НАЙБІЛЬШОМУ ПИСЬМЕННИКУ І ГОЛОВНОМУ БРЕХУНОВІ УКРАЇНИ,
БОГДАНУ ЖОЛДАКУ, ВИПОВНИЛОСЯ 50 РОКІВ

Газета “Час-Time”, 12-18 лютого 1998, #6(188), с.11
повідомляє:

Письменникові Богдану Жолдаку виповнилося 50 літ! Гарна дата: з
тобою вже рахуються, і ти ще так багато можеш.
Вітаємо Тебе, Богдане, з цією багатообіцяючою подією у Твоєму
житті. Скористайся нею сповна. Нехай тобі щастить.
Твої друзі з тобою!
Докладніше про письменника – у його власному баченні і викладі.

—————————————————————–

Богдан Жолдак
БІОГРАФІЯ

Богдан Жолдак, поза сумнівом, найбільший письменник України –
власна вага 150 кг. Народився в сім’ї письменників-незаможників і це
тавро проніс крізь усе життя. Дуже вдячний Сталінові й Гітлерові за
те, що не вбили його батьків у Другу світову війну, і вони змогли по
ній з’єднатися. Особлива подяка Кагановичеві, що не дуже продумав
голодомор 1947 року й дав можливість їм в цей страшний рік виносити
ембріона. Хрущову спасибі за “оксамитовий сезон”, який дозволив
більш-менш прилишно сформувати світогляд юнака за допомогою
шістдесятників, деякі з них продовжують робити це й дотепер. Брежнєву
дяка за те, що не спромігся геть винищити вітчизняну медицину й вона
тричі рятувала від смерти майбутнього письменника.
Але найбільша дяка Сергієві Данченкові, який витяг із небуття
Богдана Жолдака й дав можливість оприлюднити в театрі імені І.Франка
безсмертну “Гопак-оперу Конотопська відьма”. Що дало можливість
покинути службу й цілковито зосередитись на прозі. І от коли за
недоглядом комуняк трапився недогляд – куций “юр’їв день” 1991 року,
Богдан Жолдак устиг проскочити крізь пальці друкувального верстата
двома книжечками прози, чи навічно увійшов у так звану “нову хвилю”
української літератури, де й перебуває дотепер.
Визнання він здобув навіть у більшовиків. Коли відбувався Перший
з’їзд Київського осередку Руху, письменника попросили повартувати
вхід. Ті залізні двері в результаті було прогнуто, але жоден
комуністичний агент крізь них не прослизнув, а кореспондент
“Радянської України” був персонально зневажений матом, про що той без
тіні гумору повідомив на шпальтах рідного органу. Літературна ж слава
Жолдака тримається на геть протилежних якостях, чого йому більшовики
також пробачити не можуть, раз у раз вдаються до наскоків. Тим самим
підбурюючи демократичні часописи до посиленого друкування його творів,
так, що деякі з них віддають більше половини обсягу під таку прозу.
Натепер письменник надолужує юнацькі комплекси (коли його п’ять
разів не приймали до себе кінонавчальні вузи) й працює на кіностудії
“Рось” головним редактором, де виборює українськість українського
кіновідеовиробництва. Оскільки вже всі видавництва Батьківщини
тримають в собі його невидані книжки, він має час підбурювати молодь
до написання таких же. І не лише власним прикладом, а й допомогою в
публікації їх, переважно в газетах та часописах. Так що начувайтеся,
перелицьовані комуняки! Коли ви хоч трошки послабите тиск на горлянці
книгодрукування, на вас вихлюпнеться ще не одна “нова хвиля” нашої
літератури!
Аби не падало паблісіті в умовах, сказати б, догутенбергівських,
письменник нині вдається до ведення літературних теле- та
радіопередач. Отож ж на черзі, по “новій хвилі”, є постання
“радіо-теле-прози”. Коли держава успішно знищить і ці засоби
оприлюднення, письменник божиться, що вдаватиметься до засобів
сугестивних. Отож йому ще молодіти й оновлюватися, шукати і знаходити.
Інша річ, як читач в таких умовах знаходитиме Богдана Жолдака? На
цьому біографія ювілянта і кінчається.

—————————————————————-

Богдан Жолдак
НАВКОЛО ТРОНУ
Мініапокриф із серіалу “Прощавай суржику”
“Кур’єр Кривбасу”, 1996, #87/90 (жовтень-листопад), с.141-144

– Чого нема незалежності? Ге, це вопрос. Бо це нам поляки
неделали таку подлянь. Як їх після цього називати? Бо вони вже тисячу
лєт спорять з нами, хто главнєйший: чи ми, поляки, чи вони, поляки.
Хто раніше проізошов од древнього племені палів.
І ето ні шутки. Бо поки ми споримо, лишаться од тих палів лише
палестинці, яких скоро не стане у світлі вирішення проблем сіонізму. А
я полякам так скажу:
– А як ви лічно називаєте свою страну? Га? Отак: Польська. Не
Польща, як ми вас і усі в світі називають, скажімо: Поланд. А
Польська, тобто в значенні чия? Кому підлягає? Кому належить? Як кому,
ясна річ, полякам. Або поміняйте назву, або не лізьте в научні спори.
Які вам також не належать, бо ваша архіологія ще не викопала чогось
такого древнього, як наша.
От тоді поляки й давай нам мстіть за первородство. Од чого ми
постійно втрачаємо незалежність. І ми, і вони її втрачають, що тобі ні
незалежності, ні первородства.
А шанс у нас був.
Це коли ми усі напряглися й висунули з-поміж себе Кирила
Розумовського. Здєлали йому таку фамілію, щоб ніхто не здогадався, що
він насправді Розум. Бо взнають, що він дуже розумний, і зірвуть його
місію.
Московія ж і прохлопала його. До такої міри, що він пробрався у
покої самої цариці Ђлізавети. Й ліг там у них. До такої мєри, що
повторив немеркнувший подвиг Роксолани. Хто про її не зна? Як вона
одна замінила собою цілий гарем султанові, от яка була женщина. Мало
того, підтримувала султана у формі цілих п’ятдесят років! За що він її
називав Хурмою й не нападав на Русь, яка нарешті передихнула після
варварських набєгів і відновила поголов’я. Щоби вже потім повстати на
незалежність.
А наші потім що? Бачать, що Кирило Розумовський не женщина, а
чоловік.
– Так, добродії ж! – каже він їм. – А в Московії все ж навпаки,
навіть гареми. Що їх тримають не із жінок зібраних, а з чоловіків.
– Як це? – не розуміють ті.
– А дуже просто – гареми в них удержуються не для царів, а для
цариць. Тіко він це сказав, як усі на нього пильненько глянули.
Правду скажемо, не мало усілій він приложив до всіх пробір-дам,
по нашему: простітуток, щоб вони так хвалили, що аж ці радісні чутки
до цариці дійшли. Що й вона височайше соблядоволила попробірить його.
Й виявилося що?
Що вся її влада, майно, усе – ніщо в порівнянні до тої пробірки.
Якої представив їй простий син козацького роду. Що вона так
розчувствувалася вся була, й не вдержалася вся, й увзяла з ним
законний шлюб.
Тут Московщина содрогнулася.
А особино Польська, яка втратила незалежність разом з Руссю, й
тепер їй обідно стало, що ми можемо вирватися, а вони ні. Й давай
підбирати з-поміж себе когось кмітливого й меткого, похожего фамілією
на Розумовського. Й найшли такого – Понятовського.
Й провозгласили його царьом для цього.
Но Ђлізавета на нього даже ни взглянула. А взяла й низьвьоргла.
Мабуть, бо не та пробірка.
А тоді бере й провозглашає на весь мир гетьманом України-Русі
кого? Кирила нашого Розумовського.
Ожив наш край, відпочиваючи від татаро-московських набєгов.
Чого ни скажеш про Московію, яка дуже пригорюнілася вся була. Й
думає:
– Як же так? За що боролись?
Отут треба сказати правду. Що наш Кирило дуже надто трудився.
Так, що цариця забросила всі державні справи, а віддалася полностю
лічной жизні. Якої, а це нада сказать, жодна з цариць до неї не мала.
Й це було ошибкой.
Бо в Московії дуже надто уязвльонна обідчівость. Це в них головна
риса характеру така. Й вони усіма силами її вдолітворяють, пуще
навіть, аніж своїх жінок. От ця риса й почала думати:
– Як же так? Що з царицьой одружився не хтось із наших синов
отєчества, а якийсь інородіц. Нєт, так дальші жить нєльзя! З царицьой,
яка ізміняє щоденно в постелі своїй Родіні.
– Значить, нужно ізмініть царицю. На якусь іньчу, яка не буде
предпочитать.
Одне діло рішить, а інше діло порішить. Як ти до цариці
підступишся, коли вона у Верховній раді вже не буває, а проводить весь
свій час ісключитільно в будуарах?
Чи в кулуарах, но однак до неї не підступишся.
Доки Ђлізавета не совіршила рокову ошибку.
Бажая приблизити до себе Кирила Розумовського ще ближче, вона,
щоби доказать йому свою вірність од Понятовського, звеліла узять отой
його нізвьоргнутий польський трон і здєлать з нього що?
Спеціальне таке сідаліще для одхожого мєста. По нашому кажучи:
дучку. Й поставлено це все було в нєпосрєдствєнно біля будуара, щоб
не далеко було ходити.
Отут Московія наймає дуже сильного й досвідченого кіллєра, який
би довго міг сидіти в гівні. І той за великі гроші робить це.
Сховавшися там під остатками трону.
Доки якось цариця Ђлізавета не повечеряла плотнінько. А потім
пішла й плотнінько сіла на вінценосну дучку свою. В цю зловісну мить
кіллєр ізнутрі гавна випірнає, виймає довгу гостру піку й замість
того, щоб цариця покакала, получається наоборот: гостра піка пронзила
її точно в отверстіє.
Весь царський двір забігав:
– Що таке? Що случилося?
Дохторі дивляться: факт наліцо. Тобто цариця мьортвая, а слідов
нікакіх. Лише в однім її місті обнаружені були слабі сліди крові.
Проснувся й Кирило, прибігає:
– Шо таке? – питає.
А йому в отвєт показують лише неживу його супругу.
– В ризультаті, – кажуть медики, – в ризультаті гимороя.
Той обурився:
– Якого такого гимороя? Я лічно могу підтвердити, що ніколи його
в ней не було, в чому я лічно не раз і не два убіждався лічно!
А ті лише розводять руками.
А що ти тут ще скажеш? Ніхто ж ни дагадаєцьця зазирнути ув гімно,
щоб узнати правду.
Лишився Кирило Розумовський удівцем.
І царем Росії.
От які бувають повороти несподівані. Особино в сфері таємної
політики, що результат получаєцьця протилежний задуманому. Й тепер нам
до свободи лишаєцьця один лиш крок.
Но тутки Московія всполошилася:
– Як так? Щоби Русь узяла гору над Росією?
– Та ні бивать такому нікада!
Й беруть і хапають Розумовського:
– Одрічись, – кажуть, – од законного свого брака з царицьою
Ђлізаветою.
Це для того, щоби потім понизить його ув правах.
– Що таке – не пойняв він.
Бо дуже був заглиблений у таїнственні обставини смерті своєї
вінценосної подруги. Так, що почав було вже зв’язувати нитки причин
гибелі й з дучкою тою.
– Шо таке? – питається він.
– Гівно м’яке! – відповідають ті й хапають його.
Й починають повільно нести до колишнього польського трону. Й вже
починають садовити його туди, й штані вже знімають, доки його не
осінило:
– Відрікаюсь!
Крикнув він тим же голосом, яким потім кричав був до більшовиків
цар Микола II-й.
Отоді й загинула остання наша надія на волю.
Бо в Московії як заведено? Все робити через гузно. Навіть убивати
своїх царів…
Які з цієї історії можуть зробити собі на майбутнє такі висновки:
во-первих, ни нада нікада на ніч плотно вечеряти;
по-друге: нікада, ні прі какіх обстоятільствах не слід робити з
уламків трону чужої незавісімості собі одхожі місця!

м. Київ