и т. п.), которые далее соеди-
няются в союзы вторичные, — областные, в
пределах экономических, национальных и го-
сударственных бассейнов, чтобы перейти к
третичной (по-русски — международной)…
опыт показал, что пропаганда социализма
может идти успешно только при федератив-
ной организации, захватывающей все края
области, а не одни только центры. Вот поче-
му французские социалисты определили на
Марсельском конгрессе 1879г. сложится в со-
юз шести совершенно самостоятельных провин-
циальных федераций». Те, що цей європей-
ський досвід уперто ігнорувався російськими
соціалістами, незважаючи на всі їх деклара-
ції, Драгоманов пояснював тим, що відмова
від федералізму брала свої початки з «при-
вычек государственного национализма», які
народники намагалися виправдати ідеями
інтернаціоналізму *.
Єдине, чого не міг заперечити Драгоманов,
це слушності того, що «Народній Волі» не
було з ким в Україні вступати у федератив-
ний зв’язок. В Україні справді не існувало
національної революційної суто політичної
організації. Громади не могли вважатися та-
кими організаціями. Таким чином, без опер-
тя на реальну політичну силу вся теоретич-
на боротьба Драгоманова зависала у повітрі
і справді могла здатися дещо схоластичною
за змістом. Драгоманов це чудово розумів і
намагався надихнути українські громади на
більшу рішучість у соціальній та політичній
Сферах. Одначе після погрому на зламі 70-х—
80-х років українські гуртки перебували у
стані глибокої депресії. Якраз під час роз-
палу суперечки між Драгомановим та його
гуртком і російськими соціалістами до Жене-
ви прибув політично найактивніший член

* Прямо як сьогодні, коли російські демократи на-
магаються виправдати свої «привычки государственно-
го национализма» ідеями загальнолюдських цінностей
та абстрактних прав людини. — Прим. авт.

Одеської громади — В. Г. Мальований. Він
приїхав прямо з місця заслання — з Бала-
ганська, що у Східному Сибіру, після своєї
другої втечі і одразу ж поринув у гущу еміг-
рантських суперечок. Протягом року Мальо-
ваний був діяльним членом драгоманівського
гуртка в Женеві, а наступного 1882 року він
нелегально повертається до Росії з місією,
як вважали дослідники, «додати сили діяль-
ності останків «Народної Волі».
Документи ж говорять про місію Мальова-
ного інше.
Першого вересня 1883 року київська жан-
дармерія дізналася через свою агентуру, що
з-за кордону до міста повернувся один з дія-
чів революційного руху, якого’ вже тривалий
час шукає поліція — Іван Миколайович При-
сецький. Його вистежили і незабаром за-
арештували. Заарештували також людей, які
мали контакти з Присецьким. Серед цих осіб
виявилось два активних діячі Одеської гро-
мади — Євген Борисов та Володимир Ма-
льований. Мальований був .на нелегальному
становищі. Поліції, яка прийшла його за-
арештувати, він представився відставним по-
ручиком Лукою Севастьяновичем Дьяковим.
На першому ж допиті поліцією було встанов-
лено справжнє ім’я удаваного поручика.
У всіх арештованих було вилучено значну
кількість забороненої літератури, а також
власні рукописи революційного змісту. Най-
більший інтерес являв собою вилучений у
Присецького проект програми діяльності та
організації української соціально-революцій-
ної партії на федеративних засадах, писаний,
як з’ясувалось, рукою Мальованого.

Проект партії передбачав кінцевою мс-
тою діяльності її членів досягнення по мож-
ливості бездоганного суспільного устрою.
Здійснення цієї загальної ідеї планувалось
як в інтересах рідної України, так і велико-
російської та інших народностей імперії.
У другому параграфі програми зазнача-
лось, що забезпечити реалізацію справедливо-
го соціального устрою зможе лише ідея ко-
лективізму. Одначе здійснити цю ідею мож-
на буде лише за умов дотримання принципу
індивідуалізму, тобто розкріпачення волі і
можливостей кожного індивідууму.
Процес вироблення соціально-економічного
колективізму з індивідуалізму може досягти
свого завершення шляхом еволюційно-орга-
нічного розвитку. Але цей шлях еволюції
акумулює в собі цілий ланцюг насильниць-
ких революцій, котрі мають докорінно зміни-
ти існуючий лад, одначе лише у віддаленому
майбутньому.
Програма ж мінімум на найближчі часи
передбачала:
а) у сфері політичного життя — досяг-
нення більш-менш правового стану;
б) у сфері економічній — корінні реформи,
які слід провести правовими методами;
в) в галузі соціального та культурного
життя народу — 1) зрівняння майнових, ста-
нових та освітніх прав і цензів у всіх гро-
мадських та політичних функціях; 2) закла-
дання основ для якомога ширшої самобут-
ності; 3) культурний підйом серед народу,
розвиток в його середовищі духу солідарнос-
ті та братерства; 4) поширення серед наро-
ду ідей соціалізму настільки, щоб він у май-
бутньому зміг самостійно піти цим шляхом.
Саме тому організація повинна була б
перш за все підготувати себе до діяльності,
спрямованої:
1) на привнесення в свідомість народу тих
керівних ідей, у дусі яких слід найближчим
часом змінити існуючий лад;
2) на визначення тих шляхів, йдучи якими
народ зміг би досягнути певного покращення
свого життя;;
3) на засвоєння народом тієї залежності,
яка має місце між його економічним станом
та існуючим політичним ладом;
4) на підготовку народу до більш-менш
свідомої участі у політичному русі та полі-
тичному житті;
5) на організацію в народі свідомих кіл,
які могли б створити певну суспільно-полі-
тичну силу, готову повсякчас відгукнутись на
будь-який важливий суспільно-політичний
рух;
6) на міцну постановку питання про куль-
турно-національний розвиток України і на
пропаганду серед української інтелігенції
ідей українського відродження й української
партії.
Район діяльності партії: села, міста та всі
прошарки суспільства України, а головним
чином україньский народ.
Параграфом шостим визначались методи
діяльності партії:
1) поширення партії головним чином се-
ред фахових людей та громадських діячів;
2) організація підготовчих, освітніх гурт-
ків для партії серед української молоді;
3) об’єднання в групи українських робіт-
ників та ремісників у містах України;
4) організація кращих, на думку партії,
людей з народу по селах для успіху діяль-
ності;
5) створення потрібної літератури як для
міста, так і для села українською мовою;
6) створення друкованого органу для роз’-
яснення цілей партії;
7) організація представництва партії в
земських та міських установах, у різних то-
вариствах та зібраннях.
Відносини партії і народу визначались так:
а) ніколи проти волі народу не вносити u
життя змін існуючого ладу, які, згідно з ре-
тельною перевіркою, не будуть відповідати
бажанням народу;
б) не залучати народ до участі в револю-
ційному русі доти, доки він не усвідомить
собі його змісту та значення і не зможе ста-
ти цілковито переконаним його учасником.
Партія мала складатись з окремих авто-
номних груп, зв’язаних між собою окремою
групою, яка б завідувала органами друку
та спільними справами всіх інших груп; тоб-
то будувалася на федеративних засадах. У
програмі зазначалось, що українська партія
вважає за потрібне в своїй діяльності діяти
узгоджено з аналогічною партією великоро-
сійською і, з’єднавшись з нею на федератив-
них засадах, обговорювати спільні проблеми
спільні дії і спільну участь у справі спряму-
вання всього революційного руху в Росії.
Ядром, з якого мала б утворитись партія,
повинен був стати, як зазначалось, «наш гур-
ток». В цьому первинному гуртку ініціатори
мали встановити між собою найтісніші «брат-
ські» стосунки і бути під абсолютним мо-
ральним контролем гуртка. Створення пер-
винного гуртка повинно було вирішити на-
ступні питання:
1) скласти в майбутньому політичну пар-
тію соціалістів-федералістів на вищезгаданих
засадах;
2) підготуватися до майбутньої діяльності,
маючи на увазі, що кожен з членів гуртка
призначений буде пропагандистом певних
ідей і організатором сил в українському селі
чи місті для боротьби, головним чином, з іс-
нуючим політичним устроєм.
Отже, після знайомства з вищенаведеним
документом місія Мальованого в Україну
стає абсолютно зрозумілою. Він мав створи-
ти на батьківщині розгалужену національну
політичну організацію на федеративних заса-
дах і тим самим перевести у площину прак-
тичних дій політичні ідеї провідника україн-
ського національного руху М. П. Драгомано-
ва. Створення такої партії повинно було
скласти конкуренцію російським революцій-
ним гурткам. Усунувши їх з українського те-
рену, партія мала привнести в процеси націо-
нального відродження елемент політичного
життя, політичної дії; в разі зміцнення україн-
ського руху шляхом федеративного об’єднання
з російською революційною партією — повали-
ти існуючий лад і тим самим ввести українсь-
кий народ у процес творення нового суспільно-
го ладу в цілком рівноправних умовах з наро-
дом російським. Таким чином, гостра дис-
кусія між Драгомановим і деякими одеськи-
ми громадівцями, з одного боку, і російськи-
ми революціонерами, — з другого, призвела
до оригінальної і рішучрї спроби створити
першу в історії України загальнонаціональну
політичну партію. Не випадково, що ініціа-
тором і виконавцем цього плану став саме
представник Одеської громади — на той час
більш радикальнішої і політичне активнішої,
ніж Київська. Слід Особливо підкреслити той
факт, що автор проекту програми партії Во-
лодимир Мальований перед тим, як викласти
його на папері і розпочати конкретні заходи
по його реалізації, був задіяний у женевсько-
му гуртку Драгоманова. Отже, не викликає
сумніву, що саме Драгоманов як автор всієї
концепції федералізму в революційному русі
став ідейним натхненником Мальованого в
цій справі. Може навіть постати питання, чи
не був Драгоманов співавтором цього про-
екту? Як не принадливо було б бачити видат-
ного українського громадського і наукового
діяча в цій ролі, все ж таки, мабуть, на це
запитання доведеться дати негативну відпо-
відь. І пояснити це можна тим, що, не зва-
жаючи на низку цікавих ідей, яка міститься
у проекті, в цілому він був «сирий», непро-
роблений. Навряд чи можна припустити, щоб
такий могутній аналітик, яким був Драгома-
нов з його методами ретельного вивчення
матеріалу, зваженого і компетентного викла-
ду своїх думок, міг випустити з своїх рук
настільки недоопрацьований документ. Ско-
ріш за все поява цього документу була спра-
вою саме Мальованого, який захопився цією
ідею як під впливом спілкування з Драгома-
новим, так і внаслідок атмосфери загостре-
них стосунків з російською революційною
еміграцією, яка панувала в Женеві на почат-
ку 80-х років.
Наскільки велику роль зіграла та атмосфе-
ра дл’я спроби організувати українську полі-
тичну’ партію, свідчить І той факт, що при
арешті Мальованого при ньому було знайде-
на ціла бібліотека з статей та брошур, в яких
була ‘відбита вся та ідеологічна суперечка.
Ця добірка літератури, напевно, мала стати
у пригоді при роз’ясненні суті розбіжностей
між російською та українською еміграцією
і познайомити потенційних прихильників з ар-
гументацією прибічників федералізму. Това-
риш Мальованого по Одеській громаді Є. Бо-
рисов, який на той час також перебував у
Києві, поринувши у вивчення цієї проблеми,
був заарештований у справі Присецького.
При ньому знайшли вже відому нам брошуру
Черкезова.
Після переїзду в Україну Мальований вів
надзвичайно активне життя, постійно пере-
їжджаючи з місця на місце. Кілька разів він
відвідував Петербург, Одесу, Харків та Єли-
заветград. Напевно, це пояснювалось не тіль-
ки необхідністю конспірації, але й встанов-
ленням зв’язків з людьми, які могли приста-
ти до справи творення української партії.
В Києві Мальований розраховував на Бори-
сова, і приїзд його туди в кінці серпня 1883
року пояснювався необхідністю обговорення
справи організації первинного гуртка з Бори-
совим та Іваном Присецьким. З Присецьким
Мальований мав зв’язки ще за кордоном.
Жандармами було встановлено, що Присець-
кий через відомого революційного агента в
Румунії 3. Раллі виправив для Мальованого
румунський паспорт. Імовірно, що ідею
організації української соціалістичної партії
вони обговорювали ще в Женеві, де Присець-
кий спілкувався з Драгомановим. Під час
арешту у Присецького були вилучені записні
книжки, в яких містилися записи Присецько-
го з соціально-політичних питань, які проли-
вають додаткове світло на плани створення
нової політичної .організації в Україні. Про
це ж свідчить і заява Присецького, зроблена
в жандармському відділенні.
Присецький, будучи студентом Київського
університегу, зробився прихильником народ-
ницького соціалізму. Українофілом ‘на той
час він не був, а поділяв всі головні поло-
ження народницького радикалізму, зокрема;
нелюбов до «конституції», яка, на його дум-
ку, могла лише сприяти «развитию в Россия
буржуазного строя», а значить була ворожою
народові. Під’ час масових арештів у Києві
Присецький зумів ‘вислизнути з розставленої
на його пастки і виїхав за кордон, де спо-
дівався краще зрозуміти цілі революційного
руху і з’ясувати причини розбіжностей, які’
панували серед різних народницьких гуртків
у Росії. За кордоном Присецький переконав-
ся в тому, що конституційний лад вищий за
ті порядки, які існували в Росії. Так він
став переконаним прибічником заведення
конституції і в Росії. Щоб остаточно з’ясу-
вати для себе це питання, він майже на рік
переїжджає до Сербії, яку вважав подібною
до Росії за «низьким культурним розвитком
народу». Одначе’і там переваги конституції
були очевидні. В своїй заяві він писав? «При-
дя к такому мнению, я не смог оставаться,
эа границей. С одной стороны, тоска по ро-
дине; с другой” — мисль, что, быть может,
ясно и открыто поставленный вопрос среди
революционеров и общества о необходимости
«конституционного движения» мог бы сберечь
непрерывно гибнущие силы в борьбе за не-
достижимый идеал, заставили меня при пер-
вой возможности уехать в Россию». При-
сецький сподівався на можливість об’єднання
зусиль всіх існуючих опозиційних сил. Для
цього він вважав за необхідне покінчити з
практикою терору як з такою, що вже ви-
конала своє завдання. В листі до своєї това-
ришки він пише: «…Я уже не раз высказы-
вал Вам свою мысль и теперь повторяю, что
настоящее дело еще не началось; все, что
происходило до сих пор, было тем периодом,
который у меня описан в самом начале и
который я назвал началом революции в со-
знании. Необходимо было взволновать умы,
взбудоражить публику, сообщить ей электри-
ческие толчки. Не важна в этом периоде оп-
ределенность, ясность, реальность мысли, от-
даленный неосуществимый идеал. Идеал на
словах широкий, хотя и не определенный и
не ясный, а нервные удары в виде террори-
стических фактов, которые бы принудили
каждого оглянуться вокруг себя, всмотреть-
ся в то, против чего борятся. Одним словом,
пробудить мысль критики, пробудить к жиз-
ни…»,— і далі: «…С убийством Александра II,
по моему мнению, этот период кончился.
Теперь уже никаким террористическим фак-
том не удивишь никого, теперь взоры всех
обращены на революционеров, теперь мы пе-
реходим к периоду созревания революции в
сознании, теперь опять должна начаться мед-
ленная работа, но зато в высшей степени важ-
ная – переход к критическому периоду».
На питання, якими ж методами і які сили
могли б продовжувати далі справу револю-
ційної боротьби, Присецький дає відповідь,
що це не будуть широкі верстви народу. «Вре-
менный захват земли народом, — говориться
в рукопису, — без изменения существующего
политического-режима отразился бы крайне
неблагоприятно на прогрессивном развитии
общественной жизни. Та масса жестокости и
крови, которая при этом была бы произве-
дена, тот умственный застой, который был
бы неминуемым ее результатом, не мог бы
уравновесить то временное улучшение эконо-
мического быта, которое произошло бы пос-
ле чисто экономической революции». Од-
наче і сама по собі інтелігенція не в змозі
боротися з абсолютизмом. Саме тому конче
потрібно об’єднати всі існуючі сили під одним
прапором боротьби: «Знамя это должно быть
следующее:
Народ тяготится своим экономическим по-
ложением, на знамени должно быть написа-
но: «широкие экономические реформы!»
Общество тяготится бесправием личности,
абсолютизмом, на знамени должно быть на-
писано: «обеспечение прав личности, участие
народа в управлении, правовой порядок,
представительная форма правления».
Различные национальности, населяющие
Россию, жалуются на стеснение их как на-
циональных единиц и на препятствие свобод-
ному их прогрессивному развитию вследствие
вмешательства чуждых им народностей, на
знамени должно быть написано: «свободу-на-
циональности», «свобода распоряжаться -со-
бой!»
Различные области, как ‘например Дон и
другие, жалуются, что их хотят нивелировать
со всеми остальными местностями, ввести
учреждения, которые им не соответствуют.,
на знамени должно быть написано: «самоуп-
равление»!
Различные религиозные секты жалуются,
что их стесняют -в свободном богослужении,
на знамени должно быть написано: «свобода
вероисповедания».
Все эти требования на знамени нисколько
не противоречат друг другу, а напротив, объ-
единяют в борьбе» .
Різні гасла вимагають і різних типів орга-
нізації. їх об’єднання можливе лише за умов
федералізму. Тим більше, що найкращою
формою майбутнього державного устрою слід
було б визнати «представительную к притом
федеративную, построенную на началах де-
централизации и самоуправления. В отноше-
нии’ размеров желаемого типа государства
признается’ то, которое необширно по прост-
ранству, но настолько все-таки велико, что-
бы могло служить умственным центром и
быть в состоянии содержать университет».
Ці ж останні держави мали б утворити
між собою федеративний ‘зв’язок для само-
захисту. Присецький прийшов до ідей феде-
ралізму на свідомій основі і свідомо пристав
до творення української соціалістично-феде-
ративної партії; Справа її розбудови- тільки
починалась, коли -були заарештовані її : іні-
ціатори.

Існуючі матеріали дозволили жандармам ін-
кримінувати членство в цій нелегальній ор-
ганізації лише Присецькому,. Мальованому та
Анні .Пчолкіній. Борисова звинувачували в
переховуванні Присецького, злочинному листу-
ванні та приховуванні забороненої літератури.
Іншим арештованим у цій справі закидали ли-
ше більш-менш тісні стосунки з Присецьким
та Мальованим.
Покарання було призначено адміністратив-
ним шляхом. Присецького та Мальованого
заслали, на п’ять років до Східного Сибіру
з встановленням пізніше гласного нагляду