Марко Кропивницький. “Пошились у дурні”

Писар. Ви-бо не перебивайте, а слухайте готового! Воно зараз піде
далі… “Шановний господине! Зви-няите, што так довго не одписував до
вас об ваших ділах, касательно жениха…”
Кукса (озирається). Читайте, будь ласка, нишком. я не глухий!
Писар (чита). “…Касательно жениха, потому што не мав Бремені!..”
Кукса. А якщо й справді йому було ніколи? Конешне, мушу вибачити!
Писар. Я, кажеться, здеру з вас проти возвишеної вдвоє!..
Кукса. За що?

Писар. За многоглаголаніє!
Кукса. Мовчу, мовчу!
Писар (чита). “Ну, одначе, тепера подаю вам дорогу звєстку: на етом
тижневі, когда не в суботу, так небезпременно у неділю…”
Кукса. Сьогодні субота!
Писар. Єй-богу, я полізу до вас у кишеню за воз-вишеною таксою.
(Чита). “…У неділю приєдить парниш-ка, жони моєї сродник, на оглядини
до вас. Хоч вон вже і в літах, і із себе на виду непоказной, но, одйаче
ж, хвундаментной чалавєк і порадошний гаспадін. Зумійте тілько прийнять
його в настоящім хвасоні, і дщерь ваша, Орина Максимовна, возьмуть себе
в первоє преді-словіє превосходноє щастіє, і отсюда возникнеть любов і
прочеє…”
Кукса. Подай, господи!
Писар. Ну, та й язик же у вас!
Кукса. Мовчу, мовчу!
Писар (чита). “Може, йому прийдьоть у второє предисловіє прикинуться
убогим і одягнеться вон не по-благородному, а по-бєдному, то ви не
внімайте на етот хвакт своєго обращенія…”
Кукса (крізь зуби). Подай, господи!
Писар. Чи ваш язик може понімать яку-небудь дисципліну? (Чита).
“Желаю вам от усєх моїх совбкуп-них чувствій хорошо на веселії гулять і
нас часто вгощать. Совітую не откладувать етого діла у продолжи-тельний
ящик, везти у той же день до вінця, і слава богу…”
Кукса (по паузі). Амінь?
Писар. Амінь. О, тепер можете розглагольствоват скольки желаєте. .
Кукса. Амінь! Ій-богу, зараз оце і до попа побіж і договорю його.
(Убік). Слава тобі, господеві, діждав ся!.. (До писаря). Милості просю і
вас на весілля!
Писар. Благодарим за вніманіє! Так как же, раз| ви завтра думаєте їх
і звінчать?
Кукса. А що ж тут довго откладувати? Якп можна, то й сьогодні!..
Писар. Оце ж і по листові. А від кого він, ви дог дались?
Кукса. Від Лахтійона Хведоровича, з города?
Писар. Так і тут обознача: “Від Лахтійона Хвед<3 ровича, з города”.
Ну, до свіданія з вами! (Іде).
Кукса (хова листа). Ну, тільки я вам скажу, щ| за такого куценького
листочка не варт було платиті гривеника! і
Писар. Не велик, кажуть, червінчик, та дороги<| Зате ж зятя багатого
придбаєте. |
Кукса (оглядається). Будь ласка, не гомоніть! А хіба мені моя дочка
обридла? Легко, думаєте, мен? буде розставатися з нею? Ви понімаєте, що
таке діти задля батька, котрий ними втішається, ними пишається, живе
ними, диха ними.”. Котрий, котрий… (Убік, ідучи ‘в хату). Слава тобі,
господи! Так і чую, як мені від серця відлягло; на душі так якось весело
стало, мов весняна вода прибува на лотоки, неначе величезний лантух з
пшеницею зсунувся з плечей… Коли б тільки він^ согласився швидше їх
повінчати! Так нехай хоч і дваї дцять п’ять карбованців загне-заплатю!
(Пішов).
Писар. Треба-нада буде сповістить .Василя, ш^ наша політика,
кажеться, вже кипить!

ЯВА 10
Дранко і писар.
Дранко (балака сам з собою). Я таки зразу догаї дався, що це від
Лахтійона Хведоровича. Піп до мене дуже прихильний, то він мені їх
завтра або сьогодні| звінчає! Паламар каже, що можна хоч і сьогодні
звін-1 чати, аби документи були чистоплотні! (До писаря). А, ви ще тут?
Писар. Дожидаю од вас резолюції нащот рубля серебра.
Дранко. А, які-бо ви! Отже я добріший від вас.
Писар. Любопитственно.
Дранко. Милості просю завтра до мене на весілля!
Писар. Благодарю! (Убік). І тут діло закипа. Це одна статья, а за руб
серебра три дні вам на розмишленіє. До свіданія!
Дранко. Тільки ви сусідові ані словечка.
Писар пішов.
Сьогодні або завтра жених прибуде! Спасибі Лахтійо-нові
Хведоровичеві! Пише, щоб я скоріш їх звінчав! Мотнусь оце зараз до попа!

ЯВА 11 Кукса і Дранко.
Кукса (йдучи з свого двору і не бачачи Дранка, тихо приспівує і
притопує).
І по хаті тини-тини, І по сінях тини-тини, Вари, жінко, лини!..
Дранко (побачивши, що Кукса танцює, приспівує і собі).
І по хаті тупу-тупу, І по сінях тупу-тупу,-Вари, жінко, крупу!..
Кукса (уздрів Дранка). Чого це ви, сусіде, так радієте?
Дранко. А вас яке лихо розносило, що танцюєте?
Кукса. Хіба ж то я танцював? Я утоптував ось-Дечки землю, бачте,
якась чортяка покопирсала?.. Певно, капосні діти у хаток грались або у
горобця…
Дранко. А мені здалось, що ви танцюєте, я й подумав собі: ану,.піддам
сусідові охоти! . Кукса. Та чи нам же танці на умі?.. Об спасенії ДУШІ
треба думати!
Дранко. Чи не до вечерні зібрались?
Кукса. Еге!
Дранко. У яку церкву?
Кукса. До Спаса! Велів конячину запрягти… Дранко. А я піду до
Пречистої. Ох, гріхи, гріхиі| Кукса. Іменно, що гріхи! Здається, і
живемо по-божому, і в церкву вчащаємо, і постів додержуємо… Чі ви
понеділкуєте? і Дранко. Аякже, вже третій рік. | Кукса. А я шостий!.. А
під старість все-таки нібі чуєш, яка сила гріхів за плечима!.. Як після
доброї зими води у ставок напре, що аж греблю рве.
Дранко. Еге, так і чуєш, як пригина тебе до землі, як добрий лантух з
земляним вугіллям!
Кукса. От часом кузочку манесеньку наступиш ногою і задавиш її
ненароком, а воно й то гріх! (Дає понюхати). І цього зілля, кажуть, гріх
вживати… А ми все таки вживаєм…
Дранко (нюха). Аякже! Я чув від одного дяка, що, каже, на тім світі
нечиста сила, замість цієї погані буде тобі у ніздрі запихати
чемерицю…
Кукса. Мені один салдатик розказував… гвардійон він, значиться, був
вже аж двічі на Ахтонській горі… так каже, що… каже: “Гріхи наші -
да й тольки!..”
Дранко. Прощавайте до якого часу!
Кукса. Ходіть здорові! Може, вас чим зобидив сьогодні, то простіть
мене!
Дранко. І мене простіть!
Кукса. Бог простить! Знаєте, живемо по сусідству не можна, щрб інколи
не посварились… Собаки, і ті гризуться… або горщик з горщиком в печі
стовкнеться і розіб’ється…
Уклонившись, пішли.

ЯВА 12
Василь, Антон, потім Горпина і Оришка.
Василь (регоче, хапаючись за боки). Бачив, бая чив, Антоне, як наші
хазяїни мало не подуріють з раЦ дощів? 1
Антон. Від чого ж то?
Василь. Послі, послі розкажу. От так штукерія буде!..
Антон. Ой, не радій заздалегідь! Одначе поки там що, а тепер наша
воля! (Гука). Оришко! Мерщій сюди! Гукай на Горпину!
Василь. Горпино, моя рибонько, скорій іди!
Оришка (вбіга). Чого це батько так рано поїхали до церкви, ще й до
вечерні не дзвонили?
Горпина (вбіга). Чого це так рано сьогодні пошабашили роботу?
Василь. Ох, які ви, дівчата, цікаві!
Антон. Старим богу молитись, а молодим веселитись!
Співають. Антон,Васильідівчата.
Тепер нам воля, Тепер нам роздолля,- Гуляймо ж, співаймо, Доки
щастить доля!
Дівчата.
Ой як же любенько Б’ється серденько, Сміється й радіє, . З кохання
мліє!
Всі.
Тепер нам воля, Тепер нам роздолля,- Гуляймо ж, співаймо, Доки
щастить доля!
Антон і Василь.
Дівчино-серденько, Любімось вірненько, Кохаймось довіку Без міри, без
ліку!
Всі..
Тепер нам воля, Тепер нам роздолля,- Гуляймо ж, співаймо, Доки
щастить доляї
Завіса

ДІЯ ДРУГА
Левада. Верби і лоза, річка. Ніч.

ЯВА 1

Горпина і трохи згодом Василь.
Горпина (виходить і придивляється). На сил батько заснув! Чого це він
такий веселий повернувся вечерні, мало не танцював? “Одягайся,- каже,-
завтр в найкращу одежу та сподівайся до нас дорогих гос тей!” – “Яких?”
- питаю. “Сама побачиш!” І довго вс щось натякав таке, але я
нічогісінько не розібрала. Вс якісь шуточки, аж обрид мені!..
Ледве-ледве улігся спа ти. Я таки, щоб запевнити себе, чи й справді
заснуї взяла соломинку та й полоскотала його по щоці, а ві хоч би тобі
вусом моргнув,- хропе!.. Що ж це ні Антс на, ні Оришки нема, і Василь
десь запропастився? (Сіда на пеньок і співа).
Світи, світи, місяцю, І ти, ясна зоря, Просвіти доріжку, А де мила
моя. У чистому полі Там шовкова трава, Гей, там дівчина косу Та й
розчісувала!
(Гукає). Гу-у! Оришко, гу!
Там дівчина косу Та й розчісувала, Сестрицям-подружкам
Переказувала…
(Знову гукає)
Сестриці-подружки, Ви кайтесь по мені, Не доймайте віри Та
козаченькові.
(Знову гукає)
Що ж це й справді ніхто не йде? Самій якось аж ніби сумио сидіти.
Гу-уІ Чого це Василя так довго нема? Де він запропастився? А може,
де-небудь притаївся та дожидає моєї звістки? Чудний парубок! “Як часом
я,- каже,- не одкликатимуся на твій голос, то знай, що то означа, що
хто-небудь за нами зорить; тоді нявкни, як кішка, і я зараз з’явлюсь!..”
Ану-ну, чи відкликнеться, чи з’явиться?.. Няв, няв, няв! Ні, не чуть!
Де ти, миленький?
Василь. Няв, няв, няв! Горпина. О, відкликається!
Голуб сизенький! Василь (крадеться левадою).
Я тут, Горпино! Я тут, рибчино, До тебе лину, Моя єдина!
Василь і Горпина (разом).
Як мені любо, Серденько моє, Які ж ми щасливі Тепер обоєї
Без тебе, серце, І світ не милийі
Моєму коханню Немає міри!
Василь і Горпина (разом).
Як мені любо, Серденько моє, Які ж ми щасливі Тепер обоє!
Горпина.
Моя ти думко, Щира дружиної
Василь..
Дай приголублю Мою єдину!
Василь і Гор пияа (разом).
Як мені любо, Серденько моє, Які ж ми щасливі Тепер обоє!
Василь. Моя ти рибонько, моя утіхо, моє ти ясне сонечко!
Горпина. Справді? Мабуть, таке ясне, що аж в очах темніє? Тобі б все
тільки аби цілуватись та голубитись; а ти й не знаєш, що завтра, либонь,
якесь мене лихо чекає? А казала тобі скільки разів: утечемо та нишком
звінчаймось! А ти все: “Боюсь, боюсь!..”
Василь. Завтра нас, може, щаслива доля, чекає, а не лихо! Завтра, як
то кажуть, бабка ще надвоє ворожила!
Горпина. Як? Що таке?
Василь. А таке, що ото я таку підвів машину, що твій батько і Кукса
мало з радощів не подуріли!
Горпина. Яку машину?
Василь. А що, цікаво? От ти мене раз поз раз упрікала, що я
полохливий і несміливий, ану, нехай хто сміливий таку штуку вигада.
Горпина. Та кажи ж бо швидш, що таке? ‘Василь. Кортить? Отже й не
скажу!
Горпина. Скажи! Я тебе поцілую.
Василь. Еге, тепер вже й “поцілую”! От ти все на мене, що я
полохливий та несміливий!..
Горпина. Ну, на те, щоб кого обдурить, не великої смілості треба!..
Василь. Еге, розказуй! Ну та й штука ж буде! (Регоче).
Горпина. Та чого ж ти так радієш?
Василь. Як чого? Я вже знаю чого! Як тільки діло піде й до кінця так,
як воно тепер вже наклюнулось, тоді ти вже певно будеш моєю!
Горпина. Як то буду твоєю? А як я ще, може, за тебе не пїду?..
Василь (з ляком). Як? Та ти ж… Горпина. Божилася, що піду? Так що
ж?.. А тепе-’ па от не хочу, не хочу- та й тільки!..
Василь (з жаху не може промовить). Так ти мене… Г орлина. Ану
заплач! Чого ж ти не плачеш? Василь. Так ти ось як? Та ще хочеш, щоб я й
заплакав? Та не діждеш же ти цього!.. Будь же ти…
(Хлипа).
Горпина. А далі що? Чого ж ти замовк? Василь. Ні, не замовкну! Будь
же ти анах… Ні, не хочу я тебе проклинать! Що ж з того прокляття? Ну,
любила, доки любий був! Прощай, Горпино, тільки ж ти мене й бачила!..
Горпина (хапа його за руки). Куди ж ти? Василь. Не бійся, не кинусь в
річку і на гілляці не почеплюсь! Ти, може, цього іменно й хотіла б?
Одійди ти від мене, зраднице! (Хутко йде).
Горпина. Василю, Василечку! Постривай-бо, вернись! Ще, може, й
справді в річку кинеться або на гілляці повисне?.. (Побігла).

ЯВА 2 Дранко вибіга з дубиною.
Дранко. Чув я, чув своїми вухами, що отут вони співали! І що то Антон
з моєю Горпиною, то я готов жменю жужелиці проковтнуть!.. Ну, коли б
мені його впіймать!.. (Пішов крадучись).

ЯВА З Антон (співа за лаштунками).
Туман, туман по долині, (2) Широкий лист на калині, (2) А ще ширший
на дубочку, (2) Кличе голуб голубочку!.. (2)
(Виходить). Що воно за знак, що Оришки й досі нема? Вже давненько й
світло погасили, а її нема та й нема! (Вийма сопілку і грає жалібної).
Щось і сопілка гарчить, неначе похряпана! На бур зовсім погано йде. Ну,
нехай же вона сьогодні не вийде. Битиму, єй-богу, битиму! Так оддубасю,
як то їй і не снилось! Я не подивлюсь на тебе, що ти багатирська дочка.
Е, ні, ти ще постривай над босим сміятись! Цей босий завдасть тобі
такого чосу!.. Знає ж ідолка, що люблю її, як душу. Знає, що пропадаю за
нею, як… А може, старий ще не спить? Що воно за знак? Яка причта-не
розберу… (Грає веселої). Щось неначе шелестить… (Придивляється).
Вона, єй-богу, вона! (Присів за кущем).
Лину до тебе, Моя дівчино!
Антон і Оришка (разом).
О, як же любо Серце забилось, Як мої очі З твоїми вздрілисьі

ЯВА 4
Оришка.
Оришка (співа).
Небо синіє, аж очі вбирає, Зорі навколо чудово блищать, Онде і місяць
із-за верб виринає, Що ж соловейко не почина лящать?
Як тихо навколо, Як страшно і дивно!
Сумно і страшно тут в самотині, Немов у лісі я заблудилась, Чого ж
так довго забарилась Горпина, Он вже й вечірня зірочка з’явилась,
Як тихо навколо, Як страшно і дивно!..
Антон і Оришка.
Оришка (іде полохливо). Отже, єй-богу, нема його! Може, розгнівався,
що я так довго не приходила,’ та й пішов? Коли ж батько й досі не
сплять… (Співає тихо).
Де ти, Антоне, Мій ти соколе? Прибудь хутенько, Моє серденько!
Антон (підійшов).
Я тут, Орисю, Я тут, рибчино,
Антон.
Оришка.
Антон.
Пригорни ж щиро Свою кохану!
Моя ти доле, Мій ти талану!
Без тебе, орле, Сумую дуже!
Тепер про горе Вдвох нам байдуже!
Антон і Оришка (разом).
О, як же любо Серце забилось, Як мої очі З твоїми вздрілись!
Оришка.
Антон.
Як я щаслива В годину цюю!
Я від кохання Серця не чую!
Оришка.
Нема вже в серці Ні смутку, ні горя.
Антон.
Дай поцілую Твої очі-зорі!
Антон і Оришка (разом).
О, як же любо Серце забилось, Як мої очі З твоїми вздрілись!
Оришка. А що, ти дуже гнівався, що я так довго’ барилась?
Антон. Тепер вже прохолонуло. Оришка (сміється). А дуже кипіло? Антон
Як у пеклі!

ЯВА 5 Ті ж і Горпина з Василем.
Горпина (підкралась до їх). А тпру-тпрус!
Оришка (з ляком). Ой леле!
Антон. Це Горпина дуріє!
Горпина (тягне Василя за руку). Люди добрі, подивіться на оцього
сича! (Регоче). Чи ви його бачили коли таким?
Антон. Що це з тобою, Василю?
Горпина. Вони, бачте, розгнівались, що я з ними пошуткувала!.. Ну ж
бо, засмійся! (Шарпа його). Та за-смійся-бо!
Василь. Ну, та що з того? (Усміхається).
Горпина (плеще в долоні). Таки на своєму, на своєму поставила!
Василь. Радій.
Антон і Оришка. Що ж таке трапилось?
Василь. Ат, сказано: кручена вівця!..
Горпина (регоче). А таки на своєму поставила! Таки розказав мені все
дочиста.
Василь (сміється). Колись і моє буде зверху! Горпина. Дожидайся!
Чути шелест.
Антон. Мовчіть! (Придивляється). Стійте, щось крадеться через леваду!
Оришка. Ой лелечко!.. Чи не батько?
Горпина. Я не боюсь, хоч би й батько!
Антон. Втікайте, дівчата, в кущі! А ти, Василю, іди сюди.
Дівчата ховаються.
Якщо це твій або мій хазяїн, давай помнемо їм добре боки!
Василь. Ні, краще й ми втікаймо!
Антон. Дурний! Чого ти боїшся? Насунемо шапки на очі, то й не пізнає,
та давай пополупим добре… Приляж!
Прилягли трохи оддаль.

ЯВА 6
Ті ж і Ничипір.
Ничипір (придивляється). Куди ж це я забрів? Це, мабуть, мара мене
воде! Свят, свят, свят!.. Я й бачив, що щось все мені дорогу перебігало,
неначе кіт або тхір!.. Та де ж це шлях? (Придивляється). Сказать би,
п’яний, а то тільки дві чарки випив з кумом Петром, ще тільки сонечко
звернуло на спочивок… Левада, чи що? Дядина мені казала колись, що як
заблудишся, то мерщій переверни сорочку коміром назад та читай “Да
воскресне бог”, то зараз і виведе тебе на шлях!
Антон. Це щось не з наших!
Василь. Щось чужостороннє!
Ничипір. І не пив же багато!.. Дві чарки тілько і сьорбнув, а
памороки так забило, що нічого не розчо-лопаю. Вже, мабуть, скоро і
північ, а я все блукаю! О, щось ніби котиться, куценьке та чорне!
Антон і Василь (перепинили його). А хто це такий?
Ничипір. Братики, голубчики, пустіть мене, єй-богу, я не злодій!
Антон. Хто ти такий? Зараз признавайся!
Ничипір. А хто його зна, я й сам тепер не знаю, хто я!
Антон. Та відкіля ж ти?
Ничипір. Я відкіля? Відціля ж таки, з Іванівни!
Василь. З якої Іванівки? . Ничипір. З якої Іванівки? З нашої, з ції
Іванівки!
Антон. Це з тії, що біля Ревуцького?
Ничипір. Так точно!
Антон. Чого ж це тебе аж сюди, за п’ятнадцять верстов, занесло?
Ничипір. Ого-го! П’ятнадцять верстов? От анахтемська мара, аж куди
затирила!..
Василь. Яка мара? Та чи ви при своїм умі?
Ничипір. Мара? Чорненьке таке, котиться попереду!..
Антон Чи ти не божевільний часом?
Ничипір. Об тім я достомітно не звестен! Видите, випив я з кумом
Петром дві чарочки і вийшов, ще тільки стало сонечко спочивать…
Василь. Та ви-бо розкажіть нам товком, що з вами трапилось?
Ничипір. Стривайте ж бо! Кажу ж вам настоя-щим товком: випив я дві
чарочки з кумом Петром, ще тільки сонечко стало спочивать…
Антон і Василь. Та це вже ми чули. А далі що?
Ничипір. Ну да, ну да!.. Значить, випив я дві чарочки з кумом
Петром… І був у шинку ще той, що позаторік… ось, як-бо його?.. Ну,
що у Степана, Сьомового зятя… його хата зараз коло греблі!.. Як
перейдеш греблю, а вона в вічі тобі тиць!..
Антон. Та чи не конокрад ти, що так плутаєш?
Василь. Бог зна що, Антоне, ти говориш. Придивись на нього, хіба він
схожий з конокрадом?
Антон. Та він і справді чи не божевільний?
Ничипір. Отак було вже раз зо мною торік, якраз на Великдень!.. Стало
бить, теж так: випив я дві чарочки з кумом Петром… не більш не менш…
Василь. Слухай, Антоне! Оце, по-моєму, якраз такий чоловік, як нам
треба. Ні він нікого тут не зна, ні його не знають.
Антон А що ти думаєш? І справді! От буде куме-дія так кумедія!
Ничипір. Може, вам треба на що лихе, то шукайте собі дурнішого і…
Василь. Та ні! Ми не такі люди, щоб вас на лихе підмовляли.
Антон. Дівчата! А йдіть сюди, годі вам ховатись!
Оришка і Горпина (підійшли). Хто це?
Ничипір простягає їм руку.
Василь. Не придивляйтесь, бо не пізнаєте! Це чоловік чужосторонній.
Ничипір (“Зо дівчат). Здалеку… Але як воно. сталося оце діло, то й
не розберу… Чудасія! Сказать би, п’яний був, а то зрозумійте: тільки
випив, сказать, дві чарочки з кумом Петром, тільки ще сонечко сіло… .
Антон. Ходімо відціля, бо тут небезпечно, та там вже до ладу про все
побалакаємо!
Ничипір. Сторія, та й тількиї.. Ну, нехай би був п’яний!.. А то випив
дві….
Оришка (до Антона). Та ви товком нам скажіть:що це ви затіваєте?
Антон. Нехай тебе покортить… Ходім, ходім!
Ничипір. Кажу ж вам товком: випив я з кумом Петром… .
Антон, Ничипір і Оришка пішли.

ЯВА 7 Горпина і Василь.
Василь. От ти все казала, що я несміливий та плохий, а от бачиш, вже
діло наше кипить!
Горпина. Цяця, цяця! Дай я тебе погладю по головці!
Василь. Гладь цуцика, а я людина!
Горпина. Ти ж мій цуцик! (Регоче).
Пішли.

ЯВА 8
Дранко (іде, зігнувшись, з дубиною). Щоб мені молотка не вдержати в
руці, щоб мені не довелось ніколи приварити п’ятки до коси, щоб мені
ніколи не загартувати кресала, коли я знов отут не бачив Антона своїми
очима вже з сусідовою Оришкою!.. Це той, про котрого Кукса каже, що
ненавидить бабського кодла… Добре ненавидить!.. Ну, та й посміюся ж я
з сусіда! Що то не Василь, то я певен, бо Василь пішов до брата свого,
ще звечора одпросився! Ну, коли б я їх упіймав, взяв би Антона за чуба,
а Оришку за коси та й привів би до сусіда, щоб потішився ними!..
Стривай, щось іде… (Присіда).
ЯВА 9 Кукса і Дранко.
Кукса (ідучи, тихенько співа). “Ой не спиться, “е лежиться, і сон не
бере…” Щось не спиться! Коли б швидш світало, ніяк не діждусь того
ранку. Неначе щось там на небі загальмувало ніч та й задержує на місці,
як воду на яловім опусті! А Антон замкнувся у млині, гукав, гукав,
стукав, стукав, не хоче відімкнутй| Ану, навідаюсь до свого кладу^ чи не
хапнув його Ан| тон?..
Дранко (кинувся на нього з дубиною). А, впіймав я тебе!
Кукса. Тю, хто це?
Дранко. Це ви, сусіде?
Кукса. А який же біс? Що це ви, бодай вас, мало мене дубиною не
вгріли?
Дранко. Та то я шуткував! Хотів вас налякать!
Кукса. Добрі були б шутки, якби оперезали по плечах!
Дранко. Чого це ви блукаєте по леваді?
Кукса. А ви чого?
Дранко. Та так… Приснилося, бачте, мені, що ніби щось крадеться до
кузні, я прокинувся та швидш надвір. Ну, а потім вже подумав: коли
встав, то обійду вже навкруги двору, так, на всякий случай!..
Кукса. А дубинку ж де зачепили?
Дранко. По дорозі… так про всякий случай!
Кукса. Ото у вас багато грошей наховано, через те вам і сниться
невіть-що!
Дранко. Іскри та жужелиця вам в вічі! Які там у мене гроші? У вас он
аж скрині тріщать від карбован-і Ців!.. |
Кукса. Межисітка вам в пельку! Мавши п’ять до-| чок, чорта лисого
виховаєш!..
Дранко. Так у вас же тільки п’ять, а в мене їх сімі
Кукса. Та адже ж і п’ять!.. Дранко. Але ж не сім? Кукса. Але ж і
п’ять, кажу!.. . Дранко. Та у вас буде скоро менше! Кукса (убік). Від
кого ж це він провідав про жениха? „ „ Дранко. А Антон ваш і справді
ненавидить бабського роду?
Кукса. Бачте, я ж вам казав! Дранко. Бачу, бачу! (Регоче). Кукса.
Чого ж це ви регочете?
Дранко регоче.
Отже я вас вилаю проти неділі! Вдаєте з себе богобоязливого, а лізете
на сварку, щоб на гріх підвести…
Дранко. Та то я так, шуткую! (Подає руку). Вибачайте.
Кукса. Чудесно у вечерні дяки співали “Блажен муж”!
Дранко. У Пречистої краще! Там один басистий як ревне, як ревне, аж
неначе у голові тобі реве і’волосся догори лізе!..
Кукса (хапа себе за голову). Ой-ой-ой!..
Дранко. Та у вас вже не полізе, ви безпечні…
Кукса. Конешно, є усякі скусники.
Дранко. Чи не хочете понюхать? (Помовчав). Завтра, кажуть, весілля у
когось буде?
Кукса (убік). О, знову! Від кого б це він довідався?..
Дранко. Чув я, що й вас кликатимуть.
Кукса (убік). Що? Оцього я зовсім не розберу! (До нього). До кого
кликатимуть? Чи ви спросоння, чи… Я чув, що нібито вас кликатимуть, а
не мене!
Дранко (убік). Що це він товче? Хто б йому це сказав?
Кукса (убік). Чи не писар йому шепнув?
Дранко. Ну, коли вже про це довідались, то просимо…
Кукса. Вас не минати? Де ж таки, борони боже! Звісно, по сусідству
покличемо й вас.
Дранко. Та ви це як?
Кукса. Навсправжки!
Дранко. Хто з нас спить?
Кукса. Не знаю.
Дранко. Хто з нас дурний?
Ку к с а. Не знаю! (Регоче).
Дранко. Тьфу.
Кукса. А вам двічі тьфу! {Саіва).
Що він затіває, Що це він тороче?
Дранко. Либонь, випитати Сусід мене хоче.
Кукса. Ви навмисне чи у смішки? Дранко. Пошуткував з вами трішки.
Разом. Не такий я, не такий я, вибачай, Щоб признатись на одчайї
Кукса. Хіба вже признатись, Щоб не зволікатись?
Дранко. Ач, ніби й не злиться, Ой хитра лисиця!
Кукса. Що ви чули, те правдиво. Дранко. Завтра в когось вуде диве.
Разом. Не такий я ( т. д.
Кукса. Чого він сміється, Баньки витріщає?
Дранко. Неначе сорока В вічі заглядає.
Кукса. А що, кортить? Признайтеоьі Дранко. Пожалуйста, не в’їдайтесьі
Разом. Не такий я і т. д.
Дранко. Краще давайте знюхаємось та й підемо І спочивать, а завтра,
як бог дасть, діждемо. ‘ За Куксою Василь чхає.
Доброго здоров’ячка!
Кукса. Дякую! Тільки це не я чхнув, бо я ще й не донюхав, то чого ж
би чхав?
Дранко. Та невже? А мені здалося…
Кукса. І завжди вам бозна-що здається… Я іноді обидві ніздрі заб’ю,
що аж не дихну, і тоді не чхаю… Так що, кажете, завтра?
За Дранком Антон чхає.
Доброго здоров’ячка!
Дранко. Ой, що це таке?
Кукса. Що?
Дранко. У мене за плечима щось так чхнуло, що аж неначе сімсот свічок
в очах блиснулоі..
Кукса. Бачте, я казав вам не раз, що це місце небезпечне!
Дранко. Хто ж вам казав?
Чутно свист, хрюкання, гавкання і гомін. Кукса. О! о! Чуєте?
Обоє з ляком втікають. Тікаймо!.. Куди? Туди?.. Сюди?..

ЯВА 10

Вибігають А н т о н, Василь, Оришка і Горпина.
Співають.
Отак ми їх налякали,
Що обоє повтікали,
Не вернуться вже сюди.
Тепер ми злишились біди.
Ну ж бо веселіше
Заспіваймо, що любіше.
Ой дівчина-горлиця
До козака горнеться, А козак, як орел, Як побачив, так і вмер-Умер
батько – байдуже, Вмерла мати – байдуже, Умер милий-чорнобривий – Жаль
мені його дуже! І за батька оченаш, І за матір оченаш, За милого душу
Танцювати мушу!.. Завіса

ДІЯ ТРЕТЯ
Обставини такі ж, як і в першій дії. День.

ЯВА 1 Дранко один.
Дранко (стоїть на тину і дивиться на гору, на шлях). Що воно за знак,
що й досі той жених не їде? Вже й люди почали сходитись на весілля, а
його нема та й нема! О, щось закуріло!.. Троє чи двоє коней? Здається,
троє? Так, троє… Ще й добрі коні… Еге, поспіша! Поспішай, поспішай!
Пристяжні вскач біжать! Добрі конячки! Здається, він у синьому жупані?
Чи то, може, сердук? А тільки у синьому! Ні, здається, у чорній бурці.
Певно, бурку накинув, щоб не запорошило… Ач, неначе той азіят!.. О,
вже ближче…

ЯВА 2
Кукса і Дранко.
Кукса (вийшов з двору і, не бачачи Дранка, вилазить на тин). І-і-і,
біда! Вже гостей повно в подвір’ї і в хаті, а жениха й досі не видко, не
їде та й не їде! А хто їх накликав, тих гостей? І свати у третіх, і куми
мої, і куми братові, і свояки кумівські!.. Налізло такого, що й не
перелічиш. Неловко спитати, хто їх сповістив… (Дивиться на гору). . ,
.,
Дранко. Чи не диво!.. То зовсім не коні, а щось ніби теля жене…
Кукса (дивиться). Щось свиню жене, мабуть, у базар!.. (Постеріг
Дранка). А чого то ви зоп’ялись на ти-на, як та проява?
Дранко. А ви чого там маячите, як пугало?
Кукса. Та сказали діти, що десь пожежаї
Дранко. То ви вилізьте на хату, відтіля видніш буде.
Кукса. А хоч би й на димар виліз, вам що до того?
Дранко. Вилізьте, вилізьте, та візьміть ще й клепало в руки…
Скликайте людей на ґвалт!
Кукса. А ви візьміть віху та махайте!
Дранко. Не лізьте осою в вічі!
Кукса. Не чіпайте мене!
Дранко. Який чорт вас зачіпає?
Кукса. Отой, що балака!
Дранко. Ви хоч би лисину прикрили: блищить на сонці, як бляха у
соцького!..
Кукса. А ви б розчесали свою куштрю, а то горобці подумають, що
куделиця, і обсмикають на гнізда!
Василь (з двору). Хазяїн! Якийсь чужосторонній чоловік іде до вас.
Дранко (скочив з тину). Невже? Слава тобі, господи! Як це я його
проґавив? (Побіг у свій двір).
ЯВА З Антон і Кукса.
Антон (вибіг з двору). Хазяїн! Якийсь чоловік, либонь, парубок,
заїхав у заїжджий двір до Гершка.-пере-одягся у стару одежу, спитав, де
ваша хата, і йде вже сюди.
Кукса. Чи й справді? Ти його сам бачив?
Антон. Аякже, своїми очима бачив! Я йшов з містечка повз постоялий
двір, дивлюсь: що воно за чудасія? Якась людина скида з себе гарну одежу
і надіва стару! Я й прислухався, чую, питає: “Де Куксова господа?”
Кукса. Спасибі тобі за звістку, Антоне! Я тебе, Антоне, люблю,
єй-богу, люблю! Зоставайся у мене ще років на два або й на три, заслужиш
чимало грошенят, тим часом, може, твоє серце привернеться до дівчат,
тоді свататимеш мою Палажку! І вона тим часом підросте та вилюдніє!
Антон. Коли так, то вже краще віддайте за мене Оришку!
Кукса. Оришку? І Оришку віддав би, так… (Оглянувся, тихо). Це ж
приїхав жених до Оришкиї
Антон. Жених? Ну, якщо Оришку ви віддасте за Цього жениха, тоді
попрощайтесь і з Антоном, і з млином своїм, і з господою!
Кукса. Як? Що?
Антон. А те, що спалю!
Кукса (убік). Он воно що! (До нього). Так ти так ненавидиш бабів?
Антон. Ненавидів, а оце раптом привернуло мене До бабів!
Кукса. Привернуло? А щоб тебе вивернулоі.. (Хутко йде за ним). От
тобі і вглядів у два ока! Та постри-ваи-бо, Антоне!.. Невже це ти
навсправжки?.. (Пішов),

ЯВА 4 Ничипір виходить з-за хати з Василем.
Василь. Оце ж хата мого хазяїна, а ото Куксова. Ничипір. Побачимо, що
з цього вийде. Мушу вже стати у пригоді добрим хлопцям. Спасибі їм:
нагодували мене І грошей помінилися ‘ дати аж десять карбованців!..

ЯВА 5 Ничипір і Дранко.
Дранко (вибігає з свого двору). Милості просю (Хапа його за руки і
тягне до себе).
Ничипір. Чого це ви до мене пристали? Пустіть!
Дранко. Ви від Лахтійона Хведоровича? Я зараз догадався!
Ничипір. У чім догадались?
Дранко. Милості просю покорно!
Ничипір. А куди ж то так проворно?
Дранко. У мою господу!
Ничипір. У вашу господу!
Дранко. Все вже як слід У мене готової
Ничипір. Я не роблю діла З одного слова.
Дранко. Я вже й попа договорив? Ничипір. Хто ж вам хапатись так
велів?

Дранко.
Одне тільки слово, Та й марш до вінця! Ми доведем діло Зразу до
кінцяі
Пообіцяли.
Ничипір. Стало бить, все справно,

Страницы: 1 2 3

Ваш відгук

Сторінки

Рубрики

Пошук

Мітки

Архів

Червень 2017
П В С Ч П С Н
« Бер    
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930  

Підписка

  • Цікаве