Повість присвячується В. I. Василенкові.

У Степана Федоровича Гамзи пир на увесь мир. Усе місто з’їхалося – на Зелену горку, або в Золотий горішок, як звали кругом в околиці один з найлюбиміших Гамзою хуторів його безмірного маєтку.

Повість «Лихі люди» з’являється в 1877 році в Женеві.

Зелений намет він помітив іще два дні тому. Повернувся із вранішньої риболовлі — а намет стоїть. Зовсім близько від його хатини на крихітній галявці з пеньком посередині, де вони з Рудим так любили посидіти увечері.

Юлія скрадається темним коридором. Дзвінок дзижчить над самою головою.

У норі під землею жив собі гобіт. Не в бридкій загидженій мокрій норі, де повно дохлих червів і тхне багном, але й не в сухій та голій піщаній печері-вигрібанці, де ані сісти, ані попоїсти — нічогісінько немає. Була то гобітівська нора, а де гобіти, там і затишок.