Олександр Болдирєв. “Одеська громада”

кладами не ‘переривалась. До гуртка приєд-
нались нові люди: члени Київської — Олек-
сандр та Софія Русови та Одеської —Феофан
Василевський — громад. У 1883 році після
повернення до Єлизаветграда Дяченка, Гро-
мада пристала до перекладу праці Іванюко-
ва з політичної економії на українську мову
з адаптацією для народного читання, Миха-
левич узяв для переробки розділ «про пра-
цю», Русов — «про землю», Волошинов —
«про капітал», Василевськнй перекладав
«Вступ», а Дяченко — «про машини». Не всі
члени гуртка ставились до цієї роботи схваль-
но. Товариш прокурора місцевого окружного
суду Р. Маркович вважав, що ліпше робити
оригінальну літературу, ніж перекладати з
російської, яка і так зрозуміла інтелігенції,
праць з політекономії, які все одно не будуть
зрозумілі народу навіть на рідній мові. Одна-
че незважаючи на цей скепсис, Маркович на-
давав своє приміщення, для проведення чи-
тань перекладів. Планувалось Громадою ви-
дати збірку віршів Т. Шевченка для дітей —
«Кобзарик». Для цього О. Русов та Ф. Васи-
левський з женевського видання «Кобзаря»
робили добірку віршів. Книжку мали намір
виготовити на гектографі, який був у розпо-
рядженні гуртка народовольців.

З’язвиилися у Громади і свої прихильники з
числа судівників місцевого окружного суду —
Філоненко, Маркович, Протопопов, Берн-
штейн та інші. Ці люди хоч і не були чле-
нами гуртка, одначе співчували діяльності
Громади і неодноразово брали участь у за-
ходах, таких як. скажімо, роковини Т. Г. Шев-
ченка. Взагалі місцеве судійство та чини по-
ліції» були настроєні вельми ліберальне Не
випадково, що в поліцейському управлінні
служив Іван Тобілевич, який, використовую-
чи. своє службове становище, надавав різні
послуги нелегальним, — таким як Мальова-
ний, котрий кілька разів у 1881—Л 882 роках
відвідував Єлизаветград.
Взагалі Єлизаветградська громада, незва-
жаючи на свою марудну перекладацьку пра-
цю, була настроєна на активну соціальну та
політичну діяльність. Жандарми дали гурт-
ку таку характеристику: «Украинофилы» по
программе не отличаются от народников, а
носящие это название в силу лишь языка, что
подтверждается и «программой вопросов ук-
раинофильских кружков», составленных впол-
не в революционном духе…» . Згадані тут
питання «украинофильских кружков привіз з
собою студент Технологічного інституту Ми-
хайло Васильев. Прибувши на зустріч з ним,-
Михалеви-ч почав прямо розпитувати його
про напрям революційної діяльності петер-
бурзької молоді і знайомитись з привезеною
програмою «питань українофільських гурт-
ків». Цей факт, а також відвідини Мальова-
ним Єлизаветграда, стосунки між ним та Ми-
халевичем у 1883 році, коли останній допо-
магав Мальованому грошима, а Тобілевич —
виправленням потрібних документів, відвіди-
ни Мальованим Петербурга у 1882 році мо-
жуть свідчити про те, що Михалевич і разом
з ним деякі інші члени Єлизавеградської
Громади могли бути залучені Мальованим до
творення української соціально-революційної
партії на федералістських засадах. Не ви-
ключено, що Михалевич міг схилити до цьо-
го І гурток Тарковського, з яким мав регу-
лярні зв’язки. Михалевич передавав через
цей гурток кошти, зібрані Громадою на по-
треби робітничого руху, пересилав їх до Пе-
тербурга, витрачав На придбання забороненої
літератури («Календарик Народной Воли»,
випуск № 1 «Народной Воли», «Развитие на-
родного социализма» Енгельса і т. ін.). Час-
тину зібраних коштів планував Михалевич
направити на підтримку І. Тобілевича, звіль-
неного на той час з роботи і відправленого
на помешкання в село без права виїзду у
1883 році, після того як при арешті Мальо-
ваного при ньому були знайдені документи,
виправлені Тобілевичем.
Наприкінці 1883 року було заарештовано
членів гуртка Тарковського. Зробили трус і
в Михалевича, Русова, Волошинова, Дяченка,
Васильєва та Василевського. У них було за-
хоплено рукописи розділів з політекономії та
переклади на українську мову оповідань ро-
сійських народників,
У Михалевича, окрім того, знайшли ще
кілька рукописів» зокрема «Про історію-
штунд на Півдні», який належав Костянтино-
ві Янковському, студенту з Одеси. Штунда
цікавила останього з соціалістичного погля-
ду, і він збирався вести серед представників
цієї секти відповідну пропаганду. Не виклю-
чено, що на такий вибір могли вплинути ідеї
Овсянико-Куликовського, висловлені в стат-
тях, присвячених сектантським рухам. Після
арештів Михалевича, Русова, Волошинова і
Василевського їх хоча і звільнили, але ви-
слали з міста.
Після’ цієї події український осередок в
€лизаветграді на деякий час завмирає, але
не зовсім. Офіційні документи відзначають
початок нового гуртка приблизно біля 1886
року. В 1891—1893 роках українські діячі
влаштовують тут недільну школу, в якій вчи-
телюють відомий одеський діяч Євген Бори-
сов та майбутній провідник Одеської «Про-
світи» Сергій Шелухін.
ПіслА розгону єлизаветградського гуртка
деякі його члени — О. Русов, О. Маркович,
Ф. Василевський, О. Волошинов та А. Коно-
шенко—опинились в Херсоні. На новому міс-
ці ці люди не припиняли своєї діяль-
ності.,
Одразу ж після приїзду до Херсона зібра-
лись вони на квартирі Марковича для обго-
ворення справи поновлення «українського
альманаху», роботу над яким розпочали ще
в Єлизаветграді. У Херсоні до цього гурту
пристала молода українська поетеса Людми-
ла Олексіївна Березина, відома під псевдо-
німом Дніпрова Чайка. Гуртон зовсім пере-
йшов було до тихої культурницької праці, але
в 1887 році всіх його членів знову спіткала
жандармська кара — їх було звільнено з
роботи, піддано гласному нагляду на два ро-
ки, а Русова та Василевського змусили зали-
шити Херсонщину .

Як бачимо, складання гуртків по різних
містах Півдня України носило випадковий
характер. Термін існування таких громад не
був тривалим, а більша чи менша енергія,
яку вони виказували, була у прямій залеж-
ності від наявності в їх складі значніших
особистостей з Одеської та Київської гро-
мад.
Одначе поруч з такими спорадичними яви-
щами, як громади в Єлизаветграді та Херсо-
ні, у невеличких містечках та селах існува-
ли маленькі гуртки, які складалися з націо-
нальне свідомих представників сільської ін-
телігенції. Існування подібних гуртків не
завжди потрапляло на очі жандармам, і лише
якийсь випадок міг наштовхнути на їх вияв-
лення, як це трапилось, наприклад, з україн-
ською громадою в Олександрії.
У 1891. році поліція отримала з агентурних
каналів інформацію про те, що під впливом
гуртка, організованого у Львові Драгомано-
вим, Бурцевим та Аксельродом, сформува-
лись подібні гуртки і у Харкові, Києві, Оде-
сі, метою яких було ведення пропаганди со-
ціально-революційних вчень. У березні 1893
року зі Львова до Харкова було вислано па-
кунок з революційними виданнями на росій-
ській, українській, німецькій та польській
мовах. У цій справі було заарештовано 15 чо-
ловік, у числі яких був мешканець Харкова
студент Василь Степаненко, у якого при об-
шуку були, знайдені листи від вчительки з
Олександрії Ганни Хіхлін-Мальської. Обшу-
ки торкнулися і цієї особи. У Хіхлін-Маль-
ської були також вилучені листи, з яких жан-
дарми довідались про існування в Олександ-
рії українського гуртка. Ініціатором його
створення був бухгалтер місцевої управи. Ми-
кола Косюра. Крім Хіхлін-Мальської, до гурт-
ка належали: земський санітарний лікар Іван
Козубов, ветеринар Олександр Нікольський,
агроном Микола Васько, церковний регент
Янцарій Зарницький та вчитель Янкель
Шнейдеров. Збори відбувались на квартирі
Косюри. Робота гуртка починалася, як і у
всіх подібних осередках у ті часи, з само-
освіти. Косюра читав «Исторические пись-
ма» Міртова (Лаврова) та статтю Драгома-
нова «Историческая Польша и Великорусская
демократия». Вік присутніх на зборах гурт-
ківців перевищував 30 років. Одній лиш Хіх-
лін-Мальській було 20. Радість юної особи
від причетності до «таємної» і шляхетної, пра-
ці на користь українського народу виразно
проступає крізь рядки її листів. Так, у листі
до подруги Наталі Лебідь вона пише: «…В
Олександрії є кружок українців, куди і моя
милость приналежить. Степаненко зна, бо
він, так як і я, пізнаєм, що у нас багато од-
накових думок і гадок є. У нас одна думка
працювання на ріднім полі — Україні, осві-
чувати яким тільки можна способом темний
чоряий нарід, котрому життя призначало та-
ку незугарну долю» . Про напрямок самоос-
віти Мальська пише далі: «…самое главное
это то, что нас душ 10 собірается у них чи-
тати, ми читаємо тепер «Исторические пись-
ма» Миртова, или Лаврова. Миртов тут го-
ворит о прогрессе, в чем он состоит, какие
личности содействуют прогрессу …не выгод-
но мне оставлять это знакомство с Косюрами
еще и потому, что я, Косюра и еще один зна-
комый согласились между собой заниматься
политэкономией, которая тоже очень инте-
ресная вещь, ибо без политической экономии
нельзя познакомиться с крестьянским вопросом, который составляет главный рычаг в на-
шей идее». Для “того, щоб поширювати в народі національну свідомість, гуртківці
влаштовували українські вистави, роздавали брошури, головним чином з віршами Т. Шев-
ченка, а також відкрили в Олександрії недільну школу. Мальська в листі писала, що
головну складність зі школою робила нестача викладачів, тому що «учителе?! не украин-
цев никакими силами невозможно уговорить заниматься в школе». Під час обшуку у
Косюри були знайдені галицькі газети: «Зоря», «Дзвонок», «Буковина» та «Батьківщи-
на», які, одначе, були пропущені цензурою.
Всі притягнуті до справи гуртківці заперечу-
вали свою участь у якому б то не було то-
варистві і тому, не зважаючи на те, що слід-
чі охарактеризували гурток як такий, «что
имел целью украинофильские революцион-
ные и сепаратистские стремления», абсурд-
ність подібних звинувачень була очевидною і
для жандармів. Справу закрили, а члени
Олександрійського «нелегального» гуртка від-
булись легким переляком.
З початку XX століття кількість україн-
ських осередків у південних містах України
зростає. Крім Одеси, Є. Чикаленко вказує
на. існування громад у Єлизаветграді, Умані,
Херсоні, Ананьєві. На базі цих громад після
17. жовтня 1905 року створювались «просві-
ти». Одна з найбільш помітних на Півдні
після Одеської була Миколаївська «Просві-
та», організатором і душею якої був видатний
український історик та композитор Микола
Миколайович Аркас. Миколаївська «Просві-
та» виникла значно пізніше від Одеської —
у 1907 році. Статут товариства передбачав:
«§ 1. Товариство має на меті допомогти роз-
воєві української культури і першим чином —
українського народу, його рідною мовою, пра-
цюючи в Миколаєві; § 2. Для цього товари-
ство має: а) видавати книжки, журнали, ча-
сописи і т. ін. українською мовою; б) запро-
вадити свої книгозбірні, музеї, читальні, кни-
гарні і т. ін,; в) впоряджати публічні лекції
і відчити, загально-просвітні курси, спектаклі,
літературно-музичні вечори, концерти’і т. ін.;
г) призначити стипендії, заводити школи, бю-
ро праці, просвітні і добродійні заклади; д)
оповіщати конкурси і премії за найкращі тво-
ри письменства, умілості та ін.».
Відкриття «Просвіти» було присвячене ро-
ковинам Т. Шевченка. На день відкриття
товариства до нього записалось понад 100
чоловік. На святі відкриття Аркас виступив
зі вступною промовою, де були такі слова:
«Усі народи більш-менш мали спроможність
здобувати собі освіту на своїй рідній мові,
клопотались за розвиток своєї національної
культури. Над нами ж, українцями, важким
гнітом на протязі більш століття лежала за-
борона рідного слова. За те, що ми з’являє-
мо з себе самостійний яарод, що ми маємо
свою історію, що ми переживали свої окре-
мі важкі історичні часи, ми не мали права
не те, що прилюдно балакати, а навіть мис-
лити, а як траплялись такі люди, яким не
сила була ховати в собі національні почуття
і вони виривались в них па поверх правди-
вим словом, то їх, як. наприклад Шевченка
і інш., скоро приборкували, і усе знову за-
мовкало на довгий час» . Масові культур-
но-освітні заходи миколаївської «Просвіти»
здійснювались, як правило, завдяки високо-
му особистому авторитету серед громадськос-
ті міста її керівника, з чим змушені були ра-
хуватися місцеві можновладці. Після ж смер-
ті М. М. Аркаса у 1909 році «Просвіта» за-
знала сильних утисків і врешті-решт мусила
щезнути після заборони царатом українських
просвітянських організацій.
Підсумовуючи, можна зазначити, що, крім
Одеси, в інших містах Південної України
громади не мали сталого характеру. Вони ви-
никали і щезали залежно від зовнішніх об-
ставин. В значній мірі їхня діяльність визна-
чалась впливами Одеського та Київського
національних центрів, представники яких час-
то і були ініціаторами Їх створення. Україн-
ські організації південних міст не були чи-
сленними, їхня увага зосереджувалась голов-
ним чином на культурницькій роботі, лише
Єлизаветградський гурток 1880—1883 рр.
проявив ширший інтерес до політичних справ.
Слід визнати, що громадський рух в цілому
не набув надто потужного розмаху, хоча й
відіграв певну роль у пробудженні національ-
ної самосвідомості українського народу.
На початку свого існування Одеська грома-
да переважала всі інші своїм соціальним спря-
муванням. Її панівною ідеологією був соціалізм
Одначе на початку XX століття вона стає
значно національнішою за змістом і навіть
«націоналістичнішою», а за. політичними упо-
добаннями — значно правішою ніж, скажімо,
Київський осередок. Іван Луценко, Іван Ли-
па, Сергій Щелухїн, Андрій Ніковський —
провідники ,- Громади XX століття — не впису-
ються в ряди соціалістів, подібних до В. Вин-
ниченка, вихованого на ідейному грунті, що
панував у Києві на початку століття. Грома-
да сприяла розвиткові українознавчих студій
в Одесі. Цінними здобутками на ниві украї-
нознавства були історичні розвідки Комаро-
ва, Шелухіна, Андрієвського, бібліографічний
показник української літератури та словник
української мови Комарова.
Велике значення для пробудження націо-
нальної свідомості в Одесі та ознайомлення
населення з кращими здобутками національ-
ної культури мала діяльність «Просвіти».
Складними були стосунки Громади з вла-
дою. В 70-х роках репресії щодо гуртка ста-
ли наслідком революційних зв’язків членів
Громади та нелегальна діяльність. Націо-
нальний характер гуртка не дуже цікавив
жандармів. Натомість з плином часу підоз-
ри охранки викликає саме національний ха-
рактер діяльності Громади; Ставлячи різно-
манітні перешкоди перед товариством, уря-
довці зуміли сильно загальмувати як розвій
самої організації. Громади, так і весь укра-
їнський національний рух. Слід визнати, що
політика царату в придушенні національного
руху в Україні була досить ефективною І
досягала мети. Однак, незважаючи на умови жорстоких утисків і сковування ініціативи.
Громади внесли свій вклад у розвиток національної науки і культури, у пробудження
національної свідомості на півдні України.

Страницы: 1 2 3 4 5 6 7

Ваш відгук

Сторінки

Рубрики

Пошук

Мітки

Архів

Листопад 2017
П В С Ч П С Н
« Бер    
 12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930  

Підписка

  • Цікаве