випадом проти того напрямку, котрий уособ-
лював цей одеський діяч. Прихильник куль-
турного напрямку в українському визвольному
русі, Комаров знаходив свій політичний іде-
ал у постаті Антона Головатого, котрий спро-
мігся досягти певного компромісу з Царським
урядом Катерини II, забезпечивши тим самим
збереження козацької організації.

Як і інші українські студентські гуртки,
Одеська студентська громада входила до
Академічної асоціації українських громад, на
четвертому заїзді (учбового року 1903—1904)
якої були прийняті ухвали принципової ваги.
В постановах з’їзду значилось: «Усі ми вва-
жаємо, що єдиний’засіб для утворення тако-
го устрою, де б людська особа Могла цілком
вільно і незалежно розвивати всі свої духов-
ні здібності, цей єдиний засіб є соціалізм. Че-
рез це завдання наших студентських Громад
бачимо ми в визволенню, підготовлюванню
борців для переведення, .цього ідеалу, .з, жит-
тя українського народу.
Звичайно, для здійснення згаданого ідеалу
насамперед потрібна широка політична во-
ля на підставах повної національної і крає-
вої автономії».

З’їзд прийняв кілька резолюцій стосовно-
різних політичних партій. Відносно росій-
ських соціалістичних партій зазначалось їх
велике значення у справі підготовки до ре-
волюції російського пролетаріату в Україні,
в той же час неувага до національних потреб
українського пролетаріату з їх боку є ненор-
мальною. Тому з’їзд визначив, що РУП * є
єдиною соціалістичною українською партією»
котра своєю назвою і своєю подальшою ді-
яльністю показала, що іде назустріч україн-
ському народу.
Отже, з’їзд закликав всіх соціалістів з ук-
раїнських студентських громад вступити до
лав цієї партії. Стосовно Народної Україн-
ської Партії як партії несоціалістичної, а та-
кож різних ліберальних українських течій
з’їзд висловився негативно.
Між тим, поки революціонери та ліберали
з’ясовували свої стосунки, пробив час довго-
очікуваної конституції. Маніфестом від 17
жовтня 1905 року в Російській імперії запро-
ваджувались політичні свободи. Видання ма-
ніфесту одразу ж штовхнуло громадівців до
рішучих дій. 30 жовтня на квартирі Івана
Луценка відбулися збори Громади, на яких
було вирішено негайно заснувати в Одесі то-
вариство “Просвіта” на зразок аналогічних
установ у Галичині. На ця» зборах було ух-

* Революційна Українська Партія, заснована у 1900
році. — Прим. авт.

валено проект статуту товариства і обрано
правління у складі Івана Луценка, Сергія Ше-
лухіна, Івана Бондаренка та Едмунда Клюге.
Головою правління обрали доктора Луценкп.
Таким чином , ці збори явочним порядком від-
крили товариство «Просвіта» в Одесі, про що
і було повідомлено градоначальника 31 жовт-
ня
Деморалізована міська влада спромоглася
у відповідь лише в’яло зауважити, що, незва-
жаючи на маніфест, самочинні дії все ж не-
припустимі.
22 листопада 1905 року градоначальнику
було запропоновано затвердити статут това-
риства, що й було зроблено 25 листопада-
Перші загальні збори товариства відбулися
27 грудня 1905 року в приміщенні гімназії
А. П. Ровнякова по вул. Пушкінській, 18.
На тон час у члени товариства записалось
158 чоловік . На цих загальних зборах зно-
ву було обрано правління, в яке увійшли:
Ф. І. Гаврилко, М. Д. Клименко, Л. П. Ко-
вальчук, І. П. Липа, І. М. Луценко, Д. Д. Сі-
гаревич, О. Ф. Фісак, О. Ф. Фісун та
С. П. Шелухін. Головою залишився І. Луцен-
ко, його заступником — С. Шелухін. Було за-
тверджено склад ревізійної комісії, скарбника,.
секретаря.
Статут товариства «Просвіта» іак визна-
чав його мету: «допомогти культурно-просвіт-
ницькому розвитку українського народу у
м. Одесі». Цю свою мету члени товариства
вбирались утверджувати різноманітними за-
собами просвітницької праці. Одначе сп’яні-
лі першими успіхами революції та імператор-
ським маніфестом, громадівці не могли утри-
матись на культурницькому-грунті і вдалися
й до політичних дій. Ось як описує виник-
нення одеської «Просвіти» тимчасовий одесь-
кий генерал-губернатор у своєму, рапорті до
департаменту поліції: ««..проживающие в
Одессе украинцы под непосредственным ру-
ководством г. Луценко, Шелухина, Сигареви-
ча, Комарова, Липы, Фисуна, Зеленого, Кли-
мовича, Шульги и др. начали вербовать еди-
номышленников для образования украинской
партии или общества, для объединения меж-
ду собой украинцы устроили в городской ау-
дитории два митинга — 23 ноября и 4 де.
кабря 1905 г. Митинги эти были чисто поли-
тическими и настолько в то время были по-
пулярны, что в аудитории возле нея собира-
лись тысячи народа преимущественно про-
стого люда…».
Поступово, діяльність товариства увійшла
в більш розмірене робоче русло. Протягом
усього періоду існування «Просвіти» ця ді-
яльність полягала в: 1) читанні на зборах
рефератів на різноманітні теми, головним чи-
ном літературні’ (біографії письменників та
аналіз їхніх творів), етнографічні, фольклор-
ні, історичні, природознавчі (з гігієни, меди-
цини, біології та ін.); всіх рефератів прочи-
тано в 1906 році — 61; в 1907-му — 63 в
1908-му — 42; 2) у влаштуванні літературно-
музично-вокальних вечорів для членів това-
риства та їх родин; 3) в організації аматор-
ських вистав; 4) в улаштуванні бібліотеки та
читальні; 5) у відкритті книжкової лавки.
Бібліотека та читальня розташовувались у
приміщенні, товариства: по вулиці Софійській;
буд. № 30.

З перших днів свого існування просвітяни
почали боротися за видання своєї української
газети. Адміністрація міста і поліція чинили
опір, проте газета виходила три місяці під
різними назвами. Перша вийшла самочинно
1 січня 1906 року під назвою «Народное де-
ло». В газеті частина матеріалів було укра-
їнською мовою. Далі виходили «Народна
справа» і «Вісті». При «Просвіті», створю-
вався самодіяльний музей, куди надходили,
головним чином, етнографічні матеріали з
районів степової України. Ці матеріали зби-
ралися або самими членами товариства, або
надсилалися прибічниками справи, яку вела
«Просвіта». Так, у 1909 році вчителем Арка-
дієм Вербицьким з села Богодарівки Катери-
нославської губернії для музею «Просвіта»
була запропонована колекція-виробів, виго-
товлена руками його учнів. При товаристві
«Просвіта» була створена артистична секція,
до якої повністю перейшли справи влашту-
вання театральних вистав. Було засновано то-
вариством для потреб пропаганди своїх ідей
видавництво релігійно-духовних книжок
«Промінь». Виданню книжок та брошур
«Просвіта» приділяла пильну увагу, одначе
ця справа не була легкою, бо кожна така
книжка завжди викликала підозри офіційних
державних кіл,
Крім культурно-освітньої праці, «Просвіта»
займалася також- благодійною діяльністю.
В 1906 році з дозволу і під контролем гене-
рала-губернатора товариство збирало гроші
для голодаючих; у 1908 році частина зібра-
них коштів від організованого влітку гулян-
ня була передана через генерал-губернатора
на потреби скалічених солдатів. У 1909 році
заходами просвітян було відкрито бюро юри-
дичної допомоги для хворих. Планувала та-
кож «Просвіта» налагодити при товаристві
лікарську допомогу хворим з незаможних ро-
дин, одначе ця справа не була реалізована
через заборону генерал-губернатора. Завдя-
ки таким корисним і конкретним заходам
товариство користувалось зростаючою під-
тримкою одеситів. На 1 квітня 1908 року во-
но вже нараховувало у своєму складі 532
члени, причому понад 100 осіб з цього числа
були не українцями за походженням. Як ціл-
ком справедливо зауважує А. Мисечко, цей
факт спростовує твердження офіційної радян-
ської історіографії про «буржуазний націо-
налізм «просвіт».
«Просвіта» мала міцні і розгалужені зв’яз-
ки з різними українськими гуртками та ор-
ганізаціями не тільки в російській Україні,
але й у Галичині. В 1909 році «Просвіта»
взяла участь у похоронах видатного представ-
ника українського відродження Миколи Ми-
колайовича Аркаса. Регулярні зв’язки під-
тримувала вона з Галичиною. У листопаді
1909 року представники товариства були за-
прошені на урочисте освячення прапора
стрийського «Сокола», а Краєвий Союз
Ревізійний у Львові як центральна організа-
ція всіх українських спілкових товариств і
союзів Галичини настійно запрошував членів
«Просвіти» взяти активну участь у І Всеук-
раїнському національному конгресі, який
скликався у 1910 році.
Одначе не всі заходи та плани «Просвіти»
могли бути реалізовані за умов тодішньої
Політичної ситуації. Так, клопотання товари-
ства в 1907 році про відкриття початкової
школи з українською мовою навчання проле-
жало півтора року без розгляду і врешті-
решт було відхилене попечителем навчальної
округи. Було заборонено й організацію при
«Просвіті» товариства споживачів у 1908 ро-
ці. З плином часу відносини «Просвіти» з
місцевими урядовцями все більше й більше
загострювались. Спершу просвітяни не мали
причин ‘нарікати на місцеву владу. Дозволи
на проведення своїх зборів вони отримували
автоматично, ставлячи до відома про свої на-
міри. Однак уже на початку 1907 року за на-
казом нового генерал-губернатора Глаголева
ця процедура ускладнилась. Глаголєв поста-
вив вимогу, щоб у зв’язку з військовим ста-
ном, про збори товариства робились не зая-
ви, а подавались прохання на дозвіл з .опла-
тою гербового збору та платною публікацією
про них у «Ведомостях Одесского Градона-
чальника». Спочатку це не дуже ускладнило
працю товариства, бо всі незручності поля-
гали лише в додатковій оплаті цих заходів,
яка складала 3 крб. 50 к. за кожне зібран-
ня .
У цей період відносного лібералізму влади
сталася подія, яка ледве не призвела до сер-
йозних репресій стосовно гуртка. В 1906 ро-
ці жандарми напали на слід Південно-Росій-
ського комітету партії есерів. Почалися об-
шуки та арешти. У зв’язку з комітетом були
помічені сторож Одеської «Просвіти» Мина
Задніпрянин та дочка Івана Луценка Анас-
тасія, яка з 1 листопада 1906 року була при-
значена «Просвітою» завідувати бібліотекою
товариства. В ніч на 30 листопада по місту
провели обшуки, внаслідок яких викрили есе-
рівську друкарню, вилучили два пуди шриф-
ту, верстат і заарештували трьох її робітни-
ків. В ту ж ніч було зроблено трус і в при-
міщенні «Просвіти», де квартирувала Анаста-
сія Луценко. Під час обшуку було знайдено:
мармурову дошку, металевий шрифт та ва-
лик для друкування прокламацій під заго-
ловком «В борьбе обретешь ты право свое»,
50 примірників подібних прокламацій, 500-
примірників прокламацій «Манифест по все-
му русскому крестьянству», 17 примірників
прокламацій у конвертах, одну прокламацію
«Кровавый царь», одну прокламацію «Ко
всем рабочим г. Одессы», одну прокламаціїо
«Ко всем железнодорожным рабочим», 85
брошур «Година праці», 85 примірників бро-
шури. «Новий закон», 170 брошур «Як зби-
раються і куди повертаються народні гро-
ші». Вилучено брошури «Кризис и безработи-
ца», «Эх, пора взяться за ум», брошуру «Па-
дение самодержавна», 110 примірників бро-
шур «Революционная Россия», а також 5 книг
«Украинский вестник», «Киевская старина»,
«Новая громада», «Чорна рада» і ІЗ примір-
ників різних газет. Анастасію Луценко за-
тримано, а приміщення «Просвіти» опечата-
но. Ці новини, які вранці 30 листопада при-
ніс сторож товариства, виликали шок серед
проводу організації.
У щоденнику племінниці С. Шелухіна Ма-
рії знайшли такий запис: «30 ноября. Чет-
верг. «Просвіта» закрыта. Сегодня ночью у
Насти сделали обыск и нашли печатный ста-
нок, прокламации, запрещенные издания и
набранный смешанный шрифт. Ее арестова-
ли! Это известие принес в 7 часов Мина, ко-
торый все время плакал. Мы все еще лежа-
ли, а услыхав — моментально очнулись от
дремоты. Тато ходил по комнате и все время
повторял: «Какая подлость… тайная типогра-
фия… дело погибло…». Потом ушел в каби-
нет и заплакал. Уберегли «Просвіту». И На-
стя… как она неосторожна. Она же видела,
что Бачун * докапывается, разнюхивает. Что-
бы уберечься, удалить все хоть на время…
То-то вчера этот шпион так сиял и стремглав
вылетел из «Просвіти». Теперь пойдут арес-
ты, пойдут опять обыски. У нас будет, веро-
ятно, не сегодня-завтра».
Справді, обшуки не забарилися. У лікаря
Івана Луценка було вилучено два револьве-
ри, 9 гвинтівочних патронів та 11 револьвер-
них, програму соціал-демократичної робітни-
чої партії, програму української демократич-
ної радикальної партії у 23-х примірниках,
5 примірників програми Української Демо-
кратичної Спілки, відозви різних політичних
партій, з яких на «Манифесте ко всему рос-
сийскому крестьянству» знаходився штамп
Одеського комітету партії соціалістів-рево-
люціонерів та проект типу організації, за-
пропонований тимчасовою комісією по скли-
канню загальних зборів активних працівни-
ків партії соціалістів-революціонерів м. Оде-
си; У С. Шелухіна було знайдено 340 примір-
ників газет «Народна Справа» та «Вісті»,
а також його великий особистий архів. Папе-

* Чиновник, який слідкував за порядком зборів
«Просвіти». — Прим. авт.

ри особистого характеру було вилучено та-
кож і в інших членів правління товарист-
ва — Комарова, Панченка, Клименка, Шуль-
ги. У Задніпрянного, Ковальчука, Сігареви-
ча, Ніковського, Резниченко взагалі нічого,
що б могло викликати підозри, знайдено не
було.
Жандармські чини були переконані, що
товариство «Просвіта» брало активну участь
в роботі партії есерів: «По имеющимся в От-
делении агентурным сведениям помещение
Одесского . общества «Просвіта» служило
сперва под видом библиотеки товарищества,
местом склада нелегальной литературы, а за-
тем местом заседаний как Южнорусского об-
ластного комитета партии социал-революцио-
неров, так и временной комиссии по созыву
общего собрания активных работников озна-
ченной партии в г. Одессе, в этом же поме-
щении представлена была тайная типогра-
фия, которая обслуживала нужды как област-
ного комитета, так и вышеуказанной комисии
по созыву общего собрания активных работ-
ников. Кроме того, помещение товарищества
«Просвіти» служило также, как и квартира
дворянки Ольги Сергеевой-Агте и овидио-
польской мещанки Веры Тимофеевой-Нечае-
вой, прикосновенной к военной организации
при местном комитете партии социал-рево-
люционеров, явками для иногородних членов
Южно-Русского областного комитета, причем
паролем в помещении «Просвіти» служило:
«спросить Мину» у сторожа,, оказавшегося
крестьянином Киевской губернии Каневского
уезда Медвединской волости Миней Федоро-
вичем Заднепрянным, который, как установ-
лено наружным наблюдением, во время пре-
ступных заседаний в «Посвіте», был дозор-
ным, следящим с балкона за проходящими
по улице». «Собрания эти, как показывает
агентура, проходили с ведома и согласия
правления товарищества, члены состава кото-
рого иногда присутствовали на этих заседа-
ниях, причем С. П. Шелухин ведал помеще-
нием товарищества, почему ему должно бы-
ло быть известно о преступных собраниях в
здании».
Одначе Шелухин, категорично заперечував
причетність до подій, які відбулися. В своє-
му рапорті стосовно «Просвіти», він писав:
«Никаких политических целей это общество
не преследовало, и оно в полном смысле сло-
ва беспартийно, что лучше всего подтверж-
дается тем, что в нем могут уживаться про-
грессисты и члены-союза русского народа..,
Смею уверить Ваше Превосходительство чест-
ным словом, что я не принадлежу ни к одной
из политических партий и всегда относился
к социалистическим и революционным парти-
ям не только отрицательно, но даже враж-
дебно. Залог единства народов России и их
процветания я видел всегда и вижу в куль-
турном росте всех народов, населяющих ее,
а потому верю горячо только в культурную
работу, которую и считаю священной обязан-
ностью всякого просвещенного человека».
Безумовно, в офіційному рапорті Шелухін
і не міг написати нічого іншого, однак свід-
чення про його реакцію на закриття «Про-
світи», яке ми знаємо з виписки із щоден-
ника його племінниці, а також сама по собі
ідеологія гуртка «Просвіти» дають можли-
вість у цілому погодитись з тим, що, при-
наймні в правлінні товариства, намірів що-
до нелегальної діяльності не було. Громада
вважала вели-кою цінністю вже сам факт іс-
нування «Просвіти», щоб ставити її під удар
репресивних органів. Та й той факт, що у
такому місті, як Одеса, в якому діяла най-
більша за чисельністю і друга за авторитетом
українська – організація, діяльність властиво
українських політичних партій була абсо-
лютно непоказна, вельми промовистий. Крім
відомостей, що в Одесі діяли філії радикаль-
но-демократичної та української соціал-демо-
кратячної партії, більше ми нічого не має-
мо.
Справді, всі папери, вилучені у членів
правління «Посвіти», носили виключно при-
ватний, науковий чи культурний характер.
До того ж, досвідчені професійні юристи —
Комаров, Шелухін, Клименко зуміли так по-
вести справу, що ніяких репресій щодо чле-
нів- «Просвіти» здійснено не було. Більше то-
го, «Просвіті» було дозволено продовжувати
свою діяльність. У цій справі були заареш-
товані лише Анастасія Луценко та Мина За-
дніпрянний, стосовно ж самої «Просвіти-»
було зазначено, що «ее деятельность не вы-
ходят за рамки устава».
Проте вся ця історія «е могла не позна-
читись на і без того напружених стосунках
між товариством і владою. Перелякані чинов-
ники, яких направляли слідкувати за поряд-
ком зборів, товариства, ладні були бачити
«кримінал» за будь-яким словом, яке промов-
лялося з трибуни. Це викликало скарги з
боку просвітян. Нерідко були випадки, коли
досвідчені юристи-просвітяни- вигравали по-
дібні тяжби, але ці перемоги коштували до-
рого, бо зайвий раз дратували чиновників,
які тільки й мріяли позбутись своїх неприєм-
них обов’язків, пов’язаних з контролем- над
«Просвітою». Про те, що просвітяни не пере-
більшували у своїх скаргах безпідставність
зачіпок з боку відряджених до них на збо-
ри чиновників, служить звіт, складений 28
березня 1908 року чиновником В. Бачуном
до поліцмейстера, в якому він оповідає про
збори «Просвіти», присвячені пам’яті В. Б. Ан-
тоновича. На зборах було зачитано два ре-
ферати професором І. Линіниченком — на
тему «Антонович — як історик та археолог»
та С. Шелухіним — «Антонорич — як етно-
граф, антрополог та громадський діяч». Ба-
чун доводив до відома влади наступні «зло-
чини»: «…при чтении реферата профессор
Лияниченко позволил себе «вышучивать»
«звездоносцев», т. е. лиц, награжденных Го-
сударем Императором орденами (вышучивал
быв. попечителя С.-Петерб. учебного округа
И. П. Хрущева, профессора анатомии С. П. Б.
Медико-Хирургической академии (фамилии
его не запомнил), который будто бы при рас-
копке курганов не сумел отличить кости руки
от ноги, и др. лиц, назначаемых правитель-
ством на видные должности. Г. Шелухин,
кроме того, в своем реферате высмеивал
лиц, занимающих и в настоящее время до-
вольно высокое положение, которые не при-
знают самостоятельности за «малорусским
языком». Ученых профессоров Киевского
Университета — флоринского и Пихно, по-
следний — член Государственного Совета!».

І тому на підставі подібних «аргументів» Ба-
чун робить наступні висновки: «Собрания
общества «Просвіта» являются, по моему
глубокому убеждению, чисто политическими.
Я не знаю ни одного реферата, прочитанно-
го в «Просвіте», где бы докладчик вскользь
не касался политических вопросов. Так как
и в данном случае — раз вопрос коснулся
самостоятельности несуществующего «мало-
русского языка», то и реферат является с
характером политической окраски».
З призначенням генерал-губернатором Оде-
си генерал-майора Толмачова «Просвіта» по-
трапила в скрутне становище. В резолюціях
генерал-губернатора постійно підкреслюва-
лось, що «малорусский язык не есть язык,
а наречие». Резолюцією від ЗІ березня
1908 року заборонялись «рефераты, чтение
и пение в обществе «Просвіта» на малорус-
ском наречии». Загальні збори товариства
20 квітня 1908 року були дозволені тільки
за умови проводити їх російською мовою.
На початку 1908 року «Просвітою» було
видано брошуру про Гарібальді. Незважаючи
на дозвіл цензури друкувати книгу, по заяві
Бачуна всі примірники брошури були вилу-
чені за наказом генерал-губернатора. На всі
зауваження «Просвіти», що «г. Бачун непра-
вильно осветил содержание брошюры, что
Гарибальди был великий патриот и монар-
хист объединитель Италии под скипетром
Пьемонтского Короля, генерал-губернатор,
указав нам на то, что Гарибальди не имеет
никакого значения ни для России, ни для Ма-
лороссии, предложил нам лучше издавать
брошюры о своих отечественных патриотах,
о Василии Рябове, обещая, однако, рассмот-
реть -нашу брошюру, хотя, однако, и до сих
пор она нам не возвращена, хотя и распоря-
жения о ее конфискации не последова-
ло», —писали у своїй скарзі просвітяни.
Поступово на діяльність товариства накла-
дались все нові і нові обмеження. Були без-
підставно заборонені доповіді за темами:
«Врачи и врачебное искусство», «К истории
кодификации украинского права», «Наука о
древности», «Недостоверность авторства Ку-
лиша в некоторых произведениях» та ін. При
показі українських вистав влада вимагала
дослівного їх перекладу, навіть для вистав,
дозволених цензурою. Намагаючись зберегти
право читання доповідей українською мо-
вою, товариство змушене було припинити до-
ступ на збори всім не членам «Просвіти».
(Для перевірки членства під час зборів на
вході до, залу сидів поліцейський. Іноді до
приміщення заходили цілі підрозділи поліції
для перевірок.
Нарешті в січні 1909 року градоначальник
повідомив правління «Просвіти» про своє
клопотання перед міністерством внутрішніх
справ щодо закриття товариства.
«Г. Градоначальник в конце концов за-
явил, — скаржились просвітяни, — что соб-
ственно он лично ничего не имеет ни против
общества, ни против отдельных его членов,
но что таковы «веления из Петербурга», что
там не желают развития никаких националь-
ных обществ, хотя бы преследующих и чисто
культурные’и просветительские дели, сослал-
ся на сенатское решение по поводу неутверж-
дения устава общества «Просвита» в Полта-
ве и в заключение сказал, что дальнейшая
судьба общества всецело зависит от того от-
вета, какой он получит из Петербурга».
«Просвіта» негайно відрядила до Петер-
бурга свого делегата.! заступника Івана Лу-
ценка, але все було марно. «Просвіту» було
закрито 1 листопада 1909 року однією з пер-
ших на Україні.

Правда, колишні просвітяни намагалися
все ж таки зберегти український легальний
осередок в Одесі. Тому вже 11 січня 1910 р.
подали заяву зі статутом на відкриття «Ук-
раїнського клубу» в місті з метою; як зазна-
чалося в статуті, «доставить своим членам и
семействам возможность проводить в г. Одес-
се свободное от занятий время с удобством
и приятностью». А це передбачало органі-
зацію в клубі балів, маскарадів, танцюваль-
них, музичних та літературних вечорів, а та-
кож різноманітних розваг як то: карти, до-
міно, шахи, більярд і т. ін. Відкриття подіб-
них клубів було справою дозволеною і зви-
чайною, і влада не мала підстав забороняти
це. Клуб відкрився, і на перших загальних
зборах 11 квітня 1910 року, була обрана ра-
да старійшин у складі: Ф. Андерега, М. Бі-
лінського, М. Комарова, Л. Кравченка, І. Лу-
ценка, І. Немировського, А. Панченка, Ф. Пе-
репилїщі, Я. Пономаренка, Ф. Шульги, І. Ли-
пи. Хоча в клубі колишні просвітяни могли
організувати майже ті ж самі культурні за-
ходи, що і в «Просвіті», наприклад, відзна-
чати шевченківські роковини, ставити ама-
торські вистави, робити доповіді на літератур-
ні та наукові теми, одначе в дійсності форма
клубної роботи була значним звуженням
можливостей у справі поширення ідей націо-
нального відродження. Саме тому і число
членів клубу було значно меншим від того
числа, що налічувалось у «Просвіті». На пер-
ше січня 1913 p. «Український клуб» мав у
своєму складі 78 членів.
Для різних громадських потреб при клу-
бі були організовані різні азартні ігри, завдяки чому громадівці думали поліпшити ма-
теріальні справи свого гуртка. Забезпечення
цього «ігорного бізнесу» лягло важким тягарем на активістів клубу. По черзі вони ма-
ло не щоночі мусили чергувати, додержуючи
‘лад у клубі. Справа така була для них неприємною і незвичною. Не випадково, що
клуб обсіли різні непевні відвідувачі. В ли-
стопаді 1913 року поліція виявила в діяль-
ності клубу різні порушення його статуту і,
головне, дізналася, що в клубі прижилася
заборонена гра «городки». 20 листопада 1913
року клуб за ці порушення було закрито.
Громада залишилася на своєму приватно-
му становищі, як і колись до 1905 року. Пе-
ріод легальних дій і ширших можливостей
минув. Одначе в 1915 році у лихі для україн-
ської справи часи світової війни Громада
спромоглася на видання літературно-публі-
цистичного журналу, «Основа», кілька номе-
рів якого побачило світ того ж року.
А попереду громадівців чекали події вели-
ких революційних подій та національно-виз-
вольних змагань, в яких багатьом з них су-
дилося відіграти помітну роль.
Стосовно ж передреволюційних років існу-
вання Одеського українського гуртка можна
зазначити, що завдяки збільшенню в його
середовищі творчо активних людей він у пер-
шому десятилітті XX століття набув вираз-
но культурницького характеру. Незважаючи
на те, що в його складі були люди з полі-
тичними-пріоритетами, у цілому вони не ви-
значали обличчя гуртка. Сам факт того, що
Громада і пізніша «Просвіта» об’єднували в
собі людей абсолютно різних політичних по-
глядів та ще й в такі нестабільні роки, як
1905—1907, говорить про дійсну політичну ін-
деферентність гуртка. Порівняно з Громадою
70-х років XIX ст. Громада 90-х і першого
десятиліття XX століття стала на більш на-
ціоналістичні позиції. Питання національного
відродження українського народу рішуче від-
сунули на другий план проблеми його соці-
ального визволення. Не випадково, що’укра-
їнські політичні партії в Одесі не мали
скільки-небудь значного впливу. Якщо чле-
ни Громади 70-х підпадали під суворі репре-
сії за політичні дії, а їх .національний бік
практично не цікавив жандармів, то, навпа-
ки, просвітяни зазнавали гонінь саме за на-
ціональну справу, за «сепаратизм». З полі-
тичного ж боку Громада в той час жандар-
мів майже не цікавила.
Загалом же «Просвіта» відіграла відчутну
роль в пробудженні українського ‘національ-
ного руху на Півдні. В Одесі побачило світ
ряд цінних видань. Прізвища окремих лю-
дей, які очолювали «Просвіту», посіли по-
чесне місце серед пантеону українських куль-
турних та громадських діячів. -Завдяки «Про-
світі» Одеса стала одним з основних цент-
рів українського національного відродження.
4. ГРОМАДИ ПІВДНЯ УКРАЇНИ

Одеська громада протягом усього
часу свого існування була поруч з Київською,
найбільшою та найавторитетнішою на терені
російської України. А про Південь і взагалі
казати нічого. Одначе в різні часи по пів-
денних українських містах та містечках ство-
рювались більші або менші гуртки україн-
ської інтелігенції, які ставали до праці про-
будження національної самосвідомості своїх
земляків. Виникнення Таких громад мало
різні причини. Іноді ініціаторами їх створен-
ня були місцеві активні люди, які щиро пе-
реймалися проблемами національного від-
родження, іноді життя таким громадам до-
давали видатні представники авторитетних
гуртків Києва чи Одеси, які у професійних
справах оселялись в тому чи іншому місті.
Прикладом такого вдалого симбіозу місце-
вих та приїжджих діячів служить Єлизавет-
градська Громада, яка склалася на початку
80-х років XIX століття. В 1878 році прибув
до Єлисаветграда лікар Опанас Іванович Ми-
халевич, а вже наступного року в поліції
з’явився донос на нього — нібито Михале-
вич веде пропаганду серед своїх знайомих
та хворих клієнтів. Це свідчення, за думкою
О. Рябі.ніна-Скляревського, дає підстави вва- .
жати 1879 рік початком існування в Єлиза-
ветграді українського гуртка.
Опанас Іванович Михалевич був членом
Київської Старої Громади з 1873 року. В
1876 році його вислали на .Волгу. Після то-
го він займав посаду лікаря на Чернігівщині
та Полтавщині і тут проявив себе як небез-
печний агітатор. Йому було заборонено жи-
ти в п’яти північних українських губерніях,
і Михалевич перебрався до Єлизаветграда,
куди невдовзі з Бобринця переїхав Іван Тобі-
левич. Біля цих людей у 1880—1881 рр.
склався гурток, в який входили ще Омелян
Дяченко, член Одеської Громади Федір Во-
лошинов, Євген Чикаленко, Олександр Тар-
ковський, Андрій Грабенко та Іван Линке-
вич. Гурток приступив до виготовлення пере-
кладів з російської на українську мову тво-
рів «…писателей народнической школы, при-
чем работы эти предназначались для про-
стого народа и имели целью «выяснить на-
роду гнет, оказываемый на него правящим
классом с целью возбудить его к протесту».
Кожен з перекладачів робив свою частину
праці вдома, а щотижня на квартирах І. То-
білевича або О. Михалевича проводилися чи-
тання перекладених уривків. Керівна роль
у цій справі належала Михалевичу, який і
обирав статті для перекладачів. Одначе та
робота була не всім до вподоби. Дуже швид-
ко відійшов від Громади Олександр Тарков-
ський. Літом 1882 року він сформував гур-
ток, який став на позиції «Народної Волі».
Одначе стосунки між двома гуртками були
якнайкращі, і діяли вони у багатьох випад-
ках у тісному контакті. Тісні стосунки вста-
новилися у єлизаветградських діячів з Київ-
ською громадою; про що згодом дізналася і
поліція: «…не может быть сомнения в том,
что он (гурток.— О. Б.} находился в сношени-
ях с киевскими украинофильскими кружка-
ми, как старым, так и новым. Это дока-
зывается тем, что Тарковский и Чика-
ленко по приезде в Киев поступили в оба
эти кружка по рекомендации Михалевича и
И. Тобилевича. В один из этих кружков и от- I
иравлялись переводы, делаемые членами».
Після того як гурток залишили Чикаленко,
Тарковський, Дяченко, Дудін, справа з пере-