Газета “Час-Time”, 12-18 лютого 1998, #6(188), с.11 повідомляє: Письменникові Богдану Жолдаку виповнилося 50 літ! Гарна дата: з тобою вже рахуються, і ти ще так багато можеш.

Прокинувся я вранці-і так радісно мені на душі. Чого б то, міркую. Ага, згадав! Учора моя улюблена команда – київське “Динамо”- виграла півфінал кубка чемпіонів Європи. Порадували хлопці, спасибі їм.

У новій книзі А. Крижанівський лишається вірним своїй творчій манері, якій притаманні лаконізм, динаміка, гострота. Автор висміює у гуморесках, афоризмах, пародіях ледарів, п’яниць, брехунів-усіх тих, хто паплюжить ім’я радянської людини.

Cумно і непривітно тепер в нашій Тухольщині! Правда, і Стрий, і Опір однаково миють її рінисті зелені узбережжя, луги її однаково покриваються весною травами та цвітами, і в її лазуровім, чистім повітрі однаково плавле та колесує орел беркут, як і перед давніми віками.

Недалеко од Богуслава, коло Росі, в довгому покрученому яру розкинулось село Семигори.

А Україні звуть штукарями й гумористів оповідачів, що провадять свою розмову вперемішку з жартами, усякими приказками та прислів’ями, і таких людей, що виявляють свої жарти в дії…

Весною, після великодня, ченці й послушники в одному київському монастирі запримітили, що до церкви усе ходить якийсь не то грек, не то арм’янин.

У в май 1880 року; були перші дні мая, але над Кишиневом вже повівало літнім теплом.

Була весна. Сонце обливало золотим світом містечко Степанці. Містечко тяглося на кільки верстов понад річкою Расавою.

В одному селі жив собі убогий чоловік Петро Клепало з жінкою Марусею. Вони мали двох синів парубків. Старший звався Юрко, а менший Улас.