Остап Вишня. “Оповідання”

співробітники Українбанку можуть чарувати людей майстерним читанням
творів. Особливо, коли ці співробітники такі, як Шумський.
Я розповів Юрію Васильовичу про те, коли і при яких обставинах я про
нього почув, і додав:
– Отепер я шкодую, що не поїхав до Херсона і не почув, як читає мої
твори співробітник Українбанку. Юрій Васильович засміявся:
– Це діло можна поправити. Шумський і тепер читає ваші твори. І він
таки їх вам прочитає. Одного тільки не буде: тепер їх читатиме не
співробітник Українбанку, а артист Державного українського драматичного
театру.
Читав мої твори Юрій Васильович, спасибі йому, так, що після його
читання хотілося ще писати.
А от разом виступати з Шумським зовсім не хотілося, бо читати свої
речі самому чи до Шумського, чи після Шумського просто було і боязко і
соромно…
Читаєш і думаєш:
– Такого чортбатьказна-чого понаписував! Язик за зуби зачіпається!
А як читає Шумський, слухаєш і носа вгору:
– Дивись! Ні… Нічого… Слухати можна!
– Великим майстром художнього слова був Юрій Васильович Шумський.
Особливого якогось, притаманного тільки Шумсько-му, забарвлення
набирали в його виконанні твори Шевченка, Коцюбинського, Тичини,
Рильського, Сосюри, Малишка, Воронька та інших наших письменників і
поетів.
Як ніхто, умів він читати сатиричні та гумористичні речі.
Читав Шумський дуже просто, без притисків, без натисків, а от в отій
саме “простоті” була і глибина, і широчінь, і опуклість, і найтонші
барви виголошуваного ним слова.
Читав Юрій Васильович по-різному: і в образах дійових осіб оповідання
чи вірша, чи байки, і у виявленні свого ставлення до, виголошуваної ним
події або ситуації.
Коли він читав, приміром, “Зенітку”, ви бачили перед собою діда
Свирида, хоч ніякого гриму на Шумському не було: і голос в артиста був
старечий, дідівський, хитрувато-лагідний голос мудрого діда, і постать у
його була дідівська, а як декламував він Тичинине “Я стверджуюсь, я
утверждаюсь”, голос Шумського гримів силою, металом, артист на очах
виростав, більшав, ширшав:
– “Бо я – народ!” Чудесно читав Шумський! А чому чудесно? А тому, що
художньо! І любили ж Шумського і глядачі, і слухачі! Я не знаю
“аматорського” періоду акторської роботи Ю. В. Шумського в Херсоні, хоч
і тоді він уже, як бачите, захоплював слухачів читанням творів, а Одесу
Юрій Васильович завоював одразу.
Шумський знайомив мене 1927 року з Одесою. Де тільки ми з ним не
ходили! І в порту, і на Молдаванці, і на Пересипу, і були в якихось
катакомбах, купували свіжу скумбрію на базарі, і скрізь-скрізь-скрізь,
де появлявся Шумський, скрізь і всюди лунало:
– А, Юрій Васильович!
– Привіт товаришеві Шумському! А то просто:
– Юра! Юрко! Юрочко!
На базарі, на вулицях чулося:
– Шумський пройшов! Наш Шумський іде!
Це був 1927 рік. Шумський працював в Одесі всього тільки другий рік,
і таке визнання, така любов!
А Одеса за свій вік чимало кого бачила й чула у своїх театрах!
Потім Шумського полюбив Харків, потім – Київ, потім – Україна і,
нарешті, весь Радянський Союзі

IV

Я не збираюся писати біографії Юрія Васильовича
Шумського, не входить у моє завдання розбирати його творчий шлях та
роботу над сценічним образом…
Мені хочеться теплим словом згадати чудесного артиста, душевну
людину, вірного товариша і прекраснодушного, веселого, дотепного
сотрудовника, людину-друга, з якою доводилося частенько зустрічатися, бо
життьові шляхи наші, спасибі долі, так чи інакше перепліталися в роботі,
і в часи відпочинку – чи то на полюванні, чи на рибальстві…
Шумського як артиста й майстра художнього слова знали і любили багато
людей: може, сотні тисяч, може, мільйони…
Бачили його на театральних виставах, дивилися на нього в кіно й по
телевізору, слухали в численних радіопередачах.
Од нього пішли геть чисто по всенькому Радянському Союзу Галушчине “у
курсі дєла” й Романюкове “ка-тегоричеським путьом”.
Його бачили Городничим і Жадовим, Богданом Хмельницьким і Платоном
Кречетом, маршалом Васи-левським і генералом Ватутіним, Борисом
Годуновим і Єгором Буличовим, професором Буйком і професором
Світловидовим (“Дніпрові зорі” Я. Баша), Кармелюком і Швандею, Галушкою
і Романюком…
Я не знаю, скільки ролей за своє життя грав Ю. В. Шумський, але
лічаться вони, розуміється, сотнями.
В цих ролях, в цих образах бачила його сила-силенна людей…
Але був іще й інший Юрій Васильович Шумський…
Шумський без гриму і без вірша чи оповідання на устах, Шумський в
колі друзів у шатрі на березі Дніпра або схилившись з вудочкою над
Дніпром чи над ставком, або з рушницею в лісі чи під величезним ожередом
соломи серед степу…
Побачили б ви тоді його променисті великі сірі очі з весело-лукавими
чоловічками, його чарівну посмішку, почули б його теплий, ласкавий
оксамитовий голос.
Там би, на природі, – а природу Шумський любив ніжною любов’ю! – ви
дізналися, що отак саме, як він у Галушці, так самісінько говорив: “У
курсі дєла” такий чи такий селянин, і з якого той селянин села, і з
якого він району, і з якої області…
Ви б там почули, що “категоричеським путьом”, отак точнісінько, як
Романюк у “Калиновім гаю”, промовляв голова комнезаму (ім’ярек)
Херсонської губернії. І про село б ви взнали, де він головував, і
скільки в того голови було дітей, і коли саме він наказував:
– Категоричеським путьом! І точка! Юрій Васильович читав на концертах
уривок із “Fata morgana” Коцюбинського. І він би вам розказав, де, в
якій саме пивній він пив пиво з Андрієм Воликом.
Ви б падали зо сміху, коли Юрій Васильович, повертаючись з вами з
полювання, сказав, що в оцій пивній йому пива не дадуть, устав з машини
і на ваших очах зробився раптом п’яніший від чопа.
І коли він зайшов у пивну і “потребував” пива, переляканий продавець
(не знаючи, розуміється, хто перед ним) не тільки не дав йому пива, а
почав виштовхувати з пивної…
Ми помирали зо сміху.
Так, що називається, моментом він умів перевтілюватися.
Останні роки Юрій Васильович хворів на серце. Але й хворий він завжди
просив нас:
– Як їхатимете на полювання, візьміть і мене: я хоч постою в лісі…
І він з нами іноді виїздив…
Одного разу приїхали ми на поле, повиходили з машини і пішли ріллею
витоптувати зайців.
Юрій Васильович пройшов метрів двісті, став і промовив сумно:
– Ні, не бігати вже мені за зайцями!
Повернули ми з ним до ожереду соломи (зайці, між нами кажучи, і від
мене вже значно бистріші) та й посідали під соломою.
Молодші товариші порозбрідалися по ріллі. До нас понаходили шофери,
поприбивалося кілька місцевих мисливців. Юрій Васильович розповідав нам
різні “історії” із свого многотрудного життя… Мисливці й про полювання
позабували… Скільки він бачив у своєму житті! Скільки пережив! І все
бачене він вбирав, як губка… І все те бачене в народі, він, як
художник/перетворюючи, віддавав народові в неповторних художніх
сценічних образах.
А щодо художнього перетворення він таки справді
був “у курсі дєла”…
Істинно народний художник, народний артист! “Категоричеським путьом”
- народний!

Страницы: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22

Ваш відгук

Сторінки

Рубрики

Пошук

Мітки

Архів

Листопад 2017
П В С Ч П С Н
« Бер    
 12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930  

Підписка

  • Цікаве