Архив рубрики ‘Проза’

Джоан К. Роулінг. “Гаррі Поттер і в’язень Азкабану”

10 Dec 2010

Пригоди Гаррі Поттера тривають. Разом з Роном і Герміоною, своїми найкращими друзями, він уже третій рік навчається у Гоґвортській школі чарівників. На Гаррі насувається страшенна небезпека; усі про це знають, але ніхто не в змозі допомогти…

Джоан К. Роулінг. “Гаррі Поттер і таємна кімната”

10 Dec 2010

Це друга книжка про пригоди Гаррі Поттера. Він знову вступає у відчайдушну сутичку зі злом. Проте цього разу ворог такий сильний, що надії на перемогу майже немає…

Джоан К. Роулінг. “Гаррі Поттер і філософський камінь”

10 Dec 2010

Містер і місіс Дурслі, що жили в будинку номер чотири на вуличці Прівіт драйв, пишалися тим, що були, слава Богу, абсолютно нормальними. Кого кого, але тільки не їх можна було б запідозрити, що вони пов’язані з таємницями чи дивами, бо такими дурницями вони не цікавилися.

Джон Р. Р. Толкін. “Володар Перснів: Хранителі Персня”

10 Dec 2010

Відомо, що кожна книга має свою долю. Доля книги, яку ви зараз тримаєте у руках, була складною, але щасливою. Багато років плекав автор своє величне дерево, трилогію «Володар Перснів», але після першого ж видання (1954- 55 pp.) вона розійшлась по всьому світу, а відтак багато разів видавалась мільйонами примірників навіть у такій збайдужілій до читання країні, як США.

Джон Р. Р. Толкін. “Володар Перснів: Повернення короля”

10 Dec 2010

Пін виглянув з-під Гандальфового плаща, не розуміючи, чи прокинувся він, чи сон все ще морочить його. Вітер гудів у вухах, земля зникала в темряві; нічого не було видно, тільки зірки та піднебесні гори на півдні, на самому небокраї – і зірки, і гори теж зникали в далечині.

Джон Р. Р. Толкін. “Володар Перснів: Дві Вежі”

10 Dec 2010

У гобітів легка хода, і навіть Слідопитові важко відшукати їхні сліди; однак неподалік від вершини пагорба стежку перетинав струмок, і на вогкій землі Арагорн нарешті вгледів те, що шукав.

Джон Р. Р. Толкін. “Гобіт”

10 Dec 2010

У норі під землею жив собі гобіт. Не в бридкій загидженій мокрій норі, де повно дохлих червів і тхне багном, але й не в сухій та голій піщаній печері-вигрібанці, де ані сісти, ані попоїсти — нічогісінько немає. Була то гобітівська нора, а де гобіти, там і затишок.